Бочарова Н.В.2024-05-192024-05-192023https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/4286Світова практика свідчить, що однією з важливих функцій міського самоврядування в останні роки стає надання управлінських послуг, які відповідають місцевим потребам та пріоритетам, пов’язаним з реалізацією прав людини на місцевому рівні. Хоча основна відповідальність за сприяння та захист прав людини покладається на національні уряди, просування культури прав людини в місцевих органах відіграє життєво важливу роль у сприянні повазі та реалізації прав людини в суспільстві. У статті аналізується зв’язок між процесом урбанізації і процесом «муніципалізацією прав людини», під яким розуміється перенесення правозахисної діяльності на локальний рівень, головним чином у міста. Зазначено, що тенденції суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст., пов’язані зі стрімким розвитком великих міст і створенням міських агломерацій призвели до залучення міст до дискурсу та практики міжнародних прав людини, коли останні почали враховуватися при формуванні міської політики. Вказується, що залучення мегаполісів до правозахисної діяльності відбувалося на фоні двох явищ, по-перше, це поява концепції «міст прав людини» і формування відповідного суспільно-політичного руху, який швидко набув міжнародного характеру, по-друге, виникнення доктрини і глобального руху за право на місто. У статті розкриваються їх сутність та значимість. Автор робить висновок про необхідність подальших теоретичних досліджень у сфері доктринальних і практичних аспектів проблеми зв’язку урбанізації з правами людиниotherурбанізаціяправа людиниконституціоналізаціямісцеве самоврядуванняміське управлінняправозахисна діяльністьArticle