Alfred Nobel University Journal of Philology
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Alfred Nobel University Journal of Philology за Ключові слова "archetypal image"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Narrative Code of Nathaniel Hawthorne’s Novel The Scarlet Letter(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06) Людмила Кулакевич; Людмила ГапоноваМета статті – визначити специфіку наративного коду роману Натаніеля Готорна «Шарлатова літера», спираючись на здобутки західноєвропейської наратології. У процесі дослідження застосовано історико-літературний, рецептивний, порівняльний методи, а також прийом «уважного читання». Установлено, що складна наративна структура роману оприявнюється вже на рівні апарату видання: твір зчеплено з нарисом, початково задуманим саме як передмова, а не як окремий, самостійний текст. Намагаючись внутрішньо самоусунутись від зображуваних подій, які відбулися понад 100 років тому, письменник створює образ об’єктивного фіксатора інформації від безпосередніх спостерігачів, отож можна говорити про множинного наратора. Дистанціювання автора від викладених подій досягається через два популярних у європейській літературі ХІХ ст. прийоми: прийом «текст у тексті» і прийом містифікації. У нарисі точкою зору є наратор рамкової історії – primary diegetic / homodiegetic narrator, що виявлено на граматичному рівні першою особою однини. Історія життя жінки є текстом у тексті, що належить вторинному наратору (наратору внутрішньої історії), який є персонажем в рамковій історії, але в основній він – primary non-diegetic / extradiegetic narrator, оскільки перебуває поза художнім світом і викладає події від третьої особи, рефлексуючи над ними. Зазначено, що, формовуючи образ надійного розповідача, primary diegetic / homodiegetic narrator наділяє primary non-diegetic / extradiegetic narrator ім’ям, біографічними даними і навіть офіційними документами. Акцентуючи в нарисі свою роль саме як редактора автентичної розповіді, primary diegetic narrator одночасно зауважив, що все ж домислив мотиви і почуття, котрими керувалися персонажі. Тому можна говорити про змішування точок зору, читач сам має вирішувати, де чия. Події в романі Готорна подано з точки зору primary non-diegetic / extradiegetic narrator, а першу особу множини оявнено в тексті різними конструкціями, відповідно у форму «ми» можемо включити й автора, і нараторів усіх типів, представлених у тексті. Зазначено, що головна героїня – особистість з винятковим характером, яка, не плануючи цього, інтегрується в новий для неї світ на нових для цього світу засадах. Через позашлюбну дитину жінка опинилася в соціальній ізоляції. У розвитку мотиву психоемоційного терору героїні з боку містян у романі залучено мотиви ірраціональної здатності жінки відчувати інших грішників, позірної набожності і прихованої гріховності всієї громади, включно дітей. З мотивом соціальної ізоляції матері і дитини пов’язаий мотив кола, що на символічному рівні репрезентує замкненість і безвихідь. Підкреслено, що в художній версії Готорна саме соціальна ізоляція матері та дитини уможливила формування людей з новою аксіологією всередині фанатично релігійної громади. З мотивом гріха зчеплений мотив його спокутування. Акцентовано, що наскрізним для роману є мотив відносності сенсу багряної літери. Якщо взяти до уваги, що «А» (від adultery), є першою літерою в алфавіті, то образ Естер Прінн набуває символічного значення – це жінка, з якої почалася історія американської ментальності. З іншого боку слово «letter» в англійській мові використовується і на позначення листа, послання, відповідно в поєднанні з семантикою слова «шарлатовий» назву «The Scarlet Letter» можна потлумачити і як «Дорогоцінне послання», а твір загалом – як послання і до жінок, і до чоловіків, що оселилися й оселяються в новій країні. У готорнівському розумінні мотиву спокутування гріха значущим є образ позашлюбної дитини. Через опис поведінки дівчинки, особливості її спілкування з матір’ю в романі послідовно показано, що вже в дитячому віці маленька героїня проявляла свою індивідуальність і могла протистояти жорстокому натовпу. Підкреслено, що Естер Прінн відкидає старозавітну істину, за якою діти мають відповідати за вчинки батьків, тому не нав’язувала доньці аскетичне життя, допускала радощі від дитячих забавок, дозволяла дівчинці керуватися власними пориваннями. Вибудовуючи образи матері і дитини Прінн, оповідач порівнює героїню з Дівою Марією, також згадує про пророка Натана, Давида і Беер-Шеву / Вірсавію. Підкреслено, що через непрямі відсилання до двох знакових для людства постатей, асоціативно зринає думка про те, що маленька Перл – апостол іншого, майбутнього світу, вільного від догм. У такому аспекті значимим є епізод, коли дівчинка танцює на могильній плиті одного з найбільш поважних поселенців. Невинні дії пустунки сприймаються як символічне відкидання / знецінення всього того, що вчорашні європейці намагаються примусово імплантувати в американський світ, воно має померти і дати шлях новому. Неперсоналізоване зауваження, що при появі дівчинки було порушено закон, у поєднанні з подальшою щасливою долею маленької героїні скеровує на думку про те, що своїм жорстоким присудом непомітно для себе колоністи змінили плин життя, у напрямку напрацювання нових принципів суспільного існування. У сконденсованому вигляді пуританське суспільство в романі «Шарлатова літера» презентує літній науковець Роджер Чиллінгворт / Прінн, якого в сучасному розумінні можна означити як аб’юзера. Образ Чиллінгворта відповідає популярному на час написання роману байронічниому типу героя. З одного боку, це наділений внутрішньою силою розумний науковець з широким кругозором і вільною думкою, та з іншого – він похмурий та ображений на світ, у якому його ніхто не покохав через вроджене каліцтво і для якого пошук суперника спочатку перетворюється на психологічну ломиголовку, а потім і жорстоку гру. У тексті розкидано деталі, що так чи інакше скеровують також на архетипний образ Фауста і наскрізний у романі образ диявола. Найбільш неоднозначним у романі Готорна є образ Артура Димсдейла. Змальовування в романі подій як містичних, а героїв як виняткових, наділення їх ірраціональними вміннями, їхня демонізація скеровують на естетику романтизму, що домінувала на той час в літературі. Якщо брати до уваги змістові особливості роману «Шарлатова літера», його можна розглядати як невимушену повчальну історію про нові жіночі цінності на американському континенті. У той же час твір можна класифікувати і як роман про кохання (romance), і як психологічний роман (novel), у якому художньо досліджується, як почуття провини впливає на поведінку людини, її емоції і ставлення до світу. Використання прийому містифікації і гра авторськими масками спонукає читача самому вирішити, чи справді існувала жінка з такою історією, чи її вигадано.