2024-2025 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/5468

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 50

Вікові особливості життєстійкості в осіб з різними життєвими стратегіями
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Швед Олена Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження вікових особливостей прояву життєстійкості осіб з різними життєвими стратегіями. Поняття життєстійкості є надзвичайно важливим у реаліях сьогодення. Життя у сучасному світі характеризується дуже швидкими змінами, непередбачуваністю, великим інформаційним навантаженням та нескінченними стресами. Все це змушує людину бути в постійній напрузі і готовності до будь-яких подій, а також пристосовуватись до змін та бути гнучкою. Особливо гостро це питання постає в Україні, бо країна знаходиться у стані війни, з безліччю інших проблем, що виникли на її фоні. Кожний день люди стикаються з великою кількістю стресів: повітряні тривоги, ракетні удари, втрати близьких та знайомих, фінансові проблеми, нерозуміння як жити далі. Все це негативно впливає на відчуття безпеки і стабільності, а також споживає внутрішні ресурси людини, які вона могла б витратити на покращення свого життя. Суттєвого значення вивчення життєстійкості набуває саме в юнацькому віці у період студентства. Тому, що студентський вік – це етап активного становлення особистості, коли, зокрема, формуються ключові навички для подолання труднощів, які знадобляться у зрілому віці. Молодь є більш вразливою і частіше піддається ризику виникнення депресії, тривожності та емоційного вигоряння через високий рівень очікувань і стресу. Проте, молоді люди мають високий потенціал розвитку через гнучкість і пластичність, що дозволяє ефективніше працювати над собою. Основними складовими життєстійкості є: залученість, контроль та прийняття ризику. Всі три складові є дуже важливими чинниками збереження здоров’я та ефективності в стресових ситуаціях. Ступінь сформованості життєстійкості на ранніх етапах розвитку особистості зумовлює формування певного стилю життя, який базується на усвідомлені та перетворені власного позитивного та негативного досвіду. Було обґрунтовано особливості прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями. Виділено такі особистісні передумови, що реалізуються у межах різних життєвих стратегій, як: копінг-стратегії, стресостійкість, темперамент, а також самоповага та усвідомлення і оцінка людиною своїх вольових якостей. Було сплановано та проведено емпіричне дослідження, метою якого було виявлення особливостей прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями. В дослідженні було виявлено, що: - чим вищим є рівень екстраверсії студента, тим вищим є показник його життєстійкості. Проте не було виявлено зв’язків між екстраверсією та такими компонентами життєстійкості як залученість і прийняття ризик;. - чим вищий рівень емоційної стійкості студента, тим вищим є показник його життєстійкості; - чим вищий рівень стресостійкості, тим вищі прояви життєстійкості студентів; - чим вищим є рівень усвідомлення і оцінки студентом своїх вольових якостей, тим вищим є показник його життєстійкості. - чим вищий рівень самоповаги у студента, тим вони мають вищі показники життєстійкості. Проте не було виявлено зв’язку лише з показником залученості як компоненту життєстійкості. - чим більш адаптивні копінг-стратегії обирає студент, тим вищим є показник життєстійкості, так як виявлені статистично значущі зв’язки рівня життєстійкості тільки з емоційними адаптивними копінг стратегіями. - найбільшу роль у формуванні життєстійкості студентів відіграє саме низький рівень нейротизму та усвідомлення власних вольових якостей. Підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що концептуальна гіпотеза дослідження про існування особливостей прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями в цілому підтверджена.
Особистісні особливості задоволеності професійною діяльністю працівників юридичної сфери
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Чернишова Євгенія Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особистісних особливостей задоволеності професійною діяльністю працівників юридичної сфери. Враховуючи значні зміни в психологічному стані українців, про що свідчать останні дослідження, ми припускаємо, що війна стала важливою категорією, що може впливати на задоволеність роботою серед працівників різних галузей, та особливо працівників юридичної сфери. Розглянуто загальну характеристику особистісних особливостей людини. Сучасні дослідження особистісних рис, зокрема таких аспектів, як емоційна стабільність, екстраверсія, відкритість до нового досвіду, свідомість і доброзичливість, дозволяють не лише класифікувати особистість, але й прогнозувати поведінку в різних життєвих ситуаціях. Це, у свою чергу, сприяє більш ефективному використанню людського потенціалу у професійній, освітній та соціальній сферах. Отже, вивчення особистісних особливостей людини є важливим для розуміння механізмів її розвитку, адаптації до умов середовища та побудови гармонійних стосунків із суспільством. З’ясовано, що задоволеність роботою певною мірою є індивідуальною характеристикою. З точки зору диспозиційного підходу було визначено взаємозв’язок між особистісними особливостями людини і його задоволеністю життям і роботою. Виділено 2 основні групи факторів задоволеності роботою і її ефективності: соціальні та особистісні. Акцентується, що дослідження показали, що серед багатьох особистісних характеристик можна виділити п’ять ключових факторів, які мають зв’язок із задоволеністю професійною діяльністю: Сумлінність, Екстраверсія, Доброзичливість, Емоційна врівноваженість, Відкритість до нового. Стверджується, що працівники можуть відчувати різні форми задоволеності працею, серед яких: прогресивна, стабільна задоволеність, задоволеність у змиреності, а також конструктивна та фіксована незадоволеність та псевдозадоволеність. Наголошено, що для того щоб вивчити особистісні якості, що визначають ефективність професійної діяльності працівників юридичної та співробітників органів внутрішніх справ, необхідно провести психологічний аналіз цієї діяльності, виявити її специфічні особливості і розкрити її структуру. Знаходження закономірності професійної діяльності дозволяє не тільки вивчити її, а й розробити систему організаційних заходів, спрямованих на її вдосконалення. На думку В. Васильєва, В. Коновалової, А. Столяренка та ін., професійну діяльність працівників органів внутрішніх справ характеризується особливими психологічними особливостями. Зa peзультaтaми eкcпepимeнтaльнoгo дocлiджeння у роботі встановлено, що 62% учасників мають низький рівень задоволеності професійною діяльністю. Визначено за допомогою методики TIPI-Україна (Ten Item Personality Inventory) 21% учасників є інтровертами, 50% - амбровертами і 29% екстравертами. За шкалою доброзичливості 50% респондентів мають середній рівень. Результати емоційної стійкості на найвищому рівні визначено на високому рівні – 39%. Відкритість до нового досвіду проявляється у працівників юридичної сфери на низькому рівні – 42%. Найвищі показники комунікативних здібностей отримано на середньому рівні (44%). Щодо організаторських здібностей, що 28% респондентів показали нам низькі результати. Ситуативна та особистісна тривожність у працівників юридичної сфери за допомогою методики Шкала тривоги Спілбергера, виявлена на середньому та високому рівнях. Під час підготовки до проведення емпіричного дослідження нами було сформовано емпіричні гіпотези, за результатами проведених методик можемо стверджувати: що високий рівень емоційної стійкості працівників юридичної сфери позитивно корелює із задоволеністю їхньою професійною діяльністю; працівники з високим рівнем комунікативних, організаторських навичок та рівнем емоційного інтелекту демонструють вищу задоволеність своєю роботою у юридичній сфері. Отже, у контексті юридичної діяльності, що характеризується високим рівнем психологічного навантаження та складністю виконуваних завдань, проведене дослідження дозволяє визначити ключові особистісні характеристики, які сприяють задоволеності роботою. Результати стали основою для розробки практичних рекомендацій щодо професійного розвитку працівників. Основними факторами, які впливають на задоволеність професійною діяльністю, є комунікативні та організаторські здібності, емоційний інтелект, а також нейротизм і особистісна та ситуативна тривожність. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть використовувати у практиці практичні психологи під час роботи з працівниками юридичної сфери.
Копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Філоненко Марина Віталіївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю. Актуальність дослідження зумовлено необхідністю розробки ефективних способів терапії стресових станів, пов'язаних із тяжкими захворюваннями, а також здійсненням ефективної корекції посттравматичних станів. Результати дослідження можуть сприяти вдосконаленню методів психологічної допомоги онкохворим. У теоретичній частині роботи проведено ґрунтовний аналіз понять «допінг-стратегії» та «локус контроль», їхніх визначень, історії вивчення та основних характеристик. Окреслено специфіку дослідження копінг-стратегій як невід’ємного атрибуту ефективного подолання хвороби та його співвідношення зі стадіями прийняття хвороби. Розглянуті основні типи ставлення до хвороби які впливають на емоційний стан та допінг-стратегії пацієнта. Емпірична частина роботи включає дослідження взаємозв'язку між копінг-стратегіями і локусом контролю та етапами прийняття хвороби і типами ставлення до хвороби. Якісний аналіз питань дав можливість прослідкувати більш детально особливості психологічного стану хворих, прояви стадій прийняття хвороби та способи реагування на хворобу. На основі отриманих результатів було виявлено низку взаємозв’язків між типами ставлення до хвороби та копінг-стратегіями, між типами ставлення до хвороби та локусом контролю, між копінг-стратегіями та локусом контролю, між копінг-стратегіями та етапами прийняття хвороби, між етапами прийняття та типами ставлення до хвороби, що дає величезну базу для кращого розуміння психологічних особливостей хворих та причинно-наслідкових зв’язків тих психологічних процесів, які спостерігаються у хворих при проходженні цієї кризової ситуації. Результати дослідження мають важливе значення для поглибленого розуміння копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю.
Соціально-психологічні чинники адаптації вимушено-переміщених осіб
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Сіняєва Олена Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі соціально-психологічної адаптації та резильєнтності особистості в умовах вимушеного переміщення. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу соціально-психологічних чинників адаптації вимушено-переміщених осіб. З’ясовано, що у психологічному контексті адаптація розглядається як процес встановлення рівноваги між потребами та прагненнями особистості та вимогами й очікуваннями соціального середовища. Визначено, що цей процес супроводжується змінами в когнітивній, емоційній та поведінковій сферах особистості. Обґрунтовано, що процес адаптації особистості залежить від низки чинників, які можуть сприяти або перешкоджати успішному пристосуванню до нових умов. Зазначено, що серед індивідуально-психологічних чинників виділяють особистісні характеристики, такі як самооцінка, локус контролю, життєстійкість, копінг-стратегії та емоційний інтелект. Акцентується увага на тому, що внутрішньо переміщені особи (ВПО) є особливою категорією постраждалих від воєнних конфліктів, які стикаються з численними викликами в процесі адаптації до нових умов життя. Процес вимушеного переміщення супроводжується значними психологічними та соціальними стресорами, які можуть негативно впливати на психічне здоров'я та добробут. Емпірично доведено, що існують високі показники напруження копінг-стратегій встановлено у субшкалах «Дистанціювання», «Самоконтроль», «Пошук соціальної підтримки», «Прийняття відповідальності». Здійснивши емпіричне дослідження особливостей психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб, було встановлено, що в умовах широкомасштабної війни російських військ проти України внутрішньо переміщені особи мають низку проблем у психічному здоров’ї.
Дитина як об'єкт насильства у сім'ї
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Романчук Дарина Андріївна
У роботі теоретично обґрунтовано психологічні детермінанти та емпірично досліджено психологічні особливості дитини як об’єкта насильства в сім’ї; розглянуто види, причини та фактори виникнення насильства у сім’ї, його вплив на дитину та ефективні методи профілактики й корекції цього явища. Установлено, що діти можуть бути жертвами, свідками, а також винуватцями насильства, починаючи з власних домівок, а також у школі, під час дозвілля та розважальних заходів, у системі правосуддя, офлайн та онлайн. Існують прояви фізичного, психічного, економічного й сексуального насильства, а також має місце недбале ставлення до дитини та жорстоке поводження з дітьми в сім’ї. Головними факторами сімейного насильства над дітьми визначено проблеми зі психічним здоров’ям, вживання психоактивних речовин, алкогольна чи наркотична залежність, соціальна вразливість, соціокультурні традиції. Теоретично обґрунтовано та емпіричним шляхом підтверджено, що у дітей – жертв домашнього насильства є певні порушення індивідуальних психологічних особливостей унаслідок пережитих психотравмуючих подій. За результатами дослідження розроблено зміст програми профілактики домашнього насильства «Сімейне оздоровлення» та методичні рекомендації до неї, що можуть бути використані для подальших теоретичних досліджень проблем дитини як об’єкта насильства в сім’ї; педагогами, психологами та соціальними працівниками у роботі з дітьми та сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також у практиці сімейного консультування.
Роль медитації у покращенні самоконтролю та зниженні ризику виникнення залежностей у дорослих з СДУГ
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Разорьонов Євген Сергійович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі психологічних особливостей дорослих із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), вивченню та емпіричній перевірці факторів впливу медитації на покращення самоконтролю та зниження ризику виникнення залежностей дорослих із СДУГ. Теоретично з’ясовано, що проблема ролі медитацій розглядається переважно у двох ракурсах: 1) медитація, як важливий інструмент у розвитку самосвідомості та зниженні негативних емоційних реакцій, таких як агресія чи тривожність; 2) медитація, як спосіб розвитку самосвідомості та духовного зростання. За допомогою медитації дорослі з СДУГ можуть більш ефективно управляти своїми емоціями та зменшувати рівень стресу, що є важливим у попередженні виникнення залежностей. Визначено, що медитація допомагає знижувати стрес, покращує емоційну регуляцію та підвищує здатність до самоконтролю. У результаті, дорослі з СДУГ можуть розвивати більш здорові стратегії реагування на стресові ситуації і знижувати ймовірність розвитку залежностей (від алкоголю, наркотиків, ігор тощо). Проведене емпіричне дослідження підтвердило висунуту гіпотезу про те, що медитація може впливати на здатність контролювати ризикову поведінку, включаючи соціальну взаємодію, знижує імпульсивність і підвищувати здатність до прийняття свідомих рішень, а підвищення самоконтролю дорослих із СДУГ можливе завдяки впровадженню спеціальної психолого-корекційної програми. За результатами дослідження уперше медитацію розглянуто як додаткову терапевтичну стратегію для дорослих із СДУГ в контексті попередження в них розвитку залежностей; конкретизовано медитацію як специфічний інструмент специфічного впливу на особливості самоконтролю, імпульсивності та емоційної регуляції у дорослих; подальшого розвитку набили положення щодо ролі факторів впливу медитації на рівень стресу; покращення концентрації та уваги, контролю над емоціями у дорослих із СДУГ. Розроблено психокрекційну програму «Інтеграція медитації та психологічної підтримки для попередження залежностей у дорослих із СДУГ» з методичними рекомендаціями до неї, система діагностики психологічних особливостей дорослих із СДУГ, що можуть бути використані як основні та додаткові психотерапевтичні практики. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін, які пов’язані з проблематикою розвитку, адаптації, психічного здоров’я та підтримки особистості в різних життєвих ситуаціях, вікових етапах та кризових моментах.
Фототерапія як спосіб терапевтичного впливу на самооцінку та я-образ жінок
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Привалова Юлія Василівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження впливу фототерапії на самооцінку та Я-образ жінок. Фототерапія, як частина арт-терапії, є інноваційним методом, що дозволяє працювати із самооцінкою та Я-образом шляхом взаємодії із власними фотографічними зображеннями. У роботі обґрунтовано, що цей метод допомагає жінкам переосмислити своє сприйняття себе, трансформувати негативні установки щодо зовнішності та розвинути позитивне самоприйняття. Зазначено, що самооцінка є важливим психологічним феноменом, що впливає на загальне благополуччя, емоційну стабільність та соціальну взаємодію. На основі теоретичного аналізу та емпіричного дослідження підтверджено, що фототерапія сприяє підвищенню рівня самооцінки та позитивному сприйняттю власного Я-образу. У рамках дослідження використано комплекс методик, зокрема шкалу самооцінки Розенберга, методику Дембо-Рубінштейна, техніку «Образ Я» Вільяма Джеймса, методику самоописів Карла Роджерса та проективні методики. За результатами експериментального дослідження встановлено, що жінки, які брали участь у фототерапевтичних сесіях, демонструють покращення показників самооцінки та самоприйняття. Отримані дані свідчать про ефективність фототерапії як інструмента психологічної підтримки та особистісного зростання. Практична значущість роботи полягає у можливості використання фототерапії у діяльності психологів та консультантів для роботи із жінками, які мають труднощі із самооцінкою чи сприйняттям свого образу. Результати дослідження також можуть бути корисними для розробки програм психологічної допомоги у сфері арт-терапії.
Особливості мотиваційної сфери та перфекціонізму в групах студентської (нестудентської) молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Поплавська Алла Станіславівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі особливості мотиваційної сфери та перфекціонізму в групах студентської та нестудентської молоді. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано: особливості мотиваційної сфери та перфекціонізму в групах студентської та нестудентської молоді У теоретичному розділі проаналізовано дослідження перфекціонізму у психологічній площині. Виокремлено спільні та відмінні риси між перфекціонізмом та педантизмом. Спільне для перфекціонізму і педантизму полягає у таких особливостях як підвищений рівень тривожності; ригідність, негнучкість; тривале переживання травмуючих ситуацій; завищена сумлінність; сумніви щодо правильності своїх дій. Відмінності між педантичністю і перфекціонізмом полягають у тому, що: 1. Для педантичної особистості форма важливіша, ніж зміст, натомість перфекціоністи більш фіксовані на змісті, або, точніше, на результаті. 2. Перфекціоністи намагаються досягнути ідеалу в масштабних справах, педанти – в малих. 3. Оцінка перфекціоністом результатів власної діяльності залежить від зовнішніх факторів, педанти ж оцінюють свою роботу відповідно до власних (внутрішніх) переконань, позицій. 4. Педанти є більш консервативними, порівняно з перфекціоністами. Перфекціонізм визначено як особистісну рису, що полягає у прагненні до досконалості, пред’явленні до себе високих вимог і нереалістичних стандартів та одночасно поєднує екстрапсихічний аспект, який відображає соціальний контекст перфекціонізму і його виразну соціальну детермінацію, культивується сучасним суспільством і передбачає соціальне заохочення та визнання та інтрапсихічний, пов'язаний із низкою дисфункціональних особливостей (когнітивних, емоційних, поведінкових). Емпіричний аналіз засвідчив, що загальний показник рівня перфекціонізму, а також значної частини його компонентів – вищі в групі студентської молоді, порівняно з групою, що не входить до категорії студентства. Виявлено відмінності серед осіб з високим, середнім та низьким рівнями перфекціонізму. Для осіб з високим рівнем перфекціонізму домінуючими виступають мотиви розвитку та активного здобуття соціального престижу та влади, що негативно відобрається на самоставленні особистості. Для осіб з середнім рівнем перфекціонізму домінуючим є мотив спілкування. У студентів з низьким рівнем перфекціонізму виражене домінування споживацьких мотивів, зокрема збереження комфорту та підтримання життєзабезпечення. Потреба у взаєморозумінні, теплих соціальних контактах позитивно відображається на самоприняття. Визначено індивідуально-психологічні, соціокультурні та мотиваційні чинники перфекціонізму студентської молоді. До мотиваційних чинників перфекціонізму серед потреб увійшли: потреба у комфорті та визнанні; серед мотивів: страх бути знехтуваним, мотив соціального престижу, мотив загальної активності, високий рівень прагнень, устремлінь до задоволення мотивів, професійна мотивація; серед ціннісних орієнтацій: цінність влади; серед установок – установка на результат, а також уникнення устремлінь на альтруїзм. Сімейними чинниками перфекціонізму є емоційно дисгармонійна сімейна ситуація. Тривожність та тривале переживання травмуючих ситуацій – здатні впливати на прояв перфекціонізму.
Взаємини з матір’ю, як передумова формування агресивної поведінки підлітка
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Петрова Вікторія Віталіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі дослідження взаємозв'язку між стосунками підлітків з матерями та агресивною поведінкою. У роботі обґрунтовується, що якість материнських стосунків значною мірою впливає на психологічний розвиток підлітків. Виявлено, що недостатня емоційна підтримка та конфліктність у взаєминах можуть призводити до зростання рівня агресії серед підлітків. Результати дослідження показують, що існує негативна кореляція між якістю стосунків з матір’ю та рівнем агресивної поведінки підлітка (r = -0.65). Також було виявлено, що фактори виховання, соціальний статус сім'ї та гендерна належність значно впливають на прояви агресії. З метою профілактики агресивної поведінки у підлітків на основі отриманих даних розроблені рекомендації для батьків і педагогів, що сприяють формуванню здорових міжособистісних стосунків та розвитку емоційного інтелекту. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для створення програм профілактики агресії в сім’ї та школі, що забезпечить покращення психологічного клімату в суспільстві.
Чинники та зміст переживання самотності у осіб переселенців
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пастухова Олександра Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню соціально-психологічних чинників, що визначають особливості переживання самотності у внутрішньо переміщених осіб (переселенців). Актуальність теми обумовлена сучасними соціально-економічними реаліями, які призвели до масового переміщення населення та зростання рівня соціальної ізоляції. Вимушене переселення часто супроводжується втратою соціальних зв’язків, невизначеністю щодо майбутнього та складнощами адаптації до нового середовища, що створює підґрунтя для формування почуття самотності. У першому розділі роботи представлено теоретичний аналіз феномену самотності, її психологічних, соціальних і культурних аспектів, а також впливу цього стану на емоційний та соціальний стан індивіда. Особливу увагу приділено аналізу ролі довіри до соціальних інститутів, рівня соціальної підтримки та доступу до ресурсів у процесі адаптації переселенців. У другому розділі подано результати емпіричного дослідження, що базується на вибірці з 60 респондентів, які зазнали вимушеного переселення. Для збору даних використано комбінований підхід: анкетування, стандартизовані методики (шкала самотності UCLA, мультимірна шкала сприйняття соціальної підтримки MSPSS) та авторські анкети для оцінки довіри до соціальних інститутів. Аналіз даних показав, що найсильніший вплив на рівень самотності мають рівень соціальної підтримки, адаптаційні стратегії та довіра до соціальних інститутів. Третій розділ присвячено розробці тренінгової програми для зниження рівня самотності серед переселенців. Програма включає елементи психологічної підтримки, розвитку соціальних навичок та залучення до групової діяльності. Результати апробації показали позитивну динаміку: зниження рівня самотності, покращення соціальних контактів і підвищення емоційного благополуччя учасників. Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до аналізу самотності переселенців, розробці авторських методик і практичних рекомендацій. Теоретична значущість полягає у розширенні розуміння соціально-психологічних аспектів самотності та ролі адаптаційних стратегій у її подоланні. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування розроблених рекомендацій та тренінгової програми для психологічної підтримки переселенців. Ці матеріали можуть бути використані у соціальній роботі, психологічному консультуванні та у створенні громадських ініціатив для інтеграції переселенців у нові спільноти. Результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях і були позитивно оцінені експертами у галузі психології та соціології.
Психологічні особливості емоційного вигорання викладачів закладів вищої освіти
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Овсянникова Катерина Ігорівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей емоційного вигорання викладачів закладів вищої освіти. У сучасному світі інтенсивні соціально-економічні зміни, зростання вимог до професійної компетентності та необхідність адаптації до новітніх технологій ставлять викладачів закладів вищої освіти перед численними викликами. Професійна діяльність викладачів характеризується високим рівнем відповідальності, інтелектуального й емоційного навантаження, а також необхідністю постійного міжособистісного спілкування, що може призводити до появи синдрому емоційного вигорання. Визначено, що емоційне вигорання є багатогранним психологічним феноменом, який включає три основні компоненти: емоційне виснаження, деперсоналізацію та зниження особистих досягнень. Ці складові впливають на психічне та фізичне здоров’я, емоційну стійкість і професійну діяльність. Педагоги становлять особливо вразливу групу через специфіку їхньої професійної діяльності, що передбачає високий рівень емоційного залучення та взаємодії з іншими людьми. Негативний вплив цього стану посилюється під впливом стресових чинників, таких як змішане навчання або складні соціально-економічні умови. Розвиток вигорання пов’язаний з тривалим емоційним та професійним стресом, який призводить до зниження адаптаційних можливостей і порушення психоемоційного балансу. Важливим фактором є неможливість компенсувати втрату внутрішніх ресурсів через відсутність підтримки чи належних умов праці. Вигорання може проявлятися на різних рівнях: емоційному, когнітивному, поведінковому та соматичному. Воно негативно впливає не лише на професійну ефективність, але й на загальне психічне здоров’я, викликаючи депресію, тривожність, фізичну втому та інші порушення. До основних чинників вигорання належать надмірне робоче навантаження, високі емоційні вимоги, недостатнє визнання й підтримка, а також конфлікти в робочому середовищі. Умови війни та постійний стрес значно ускладнюють педагогічну діяльність, сприяючи когнітивному, емоційному та фізичному виснаженню. Особливо важливими є адаптація до нових умов роботи, брак ресурсів та нестабільність. Для запобігання вигоранню важливими є розвиток навичок емоційного регулювання, підвищення самоорганізації, підтримка сприятливого робочого середовища та професійна підтримка (тренінги, консультації). Створення програм педагогічного супроводу, підтримки молодих педагогів та покращення організаційної культури сприятиме зміцненню емоційного благополуччя та зниженню рівня вигорання в освітньому середовищі. У результаті проведеного емпіричного дослідження було частково підтверджено концептуальну гіпотезу дослідження. В контексті сформованих емпіричних припущень було виявлено, що: - чим вища схильність до ситуативної та особистісної тривожності у педагогів, тим більша ймовірність виникнення емоційного вигорання; - чим нижчій рівень стресостійкості, тим вищій ризик емоційного вигорання. Відповідно, педагоги з вищими показниками стресу частіше демонструють високий рівень деперсоналізації та зниження особистісних досягнень, тобто частіше відчувають стан відчуження та мають неадекватне сприйняття самих себе, а також частіше відчувають зниження власної ефективності, зокрема у професійній діяльності. - чим нижчий рівень когнітивної гнучкості, тим вища ймовірність емоційного вигорання у педагогів, зокрема виявлено статистично значущий зв’язок між когнітивною гнучкістю та рівнем зниження особистих досягнень, що свідчить про те, що здатність адаптуватися до нових умов і швидко переключатися між завданнями є важливим ресурсом для викладачів у боротьбі з професійними викликами. - чим вищий рівень емоційного інтелекту, тим нижчий ризик емоційного вигорання у педагогів, зокрема такими складовими емоційного вигорання як емоційне виснаження та деперсоналізація. - чим менші показники чутливості та підпорядкованості у педагогів, тим більша ймовірним є виникнення емоційного вигорання; - чим вища емоційна стійкість, тим менші показники емоційного вигорання у педагогів, зокрема із такими його складовими як зниження особистих досягнень та загальним показником емоційного вигорання педагога. Відповідно, високий рівень тривожності, низька стресостійкість, обмежена когнітивна гнучкість та низькі рівні підпорядкованості, чутливості і емоційна стійкості значно підвищують ризик розвитку емоційного вигорання серед педагогів.
Психологічні чинники резильєнтності українських дітей в умовах війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Нусвальд Наталія Ігорівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі визначенню психологічних чинників резильєнтності українських дітей в умовах війни. У кваліфікаційній роботі теоретично визначення поняття «резильєнтність» як, з одного боку, позитивний вольовий психічний стан, взаємозв’язаний з мотивацією особистості, що забезпечує її адекватну адаптацію у складних ситуаціях, з іншого – це особистісний ресурс, що спрямовує людину обирати певний тип подолання Зазначено, що резильєнтність є сукупністю вроджених особливостей особистості та динамічною характеристикою, яка може змінюватися під впливом різноманітних чинників; У кожній віковій категорії резильєнтність може проявлятися через різні виміри, адаптуючись до конкретних потреб та завдань, які виникають на цьому етапі розвитку; За результатами рівня резильєнтності ми виявили, що у більшості респондентів спостерігається середній рівень резильєнтності, що вказує на те, що у дітей є певний рівень вразливості до виникнення стресу, що може призводити до різних негативних наслідків. Знижений рівень резильєнтності характеризується слабкою здатністю людини протидіяти стресовим ситуаціям, призводить до виникнення негативних емоційних станів, підвищеної тривожності. За шкалою загального індексу задоволення більша половина досліджуваних показали середні результати. Самооцінка таких дітей, як правило адекватна та рівень суб’єктивного благополуччя достатньо високий. Результати кореляційного аналізу засвідчили низку значимих кореляційних зв’язків, а саме: зворотній кореляційний зв’язок між рівнем вираженості негативних емоційних станів та рівнем резильєнтності та задоволеності власним життям. Високий рівень тривоги передбачає високий рівень інтрузій, що проявляються насамперед виникненням нав’язливих думок стосовно травмуючих подій, та, відповідно, нижчий рівень стресостійкості особистості, життєстійкості та суб’єктивного благополуччя. Це вказує на те, що чим вищий рівень резильєнтності і задоволеності собою і власним життям, тим менш виражені негативні психоемоційні стани. Розроблено комплекс практичних рекомендацій та тренінгових вправ для розвитку резильєнтності дитячого віку. Це є актуальною допомогою дітям ефективніше переживати кризові стани в умовах війни, розвивати психоемоційну стійкість та вміння оперативно відновлюватися. Це надає можливості потрібного напрацювання високого рівня резильєнтності, як актуальної риси для сучасних українських дітей в умовах війни.
Звʼязок між типом привʼязаності та адаптацією вимушених емігрантів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Міщенко Олександра Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв’язку типу прив’язаності та адаптацією вимушених емігрантів. Визначено, що вимушена еміграція — це особливий феномен, який відрізняється від інших типів переміщення. В дослідженні робиться акцент на тому, що мігранти покинули рідну країну (емігрували), а не просто були мігрантами, тобто особами, що переміщуються. Це досвід відокремлення від батьківщини, певної сепарації від неї. Підкреслено, що вимушеність не є сутнісним компонентом еміграції. Людина може мати бажання поїхати та бути н вимушеним емігрантом, а просто емігрантом. В дослідженні робиться акцент на вимушеній еміграції, тобто на феномені, в межах якого люди повинні приймати рішення про від’їзд через поєднання зовнішніх обставин (війна) та внутрішніх (втрата відчуття безпечної домівки). Показано, що в межах цього феномену враховується суб’єктність людей, на відміну від феномену біженства чи депортації. Доведено, що існує можливість дивитися на проблему адаптації вимушених емігрантів крізь оптику теорії прив’язаності Дж. Боулбі. Продемонстровано, що зв’язок прив’язаності та адаптації може бути розглянутий в двох аспектах: як зв’язок адаптації з привʼязаністю до важливих людей, що залишаються в рідній країні, та як зв’язок адаптації з привʼязаністю до місця. Останній розгортається через два концепти: прив'язаності до місця (place attachment) та сенсу місця (sense of place). Наголошено, що прив'язаність до місця формується як і міжособистісна прив'язаність, а місце може розглядатися як фігура прихильності чи символічна батьківська фігура. Тож в процесі вимушеної еміграції людина може стикатися з подвійним стресом: від вимушеної еміграції як такої та від відтворення травматичного досвіду раннього контакту з батьківською фігурою чи фігурою, яка її заміщувала. Зазначено, в соціально-психологічній адаптації емігрантів варто розрізняти внутрішні наслідки (аспект психічного здоров'я, відсутність тривожності та подолання стресу акультурації) та зовнішні наслідки (соціокультурна вписаність в нову країну). Показано, що існують різноманітні теорій адаптації емігрантів: теорія «культурного шоку» К. Обергу зі створення U-образної кривої адаптації, W-образна крива адаптації Гуллахорнів, теорія крос-культурної адаптації Дж. Блека та М. Мендельхалла, теорія акультурації Дж. Беррі, теорія зв'язуючого феномену та ролі ностальгії в процесі адаптації в новій країні В. Волкана, теорія екстремального стресу та неможливості адаптуватися (синдром Улісса) Дж. Ачотегі, психоаналітична теорія адаптації Р. Грінберг та Л. Грінберг, згідно з якої мігранти відчувають сепараційну тривогу та безпорадність від втрати значущого об'єкта (батьківщини, рідної культури). Зазначено, що для дослідження особливе значення має визначення рівня стресу акультурації та наявність або відсутність ускладненого горювання. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що з шести емпіричних гіпотез була підтверджена одна, згідно з якою вимушені мігранти з надійним типом прив’язаності мають вищий рівень соціокультурної адаптації, ніж вимушені емігранти з ненадійними типами прив’язаності (уникаючим, тривожно-амбівалентним, дезорганізованим). Продемонстровано, що на складний процес адаптації вимушених емігрантів, впливає велика кількість індивідуальних факторів. Одним з таких факторів є тип прив'язаності. Практична значущість дослідження полягає в тому, що на його основі можна розробити рекомендації щодо консультативної та психотерапевтичної роботи як з українськими вимушеними емігрантами, так із вимушеними емігрантами з будь-якої іншої країни. Особливе значення набуває те, що повернення до країни ісходу знову актуалізує процес адаптації. Тож дослідження актуальне не лише для сьогодення, а й для майбутнього українського суспільства
Психологічні особливості розвитку національної ідентичності студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Мартюшенко Наталія Борисівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки психологічних особливостей розвитку національної ідентичності студентів. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено розкриттю сутності та структурі поняття «національна ідентичність»; обґрунтовано проблему розвитку національної ідентичності студентів. У структурі національної ідентичності особистості виокремлено когнітивний і емоційно-оціночний компоненти. Когнітивний компонент складають знання особистості про певну націю, її територію, символіку, звичаї, традиції, історію; зарахування себе до певної нації. Емоційно-оціночний компонент – ступінь прихильності та суб’єктивна актуальність, що відбиваються у значущості для неї належності до певної нації, у почуттях щодо належності до цієї нації та у почуттях щодо проживання на її території, зокрема у національній гордості або соромі, національній самоповазі чи зневазі тощо У другому розділі розкрито методи і процес організації дослідження; охарактеризовано психологічні особливості розвитку компонентів національної ідентичності студентів.. У третьому розділі обґрунтовано зміст і процес реалізації тренінгу «Розвиток національної ідентичності студентів». Тренінг передбачав використання інтерактивних методів навчання, таких як групові завдання, дискусії та аналітичні вправи через Zoom і Google Classroom, у розвитку національної ідентичності. У розділі подано результати апробації тренінгу «Розвиток національної ідентичності студентів». Висновки містять основні результати проведених досліджень.
Вплив особистісних якостей керівника бізнесу на ухвалення управлінських рішень в умовах кризи
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Мартиненко Ольга Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню впливу особистісних якостей керівників бізнесу на ухвалення рішень у кризових умовах. У роботі аналізуються теоретичні аспекти впливу особистісних рис (екстраверсія, емоційна стабільність, самоконтроль, толерантність до невизначеності) на управлінські стратегії в умовах кризи. Другий та третій розділ демонструє емпіричне дослідження впливу особистісних рис на стиль ухвалення управлінських рішень в умовах кризи. Використано такі психодіагностичні методики: п’ятифакторний опитувальник особистості (5PFQ), Мельбурнський опитувальник прийняття рішень (MDMQ), методика дослідження копінг-поведінки (CISS), шкала інтолерантності до невизначеності (IUS-12) та тест на схильність до ризику (RSK). Після проведення аналізу отриманих даних визначено, що високий рівень екстраверсії, емоційної стабільності та самоконтролю корелює з раціональними та адаптивними управлінськими стратегіями. Практична значущість роботи полягає у розробці рекомендацій для вдосконалення управлінських практик у кризових умовах, зокрема для адаптації програм підготовки керівників, підвищення ефективності ухвалення рішень та розвитку організаційної культури. Результати дослідження можуть бути використані у навчальних програмах для керівників, тренінгах з управління та в дослідженнях, присвячених кризовому менеджменту.
Професійна життєстійкість як складова в управлінні персоналом
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Маркашова Татьяна Ігорєвна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження професійної життєстійкості як важливої особистісно-професійної властивості фахівців функції управління персоналом. Суспільство стрімко перейшло від світу VUKA - епохи невизначеності, різноманітності, можливостей та мотивації до світу BANI – крихкого, тривожного, нелінійного і незрозумілого. Тож ірраціональність, непередбачуваність та крихкість буття пронизала усі сфери суспільно-політичного та економічного життя. В атмосфері тотальної нестабільності та ризикованих загроз проблематика посилення розвитку та дослідження життєстійкості постає важливим фактором попередження тяжких порушень психічного здоров’я людини. Аналізуючи економічну ситуацію в Україні з початком повномасштабної війни, ми бачимо, що багато компаній великого бізнесу змогли не тільки втриматись на довоєнному рівні розвитку, але й мобілізувавши всі зусилля, зуміти організувати масову волонтерську допомогу постраждалим від війни, евакуацію працівників та їх родин із зон бойових дій, і врешті перебудувати механізми ведення бізнесу таким чином, щоб вийти на нові рівні розвитку і міжнародної співпраці. На нашу думку, ключову роль у гнучкості в прийнятті рішень та введенні нових способів взаємодії відіграла функція Human Resources Management, або HR – тобто вертикаль працівників, які у системних компаніях відповідають за управління людським капіталом для досягнення цілей бізнесу і супроводжують кожного працівника з моменту прийому на роботу і до звільнення. Відповідно, для спеціалістів сфери управління персоналом надзвичайно важливою видається життєстійкість не просто як особистісна властивість, а як професійна компетенція у визначенні «професійна життєстійкість». Основна мета життєстійкості як особливого психофізіологічного конструкту є формування позитивного світосприйняття, усвідомленості та підвищенні якості життя, гармонійне єднання із соціумом та самоствердження в ньому і мотивація долати стресогенні події, не втрачаючи рівень продуктивності діяльності. Життєстійкість є однією із складових самодетермінації, і способом особистості бачити в негараздах можливості для подальшого успіху. Відповідно, професійна життєстійкість – це особлива особистісно-професійна якість, що набувається у працівника впродовж професійного досвіду, проявляється у високому рівні залученості до професійної діяльності, усвідомленні власного впливу та відповідальності за її результати, готовності сприймати та відповідати на професійні виклики та ризики і при цьому уникати професійної дезадаптації, психосоматичних розладів та перебувати на шляху особистісно-професійного росту. Враховуючи проведений теоретичний аналіз була сформульована концептуальна гіпотеза про те, що професійна життєстійкість працівників сфери управління персоналом тісно пов’язана із рівнем розвитку таких особистісних конструктів як установки мислення на зростання чи даність, емоційним інтелектом та схильністю до самоорганізації діяльності. За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що представники в сфері управління переважно мають середні та високі показники загальної та професійної життєстійкості. За результатами кореляційного аналізу було визначено, що показники установки мислення на зростання чи данність корелюють з показниками загальної та професійної життєстійкості. Проте, фіксована установка мислення на зростання більше корелюється саме з професійною життєстійкістю і менш значуща для загальної життєстійкості індивіда. Досліджувані з високим рівнем схильності до самоорганізації діяльності показують високий рівень професійної життєстійкості. А також виявлено позитивний зв'язок рівня емоційного інтелекту та рівнем загальної і професійної життєстійкості фахівців сфери управління.
Зв'язок типу темпераменту та стратегій подолання стресу у викладачів ЗВО
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Курлянцева Варвара Анатоліївна
Кваліфікаційна робота з присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв'язку типу темпераменту та стратегій подолання стресу у викладачів ЗВО. Сучасна ситуація в Україні створює додаткові виклики для викладачів, посилюючи відчуття невизначеності та щоденної напруги. До існуючих раніше стресових факторів, таких як міжособистісні конфлікти, додалися нові, пов'язані з загальною ситуацією в країні. Метою цього дослідження є пошук ефективних способів подолання щоденних професійних труднощів для педагогів, що сприятиме забезпеченню якісного навчального процесу як для них самих, так і для студентів. У першому розділі роботи розглянуті поняття темпераменту, стресу та копінг-стратегій. Представлені історичні аспекти виникнення та розвитку даних явищ. Проаналізовані різні теорії вивчення темпераменту, що демонструють важливість вивчення цього феномену різними науковцями. Акцентується увага на важливості стресостійкості у роботі викладача ЗВО. Наголошено, що стратегії подолання стресу залежать від багатьох біологічних, соціальних та інших факторів. Зв’язок типу темпераменту зі способами відновлення після стресу розглядається як один з чинників, що відіграє важливу роль. Другий розділ демонструє емпіричне дослідження для виявлення зв’язку між типом темпераменту та стратегіями подолання стресу серед викладачів ЗВО. Представлені основні методики, що використовуються. Після проведеного аналізу та інтерпретації даних, демонструються відповідні висновки. Серед викладачів ЗВО у даному дослідженні переважають особи з флегматичним типом темпераменту – 42% , найменше – меланхоліки – 16% . Флегматики та сангвініки частіше використовують більш ефективні копінг-стратегії (прийняття відповідальності та самоконтроль, позитивна переоцінка та соціальна підтримка) у порівнянні з меланхоліками - дистанціювання та холериками - конфронтація. Доведено доцільність розробки індивідуальних способів подолання стресу залежно від типу темпераменту. Представлені загальноприйняті рекомендації, що мають наукове обґрунтування з відповідними дослідженнями та представниками. Відповідно до результатів дослідження базові способи підтримки фізичного та психічного здоров’я адаптовані під певний тип темпераменту. Акцентується увага на індивідуальному підході та регулярності використання основних порад. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для вдосконалення рекомендацій та подальшого впровадження їх у роботі викладачів ЗВО.
Групова терапія як чинник адаптації особистості до довготривалого стресу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Віхарева Яна Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі використання групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу. У роботі здійснено теоретичний аналіз основних положень використання групової терапії для покращення процесу адаптації особистості у боротьбі з довготривалим стресом дозволило сформувати низку важливих висновків та узагальнень. З’ясовано, що сучасні дослідники під поняттям «стрес» розуміють комплексну психо-фізіологічну реакцію організму, яка з’являється у відповідь на вплив стресогенних факторів (стресорів) оточуючого середовища та їх суб’єктивної оцінки. Довготривалий (хронічний) стрес, на відміну від короткочасного впливу стресових чинників, який допомагає мобілізувати ресурси для боротьби зі стресовою ситуацією, навпаки, виснажує особистість, призводить до розладів її адаптації та підвищеного ризику різних захворювань. Установлено, що дослідники частіше за все розглядають адаптацію як процес та/або результат певних трансформацій в житті особистості, спрямованих на її пристосування до нових умов оточуючого середовища. При цьому більшість авторів відходять від класичного двоїстого розуміння адаптації як процесу пристосування до умов природного та соціального середовища, акцентуючи увагу в основному на соціальному середовищі та забуваючи про природне. З’ясовано, що адаптаційні процеси особистості в умовах довготривалого стресу є складним психологічним явищем, яке вимагає пильної уваги науковців у напряму пошуку та розвитку її адаптаційних можливостей. При цьому важливо усвідомлювати, як різні чинники, такі як біологічні, соціальні та психологічні, впливають на адаптацію особистості в стресових умовах та які можливі способи допомоги щодо адаптації в тій чи іншій ситуації. В останні десятиліття у роботі зі стресом фахівці все більше звертаються до переваг групової терапії у цьому напрямі. Установлено, що групова терапія є ефективним методом роботи з людьми, які перебувають у стані довготривалого стресу, спричиненого війною, економічними труднощами, особистими втратами чи іншими викликами. Її ключова перевага полягає у створенні безпечного простору для взаємодії, підтримки та розвитку стратегій подолання стресу. Унікальність групової терапії полягає у поєднанні соціальної підтримки, когнітивної адаптації та емоційної регуляції. З метою визначення ефективності групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу, було проведене відповідне емпіричне дослідження. Метою проведення даного емпіричного дослідження є дослідження особливостей впливу групової терапії на адаптацію особистості до довготривалого стресу. У процесі емпіричного дослідження використано наступні критерії та діагностичні методики: критерій стресостійкості – Тест оцінки стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге; критерій управління стресом – Методика оцінки ефективності управління стресом К. Шрайнера; критерій виснаженості від стресу – Шкала психологічного дистресу Р. Кесслера; критерій соціально-психологічної адаптації – Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда; Методика дослідження соціальної адаптованості (М. Лемак, В. Петрище). За результатами діагностики всі емпіричні гіпотези підтверджені. З метою покращення соціально-психологічної адаптації до умов довготривалого стресу шляхом використання групової терапії розроблено тренінгову програму. Мета програми: соціально-психологічний супровід з вироблення навичок соціально-психологічної адаптації особистості до життєдіяльності в умовах довготривалого стресу; вивантаження переживань учасників, сприяння комплексному розвитку особистості, формуванні ключових соціальних навичок, вихованні відповідального ставлення до себе у напряму управління своїми стресовими реакціями засобами групової терапії. Результати повторного оцінювання та їх порівняння з результатами до тренінгу довели достовірність висунутої нами концептуальної гіпотези, яка свідчить, що групова робота позитивно впливає на можливості адаптації особистості до умов довготривалого стресу, нами підтверджена.
Специфіка взаємозв’язків прояву тривожності та агресивності у жінок в умовах війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Вергун Світлана Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі вивчення специфіки взаємозв’язків прояву тривожності та агресивної поведінки у жінок в умовах війни. Актуальність обраної теми не викликає сумнівів, оскільки соціальні проблеми в основі яких лежать психологічні чинники особливо гостро постають під час війни. Обґрунтовано, що зміна звичних умов життя призводить до значного підвищення тривожності та агресивності у жінок. З’ясовано, що існує взаємозв’язок між тривожністю та проявом агресивності у жінок в умовах війни. Акцентується, що увага приділяється саме вивченню стану тривожності та прояву агресивності жінками, які перебувають в умовах війни. Розглядаючи вплив умов війни на тривожність та прояв агресивності українських жінок стверджується, що існує взаємозв’язок між зазначеними психологічними категоріями. Розкрито, що стан тривожності може проявлятися в агресивній поведінці жінок в умові війни. Зазначено, що стан тривожності і агресивності є найрозповсюдженішим явищем серед жінок в умовах війни. Наголошено, щодо необхідності вчасного виявлення та роботи зі станом тривожності та агресивності у жінок в умовах війни та після нього. Зa peзультaтaми eмпіричного дocлiджeння у роботі встановлено, наявність значимих зв’язків між показниками прояву тривожності та певних форм агресивності у українських жінок в умовах війни. Обґрунтовано, що високий рівень прояву тривожності обумовлений певними психологічними особливостями. Також в роботі представлено методичні рекомендації та заходи, спрямовані на профілактику виникнення тривожності та подолання агресивної поведінки у жінок в умовах війни. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані працівниками психологічних служб, практичними психологами під час консультування на різних етапах психотерапевтичної роботи з жінками, які перебувають в умовах війни.
Прояв негативних станів та емоцій у дітей молодшого шкільного віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Брайченко Світлана Сергіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі : прояву негативних станів та емоцій у дітей молодшого шкільного віку. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано : прояв негативних станів та емоцій у дітей молодшого шкільного віку. У теоретичному розділі з’ясовано, що поняття «переживання» потрактоване як будь-який психічний стан. Визначено, що негативні переживання – це структурні компоненти негативних психічних станів та емоцій. У структурі особистості негативні переживання виконують різні функції: індивідуальну; соціальну; об’єктивну. Зазначено, що вони виявляються в негативних почуттях та емоціях: злість, чуттєве переживання, туга, нудьга, смуток, горе, тривога, страх, самотність, дисфорія; у негативних станах: дефензивність, емоційна інертність, сором’язливість, тривожна недовірливість, фрустрація, аутофобія, аутоагресія, психологічна травма, що залежить від забарвлення, тону, часу, простору, сприйнятих людиною як щось приємне, нейтральне або неприємне. Виокремлено, що негативні переживання молодших школярів потрактовані як емоції, засновані на неприємних суб’єктивних та об’єктивних переживаннях, що активують механізм адаптивної поведінки, спрямованої на усунення причини небезпеки (фізичної чи психічної). Емпіричний аналіз засвідчив, що негативні переживання учнів молодшого шкільного віку впливають на характеристики шкільного життя молодших школярів. Зафіксовано негативний кореляційний зв’язок між показниками «загальна шкільна тривожність», «переживання соціального стресу», «фрустрація досягнення успіху», «страх самовираження», «страх ситуації перевірки знань», «низький фізіологічний опір стресу», «проблеми та страхи у взаєминах з учителями». Найбільш щільний негативний кореляційний зв’язок (зворотно-пропорційний) констатовано між показниками: «особистісна тривожність» і «загальна шкільна тривожність» (-0,76), «особистісна тривожність» та «страх самовираження» (-0,62), «особистісна тривожність» і «страх ситуації перевірки знань» (-0,60). Найменший негативний кореляційний зв’язок (зворотно-пропорційний) зафіксовано між показниками «особистісна тривожність», «низький фізіологічний опір стресу», «проблеми та страхи у взаєминах з учителями». Загальна шкільна тривожність представлена переважно високим рівнем. У цілому школа як соціальний інститут спричинює негативні переживання та є стресогенним чинником. У молодших школярів виявлено високий рівень фрустрації щодо досягнення успіху. Суб’єктам педагогічного процесу варто проводити профілактику негативних виявів академічної неуспішності та очікувань із цього приводу. Найсуттєвіший чинник негативних переживань молодших школярів і шкільного стресу – страх самовираження. Соціальна ситуація сучасного освітнього простору не завжди відповідає потребам молодших школярів щодо самореалізації. Утім, освітянські заклади, уможливлюючи самовираження учнів цього віку, досягають несуттєвих виявів шкільної тривожності. Творчість, ресурси для креативності, індивідуальність – фактори, що зменшують наслідки негативних переживань та шкільного стресу.

Переглянути

Нові надходження