2024-2025 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/5468

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 50

Взаємини з матір’ю, як передумова формування агресивної поведінки підлітка
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Петрова Вікторія Віталіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі дослідження взаємозв'язку між стосунками підлітків з матерями та агресивною поведінкою. У роботі обґрунтовується, що якість материнських стосунків значною мірою впливає на психологічний розвиток підлітків. Виявлено, що недостатня емоційна підтримка та конфліктність у взаєминах можуть призводити до зростання рівня агресії серед підлітків. Результати дослідження показують, що існує негативна кореляція між якістю стосунків з матір’ю та рівнем агресивної поведінки підлітка (r = -0.65). Також було виявлено, що фактори виховання, соціальний статус сім'ї та гендерна належність значно впливають на прояви агресії. З метою профілактики агресивної поведінки у підлітків на основі отриманих даних розроблені рекомендації для батьків і педагогів, що сприяють формуванню здорових міжособистісних стосунків та розвитку емоційного інтелекту. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для створення програм профілактики агресії в сім’ї та школі, що забезпечить покращення психологічного клімату в суспільстві.
Взаємозв’язок емоційного інтелекту та відчуття самотності у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Парханова Олена Іллівна
Кваліфікаційна робота ґрунтується на теоретичному та емпіричному дослідженні щодо взаємозв’язку емоційного інтелекту з відчуттям самотності у підлітків. Поняття самотності є досить актуальним на часі. Через швидкий темп життя, критичну ситуацію в країні ми все швидше пристосовуємось до комп’ютеризації. Знаходячись майже весь час на самоті ми втрачаємо відчуття реальності, зменшується коло контактів, втрачається відчуття емпатії, що в свою чергу впливає на інтенсивність переживання самотності. Існує безліч підходів щодо дослідження самотності, і проаналізувавши їх, ми визначаємо самотності як стан який виникає в наслідок внутрішньоособистісного конфлікту, та переживається у кожного по різному. Самотність складається з таких компонентів як: когнітивний, емоційний, поведінковий, фізіологічний, соціальний та мотиваційно-вольовий. Всі компоненти пов’язані між собою. Дослідники виділяють безліч видів самотності, проте в нашому досліджені ми спирались на класифікацію запропоновану С. Корчагіною. Вона виділяє дифузну самотність, відчужуючу та дисоціюючу. Також самотність може бути різною по тривалості, а саме хронічною, ситуативною або перехідною. Основними причинами виникнення самотності є відсутність навичок комунікації, страх залишатись на одинці, страх бути неприйнятим та засудженим, страх ставати з кимось емоційно близьким, самоствердження за рахунок інших або завищені очікування від інших людей, психічні розлади, у підлітків ще може бути проблеми в сімейній системі, адже як відомо, на стан самотності та його перебіг мають вплив відносини між батьками та дітьми, саме батьки формують досвід переживання різних станів, та формування Я-концепції. Підлітковий вік – це етап дитини коли вона переходить у стан дорослішання, на цьому фоні проявляється криза підліткового віку. Починає розвиватись когнітивна сфера, через що підліток здатен до самопізнання та самоаналізу. Самотність вперше починає усвідомлюватися саме в підлітковому віці, через розвиток свідомості. Провідною діяльністю стає інтимно-особистісне спілкування. Дружба стає на перше місце, і якщо підліток не отримує від друзів емоційного відгуку та прийняття, це призводить до глибокої самотності та проблем у соціалізації. Підліткова самотності може розгладитись по різному. З одного боку вона може знецінювати ставлення до себе, а з іншого спонукати до самопізнання та розвитку своєї особистості. Для підліткового віку є характерним емоційна нестабільність, це є невід’ємною частиною розвитку. Через збуджену нервову систему підліткам досить складно гальмувати свої емоційні прояви. Встановлено, що емоційна сфера пов’язана з когнітивними процесами. Емоції впливають на наше сприйняття, таким чином на одну й ту саму подію ми будемо реагувати по різному. Проаналізувавши різні підходи до обґрунтування емоційного інтелекту, визначено, що це здатність розуміти, контролювати та усвідомлювати власті емоції та емоції інших людей. Розрізняють внутрішньоособистісний емоційний інтелект (направлений на особистість, розуміння своїх емоцій), та міжособистісний (допомагає ефективно взаємодіяти з іншими людьми). Розуміння емоцій, як своїх так і інших, допомагає зрозуміти причини виникнення та наслідки цих емоцій та вміння контролювати їх інтенсивність. Саме завдяки емоціям ми самі надаємо подіям сенсу. Н. Холл виділяє п’ять складових емоційного інтелекту: емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, емпатія, самомотивація, розпізнавання емоцій інших людей. На емоційний інтелект впливає не тільки індивідуальний компонент, а й соціальний феномен, тобто навколишнє середовище. Таким чином ми маємо на меті не тільки встановити зв’язки емоційного інтелекту з самотністю, а й розробити тренінгову програму на підвищення рівня емоційного інтелекту і тим самим зменшення негативних проявів самотності. Узагальнюючи емпіричне дослідження, було встановлено, що 60% підлітків із вибірки мають низькі показники емоційного інтелекту який посилює відчуття самотності. Виявлено, що низькі показники внутрішньоособистісного та міжособистісного емоційного інтелекту викликають у підлітків проблеми у спілкуванні. Також було встановлено, що підлітки, які мають високі показники у шкалах «емпатія», «емоційна обізнаність» та «самомотивація» мають сильний кореляційний зв'язок зі шкалою «позитивна самотність», такі підлітки отримують радість від усамітнення та проводять цей час з користю для себе. Після проведення тренінгової програми, ми дійшли висновку, що нам вдалось у деяких респондентів підвищити рівень емоційного інтелекту тим самим знизивши показники стану негативного переживання самотності. Це доводять показники критерія U-Манна-Уітні, які вказують на те що у показниках респондентів до та після проведення програми відслідковуються статистично значущі відмінності.
Взаємозв’язок між показниками схильності до переживання образи та широким спектром рис особистості студента
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Кареніна Марія Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку між показниками схильності до переживання образи та широким спектром рис особистості студента. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу переживання образи та образливості як властивості особистості. Переживання образи в роботі розглядається і як емоційний стан, що характеризується ситуативністю, актуальність, динамікою, і як стійка властивість особистості (образливість), що виявляється у позаситуативності, усталеності, схильності особистості до переживання образи навіть у не емоціогенних («не образливогенних») ситуаціях. Психологічна характеристика образи виявляється у специфічному комплексі емоційних переживань, думок, дій, реакцій, поведінки, які відбивають невідповідність суб’єктивного переживання ображеної людини об’єктивній реальності. Доведено, що наявність додатних значимих зв’язків компонентів образливості з такими властивостями особистості, як очікування позитивного ставлення від інших, самозвинувачення, агресивність, непряма та вербальна агресія, негативізм, підозрілість, роздратованість, почуття провини, ворожість, депресивність, сором’язливість, емоційна лабільність, слабкість «Я», конформність, боязкість, залежність від групи, тривожність тощо, свідчать про причетність означених рис до стійкого переживання образи, його «підтримки» і, навіть, спричинення. Емпірично доведено, що представників виділених груп образливості характеризує специфічне аранжування спектру рис особистості, що вивчаються, причому, відмінності виявляються не у їх наявності, або відсутності, а в ступені їх виразу та поєднаннях. У «образливих» осіб домінує напруженість, роздратованість, агресивність, негативізм, недовірливість, підозрілість, ревнощі, відсутність контролю за своїми емоціями і переживаннями, емоційна нестійкість, підвищена чутливість, виснаженість, невротичні симптоми. Доведено, що група «необразливих» особистостей характеризуються самоінтересом, самоповагою, впевненість у собі, соціальною сміливістю, ініціативністю у соціальних контактах, незалежністю, товариськістю, врівноваженістю тощо.
Взаємозв’язок особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Луніна Олена Станіславівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано взаємозв’язок особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів. Проведений теоретико-методологічний аналіз існуючих підходів до вивчення тривожності дозволив визначити, що у ситуації досягнення як комплексу зовнішніх умов, у яких особистість прагне виявити власні здібності на найвищому рівні, з високою імовірністю актуалізується мотивація досягнення. Узагальнено структуру ситуаційних і психологічних характеристик, які у повторюваній ситуації досягнення можуть призводити до виникнення особистісних властивостей тривожного спектру, утворює своєрідний комплекс досягнення. Його складниками є: високі рівні мотиву уникнення невдачі, ситуативної та особистісної тривожності, низький рівень емоційної стійкості особистості; другорядними складниками є інфантильний або тривожний типи особистості. Визначено, що комплекс досягнення має ознаки диспозиційності, оскільки рівень його складників не змінюється з часом. В емпіричному розділі з’ясовано, що школярі, студенти та випускники закладу вищої освіти відрізняються за видами основних незадоволених потреб, рівнями прояву ситуативної тривожності та емоційного дискомфорту. Студенти, які належать до гомогенних за рівнем здібностей груп, є схильними до актуалізації особистісних властивостей тривожного спектру в ситуації досягнення. У школярів та випускників в ситуації досягнення комплекс досягнення виникає з низькою вірогідністю. Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів окресленої проблеми. Подальші наукові пошуки можуть стосуватися розробки тренінгу протидії виникненню тривожних властивостей особистості.
Вплив асертивного стилю поведінки особистості на взаємовідносини в суспільстві
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Гриненко Ольга Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі впливу асертивного стилю поведінки особистості на взаємовідносини в суспільстві. У роботі здійснено теоретичний аналіз основних положень формування у особистості асертивного стилю поведінки та його впливу на взаємовідносини в суспільстві. З’ясовано, що психологічна наука характеризує поведінку особистості як взаємодію з навколишнім середовищем, опосередковану зовнішньою і внутрішньою активністю, а також як її здатність до діяльності у матеріальній, інтелектуальній і соціальній сферах життя. Змістове наповнення поняття «поведінка» характеризується здатністю пристосування особистості до оточуючих природних та соціальних умов існування. Джерелом поведінки особистості виступають її цілі та потреби, що зумовлюються соціально-історичною практикою. Асертивна поведінка – це певна «золота середина» між пасивністю та агресивністю, яка передбачає впевненість особистості у собі, відповідальність за власні почуття та вчинки, уміння захищати свої права у міжособистісних взаєминах за одночасної поваги прав інших людей. Асертивна поведінка є оптимальною по відношенню до двох крайніх типів поведінки – агресивної та пасивної. Відмінності у зазначених типах поведінки полягають також у реакції особистості як способі реагування на певні події або дії інших людей. Установлено, що формування у особистості навичок асертивної поведінки дозволяє їй не тільки бути впевненою у собі, але і покращити комунікаційні навички, змінити агресію або пасивність у поведінці на спокійнішу і раціональнішу міжособистісну взаємодію, навчитися відстоювати свої права, не порушуючи прав інших. Установлено, що на формування асертивного стилю поведінки чинить вплив низка чинників, зокрема, існуючі у особистості цінності, його здатність до соціальної адаптації, рівень стресостійкості в поведінці з оточуючими. Тому у роботі запропоновано наступні критерії оцінювання впливу асертивної поведінки на взаємовідносини особистості в суспільстві: - ціннісний критерій – дозволяє визначити рівень соціальної зрілості особистості та її готовності до адекватного спілкування на основі сформованості її базових цінностей, що мають соціальну спрямованість; - критерій соціальної адаптації – дозволяє визначити психологічні особливості та здатність особистості адаптовуватися до умов оточуючого соціального середовища у напряму міжособистісної взаємодії; - критерій стресостійкості – дозволяє визначити ступінь опірності особистості впливу негативних стресових чинників оточуючого соціального середовища у частині формування впевненої асертивної поведінки. Для цілей перевірки висунутих емпіричних та концептуальної гіпотез проведене відповідне емпіричне дослідження, метою якого була емпірична перевірка концептуальної гіпотези щодо наявності психологічного впливу асертивної поведінки особистості на її взаємовідносини з оточуючими в суспільстві. Результати дослідження рівнів асертивності респондентів вибірки довели, що яскраво виражену адекватну асертивність мають 35,5% опитаних; пасивну поведінку продемонстрували 31,8% опитаних, а більш агресивну – 32,8%. При дослідженні ціннісних орієнтацій опитуваних установлено, що соціальність студентів вибірки проявляється під впливом багатьох соціально-психологічних чинників, але основні відмінності у їх формуванні у осіб з високим та низьким рівнями асертивності відмічена нами у розрізі таких цінностей як: конформізм, традиції, гедонізм, влада та безпека. Отримані результати діагностики соціальної адаптації свідчать, що у розрізі усередненого значення низький рівень адаптації наявний лише у 8,7% опитаних, середній – у 63,6%, а високий – у 27,7% студентів. З проведеного дослідження рівнів стресостійкості видно, що переважна більшість респондентів має низький рівень опірності стресу (76,6%), що є негативним фактором погіршення якості їх життєдіяльності та соціальної адаптації. Якщо брати до уваги, що дві третини опитаних осіб мають високий та низький рівні асертивної поведінки, то можемо віднести цих осіб до даних двох категорій асертивності. У той же час, особи з асертивною поведінкою демонстрували переважно великий, високий та граничний рівні стресостійкості. Для визначення взаємозв’язку та взаємовпливу асертивної поведінки на ступінь соціалізації особистості у розрізі сформованих критеріїв розраховано коефіцієнти кореляції. Установлено, що найбільший вплив асертивна поведінка чинить на рівень соціальної адаптації особистсоті (r=0,2448), на другому місці знаходиться критерій стресостійкості (r=0,1943), а найменший вплив – ціннісний критерій (r=0,1337). При цьому критерій стресостійкості отримано із знаком «мінус», тому що значення критерію виражають рівень опірності стресу, яка на високому рівні більш виражена у осіб із пасивною поведінкою, і навпаки, чим менше опірність стресу у особистості, тим більш агресивна її поведінка. Для розвитку асертивності студентів досліджуваної вибірки була розроблена тренінгова програма. Порівняння результатів рівнів асертивності до та після тренінгу свідчать, що середній рівень (асертивна поведінка) завдяки проведеному тренінговому заходу збільшився на 6,2%, чого вдалося досягти завдяки зменшенню частки осіб з агресивною поведінкою на 1,1% та з пасивною поведінкою на 5,1%. Відповідно, мета дослідження виявилася досягнутою.
Вплив кризових подій на психічне здоров’я жінок в умовах війни: дослідження факторів ризику та механізмів адаптації
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Ідзинська Вікторія Вікторівна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню впливу кризових подій на психічне здоров’я жінок та їх адаптаційні стратегії. Дослідження спрямоване на теоретичний аналіз та емпіричне вивчення характеру впливу різних типів кризових подій на жінок з урахуванням соціальних, культурних та психологічних аспектів. Робота висвітлює основні теоретичні підходи до дослідження кризових подій, таких як стресовий, травматологічний, позитивна психологія та гендерний підхід. Описано вплив зовнішніх та внутрішніх кризових факторів на психічне здоров’я жінок, зокрема, соціальні ролі, гендерні стереотипи, економічну вразливість та ресурсні аспекти. Розглянуто адаптаційні механізми, які допомагають жінкам справлятися з наслідками кризових подій, такі як копінг-стратегії (проблемно-орієнтований, емоційно-орієнтований та соціально-орієнтований підходи), підтримка спільнот та використання особистісних ресурсів, зокрема емпатії та саморефлексії. Дослідження виявило, що жінки, які мають доступ до соціальної підтримки та розвинули ефективні адаптаційні механізми, демонструють більш високу стійкість до наслідків кризових подій. Водночас, соціальні та економічні обмеження, такі як гендерні стереотипи, посилюють негативний вплив криз. Емпіричне дослідження включало опитування жінок, які переживали різні типи кризових ситуацій. Результати підтвердили наявність кореляцій між рівнем соціальної підтримки, стратегіями адаптації та зниженням рівня тривожності й депресії. Виявлено позитивний вплив соціальної підтримки на зниження тривожності та депресивних станів у жінок. Встановлено кореляцію між високим рівнем емпатії та ефективним використанням адаптаційних стратегій. Підтверджено, що жінки, які активно застосовують соціально-орієнтовані копінг-стратегії, демонструють вищий рівень психічної стійкості. Отже, гіпотеза дослідження про зв’язок між адаптаційними механізмами, соціальною підтримкою та психічним здоров’ям жінок у кризових ситуаціях підтверджена.
Вплив особистісних якостей керівника бізнесу на ухвалення управлінських рішень в умовах кризи
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Мартиненко Ольга Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню впливу особистісних якостей керівників бізнесу на ухвалення рішень у кризових умовах. У роботі аналізуються теоретичні аспекти впливу особистісних рис (екстраверсія, емоційна стабільність, самоконтроль, толерантність до невизначеності) на управлінські стратегії в умовах кризи. Другий та третій розділ демонструє емпіричне дослідження впливу особистісних рис на стиль ухвалення управлінських рішень в умовах кризи. Використано такі психодіагностичні методики: п’ятифакторний опитувальник особистості (5PFQ), Мельбурнський опитувальник прийняття рішень (MDMQ), методика дослідження копінг-поведінки (CISS), шкала інтолерантності до невизначеності (IUS-12) та тест на схильність до ризику (RSK). Після проведення аналізу отриманих даних визначено, що високий рівень екстраверсії, емоційної стабільності та самоконтролю корелює з раціональними та адаптивними управлінськими стратегіями. Практична значущість роботи полягає у розробці рекомендацій для вдосконалення управлінських практик у кризових умовах, зокрема для адаптації програм підготовки керівників, підвищення ефективності ухвалення рішень та розвитку організаційної культури. Результати дослідження можуть бути використані у навчальних програмах для керівників, тренінгах з управління та в дослідженнях, присвячених кризовому менеджменту.
Вікові особливості життєстійкості в осіб з різними життєвими стратегіями
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Швед Олена Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження вікових особливостей прояву життєстійкості осіб з різними життєвими стратегіями. Поняття життєстійкості є надзвичайно важливим у реаліях сьогодення. Життя у сучасному світі характеризується дуже швидкими змінами, непередбачуваністю, великим інформаційним навантаженням та нескінченними стресами. Все це змушує людину бути в постійній напрузі і готовності до будь-яких подій, а також пристосовуватись до змін та бути гнучкою. Особливо гостро це питання постає в Україні, бо країна знаходиться у стані війни, з безліччю інших проблем, що виникли на її фоні. Кожний день люди стикаються з великою кількістю стресів: повітряні тривоги, ракетні удари, втрати близьких та знайомих, фінансові проблеми, нерозуміння як жити далі. Все це негативно впливає на відчуття безпеки і стабільності, а також споживає внутрішні ресурси людини, які вона могла б витратити на покращення свого життя. Суттєвого значення вивчення життєстійкості набуває саме в юнацькому віці у період студентства. Тому, що студентський вік – це етап активного становлення особистості, коли, зокрема, формуються ключові навички для подолання труднощів, які знадобляться у зрілому віці. Молодь є більш вразливою і частіше піддається ризику виникнення депресії, тривожності та емоційного вигоряння через високий рівень очікувань і стресу. Проте, молоді люди мають високий потенціал розвитку через гнучкість і пластичність, що дозволяє ефективніше працювати над собою. Основними складовими життєстійкості є: залученість, контроль та прийняття ризику. Всі три складові є дуже важливими чинниками збереження здоров’я та ефективності в стресових ситуаціях. Ступінь сформованості життєстійкості на ранніх етапах розвитку особистості зумовлює формування певного стилю життя, який базується на усвідомлені та перетворені власного позитивного та негативного досвіду. Було обґрунтовано особливості прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями. Виділено такі особистісні передумови, що реалізуються у межах різних життєвих стратегій, як: копінг-стратегії, стресостійкість, темперамент, а також самоповага та усвідомлення і оцінка людиною своїх вольових якостей. Було сплановано та проведено емпіричне дослідження, метою якого було виявлення особливостей прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями. В дослідженні було виявлено, що: - чим вищим є рівень екстраверсії студента, тим вищим є показник його життєстійкості. Проте не було виявлено зв’язків між екстраверсією та такими компонентами життєстійкості як залученість і прийняття ризик;. - чим вищий рівень емоційної стійкості студента, тим вищим є показник його життєстійкості; - чим вищий рівень стресостійкості, тим вищі прояви життєстійкості студентів; - чим вищим є рівень усвідомлення і оцінки студентом своїх вольових якостей, тим вищим є показник його життєстійкості. - чим вищий рівень самоповаги у студента, тим вони мають вищі показники життєстійкості. Проте не було виявлено зв’язку лише з показником залученості як компоненту життєстійкості. - чим більш адаптивні копінг-стратегії обирає студент, тим вищим є показник життєстійкості, так як виявлені статистично значущі зв’язки рівня життєстійкості тільки з емоційними адаптивними копінг стратегіями. - найбільшу роль у формуванні життєстійкості студентів відіграє саме низький рівень нейротизму та усвідомлення власних вольових якостей. Підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що концептуальна гіпотеза дослідження про існування особливостей прояву життєстійкості студентів з різними життєвими стратегіями в цілому підтверджена.
Групова терапія як чинник адаптації особистості до довготривалого стресу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Віхарева Яна Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі використання групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу. У роботі здійснено теоретичний аналіз основних положень використання групової терапії для покращення процесу адаптації особистості у боротьбі з довготривалим стресом дозволило сформувати низку важливих висновків та узагальнень. З’ясовано, що сучасні дослідники під поняттям «стрес» розуміють комплексну психо-фізіологічну реакцію організму, яка з’являється у відповідь на вплив стресогенних факторів (стресорів) оточуючого середовища та їх суб’єктивної оцінки. Довготривалий (хронічний) стрес, на відміну від короткочасного впливу стресових чинників, який допомагає мобілізувати ресурси для боротьби зі стресовою ситуацією, навпаки, виснажує особистість, призводить до розладів її адаптації та підвищеного ризику різних захворювань. Установлено, що дослідники частіше за все розглядають адаптацію як процес та/або результат певних трансформацій в житті особистості, спрямованих на її пристосування до нових умов оточуючого середовища. При цьому більшість авторів відходять від класичного двоїстого розуміння адаптації як процесу пристосування до умов природного та соціального середовища, акцентуючи увагу в основному на соціальному середовищі та забуваючи про природне. З’ясовано, що адаптаційні процеси особистості в умовах довготривалого стресу є складним психологічним явищем, яке вимагає пильної уваги науковців у напряму пошуку та розвитку її адаптаційних можливостей. При цьому важливо усвідомлювати, як різні чинники, такі як біологічні, соціальні та психологічні, впливають на адаптацію особистості в стресових умовах та які можливі способи допомоги щодо адаптації в тій чи іншій ситуації. В останні десятиліття у роботі зі стресом фахівці все більше звертаються до переваг групової терапії у цьому напрямі. Установлено, що групова терапія є ефективним методом роботи з людьми, які перебувають у стані довготривалого стресу, спричиненого війною, економічними труднощами, особистими втратами чи іншими викликами. Її ключова перевага полягає у створенні безпечного простору для взаємодії, підтримки та розвитку стратегій подолання стресу. Унікальність групової терапії полягає у поєднанні соціальної підтримки, когнітивної адаптації та емоційної регуляції. З метою визначення ефективності групової терапії як чиннику адаптації особистості до довготривалого стресу, було проведене відповідне емпіричне дослідження. Метою проведення даного емпіричного дослідження є дослідження особливостей впливу групової терапії на адаптацію особистості до довготривалого стресу. У процесі емпіричного дослідження використано наступні критерії та діагностичні методики: критерій стресостійкості – Тест оцінки стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге; критерій управління стресом – Методика оцінки ефективності управління стресом К. Шрайнера; критерій виснаженості від стресу – Шкала психологічного дистресу Р. Кесслера; критерій соціально-психологічної адаптації – Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса – Р. Даймонда; Методика дослідження соціальної адаптованості (М. Лемак, В. Петрище). За результатами діагностики всі емпіричні гіпотези підтверджені. З метою покращення соціально-психологічної адаптації до умов довготривалого стресу шляхом використання групової терапії розроблено тренінгову програму. Мета програми: соціально-психологічний супровід з вироблення навичок соціально-психологічної адаптації особистості до життєдіяльності в умовах довготривалого стресу; вивантаження переживань учасників, сприяння комплексному розвитку особистості, формуванні ключових соціальних навичок, вихованні відповідального ставлення до себе у напряму управління своїми стресовими реакціями засобами групової терапії. Результати повторного оцінювання та їх порівняння з результатами до тренінгу довели достовірність висунутої нами концептуальної гіпотези, яка свідчить, що групова робота позитивно впливає на можливості адаптації особистості до умов довготривалого стресу, нами підтверджена.
Дитина як об'єкт насильства у сім'ї
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Романчук Дарина Андріївна
У роботі теоретично обґрунтовано психологічні детермінанти та емпірично досліджено психологічні особливості дитини як об’єкта насильства в сім’ї; розглянуто види, причини та фактори виникнення насильства у сім’ї, його вплив на дитину та ефективні методи профілактики й корекції цього явища. Установлено, що діти можуть бути жертвами, свідками, а також винуватцями насильства, починаючи з власних домівок, а також у школі, під час дозвілля та розважальних заходів, у системі правосуддя, офлайн та онлайн. Існують прояви фізичного, психічного, економічного й сексуального насильства, а також має місце недбале ставлення до дитини та жорстоке поводження з дітьми в сім’ї. Головними факторами сімейного насильства над дітьми визначено проблеми зі психічним здоров’ям, вживання психоактивних речовин, алкогольна чи наркотична залежність, соціальна вразливість, соціокультурні традиції. Теоретично обґрунтовано та емпіричним шляхом підтверджено, що у дітей – жертв домашнього насильства є певні порушення індивідуальних психологічних особливостей унаслідок пережитих психотравмуючих подій. За результатами дослідження розроблено зміст програми профілактики домашнього насильства «Сімейне оздоровлення» та методичні рекомендації до неї, що можуть бути використані для подальших теоретичних досліджень проблем дитини як об’єкта насильства в сім’ї; педагогами, психологами та соціальними працівниками у роботі з дітьми та сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також у практиці сімейного консультування.
Зв'язок типу темпераменту та стратегій подолання стресу у викладачів ЗВО
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Курлянцева Варвара Анатоліївна
Кваліфікаційна робота з присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв'язку типу темпераменту та стратегій подолання стресу у викладачів ЗВО. Сучасна ситуація в Україні створює додаткові виклики для викладачів, посилюючи відчуття невизначеності та щоденної напруги. До існуючих раніше стресових факторів, таких як міжособистісні конфлікти, додалися нові, пов'язані з загальною ситуацією в країні. Метою цього дослідження є пошук ефективних способів подолання щоденних професійних труднощів для педагогів, що сприятиме забезпеченню якісного навчального процесу як для них самих, так і для студентів. У першому розділі роботи розглянуті поняття темпераменту, стресу та копінг-стратегій. Представлені історичні аспекти виникнення та розвитку даних явищ. Проаналізовані різні теорії вивчення темпераменту, що демонструють важливість вивчення цього феномену різними науковцями. Акцентується увага на важливості стресостійкості у роботі викладача ЗВО. Наголошено, що стратегії подолання стресу залежать від багатьох біологічних, соціальних та інших факторів. Зв’язок типу темпераменту зі способами відновлення після стресу розглядається як один з чинників, що відіграє важливу роль. Другий розділ демонструє емпіричне дослідження для виявлення зв’язку між типом темпераменту та стратегіями подолання стресу серед викладачів ЗВО. Представлені основні методики, що використовуються. Після проведеного аналізу та інтерпретації даних, демонструються відповідні висновки. Серед викладачів ЗВО у даному дослідженні переважають особи з флегматичним типом темпераменту – 42% , найменше – меланхоліки – 16% . Флегматики та сангвініки частіше використовують більш ефективні копінг-стратегії (прийняття відповідальності та самоконтроль, позитивна переоцінка та соціальна підтримка) у порівнянні з меланхоліками - дистанціювання та холериками - конфронтація. Доведено доцільність розробки індивідуальних способів подолання стресу залежно від типу темпераменту. Представлені загальноприйняті рекомендації, що мають наукове обґрунтування з відповідними дослідженнями та представниками. Відповідно до результатів дослідження базові способи підтримки фізичного та психічного здоров’я адаптовані під певний тип темпераменту. Акцентується увага на індивідуальному підході та регулярності використання основних порад. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані для вдосконалення рекомендацій та подальшого впровадження їх у роботі викладачів ЗВО.
Звʼязок між типом привʼязаності та адаптацією вимушених емігрантів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Міщенко Олександра Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв’язку типу прив’язаності та адаптацією вимушених емігрантів. Визначено, що вимушена еміграція — це особливий феномен, який відрізняється від інших типів переміщення. В дослідженні робиться акцент на тому, що мігранти покинули рідну країну (емігрували), а не просто були мігрантами, тобто особами, що переміщуються. Це досвід відокремлення від батьківщини, певної сепарації від неї. Підкреслено, що вимушеність не є сутнісним компонентом еміграції. Людина може мати бажання поїхати та бути н вимушеним емігрантом, а просто емігрантом. В дослідженні робиться акцент на вимушеній еміграції, тобто на феномені, в межах якого люди повинні приймати рішення про від’їзд через поєднання зовнішніх обставин (війна) та внутрішніх (втрата відчуття безпечної домівки). Показано, що в межах цього феномену враховується суб’єктність людей, на відміну від феномену біженства чи депортації. Доведено, що існує можливість дивитися на проблему адаптації вимушених емігрантів крізь оптику теорії прив’язаності Дж. Боулбі. Продемонстровано, що зв’язок прив’язаності та адаптації може бути розглянутий в двох аспектах: як зв’язок адаптації з привʼязаністю до важливих людей, що залишаються в рідній країні, та як зв’язок адаптації з привʼязаністю до місця. Останній розгортається через два концепти: прив'язаності до місця (place attachment) та сенсу місця (sense of place). Наголошено, що прив'язаність до місця формується як і міжособистісна прив'язаність, а місце може розглядатися як фігура прихильності чи символічна батьківська фігура. Тож в процесі вимушеної еміграції людина може стикатися з подвійним стресом: від вимушеної еміграції як такої та від відтворення травматичного досвіду раннього контакту з батьківською фігурою чи фігурою, яка її заміщувала. Зазначено, в соціально-психологічній адаптації емігрантів варто розрізняти внутрішні наслідки (аспект психічного здоров'я, відсутність тривожності та подолання стресу акультурації) та зовнішні наслідки (соціокультурна вписаність в нову країну). Показано, що існують різноманітні теорій адаптації емігрантів: теорія «культурного шоку» К. Обергу зі створення U-образної кривої адаптації, W-образна крива адаптації Гуллахорнів, теорія крос-культурної адаптації Дж. Блека та М. Мендельхалла, теорія акультурації Дж. Беррі, теорія зв'язуючого феномену та ролі ностальгії в процесі адаптації в новій країні В. Волкана, теорія екстремального стресу та неможливості адаптуватися (синдром Улісса) Дж. Ачотегі, психоаналітична теорія адаптації Р. Грінберг та Л. Грінберг, згідно з якої мігранти відчувають сепараційну тривогу та безпорадність від втрати значущого об'єкта (батьківщини, рідної культури). Зазначено, що для дослідження особливе значення має визначення рівня стресу акультурації та наявність або відсутність ускладненого горювання. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що з шести емпіричних гіпотез була підтверджена одна, згідно з якою вимушені мігранти з надійним типом прив’язаності мають вищий рівень соціокультурної адаптації, ніж вимушені емігранти з ненадійними типами прив’язаності (уникаючим, тривожно-амбівалентним, дезорганізованим). Продемонстровано, що на складний процес адаптації вимушених емігрантів, впливає велика кількість індивідуальних факторів. Одним з таких факторів є тип прив'язаності. Практична значущість дослідження полягає в тому, що на його основі можна розробити рекомендації щодо консультативної та психотерапевтичної роботи як з українськими вимушеними емігрантами, так із вимушеними емігрантами з будь-якої іншої країни. Особливе значення набуває те, що повернення до країни ісходу знову актуалізує процес адаптації. Тож дослідження актуальне не лише для сьогодення, а й для майбутнього українського суспільства
Зв’язок агресивного сімейного виховання та емоційного інтелекту у дітей молодшого шкільного віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Колєснік Наталя Олегівна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню зв’язків агресивного сімейного виховання та емоційного інтелекту дітей молодшого шкільного віку. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз та емпіричне дослідження зв’язків агресивного сімейного виховання та інтелекту дітей молодшого та шкільного віку. Сім'я є набуває ключового моменту у визначенні психологічної статі дитини перших трьох років життя та є звичайним середовищем і відіграє провідну роль в інтелектуальному розвитку дитини. Американський дослідник Е. Баум встановив, що у дітей, які виховуються в неблагополучних і благополучний сім'ях, різниця в інтелектуальному розвитку дітей досягає двадцяти балів і, крім того, впливає на ступінь участі людини в культурі на всіх етапах соціалізації. Отримані результати дозволяють зробити висновки що родинна є головним фактором у інтелектуальному розвитку дитини та її сприйнятті навколишнього середовища таким як інтерпретували батьки, її впевненість та інтелектуальні властивості також пов’язана з батьківсько-дитячими відносинами. Основний рівень вимог молодшого школяра пов'язаний з певними переживаннями, а також з яскраво вираженим емоційним самопочуттям. Значний рівень досягнень та прагнення значною мірою визначається характером успішності учнів. Зміни рівня вимог супроводжуються не тільки оцінкою дитини за її успіхи та невдачі. На основі підібраного інструментарію було проведено емпіричне дослідження батьківсько-дитячих взаємин та особистісних відносин. Використано такі методики як: тест-опитувальник батьківського відношення до дітей» А.Я. Варги, В.В. Століна; Проективна методика «Малюнок сім’ї»; Проективний тест особистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій «Будиночки» О.О. Орєхова; Методика «Обери потрібне обличчя» - тест на виявлення дитячої тривожності, переважання позитивних та негативних емоцій Р. Темла, В. Амена, М. Доркі; Опитувальник «Стилі батьківського виховання» С. Степанова; «Опитувальник дитячо-батьківської емоційної взаємодії» (Методика ОДРЕВ) Е.І. Захарової; Опитувальний лист для класного керівника «Виявлення особливостей емоційного стану дітей молодшого шкільного віку» Н. Артюхіна, А.М. Щетініна. За результатами математичної статистики гіпотези нашого дослідження роботи, можемо зазначити, що у результаті проведеного теоретичного та емпіричного дослідження зв`язків впливу сімейного виховання на емоційний розвиток дітей молодшого шкільного віку, що ми переконалися в її підтвердженні.
Зв’язок вибору музики та індивідуально- психологічних характеристик людини
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Байрак Владислава Сергіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку вибору музики та індивідуально-психологічних характеристик людини. Музика грає важливу роль в суспільстві не лише як елемент мистецтва та культури, а й як засіб впливу на когнітивний, поведінковий та емоційний аспекти людини. Обґрунтовано, що музичні уподобання, як правило, є відображенням внутрішніх потреб, емоційного стану та особистісних характеристик. З’ясовано, що вибір музичних жанрів є показником певних рис особистості та психоемоційного стану людини. Вибір музики особистістю обумовлений її індивідуально-психологічними характеристиками, такими як темперамент, рівень емоційної стабільності, когнітивний стиль та особистісні цінності. Акцентується, що певна музика має схожий емоційний відгук у людей зі схожими психологічними характеристиками. Розглядаючи зв’язок вибору музики і індивідуально-психологічних характеристик людини виокремлено, що музика має і фізіологічний вплив на організм людини, окрім емоційного. Стверджується, що існує взаємозв’язок між прослуховуванням музичних уривків різних жанрів і змінами в психологічному та фізичному стані учасників дослідження. Розкрито, що характер реакції на певну мелодію залежить від жанру музики, гендерних особливостей і попереднього досвіду слухачів. Зазначено, що сприйняття людини залежить від її життєвого досвіду, характеру самої особистості та умов, в яких відбувається ситуація. Злежно від музики, яку людина слухає в конкретний момент, ситуація, що відбувається, сприймається по-різному. Наголошено, що музика є важливою частиною у житті багатьох людей. Вона мотивує, підтримує, покращує концентрацію та працездатність, заряджає енергією або заспокоює. За результатами експериментального дослідження у роботі встановлено, що музичні вподобання студентів можна використовувати як інструмент для ідентифікації їхніх особистісних рис, таких як екстраверсія, емоційна стабільність чи відкритість до нового досвіду. Також, студентам із підвищеною тривожністю можна рекомендувати музичні жанри, які сприяють релаксації та зниженню пульсу, наприклад, класичну музику або інструментальні композиції. Для тих, хто потребує підвищення енергії чи емоційного збудження, доцільно використовувати рок або електронну музику. Обґрунтовано, що 30% респондентів віддають перевагу популярній музиці, 25% — року, 20% — класиці, 15% — джазу, і 10% обрали електронну музику як основний жанр для прослуховування. Визначено, що музика є важливим засобом емоційної регуляції, самовираження та формування когнітивно-асоціативних уявлень. Зокрема, екстраверти віддають перевагу динамічним жанрам, інтроверти — спокійним і рефлексивним, студенти з високим нейротизмом використовують музику для заспокоєння, а відкритість до досвіду сприяє вибору експериментальних і творчих композицій. Також показано, що на основі аналізу п’яти факторів особистісних рис (екстраверсія, відкритість до досвіду, нейротизм, доброзичливість, сумлінність) можна визначити, як кожен із них відображає певні аспекти внутрішнього світу та поведінки студентів. Вплив класичної музики на учасників дослідження підкреслив її здатність заспокоювати та сприяти відновленню емоційного балансу. Вплив музики значною мірою залежить від особистісних характеристик слухачів, що дозволяє використовувати музику як засіб адаптації до індивідуальних потреб. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можна використовувати в освітній сфері для покращення навчального процесу та в психологічній сфері для музикотерапії, застосовувати музику як інструмент для підвищення емоційної стабільності, розвитку креативності та соціальної інтеграції молоді. Також активно музика використовується в терапевтичній роботі з дітками з особливими потребами для активізації функцій нервової системи, зменшення порогу болю, зменшення вироблення гормонів стресу, зниження напруги м’язів, покращення координації рухів, підвищення рівня енергії, покращення пам’яті.
Копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Філоненко Марина Віталіївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю. Актуальність дослідження зумовлено необхідністю розробки ефективних способів терапії стресових станів, пов'язаних із тяжкими захворюваннями, а також здійсненням ефективної корекції посттравматичних станів. Результати дослідження можуть сприяти вдосконаленню методів психологічної допомоги онкохворим. У теоретичній частині роботи проведено ґрунтовний аналіз понять «допінг-стратегії» та «локус контроль», їхніх визначень, історії вивчення та основних характеристик. Окреслено специфіку дослідження копінг-стратегій як невід’ємного атрибуту ефективного подолання хвороби та його співвідношення зі стадіями прийняття хвороби. Розглянуті основні типи ставлення до хвороби які впливають на емоційний стан та допінг-стратегії пацієнта. Емпірична частина роботи включає дослідження взаємозв'язку між копінг-стратегіями і локусом контролю та етапами прийняття хвороби і типами ставлення до хвороби. Якісний аналіз питань дав можливість прослідкувати більш детально особливості психологічного стану хворих, прояви стадій прийняття хвороби та способи реагування на хворобу. На основі отриманих результатів було виявлено низку взаємозв’язків між типами ставлення до хвороби та копінг-стратегіями, між типами ставлення до хвороби та локусом контролю, між копінг-стратегіями та локусом контролю, між копінг-стратегіями та етапами прийняття хвороби, між етапами прийняття та типами ставлення до хвороби, що дає величезну базу для кращого розуміння психологічних особливостей хворих та причинно-наслідкових зв’язків тих психологічних процесів, які спостерігаються у хворих при проходженні цієї кризової ситуації. Результати дослідження мають важливе значення для поглибленого розуміння копінг-стратегії онкохворих в залежності від локусу контролю.
Організаційні компоненти культури компанії як чинники психічного благополуччя персоналу та залученості в роботу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Кравченко Тетяна Миколаївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження організаційних компонентів культури компанії як чинників психологічного благополуччя персоналу та залученості в роботу. Організаційна культура формує не лише поведінку працівників, але й впливає на їхній емоційний стан, рівень мотивації та залученість у робочі процеси. Особливого значення ці аспекти набувають у зв’язку з викликами сьогодення для нашої країни. Психічне благополуччя персоналу є однією з основних передумов ефективної діяльності організації, оскільки це важливий аспект життя людини, що впливає на її ефективність, здоров’я та соціальну взаємодію. Обґрунтовано, що існує взаємозв’язок між емоційним станом, соціальними зв’язками, особистісним розвитком і професійними досягненнями, встановлено динамічний характер благополуччя як процесу. Підтверджено, що фізична безпека, емоційна підтримка та соціальні зв’язки відіграють ключову роль у забезпеченні гармонійного функціонування персоналу. З’ясовано, що психологічне благополуччя у професійній діяльності є багатогранною категорією, яка формується під впливом трьох ключових груп чинників: організаційних, індивідуальних та зовнішніх. Організаційні аспекти, такі як сприятлива культура, ефективне управління, професійний розвиток і підтримка команди, створюють базу для комфортної роботи та зменшують рівень стресу. Стверджується, залученість у роботу залежить від балансу між вимогами до роботи й доступними ресурсами. Створення сприятливих умов, таких як підтримка керівництва, можливості розвитку та позитивна організаційна культура, сприяє підвищенню мотивації, ефективності та психологічного благополуччя працівників. Наголошено, що організаційна культура виступає системоутворюючим елементом, який безпосередньо впливає на психологічний комфорт працівників, їхню мотивацію, задоволеність та рівень залученості. Зa peзультaтaми eкcпepимeнтaльнoгo дocлiджeння у роботі встановлено, що співробітники з високим індексом організаційної напруженості схильні демонструвати середній та вище рівні негативного впливу роботи на психологічний стан. Тобто існує кореляція між організаційною напруженістю та психологічним станом працівників. Негативний вплив роботи на психологічний стан може проявлятися у вигляді хронічного стресу, емоційного виснаження, зниження мотивації та ризику професійного вигорання. Підтверджено, що працівники, які демонструють середній і вище рівні негативного впливу роботи на психологічний стан, також виявляють низький рівень суб’єктивного благополуччя. Це свідчить про те, що погіршення психологічного стану може бути пов’язаним зі зниженням суб’єктивного благополуччя. Це може проявлятися у вигляді емоційного виснаження, тривалого стресу, зниження задоволеності життям і роботою, а також погіршення міжособистісних стосунків. Визначено, що працівники з низьким рівнем привабливості організаційної культури не демонструють високих рівнів залученості в роботу по показнику «відданість». Тобто, співробітники можуть відчувати недостатню емоційну прив’язаність до організації, виявляти менше ініціативи та бути схильними до пошуку нових можливостей працевлаштування. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати та запропонована програма заходів задля змін в організаційній культурі компанії, може бути використана управляючим персоналом компаній з метою підвищення рівня психологічного благополуччя персоналу та рівня залученості в роботу.
Особистісні особливості задоволеності професійною діяльністю працівників юридичної сфери
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Чернишова Євгенія Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особистісних особливостей задоволеності професійною діяльністю працівників юридичної сфери. Враховуючи значні зміни в психологічному стані українців, про що свідчать останні дослідження, ми припускаємо, що війна стала важливою категорією, що може впливати на задоволеність роботою серед працівників різних галузей, та особливо працівників юридичної сфери. Розглянуто загальну характеристику особистісних особливостей людини. Сучасні дослідження особистісних рис, зокрема таких аспектів, як емоційна стабільність, екстраверсія, відкритість до нового досвіду, свідомість і доброзичливість, дозволяють не лише класифікувати особистість, але й прогнозувати поведінку в різних життєвих ситуаціях. Це, у свою чергу, сприяє більш ефективному використанню людського потенціалу у професійній, освітній та соціальній сферах. Отже, вивчення особистісних особливостей людини є важливим для розуміння механізмів її розвитку, адаптації до умов середовища та побудови гармонійних стосунків із суспільством. З’ясовано, що задоволеність роботою певною мірою є індивідуальною характеристикою. З точки зору диспозиційного підходу було визначено взаємозв’язок між особистісними особливостями людини і його задоволеністю життям і роботою. Виділено 2 основні групи факторів задоволеності роботою і її ефективності: соціальні та особистісні. Акцентується, що дослідження показали, що серед багатьох особистісних характеристик можна виділити п’ять ключових факторів, які мають зв’язок із задоволеністю професійною діяльністю: Сумлінність, Екстраверсія, Доброзичливість, Емоційна врівноваженість, Відкритість до нового. Стверджується, що працівники можуть відчувати різні форми задоволеності працею, серед яких: прогресивна, стабільна задоволеність, задоволеність у змиреності, а також конструктивна та фіксована незадоволеність та псевдозадоволеність. Наголошено, що для того щоб вивчити особистісні якості, що визначають ефективність професійної діяльності працівників юридичної та співробітників органів внутрішніх справ, необхідно провести психологічний аналіз цієї діяльності, виявити її специфічні особливості і розкрити її структуру. Знаходження закономірності професійної діяльності дозволяє не тільки вивчити її, а й розробити систему організаційних заходів, спрямованих на її вдосконалення. На думку В. Васильєва, В. Коновалової, А. Столяренка та ін., професійну діяльність працівників органів внутрішніх справ характеризується особливими психологічними особливостями. Зa peзультaтaми eкcпepимeнтaльнoгo дocлiджeння у роботі встановлено, що 62% учасників мають низький рівень задоволеності професійною діяльністю. Визначено за допомогою методики TIPI-Україна (Ten Item Personality Inventory) 21% учасників є інтровертами, 50% - амбровертами і 29% екстравертами. За шкалою доброзичливості 50% респондентів мають середній рівень. Результати емоційної стійкості на найвищому рівні визначено на високому рівні – 39%. Відкритість до нового досвіду проявляється у працівників юридичної сфери на низькому рівні – 42%. Найвищі показники комунікативних здібностей отримано на середньому рівні (44%). Щодо організаторських здібностей, що 28% респондентів показали нам низькі результати. Ситуативна та особистісна тривожність у працівників юридичної сфери за допомогою методики Шкала тривоги Спілбергера, виявлена на середньому та високому рівнях. Під час підготовки до проведення емпіричного дослідження нами було сформовано емпіричні гіпотези, за результатами проведених методик можемо стверджувати: що високий рівень емоційної стійкості працівників юридичної сфери позитивно корелює із задоволеністю їхньою професійною діяльністю; працівники з високим рівнем комунікативних, організаторських навичок та рівнем емоційного інтелекту демонструють вищу задоволеність своєю роботою у юридичній сфері. Отже, у контексті юридичної діяльності, що характеризується високим рівнем психологічного навантаження та складністю виконуваних завдань, проведене дослідження дозволяє визначити ключові особистісні характеристики, які сприяють задоволеності роботою. Результати стали основою для розробки практичних рекомендацій щодо професійного розвитку працівників. Основними факторами, які впливають на задоволеність професійною діяльністю, є комунікативні та організаторські здібності, емоційний інтелект, а також нейротизм і особистісна та ситуативна тривожність. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть використовувати у практиці практичні психологи під час роботи з працівниками юридичної сфери.
Особистісні характеристики працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Неклеса Олена Миколаївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії. У сучасному суспільстві, де комунікація та взаємодія між людьми є основою успішного функціонування організацій, дослідження особистісних характеристик працівників набуває особливого значення. Одним із важливих аспектів міжособистісної взаємодії є явище маніпулювання, яке часто визначає якість професійних стосунків, рівень довіри між колегами, ефективність командної роботи та загальний психологічний клімат у колективі. В межах теоретичного аналізу опрацьовано наявну теоретичну базу щодо вивчення поняття «маніпулювання» та «макевіалізм». Визначено, що маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження у іншого намірів, що не співпадають з його реальними цілями та бажаннями. Маніпулятори, задля досягнення своєї мети, у той чи іншій ситуації використовують майже усі процеси психологічного впливу, такі як: впливи на несвідому сферу; впливи на свідомість людини; впливи на цінності та норми людини. Відповідно, макіавеллізм – це схильність людини до маніпулювання іншими в міжособистісних взаєминах. Таким людям притаманно приховування своїх істинних намірів і, завдяки відволікаючим маневрам, досягнення поставлених цілей, які часто суперечать інтересам та цілям суб’єкта, стосовно якого здійснюється маніпуляція. Макіавеллізм відрізняється від маніпуляції тим, що: маніпуляція передбачає прихований вплив на установки й поведінку учасників взаємодії, макіавеллізм - поєднання як завуальованого, так і відкритого спонукання інших осіб до прийняття певних рішень і виконання відповідних дій. Охарактеризовані ознаки схильності особистості до маніпулювання у міжособистісній взаємодії, окреслені причини маніпулятивної поведінки, такі як відсутність довіри до людей, до себе, до світу; відсутність любові до себе; страх людини залишитися самотньою; страх перед скрутним становищем; потреба отримувати схвалення від інших людей; зазначено, що різні культури в різній мірі сприяють маніпулятивній поведінці: Я-незалежні культури, які орієнтовані на успіх та владу, в більшій мірі сприяють розвитку схильності до маніпуляції, ніж Я-залежні культури, які орієнтовані на встановлення емоційних контактів з довкіллям. З’ясовані особистісні характеристики осіб зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії: такім особам притаманні: високий рівень психічного розвитку (гнучкість, хороша адаптивність); домінантність, агресивність, асоціальність, сміливість, амбіційність, наполегливість, егоїстичність, низький рівень емпатії, емоційна відстороненість від співрозмовника, підозрілість, вороже і скептичне ставлення до інших, схильність демонструвати свої сильні сторони, в спілкуванні орієнтація на себе, а не на партнера; нехтування етичними і культурними цінностями і нормами, домінування економічних та соціально статусних цінностей над моральними та гуманістичними, несформованість ієрархії інструментальних цінностей; емоційний дискомфорт, занижена самооцінка; орієнтація на досягнення, відсутність схильності до ризику; залежність. Маніпулятор зовнішньо впевнений у собі, у своїй здатності викликати симпатію та схвалення інших, але все ж він не вірить у свої можливості контролювати власне життя. Представлено аналіз результатів емпіричного дослідження особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії. За результатами цього аналізу встановлено, що концептуальна гіпотеза: про те, що схильність до маніпулювання у міжособистісній взаємодії пов’язана з певними особистісними характеристиками працівників підтвердилася частково. Зокрема було виявлено, що чим вищий рівень схильності до маніпулювання у міжособистісній взаємодії, тим вище маніпулятивна спрямованість особистості у спілкуванні. При цьому не було виявлено статистично значущих кореляційних зв’язків між схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії та авторитарною, діалогічною (комунікативною), конформною та альтероцентричною спрямованістю особистості у спілкуванні. Також, чим вище у людини показники схильності до маніпулювання, тим менше вона є доброзичливою та контролює себе, а також має низькі рівні прояву таких властивостей як любов до знань, доброта, справедливість та надія. Подальшими перспективами дослідження може бути порівняльний аналіз особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії з різним стажем роботи на державній службі та у приватних кампаніях.
Особливості застосування методів психологічного впливу в правоохоронній діяльності
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Коренев Олексій Олексійович
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню проблеми застосування методів психологічного впливу у слідчій практиці; проаналізовано теоретичні та практичні аспекти застосування психологічного впливу у вітчизняних та закордонних дослідженнях. Сформульовано психологічні детермінанти, що зумовлюють високий рівень напруженості слідчої діяльності; визначено причини, що ускладнюють роботу слідчого та сприяють застосуванню слідчими неправомірних методів впливу; визначенню значущості окремих методів впливу на підвищення ефективності діяльності слідчого; виокремлено пріоритетна роль психологічних методів впливу у практичній діяльності слідчих; проаналізовано об’єктивні та суб’єктивні умови застосування слідчими неправомірного психологічного впливу. Аналіз проблеми становлення і розвитку методів психологічного впливу на особистість у слідчій діяльності свідчить про те, що він був предметом дослідження переважно криміналістичної галузі знань та базувався, в основному, на карально-винагородних засадах. Разом з тим, розгорнутий теоретичний аналіз цієї проблеми дозволив нам констатувати, що психологічний вплив передбачає два основних напрямки: заохочення і покарання. Ці методи реалізуються численними способами і прийомами із використанням різноманітних тактик і стратегій, що створює достатню складність як під час навчання спеціалістів, так і у виборі засобів психологічного впливу для застосування у професійній діяльності слідчого. У ході дослідження було виявлено, що переважна кількість респондентів як серед слідчих, так і серед курсантів, вважає, що головна роль у розслідуванні злочинів повинна належати правомірним і допустимим психологічним методам впливу. Однак недостатній рівень знань та вмінь працівників слідчих підрозділів у використанні способів правомірного психологічного впливу, обумовлений як незадовільним станом професійної підготовки, так і неопрацьованістю способів передавання досвіду застосування психологічного впливу, що призводять до зниження ефективності слідчої діяльності та сприяє формуванню соціально-негативного ставлення населення до правоохоронних органів. Доведено, що використання методів психологічного впливу у професійній діяльності слідчих сприяє більш детальному та точному підбору слідчими методів впливу на особистість у ситуаціях розслідування злочинів, у залежності від пріоритетності визначальних характеристик життєдіяльності учасника розслідування (підслідного, свідка, потерпілого тощо) що, у свою чергу, підвищує результативність та ефективність практичної діяльності слідчого.
Особливості мотиваційної сфери особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Владимиренко Ігор Вячеславович
Кваліфікаційна робота присвячена визначенню особливостей мотиваційної сфери особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації. У першому розділі розглянуто сучасні концепції мотивації та їх значення для розуміння психологічних механізмів, які представляють спрямованість та ефективність діяльності особистості. Особливу увагу приділено формуванню позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до професії на етапі навчання. Доведено, що мотиваційна сфера особистості слідчих на ранніх етапах професіоналізації суттєво змінюється за своїм змістом у різних структурних елементах: спрямованістю мотивів, рівнем вираженості ціннісних та кар’єрних орієнтацій, характеру емоційного сприйняття важливих сфер життя; зміни мотиваційної сфери обумовлюються специфічними службовими умовами та об’єктом праці, вони можуть бути як позитивними і приводити до успішної професійної адаптації, так і негативними, які викликають професійну деформацію особистості, сприяють прийняттю рішення звільнитися. Виявлено особливості мотиваційно-ціннісної структури, проаналізовано вираженість різних типів мотиваційних комплексів професійної мотивації слідчих на ранніх стадіях професіоналізації. Визначено особливості кар’єрних орієнтацій слідчих та досліджено рівень задоволеності працею молодих працівників-слідчих. Проаналізовано ставлення до себе як фахівця та професійно важливих понять у слідчих на різних стадіях професіоналізації. Досліджено типи самоідентифікації професіонала-слідчого. Визначено, що провідною ознакою ефективності розвитку професійної кар’єри слідчих є відповідність його реальних якостей функціональним компонентам професійної діяльності. У ході дослідження було виявлено, що на першому курсі навчання у курсантів зовнішня позитивна мотивація превалює над внутрішньою. Сприятливий мотиваційний комплекс пов’язаний з перевагою внутрішньої мотивації, несприятливий – зовнішньої. Сприятливий мотиваційний комплекс на початку навчання зустрічається лише у третини опитуваних і зростає в міру занурення в професійне середовище слідчих. Для першокурсників важливими є соціальні контакти та можливість самовираження, для курсантів випускного курсу ці цінності відходять на другий план, зростає потреба у саморозвитку, значущим становить власний престиж. У слідчих зі стажем трудової діяльності до 3-х років важливими ціннісними орієнтаціями виступають прагнення до саморозвитку, власного престижу, професійного самовдосконалення. Чим більше особистість занурюється у професійне середовище, рівень цінності соціальних контактів знижується, а важливість власного престижу зростає. Аналіз виявлених пріоритетів у кар’єрних орієнтаціях дозволяє зробити висновок, що у слідчих зі стажем трудової діяльності до 3-х років адекватні кар’єрні орієнтації більш виражені ніж у першокурсників і випускників. Рівень адекватних кар’єрних орієнтацій слідчих має тенденцію до росту в міру їх занурення у професійне середовище. У процесі отримання освіти відбувається змістовне наповнення компонентів образа професії новим значенням, збагачується досвід, формується стійке ставлення до обраної професійної діяльності, спостерігається загальна тенденція усвідомлення професійних ролей у період навчання у вузі. Ідентифікація з професією у досліджуваних збільшується в міру занурення у професійне середовище. На неусвідомленому емоційному рівні спостерігається тенденція до прийняття таких важливих професійних понять, як «робота», «кар’єра» «слідчий», значимість яких зростає в міру професіоналізації. Причому у молодих слідчих, що мають сприятливий мотиваційний комплекс відмічається вищий рівень самоідентифікації з професією, ніж у слідчих з несприятливим мотиваційним комплексом. Разом з ростом емоційного сприйняття професійно важливих понять виявлено зменшення значимості та актуальності за середнім рангом колірних асоціацій поняття «система ОВС», яке майже у половини досліджуваних слідчих асоціюється з чорним та сірим кольорами, що вказує на неприйняття опитуваними системи, в якій вони працюють. За результатами отриманих даних обґрунтовано психолого-педагогічні рекомендації щодо формування мотиваційної сфери слідчих на ранніх стадіях професійного становлення.

Переглянути

Перегляд 2024-2025 н.р. за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування