Тараненко, Ірина Всеволодівна2018-01-042018-01-0420152306-6814http://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/588Визнання інноваційного імперативу глобальної конкурентоспроможності обумовлює доцільність розробки стратегій інноваційної конкурентоспроможності країн. В статті досліджено теоретико-методологічні аспекти формування стратегії інноваційної конкурентоспроможності на основі перетворення факторів конкурентоспроможності на інноваційно-інтеграційні конкурентні переваги. Надане авторське визначення стратегії інноваційної конкурентоспроможності. Запропоновано визначати зміст системних факторів інноваційної конкурентоспроможності країн через такі складові: стратегічна цільова спрямованість на динамічний сталий інноваційний розвиток та збалансовану інтеграцію до глобальної економіки; інтеграційно-інноваційні ресурси, залучені національною економікою до використання; інституційні та організаційні можливості – ринкові та неринкові механізми регулювання, організації і управління, які визначають здатність системи до ефективного використання інтеграційно-інноваційних ресурсів за умов глобалізованого зовнішнього середовища. Розроблено структурно-логічну схему трансформації факторів конкурентоспроможності у стратегічні конкурентні переваги. Показано, що взаємодія системних факторів конкурентоспроможності створює конкурентний потенціал, який під впливом зовнішнього середовища перетворюється у стратегічні конкурентні перевагиінноваційна конкурентоспроможністьстратегія інноваційної конкурентоспроможності країнфактори інноваційної конкурентоспроможності країнсистемні фактори конкурентоспроможностістратегічні конкурентні перевагистратегія конкурентоспроможностісталий інноваційний розвитокглобалізаціяArticle