Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/1765
Назва: Вітчизняна практика використання онлайн-технологій в електоральному процесі
Автори: Щедрова, Галина Петрівна
Ключові слова: політичні технології, інформаційні технології, онлайн-технології, електоральний процес, кіберпростір, електронна демократія.
Дата публікації: тра-2019
Видавництво: «Видавництво «Гілея»
Бібліографічний опис: Президентська виборча кампанія 2019 р. продемонструвала надзвичайну залученість онлайн-простору для реалізації електоральних стратегій штабами кандидатів на пост Президента України. З одного боку, це показник технологічного розвитку в світі та, зокрема, в Україні, з іншого, – маємо відчутні прояви віртуалізації суспільства. Аналіз практики використання вказаних технологічних прийомів в електоральному процесі, інструментів і наслідків її застосування є одним із найбільш перспективних напрямків у прикладній політології сучасної України. Онлайн-технології визначено як комплекс методів, процесів та способів використання мережі Інтернет з метою досягнення політичних цілей. Зазначена дефініція є своєрідним синтезом політичних та інформаційних технологій. Її особливість – функція самовідтворення цільового контенту та збір даних у режимі активного підключення до мережі. Найбільш розповсюдженим майданчиком для реалізації онлайн-технологій є кіберпростір – віртуальне середовище з'єднаних комунікаційних систем, що використовується для здійснення комунікацій та просування суспільних відносин (соціальні мережі, хостинги, інтернет-сайти тощо). Вітчизняна практика ведення електоральних кампаній наразі послуговується широким набором онлайн-технологій, серед яких такі інструменти, як: відео-звернення кандидатів та влоги, вірусна політична реклама, розповсюдження політичних фейків, функціонування віртуальних виборчих клубів прихильників з обов’язковою реєстрацією та формуванням електоральної бази даних, онлайн-опитування, віртуальні івенти з подальшою їхньою девіртуалізацією, трансляції політичних подій тощо. В Україні охоплення потенційної аудиторії політичними онлайн-технологіями наближається до 60 % населення. Станом на 2018 р. у країні проживали 25,6 мільйонів інтернет-користувачів, з яких 13 мільйонів користуються соціальними мережами, а мобільними телефонами для спілкування в інтернеті – 9,5 мільйонів. Важливим показником на користь дієвості вказаних прийомів у вітчизняній політичній практиці є перемога на президентських виборах кандидата, який під час своєї виборчої кампанії надав перевагу саме віртуальній складовій і зміг у підсумку конвертувати онлайн-прихильність на реальні голоси виборців.
Серія/номер: Політичні науки;
Короткий огляд (реферат): Інформаційні технології, забезпечуючи досягнення політичних цілей, чинять вплив на аудиторію за допомогою медіа-каналів: радіо, телебачення, друкованих ЗМІ, Інтернет-мережі. На сьогодні інтернет-технології як прийоми створення і підтримки різних інформаційних ресурсів у комп'ютерній мережі Інтернет стали невід’ємною частиною політичного простору. Саме інтернет-технології дозволили вперше у комунікаційну систему політики включити безпосередню опцію комунікації – потокового обміну інформацією між суб’єктами й об’єктами політичної дії. Так, нідерландські дослідники Й. Бордвик і Б. ван Каам виокремили чотири моделі альтернативних видів руху інформації: – модель мовлення, яка припускає надання інформації з центру одночасно багатьом абонентам на периферії; – консультаційна модель, що співвідноситься з великою кількістю ситуацій, в яких індивід, що перебуває на периферії комунікативної лінії, шукає необхідні дані в центральному інформаційному сховищі (сервер чи інший банк даних, у найпростішому варіанті – робота з книгами, газетами й іншою друкованою продукцією в бібліотеці); – реєстраційна модель руху інформації, де центр запитує та одержує інформацію від периферійного джерела; – модель діалогу, що стосується поширення інформації в реальній комунікативній мережі: індивіди спілкуються безпосередньо між собою, ігноруючи центр чи посередників і самостійно вибираючи час, місце і тему інформаційного обміну [16, с. 18-19]. Саме остання модель передбачає використання мережі Інтернет. Ще одна її характерна відмінність – вона припускає своєрідну «горизонтальну рівність» учасників інформаційного обміну на противагу «вертикальному» принципу «керівництва – підпорядкування», що притаманна моделі мовлення. Йдеться про безпосередню комунікацію більше, ніж двох сторін, у форматі зустрічі, дискусії на сайті чи в режимі онлайн-конференції [5, с. 38]. Характеристика «онлайн» є у даному контексті чи не найважливішою, адже означає апробацію інтернет-технологій тут і зараз. Відтак, запропоновано визначити онлайн-технології як комплекс методів, процесів та способів використання мережі Інтернет з метою досягнення політичних цілей. Зауважимо, що у системі політичних технологій онлайн-прийоми є різновидом інформаційних, а їхніми виключними особливостями можна вважати притаманну функцію самовідтворення цільового контенту та збір даних у режимі активного підключення до мережі. Найбільш розповсюдженим майданчиком для реалізації онлайн-технологій є кіберпростір – віртуальне середовище з'єднаних комунікаційних систем, що використовується для здійснення комунікацій та просування суспільних відносин (соціальні мережі, хостинги, інтернет-сайти, блоги тощо). Зауважимо, що практичне втілення описаних прийомів та явищ емпірично випередили становлення такого конструкту, як електронна або інтернет-демократія, визначеного у політології як форма залучення громади за допомогою сучасних інформаційних технологій до вирішення різноманітних суспільно-політичних завдань [11, с. 5]. Найбільш широкого практичного застосування в Україні онлайн-технології зазнали під час президентської кампанії 2019 р. Значна частина виборчих стратегій і технологій були реалізовані у віртуальній площині. Тут відбувалася комунікація як між кандидатами і електоратом, так і між політичними опонентами. Попри скептичне ставлення до інтернет-аудиторії як пасивних учасників політичних процесів, новітня вітчизняна практика довела, що віртуальну прихильність можливо конвертувати у реальні голоси виборців. Базовим матеріалом для наукового аналізу обрано аспекти організації виборчої кампанії двох основних кандидатів з найбільшою електоральною підтримкою – П. Порошенка та В. Зеленського. Саме медіа-стратегія штабу останнього вважається своєрідним вітчизняним феноменом «віртуального кандидата», який задавав тон усій кампанії. До офіційного запуску виборчої гонки онлайн-платформами головних політичних гравців були персональні сторінки кандидатів у мережі Facebook, акаунти в Instagram, Twitter (у В. Зеленського цей профіль з'явився тільки наприкінці квітня 2019 р.), Telegram. Зауважимо, що аудиторія у кандидатів була доволі нерівноцінною – від майже 2,5 мільйонів підписників у Facebook у П. Порошенка до трохи більше 560 тисяч у В. Зеленського. До того ж, з початку виборчої кампанії певні ознаки агітації з’явилися у повідомленнях на сайті офіційного Інтернет-представництва Президента України – цей ресурс також став інструментом онлайн-технологій кандидата П. Порошенка [8]. Його головний опонент створив свій ресурс – інтерактивний сайт «ЗеКоманда» [9]. Саме там почала формуватися мережа підтримки кандидата В. Зеленського по всіх регіонах України і створюватися база даних електоральної підтримки. «Філії» груп прихильників також з’явилися у мережах Facebook та Instagram. Поруч з обміном думок у пабліках розподілялися функціональні обов’язки на час проведення виборів – від представництва в областях до подальшої участі під час роботи виборчих дільниць.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/1765
ISSN: ISSN 2076–1554
Розташовується у зібраннях:Кафедра політології та міжнародних відносин



Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.