Репозиторій Університету імені Альфреда Нобеля
забезпечує відкритий доступ до результатів наукових досліджень та вихідних даних, створених дослідниками університету. Репозиторій приймає публікації, набори дослідницьких даних, додаткові матеріали та інші цифрові об'єкти, пов'язані з науковими роботами. Він підтримує довгострокове зберігання та обмін дослідницькими даними з різних галузей науки.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Зв’язок рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Яремчук Марія Олександрівна
У кваліфікаційній роботі досліджено проблему взаємозв’язку рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів у осіб юнацького віку. Актуальність теми зумовлена зростанням психоемоційного навантаження на сучасну молодь, що супроводжується підвищенням рівня тривожності, труднощами емоційної регуляції та поширенням психосоматичних симптомів.
У першому розділі здійснено теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння емоційної регуляції як психологічного феномену, розкрито психологічний зміст психосоматичних проявів, проаналізовано їх основні механізми та чинники виникнення. Особливу увагу приділено психологічним особливостям юнацького віку, що можуть впливати на формування навичок емоційної регуляції та прояв психосоматичної симптоматики.
У другому розділі представлено результати емпіричного дослідження, проведеного із застосуванням Шкали труднощів емоційної регуляції (DERS), Гіссенського опитувальника психосоматичних скарг (GBB-24), Торонтської шкали алекситимії (TAS-20) та методики діагностики реактивної й особистісної тривожності Спілбергера–Ханіна. Для статистичної обробки результатів використано методи описової статистики та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена.
Установлено, що труднощі емоційної регуляції статистично пов’язані з більшою вираженістю психосоматичних проявів, підвищеним рівнем алекситимії та тривожності. Отримані результати підтверджують важливу роль емоційної регуляції як психологічного чинника психосоматичного благополуччя осіб юнацького віку.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у діяльності практичних психологів, психологічному консультуванні молоді, психопрофілактичній роботі та розробленні програм розвитку навичок емоційної регуляції й профілактики психосоматичних проявів у закладах освіти.
This thesis examines the relationship between the level of emotional regulation and the severity of psychosomatic manifestations in adolescents. The relevance of this topic stems from the increasing psycho-emotional stress on today’s youth, which is accompanied by heightened anxiety, difficulties with emotional regulation, and the prevalence of psychosomatic symptoms.
The first chapter presents a theoretical analysis of contemporary scientific approaches to understanding emotional regulation as a psychological phenomenon, explores the psychological nature of psychosomatic manifestations, and analyzes their main mechanisms and contributing factors. Particular attention is paid to the psychological characteristics of adolescence that may influence the development of emotional regulation skills and the manifestation of psychosomatic symptoms.
The second chapter presents the results of an empirical study conducted using the Difficulties in Emotional Regulation Scale (DERS), the Gießen Psychosomatic Complaints Questionnaire (GBB-24), the Toronto Alexithymia Scale (TAS-20), and the Spielberger–Hanin method for diagnosing state and trait anxiety. Descriptive statistics and Spearman’s rank correlation coefficient were used for statistical analysis of the results.
It was found that difficulties in emotional regulation are statistically associated with more pronounced psychosomatic manifestations, as well as elevated levels of alexithymia and anxiety. The results confirm the important role of emotional regulation as a psychological factor in the psychosomatic well-being of adolescents.
The practical significance of this study lies in the potential application of its findings in the work of practicing psychologists, psychological counseling for youth, psychoprophylactic work, and the development of programs to foster emotional regulation skills and prevent psychosomatic manifestations in educational institutions.
Взаємозв'язок тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чернявська Анастасія Едуардівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів. Актуальність теми зумовлена тим, що професійна діяльність психолога належить до емоційно напружених видів допомагаючої практики та потребує від фахівця високого рівня емоційної саморегуляції, психологічної стійкості, здатності витримувати стресові навантаження та зберігати ефективність у складних міжособистісних ситуаціях .
У роботі розкрито поняття тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології, проаналізовано основні наукові підходи до її вивчення, визначено зміст ситуативної та особистісної тривожності. Тривожність розглянуто як складне багаторівневе психологічне явище, що охоплює емоційні, когнітивні, фізіологічні та поведінкові прояви. Обґрунтовано, що високий рівень тривожності може ускладнювати адаптацію особистості, знижувати впевненість у собі, посилювати страх невдачі та негативно впливати на ефективність навчальної й майбутньої професійної діяльності.
Окрему увагу приділено аналізу стресостійкості як інтегральної властивості особистості, що забезпечує здатність зберігати емоційну рівновагу, працездатність, адекватність поведінки та ефективність діяльності в умовах стресу. У роботі показано, що стресостійкість формується на основі когнітивних, емоційних, вольових і поведінкових компонентів та пов’язана з рівнем
саморегуляції, психологічною гнучкістю, копінг-стратегіями й адаптаційними ресурсами особистості.
З’ясовано, що між тривожністю та стресостійкістю існує переважно обернений взаємозв’язок: підвищення рівня тривожності супроводжується зниженням здатності особистості конструктивно долати стресові ситуації, контролювати емоційні реакції та зберігати психологічну рівновагу. Особливого значення ця закономірність набуває для майбутніх психологів, оскільки їхня професійна підготовка та подальша діяльність передбачають роботу з емоційно складними запитами, кризовими станами, міжособистісними конфліктами та високою відповідальністю за якість психологічної допомоги.
У ході емпіричного дослідження, проведеного серед 50 здобувачів вищої освіти спеціальності 053 «Психологія», було використано комплекс психодіагностичних методик: опитувальник «Шкала психологічного стресу» PSM-25 Lemyr–Tessier–Fillion, шкалу реактивної і особистісної тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, шкалу тривоги А. Бека, а також методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка. Застосування зазначених методик дало змогу комплексно дослідити рівень психологічного стресу, ситуативної й особистісної тривожності, вираженість тривожної симптоматики, а також прояви фрустрації, агресивності та ригідності.
За результатами емпіричного дослідження встановлено, що у значної частини майбутніх психологів спостерігаються середні та високі показники психологічного стресу і тривожності. Зокрема, більшість респондентів мають середній рівень психологічного стресу, а частина досліджуваних демонструє високий рівень особистісної тривожності та виражені тривожні прояви. Проведений кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущого оберненого зв’язку між тривожністю та стресостійкістю: чим вищим є рівень тривожності, тим нижчою є здатність майбутніх психологів протистояти стресовим ситуаціям, зберігати емоційну рівновагу та конструктивно долати труднощі.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у процесі професійної підготовки майбутніх психологів, зокрема для своєчасного виявлення підвищеної тривожності, недостатньої стресостійкості та ризиків психоемоційного перевантаження. Розроблені методичні рекомендації спрямовані на зниження тривожності, розвиток емоційної саморегуляції, формування конструктивних копінг-стратегій, підвищення психологічної гнучкості та зміцнення стресостійкості майбутніх фахівців психологічного профілю.
The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety and stress resistance in future psychologists. The relevance of the topic is determined by the fact that the professional activity of a psychologist belongs to emotionally intense types of helping practice and requires a high level of emotional self-regulation, psychological stability, the ability to withstand stress loads, and maintain effectiveness in complex interpersonal situations.
The paper reveals the concept of anxiety in domestic and foreign psychology, analyzes the main scientific approaches to its study, and defines the content of situational and personal anxiety. Anxiety is considered as a complex multilevel psychological phenomenon that includes emotional, cognitive, physiological, and behavioral manifestations. It is substantiated that a high level of anxiety may complicate personal adaptation, reduce self-confidence, intensify the fear of failure, and negatively affect the effectiveness of educational and future professional activities.
Special attention is paid to the analysis of stress resistance as an integral personality trait that ensures the ability to maintain emotional balance, working capacity, adequate behavior, and effectiveness of activity under stress. The paper shows that stress resistance is formed on the basis of cognitive, emotional, volitional, and behavioral components and is related to the level of self-regulation, psychological flexibility, coping strategies, and adaptive resources of the individual.
It has been found that there is a predominantly inverse relationship between anxiety and stress resistance: an increase in the level of anxiety is accompanied by a decrease in the individual’s ability to constructively overcome stressful situations, control emotional reactions, and maintain psychological balance. This pattern is of particular importance for future psychologists, since their professional training and further activity involve working with emotionally difficult requests, crisis states, interpersonal conflicts, and a high level of responsibility for the quality of psychological assistance.
In the course of the empirical study, conducted among 50 higher education students majoring in 053 «Psychology», a set of psychodiagnostic methods was used: the PSM-25 Psychological Stress Measure by Lemyr–Tessier–Fillion, the State-Trait Anxiety Inventory by C. Spielberger and Yu. Khanin, the Beck Anxiety Inventory, and H. Eysenck’s method for diagnosing self-assessment of mental states. The use of these methods made it possible to comprehensively study the level of psychological stress, situational and personal anxiety, the severity of anxiety symptoms, as well as manifestations of frustration, aggressiveness, and rigidity.
According to the results of the empirical study, it was established that a significant proportion of future psychologists demonstrate medium and high levels of psychological stress and anxiety. In particular, most respondents have an average level of psychological stress, while some of the participants demonstrate a high level of personal anxiety and pronounced anxiety manifestations. The conducted correlation analysis confirmed the presence of a statistically significant inverse relationship between anxiety and stress resistance: the higher the level of anxiety, the lower the ability of future psychologists to withstand stressful situations, maintain emotional balance, and constructively overcome difficulties.
The practical significance of the study lies in the fact that the obtained results can be used in the process of professional training of future psychologists, in particular for the timely identification of increased anxiety, insufficient stress resistance, and risks of psycho-emotional overload. The developed methodological recommendations are aimed at reducing anxiety, developing emotional self-regulation, forming constructive coping strategies, increasing psychological flexibility, and strengthening stress resistance in future specialists in the field of psychology.
Роль копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чаповська Евеліса Елманівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ролі копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду.
У сучасних умовах тривалих кризових подій, пов’язаних із воєнною небезпекою, соціально-економічною нестабільністю, вимушеною міграцією, невизначеністю майбутнього та інформаційним перевантаженням, проблема психологічного благополуччя молоді набуває особливої актуальності. Молоді люди перебувають у періоді активного професійного та особистісного становлення, тому вплив хронічного стресу може суттєво позначатися на їхньому емоційному стані, самооцінці, міжособистісних взаєминах, навчальній діяльності та здатності до самореалізації.
Обґрунтовано, що в умовах тривалого кризового періоду стрес перестає бути короткочасною реакцією на окремі несприятливі події та поступово набуває хронічного характеру. Такий стан супроводжується емоційним виснаженням, підвищеною тривожністю, труднощами концентрації уваги, зниженням мотивації та відчуттям невизначеності щодо майбутнього. Водночас рівень переживання стресу значною мірою залежить від того, які саме способи подолання труднощів використовує особистість.
З’ясовано, що копінг-стратегії виступають важливим механізмом психологічної адаптації особистості, оскільки забезпечують зв’язок між стресовою ситуацією та індивідуальною реакцією людини на неї. Активне подолання труднощів, планування, позитивне переосмислення ситуації, пошук інформаційної та емоційної підтримки сприяють зниженню рівня стресу та підтриманню психологічної стійкості. Натомість уникнення проблем, заперечення, самозвинувачення або емоційне відсторонення можуть поглиблювати внутрішнє напруження та ускладнювати процес адаптації.
Розкрито, що молодий вік є періодом активного формування копінг-поведінки, життєстійкості, самоефективності та навичок емоційної саморегуляції. У цей період особистість ще не завжди має достатній досвід подолання довготривалих кризових ситуацій, тому рівень психологічної стійкості значною мірою залежить від підтримки соціального середовища, індивідуальних ресурсів та здатності людини конструктивно реагувати на труднощі.
Акцентується, що важливу роль у подоланні стресу відіграє самоефективність особистості, тобто впевненість людини у власній здатності впливати на ситуацію, приймати рішення та долати труднощі. Особи молодого віку з вищим рівнем самоефективності частіше використовують адаптивні копінг-стратегії, демонструють більшу наполегливість у складних обставинах та рідше вдаються до пасивного уникнення проблем.
Зазначено, що особливого значення в умовах тривалої кризи набуває соціальна підтримка, яка допомагає знижувати емоційне напруження, підтримувати відчуття безпеки та сприяє психологічній адаптації молоді. Дефіцит підтримки, соціальна ізоляція, конфлікти або розрив звичних соціальних зв’язків можуть посилювати переживання стресу та підвищувати ризик емоційного виснаження.
В роботі підкреслено, що ефективність копінг-поведінки значною мірою залежить від її гнучкості, тобто здатності особистості змінювати способи реагування відповідно до характеру ситуації. Конструктивна копінг-поведінка передбачає поєднання активності, реалістичної оцінки обставин, здатності до емоційної регуляції та готовності звертатися по допомогу.
За результатами емпіричного дослідження встановлено, що серед осіб молодого віку переважає помірний рівень сприйнятого стресу, що свідчить про наявність у більшості респондентів певного психологічного ресурсу для адаптації до кризових умов. Водночас частина досліджуваних демонструє високий рівень емоційного напруження, що вказує на необхідність психологічної підтримки та розвитку більш адаптивних стратегій подолання труднощів.
Визначено, що молоді люди, які частіше використовують проблемно-орієнтовані копінг-стратегії, зокрема активне подолання, планування та позитивне переосмислення ситуації, мають нижчий рівень сприйманого стресу та вищі показники резильєнтності й самоефективності. Натомість використання уникнення, самозвинувачення або пасивного реагування супроводжується вищим рівнем емоційного виснаження та труднощами психологічної адаптації.
Також показано, що особи молодого віку з вищим рівнем життєстійкості демонструють більшу здатність до збереження внутрішньої рівноваги, контролю емоцій та підтримання активності навіть в умовах тривалого кризового періоду. Такі респонденти частіше використовують конструктивні копінг-стратегії, орієнтовані на вирішення проблеми, пошук підтримки та адаптацію до змінених життєвих умов.
Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися практичними психологами, соціальними працівниками, викладачами закладів вищої освіти, фахівцями молодіжних центрів та консультативних служб у процесі психологічного супроводу молоді. Результати дослідження можуть бути основою для розроблення психокорекційних, профілактичних та психоосвітніх програм, спрямованих на формування адаптивних копінг-стратегій, підвищення рівня резильєнтності, самоефективності та психологічної стійкості молодих людей в умовах тривалої кризи.
The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical investigation of the role of coping strategies in reducing stress levels in young people under conditions of a prolonged crisis period.
Under modern conditions of prolonged crisis events associated with military danger, socio-economic instability, forced migration, uncertainty about the future, and information overload, the problem of the psychological well-being of young people becomes especially relevant. Young individuals are at the stage of active professional and personal development; therefore, the impact of chronic stress can significantly affect their emotional state, self-esteem, interpersonal relationships, educational activity, and capacity for self-realization.
It has been substantiated that under conditions of a prolonged crisis period, stress ceases to be a short-term reaction to isolated adverse events and gradually acquires a chronic character. Such a condition is accompanied by emotional exhaustion, increased anxiety, difficulties with concentration, reduced motivation, and feelings of uncertainty regarding the future. At the same time, the level of stress experience largely depends on the specific ways an individual chooses to cope with difficulties.
It has been found that coping strategies serve as an important mechanism of psychological adaptation because they ensure the connection between a stressful situation and an individual’s personal response to it. Active coping, planning, positive reinterpretation of the situation, and seeking informational and emotional support contribute to reducing stress levels and maintaining psychological resilience. In contrast, avoidance of problems, denial, self-blame, or emotional withdrawal may intensify internal tension and complicate the adaptation process.
It has been revealed that young adulthood is a period of active formation of coping behavior, resilience, self-efficacy, and emotional self-regulation skills. At this stage, individuals do not always possess sufficient experience in overcoming long-term crisis situations; therefore, the level of psychological stability largely depends on social support, individual resources, and the ability to respond constructively to difficulties.
It is emphasized that self-efficacy plays an important role in overcoming stress, namely a person’s confidence in their ability to influence situations, make decisions, and cope with difficulties. Young people with higher levels of self-efficacy more often use adaptive coping strategies, demonstrate greater persistence in difficult circumstances, and less frequently resort to passive avoidance of problems.
It is noted that social support acquires particular importance under conditions of a prolonged crisis, as it helps reduce emotional tension, maintain a sense of security, and promote the psychological adaptation of young people. Lack of support, social isolation, conflicts, or disruption of habitual social ties may intensify stress experiences and increase the risk of emotional exhaustion.
The work emphasizes that the effectiveness of coping behavior largely depends on its flexibility, that is, on an individual’s ability to change behavioral responses according to the nature of the situation. Constructive coping behavior involves a combination of activity, realistic assessment of circumstances, emotional regulation skills, and readiness to seek help.
According to the results of the empirical study, it was established that a moderate level of perceived stress predominates among young people, indicating that most respondents possess certain psychological resources for adaptation to crisis conditions. At the same time, some participants demonstrated a high level of emotional tension, which indicates the need for psychological support and the development of more adaptive coping strategies.
It was determined that young people who more frequently use problem-oriented coping strategies, particularly active coping, planning, and positive reinterpretation of situations, demonstrate lower levels of perceived stress and higher levels of resilience and self-efficacy. In contrast, the use of avoidance, self-blame, or passive reactions is associated with higher levels of emotional exhaustion and difficulties in psychological adaptation.
It was also shown that young people with higher levels of resilience demonstrate a greater ability to maintain internal balance, emotional control, and activity even under conditions of a prolonged crisis period. Such respondents more often use constructive coping strategies focused on problem solving, seeking support, and adaptation to changed living conditions.
The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results may be used by practicing psychologists, social workers, higher education teachers, specialists of youth centers, and counseling services in the process of psychological support for young people. The research findings may serve as a basis for developing psychocorrective, preventive, and psychoeducational programs aimed at forming adaptive coping strategies and increasing the levels of resilience, self-efficacy, and psychological stability of young people under conditions of a prolonged crisis.
Особливості батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Фесенко Леся Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню особливостей батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни.
Дослідження проводилося через цифрове середовище збору емпіричних даних. У роботі проаналізовано феномен батьківського вигорання як специфічного синдрому, що включає емоційне виснаження, дистанціювання від дітей та зниження відчуття батьківської ефективності. Обґрунтовано, що в сучасних умовах ключовою передумовою вигорання виступає тривалий травматичний стрес (ТТС), який характеризується постійною, реальною та неминучою загрозою без можливості повноцінного відновлення психологічних ресурсів. Розкрито психологічну специфіку стресу батьків із числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та вимушених мігрантів, що зумовлена кумулятивною травматизацією, втратою контролю над життям, «шоком за іншого» та руйнуванням звичних моделей соціальної підтримки.
Для реалізації мети використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз літератури, анкетування за допомогою онлайн-платформи Google Forms, авторський «Опитувальник: Самодіагностика психологічного стану батьків під час війни» та методику фіксації воєнних стресорів. Математико-статистична обробка даних включала перевірку розподілу за критерієм Шапіро-Уїлка, порівняльний аналіз за допомогою Н-критерію Краскела-Уоллеса та кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона. Емпіричну базу склали 93 респонденти, диференційовані за статусом перебування (резиденти, ВПО та мігранти за кордоном).
За результатами емпіричного дослідження встановлено високий рівень поширеності симптомів батьківського вигорання серед респондентів. Переважна більшість опитаних демонструє виражене емоційне виснаження та підвищену тривожність, пов’язані з безпековими загрозами та невизначеністю майбутнього. Лише незначна частина вибірки характеризується відносно адаптивним психоемоційним станом.
Статистичний аналіз підтвердив наявність достовірних відмінностей у структурі вигорання залежно від статусу вимушеного переміщення. Найвищі показники емоційного виснаження та батьківської провини виявлено у групі мігрантів за кордоном, що пов’язується з соціокультурною дезадаптацією та тривалою невизначеністю. Водночас найбільш виражені прояви ситуативної тривоги зафіксовано серед внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у безпосередній близькості до воєнних ризиків.
Кореляційний аналіз засвідчив наявність значущих зв’язків між воєнними стресорами та компонентами вигорання. Виявлено, що фінансова нестабільність, тривога за безпеку дитини та переживання безпорадності посилюють емоційне виснаження й порушення сну, тоді як соціальна підтримка виконує захисну функцію та знижує інтенсивність негативних проявів.
Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для розробки програм психологічної допомоги сім’ям у кризових умовах. Сформульовано рекомендації щодо профілактики вигорання, які включають відновлення сімейної рутини, зміцнення резилієнтності, застосування методів когнітивно-поведінкової та арт-терапії, а також нормалізацію звернення за професійною підтримкою.
The qualification work is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the features of parental burnout in conditions of forced displacement during the war.
The paper analyzes the phenomenon of parental burnout as a specific syndrome involving emotional exhaustion, distancing from children, and a reduced sense of parental efficiency. It is substantiated that under modern conditions, the key prerequisite for burnout is continuous traumatic stress (CTS), characterized by a constant, real, and unavoidable threat without the possibility of full restoration of psychological resources. The psychological specifics of stress among parents who are internally displaced persons (IDPs) and forced migrants are revealed, caused by cumulative traumatization, loss of control over life, “shock for the other,” and the destruction of habitual social support models.
To achieve the goal, a complex of research methods was used: theoretical literature analysis, questioning via the Google Forms online platform, the author's “Questionnaire: Self-diagnosis of the psychological state of parents during the war,” and a method for recording war stressors. Mathematical and statistical data processing included checking the distribution using the Shapiro-Wilk test, comparative analysis using the Kruskal-Wallis H-test, and correlation analysis using the Pearson coefficient. The empirical base consisted of 93 respondents differentiated by residence status (residents, IDPs, and migrants abroad).
The results of the empirical study revealed a high prevalence of parental burnout symptoms among respondents. The vast majority of respondents demonstrated pronounced emotional exhaustion and increased anxiety related to security threats and uncertainty about the future. Only a small part of the sample is characterized by a relatively adaptive psycho-emotional state.
Statistical analysis confirmed the existence of significant differences in the structure of burnout depending on the status of forced displacement. The highest levels of emotional exhaustion and parental guilt were found in the group of migrants abroad, which is associated with sociocultural maladjustment and prolonged uncertainty. At the same time, the most pronounced manifestations of situational anxiety were recorded among internally displaced persons who are in close proximity to military risks.
Correlation analysis showed significant links between war stressors and components of burnout. It was found that financial instability, anxiety about child safety, and feelings of helplessness increase emotional exhaustion and sleep disturbances, while social support has a protective function and reduces the intensity of negative manifestations.
The practical significance of the work lies in the potential to use the results to develop psychological help programs for families in crisis. Recommendations for preventing burnout have been formulated, including restoring family routines, strengthening resilience, using cognitive-behavioral and art therapy methods, and normalizing seeking professional support.
Соціальна залученість як чинник психологічного благополуччя осіб похилого віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Тєрьохіна Анастасія Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку соціальної залученості та психологічного благополуччя осіб похилого віку.
Особи похилого віку зазнають впливу вікових, соціальних та життєвих змін, що може позначатися на їхньому психологічному стані та рівні соціальної залученості. У цьому контексті соціальна залученість виступає ресурсом для підтримки психологічного благополуччя та зниження відчуття самотності.
З’ясовано, що у похилому віці особливої значущості набуває підтримка соціальних зв’язків, які сприяють збереженню відчуття власної цінності, емоційної стабільності та позитивного самосприйняття.
Підкреслюється, що психологічне благополуччя у пізньому віці є багатовимірним конструктом, який включає позитивні стосунки з іншими, автономію, цілі в житті, особистісне зростання, управління середовищем та самоприйняття.
Зазначено, що соціальна залученість є важливим чинником підтримки адаптаційних можливостей особистості у похилому віці та впливає на якість міжособистісної взаємодії.
За результатами емпіричного дослідження встановлено наявність взаємозв’язків між рівнем соціальної залученості, психологічним благополуччям, самотністю та самооцінкою осіб похилого віку.
Обґрунтовано, що вищий рівень соціальної залученості пов’язаний із вищим рівнем психологічного благополуччя, нижчим рівнем переживання самотності та більш позитивною самооцінкою.
Практична значущість полягає у можливості використання результатів дослідження практичними психологами та соціальними працівниками для розробки програм підтримки осіб похилого віку.
Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between social engagement and psychological well-being in older adults.
Older adults experience age-related, social, and life changes that may affect their psychological state and level of social engagement. In this context, social engagement acts as an important resource for maintaining psychological well-being and reducing feelings of loneliness.
It has been found that in late adulthood, the support of social relationships becomes particularly significant, as it helps maintain a sense of self-worth, emotional stability, and positive self-perception.
It is emphasized that psychological well-being in later life is a multidimensional construct encompassing positive relationships with others, autonomy, purpose in life, personal growth, environmental mastery, and self-acceptance.
It is noted that social engagement is an important factor in supporting adaptive functioning in older adults and influences the quality of interpersonal interaction.
According to the empirical study, relationships were found among levels of social engagement, psychological well-being, loneliness, and self-esteem in older adults.
It has been shown that higher levels of social engagement are associated with greater psychological well-being, lower levels of loneliness, and more positive self-esteem.
The practical significance lies in the potential to use the results from psychologists and social workers to develop support programs for older adults.
Психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рубінштейн Аліна Володимирівна
Кваліфікаційну роботу присвячено дослідженню психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового осмислення проблем психологічної адаптації дітей-сиріт в умовах вимушеної міграції, що спричинена воєнними подіями в Україні, а також потребою розроблення ефективних підходів до їх психологічної підтримки та соціальної інтеграції в новому культурно-освітньому просторі.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.
У першому розділі здійснено теоретичний аналіз проблеми психологічної адаптації особистості, охарактеризовано психологічні особливості дітей-сиріт як вразливої категорії, розкрито специфіку адаптації дітей до нового культурно-освітнього середовища в умовах вимушеної міграції, проаналізовано особливості культурно-освітнього середовища Австрії як контексту адаптації українських дітей та узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового соціокультурного простору.
У другому розділі представлено організацію та методичне забезпечення емпіричного дослідження, здійснено оцінювання рівня соціально-психологічної адаптації, тривожності, емоційного стану, шкільної адаптації та соціальної підтримки українських дітей-сиріт, проведено порівняльний аналіз психологічних особливостей адаптації залежно від рівня соціальної підтримки, а також розроблено практичні рекомендації щодо психологічного супроводу дітей-сиріт у процесі їх адаптації до культурно-освітнього середовища Австрії.
У висновках узагальнено результати теоретичного та емпіричного дослідження, підтверджено виконання поставлених завдань, визначено психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища Австрії, обґрунтовано роль соціальної підтримки як важливого чинника успішної адаптації та окреслено практичне значення отриманих результатів для діяльності практичних психологів, педагогів, соціальних працівників і фахівців, які здійснюють психологічний супровід дітей в умовах вимушеної міграції.
This thesis is devoted to the study of the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new cultural and educational environment in Austria. The relevance of this study stems from the need for a scientific understanding of the psychological adaptation challenges faced by orphaned children in the context of forced migration caused by the war in Ukraine, as well as the need to develop effective approaches to their psychological support and social integration into a new cultural and educational environment.
The introduction justifies the relevance of the research topic, defines the object, subject, purpose, objectives, hypothesis, and research methods, highlights the scientific novelty and the theoretical and practical significance of the findings, and provides information on the validation of the research results and the structure of the study.
The first chapter presents a theoretical analysis of the problem of psychological adaptation, characterizes the psychological characteristics of orphaned children as a vulnerable group, and explores the specifics of children’s adaptation to a new cultural and educational environment in the context of forced migration; analyzes the characteristics of Austria’s cultural and educational environment as the context for the adaptation of Ukrainian children, and summarizes contemporary scientific approaches to understanding the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new sociocultural space.
The second chapter presents the organization and methodological framework of the empirical study, assesses the level of sociopsychological adaptation, anxiety, emotional state, school adaptation, and social support among Ukrainian orphans; a comparative analysis of the psychological characteristics of adaptation depending on the level of social support is conducted; and practical recommendations are developed regarding psychological support for orphans as they adapt to the cultural and educational environment of Austria.
The conclusions summarize the results of the theoretical and empirical research, confirm the achievement of the set objectives, identify the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to the new cultural and educational environment in Austria, substantiate the role of social support as a key factor in successful adaptation, and outline the practical significance of the findings for the work of clinical psychologists, educators, social workers, and specialists who provide psychological support to children in situations of forced migration.
Ефективність коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання (на прикладі групи педагогічних працівників – вчителів)
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Пономарьова Світлана Вікторівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання педагогічних працівників.
У роботі розкрито сутність синдрому емоційного вигорання як складного психоемоційного феномену, що формується внаслідок тривалого професійного стресу та проявляється у вигляді емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистих досягнень. Проаналізовано основні наукові підходи до вивчення даного явища, визначено його структуру, стадії розвитку та особливості прояву в педагогічній діяльності.
З’ясовано, що професійна діяльність педагогів супроводжується значним емоційним навантаженням, необхідністю постійної комунікації, високою відповідальністю та обмеженими ресурсами для відновлення, що створює передумови для розвитку синдрому емоційного вигорання. Обґрунтовано, що коучингові технології є ефективним засобом профілактики та подолання емоційного вигорання, оскільки сприяють розвитку усвідомленості, саморегуляції, внутрішньої мотивації та формуванню конструктивних копінг-стратегій. Акцентовано, що коучинговий підхід орієнтований на активізацію внутрішніх ресурсів особистості та самостійне знаходження рішень.
У ході емпіричного дослідження, проведеного серед педагогічних працівників, використано комплекс психодіагностичних методик, зокрема методику В. В. Бойка, опитувальник «Психічне вигорання» (Н. Є. Водоп’янова, О. С. Старченкова), методику Г. С. Нікіфорова та опитувальник копінг-стратегій Р. Лазаруса і С. Фолкман. Дослідження здійснювалося у три етапи: констатувальний, формувальний та контрольний.
За результатами констатувального етапу встановлено, що у значної частини педагогів спостерігаються прояви емоційного вигорання, зокрема емоційне виснаження та фаза резистенції. Виявлено, що поряд із конструктивними копінг-стратегіями у педагогів присутні неефективні способи подолання стресу, такі як уникнення та емоційне дистанціювання.
У межах формувального етапу було розроблено та реалізовано програму коучингового супроводу, спрямовану на зниження рівня емоційного вигорання. Програма включала комплекс занять, орієнтованих на розвиток саморегуляції, усвідомленості, визначення особистісних ресурсів, формування ефективних копінг-стратегій та підвищення професійної мотивації.
Результати контрольного етапу дослідження показали позитивну динаміку змін: зниження рівня емоційного виснаження, деперсоналізації, симптомів вигорання, а також зростання частки педагогів із низьким рівнем вигорання. Встановлено підвищення використання конструктивних копінг-стратегій (самоконтроль, планування, позитивна переоцінка) та зменшення проявів уникнення і дистанціювання.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблена програма коучингового супроводу та запропоновані рекомендації можуть бути використані практичними психологами, адміністрацією закладів освіти та педагогічними працівниками з метою профілактики та подолання емоційного вигорання.
The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the effectiveness of coaching technologies in the prevention and overcoming of emotional burnout syndrome among teaching staff.
The paper reveals the essence of emotional burnout syndrome as a complex psycho-emotional phenomenon that develops as a result of prolonged professional stress and manifests itself in the form of emotional exhaustion, depersonalization, and reduction of personal achievements. The main scientific approaches to the study of this phenomenon are analyzed, its structure, stages of development, and specific features of manifestation in pedagogical activity are determined.
It has been established that the professional activity of teachers is characterized by a high level of emotional load, constant communication, significant responsibility, and limited resources for recovery, which creates preconditions for the development of emotional burnout syndrome. It is substantiated that coaching technologies are an effective means of preventing and overcoming emotional burnout, as they contribute to the development of awareness, self-regulation, intrinsic motivation, and the formation of constructive coping strategies. It is emphasized that the coaching approach is focused on activating personal internal resources and independent problem-solving.
In the course of the empirical study conducted among teaching staff, a set of psychodiagnostic methods was used, including V. Boyko’s method, the “Mental Burnout” questionnaire (N. Vodopyanova, O. Starchenkova), G. Nikiforov’s method, and the coping strategies questionnaire by R. Lazarus and S. Folkman. The study was carried out in three stages: ascertaining, formative, and control.
The results of the ascertaining stage showed that a significant proportion of teachers demonstrated signs of emotional burnout, particularly emotional exhaustion and the resistance phase. It was also found that along with constructive coping strategies, teachers use ineffective ways of coping with stress, such as avoidance and emotional distancing.
During the formative stage, a coaching support program aimed at reducing the level of emotional burnout was developed and implemented. The program included a set of sessions focused on the development of self-regulation, awareness, identification of personal resources, formation of effective coping strategies, and enhancement of professional motivation.
The results of the control stage demonstrated a positive динамика of changes: a decrease in the level of emotional exhaustion, depersonalization, and burnout symptoms, as well as an increase in the proportion of teachers with a low level of burnout. An increase in the use of constructive coping strategies (self-control, planning, positive reappraisal) and a decrease in avoidance and distancing behaviors were observed.
The practical significance of the study lies in the fact that the developed coaching support program and proposed recommendations can be used by practical psychologists, educational institution administrators, and teaching staff to prevent and overcome emotional burnout.
Зв’язок ресурсних станів та рівня психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Пацата Марина Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню зв’язку ресурсних станів та рівня психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб в умовах війни. Актуальність теми зумовлена значним зростанням кількості ВПО в Україні та необхідністю психологічної підтримки осіб, які переживають наслідки вимушеного переселення, хронічного стресу, втрати соціальних зв’язків і труднощів адаптації до нових умов проживання.
Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення зв’язку ресурсних станів і рівня психологічної адаптації ВПО. У роботі проаналізовано сутність психологічної адаптації, особливості адаптації внутрішньо переміщених осіб, визначено основні ресурсні стани, що впливають на успішність адаптації переселенців у новому соціальному середовищі.
У дослідженні взяли участь 52 особи, з яких 28 є внутрішньо переміщеними особами, а 24 не змінювали місце проживання під час повномасштабного вторгнення. Для досягнення мети використано теоретичні, емпіричні та математико-статистичні методи дослідження. Застосовано психодіагностичні методики: «Методика для виявлення адаптованості/неадаптованості особистості» К. Роджерса, «Опитувальник психологічної ресурсності особистості» О. Штепи, «Шкала резильєнтності» Коннора–Девідсона та «Багатовимірна шкала сприйнятої соціальної підтримки MSPSS». Статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу Пірсона.
За результатами дослідження встановлено, що рівень психологічної адаптації ВПО безпосередньо пов’язаний із їхніми ресурсними станами. Виявлено, що високий рівень психологічної ресурсності, резильєнтності, оптимізму та соціальної підтримки сприяє успішній адаптації, емоційному комфорту та ефективній інтеграції у нові соціальні умови. Натомість недостатність внутрішніх ресурсів супроводжується тривожністю, дезадаптацією, емоційним виснаженням та труднощами соціальної взаємодії.
Практичне значення роботи полягає у розробці психологічних рекомендацій та програми психологічної підтримки ВПО, спрямованої на підвищення адаптаційного потенціалу, розвиток ресурсних станів і зміцнення психологічної стійкості переселенців.
The qualification thesis is devoted to the theoretical justification and empirical study of the relationship between resource states and the level of psychological adaptation of internally displaced persons in wartime conditions. The relevance of the topic stems from the significant increase in the number of IDPs in Ukraine and the need for psychological support for individuals experiencing the consequences of forced displacement, chronic stress, loss of social ties, and difficulties adapting to new living conditions.
The aim of the study was to provide a theoretical foundation and conduct an empirical examination of the relationship between resource states and the level of psychological adaptation among IDPs. The study analyzes the nature of psychological adaptation and the specific characteristics of adaptation among internally displaced persons, and identifies the primary resource states that influence the success of displaced persons’ adaptation to a new social environment.
The study included 52 participants, 28 of whom were internally displaced persons, while 24 had not changed their place of residence during the full-scale invasion. To achieve the objective, theoretical, empirical, and mathematical-statistical research methods were employed. The following psychodiagnostic instruments were used: C. Rogers’ “Method for Identifying Personality Adaptability/Maladaptability,” O. Shtepa’s “Questionnaire on Psychological Resourcefulness of the Individual,” the Connor–Davidson “Resilience Scale,” and the “Multidimensional Scale of Perceived Social Support (MSPSS).” Statistical analysis of the results was performed using Pearson’s correlation analysis.
The study found that the level of psychological adaptation among IDPs is directly linked to their resource states. It was revealed that high levels of psychological resourcefulness, resilience, optimism, and social support contribute to successful adaptation, emotional comfort, and effective integration into new social conditions. Conversely, a lack of internal resources is accompanied by anxiety, maladjustment, emotional exhaustion, and difficulties in social interaction.
The practical significance of this work lies in the development of psychological recommendations and a psychological support program for IDPs aimed at enhancing their adaptive potential, developing their resource states, and strengthening their psychological resilience.
Зв’язок самооцінки з переживанням самотності особистості студента
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Паскал Олександра Павлівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі зв’язку самооцінки з переживанням самотності особистості студента.
Актуальність досліджуваної проблематики зумовлена тим, що сучасне студентство формує свою особистісну та професійну ідентичність в умовах глибоких глобальних трансформацій міжособистісної взаємодії. Ці процеси значно ускладнюються викликами сьогодення в Україні: воєнним станом, вимушеною міграцією, дистанційним навчанням та затяжною соціальною депривацією. У такому контексті виявляється парадоксальний феномен: незважаючи на високий рівень цифрової інтеграції сучасної молоді, проблема самотності набуває масових масштабів і стає руйнівним фактором, що негативно впливає на загальне психологічне благополуччя особистості. У цьому дослідженні висунуто концептуальну гіпотезу, згідно з якою самооцінка студента відіграє ключову роль як центральний внутрішній регулятор, функціонуючи своєрідним когнітивно-емоційним фільтром, який впливає не лише на інтенсивність, а й на характер суб’єктивного переживання відчуженості від соціуму. Теоретичне підґрунтя роботи вирізняється ґрунтовністю та великим спектром опрацьованих наукових джерел. Воно спирається на класичні ідеї В. Джеймса щодо глобального почуття самоцінності та ключові гуманістичні концепції К. Роджерса й А. Маслоу, які трактують самооцінку як основу психологічної цілісності особистості. Особливий акцент зроблено на психометричному підході М. Розенберга, який виявив, що низький рівень самооцінки призводить до «соціальної гіперчутливості», а також на теоріях Дж. Качіоппо щодо соціальної гіперпильності, ідеї Н. Брандена відносно почуття власної ефективності та концепціях японського дослідника Т. Сібуї.
Інтеграція здобутків сучасної української психологічної школи додає роботі ще більшої наукової цінності. Зокрема, використано парадигму життєтворення Т. Титаренко про трансформацію деструктивної ізоляції в ресурсне усамітнення, дослідження Г. Католик щодо зрілості структури «Я», О. Лазуренко, а також роботи представників Одеської психологічної школи О. Саннікової та В. Бедан, які аналізують індивідуально-типологічну схильність до самотності. Крім того, багатовимірність явища самотності знайшла своє відображення через інтеракціоністську модель Р. Вайса із поділом на емоційну та соціальну ізоляцію, а також когнітивну модель Д. Рассела, що описує самотність як суб’єктивну реакцію на розрив між очікуваннями й реальністю.
Емпіричний компонент дослідження вирізняється високим рівнем надійності та був реалізований на гомогенній репрезентативній вибірці, яка охопила 42 студенти (24 жінки та 18 чоловіків) вікової категорії від 18 до 25 років. Демографічні показники респондентів відображають характерні аспекти життя сучасної студентської молоді. Зокрема, 95,24% учасників (40 осіб) щодня присвячують соціальним мережам понад чотири години, 45,24% (19 осіб) мають досвід звернення за психотерапевтичною допомогою. Домінуючими формами організації навчання стали денна форма, а житлові умови значною мірою зосереджені на спільному проживанні у гуртожитках (35,71%). Діагностична база для дослідження була ретельно підібрана з урахуванням теоретичних і практичних завдань. Вона включала шість валідованих методик, що забезпечили комплексний підхід до вивчення теми: шкала самооцінки Розенберга (RSE), методика Дембо-Рубінштейн, шкала самотності UCLA, шкала соціальної та емоційної самотності для дорослих (SELSA), методика «Діагностика рівня субʼєктивного відчуття самотності» (Д. Рассела та М. Фергюссона), методика «Самооцінка переживання самотності» О. П. Саннікова, В. Б. Бедан.
Математико-статистичний аналіз даних за допомогою кореляційного методу Пірсона дозволив виявити глибокі, часто приховані та іноді парадоксальні закономірності, що визначають психологічний стан студентів. Зокрема, дослідження показало надзвичайно сильну позитивну кореляцію між рівнем самооцінки та рівнем домагань за Дембо-Рубінштейн (r = 0, 977**, р≤ 0,05), ця залежність свідчить про те, що почуття власної цінності серед студентів тісно пов'язане з їхніми академічними і життєвими амбіціями. При цьому гонитва за високими досягненнями та ідеальним образом життя безпосередньо провокує відчуття самотності, що було підтверджено значущою кореляцією між самооцінкою і суб'єктивною самотністю за шкалою Рассела-Фергюсона (r = 0, 587**, р≤ 0,05), та зворотним зв'язком між показником UCLA і низьким рівнем самооцінки за Розенбергом (- r = 0, 005, р≤ 0,01). Одним із ключових відкриттів цього дослідження став феномен «самотності у натовпі», який підтверджується майже нульовими кореляціями між загальним рівнем ізоляції за шкалою UCLA і субшкалами фактичного соціального дефіциту за SELSA (емоційною: (r = 0, 008, р≤ 0,01); сімейною: (- r = 0, 003, р≤ 0,01); соціальною: (r = 0, 000, р≤ 0,01). Відсутність зв'язку також було зафіксовано між рівнем домагань і показниками SELSA (від -r = -0,002 до - r = 0,019). Ці дані свідчать про внутрішню психо-емоційну природу відчуження студентів, яка практично не залежить від фактичної наявності друзів, партнерів чи родини. Основним тригером такого стану є низька самооцінка, яка виступає деструктивним когнітивним фільтром, деформуючи сприйняття міжособистісних зв’язків. Водночас адекватна (середня) самооцінка за шкалою М. Розенберга продемонструвала значущі від’ємні кореляції з усіма сферами самотності за SELSA: сімейною (- r = 0, 639**, р≤ 0,05), емоційною (- r = 0, 626**, р≤ 0,05), романтичною (- r = 0, 628**, р≤ 0,05), та соціальною (- r = 0, 595**, р≤ 0,05). Ці результати підтверджують, що стабілізація самооцінки є ключовим фактором захисту особистості від деструктивного впливу самотності. Цінним практичним втіленням наукових розвідок стала розробка авторського психологічного тренінгу «Від самотності до самоцінності», розрахованого на двотижневу програму для осіб 18–30 років. Програма тренінгу базується виключно на отриманих емпіричних результатах та спрямована на подолання психогенної ізоляції через специфічні модулі: деконструкцію завищених амбіцій, формування навичок цифрової гігієни, розвиток самоспівчуття та розбудову глибокого емоційного резонансу. У підсумку, представлена кваліфікаційна робота доводить, що справжній шлях до подолання самотності студентської молоді пролягає не через механічне розширення соціальних контактів, а через особистісну терапію, трансформацію самоставлення та стабілізацію внутрішньої самоцінності, що є єдиним надійним фундаментом для автентичної та гармонійної інтеграції в сучасний соціум.
Qualification work is dedicated to the problem of the connection between self-esteem and the experience of loneliness in the student's personality.
The relevance of the research problem is due to the fact that modern students form their personal and professional identity in the context of profound global transformations in interpersonal interaction. These processes are significantly complicated by the current challenges in Ukraine: martial law, forced migration, distance learning, and prolonged social deprivation. In this context, a paradoxical phenomenon is revealed: despite the high level of digital integration of modern youth, the problem of loneliness is reaching massive proportions and becoming a destructive factor that negatively affects the overall psychological well-being of the individual. This study puts forward a conceptual hypothesis according to which a student's self-esteem plays a key role as a central internal regulator, functioning as a kind of cognitive-emotional filter that affects not only the intensity but also the nature of the subjective experience of alienation from society. The theoretical basis of the work is distinguished by its thoroughness and a wide range of studied scientific sources. It is based on the classical ideas of W. James regarding the global sense of self-worth and the key humanistic concepts of C. Rogers and A. Maslow, who interpret self-esteem as the basis of the psychological integrity of the individual. Special emphasis is placed on the psychometric approach of M. Rosenberg, who found that low self-esteem leads to "social hypersensitivity," as well as on the theories of J. Caccioppo regarding social hypervigilance, the ideas of H. Branden regarding the sense of self-efficacy and the concepts of the Japanese researcher T. Shibui.
The integration of the achievements of the modern Ukrainian school of psychology adds even greater scientific value to the work. In particular, the paradigm of life creation by T. Tytarenko on the transformation of destructive isolation into resourceful solitude, the research of H. Katolyk on the maturity of the "I" structure, O. Lazurenko, as well as the works of representatives of the Odessa School of Psychology, O. Sannikova and V. Bedan, who analyze the individual-typological predisposition to loneliness. In addition, the multidimensionality of the phenomenon of loneliness was reflected through the interactionist model of R. Weiss with a division into emotional and social isolation, as well as the cognitive model of D. Russell, which describes loneliness as a subjective reaction to the gap between expectations and reality.
The empirical component of the study is distinguished by a high level of reliability and was implemented on a homogeneous representative sample, which included 42 students (24 women and 18 men) in the 18 to 25 age group. The demographic indicators of the respondents reflect the characteristic aspects of the life of modern student youth. In particular, 95.24% of participants (40 people) spend more than four hours a day on social networks, 45.24% (19 people) have experience seeking psychotherapeutic help. The dominant forms of study organization were full-time, and housing conditions were largely concentrated on shared living in dormitories (35.71%). The diagnostic basis for the study was carefully selected, taking into account theoretical and practical objectives. It included five validated methods that provided a comprehensive approach to the study of the topic: the Rosenberg Self-Esteem Scale (RSE), the Dembo-Rubinstein method, the UCLA Loneliness Scale, the Social and Emotional Loneliness Scale for Adults (SELSA), the “Diagnosis of the Level of Subjective Loneliness” method (by D. Russell and M. Ferguson), and the “Self-Assessment of Loneliness Experiences” method by O. P. Sannikov and V. B. Bedan.
Mathematical and statistical analysis of the data using Pearson's correlation method revealed deep, often hidden, and sometimes paradoxical patterns that determine the psychological state of students. In particular, the study showed an extremely strong positive correlation between the level of self-esteem and the level of aspiration according to Dembo-Rubinstein (r = 0. 977 **, p≤ 0.05); this relationship indicates that the sense of self-worth among students is closely related to their academic and life ambitions. At the same time, the pursuit of high achievements and an ideal lifestyle directly provokes a feeling of loneliness, which was confirmed by a significant correlation between self-esteem and subjective loneliness on the Russell-Ferguson scale (r = 0.587**, p≤ 0.05), and an inverse relationship between the UCLA score and a low level of self-esteem according to Rosenberg (- r = 0.005, p≤ 0.01). One of the key findings of this study was the phenomenon of "loneliness in a crowd," which is confirmed by almost zero correlations between the overall level of isolation on the UCLA scale and the subscales of actual social deficit on the SELSA scale (emotional: (r = 0.008, p≤ 0.01); family: (- r = 0.003 , p≤ 0.01); social: (r = 0.000, p≤ 0.01). A lack of correlation was also observed between the level of distress and SELSA scores (from -r = -0.002 to -r = 0.019). These data indicate the internal psycho-emotional nature of student alienation, which is practically independent of the actual presence of friends, partners, or family. The main trigger of this condition is low self-esteem, which acts as a destructive cognitive filter, distorting the perception of interpersonal connections. At the same time, adequate (average) self-esteem on the M. Rosenberg scale showed significant negative correlations with all areas of loneliness according to SELSA: family (- r = 0. 639**, p≤ 0.05), emotional (- r = 0. 626**, p≤ 0.05), romantic (- r = 0. 628**, p≤ 0.05), and social (- r = 0. 595**, p≤ 0.05). These results confirm that the stabilization of self-esteem is a key factor in protecting the individual from the destructive effects of loneliness. A valuable practical implementation of scientific research was the development of the author's psychological training "From Loneliness to Self-Worth", designed as a two-week program for individuals aged 18–30. The training program is based solely on the obtained empirical results and is aimed at overcoming psychogenic isolation through specific modules: deconstruction of inflated ambitions, formation of digital hygiene skills, development of self-compassion, and building of deep emotional resonance. In conclusion, the presented qualification work proves that the real way to overcome the loneliness of student youth lies not in the mechanical expansion of social contacts, but in individual therapy, the transformation of self-esteem, and the stabilization of inner self-worth, which is the only reliable foundation for authentic and harmonious integration into modern society.
Емоційний інтелект як чинник психологічного благополуччя майбутніх психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Норенко Ірина Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню емоційного інтелекту як чинник психологічного благополуччя майбутніх психологів.
Метою дослідження є з’ясування значущості чинників емоційного інтелекту та його структурних компонентів у забезпеченні психологічного благополуччя майбутніх психологів.
Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми емоційного інтелекту та психологічного благополуччя майбутніх психологів. У першому розділі розкрито сутність емоційного інтелекту як психологічного феномена, проаналізовано основні наукові підходи до його розуміння та структури, а також охарактеризовано психологічне благополуччя в контексті професійного становлення психолога. Окрему увагу приділено ролі емоційного інтелекту у формуванні психологічного благополуччя майбутніх психологів.
Другий розділ присвячено програмі емпіричного дослідження емоційного інтелекту як чинника психологічного благополуччя майбутніх психологів. Висвітлено організацію та основні етапи емпіричного дослідження, обґрунтовано добір психодіагностичних методик для вивчення рівня емоційного інтелекту та психологічного благополуччя, а також описано процедуру проведення дослідження.
Для проведення емпіричного дослідження був сформований комплекс діагностичних методик, який дозволив ефективно реалізувати поставлену мету та виконати визначені завдання. У результаті дослідження було виявлено відмінності в показниках психологічного здоров’я серед юнаків і дівчат із різним рівнем емоційного інтелекту.
У третьому розділі представлено результати емпіричного аналізу взаємозв’язку емоційного інтелекту та психологічного благополуччя майбутніх психологів, здійснено їх кількісно-якісний аналіз та інтерпретацію. Виявлено особливості взаємозв’язку складових емоційного інтелекту з показниками психологічного благополуччя у досліджуваної вибірки.
Отримані дані свідчать, що високий рівень здатності усвідомлювати та регулювати власні та чужі емоції сприяє підвищенню емоційної стійкості, впевненості у соціальних взаємодіях, розвитку аналітичного мислення, відкритості до змін і нових ідей, а також зниженню рівня тривожності, що в цілому позитивно впливає на психологічне благополуччя студентів.
Розроблено та представлено психокорекційну програму розвитку емоційного інтелекту, спрямовану на підвищення рівня психологічного благополуччя майбутніх психологів. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з апробацією програми та оцінкою її ефективності.
The qualification work is devoted to the study of emotional intelligence as a factor in the psychological well-being of future psychologists.
The aim of the study is to determine the significance of emotional intelligence factors and its structural components in ensuring the psychological well-being of future psychologists.
A theoretical and methodological analysis of the problem of emotional intelligence and psychological well-being of future psychologists has been carried out. The first chapter reveals the essence of emotional intelligence as a psychological phenomenon, analyzes the main scientific approaches to its understanding and structure, and characterizes psychological well-being in the context of the professional development of a psychologist. Particular attention is paid to the role of emotional intelligence in the formation of psychological well-being of future psychologists.
The second section is devoted to the program of empirical research on emotional intelligence as a factor in the psychological well-being of future psychologists. The organization and main stages of empirical research are highlighted, the selection of psychodiagnostic methods for studying the level of emotional intelligence and psychological well-being is justified, and the research procedure is described.
A set of diagnostic techniques was developed for the empirical study, which made it possible to effectively achieve the set goal and complete the specified tasks. The study revealed differences in psychological health indicators among young men and women with different levels of emotional intelligence.
The third chapter presents the results of an empirical analysis of the relationship between emotional intelligence and psychological well-being of future psychologists, their quantitative and qualitative analysis and interpretation. The peculiarities of the relationship between the components of emotional intelligence and indicators of psychological well-being in the studied sample were revealed.
The data obtained indicate that a high level of ability to recognize and regulate one's own and others' emotions contributes to increased emotional stability, confidence in social interactions, the development of analytical thinking, openness to change and new ideas, as well as a reduction in anxiety, which has a positive overall effect on the psychological well-being of students.
A psychocorrectional program for developing emotional intelligence aimed at improving the psychological well-being of future psychologists has been developed and presented. Prospects for further research related to testing the program and evaluating its effectiveness have been identified.