Політична соціологія електронного простору України: сучасні тенденції
Ескіз недоступний
Дата
2019-04
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Гілея
Анотація
Соціологічна карта електоральних уподобань до майбутніх президентських виборів почала формуватися в Україні ще з 2014 р., а першими її даними були результати попереднього волевиявлення (25.02.2014 р.). Нагадаємо, що тоді з явкою у 59,48% чинний Президент П. Порошенко отримав 54,7% підтримки, Ю. Тимошенко на другому місці мала 12,81%, третє місце обійняв О. Ляшко (8,32%) [18]. Враховуючи реалії, подальший аналіз охопить саме трійки, а не «пари» лідерів президентських перегонів. Такими протягом 2014 р. були лідер партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» П. Порошенко, що мав стабільну підтримку у понад 50%, лідер «Радикальної партії Олега Ляшка» О. Ляшко, який поступово втрачав прихильність громадян з 16% до 11%, та лідерка ВО «Батьківщина» Ю. Тимошенко зі стабільними 6-7% [21]. За даними Київського міжнародного інституту соціології, Соціологічної групи «Рейтинг» та Центру Разумкова у 2015 р. трійку фаворитів серед респондентів складали П. Порошенко, Ю. Тимошенко та лідер партії «Об’єднання «Самопоміч» А. Садовий [5, 10, 16]. Останній дав зрозуміти, що готовий вийти за межі м. Львів і заявив про намір брати участь у політиці на загальнодержавному рівні.
З 2016 р. перелік соціологічних служб, які досліджували громадські вподобання серед політичної еліти, значно розширився і налічував більше десятка загальнонаціональних агенцій та іноземних компаній. Така зацікавленість політичних сил у цифрах, на нашу думку, свідчила про неофіційний початок президентських перегонів.
Близько двадцяти моніторингів громадської думки у 2016 р. не виявили фактів ані стабільності рейтингів політиків, ані сталого бачення серед громадян образа майбутнього президента. Так, перше місце у понад 50% випадків посідала Ю. Тимошенко, у понад 40% – П. Порошенко. Друге місце майже половина респондентів віддавали Ю. Тимошенко, менше 40% – П. Порошенку, ще нижчі показники у члена партії «Опозиційна платформа «За життя» Ю. Бойка та О. Ляшка. За третю позицію змагалися Ю. Бойко (понад 40%), П. Порошенко (майже 20%), А. Садовий (майже 20%), О. Ляшко (більше 10%), та громадсько-політичний діяч і медійник В. Рабінович (менше 10%). При чому розрив між другим та третім місцями у більшості випадків складав менше статистичної похибки. Серед виявлених тенденцій – поступове падіння рейтингу діючого Глави держави, якого громадяни оцінювали саме у такому статусі, а не як потенційного кандидата у президенти; закріплення у списку уподобань електорату представників так званої «старої еліти», що свідчить, по-перше, про відсутність нових облич у політиці, по-друге, – про невиправдані очікування від діючої влади. Однак, варто зауважити, що йдеться про латентний міжелекторальний період, який не характеризується плюралізмом кандидатів та активністю політичних партій.
Ситуація дещо змінилася в 2017 р. – поруч зі збереженою тенденцією зниження популярності Президента П. Порошенка та закріплення першості за Ю. Тимошенко у переліку потенційних кандидатів з’явилися нові прізвища і одразу зі сталими показниками підтримки. Так, у понад 60% випадків перше місце у рейтингах посідала Ю. Тимошенко, у майже 40% – П. Порошенко. Другу сходинку переважно тримав П. Порошенко (понад 60%), за ним Ю. Тимошенко (понад 30%), а також із мінімальним показником музикант С. Вакарчук. Третя позиція також вирізнялася появою нових персоналій – поруч з Ю. Бойком (майже 50%) та Ю. Тимошенко (менше 10%), називали й голову партії «Громадянська позиція» А. Гриценка (майже 20%), В. Рабіновича (майже 20%), С. Вакарчука (менше 10%). Варто наголосити, що С. Вакарчук та В. Рабінович у підсумку навіть не подавали відповідних документів до Центральної виборчої комісії [18]. Однак у пошуку альтернативи респонденти сприймали окремі тези публічних осіб як частину передвиборчих заяв. На думку ряду вітчизняних експертів, такі прояви є наслідком або наростання протестних настроїв, або розчарування населення у діях влади та її можливостях.
2018 р. став піковим у падінні рейтингу діючого Президента – у понад 40% опитувань він не потрапляв до трійки лідерів, часто посідаючи 4-6 позиції. Натомість Ю. Тимошенко в абсолютній більшості досліджень ставала першою серед тих, кому надавали перевагу респонденти. Ще одна знакова відмінність вказаного періоду – в опитуваннях вперше почав фігурувати лідер студії «Квартал 95» В. Зеленський. У третині випадків він посідав другу сходинку рейтингів, поруч із ним – А. Гриценко, рідше – Ю. Бойко та О. Ляшко. Треті щаблі залишали за собою у третині випадків П. Порошенко, рідше Ю. Бойко, за ними – А. Гриценко, В. Зеленський та О. Ляшко. Ще одна превалююча тенденція 2018 р. – мінімальний розрив між другим та третім місцями у понад 80% опитувань.
Ситуація змінилася докорінно у 2019 р. На фоні рекордної кількості соціологічних досліджень протягом перших трьох місяців як з початку року, так і з моменту офіційного старту президентських перегонів, трійка лідерів зазнала чіткої персоніфікації. Першим в усіх опитуваннях фігурував В. Зеленський, другі і треті – П. Порошенко та Ю. Тимошенко з поступовою втратою рейтингу останньою відносно діючого Глави держави. Загалом, розрив між другою і третьою позиціями у більшості випадків перевищував статистичну похибку соцдосліджень. З одного боку, це давало привід політичним технологам стверджувати, що конфігурація другого туру є визначеною, з іншого, – поза увагою залишалася та частина електорату, яка або «не визначилася, чи піде на вибори?», або «не визначилася з кандидатом». Кількість таких виборців, за результатами опитувань 2019 р., становила від 22% до 40%. Цей показник зумовлював виправданість тези про непередбачуваний результат першого туру виборів Президента України.
З рекордної кількості зареєстрованих кандидатів близько половини є безпартійними, а відповідно – самовисуванцями. Водночас, із семи кандидатів, які постійно були у ТОПі соціологічних досліджень, п’ятьох кандидували їхні політичні сили: В. Зеленського – політична партія «Слуга народу», Ю. Тимошенко – ВО «Батьківщина», О. Ляшка – політична партія «Радикальна партія Олега Ляшка», А. Гриценка – політична партія «Громадянська позиція», А. Садового, який звернувся до ЦВК із заявою про відмову балотуватися, – політична партія «Об’єднання «Самопоміч» [18]. Попри те, що П. Порошенко та Ю. Бойко є членами партій, вони балотувалися шляхом самовисування. Однак, і в даному контексті простежуємо чітку тенденцію – для більшості кандидатів нинішні президентські перегони є стартом підготовки до парламентських виборів у жовтні 2019 р., а за ними і місцевих виборів 2020 р. У коментарях засобам масової інформації «партійні» кандидати підтверджували намір своєї партії брати участь у подальшому виборчому процесі як на парламентському, так і на місцевому рівнях.
Опис
Ключові слова
політичний процес, електоральний процес, політична соціологія, електоральний простір, вибори.
Бібліографічний опис
Сучасний електоральний процес в Україні, що вже ознаменувався рядом топових позицій, актуалізував і питання політичної соціології – провідні центри соціологічних досліджень регулярно оприлюднювали різноманітні зрізи виборчих уподобань, які ставали основою для аналітичних та експертних висновків. У такому контексті вітчизняний електоральний простір вимірювався переважно кількісними показниками (іноді з урахуванням регіональних маркерів) і водночас уособлював собою перспективний предмет для наукових розвідок. Результати соціологічних досліджень, які супроводжували кампанію президентських виборів 2019 р., та характеристики сучасного українського респондента-виборця є показовими для виявлення ряду актуальних тенденцій в електоральному просторі.