Михайленко А. С.2024-05-202024-05-202024https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/4564Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. Феномен емоційного вигорання працівників має достатньо довгу історію вивчення, в якій можна умовно виокремити три етапи: 1) ототожнення емоційного вигорання із поняттям стресу, вважаючи його власне результатом довготривалої дії робочого стресу; 2) системний, коли емоційне вигорання отримало опис у вигляді системного конструкту в єдності статичного та динамічного аспектів, критеріїв їх визначення; 3) гуманістичний, який розглядає емоційне вигорання як комплекси специфічних переживань та вбачає у ньому конструктивні можливості для самоактуалізації фахівця. Відсутність єдності у визначенні емоційного вигорання фахівцями та ясного уявлення про закономірності виникнення і розвитку данного явища, що достатньо ускладнює його вивчення. Вигорання визначено як стан фізичного, емоційного та розумового виснаження, який проявляється в професіях соціальної сфери та включає в себе три складники: емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень. Виокремленні групи чинників, що призводять до розвитку емоційного вигорання: організаційні (умови праці, зміст роботи, рівень її економічної забезпеченості та стабільності тощо), соціально-психологічні (якість психологічних взаємин по вертикалі та по горизонталі, рольові конфлікти, відсутність підтримки з боку колег та ін.), індивідуальні, в межах якої окремо відрізняють низку демографічних чинників (вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо) та особистісні (рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності та ін.) Зважаючи на наявність великої кількості суперечностей та неузгодженостей у в аспекті надання відносної значущості різним чинникам синдрому емоційного вигорання, можна припустити, демографічні, соціально-психологічні, організаційні є менш значущими у виникненні синдрому, ніж особистісні, лише підсилюючи їх вплив. Праця медичних працівників відноситься до числа найбільш складних і відповідальних видів діяльності людини. Професійна діяльність, зокрема лікаря, відрізняється високою фізичною, моральною та емоційною завантаженістю, що у свою чергу, створює умови для високого ризику формування синдрому психічного вигорання у медичних працівників. В роботі проаналізовано новий напрям психології особистості – позитивної психологію та зміну загальної орієнтації досліджень з виокремлення та аналізу негативних проявів та характеристик особистості, на пошук ресурсів оптимального її функціонування.На основі аналізу специфіки діяльності лікаря виокремлено три найбільш стресогенні його особистісні характеристики, а саме високий рівень емпатичності, низький рівень саморегуляції й низький рівень спрямованості на пізнання, відкритості новому досвіду, що знижує відчуття задоволеності собою як фахівцем та спричиняє розвиток емоційного вигорання медичних працівників. На основі проведеного аналізу було проведено емпіричне дослідження з метою виявлення особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. За результатами, отриманими за опитувальником В.В. Бойка виявлено, що майже 50% лікарів, а по деяким симптомам та фазам близько 75-80%, мають ознаки емоційного вигорання різних рівнів. Найбільш поширеною стадією емоційного вигорання лікарів є стадія «резистенція», яка в стадії формування діагностовано у 36% лікарів, а сформованою є 31%. Фаза «резистенції» за В. В. Бойко характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії з колегами та пацієнтами, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо. За методикою О.О. Рукавішникова виявлено, що середній рівень розвитку вигорання мають 60% лікарів, а високий рівень вже відмічається у 34%. При цьому на середньому рівні розвитку також знаходяться такі складові вигорання як психоемоційне виснаження та особистісне віддалення. Тобто, близько 55% лікарів вже на достатньому рівні відчувають емоційне і фізичне стомлення, байдужість по відношенню до оточуючих, зокрема пацієнтів, та мають ознаки депресії і дратівливості, що проявляється в зменшенні кількості контактів з оточуючими, нетерпимості в ситуаціях спілкування, негативізмі по відношенню до інших людей. За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що лікарі, які відкриті новому досвіду, є достатньо емоційно стриманими, мають високі показники вольової регуляції поведінки та є більш обособленими та дистанційованими у спілкуванні, мають менший рівень розвитку симптомів емоційного вигорання.otherпрофесійний стреспрофесійне вигоранняемоційне вигоранняпрофесійна діяльність медикапозитивна психологіяособистісні особливостісаморегуляціяемпатіяOther