2024-2025 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/5468

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 7 з 7

Групова терапія як чинник адаптації особистості до довготривалого стресу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Віхарева Яна Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі використання групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу. У роботі здійснено теоретичний аналіз основних положень використання групової терапії для покращення процесу адаптації особистості у боротьбі з довготривалим стресом дозволило сформувати низку важливих висновків та узагальнень. З’ясовано, що сучасні дослідники під поняттям «стрес» розуміють комплексну психо-фізіологічну реакцію організму, яка з’являється у відповідь на вплив стресогенних факторів (стресорів) оточуючого середовища та їх суб’єктивної оцінки. Довготривалий (хронічний) стрес, на відміну від короткочасного впливу стресових чинників, який допомагає мобілізувати ресурси для боротьби зі стресовою ситуацією, навпаки, виснажує особистість, призводить до розладів її адаптації та підвищеного ризику різних захворювань. Установлено, що дослідники частіше за все розглядають адаптацію як процес та/або результат певних трансформацій в житті особистості, спрямованих на її пристосування до нових умов оточуючого середовища. При цьому більшість авторів відходять від класичного двоїстого розуміння адаптації як процесу пристосування до умов природного та соціального середовища, акцентуючи увагу в основному на соціальному середовищі та забуваючи про природне. З’ясовано, що адаптаційні процеси особистості в умовах довготривалого стресу є складним психологічним явищем, яке вимагає пильної уваги науковців у напряму пошуку та розвитку її адаптаційних можливостей. При цьому важливо усвідомлювати, як різні чинники, такі як біологічні, соціальні та психологічні, впливають на адаптацію особистості в стресових умовах та які можливі способи допомоги щодо адаптації в тій чи іншій ситуації. В останні десятиліття у роботі зі стресом фахівці все більше звертаються до переваг групової терапії у цьому напрямі. Установлено, що групова терапія є ефективним методом роботи з людьми, які перебувають у стані довготривалого стресу, спричиненого війною, економічними труднощами, особистими втратами чи іншими викликами. Її ключова перевага полягає у створенні безпечного простору для взаємодії, підтримки та розвитку стратегій подолання стресу. Унікальність групової терапії полягає у поєднанні соціальної підтримки, когнітивної адаптації та емоційної регуляції. З метою визначення ефективності групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу, було проведене відповідне емпіричне дослідження. Метою проведення даного емпіричного дослідження є дослідження особливостей впливу групової терапії на адаптацію особистості до довготривалого стресу. У процесі емпіричного дослідження використано наступні критерії та діагностичні методики: критерій стресостійкості – Тест оцінки стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге; критерій управління стресом – Методика оцінки ефективності управління стресом К. Шрайнера; критерій виснаженості від стресу – Шкала психологічного дистресу Р. Кесслера; критерій соціально-психологічної адаптації – Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда; Методика дослідження соціальної адаптованості (М. Лемак, В. Петрище). За результатами діагностики всі емпіричні гіпотези підтверджені. З метою покращення соціально-психологічної адаптації до умов довготривалого стресу шляхом використання групової терапії розроблено тренінгову програму. Мета програми: соціально-психологічний супровід з вироблення навичок соціально-психологічної адаптації особистості до життєдіяльності в умовах довготривалого стресу; вивантаження переживань учасників, сприяння комплексному розвитку особистості, формуванні ключових соціальних навичок, вихованні відповідального ставлення до себе у напряму управління своїми стресовими реакціями засобами групової терапії. Результати повторного оцінювання та їх порівняння з результатами до тренінгу довели достовірність висунутої нами концептуальної гіпотези, яка свідчить, що групова робота позитивно впливає на можливості адаптації особистості до умов довготривалого стресу, нами підтверджена.
Звʼязок між типом привʼязаності та адаптацією вимушених емігрантів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Міщенко Олександра Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв’язку типу прив’язаності та адаптацією вимушених емігрантів. Визначено, що вимушена еміграція — це особливий феномен, який відрізняється від інших типів переміщення. В дослідженні робиться акцент на тому, що мігранти покинули рідну країну (емігрували), а не просто були мігрантами, тобто особами, що переміщуються. Це досвід відокремлення від батьківщини, певної сепарації від неї. Підкреслено, що вимушеність не є сутнісним компонентом еміграції. Людина може мати бажання поїхати та бути н вимушеним емігрантом, а просто емігрантом. В дослідженні робиться акцент на вимушеній еміграції, тобто на феномені, в межах якого люди повинні приймати рішення про від’їзд через поєднання зовнішніх обставин (війна) та внутрішніх (втрата відчуття безпечної домівки). Показано, що в межах цього феномену враховується суб’єктність людей, на відміну від феномену біженства чи депортації. Доведено, що існує можливість дивитися на проблему адаптації вимушених емігрантів крізь оптику теорії прив’язаності Дж. Боулбі. Продемонстровано, що зв’язок прив’язаності та адаптації може бути розглянутий в двох аспектах: як зв’язок адаптації з привʼязаністю до важливих людей, що залишаються в рідній країні, та як зв’язок адаптації з привʼязаністю до місця. Останній розгортається через два концепти: прив'язаності до місця (place attachment) та сенсу місця (sense of place). Наголошено, що прив'язаність до місця формується як і міжособистісна прив'язаність, а місце може розглядатися як фігура прихильності чи символічна батьківська фігура. Тож в процесі вимушеної еміграції людина може стикатися з подвійним стресом: від вимушеної еміграції як такої та від відтворення травматичного досвіду раннього контакту з батьківською фігурою чи фігурою, яка її заміщувала. Зазначено, в соціально-психологічній адаптації емігрантів варто розрізняти внутрішні наслідки (аспект психічного здоров'я, відсутність тривожності та подолання стресу акультурації) та зовнішні наслідки (соціокультурна вписаність в нову країну). Показано, що існують різноманітні теорій адаптації емігрантів: теорія «культурного шоку» К. Обергу зі створення U-образної кривої адаптації, W-образна крива адаптації Гуллахорнів, теорія крос-культурної адаптації Дж. Блека та М. Мендельхалла, теорія акультурації Дж. Беррі, теорія зв'язуючого феномену та ролі ностальгії в процесі адаптації в новій країні В. Волкана, теорія екстремального стресу та неможливості адаптуватися (синдром Улісса) Дж. Ачотегі, психоаналітична теорія адаптації Р. Грінберг та Л. Грінберг, згідно з якої мігранти відчувають сепараційну тривогу та безпорадність від втрати значущого об'єкта (батьківщини, рідної культури). Зазначено, що для дослідження особливе значення має визначення рівня стресу акультурації та наявність або відсутність ускладненого горювання. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що з шести емпіричних гіпотез була підтверджена одна, згідно з якою вимушені мігранти з надійним типом прив’язаності мають вищий рівень соціокультурної адаптації, ніж вимушені емігранти з ненадійними типами прив’язаності (уникаючим, тривожно-амбівалентним, дезорганізованим). Продемонстровано, що на складний процес адаптації вимушених емігрантів, впливає велика кількість індивідуальних факторів. Одним з таких факторів є тип прив'язаності. Практична значущість дослідження полягає в тому, що на його основі можна розробити рекомендації щодо консультативної та психотерапевтичної роботи як з українськими вимушеними емігрантами, так із вимушеними емігрантами з будь-якої іншої країни. Особливе значення набуває те, що повернення до країни ісходу знову актуалізує процес адаптації. Тож дослідження актуальне не лише для сьогодення, а й для майбутнього українського суспільства
Особливості переживань трансформацій ідентичності жінок після 40 років на тлі війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Дегтярьова Богдана Олегівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі переживань трансформацій ідентичності жінок після 40 років на тлі війни. Зазначено, що група жінок після 40 років, на відміну від молодших жінок, вони мають за плечима значний життєвий досвід, усталену систему поглядів та цінностей, сформовану ідентичність. Війна руйнує цю стабільність та ставить перед необхідністю кардинальних психологічних, духовних, етичних змін, що виступає як травмівний вплив на психологічну сферу жінки, відбувається трансформація ідентичності, яка набуває кризового характеру. Досліджено теоретичні засади дослідження трансформації ідентичності жінок після 40 років на тлі війни. Визначено поняття ідентичності та основні підходи до її вивчення в психологічній науці. Проаналізовано психологічні особливості ідентичності жінок та її трансформації після 40 років. Вивчено травматичний досвід війни як чинник впливу на трансформацію ідентичності жінок у віці після 40 років. Визначено, що ключовими компонентами ідентичності виступають особистісний (унікальні індивідуальні характеристики) та соціальний (групова приналежність та соціальні ролі), які є динамічними явищами та перебувають у постійній взаємодії. Дослідження психологічних особливостей ідентичності жінок після 40 років виявило, що цей період більшість дослідників відносить до середнього зрілого віку, він характеризується складними трансформаційними процесами, пов’язаними як з віковими змінами, так і з переоцінкою життєвих цінностей та пріоритетів. Проведено емпіричне дослідження особливостей переживання трансформації ідентичності жінками після 40 років в умовах війни та проведено аналіз результатів емпіричного дослідження та їх обговорення. Узагальнення результатів емпіричного дослідження підтверджує, що трансформація ідентичності жінок після 40 років в умовах війни зумовлена як віковими особливостями (що проявляється у специфічних змінах самосприйняття, переоцінці життєвих цілей та пріоритетів, характерних для цього вікового періоду), так і індивідуальним досвідом переживання кризових подій (що відображається у різноманітності особистісних реакцій на травматичний досвід війни). Підтверджено, що жінки з вищим рівнем усвідомлення та застосування власних психологічних ресурсів демонструють більш адаптивні стратегії подолання кризи ідентичності. Це проявляється у їхній здатності знаходити нові смисли в кризовій ситуації, зберігати цілісність особистості через опору на внутрішні ресурси (духовність, творчість) та зовнішню підтримку (сім’я, професійна діяльність, соціальні зв’язки). Визначено рекомендації психологічної підтримки жінок після 40 років в умовах трансформації ідентичності на тлі війни. Досліджено методи та підходи до психологічної підтримки особистості в умовах трансформації ідентичності. Надано рекомендації щодо психологічної підтримки жінок після 40 років в процесі трансформації ідентичності. Визначено, що основними завданнями такої підтримки є стабілізація емоційного стану, опрацювання травматичного досвіду, прийняття змін у різних сферах життя, переосмислення цінностей та пріоритетів. Запропоновано конкретні техніки та методи роботи, спрямовані на відновлення відчуття безпеки, розвиток навичок емоційної саморегуляції, формування позитивного самоставлення та пошук нових життєвих орієнтирів та реалізації набутого досвіду. Узагальнення теоретичного та емпіричного дослідження підтверджують, що психологічна підтримка жінок після 40 років в умовах трансформації ідентичності має базуватися на принципах індивідуального підходу, системності та комплексності. Підтверджені гіпотези дослідження про те, що трансформацій ідентичності жінок після 40 років в умовах війни зумовлена як віковими особливостями розвитку, так і індивідуальним досвідом переживання кризових подій, жінки з вищим рівнем усвідомлення та застосування власних психологічних ресурсів демонструють більш адаптивні стратегії подолання кризи ідентичності. Теоретична значущість та наукова новизна дослідження полягають у виявленні в процесі теоретичного та емпіричного дослідження необхідних складових для організації якісної психологічної допомоги жінкам після 40 років в їх процесах ідентифікації в умовах війни. Результати дослідження дозволять розширити наукові уявлення про психологічні наслідки воєнної травматизації для особистості зрілого віку та розробити ефективні методи психологічної підтримки цієї категорії постраждалих. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування результатів роботи для практичної реалізації в діяльності психологічних служб, кризових центрів та громадських організацій щодо ефективного розв’язання проблем психологічної допомоги жінкам, які переживають трансформацію ідентичності внаслідок травматичного досвіду війни. Результати дослідження можуть бути використані в роботі практичних психологів, соціальних працівників як засіб удосконалення процесів психологічного супроводу та підтримки жінок у кризових ситуаціях, пов’язаних з воєнними діями.
Психологічні особливості реалізації жінок після народження дітей
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Гершанік Яна Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі : психологічним особливостям реалізації жінок після народження дітей. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано: особливості реалізації жінок після народження дітей. У теоретичному розділі обґрунтовано, що період після народження дитини є критичним етапом у житті жінки, оскільки він супроводжується не лише фізичними, але й психологічними змінами. Жінки часто переживають труднощі у адаптації до нових умов, що може впливати на їх психологічний стан, самооцінку та рівень тривожності. Визначено, що поява дитини викликає зміни в соціальних стосунках, які можуть викликати почуття ізоляції або, навпаки, поглиблювати емоційний зв’язок із близькими. Зазначено, що вони виявляються в негативних почуттях та емоціях: злість, чуттєве переживання, туга, нудьга, смуток, горе, тривога, страх, самотність, дисфорія; у негативних станах: дефензивність, емоційна інертність, сором’язливість, тривожна недовірливість, фрустрація, аутофобія, аутоагресія, психологічна травма, що залежить від забарвлення, тону, часу, простору, сприйнятих людиною як щось приємне, нейтральне або неприємне. З’ясовано, що важливими факторами реалізації жінок після народження дітей є підтримка з боку сім’ї та соціального оточення, а також доступ до психологічних ресурсів. Виявлено, що жінки, які отримують емоційну підтримку, легше справляються з тривожністю та адаптуються до нових ролей. Наголошується на необхідності розвитку програм психологічної підтримки для матерів, що сприяють їх емоційному благополуччю та самореалізації. Досліджено зв'язок між самооцінкою жінок і їхніми почуттями щодо материнства. Показано, що стабільна самооцінка сприяє більш успішній адаптації до ролі матері, що, у свою чергу, впливає на емоційний стан. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що жінки, які мають підтримку оточуючих, демонструють вищий рівень задоволення від материнства та більшу готовність до самореалізації. На основі отриманих даних сформульовані рекомендації для психологів, медичних працівників та педагогів щодо створення умов для успішної адаптації жінок після народження дітей. Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для розробки програм психологічної підтримки, спрямованих на покращення психоемоційного стану жінок у післяпологовий період, а також для батьків у вихованні дітей у контексті материнства.
Психологічні особливості сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім'ї та шляхи їх подолання
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пренко Альона Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз та емпіричне дослідження психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Розглянуто специфіку труднощів, що виникають на кожному етапі: створення шлюбу, народження дітей, підлітковий вік дітей, етап «порожнього гнізда» та старіння. Описані фактори, які впливають на розвиток кризових ситуацій у сім’ї та способи їх конструктивного вирішення. У роботі розглянуті поняття та визначення психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Розроблений план консультування сім’ї та описані стратегії вирішення конфлікту у родині на різних етапах життєвого циклу. Було чітке розуміння що саме потрібно робити, які методи та тренінги впливають позитивно, а які негативно. На основі підібраного інструментарію було проведено емпіричне дослідження психологічних особливостей сімейних труднощів. Використані такі методики, як: анкета «Оцінка сімейного благополуччя» (FSS), шкала тривожності Спілбергера-Ханіна, тематичне інтерв’ю, шкала оцінки сімейної взаємодії (Р. Х. Мус) та тест стратегій сімейного подолання. Результати дослідження показали різноманітність підходів до вирішення сімейних труднощів і важливість балансу між підтримкою, автономією та спільними зусиллями у подоланні проблем. Аналіз даних показав, що рівень тривожності значно впливає на стосунки у сім’ї, також що на кожному етапі життєвого циклу сім’ї є специфічні труднощі, які впливають на психологічний стан членів родини та рівень їхнього благополуччя. Найбільший рівень тривожності спостерігався у сім’ях, які перебувають на етапі виховання підлітків, де частіше виникають конфлікти через зміну ролей та потреби у встановленні автономії та індивідуальності дитини. На етапі «порожнього гнізда» виявлено тенденцію емоційного віддалення, що потребує активного залучення партнерів до спільних дій та підтримки один одного. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що сімейні труднощі є загальним явищем, які залежать від індивідуальних характеристик членів родини. Практичні рекомендації які розроблені на основі дослідження, спрямовані на підвищення рівня стійкості та витривалості родин, покращення комунікації, зниження тривожності та формування ефективних стратегій подолання труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї. За результатами математичної статистики гіпотези нашого дослідження можемо вважати як частково підтверджені так і повністю підтверджені.
Соціально-психологічні чинники адаптації вимушено-переміщених осіб
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Сіняєва Олена Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі соціально-психологічної адаптації та резильєнтності особистості в умовах вимушеного переміщення. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу соціально-психологічних чинників адаптації вимушено-переміщених осіб. З’ясовано, що у психологічному контексті адаптація розглядається як процес встановлення рівноваги між потребами та прагненнями особистості та вимогами й очікуваннями соціального середовища. Визначено, що цей процес супроводжується змінами в когнітивній, емоційній та поведінковій сферах особистості. Обґрунтовано, що процес адаптації особистості залежить від низки чинників, які можуть сприяти або перешкоджати успішному пристосуванню до нових умов. Зазначено, що серед індивідуально-психологічних чинників виділяють особистісні характеристики, такі як самооцінка, локус контролю, життєстійкість, копінг-стратегії та емоційний інтелект. Акцентується увага на тому, що внутрішньо переміщені особи (ВПО) є особливою категорією постраждалих від воєнних конфліктів, які стикаються з численними викликами в процесі адаптації до нових умов життя. Процес вимушеного переміщення супроводжується значними психологічними та соціальними стресорами, які можуть негативно впливати на психічне здоров'я та добробут. Емпірично доведено, що існують високі показники напруження копінг-стратегій встановлено у субшкалах «Дистанціювання», «Самоконтроль», «Пошук соціальної підтримки», «Прийняття відповідальності». Здійснивши емпіричне дослідження особливостей психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб, було встановлено, що в умовах широкомасштабної війни російських військ проти України внутрішньо переміщені особи мають низку проблем у психічному здоров’ї.
Чинники та зміст переживання самотності у осіб переселенців
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пастухова Олександра Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню соціально-психологічних чинників, що визначають особливості переживання самотності у внутрішньо переміщених осіб (переселенців). Актуальність теми обумовлена сучасними соціально-економічними реаліями, які призвели до масового переміщення населення та зростання рівня соціальної ізоляції. Вимушене переселення часто супроводжується втратою соціальних зв’язків, невизначеністю щодо майбутнього та складнощами адаптації до нового середовища, що створює підґрунтя для формування почуття самотності. У першому розділі роботи представлено теоретичний аналіз феномену самотності, її психологічних, соціальних і культурних аспектів, а також впливу цього стану на емоційний та соціальний стан індивіда. Особливу увагу приділено аналізу ролі довіри до соціальних інститутів, рівня соціальної підтримки та доступу до ресурсів у процесі адаптації переселенців. У другому розділі подано результати емпіричного дослідження, що базується на вибірці з 60 респондентів, які зазнали вимушеного переселення. Для збору даних використано комбінований підхід: анкетування, стандартизовані методики (шкала самотності UCLA, мультимірна шкала сприйняття соціальної підтримки MSPSS) та авторські анкети для оцінки довіри до соціальних інститутів. Аналіз даних показав, що найсильніший вплив на рівень самотності мають рівень соціальної підтримки, адаптаційні стратегії та довіра до соціальних інститутів. Третій розділ присвячено розробці тренінгової програми для зниження рівня самотності серед переселенців. Програма включає елементи психологічної підтримки, розвитку соціальних навичок та залучення до групової діяльності. Результати апробації показали позитивну динаміку: зниження рівня самотності, покращення соціальних контактів і підвищення емоційного благополуччя учасників. Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до аналізу самотності переселенців, розробці авторських методик і практичних рекомендацій. Теоретична значущість полягає у розширенні розуміння соціально-психологічних аспектів самотності та ролі адаптаційних стратегій у її подоланні. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування розроблених рекомендацій та тренінгової програми для психологічної підтримки переселенців. Ці матеріали можуть бути використані у соціальній роботі, психологічному консультуванні та у створенні громадських ініціатив для інтеграції переселенців у нові спільноти. Результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях і були позитивно оцінені експертами у галузі психології та соціології.

Переглянути

Перегляд 2024-2025 н.р. за Ключові слова "адаптація"

Результатів на сторінці

Налаштування сортування