«We must love one another or die...». Слияние молитв (У.Х. Оден – С. Моэм – Д. Томас).
Вантажиться...
Файли
Дата
2020
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Університет імені Альфреда Нобеля
Анотація
У фокусі дослідження – феномен збігу провідницьких роздумів про наслідки війн, людиноненависництва у творчості різноманітних письменників ХХ ст.
Одне з провідницьких суджень було висловлено у поетичних рядках англо-американського поета В.Х.
Одена (1907–1973), у його славетному вірші «1 вересня 1939» (September, 1, 1939, надруковане в американському часопису The New Republic у жовтні 1939). Вірш було написано під впливом від подій цього першого дня ІІ Світової війни, а насправді, – з приводу будь-якого Апокаліпсису, який загрожує людині і людству.
Сучасний автор статті про цей вірш Одена Йєн Сенса (Jan Sansom) визначить його як «один з
найзначущих творів 20 століття», чиє довге життя пояснюється тим, що у ньому надані «прості відповіді на складні питання, що не є завжди приємними». Називаючи свою статтю «Придатна поема
для непридатного часу» (The right poem for the wrong time), її автор цілком слушно підкреслює актуальність думок Одена і сьогодні. Це було зі всією очевидністю продемонстровано у вересні 2001 р.,
коли після терористичного акту у Нью-Йорку оденовські рядки звучали по національному радіо США.
Глобальність наслідків першого дня передбачають слідом за Оденом не так вже і багато людей. А голос і тих, хто це усвідомлював, ще не розрізнюються серед багатьох інших. Таким був голос С. Моема, який
опинився у перші дні війни у Франції. С. Моем поділяє патріотизм країни, що зазнала віроломного нападу
ворога. Письменник виявився, як слушно зазначає один з сучасних авторів статті про С. Моема, «не стороннім спостерігачем національної трагедії». Але будучи, як відомо з біографії письменника, у якійсь мірі і «громадянином світу», він, рефлектуючи над сутністю того, що трапляється навколо, відкривав інші сторони цієї
сутності, часто-густо доходячи до аналогічних оденовським провідницьких висновків.
В історії, про яку йдеться в оповіданні «Нескорена» (The Unconquered, 1943), С. Моем, спостерігаючи ганебні картини падіння Франції, наново осмислює пафосні гасла перших днів війни про незламність
французів перед ворогом і про їх неминучу перемогу. Створений в оповіданні образ французької дівчини
Аннет – своєрідної Жанни Д’Арк чи Свободи на барикадах – викликає суміш почуттів: і повагу до її нескореності ворогу, німецькому солдату, який зґвалтував її, і жах від вчинку – вбивства новонародженої дитини від німця – який є протиприродним для людини, жінки, перш за все. В обох – в Гансі, і в Аннет – війна
ініціювала ту ненависть, яка у відсутності любові призводить до знищення іншого і, в кінці кінців, до самознищення. Моем, як здається, підхоплює оденовське We must love one another or die. Ця думка випливає з підтексту подій, що зображуються, у боротьбі людиноненависті з людяністю, яку переживають усі.
У співзвучність підтексту оповіді С. Моема і оденовських рядків вливається ще один твір – поема Ділана Томаса (Dylan Thomas, 1914–1953) «Злиття молитв» (The Conversation of Prayers) із збірника «На порозі смерті» (Deaths and Entrances, 1946), сама назва якого відсилає до онтологічної проблеми «Нескореної» та інших творів С. Моема воєнних часів.
Опис
Ключові слова
Оден, Моэм, Томас, поэзия, тема войны, человечность, самоуничтожение.