ДО ПИТАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
Ескіз недоступний
Дата
2018
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Local Government in the Constitutions of selected Central and Eastern European countries // Chelm, 2018. – С. 145-156.
Анотація
Проаналізовано особливості перебігу сучасного етапу децентралізаційної реформи в Україні. З′ясовані суперечливі аспекти співвідношення конституційних норм та законодавчих положень щодо функціонування інституту місцевого самоврядування. З′ясовані першочергові завдання щодо оптимізації процесу децентралізації, зокрема у частині запозичення європейського досвіду.
Опис
Ключові слова
місцеве самоврядування, децентралізація влади, політичний інститут, конституційний процес, об′єднана територіальна громада, європейська інтеграція.
Бібліографічний опис
Реформа з децентралізації влади визначена в Україні першочерговим якісним трансформаційним процесом. Основоположні принципи реформування приведені у відповідність до Європейської хартії місцевого самоврядування, а потужний поштовх до активізації процесу дало підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що набула чинності у вересні 2017 року. Принцип децентралізації має безпосереднє відображення у перебігу конституційного процесу в Україні, про що свідчить подання Президентом України як невідкладного Проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» [12]. Проблеми функціонування органів місцевого самоврядування в умовах реформи з децентралізації влади протягом останніх кількох років отримали змістовне й аргументоване обґрунтування у роботах вітчизняних вчених. Зокрема, конституційний процес у контексті сучасних реформ досліджують Ю. Баскакова та О. Руденко, проблемні питання децентралізаційної реформи – А. Брязкало, Г. Даудова, С. Закірова, М. Савчин, М. Тітов, принципи реформи місцевого самоврядування – Л. Василенко, С. Давидович, А. Ткачук. Реформування місцевого самоврядування як інструмент політики євроінтеграції вивчає В. Гладій, В. Колюх, П. Шляхтун. Попри масштабну інформаційну кампанію та предметні наукові розвідки залишаються відкритими питання щодо наслідків дії законів, які регламентують фінансово-майнові повноваження на місцевому рівні. Також потребують аналізу потенціал та інституціональна спроможність органів місцевого самоврядування у здійсненні того обсягу повноважень, які передбачені децентралізаційною реформою. Термін «децентралізація» відносно державної влади перейшов із теоретичної в емпіричну площину у період політичних реформ в європейських державах. Саме диспергування владних повноважень від центрального управління вважають однією з політичних ознак демократизації. Про це свідчать дані Світового банку стосовно того, що 63 із 75 трансформаційних держав і великих країн, що розвиваються, в середині 90-х років ХХ століття здійснили кроки в напрямку децентралізації [17, с. 35]. В Україні ж триває впровадження як територіальної, так і функціональної децентралізації, а активна фаза нормотворчості й конституційного процесу свідчить про інституціональний етап цього процесу. Незважаючи на те, що курс на децентралізацію влади в Україні було взято ще в середині 90-х років ХХ століття, однак перші кроки у вказаному напрямку мали переважно декларативний характер і стосувалися систематичного перерозподілу владних повноважень між центральними органами влади. Першими дієвими заходами на шляху до передачі широких повноважень публічним органам місцевої влади стали ратифікація Європейської хартії місцевого самоврядування (1997 р.) та ухвалення ряду важливих нормативно-правових актів, які доповнили положення Конституції України у частині функціонування інституту місцевого самоврядування. Йдеться, зокрема, про Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.), «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.), «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999 р.), Конституцію Автономної Республіки Крим (1998 р.) та ін.