Alfred Nobel University Journal of Philology

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/2003

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 283

At the origin of us «nuclear» literature: «Alexander’s Bridge» вy W. Cather.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2017) Sukhenko, I.M.
The premises of the US “nuclear” literature formation within the comminity’s interest in the scientific achievements in the field of radioactive studies at the beginning of the XXth century are under study on the example of novel “Alexander’s Bridge” by W. Cather. Two editional versions of the novel (1912 and 1922) are under consideration, the analysis of which enables the process of studying the transformations of her “novel about a disaster” to “a scientific drama”, including the elements of describing pastoral landscapes next to the images of urban areas in the novel. The emphasis is made on the premises of how W. Cather’s “nuclear” narrative, represented by her novel “Alexander’s Bridge” not only laid the foundations of the US “nuclear” literature, which partially launched the initial stage of “nuclear” identity formation, defined as a set of statements and ideas about self-determination in the context of national and world nuclear politics – “identity’s significance in terms of national nuclear ambitions”, but also became the impulse for the subsequent interaction of fundamental disciples and humanities.
Autofiction in a Decaying World: Temporality, Uncertainty, and Narrative Power in Dodie Smith’s I Capture the Castle.
(Alfred Nobel University, 2025-12-02) Nataliia M. Lukianenko
The aim of the article is to identify the narrative mechanisms of written self-creation in Dodie Smith’s novel I Capture the Castle, with a focus on autofiction and temporality as key artistic devices in shaping identity amid cultural, historical, and existential decline. The study re-evaluates the novel through the lens of modern autofict ion theory, integrating narratological and feminist approaches in order to explore how the chronotopic structure, diary form, and narrative indeterminacy function as tools for the transformation of the female subject. The methodological foundation of this study is based on an interdisciplinary combination of hermeneutic analysis, poststructuralist theories of subjectivity (including the work of Jacques Derrida and Judith Butler), classical narratology (Gérard Genette and Paul Ricoeur), and contemporary theories of autofiction (Serge Doubrovsky, Manuel Alberca, and Philippe Vilain). Special attention is paid to the diary genre as a medium for self-reflection and the literary practice of staging the writing self. The methodology also includes comparative analysis with contemporary female autofiction writers to situate Smith’s novel within a broader genealogical and thematic framework. The analytical focus lies on the interrelation between narrative time and identity construction, examining how the protagonist Cassandra Mortmain employs the diary form not merely to record experience but to perform and revise the self. Through close reading and theoretical contextualisation, the article investigates the novel’s representation of gendered identity, class instability, and narrative authority. Results of the research. The findings of this study reveal that I Capture the Castle exhibits a sophist icated temporal structure characterised by instability, fragmentation, and retrospection. These temporal qualities not only reflect the protagonist’s psychological state but also establish a space for constructing identity in opposition to a deteriorating external reality. Cassandra’s writing serves multiple functions: as catharsis, as reconstruction, and occasionally as simulation. This triadic function corresponds with the core gestures of autofiction, which blends real and imagined elements in order to preserve the narrator’s sense of wholeness amidst disintegration. The research demonstrates that the diary form facilitates a continuous reworking of selfhood. Cassandra’s reflections and revisions of earlier entries highlight the performative nature of writing, whereby identity is not discovered but enacted. Her diary becomes a space where past, present, and anticipated futures intersect, allowing for a fluid and dynamic self to emerge. This aligns with Ricoeur’s notion of narrat ive identity and Bruner’s theory of self as a storytelling construction. Furthermore, the novel’s treatment of gender and class reveals how narrative can serve as both a site of constraint and a mode of resistance. Cassandra’s position as a young woman in a declining aristocratic family reflects broader societal tensions in interwar Britain. Her use of the diary to assert narrative control is interpreted as a feminist gesture of self-authorship, challenging patriarchal and class-based limitations. Through comparative analysis with later autofictional works by Rachel Cusk, Sheila Heti, and Deborah Levy, the study underscores I Capture the Castle’s anticipatory role in the development of the genre. Cassandra Mortmain, though fictional, functions as a proto-autofictional narrator whose self-reflexivity, temporal manipulation, and narrative authority prefigure many of the formal and thematic concerns of contemporary literary autofiction. This article positions I Capture the Castle not merely as a nostalgic coming-of-age novel but as a richly layered text that engages deeply with questions of identity, temporality, and authorship. By situating the novel within the frameworks of autofiction, feminist narratology, and narrative identity theory, the research highlights its contribution to literary traditions of self-writing and its relevance to ongoing scholarly debates on narrative form and subjectivity. Moreover, the novel invites a rethinking of the boundaries between fiction and autobiography, demonstrating how imagined characters can inhabit the same ontological space as real authors through shared concerns of memory, selfhood, and authorship. This blending foregrounds the potential of autofiction not merely as a literary technique but as a mode of being that resonates with readers navigating their own fragmented and uncertain realities. The findings underscore the continued importance of studying under-recognised literary texts that innovate subtly, contributing to the evolution of genre and theory alike.
Beyond Words: Pragmatics of Silent Negation
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Ілона Юрчишин
Стаття прагне переосмислити поширену думку стосовно того, що мовчання здебільшого означає згоду. Навпаки, воно може бути навмисним актом заперечення. Метою дослідження є визначення типології мовчазного заперечення як прагматичного явища та встановлення засобів його вираження у письмовому дискурсі. У статті аналізується, як мовчання функціонує як стратегія незгоди або відмови, особливо у випадках, коли пряме заперечення є недоречним. Методологія охоплює контекстуальний аналіз (для вивчення ситуаційної залежності значення), когнітивний аналіз (для з’ясування сприйняття мовчазного заперечення читачем), типологічний метод (для побудови класифікації), а також герменевтичний (для тлумачення літературних текстів). Теоретичною базою стали праці А. Яворського та А. Ж. Дінуара, які описували функції та стратегії мовчання в комунікації. Дослідження пропонує чотири основні категорії мовчазного заперечення: описове мовчазне заперечення (DSN), де автори розповідають про навмисне мовчання та відмову персонажа; еліптичне мовчазне заперечення (ESN), при якому розділові знаки та незакінчені речення передбачають заперечення; мовчазну незгоду через дію (SDA), передану жестами та поведінкою, описаними наративно. і мовчазний міжособистісний монолог заперечення (SINM), в якому внутрішні думки персонажів відкидають ідеї, не висловлюючи їх словами. Кожен з цих типів підкріплюється прикладами з художніх текстів. Результати дослідження підкреслюють, що мовчазне заперечення є не тільки частою, але і прагматично важливою особливістю дискурсу. Це особливо актуально в культурних або ієрархічних контекстах, де відкрита незгода може розглядатися як недоречна. Мовчазне заперечення відіграє важливу роль у динаміці розповіді, розвитку характеру та міжособистісній напруженості. Таким чином, проведене дослідження дозволяє заповнити лакуну в лінгвістичній прагматиці, систематизуючи способи, за допомогою яких мовчання може зводити нанівець зусилля учасників комунікативного акту, демонструючи, що відсутність мови може виражати різні наміри комунікантів.
Boundaries of symbol in stylistics.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2017) Ivasyuta, O.
The aim of the article is to determine the place and boundaries of the symbol as a stylistic unit and to offer an adequate and clear definition of this linguistic phenomenon, which is a must for the stylistic analysis of fiction. The theoretical background of the article comprises linguistic theories where distinction of a symbol on the one hand and a sign, metaphor, an image, allegory and a myth on the other are outlined. The outcome of the broader linguocultural enquiry of characteristics and functions of the symbol resulted in outlining the specific features of the symbol as a linguocultural and stylistic unit.
Chronotope as a Means of Satire in Thomas Nashe’s Novel The Unfortunate Traveller.
(Alfred Nobel University, 2025-12-02) Liudmyla D. Fedoriaka
This article examines the role of the chronotope as a key means of constructing satirical meaning in Thomas Nashe’s novel The Unfortunate Traveller, or The Life of Jack Wilton (1594). While Nashe’s works have long attracted scholarly attention, most research has focused on genre classification, the controversial figure of the author, and the stylistic heterogeneity of the text. The present study shifts the emphasis toward spatial-temporal structures, demonstrating how time and space function as active instruments of social critique. The novelty of the research lies in the interpretation of the chronotope as a satirical mechanism that shapes the ideological message of the novel. The aim of the study is to determine the role of time and space organization in forming the satirical modus of Nashe’s novel. To achieve this aim, the article addresses several specific tasks: defining the concepts of topos and locus; identifying the biographical, geographical, and historical chronotopes in the text; analysing the specifics of the chronicle narrative mode; clarifying Jack Wilton’s dual role as narrator and character; examining the temporal structure of the plot, including chronological distortions; and exploring strategies of chronotope construction in the French and Italian episodes of the novel. The methodology of the research is complex and interdisciplinary, combining cultural-historical, stylistic, biographical, comparative-historical, and hermeneutic approaches. This methodological framework makes it possible to consider both the historical context of the novel and the internal textual logic of how space and time are represented and transformed. The article argues that Nashe employs the chronotope dynamically, using shifts in spatial perspective and temporal rhythm to intensify satirical effect. In The Unfortunate Traveller, time is not linear: historical events are reordered, accelerated, condensed, or suspended. This distortion of chronology serves as a deliberate rhetorical strategy. By rearranging events such as the Anabaptist uprising in Münster or references to English epidemics, Nashe creates a form of “satirical prophecy,” demonstrating that the moral and social failures of one era are inevitably repeated in another when ethical lessons are ignored. Space functions similarly. The novel’s structure moves from broad geographical panoramas (France, Germany, Italy, England) to narrowly defined local settings (military camps, university halls, banqueting houses, streets, chambers). These open spaces (topoi) and enclosed spaces (loci) allow Nashe to modulate the intensity and focus of his satirical commentary. For instance, the military camp in France serves as a microcosm of London, enabling Jack to expose greed, ambition, and opportunism within a confined environment where social hierarchy collapses. In contrast, the Italian chapters are notable for their concentration on cultural and ideological critique through descriptions of monuments, public spectacles, and intimate domestic chambers. These spatial structures reveal Nashe’s satirical engagement with literary fashions such as Petrarchism and chivalric romance, which he transforms into targets of parody. The article also emphasises the narrative role of Jack Wilton. As both protagonist and narrator, he embodies a mobile and ambivalent observer-participant position. His shifting roles—as manipulator, witness, traveller, commentator—enable the text to alternate between storytelling and critical reflection. Through Jack’s perspective, Nashe exposes European social and cultural realities, while simultaneously addressing contemporary English audiences. The study concludes that the chronotope in The Unfortunate Traveller functions as a central artistic device that shapes the novel’s satirical discourse. The interplay of temporal disruption and spatial localisation allows Nashe to connect historical events with contemporary Elizabethan concerns, demonstrating the cyclical nature of moral and social decay. The chronotope thus becomes the medium through which satire unfolds, transforming narrative movement into critique and moral warning.
Cognitive and Pragmatic Mechanisms of Generating Situational and Echoic Irony (A Case Study of Thackeray’s Novel The History of Pendennis: His Fortunes and Misfortunes, His Friends and His Greatest Enemy)
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Наталія Кравченко; Олена Крижко
Метою статті є виявлення когнітивних і прагматичних механізмів генерування іронії в романі Теккерея Історія Пенденніса, його удач і нещасть, його друзів і його найлютішого ворога. Компомплексна методологія дослідження включає модель інтегрованої прагматики О. Дюкро, метод ехоінтерпретації іронії в межах теорії релевантності, метод інференції дискурсивних імплікатур та інструменти аналізу іронічних метафор і порівнянь. Основний висновок праці полягає у виявленні спільності когнітивних і прагматичних механізмів породження ситуаційної та ехоіронії. Когнітивний механізм генерування іронії базується на зіткненні скриптів, що позначені іронічними висловлюваннями і пов’язані поміж собою завдяки остенсивним стимулам. Відмінності між двома типами іронії ідентифіковані у типах остенсивних стимулів, специфіці актуалізованих скриптів і типі порушених пресупозицій, що лежать в основі їх зіткнення. Остенсивні стимули ситуаційної іронії охоплюють метафору, авторський метатекст, порівняння та імпліцитну антитезу як тригери переходу між колізійними скриптами, які базуються на «зразках зіставлення» у порівняннях, на джерельному та цільовому просторах метафор або на фреймах, утворених групами контрастних образів. Перехід між скриптами уможливлюється завдяки спільним рисам термів порівняння, елементам родового простору метафори, приписуванню оцінно-контрастних характеристик одному персонажу та посиланням через авторський метатекст на промінантні позиції в тексті, які пояснюють імпліцитну антитезу. Колізія скриптів, що генерує ситуаційну іронію, базується, з одного боку, на порушеннях семантичних і синтагматичних пресупозицій, пов’язаних з обмеженнями на семантичну сполучуваність мовних одиниць, із проекцією на онтологічні аномалії – суперечності загальним властивостям реалій і подій, і, з іншого боку, на порушеннях каузальних зв’язків у логічній структурі пресуппозиції, що проектується на логіко-прагматичні аномалії – порушення прагматичних пресуппозицій щодо природних відносин між реаліями чи подіями. Остенсивні стимули ехоїчної іронії включають базовані на алюзіях порівняння, гіперболи та персоніфікацію, що зв’язують колізійні скрипти. Розбіжність універсальних культурних сценаріїв із «буденними» призводить до порушення нормативно-ціннісних пресупозицій. На додаток до остенсивних стимулів, ситуативна і ехоїчна іронія підтримуються інтенсифікаторами, що актуалізують периферійні компоненти скриптів, що сприяють посиленню протиріч, є додатковими засобами переходу між скриптами та актуалізують локальні іронічні конотації. Прагматичний механізм генерування іронії ґрунтується на порушенні кооперативної максими релевантності – через зіткнення сценаріїв, і якості – через використання семасіологічних стилістичних засобів. Відхилення від максим актуалізує іронічну імплікатуру та моралізаторську мета-імплікатуру, що встановлюють когерентність скриптів та підставу для їхньої узгодженості.
Cognitive Metaphor as a Means of Mental Representation of Reality in Taras Prokhasko’s The UnSimple
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-12-02) Olena M. Turchak; Hennadii A. Onyshchenko
The article is devoted to the analysis of cognitive metaphor as a means of mental reflection of reality in Taras Prokhasko’s novel UnSimple. It focuses on how metaphorical models structure the artistic world of a literary work and convey the peculiarities of the author’s worldview. The aim of the study is to identify the peculiarities of cognitive metaphor functioning as a means of mental reflection of reality in Taras Prokhasko’s literary work, to determine its role in the formation of the f igurative system of the novel and the author’s vision of reality. The following tasks are subordinated to the aim: to consider the theoretical foundations of cognit ive metaphor analysis within cognitive linguistics as a methodological basis for the study of literary texts; to analyse existing classifications and types of cognitive metaphors in language; to determine which types of cognitive metaphors are represented in the work, how the relationship between conceptual structures and metaphorical thinking manifests itself; to investigate the role and functions of cognitive metaphor in the constructing and representating the mental picture of the world depicted in the novel. The material for the study is the text of the novel UnSimple, which stands out for its high metaphorical density, multi-layered symbols and internal philosophy. The analysis is carried out by means of cognitive and contextual analytical methods, taking into account philosophical-anthropological and ontological approaches to the interpretation of a literary work. In the course of the work, a number of conceptual areas have been identified that organise the artistic space of the novel: memory, history, nature, path, destiny, voice, love, space. Each of these spheres is constructed through metaphorical models that add dynamism, inner depth, and existential content to these domains. Groups of structural, orientational, and ontological metaphors have been identified. Structural metaphors such as “life – journey,” “history – place,” and “letter – memory” shape the narrative logic of the novel: the characters’ lives are understood as a path connected with the exploration of space, a return to their origins, and a search for identity. The orientational metaphors “upward movement – enlightenment” and “downward movement – darkness” reflect the internal changes of the characters and their spiritual experience. Ontological metaphors, including “man – universe,” “love – balance of the world,” and “voice – life force,” emphasise the philosophical and existential dimension of the literary work, where the inner state of the individual determines the quality of their connection with the world. Special attention is paid to how metaphor is used to construct the image of memory as a means of returning to, collecting and reinterpreting ancestral and individual history. Memory in the novel is a space capable of both preserving the existing and transforming it, while letters and voices act as material carriers of this memory. It has been established that in T. Prokhasko’s novel, metaphor performs the following functions: cognitive (conceptualising) (structures the characters’ experiences, allows them to comprehend reality: “life – path,” “fate – direction”); interpretative (helps the protagonists to rethink the history of their own family and the events that determined their existence: “history – place”); emotional and value-based (conveys inner states, spiritual shifts, existential experiences: “movement in darkness – search for truth”); aesthetic (poetic) (creates artistic imagery and unique poetics of the text); philosophical-existential (shapes the author’s understanding of existence, human relations with the world: “man – universe”); identifying (connects the individual with the landscape, family, memory of place: “place – key to history”); communicativememorial (ensures the transfer of experience between generations, the preservation of voice, the persistence of memory: “letter – memory,” “voice – life”). The results of the study prove that metaphor in the novel is foundational to constructing artistic reality, serves to form the author’s picture of the world, and is a tool for representing the characters’ experiences. Cognitive metaphor thus bridges the physical and spiritual, individual and collective, historical and mythological dimensions of human existence. The novel ultimately models a world where language does not describe reality, but creates it.
Cognitive-Affective Reading of Punctuation in Short Fiction
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Маріана Саргсян
Мета статті – визначити когнітивні та емоційні аспекти вживання розділових знаків у малій художній прозі та показати, як вони впливають на сприйняття читача, активізують його базові знання та стимулюють мислення. В основу аналізу покладено теорію образів-схем, доповнену графематичними, описовими, концептуальними та змістовними методами. У статті демонструється підхід, що може слугувати корисною основою для вивчення пунктуації з когнітивної та афективної точок зору, а також для розкриття її ролі в процесі створення сенсу. У статті детально розглянуто поняття “авторська пунктуація” і “афективна пунктуація” та показано їхню значущість для вивчення творчого використання розділових знаків у малій художній літературі прозі. У статті стверджується, що з когнітивної точки зору розділові знаки можна розглядати як тригери, що активізують фонові знання читача і допомагають співвіднести їх з новою інформацією, представленою в тексті. Розуміння тексту залежить не лише від лексики та синтаксису, а й від здатності читача обробляти його на основі явних та неявних зв’язків між текстовими одиницями. Що стосується емоційного аспекту пунктуації, то в статті стверджується, що розділові знаки можуть виступати як стимули, що спонукають читача залучатися до процесу осмислення, а також сприяють активнішій взаємодії з текстом через застосування образних схем, пов’язаних ізчерез застосування образних схем, пов’язаних із реальним життєвим досвідом. Оси, оповідання Алісон Луїс Кеннеді зі збірки Що відбувається (2010), буде досліджено, поперше, для того, щоб продемонструвати доречність поєднання когнітивного і афективного аспектів в аналізі пунктуаційних знаків, і, по-друге, щоб показати, що в обраному тексті пунктуація має двояке значення: вона є засобом реалізації авторського задуму й водночас інтерпретаційним інструментом, який допомагає читачеві зрозуміти сенс тексту. Вибір автора та сюжету не є випадковим. А.Л. Кеннеді – відзначена нагородами романістка і авторка коротких оповідань, чиї твори можна вважати постмодерністськими. Її твори часто порушують теми травми, самотності, відчаю, зради, сімейних стосунків, застосовуючи унікальні наративні прийоми для залучення читача до емоційного світу персонажів. Оповідання зі збірки, зокрема Оси, вирізняються повторюваними мотивами мовчання та недомовленості, де кожен елемент набуває значення для розшифровки сенсу, прихованого за недомовленістю. Дослідження демонструє, що використання розділових знаків в оповіданні є результатом творчого мислення автора та має потенціал залучення читача до процесу осмислення, водночас впливаючи на читача як з когнітивної, так і з емоційної точок зору. У статті зосереджено увагу на використанні крапки, тире, коми та крапок, щоб продемонструвати їхній внесок у розкриття складних сфер емоційного життя персонажів, що існують поза словами. Оповідання має схематичну структуру, і аналіз покаже, що розділові знаки часто активізують образні схеми, які допомагають читачеві заповнити зміст, прихований між рядками. Водночас аналіз продемонструє застосовність понять “авторська” і “афективна” пунктуація до творів А.Л. Кеннеді, а також висвітлить пунктуацію як результат творчого мислення автора, що залучає творчі здібності читачів у побудові сенсу тексту.
Compositional Architecture and Syntactic Features in Anglican Sermon Discourse: A Corpus-Based Analysis.
(Alfred Nobel University, 2025-12-02) Iryna V. Rudik; Maryna G. Ter-Grygorian
The study aims to identify the compositional structure and syntactic-stylistic features of Anglican sermons based on authentic texts within the framework of theolinguistic research, as well as to determine the functional role of linguistic means in fulfilling the communicative tasks of each structural component of the sermon. The methodology combines structural-compositional, syntactic, and quantitative-statistical analysis, which makes it possible to reveal consistent patterns in the use of syntactic constructions and rhetorical devices. The theoretical basis is theolinguistics—an interdisciplinary field of linguistics that studies the interaction between language and religion and the mechanisms of verbalising theological meanings in religious discourse. The results reveal that Anglican sermons follow a four-part compositional structure: introduction, narration, interpretation, and conclusion. Each part exhibits distinct syntactic patterns: introductions typically use quotations, rhetorical questions, and anaphoric repetition to engage the audience; narration employs simple sentences and polysyndeton to create dynamic storytelling; interpretation develops complex logical reasoning through parallel constructions and logical connectors; and conclusions utilise parallelism, exclamatory and imperative constructions to summarise ideas and inspire action. Statistical analysis shows significant differences between sermon types, particularly in introductions and conclusions. Festive sermons demonstrate a higher frequency of emotional and figurative language, direct address, and exclamatory constructions, while sacramental sermons show increased use of non-biblical quotations and personalised addresses. Interpretation sections remain the most stable across all sermon types, indicating the universality of argumentative structures in religious preaching. The study also highlights how Anglican sermons balance traditional rhetorical models inherited from classical rhetoric with contemporary linguistic strategies to enhance engagement and persuasion. Overall, the findings contribute to the understanding of religious discourse as a distinct, cohesive, and pragmatically oriented communicative phenomenon, emphasising how linguistic choices shape spiritual meaning within faith communities. Future research is suggested to compare Anglican sermon discourse with that of other Christian denominations and explore historical changes in religious language use. The conclusion generalises the main content, using parallelism, repetition, imperatives, and exclamations to motivate spiritual reflection. The stability of the interpretation and the variability of the introduction confirm the consistency of the logical-discursive core of the genre, while the syntax and stylistics of Anglican sermons are determined by rhetorical aims directed toward the informative, persuasive, emot ional-expressive, and ethical functions of religious discourse.
Culture and Cold War as a problem of spy novel.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2017) Holub, D.O.
The article is devoted to the studying of the phenomenon of Cold War in its correlation to the introduction of a new hero in literature, namely in a spy novel. Social and cultural background that determined the formation of a patriotic and spy novel with its hero-myth is under consideration.
Die Konzeptualisierung der Menschenschönheit Mit den Phraseologischen Einheiten der Deutschen Sprache.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2020) Koval, I.I.
Статтю присвячено дослідженню концептуалізації краси людини фразеологічними одиницями сучасної німецької мови. У фразеологічних одиницях відображається наївна картина світу, закріплені пам’ять та історія народу, його досвід пізнавальної діяльності, світогляд та психологія. Концепт SCHÖNHEIT нерозривно пов’язаний з поняттям зовнішності, поведінки, внутрішнього світу людини. SCHÖNHEIT є базовим етнокультурологічним концептом німецької лінгвокультури, зміст якого постійно змінюється, доповнюється та розширюється: від розуміння краси як явища, притаманного виключно богам, фараонам, а також людям, до краси, властивої природі, одягу, спорудам. У сучасній німецькій лінгвокультурі краса сприймається як зовнішня форма – обличчя, одяг, приміщення, предмети побуту, предмети інтер’єру. Відбулося зрушення у системі у національнокультурних цінностей та, власне, у розумінні краси: зміщення від «красивий–божественний– світлий–унікальний» до «красивий–стрункий–спортивний–посередній». Вибірка одиниць фактичного матеріалу здійснювалася відповідно до широкого тлумачення обсягу фразеології, тобто під фразеологічними одиницями розуміється не лише ідіоматика – центр фразеології, а й периферійні типи фразеологічних одиниць, зокрема ті, що мають структуру речення. У розвідці для вивчення усталених виразів, які вербалізують концепт SCHÖNHEIT використано такі методи як фразеологічний аналіз, компонентний та інтерпретативний аналіз, метод фразеологічної ідентифікації та метод структурно-семантичного моделювання. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що підґрунтям концепту SCHÖNHEIT у німецькій мові є знання етносу про красу з позитивною естетичною оцінністю. Реконструйовано культурний архетип концепту SCHÖNHEIT у німецькій мові, а саме: міфічні образи (Афродіти, грацій, Вотана, берсерків, Адоніса), біблійні (Марії, ангелів). Стереотипні ознаки краси як позитивної естетичної оцінності в німецькій мові тотожні войовничому духу, фізичній силі, високому зросту, міцній статурі та стрункій фігурі.
Differentiation between irony and sarcasm in contemporary linguistic studies.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2017) Prokofiev, G.
The paper aims to evaluate the contemporary claims for differentiating between irony and sarcasm within linguistic pragmatics and from the perspective of some neighboring fields of research. Their contribution to solving this provocative problem is described. The issues that need further comprehension and investigation are defined.
Emotive Speech Acts in Cross-Cultural Communication: A Comprehensive Analysis and Experimental Study
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Кенуль Абдурахманова
Мета дослідження – визначити роль емоційних мовленнєвих актів у міжкультурному середовищі оволодіння мовою, виявивши складну взаємодію між універсальними емоційними маркерами та культурно-специфічними моделями вираження. У ході дослідження були застосовані методи аналізу даних (акустичний аналіз, аналіз виразу обличчя з використанням системи кодування мімічних дій (FACS), лексичний аналіз, кореляційний і регресійний аналіз). Завдяки всебічному аналізу акустичних особливостей, міміки і лексичних моделей дослідження демонструє, що вираження емоцій відбувається за двома схемами: універсальні елементи залишаються незмінними в різних мовах, в той час як інші піддаються значній культурній адаптації. Результати показують, що ті, хто вивчають мову, розвивають “емоційний міжмовний контакт”, який синтезує стратегії вираження рідної мови з нормами мови, що вивчається. Ті, хто вивчає іспанську мову, демонстрували більшу виразність обличчя при вираженні щастя, що свідчить про прийняття правил більш відкритого прояву емоцій e цільовій культурі. Гнів був більш чітко виражений у всіх груe цільовій культурі. Гнів був більш чітко виражений у всіх груцільовій культурі. Гнів був більш чітко виражений у всіх групах, які вивчають мову, що свідчить про використання різними емоціями різних каналів вираження. Аналіз основних компонентів та ієрархічна кластеризація виявили окремі профілі вираження емоцій у різних мовних групах, тоді як моделі множинної регресії виявили прогностичні взаємозв’язки між рівнем володіння мовою, культурним досвідом та емоційною адаптацією. Наші результати підтверджують теоретичну модель, яка об’єднує універсалістські та релятивістські погляди на вираження емоцій, припускаючи, що ті, хто вивчають мови, орієнтуються в динамічному просторі між цими полюсами. Дослідження підтверджує, що деякі аспекти вираження емоцій, такі як підвищена інтенсивність голосу при гніві та зниження темпу мови при смутку, залишаються відносно незмінними в різних мовних групах, що підтверджує гіпотезу універсальності. Однак інші аспекти — зокрема, виразність обличчя, що виражає щастя, і вибір лексики, що відображає емоційні стани, — демонструють значну адаптацію до норм мови перекладу, що підтверджує точку зору культурної відносності. Наші дані показують, що ті, хто вивчає мову, розвивають те, що можна назвати “емоційною міжмовою” — динамічною системою вираження емоцій, яка включає елементи як з рідного емоційного репертуару, так і з культурних норм мови, що вивчається. Ця емоційна взаємодія розвивається в міру підвищення рівня володіння мовою і залучення до культури, але процес адаптації варіюється залежно від різних каналів емоційного вираження і різних емоцій. Висновок про те, що знайомство з культурою опосередковує взаємозв’язок між рівнем володіння мовою і емоційною виразністю, дозволяє припустити, що емоційна адаптація при вивченні мови є не лише функцією лінгвістичних знань, але вимагає більш глибокого вивчення культури і залученості в неї.
Energetic Interaction of Verbal and Non-Verbal Means in Adolescents’ Suggestive Speech: Methodology for the Experimental Study
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Наталія Бурка
Метою теоретичної розробки є обґрунтування узагальненої програми й методики експериментального дослідження системи енергетичної взаємодії вербальних та невербальних засобів сугестивного мовлення підлітків. Теоретичною основою обрано системну методологічну концепцію й основні елементи комплексної методики дослідження енергетичної взаємодії вербальних і невербальних засобів у комунікативній поведінці людини загалом та мовленнєвій комунікації зокрема, викладені українською авторкою нової енергетичної теорії мови й мовлення А.А. Калитою. Для досягнення зазначеної мети виникла необхідність послідовного розв’язання таких завдань теоретичного дослідження, а саме: з’ясування логіки та особливостей побудови програми й методики експериментального дослідження енергетичної взаємодії вербальних і невербальних засобів у сугестивному мовленні підлітків та наведення узагальненого прикладу реалізації методології розробки програми та обґрунтування методики низки досліджень енергетичної взаємодії вербальних та невербальних засобів у сугестивному мовленні підлітків. Методи дослідження – формалізація, абстрагування, моделювання, а також описовий, системний методи та метод теоретичного аналізу. Показано, що елементи класифікації універсальних ознак сугестивного мовлення підлітка доцільно диференціювати за сімома ієрархічними рівнями: види комунікації, оточення мовця, комунікативний статус мовця, тип темпераменту мовця, його гендерна приналежність, вік мовця та період чи фаза його розвитку, емоційно-прагматичних потенціалів реалізації актів комунікативної поведінки підлітка. Розглянуто чотири системи взаємопов’язаних чинників: 1 – соціально-політичну, 2 – ситуативно-комунікативну, 3 – психічно-генетичну, 4 – фізіологічно-станову. За результатами обґрунтування сформовано модель впливу системи зазначених чинників на психічні механізми актуалізації сугестивної комунікативної поведінки підлітка, яка зароджується у системі його духовного буття, диференційованій на три автономні сфери: екзистенціальну, ментальну та трансцендентну. Модель супервентної взаємодії вербальних та невербальних засобів комунікативної поведінки підлітка віддзеркалює механізм породження альтернатив смислів висловлень, які підліток актуалізує через концепти-поняття та концепти-дії, сформовані в його пам’яті на основі попереднього комунікативного та соціального досвіду. У висновках зазначено, що узагальнення програми і методики експериментального дослідження системи енергетичної взаємодії вербальних та невербальних засобів сугестивного мовлення підлітків може слугувати методологічним дороговказом для зіставлення, перевірки й узагальнення результатів різноаспектних досліджень комунікативної поведінки.
Evaluative Potential of Grammatical Gender Asymmetry in Ukrainian Socio-Political Media Discourse
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Ярослава Сазонова; Олена Олексенко
Дослідження має на меті визначити особливості граматичної гендерної асиметрії в сучасній українській мові на матеріалі текстів суспільно-політичної тематики задля виділення чинників, що сприяють вираженню певних прагматичних імплікованих смислів, а також задля виявлення самих цих смислів. Досягнення поставленої мети передбачає застосування методів інтерактивного моделювання, контекстуального, інтерпретаційного та структурного аналізу. Сучасна дискусія щодо соціально-політичних питань має тенденцію до вираження суб’єктивної думки та емоційного сприйняття фактів дійсності, що уможливлює чітку ідентифікацію суб’єктів комунікації і віднесення до груп «ми» / «вони». У статті аналізується прагматичний потенціал порушень норм у кореферентних ланцюжках (анафорична, катафорична та екзофорична референції) шляхом використання граматичних транспозицій в українському суспільно-політичному дискурсі. Аналіз доводить, що маскулінно-фемінні / нейтральні трансформації призводять до комунікативних імплікацій з різними прагматичними наслідками. Розуміння цих значень залежить від двох чинників: володіння комунікантами системним потенціалом української мови, а також від міри зануреності комунікантів у соціально-політичну проблематику українського суспільства; як наслідок, відбувається маркування референтів як аксіологічно своїх чи чужих. Узагальнюючи, можна стверджувати, що найбільш ефективною у вираженні оцінки є транспозиція жіночого / чоловічого і середнього роду, оскільки таким чином утворюється опозиція до традиційної гендерної пари; середній рід протистоїть опозиції чоловічий / жіночий і передає широкий спектр комунікативних значень. Подібним до середнього є загальний рід, багате джерело лексичних конотацій і граматично гнучких форм. Саме соціально-політичний дискурс є полем для актуалізації дискурсивно пов’язаних значень середнього роду: тут реалізується комунікативно-прагматичне значення несхвалення / осуду референта, що супроводжується різними емоційними відтінками та прихованою аргументацією несхвалення. Прагматичним тригером створення цього оцінного значення є ідеологічне підґрунтя (референт ‒ трус, неук, запроданець тощо). Граматичні транспозиції роду в межах кореферентних ланцюжків ‒ зокрема частотність їхнього вживання та прагматичне навантаження іменних форм середнього роду і займенника воно ‒ можна розглядати як маркер сучасної української комунікації в суспільно-політичному дискурсі.
Existential Perspective of the Lost Generation in J. Okada’s Novel No-No Boy
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06) Олена Мащенко
В американській літературі після Другої світової війни відбувається активне становлення азійсько-американської літератури, одним із найвідоміших представників якої є Джон Окада. Письменник, який на власні очі бачив жахи війни і примусову політику країни, що ламала долі людей, створює роман, який віддзеркалює розгубленість представників покоління «нісей», які знаходяться на роздоріжжі власної долі. Опублікований у 1957 р. єдиний роман американсько. єдиний роман американськоєдиний роман американського письменника японського походження «Хлопець Ні-Ні», приписаний до «відомства» постколоніального дискурсу, азійсько-американських студій та етнічних/пост-етнічних розвідок в американському літературознавстві, дотепер так і залишається недослідженим. Мета цієї статті – спростувати цей усталений постулат і продемонструвати, що роман слід розглядати не у вузькому зв’язку зі становленням та розвитком американської літератури, створеної письменниками азіатського походження, а у зв’язку з подоланням тенденції до «гіперканонізації» обмеженої кількості творів, написаних WASP-американцями (White Anglo-Saxon Protestant). Методи дослідження – історико-літературний, порівняльний. В результаті дослідження з’ясовано, що роман Дж. Окади важливий тим, що в ньому, з одного боку, присутня екзистенціалістська проекція одного з ключових для європейської та американської літератур другої третини ХХ ст. образу «втраченого покоління», а з іншого абсолютно нові, не характерні цього образу риси. З огляду на них, цей роман виглядає не просто як азійсько-американська версія західного літературного напрямку, своєрідне «повторення пройденого» і завершенням певного етапу розвитку американської літератури, написаної письменниками азійського походження. Запропонований у статті підхід до аналізу цього роману з наголосом на його естетико-поетологічних особливостях виявляє значний вплив на них класичних естетичних принципів японського мистецтва, що при всій позірній «повторюваності» робить цей твір унікальним прикладом поєднання американських і японських літературних традицій.
Experiencing the In-Between: A Gateway into Intermediality
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025-06-03) Соня Зінгер
Рецензію присвячено обговоренню змісту та обсягу проблематики, розглянутої у колективній монографії «Міждисциплінарні обрії інтермедіальності: лінгвістика ‒ літературознавство ‒ перекладознавство» (під редакцією О.П. Воробйової, Р.І. Савчук та Л.І. Тараненко) (Київ, 2024), де зібрано праці двадцяти відомих вчених з України, Польщі, Японії, Італії та Нової Зеландії. У рецензії аналізується у зіставному ключі, на тлі звернення до суміжних за термінологією явищ, припущення, висловлене у монографії, стосовно того, що розбудова студій інтермедіальності може маркувати певне парадигмальне зміщення у гуманітаристиці. Доведення цієї гіпотези з опертям на міждисциплінарний методологічний підхід є і метою викладених у монографії студій. На тлі розрізнення медіальності й модальністі в рецензії висвітлено симбіотичні зв’язки між ними, які ґрунтуються на взаємодії різних медіа (літературно-художнього, кінематографічного, театрального, музичного, політичного, полемічного) і мистецтв (архітектури, художньої літератури, образотворчого мистецтва, художньої кінематографії, документаристики, риторики, політичної карикатуристики, книжкових ілюстрацій, драматургії, фотографії), а також на мультимодальному підході до мистецьких артефактів. У детальному огляді розділів, написаних англійською мовою і присвячених мові архітектури та стосовно архітектури, публічним промовам супротиву у їхньому кінематографічному та музичному поданні, особливо тим, що спираються на воєнну риторику, використанню образу колон (стовпів) у дискурсі Євросоюзу, а також поетиці фотографії та проблематиці інтерсеміотичного перекладу, окреслюються, у межах супровідної мети огляду, деякі можливості дидактичного застосування засадничих положень та дослідницьких здобутків, репрезентованих у монографії, у різних сферах навчання, включаючи ті, які спрямовано на розвиток літературної обізнаності студентів. Таке застосування може торкатися розбудови стилістичної чутливості читачів до звичних чи новітніх контекстів та середовищ на тлі розміщення мистецьких творів у полі соціальної взаємодії і встановлення зв’язків між мовою та культурою крізь призму створених ними уявних світів. Коментуючи особливості структури монографії, авторка зазначає, що книга, обкладинка якої відзеркалює злиття мистецтва і різноманітних поняттєвих та дискурсивних середовищ, що складає зміст її розділів, є дуже очікуваним виданням, у якому інтермедіальність позиціоновано як феномен, що концентрує у собі естетичні, політичні та соціальні роздуми сьогодення.
Expression of Joy and Sadness Emotions in English, Kazakh and Chinese: Representation of Metaphorical Asymmetry.
(Alfred Nobel University, 2025-12-02) Aidana Mutalip; Perizat Balkhimbekova
The purpose of this study was to identify the manifestation of metaphorical asymmetries in the expression of joy and sadness across English, Kazakh, and Chinese and how these asymmetries reflect cultural, cognitive, and sociolinguistic frameworks. Emotions like joy and sadness are fre�uently challenging to convey explicitly, and metaphors function as vital instruments for expressing these intricate experiences. This study delineates universal and culture-specific metaphorical constructs, illustrating that joy and sadness often utilise identical source domains (light / darkness, rise / fall, burden / release), yet manifest asymmetrically regarding intensity, prominence, and symbolic elaboration. The research utilises cognitive linguistics, psycholinguistics methodology, and conceptual metaphor theory to analyse a multilingual corpus comprising literary texts, journalistic discourse, conversational speech, and digital communication. A statistical analysis of over 1,000 metaphorical expressions revealed that spatial metaphors were the most prevalent across all languages (30.2%), succeeded by temporal metaphors (20.1%) and emotion-assensation metaphors (16.7%). Significant cross-linguistic variation was identified. English data indicated a pronounced inclination towards metaphors of brightness and verticality (p=0.021), Kazakh texts revealed a statistically significant prevalence of burden metaphors (U=112.5, p=0.008), and Chinese metaphors for sadness demonstrated strong correlations with weather and imbalance imagery. Correlation analysis indicated that in Kazakh, the metaphor “sadness is a burden” fre�uently co-occurred with intensifiers (r=0.61, p=0.013), illustrating that metaphors are pragmatically reinforced in discourse. These findings validate the claim that metaphors convey emotions and represent socio-cultural perspectives. Kazakh metaphors illustrate a profound relationship with nature and kinship, and Chinese metaphors highlight harmony and balance, whereas English metaphors prioritise individuality and psychological conditions. The research shows that metaphorical asymmetry serves as an effective framework for comprehending the conceptualisation of emotions across languages. In addition to cultural influence, metaphors serve as semiotic evidence that facilitates the reconstruction of cultural orientations and cognitive preferences. These findings are pertinent to cognitive linguistics, translation studies, and intercultural communication, underscoring the necessity of including metaphorical asymmetry into language instruction and crosscultural study.
Gender und Krieg im Diskurs: Sprachliche Konstruktion von Männlichkeit und Weiblichkeit während der russischen Invasion in die Ukraine
(Alfred Nobel University, 2025-12-02) Mariia P. Lozytska
This paper addresses the topic of gender representation in armed conflicts and investigates how masculinity and femininity are linguistically constructed and represented under exceptional circumstances. The object of the study is to examine how gender is portrayed in war-related German-language journalistic discourse, with particular attention to lexical units, metaphorical expressions, and argumentative structures. The research draws on linguistic discourse analysis, which serves not only as a methodological tool but also as a theoretical and interpretive framework. A specialized corpus was compiled for the analysis, consisting of 64 journalistic articles (totaling approximately 241,000 tokens) published between January 2022 and April 2024 in the German newspapers Der Spiegel and Taz. These articles deal with the discourse surrounding the Russian military aggression in Ukraine. The corpus was subjected to both quantitative and qualitative analysis in order to gain deeper insight into the language used to construct gendered narratives. The findings demonstrate that both male and female figures are linguistically represented in the discourse, though in distinct ways. Women are frequently associated with semantic fields such as “vulnerability” and “resistance”, particularly in the context of fighting for their rights. The lemma _Opfer_ (victim) is predominantly used in reference to women, although it does occasionally appear in relation to male subjects. In contrast, masculinity is often constructed through associations with military service and heroic acts, which are framed as spheres traditionally dominated by men. This framing is reinforced through frequent collocations involving the lexemes kämpfen (to fight) and Mann/Männer (man/men). Meanwhile, female figures are more commonly mentioned in contexts involving flight, caregiving, or emotional and logistical support. The metaphor analysis revealed five major metaphorical domains: hero metaphors, protector metaphors, victim metaphors, combat metaphors, and additional metaphorical constructs. Men are predominantly associated with metaphors emphasizing heroism, protection, and combat, reinforcing traditional masculine roles in wartime narratives. In contrast, women are more frequently linked to victim metaphors, highlighting their perceived vulnerability and suffering. In terms of argumentative structures, the discourse often reproduces traditional gender roles. Men are typically portrayed as active persons, fighters, and national heroes, with these representations supported by linguistic patterns and established cultural narratives. These portrayals are legitimized through references to historical traditions, moral duties, and illustrative examples. Women, by contrast, are frequently depicted as multifunctional contributors to the war effort—engaged in a variety of supportive roles, often behind the front lines. This framing positions them as flexible, adaptable, and indispensable, but still secondary to the male figure as combatant and hero. The overall findings suggest that under conditions of social crisis and armed conflicts societies tend to revert to conventional gender norms. The persistence of gender stereotypes in journalistic representations appears to serve several social functions: they facilitate rapid cognitive processing, help individuals identify with collective roles, and contribute to social cohesion by reinforcing familiar cultural patterns. Moreover, these stereotypes offer narrative and moral orientation, enabling readers to interpret complex and chaotic events through established frameworks of meaning.
Grundlagen Der Selbstevaluation Zum Unterricht: Linguodidaktischer Aspekt.
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2019) Kapnina, H.I.
Статтю присвячено аналізу самоевалюації як складової професійного розвитку сучасного викладача-лінгвіста. У контексті загальної тенденції до зміни професійних стандартів практикуючого філолога в останні роки особливого значення набуває самоевалюація, яка належить до основних компетенцій, які надають можливість тим, хто навчає, усвідомити свої слабкі та сильні сторони, критично мислити та діяти, визнавати прогалини у своїй професійній діяльності. Різноманітні евалюаційні та рефлексійні методи, зокрема самоевалюація, є складовою педагогічного повсякдення у багатьох европейських країнах. Дослідити її основні положення – мета цієї роботи.

Переглянути

Перегляд Alfred Nobel University Journal of Philology за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування