Звʼязок між типом привʼязаності та адаптацією вимушених емігрантів
Вантажиться...
Дата
2025
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Університет імені Альфреда Нобеля
Анотація
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв’язку типу прив’язаності та адаптацією вимушених емігрантів.
Визначено, що вимушена еміграція — це особливий феномен, який відрізняється від інших типів переміщення. В дослідженні робиться акцент на тому, що мігранти покинули рідну країну (емігрували), а не просто були мігрантами, тобто особами, що переміщуються. Це досвід відокремлення від батьківщини, певної сепарації від неї. Підкреслено, що вимушеність не є сутнісним компонентом еміграції. Людина може мати бажання поїхати та бути н вимушеним емігрантом, а просто емігрантом. В дослідженні робиться акцент на вимушеній еміграції, тобто на феномені, в межах якого люди повинні приймати рішення про від’їзд через поєднання зовнішніх обставин (війна) та внутрішніх (втрата відчуття безпечної домівки). Показано, що в межах цього феномену враховується суб’єктність людей, на відміну від феномену біженства чи депортації.
Доведено, що існує можливість дивитися на проблему адаптації вимушених емігрантів крізь оптику теорії прив’язаності Дж. Боулбі. Продемонстровано, що зв’язок прив’язаності та адаптації може бути розглянутий в двох аспектах: як зв’язок адаптації з привʼязаністю до важливих людей, що залишаються в рідній країні, та як зв’язок адаптації з привʼязаністю до місця. Останній розгортається через два концепти: прив'язаності до місця (place attachment) та сенсу місця (sense of place). Наголошено, що прив'язаність до місця формується як і міжособистісна прив'язаність, а місце може розглядатися як фігура прихильності чи символічна батьківська фігура. Тож в процесі вимушеної еміграції людина може стикатися з подвійним стресом: від вимушеної еміграції як такої та від відтворення травматичного досвіду раннього контакту з батьківською фігурою чи фігурою, яка її заміщувала.
Зазначено, в соціально-психологічній адаптації емігрантів варто розрізняти внутрішні наслідки (аспект психічного здоров'я, відсутність тривожності та подолання стресу акультурації) та зовнішні наслідки (соціокультурна вписаність в нову країну). Показано, що існують різноманітні теорій адаптації емігрантів: теорія «культурного шоку» К. Обергу зі створення U-образної кривої адаптації, W-образна крива адаптації Гуллахорнів, теорія крос-культурної адаптації Дж. Блека та М. Мендельхалла, теорія акультурації Дж. Беррі, теорія зв'язуючого феномену та ролі ностальгії в процесі адаптації в новій країні В. Волкана, теорія екстремального стресу та неможливості адаптуватися (синдром Улісса) Дж. Ачотегі, психоаналітична теорія адаптації Р. Грінберг та Л. Грінберг, згідно з якої мігранти відчувають сепараційну тривогу та безпорадність від втрати значущого об'єкта (батьківщини, рідної культури). Зазначено, що для дослідження особливе значення має визначення рівня стресу акультурації та наявність або відсутність ускладненого горювання.
За результатами емпіричного дослідження встановлено, що з шести емпіричних гіпотез була підтверджена одна, згідно з якою вимушені мігранти з надійним типом прив’язаності мають вищий рівень соціокультурної адаптації, ніж вимушені емігранти з ненадійними типами прив’язаності (уникаючим, тривожно-амбівалентним, дезорганізованим).
Продемонстровано, що на складний процес адаптації вимушених емігрантів, впливає велика кількість індивідуальних факторів. Одним з таких факторів є тип прив'язаності.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що на його основі можна розробити рекомендації щодо консультативної та психотерапевтичної роботи як з українськими вимушеними емігрантами, так із вимушеними емігрантами з будь-якої іншої країни. Особливе значення набуває те, що повернення до країни ісходу знову актуалізує процес адаптації. Тож дослідження актуальне не лише для сьогодення, а й для майбутнього українського суспільства
Опис
The qualification thesis is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between attachment type and the adaptation of forced emigrants.
It has been established that forced emigration is a unique phenomenon distinct from other types of migration. The study emphasizes that emigrants leave their homeland (emigrate) rather than simply migrate, implying a specific experience of separation from their native land. It highlights that compulsion is not an inherent component of emigration. A person may wish to leave and not be a forced emigrant but rather a voluntary emigrant. The study focuses on forced emigration, a phenomenon where individuals are compelled to leave due to a combination of external (e.g., war) and internal (e.g., loss of the sense of a safe home) circumstances. It is noted that, unlike the phenomena of refuge or deportation, forced emigration acknowledges the subjectivity of the individuals involved.
The possibility of viewing the problem of forced emigrants’ adaptation through the lens of John Bowlby’s attachment theory is substantiated. It is demonstrated that the connection between attachment and adaptation can be examined in two dimensions: the link between adaptation and attachment to significant others remaining in the homeland, and the link between adaptation and attachment to a place. The latter unfolds through two concepts: place attachment and sense of place. It is emphasized that place attachment develops similarly to interpersonal attachment, and a place can be perceived as an attachment figure or a symbolic parental figure. Thus, during forced emigration, individuals may face dual stress: from the emigration itself and from the reenactment of early traumatic experiences with parental or substitute figures.
The study identifies that social and psychological adaptation of emigrants includes internal outcomes (mental health, absence of anxiety, and overcoming acculturation stress) and external outcomes (sociocultural integration into the new country). Various theories of emigrants’ adaptation are reviewed, including Kalervo Oberg’s theory of “cultural shock” with the U-curve of adaptation, Gullahorn and Gullahorn’s W-curve model, the cross-cultural adaptation theory by J. Black and M. Mendenhall, J. Berry’s acculturation theory, V. Volkan’s theories on linking phenomena and the role of nostalgia, J. Achotegui’s theory of extreme stress and the Ulysses syndrome, and the psychoanalytic theory of adaptation by R. Greenberg and L. Greenberg, which highlights separation anxiety and helplessness from losing a significant object (homeland, native culture). The importance of assessing acculturation stress levels and the presence or absence of complicated grief is emphasized.
The empirical research revealed that, out of six hypotheses, one was confirmed: forced emigrants with secure attachment type exhibit higher levels of sociocultural adaptation compared to those with insecure attachment types (avoidant, anxious-ambivalent, or disorganized).
The study demonstrates that the challenging process of forced emigrants’ adaptation is influenced by numerous individual factors, with attachment type being one of them.
The practical significance of the research lies in its potential for developing recommendations for counseling and psychotherapeutic work with forced emigrants, both Ukrainian and from other countries. A key aspect is the recognition that returning to the country of origin reactivates the adaptation process. Thus, the research is relevant not only for the present but also for the future of Ukrainian society.
Ключові слова
вимушена еміграція, тип прив’язаності, стрес акультурації, привʼязаність до місця, адаптація