Репозиторій Університету імені Альфреда Нобеля
забезпечує відкритий доступ до результатів наукових досліджень та вихідних даних, створених дослідниками університету. Репозиторій приймає публікації, набори дослідницьких даних, додаткові матеріали та інші цифрові об'єкти, пов'язані з науковими роботами. Він підтримує довгострокове зберігання та обмін дослідницькими даними з різних галузей науки.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Мотиваційні чинники переорієнтації на професію психолога у жінок середнього віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Батуріна Валерія Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню комплексу мотиваційних чинників, які спонукають жінок середнього віку до професійної переорієнтації та вибору професії психолога. Актуальність дослідження зумовлена кількома факторами: по-перше, сучасний динамічний ринок праці вимагає гнучкості та готовності до зміни професійної діяльності, особливо в контексті глобальних трансформацій, спричинених пандемією, воєнними діями та технологічними змінами; по-друге, зростає усвідомлення важливості психічного здоров'я у суспільстві, що призводить до стійкого збільшення попиту на кваліфікованих психологів; по-третє, середній вік часто пов'язаний з кризою ідентичності та переоцінкою життєвих пріоритетів, коли жінки починають шукати роботу з глибшим сенсом, що дозволяє реалізувати накопичений життєвий досвід і надавати допомогу іншим. Незважаючи на практичну значущість проблеми, психологічні механізми професійної переорієнтації жінок середнього віку, особливо мотиваційні чинники вибору професії психолога, залишаються недостатньо вивченими у вітчизняній психологічній науці.
Теоретична частина роботи ґрунтовно розкриває психологічні основи професійної переорієнтації у середньому віці через аналіз концепцій К. Юнга (індивідуація), Е. Еріксона (генеративність), Д. Левінсона (поетапна модель кризи) та сучасних українських дослідників. Встановлено унікальність кризи середини життя у жінок 35-45 років через накладання соціальних стереотипів, трансформацій у сімейній системі та фізіологічних змін. Розглянуто професійну переорієнтацію як багатофакторний процес свідомої трансформації кар'єрного шляху, успішність якого визначається психологічною стійкістю, адаптивною гнучкістю та знайомством з новою сферою. Проаналізовано мотивацію як центральний механізм професійних змін через взаємодію внутрішніх (пізнавальний інтерес, самодетермінація) та зовнішніх детермінант (соціальне визнання, прагматичні міркування). Розкрито ціннісно-смислову спрямованість особистості як фундаментальну основу вибору професії психолога, показано особливу зрілість професійного інтересу у дорослому віці та детально висвітлено десять ключових професійно важливих якостей майбутніх психологів: від психологічної стійкості та професійної емпатії до аналітичних здібностей та орієнтації на безперервний розвиток.
Емпірична частина дослідження реалізована за змішаним дизайном і включає кількісний аналіз даних, отриманих від 63 жінок віком від 30 до 55 років, які переорієнтуються на професію психолога або вже здобувають психологічну освіту. Результати кореляційного аналізу виявили статистично значущі позитивні зв'язки між внутрішньою мотивацією професійної діяльності та шістьма із чотирнадцяти шкал самоактуалізації: ціннісна орієнтація, сензитивність, самоповага, синергія, контактність та пізнавальні потреби. Це підтверджує, що внутрішні чинники професійної переорієнтації тісно пов'язані зі здатністю до особистісного зростання та реалізації свого потенціалу. Щодо ціннісних орієнтацій, виявлено неоднорідну картину зв'язків: термінальна цінність «щастя інших» продемонструвала очікуваний помірний позитивний зв'язок з внутрішньою мотивацією, що підтверджує роль альтруїстичної спрямованості у виборі професії психолога. Несподівано цінність «духовне задоволення» виявила помірний негативний зв'язок з внутрішньою мотивацією та слабкий негативний зв'язок з зовнішньою позитивною мотивацією. Цінність «саморозвиток» не виявила статистично значущих зв'язків з жодним типом мотивації. Орієнтація на матеріальні цінності також не продемонструвала очікуваного негативного впливу на мотивацію, що свідчить про складніший характер взаємодії ціннісних орієнтацій та професійної мотивації.
Інтерпретація результатів дозволяє зробити висновок про часткове підтвердження концептуальної гіпотези дослідження. Професійна переорієнтація на діяльність психолога у жінок середнього віку дійсно визначається комплексом мотиваційних чинників, де домінуючу роль відіграють внутрішні мотиви, інтегровані з особистим життєвим досвідом. Однак характер взаємозв'язків виявився складнішим та багатограннішим, ніж передбачалося початковими гіпотезами, що підкреслює багатофакторність процесу професійної переорієнтації у зрілому віці.
The qualification work is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the complex of motivational factors that encourage middle-aged women to pursue professional reorientation and choose the psychology profession. The relevance of the study is determined by several factors: firstly, the modern dynamic labor market requires flexibility and readiness to change professional activities, especially in the context of global transformations caused by the pandemic, military actions, and technological changes; secondly, there is growing awareness of the importance of mental health in society, leading to a steady increase in demand for qualified psychologists; thirdly, middle age is often associated with an identity crisis and reassessment of life priorities, when women begin to seek work with deeper meaning that allows them to realize accumulated life experience and provide help to others. Despite the practical significance of the problem, the psychological mechanisms of professional reorientation in middle-aged women, particularly the motivational factors of choosing the psychology profession, remain insufficiently studied in domestic psychological science.
The theoretical part of the work thoroughly reveals the psychological foundations of professional reorientation in middle age through analysis of the concepts of C. Jung (individuation), E. Erikson (generativity), D. Levinson (stage model of crisis), and contemporary Ukrainian researchers. The uniqueness of the midlife crisis in women aged 35-45 has been established through the overlay of social stereotypes, transformations in the family system, and physiological changes. Professional reorientation is examined as a multifactorial process of conscious career path transformation, the success of which is determined by psychological resilience, adaptive flexibility, and familiarity with the new field. Motivation is analyzed as the central mechanism of professional changes through the interaction of internal determinants (cognitive interest, self-determination) and external factors (social recognition, pragmatic considerations). The value-semantic orientation of the individual is revealed as the fundamental basis for choosing the psychology profession, the special maturity of professional interest in adulthood is demonstrated, and ten key professionally important qualities of future psychologists are detailed: from psychological resilience and professional empathy to analytical abilities and orientation toward continuous development.
The empirical part of the study was implemented using a mixed design and includes quantitative analysis of data obtained from 63 women aged 30 to 55 years who are reorienting to the psychology profession or already pursuing psychological education. The results of correlation analysis revealed statistically significant positive relationships between internal motivation for professional activity and six of fourteen self-actualization scales: value orientation, sensitivity, self-respect, synergy, contact, and cognitive needs. This confirms that internal factors of professional reorientation are closely related to the ability for personal growth and realization of one's potential. Regarding value orientations, a heterogeneous pattern of relationships was revealed: the terminal value "happiness of others" demonstrated the expected moderate positive relationship with internal motivation, confirming the role of altruistic orientation in choosing the psychology profession. Unexpectedly, the value "spiritual satisfaction" revealed a moderate negative relationship with internal motivation and a weak negative relationship with external positive motivation. The value "self-development" showed no statistically significant relationships with any type of motivation. Orientation toward material values also did not demonstrate the expected negative impact on motivation, indicating a more complex nature of the interaction between value orientations and professional motivation.
The interpretation of results allows us to conclude that the conceptual hypothesis of the study is partially confirmed. Professional reorientation to psychology activities in middle-aged women is indeed determined by a complex of motivational factors, where internal motives integrated with personal life experience play a dominant role. However, the nature of the relationships proved to be more complex and multifaceted than predicted by the initial hypotheses, which emphasizes the multifactorial nature of the professional reorientation process in mature age.
Когнітивно-поведінкова терапія як метод подолання посттравматичного стресового розладу у військовослужбовців в гострому періоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Антонюк Вікторія Сергіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності когнітивно-поведінкової терапії у подоланні посттравматичного стресового розладу у військовослужбовців в гострому періоді.
Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості військовослужбовців, які зазнають посттравматичного стресового розладу внаслідок участі у бойових діях. ПТСР в гострому періоді характеризується інтенсивним емоційним напруженням, нав’язливими спогадами, підвищеним рівнем тривожності, порушеннями сну, а також зниженням соціального та професійного функціонування, що потребує своєчасної та ефективної психологічної допомоги.
У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння посттравматичного стресового розладу, його психологічних механізмів, симптоматики та етапів розвитку. Особливу увагу приділено когнітивно-поведінковій терапії як одному з найбільш науково обґрунтованих і структурованих методів психологічної допомоги особам із травматичним досвідом. Розглянуто теоретичні засади, принципи та основні техніки когнітивно-поведінкової терапії, що застосовуються у лікуванні ПТСР.
Проведено емпіричне дослідження з метою оцінки впливу когнітивно-поведінкової терапії на зниження симптомів посттравматичного стресового розладу у військовослужбовців в гострому періоді. У процесі дослідження було проаналізовано зміни рівня тривожності, вираженості травматичних переживань, дезадаптивних когнітивних установок та емоційної регуляції до та після проведення терапевтичного втручання.
Результати дослідження підтвердили ефективність когнітивно-поведінкової терапії у зниженні вираженості симптомів посттравматичного стресового розладу, підвищенні емоційної стабільності та формуванні адаптивних копінг-стратегій у військовослужбовців. Встановлено, що когнітивно-поведінкова терапія сприяє реструктуризації дисфункційних мисленнєвих установок, зменшенню уникальної поведінки та підвищенню рівня психологічної стійкості.
Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання розроблених рекомендацій і терапевтичних підходів у діяльності військових психологів, реабілітаційних центрів та фахівців у сфері психічного здоров’я, які надають психологічну допомогу військовослужбовцям в гострому періоді ПТСР. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм психологічного супроводу, спрямованих на відновлення психічного здоров’я та соціальну реінтеграцію військовослужбовців.
The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the effectiveness of cognitive behavioral therapy in overcoming post-traumatic stress disorder in military personnel during the acute period.
The relevance of the research is determined by the growing number of military personnel experiencing post-traumatic stress disorder as a result of participation in combat operations. PTSD in the acute period is characterized by intense emotional distress, intrusive memories, heightened anxiety, sleep disturbances, and impaired social and professional functioning, which necessitates timely and effective psychological intervention.
The study analyzes modern scientific approaches to understanding post-traumatic stress disorder, its psychological mechanisms, symptoms, and stages of development. Special attention is paid to cognitive behavioral therapy as one of the most evidence-based and structured methods of psychological assistance for individuals with traumatic experience. The theoretical foundations, principles, and main techniques of cognitive behavioral therapy used in the treatment of PTSD are examined.
An empirical study was conducted to assess the impact of cognitive behavioral therapy on the reduction of PTSD symptoms in military personnel during the acute period. The research evaluated changes in the level of anxiety, severity of traumatic experiences, maladaptive cognitive beliefs, and emotional regulation before and after the therapeutic intervention.
The results of the study confirmed the effectiveness of cognitive behavioral therapy in reducing the severity of post-traumatic stress symptoms, improving emotional stability, and promoting adaptive coping strategies in military personnel. It was found that CBT contributes to the restructuring of dysfunctional thoughts, reduction of avoidance behavior, and enhancement of psychological resilience.
The practical significance of the research lies in the possibility of applying the developed recommendations and therapeutic approaches in the work of military psychologists, rehabilitation centers, and mental health professionals providing psychological assistance to servicemen in the acute period of PTSD. The results of the study can be used to improve psychological support programs aimed at the mental health recovery and social reintegration of military personnel.
Особливості прояву емоційного вигоряння та типів копінг-поведінки у працівників соціальної сфери
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Андреєва Оксана Анатоліївна
Кваліфікаційна присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку емоційного вигоряння та типів копінг-поведінки у працівників соціальної сфери.
Феномен емоційного вигоряння є актуальним серед представників професії «людина – людина», який в останні двадцять років набув глобального поширення в сфері соціальної роботи. Працівники майже не інформовані з методами його попередження і профілактики.
Обґрунтовано теоретичне узагальнення і нове наукове вирішення проблеми, що полягає у вивченні характеру зв’язків емоційного вигоряння та типів копінг-поведінки у фахівців соціальної сфери. Представлено можливості зниження рівня емоційного вигоряння у фахівців соціальної сфери, індексу психічної напруженості та підвищення рівня емоційного стану. Отримані результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки.
Здійснено аналіз теоретико-методологічних засад вивчення емоційного вигоряння у працівників соціальної сфери. З’ясовано на підставі наукової інформації, що емоційне вигоряння розглянуте як системний полідетермінований симптомокомплекс, який, з одного боку, розглядається як стан, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію особистісних досягнень, а з іншої – як процес, який розвивається в ході здійснення професійної діяльності і проходить ряд фаз. Визначено, що дослідники емоційного вигорання роблять акцент на необхідності вивчення цього феномену у якості комплексного явища.
Здійснено вивчення рівня прояву емоційного вигоряння, психологічного стресу та типів копінг-поведінки у працівників соціальної сфери. Наведено результати вимірювання рівня прояву емоційного вигоряння та типів копінг-поведінки у фахівців соціальної сфери. З’ясовано, що серед досліджуваних є люди різного віку від дев’ятнадцяти до п’ятдесяти двох років. Серед усіх опитаних фахівців соціальної сфери середній вік є тридцяти чотири та тридцять п’ять років. Виявлено, що серед досліджуваних фахівців соціальної сфери 46 виявили високий показник рівня емоційного вигоряння, 40,5 % мають середній показник, а 13, 5 % проявляють низький рівень емоційного вигоряння.
Емпірично досліджено характеру взаємозв’язку емоційного вигоряння та типів копінг-поведінки у працівників соціальної сфери. Виявлено значиму позитивну кореляцію між показниками рівня емоційного вигоряння і типом копінг-поведінки шкала соціального відволікання. Дослідження показало значиму позитивну кореляцію між показниками рівня емоційного стану і типом копінг поведінки копінг орієнтований на вирішення завдання. Виявлено статистично значимий взаємозв’язок між загальним показником індексу психічної напруженості та рівнем емоційного стану у респондентів.
Сформульовано методичні рекомендації щодо профілактики виникнення емоційного вигоряння у працівників соціальної сфери. Для профілактики зростання ризику емоційного вигоряння у фахівців соціальної сфери рекомендується застосовувати певні заходи. Ефективно розподіляти робочий час та навантаження; використовувати сучасні програми для розподілу задач та управління робочим часом, такі як діаграма Ганта, календар планування Trello, Tick tick, та інші; організувати робочі місця та місце відпочинку; рекомендовано працювати в команді; створювати команди не більше п’яти або семи фахівців, розробити систему нематеріальних заохочень; розробити та провести тренінг та включити у нього представлені інтерактивні методи та форми психологічної підготовки працівників.
Qualification work is devoted to the problem theoretical substantiation and empirical study of the relationship between emotional burnout and types of coping behavior of social workers.
The phenomenon of emotional burnout is relevant among representatives of the profession "person - person", which in the last twenty years has become globally widespread in the field of social work. Workers are almost not informed about the methods of its prevention and prophylaxis.
It is noted that theoretical generalization and a new scientific solution to the problem are substantiated, which consists in studying the nature of the relationship between emotional burnout and types of coping behavior in social workers. The possibilities of reducing the level of emotional burnout in social workers, the index of mental tension and increasing the level of emotional state are presented. The results of the study allow us to draw the following conclusions.
It is substantiated that analysis of the theoretical and methodological principles of studying emotional burnout in social workers is carried out. It was found out on the basis of scientific information that emotional burnout is considered as a systemic polydeterministic symptom complex, which, on the one hand, is considered as a condition that includes emotional exhaustion, depersonalization and reduction of personal achievements, and on the other hand, as a process that develops in the course of professional activity and goes through a number of phases. It was determined that researchers of emotional burnout emphasize the need to study this phenomenon as a complex phenomenon.
It is determined that the level of manifestation of emotional burnout, psychological stress and types of coping behavior in social workers was studied. The results of measuring the level of manifestation of emotional burnout and types of coping behavior in social specialists are presented. It was found out that among the studied people there are people of different ages from nineteen to fifty-two years old. Among all surveyed social specialists, the average age is thirty-four and thirty-five years old. It was found that among the studied social sphere specialists, 46 showed a high level of emotional burnout, 40.5% have an average level, and 13.5% show a low level of emotional burnout.
It is also shown that the nature of the relationship between emotional burnout and types of coping behavior in social sphere workers was empirically investigated. A significant positive correlation was found between the indicators of the level of emotional burnout and the type of coping behavior - the social distraction scale. The study showed a significant positive correlation between the indicators of the level of emotional state and the type of coping behavior - task-oriented coping. A statistically significant relationship was found between the general indicator of the mental tension index and the level of emotional state in respondents.
According to the results of experimental research in the work it is established that methodological recommendations were formulated for the prevention of emotional burnout in social sphere workers. To prevent the increase in the risk of emotional burnout in social sphere specialists, it is recommended to apply certain measures. Effectively distribute working time and workload; use modern programs for task distribution and time management, such as Gantt chart, Trello planning calendar, Tick tick, and others; organize workplaces and a place to rest; it is recommended to work in a team; create teams of no more than five or seven specialists, develop a system of non-material incentives; develop and conduct training and include in it the presented interactive methods and forms of psychological training of employees.
Зв’язок рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Яремчук Марія Олександрівна
У кваліфікаційній роботі досліджено проблему взаємозв’язку рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів у осіб юнацького віку. Актуальність теми зумовлена зростанням психоемоційного навантаження на сучасну молодь, що супроводжується підвищенням рівня тривожності, труднощами емоційної регуляції та поширенням психосоматичних симптомів.
У першому розділі здійснено теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння емоційної регуляції як психологічного феномену, розкрито психологічний зміст психосоматичних проявів, проаналізовано їх основні механізми та чинники виникнення. Особливу увагу приділено психологічним особливостям юнацького віку, що можуть впливати на формування навичок емоційної регуляції та прояв психосоматичної симптоматики.
У другому розділі представлено результати емпіричного дослідження, проведеного із застосуванням Шкали труднощів емоційної регуляції (DERS), Гіссенського опитувальника психосоматичних скарг (GBB-24), Торонтської шкали алекситимії (TAS-20) та методики діагностики реактивної й особистісної тривожності Спілбергера–Ханіна. Для статистичної обробки результатів використано методи описової статистики та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена.
Установлено, що труднощі емоційної регуляції статистично пов’язані з більшою вираженістю психосоматичних проявів, підвищеним рівнем алекситимії та тривожності. Отримані результати підтверджують важливу роль емоційної регуляції як психологічного чинника психосоматичного благополуччя осіб юнацького віку.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у діяльності практичних психологів, психологічному консультуванні молоді, психопрофілактичній роботі та розробленні програм розвитку навичок емоційної регуляції й профілактики психосоматичних проявів у закладах освіти.
This thesis examines the relationship between the level of emotional regulation and the severity of psychosomatic manifestations in adolescents. The relevance of this topic stems from the increasing psycho-emotional stress on today’s youth, which is accompanied by heightened anxiety, difficulties with emotional regulation, and the prevalence of psychosomatic symptoms.
The first chapter presents a theoretical analysis of contemporary scientific approaches to understanding emotional regulation as a psychological phenomenon, explores the psychological nature of psychosomatic manifestations, and analyzes their main mechanisms and contributing factors. Particular attention is paid to the psychological characteristics of adolescence that may influence the development of emotional regulation skills and the manifestation of psychosomatic symptoms.
The second chapter presents the results of an empirical study conducted using the Difficulties in Emotional Regulation Scale (DERS), the Gießen Psychosomatic Complaints Questionnaire (GBB-24), the Toronto Alexithymia Scale (TAS-20), and the Spielberger–Hanin method for diagnosing state and trait anxiety. Descriptive statistics and Spearman’s rank correlation coefficient were used for statistical analysis of the results.
It was found that difficulties in emotional regulation are statistically associated with more pronounced psychosomatic manifestations, as well as elevated levels of alexithymia and anxiety. The results confirm the important role of emotional regulation as a psychological factor in the psychosomatic well-being of adolescents.
The practical significance of this study lies in the potential application of its findings in the work of practicing psychologists, psychological counseling for youth, psychoprophylactic work, and the development of programs to foster emotional regulation skills and prevent psychosomatic manifestations in educational institutions.
Взаємозв'язок тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чернявська Анастасія Едуардівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів. Актуальність теми зумовлена тим, що професійна діяльність психолога належить до емоційно напружених видів допомагаючої практики та потребує від фахівця високого рівня емоційної саморегуляції, психологічної стійкості, здатності витримувати стресові навантаження та зберігати ефективність у складних міжособистісних ситуаціях .
У роботі розкрито поняття тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології, проаналізовано основні наукові підходи до її вивчення, визначено зміст ситуативної та особистісної тривожності. Тривожність розглянуто як складне багаторівневе психологічне явище, що охоплює емоційні, когнітивні, фізіологічні та поведінкові прояви. Обґрунтовано, що високий рівень тривожності може ускладнювати адаптацію особистості, знижувати впевненість у собі, посилювати страх невдачі та негативно впливати на ефективність навчальної й майбутньої професійної діяльності.
Окрему увагу приділено аналізу стресостійкості як інтегральної властивості особистості, що забезпечує здатність зберігати емоційну рівновагу, працездатність, адекватність поведінки та ефективність діяльності в умовах стресу. У роботі показано, що стресостійкість формується на основі когнітивних, емоційних, вольових і поведінкових компонентів та пов’язана з рівнем
саморегуляції, психологічною гнучкістю, копінг-стратегіями й адаптаційними ресурсами особистості.
З’ясовано, що між тривожністю та стресостійкістю існує переважно обернений взаємозв’язок: підвищення рівня тривожності супроводжується зниженням здатності особистості конструктивно долати стресові ситуації, контролювати емоційні реакції та зберігати психологічну рівновагу. Особливого значення ця закономірність набуває для майбутніх психологів, оскільки їхня професійна підготовка та подальша діяльність передбачають роботу з емоційно складними запитами, кризовими станами, міжособистісними конфліктами та високою відповідальністю за якість психологічної допомоги.
У ході емпіричного дослідження, проведеного серед 50 здобувачів вищої освіти спеціальності 053 «Психологія», було використано комплекс психодіагностичних методик: опитувальник «Шкала психологічного стресу» PSM-25 Lemyr–Tessier–Fillion, шкалу реактивної і особистісної тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, шкалу тривоги А. Бека, а також методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка. Застосування зазначених методик дало змогу комплексно дослідити рівень психологічного стресу, ситуативної й особистісної тривожності, вираженість тривожної симптоматики, а також прояви фрустрації, агресивності та ригідності.
За результатами емпіричного дослідження встановлено, що у значної частини майбутніх психологів спостерігаються середні та високі показники психологічного стресу і тривожності. Зокрема, більшість респондентів мають середній рівень психологічного стресу, а частина досліджуваних демонструє високий рівень особистісної тривожності та виражені тривожні прояви. Проведений кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущого оберненого зв’язку між тривожністю та стресостійкістю: чим вищим є рівень тривожності, тим нижчою є здатність майбутніх психологів протистояти стресовим ситуаціям, зберігати емоційну рівновагу та конструктивно долати труднощі.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у процесі професійної підготовки майбутніх психологів, зокрема для своєчасного виявлення підвищеної тривожності, недостатньої стресостійкості та ризиків психоемоційного перевантаження. Розроблені методичні рекомендації спрямовані на зниження тривожності, розвиток емоційної саморегуляції, формування конструктивних копінг-стратегій, підвищення психологічної гнучкості та зміцнення стресостійкості майбутніх фахівців психологічного профілю.
The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety and stress resistance in future psychologists. The relevance of the topic is determined by the fact that the professional activity of a psychologist belongs to emotionally intense types of helping practice and requires a high level of emotional self-regulation, psychological stability, the ability to withstand stress loads, and maintain effectiveness in complex interpersonal situations.
The paper reveals the concept of anxiety in domestic and foreign psychology, analyzes the main scientific approaches to its study, and defines the content of situational and personal anxiety. Anxiety is considered as a complex multilevel psychological phenomenon that includes emotional, cognitive, physiological, and behavioral manifestations. It is substantiated that a high level of anxiety may complicate personal adaptation, reduce self-confidence, intensify the fear of failure, and negatively affect the effectiveness of educational and future professional activities.
Special attention is paid to the analysis of stress resistance as an integral personality trait that ensures the ability to maintain emotional balance, working capacity, adequate behavior, and effectiveness of activity under stress. The paper shows that stress resistance is formed on the basis of cognitive, emotional, volitional, and behavioral components and is related to the level of self-regulation, psychological flexibility, coping strategies, and adaptive resources of the individual.
It has been found that there is a predominantly inverse relationship between anxiety and stress resistance: an increase in the level of anxiety is accompanied by a decrease in the individual’s ability to constructively overcome stressful situations, control emotional reactions, and maintain psychological balance. This pattern is of particular importance for future psychologists, since their professional training and further activity involve working with emotionally difficult requests, crisis states, interpersonal conflicts, and a high level of responsibility for the quality of psychological assistance.
In the course of the empirical study, conducted among 50 higher education students majoring in 053 «Psychology», a set of psychodiagnostic methods was used: the PSM-25 Psychological Stress Measure by Lemyr–Tessier–Fillion, the State-Trait Anxiety Inventory by C. Spielberger and Yu. Khanin, the Beck Anxiety Inventory, and H. Eysenck’s method for diagnosing self-assessment of mental states. The use of these methods made it possible to comprehensively study the level of psychological stress, situational and personal anxiety, the severity of anxiety symptoms, as well as manifestations of frustration, aggressiveness, and rigidity.
According to the results of the empirical study, it was established that a significant proportion of future psychologists demonstrate medium and high levels of psychological stress and anxiety. In particular, most respondents have an average level of psychological stress, while some of the participants demonstrate a high level of personal anxiety and pronounced anxiety manifestations. The conducted correlation analysis confirmed the presence of a statistically significant inverse relationship between anxiety and stress resistance: the higher the level of anxiety, the lower the ability of future psychologists to withstand stressful situations, maintain emotional balance, and constructively overcome difficulties.
The practical significance of the study lies in the fact that the obtained results can be used in the process of professional training of future psychologists, in particular for the timely identification of increased anxiety, insufficient stress resistance, and risks of psycho-emotional overload. The developed methodological recommendations are aimed at reducing anxiety, developing emotional self-regulation, forming constructive coping strategies, increasing psychological flexibility, and strengthening stress resistance in future specialists in the field of psychology.
Роль копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чаповська Евеліса Елманівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ролі копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду.
У сучасних умовах тривалих кризових подій, пов’язаних із воєнною небезпекою, соціально-економічною нестабільністю, вимушеною міграцією, невизначеністю майбутнього та інформаційним перевантаженням, проблема психологічного благополуччя молоді набуває особливої актуальності. Молоді люди перебувають у періоді активного професійного та особистісного становлення, тому вплив хронічного стресу може суттєво позначатися на їхньому емоційному стані, самооцінці, міжособистісних взаєминах, навчальній діяльності та здатності до самореалізації.
Обґрунтовано, що в умовах тривалого кризового періоду стрес перестає бути короткочасною реакцією на окремі несприятливі події та поступово набуває хронічного характеру. Такий стан супроводжується емоційним виснаженням, підвищеною тривожністю, труднощами концентрації уваги, зниженням мотивації та відчуттям невизначеності щодо майбутнього. Водночас рівень переживання стресу значною мірою залежить від того, які саме способи подолання труднощів використовує особистість.
З’ясовано, що копінг-стратегії виступають важливим механізмом психологічної адаптації особистості, оскільки забезпечують зв’язок між стресовою ситуацією та індивідуальною реакцією людини на неї. Активне подолання труднощів, планування, позитивне переосмислення ситуації, пошук інформаційної та емоційної підтримки сприяють зниженню рівня стресу та підтриманню психологічної стійкості. Натомість уникнення проблем, заперечення, самозвинувачення або емоційне відсторонення можуть поглиблювати внутрішнє напруження та ускладнювати процес адаптації.
Розкрито, що молодий вік є періодом активного формування копінг-поведінки, життєстійкості, самоефективності та навичок емоційної саморегуляції. У цей період особистість ще не завжди має достатній досвід подолання довготривалих кризових ситуацій, тому рівень психологічної стійкості значною мірою залежить від підтримки соціального середовища, індивідуальних ресурсів та здатності людини конструктивно реагувати на труднощі.
Акцентується, що важливу роль у подоланні стресу відіграє самоефективність особистості, тобто впевненість людини у власній здатності впливати на ситуацію, приймати рішення та долати труднощі. Особи молодого віку з вищим рівнем самоефективності частіше використовують адаптивні копінг-стратегії, демонструють більшу наполегливість у складних обставинах та рідше вдаються до пасивного уникнення проблем.
Зазначено, що особливого значення в умовах тривалої кризи набуває соціальна підтримка, яка допомагає знижувати емоційне напруження, підтримувати відчуття безпеки та сприяє психологічній адаптації молоді. Дефіцит підтримки, соціальна ізоляція, конфлікти або розрив звичних соціальних зв’язків можуть посилювати переживання стресу та підвищувати ризик емоційного виснаження.
В роботі підкреслено, що ефективність копінг-поведінки значною мірою залежить від її гнучкості, тобто здатності особистості змінювати способи реагування відповідно до характеру ситуації. Конструктивна копінг-поведінка передбачає поєднання активності, реалістичної оцінки обставин, здатності до емоційної регуляції та готовності звертатися по допомогу.
За результатами емпіричного дослідження встановлено, що серед осіб молодого віку переважає помірний рівень сприйнятого стресу, що свідчить про наявність у більшості респондентів певного психологічного ресурсу для адаптації до кризових умов. Водночас частина досліджуваних демонструє високий рівень емоційного напруження, що вказує на необхідність психологічної підтримки та розвитку більш адаптивних стратегій подолання труднощів.
Визначено, що молоді люди, які частіше використовують проблемно-орієнтовані копінг-стратегії, зокрема активне подолання, планування та позитивне переосмислення ситуації, мають нижчий рівень сприйманого стресу та вищі показники резильєнтності й самоефективності. Натомість використання уникнення, самозвинувачення або пасивного реагування супроводжується вищим рівнем емоційного виснаження та труднощами психологічної адаптації.
Також показано, що особи молодого віку з вищим рівнем життєстійкості демонструють більшу здатність до збереження внутрішньої рівноваги, контролю емоцій та підтримання активності навіть в умовах тривалого кризового періоду. Такі респонденти частіше використовують конструктивні копінг-стратегії, орієнтовані на вирішення проблеми, пошук підтримки та адаптацію до змінених життєвих умов.
Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися практичними психологами, соціальними працівниками, викладачами закладів вищої освіти, фахівцями молодіжних центрів та консультативних служб у процесі психологічного супроводу молоді. Результати дослідження можуть бути основою для розроблення психокорекційних, профілактичних та психоосвітніх програм, спрямованих на формування адаптивних копінг-стратегій, підвищення рівня резильєнтності, самоефективності та психологічної стійкості молодих людей в умовах тривалої кризи.
The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical investigation of the role of coping strategies in reducing stress levels in young people under conditions of a prolonged crisis period.
Under modern conditions of prolonged crisis events associated with military danger, socio-economic instability, forced migration, uncertainty about the future, and information overload, the problem of the psychological well-being of young people becomes especially relevant. Young individuals are at the stage of active professional and personal development; therefore, the impact of chronic stress can significantly affect their emotional state, self-esteem, interpersonal relationships, educational activity, and capacity for self-realization.
It has been substantiated that under conditions of a prolonged crisis period, stress ceases to be a short-term reaction to isolated adverse events and gradually acquires a chronic character. Such a condition is accompanied by emotional exhaustion, increased anxiety, difficulties with concentration, reduced motivation, and feelings of uncertainty regarding the future. At the same time, the level of stress experience largely depends on the specific ways an individual chooses to cope with difficulties.
It has been found that coping strategies serve as an important mechanism of psychological adaptation because they ensure the connection between a stressful situation and an individual’s personal response to it. Active coping, planning, positive reinterpretation of the situation, and seeking informational and emotional support contribute to reducing stress levels and maintaining psychological resilience. In contrast, avoidance of problems, denial, self-blame, or emotional withdrawal may intensify internal tension and complicate the adaptation process.
It has been revealed that young adulthood is a period of active formation of coping behavior, resilience, self-efficacy, and emotional self-regulation skills. At this stage, individuals do not always possess sufficient experience in overcoming long-term crisis situations; therefore, the level of psychological stability largely depends on social support, individual resources, and the ability to respond constructively to difficulties.
It is emphasized that self-efficacy plays an important role in overcoming stress, namely a person’s confidence in their ability to influence situations, make decisions, and cope with difficulties. Young people with higher levels of self-efficacy more often use adaptive coping strategies, demonstrate greater persistence in difficult circumstances, and less frequently resort to passive avoidance of problems.
It is noted that social support acquires particular importance under conditions of a prolonged crisis, as it helps reduce emotional tension, maintain a sense of security, and promote the psychological adaptation of young people. Lack of support, social isolation, conflicts, or disruption of habitual social ties may intensify stress experiences and increase the risk of emotional exhaustion.
The work emphasizes that the effectiveness of coping behavior largely depends on its flexibility, that is, on an individual’s ability to change behavioral responses according to the nature of the situation. Constructive coping behavior involves a combination of activity, realistic assessment of circumstances, emotional regulation skills, and readiness to seek help.
According to the results of the empirical study, it was established that a moderate level of perceived stress predominates among young people, indicating that most respondents possess certain psychological resources for adaptation to crisis conditions. At the same time, some participants demonstrated a high level of emotional tension, which indicates the need for psychological support and the development of more adaptive coping strategies.
It was determined that young people who more frequently use problem-oriented coping strategies, particularly active coping, planning, and positive reinterpretation of situations, demonstrate lower levels of perceived stress and higher levels of resilience and self-efficacy. In contrast, the use of avoidance, self-blame, or passive reactions is associated with higher levels of emotional exhaustion and difficulties in psychological adaptation.
It was also shown that young people with higher levels of resilience demonstrate a greater ability to maintain internal balance, emotional control, and activity even under conditions of a prolonged crisis period. Such respondents more often use constructive coping strategies focused on problem solving, seeking support, and adaptation to changed living conditions.
The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results may be used by practicing psychologists, social workers, higher education teachers, specialists of youth centers, and counseling services in the process of psychological support for young people. The research findings may serve as a basis for developing psychocorrective, preventive, and psychoeducational programs aimed at forming adaptive coping strategies and increasing the levels of resilience, self-efficacy, and psychological stability of young people under conditions of a prolonged crisis.
Особливості батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Фесенко Леся Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню особливостей батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни.
Дослідження проводилося через цифрове середовище збору емпіричних даних. У роботі проаналізовано феномен батьківського вигорання як специфічного синдрому, що включає емоційне виснаження, дистанціювання від дітей та зниження відчуття батьківської ефективності. Обґрунтовано, що в сучасних умовах ключовою передумовою вигорання виступає тривалий травматичний стрес (ТТС), який характеризується постійною, реальною та неминучою загрозою без можливості повноцінного відновлення психологічних ресурсів. Розкрито психологічну специфіку стресу батьків із числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та вимушених мігрантів, що зумовлена кумулятивною травматизацією, втратою контролю над життям, «шоком за іншого» та руйнуванням звичних моделей соціальної підтримки.
Для реалізації мети використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз літератури, анкетування за допомогою онлайн-платформи Google Forms, авторський «Опитувальник: Самодіагностика психологічного стану батьків під час війни» та методику фіксації воєнних стресорів. Математико-статистична обробка даних включала перевірку розподілу за критерієм Шапіро-Уїлка, порівняльний аналіз за допомогою Н-критерію Краскела-Уоллеса та кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона. Емпіричну базу склали 93 респонденти, диференційовані за статусом перебування (резиденти, ВПО та мігранти за кордоном).
За результатами емпіричного дослідження встановлено високий рівень поширеності симптомів батьківського вигорання серед респондентів. Переважна більшість опитаних демонструє виражене емоційне виснаження та підвищену тривожність, пов’язані з безпековими загрозами та невизначеністю майбутнього. Лише незначна частина вибірки характеризується відносно адаптивним психоемоційним станом.
Статистичний аналіз підтвердив наявність достовірних відмінностей у структурі вигорання залежно від статусу вимушеного переміщення. Найвищі показники емоційного виснаження та батьківської провини виявлено у групі мігрантів за кордоном, що пов’язується з соціокультурною дезадаптацією та тривалою невизначеністю. Водночас найбільш виражені прояви ситуативної тривоги зафіксовано серед внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у безпосередній близькості до воєнних ризиків.
Кореляційний аналіз засвідчив наявність значущих зв’язків між воєнними стресорами та компонентами вигорання. Виявлено, що фінансова нестабільність, тривога за безпеку дитини та переживання безпорадності посилюють емоційне виснаження й порушення сну, тоді як соціальна підтримка виконує захисну функцію та знижує інтенсивність негативних проявів.
Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для розробки програм психологічної допомоги сім’ям у кризових умовах. Сформульовано рекомендації щодо профілактики вигорання, які включають відновлення сімейної рутини, зміцнення резилієнтності, застосування методів когнітивно-поведінкової та арт-терапії, а також нормалізацію звернення за професійною підтримкою.
The qualification work is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the features of parental burnout in conditions of forced displacement during the war.
The paper analyzes the phenomenon of parental burnout as a specific syndrome involving emotional exhaustion, distancing from children, and a reduced sense of parental efficiency. It is substantiated that under modern conditions, the key prerequisite for burnout is continuous traumatic stress (CTS), characterized by a constant, real, and unavoidable threat without the possibility of full restoration of psychological resources. The psychological specifics of stress among parents who are internally displaced persons (IDPs) and forced migrants are revealed, caused by cumulative traumatization, loss of control over life, “shock for the other,” and the destruction of habitual social support models.
To achieve the goal, a complex of research methods was used: theoretical literature analysis, questioning via the Google Forms online platform, the author's “Questionnaire: Self-diagnosis of the psychological state of parents during the war,” and a method for recording war stressors. Mathematical and statistical data processing included checking the distribution using the Shapiro-Wilk test, comparative analysis using the Kruskal-Wallis H-test, and correlation analysis using the Pearson coefficient. The empirical base consisted of 93 respondents differentiated by residence status (residents, IDPs, and migrants abroad).
The results of the empirical study revealed a high prevalence of parental burnout symptoms among respondents. The vast majority of respondents demonstrated pronounced emotional exhaustion and increased anxiety related to security threats and uncertainty about the future. Only a small part of the sample is characterized by a relatively adaptive psycho-emotional state.
Statistical analysis confirmed the existence of significant differences in the structure of burnout depending on the status of forced displacement. The highest levels of emotional exhaustion and parental guilt were found in the group of migrants abroad, which is associated with sociocultural maladjustment and prolonged uncertainty. At the same time, the most pronounced manifestations of situational anxiety were recorded among internally displaced persons who are in close proximity to military risks.
Correlation analysis showed significant links between war stressors and components of burnout. It was found that financial instability, anxiety about child safety, and feelings of helplessness increase emotional exhaustion and sleep disturbances, while social support has a protective function and reduces the intensity of negative manifestations.
The practical significance of the work lies in the potential to use the results to develop psychological help programs for families in crisis. Recommendations for preventing burnout have been formulated, including restoring family routines, strengthening resilience, using cognitive-behavioral and art therapy methods, and normalizing seeking professional support.
Соціальна залученість як чинник психологічного благополуччя осіб похилого віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Тєрьохіна Анастасія Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку соціальної залученості та психологічного благополуччя осіб похилого віку.
Особи похилого віку зазнають впливу вікових, соціальних та життєвих змін, що може позначатися на їхньому психологічному стані та рівні соціальної залученості. У цьому контексті соціальна залученість виступає ресурсом для підтримки психологічного благополуччя та зниження відчуття самотності.
З’ясовано, що у похилому віці особливої значущості набуває підтримка соціальних зв’язків, які сприяють збереженню відчуття власної цінності, емоційної стабільності та позитивного самосприйняття.
Підкреслюється, що психологічне благополуччя у пізньому віці є багатовимірним конструктом, який включає позитивні стосунки з іншими, автономію, цілі в житті, особистісне зростання, управління середовищем та самоприйняття.
Зазначено, що соціальна залученість є важливим чинником підтримки адаптаційних можливостей особистості у похилому віці та впливає на якість міжособистісної взаємодії.
За результатами емпіричного дослідження встановлено наявність взаємозв’язків між рівнем соціальної залученості, психологічним благополуччям, самотністю та самооцінкою осіб похилого віку.
Обґрунтовано, що вищий рівень соціальної залученості пов’язаний із вищим рівнем психологічного благополуччя, нижчим рівнем переживання самотності та більш позитивною самооцінкою.
Практична значущість полягає у можливості використання результатів дослідження практичними психологами та соціальними працівниками для розробки програм підтримки осіб похилого віку.
Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between social engagement and psychological well-being in older adults.
Older adults experience age-related, social, and life changes that may affect their psychological state and level of social engagement. In this context, social engagement acts as an important resource for maintaining psychological well-being and reducing feelings of loneliness.
It has been found that in late adulthood, the support of social relationships becomes particularly significant, as it helps maintain a sense of self-worth, emotional stability, and positive self-perception.
It is emphasized that psychological well-being in later life is a multidimensional construct encompassing positive relationships with others, autonomy, purpose in life, personal growth, environmental mastery, and self-acceptance.
It is noted that social engagement is an important factor in supporting adaptive functioning in older adults and influences the quality of interpersonal interaction.
According to the empirical study, relationships were found among levels of social engagement, psychological well-being, loneliness, and self-esteem in older adults.
It has been shown that higher levels of social engagement are associated with greater psychological well-being, lower levels of loneliness, and more positive self-esteem.
The practical significance lies in the potential to use the results from psychologists and social workers to develop support programs for older adults.
Психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рубінштейн Аліна Володимирівна
Кваліфікаційну роботу присвячено дослідженню психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового осмислення проблем психологічної адаптації дітей-сиріт в умовах вимушеної міграції, що спричинена воєнними подіями в Україні, а також потребою розроблення ефективних підходів до їх психологічної підтримки та соціальної інтеграції в новому культурно-освітньому просторі.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.
У першому розділі здійснено теоретичний аналіз проблеми психологічної адаптації особистості, охарактеризовано психологічні особливості дітей-сиріт як вразливої категорії, розкрито специфіку адаптації дітей до нового культурно-освітнього середовища в умовах вимушеної міграції, проаналізовано особливості культурно-освітнього середовища Австрії як контексту адаптації українських дітей та узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового соціокультурного простору.
У другому розділі представлено організацію та методичне забезпечення емпіричного дослідження, здійснено оцінювання рівня соціально-психологічної адаптації, тривожності, емоційного стану, шкільної адаптації та соціальної підтримки українських дітей-сиріт, проведено порівняльний аналіз психологічних особливостей адаптації залежно від рівня соціальної підтримки, а також розроблено практичні рекомендації щодо психологічного супроводу дітей-сиріт у процесі їх адаптації до культурно-освітнього середовища Австрії.
У висновках узагальнено результати теоретичного та емпіричного дослідження, підтверджено виконання поставлених завдань, визначено психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища Австрії, обґрунтовано роль соціальної підтримки як важливого чинника успішної адаптації та окреслено практичне значення отриманих результатів для діяльності практичних психологів, педагогів, соціальних працівників і фахівців, які здійснюють психологічний супровід дітей в умовах вимушеної міграції.
This thesis is devoted to the study of the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new cultural and educational environment in Austria. The relevance of this study stems from the need for a scientific understanding of the psychological adaptation challenges faced by orphaned children in the context of forced migration caused by the war in Ukraine, as well as the need to develop effective approaches to their psychological support and social integration into a new cultural and educational environment.
The introduction justifies the relevance of the research topic, defines the object, subject, purpose, objectives, hypothesis, and research methods, highlights the scientific novelty and the theoretical and practical significance of the findings, and provides information on the validation of the research results and the structure of the study.
The first chapter presents a theoretical analysis of the problem of psychological adaptation, characterizes the psychological characteristics of orphaned children as a vulnerable group, and explores the specifics of children’s adaptation to a new cultural and educational environment in the context of forced migration; analyzes the characteristics of Austria’s cultural and educational environment as the context for the adaptation of Ukrainian children, and summarizes contemporary scientific approaches to understanding the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new sociocultural space.
The second chapter presents the organization and methodological framework of the empirical study, assesses the level of sociopsychological adaptation, anxiety, emotional state, school adaptation, and social support among Ukrainian orphans; a comparative analysis of the psychological characteristics of adaptation depending on the level of social support is conducted; and practical recommendations are developed regarding psychological support for orphans as they adapt to the cultural and educational environment of Austria.
The conclusions summarize the results of the theoretical and empirical research, confirm the achievement of the set objectives, identify the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to the new cultural and educational environment in Austria, substantiate the role of social support as a key factor in successful adaptation, and outline the practical significance of the findings for the work of clinical psychologists, educators, social workers, and specialists who provide psychological support to children in situations of forced migration.
Ефективність коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання (на прикладі групи педагогічних працівників – вчителів)
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Пономарьова Світлана Вікторівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання педагогічних працівників.
У роботі розкрито сутність синдрому емоційного вигорання як складного психоемоційного феномену, що формується внаслідок тривалого професійного стресу та проявляється у вигляді емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистих досягнень. Проаналізовано основні наукові підходи до вивчення даного явища, визначено його структуру, стадії розвитку та особливості прояву в педагогічній діяльності.
З’ясовано, що професійна діяльність педагогів супроводжується значним емоційним навантаженням, необхідністю постійної комунікації, високою відповідальністю та обмеженими ресурсами для відновлення, що створює передумови для розвитку синдрому емоційного вигорання. Обґрунтовано, що коучингові технології є ефективним засобом профілактики та подолання емоційного вигорання, оскільки сприяють розвитку усвідомленості, саморегуляції, внутрішньої мотивації та формуванню конструктивних копінг-стратегій. Акцентовано, що коучинговий підхід орієнтований на активізацію внутрішніх ресурсів особистості та самостійне знаходження рішень.
У ході емпіричного дослідження, проведеного серед педагогічних працівників, використано комплекс психодіагностичних методик, зокрема методику В. В. Бойка, опитувальник «Психічне вигорання» (Н. Є. Водоп’янова, О. С. Старченкова), методику Г. С. Нікіфорова та опитувальник копінг-стратегій Р. Лазаруса і С. Фолкман. Дослідження здійснювалося у три етапи: констатувальний, формувальний та контрольний.
За результатами констатувального етапу встановлено, що у значної частини педагогів спостерігаються прояви емоційного вигорання, зокрема емоційне виснаження та фаза резистенції. Виявлено, що поряд із конструктивними копінг-стратегіями у педагогів присутні неефективні способи подолання стресу, такі як уникнення та емоційне дистанціювання.
У межах формувального етапу було розроблено та реалізовано програму коучингового супроводу, спрямовану на зниження рівня емоційного вигорання. Програма включала комплекс занять, орієнтованих на розвиток саморегуляції, усвідомленості, визначення особистісних ресурсів, формування ефективних копінг-стратегій та підвищення професійної мотивації.
Результати контрольного етапу дослідження показали позитивну динаміку змін: зниження рівня емоційного виснаження, деперсоналізації, симптомів вигорання, а також зростання частки педагогів із низьким рівнем вигорання. Встановлено підвищення використання конструктивних копінг-стратегій (самоконтроль, планування, позитивна переоцінка) та зменшення проявів уникнення і дистанціювання.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблена програма коучингового супроводу та запропоновані рекомендації можуть бути використані практичними психологами, адміністрацією закладів освіти та педагогічними працівниками з метою профілактики та подолання емоційного вигорання.
The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the effectiveness of coaching technologies in the prevention and overcoming of emotional burnout syndrome among teaching staff.
The paper reveals the essence of emotional burnout syndrome as a complex psycho-emotional phenomenon that develops as a result of prolonged professional stress and manifests itself in the form of emotional exhaustion, depersonalization, and reduction of personal achievements. The main scientific approaches to the study of this phenomenon are analyzed, its structure, stages of development, and specific features of manifestation in pedagogical activity are determined.
It has been established that the professional activity of teachers is characterized by a high level of emotional load, constant communication, significant responsibility, and limited resources for recovery, which creates preconditions for the development of emotional burnout syndrome. It is substantiated that coaching technologies are an effective means of preventing and overcoming emotional burnout, as they contribute to the development of awareness, self-regulation, intrinsic motivation, and the formation of constructive coping strategies. It is emphasized that the coaching approach is focused on activating personal internal resources and independent problem-solving.
In the course of the empirical study conducted among teaching staff, a set of psychodiagnostic methods was used, including V. Boyko’s method, the “Mental Burnout” questionnaire (N. Vodopyanova, O. Starchenkova), G. Nikiforov’s method, and the coping strategies questionnaire by R. Lazarus and S. Folkman. The study was carried out in three stages: ascertaining, formative, and control.
The results of the ascertaining stage showed that a significant proportion of teachers demonstrated signs of emotional burnout, particularly emotional exhaustion and the resistance phase. It was also found that along with constructive coping strategies, teachers use ineffective ways of coping with stress, such as avoidance and emotional distancing.
During the formative stage, a coaching support program aimed at reducing the level of emotional burnout was developed and implemented. The program included a set of sessions focused on the development of self-regulation, awareness, identification of personal resources, formation of effective coping strategies, and enhancement of professional motivation.
The results of the control stage demonstrated a positive динамика of changes: a decrease in the level of emotional exhaustion, depersonalization, and burnout symptoms, as well as an increase in the proportion of teachers with a low level of burnout. An increase in the use of constructive coping strategies (self-control, planning, positive reappraisal) and a decrease in avoidance and distancing behaviors were observed.
The practical significance of the study lies in the fact that the developed coaching support program and proposed recommendations can be used by practical psychologists, educational institution administrators, and teaching staff to prevent and overcome emotional burnout.