Воробєй Андрій Олександрович2026-08-172026-08-172026https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/6757Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних чинників забезпечення комунікації у міжособистісній взаємодії студентів-психологів. Встановлено, що сучасна зарубіжна психологія та комунікативістика (Л. Фестінґер, М. Віккерс, К. Розенгрен, Б. Міге, Дж. Куйленбург) інтерпретують комунікацію не як технічний акт ретрансляції відомостей, а як динамічний простір інтерсуб’єктивної взаємодії та фундаментальний метадискурс, у якому відбувається взаємне конструювання смислів. Науково доведено, що якість комунікативних процесів безпосередньо зумовлюється інтрапсихічною архітектурою особистості: її когнітивною узгодженістю, перцептивною готовністю до декодування сигналів та лабільністю психологічних меж. Огляд вітчизняних підходів до вивчення комунікації унаочнив тенденцію до інтеграції її категоріального поля із поняттям «спілкування», а також підтвердив високий ступінь міждисциплінарної дифузії цього феномену. У вітчизняній науковій школі зафіксовано перехід від розуміння комунікації як асиметричного впливу за лінійною структурою «суб’єкт – об’єкт» (В. Шинкарук) до її трактування як багатофазного, синхронізованого акту (А. Зленко) та дихотомічної вербально-невербальної системи, спрямованої на досягнення концептуального консенсусу й довіри (Г. Штагер, І. Стешенко, М. Савенко, Л. Падалка). Обґрунтоване авторське визначення комунікації. Під цим конструктом ми розуміємо динамічний, системно організований процес інтерсуб’єктивної взаємодії, що реалізується за допомогою вербальних і невербальних знакових систем і полягає не лише в трансляції та декодуванні інформаційних потоків, а й у спільному конструюванні нових смислових просторів, досягненні когнітивного консонансу та гармонізації психологічних меж учасників інтеракції. Здійснено теоретико-психологічне обґрунтування феномену міжособистісної взаємодії та визначено чинники, що забезпечують її ефективність у професійному становленні студентів-психологів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано три ключові чинники забезпечення комунікації: поведінковий, інструментальний та внутрішньо-регулятивний. Для проведення емпіричного дослідження було обрано 60 студентів-психологів Університету імені Альфреда Нобеля. Запропоновано діагностичний комплекс, що включає методики «КОС», тест на асертивність В. Каппоні та Т. Новак, шкалу SPTS С. Лі та Б. Куіглі, а також методику вивчення самооцінки С. Будассі. Такий вибір інструментарію дозволяє здійснити багатомірний аналіз професійно-комунікативного профілю студента. У процесі емпіричного дослідження було підтверджено, що комунікативні схильності не є ізольованою характеристикою, а виступають складним системним утворенням. Їхня успішна реалізація безпосередньо залежить від ряду особистісних детермінант: рівня асертивності, обраних тактик самопрезентації та характеру самооцінки. Під час діагностичної роботи (вибірка N=60) було встановлено: 1. Переважання адаптивного профілю: більшість респондентів продемонстрували середні та високі показники комунікативних схильностей (66,67%) та асертивності (55,00%). Це свідчить про загальну соціальну компетентність досліджуваної групи. 2. Інструментальну роль самопрезентації у міжособистісній взаємодії: виявлено, що активне використання асертивних тактик («інграціація», «самопросування») є характерним для осіб із високим комунікативним потенціалом, тоді як захисні тактики («виправдання») домінують у респондентів із низьким рівнем КОС. 3. Фундаментальну роль самооцінки у забезпеченні ефективної комунікації: підтверджено, що адекватна самооцінка (63,33%) є стабілізатором комунікації. Водночас занижена самооцінка виступає основним внутрішнім бар’єром, що провокує соціальну тривожність та знижує ініціативність у контактах. Статистичний аналіз (коефіцієнт кореляції Спірмена) дозволив повністю підтвердити висунуті емпіричні гіпотези: 1. Встановлено прямий позитивний зв’язок між асертивністю та комунікативною ефективністю. 2. Доведено кореляцію між схильністю до спілкування та вибором активних стратегій самопрезентації. 3. Виявлено нелінійний вплив самооцінки, де реалістичне сприйняття «Я» є оптимальним для міжособистісної взаємодії. Результати дослідження мають прикладне значення для розробки психокорекційних програм. Основний акцент у подальшій роботі слід робити на розвитку асертивності та стабілізації самооцінки у осіб із низьким рівнем комунікативних схильностей, що дозволить їм перейти від захисних до активних стратегій соціальної взаємодії. Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical research of psychological factors in ensuring communication in interpersonal interaction of psychology students. It has been established that modern foreign psychology and communication studies (L. Festinger, M. Vickers, K. Rosengren, B. Mige, J. Kuylenburg) interpret communication not as a technical act of relaying information, but as a dynamic space of intersubjective interaction and a fundamental metadiscourse in which mutual construction of meanings takes place. It has been scientifically proven that the quality of communicative processes is directly determined by the intrapsychic architecture of the personality: its cognitive coherence, perceptual readiness to decode signals, and the lability of psychological boundaries. A review of domestic approaches to the study of communication has illustrated the tendency to integrate its categorical field with the concept of "communication", and also confirmed the high degree of interdisciplinary diffusion of this phenomenon. In the domestic scientific school, a transition has been recorded from understanding communication as an asymmetric influence according to the linear structure of “subject – object” (V. Shynkaruk) to its interpretation as a multiphase, synchronized act (A. Zlenko) and a dichotomous verbal-nonverbal system aimed at achieving conceptual consensus and trust (G. Shtager, I. Steshenko, M. Savenko, L. Padalka). The author’s definition of communication is well-founded. By this construct, we understand a dynamic, systematically organized process of intersubjective interaction, which is implemented using verbal and nonverbal sign systems and consists not only in the translation and decoding of information flows, but also in the joint construction of new semantic spaces, the achievement of cognitive consonance and the harmonization of the psychological boundaries of the interaction participants. A theoretical and psychological justification of the phenomenon of interpersonal interaction was carried out and factors that ensure its effectiveness in the professional development of psychology students were identified. Three key factors of communication were identified and theoretically substantiated: behavioral, instrumental and intra-regulatory. 60 psychology students of Alfred Nobel University were selected for the empirical study. A diagnostic complex was proposed, which includes the KOS methods, the assertiveness test by V. Capponi and T. Novak, the SPTS scale by S. Lee and B. Quigley, as well as the self-esteem study method by S. Budassi. Such a choice of tools allows for a multidimensional analysis of the student's professional and communicative profile. In the process of empirical research, it was confirmed that communicative tendencies are not an isolated characteristic, but are a complex systemic formation. Their successful implementation directly depends on a number of personal determinants: the level of assertiveness, the chosen tactics of self-presentation and the nature of self-esteem. During the diagnostic work (sample N=60), it was established: 1. The predominance of the adaptive profile: the majority of respondents demonstrated average and high indicators of communicative inclinations (66.67%) and assertiveness (55.00%). This indicates the general social competence of the studied group. 2. The instrumental role of self-presentation in interpersonal interaction: it was found that the active use of assertive tactics ("ingratification", "self-promotion") is characteristic of individuals with high communicative potential, while defensive tactics ("justification") dominate in respondents with a low level of KOS. 3. The fundamental role of self-esteem in ensuring effective communication: it was confirmed that adequate self-esteem (63.33%) is a stabilizer of communication. At the same time, low self-esteem acts as the main internal barrier that provokes social anxiety and reduces initiative in contacts. Statistical analysis (Spearman's correlation coefficient) allowed us to fully confirm the put forward empirical hypotheses: 1. A direct positive relationship between assertiveness and communicative effectiveness was established. 2. A correlation was proven between the tendency to communicate and the choice of active self-presentation strategies. 3. A nonlinear influence of self-esteem was revealed, where a realistic perception of the "I" is optimal for interpersonal interaction. The results of the study have applied significance for the development of psychocorrectional programs. The main emphasis in further work should be on the development of assertiveness and stabilization of self-esteem in individuals with a low level of communicative tendencies, which will allow them to move from defensive to active strategies of social interaction.otherкомунікаціякомунікативністьасертивністьповедінкаміжособистісна взаємодіясамооцінкасамопрезентаціяcommunicationsociabilityassertivenessbehaviorinterpersonal interactionself-esteemself-presentationOther