2024-2025 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/5468

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 50

Взаємозв’язок особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Луніна Олена Станіславівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано взаємозв’язок особистісних властивостей тривожного спектру та досягальної активності школярів та студентів. Проведений теоретико-методологічний аналіз існуючих підходів до вивчення тривожності дозволив визначити, що у ситуації досягнення як комплексу зовнішніх умов, у яких особистість прагне виявити власні здібності на найвищому рівні, з високою імовірністю актуалізується мотивація досягнення. Узагальнено структуру ситуаційних і психологічних характеристик, які у повторюваній ситуації досягнення можуть призводити до виникнення особистісних властивостей тривожного спектру, утворює своєрідний комплекс досягнення. Його складниками є: високі рівні мотиву уникнення невдачі, ситуативної та особистісної тривожності, низький рівень емоційної стійкості особистості; другорядними складниками є інфантильний або тривожний типи особистості. Визначено, що комплекс досягнення має ознаки диспозиційності, оскільки рівень його складників не змінюється з часом. В емпіричному розділі з’ясовано, що школярі, студенти та випускники закладу вищої освіти відрізняються за видами основних незадоволених потреб, рівнями прояву ситуативної тривожності та емоційного дискомфорту. Студенти, які належать до гомогенних за рівнем здібностей груп, є схильними до актуалізації особистісних властивостей тривожного спектру в ситуації досягнення. У школярів та випускників в ситуації досягнення комплекс досягнення виникає з низькою вірогідністю. Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів окресленої проблеми. Подальші наукові пошуки можуть стосуватися розробки тренінгу протидії виникненню тривожних властивостей особистості.
Психологічні механізми та способи подолання сімейного конфлікту
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Юшко Яна Сергіївна
Кваліфікаційне дослідження присвячено вивченню психологічних механізмів та способів подолання сімейного конфлікту. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз проблеми сімейних конфліктів, зокрема, на вивчення їх психологічних аспектів та механізмів. Визначено основні особливості конфліктів між подружжям та їх типи. На основі підібраного інструментарію здійснено психологічну діагностику взаємин у 30 сім'ях. Вибірка включала сім'ї з різним соціально-економічним статусом, рівнем освіти батьків та сімейним статусом (повні сім'ї та сім'ї з одним з батьків). Усі учасники дали згоду на участь у дослідженні та були проінформовані про конфіденційність та анонімність зібраних даних. Розроблено та експериментально апробовано авторську корекційно-розвиткову програму, спрямовану на покращення сімейних взаємин та зниження рівня конфліктності. За результатами впровадження корекційно-розвиткової програми спостерігалися позитивні зміни в емоційному стані учасників, покращення їхніх взаємин та зниження кількості конфліктних ситуацій. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження вивчення взаємин у сім'ях дозволили виявити домінуючі типи реагування на конфлікти, а також розробити практичні рекомендації для батьків і фахівців щодо ефективного подолання сімейних конфліктів. Дослідження показало, що одним із ключових факторів, які впливають на динаміку сімейних конфліктів, є рівень емоційної зрілості учасників взаємин. Важливим практичним напрямом роботи є розробка рекомендацій для фахівців, які працюють із сім'ями. Зокрема, наголошено на необхідності врахування індивідуальних особливостей кожної сім'ї, її соціального та культурного контексту. Перспективи подальшого вивчення проблематики сімейних конфліктів включають дослідження впливу зовнішніх стресових факторів, таких як фінансова нестабільність або соціальна ізоляція, на взаємини у сім'ї. Це дозволить удосконалити існуючі підходи до роботи з сім'ями та розробити нові стратегії підтримки, спрямовані на збереження емоційного благополуччя та зміцнення родинних зв'язків.
Особистісні характеристики працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Неклеса Олена Миколаївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії. У сучасному суспільстві, де комунікація та взаємодія між людьми є основою успішного функціонування організацій, дослідження особистісних характеристик працівників набуває особливого значення. Одним із важливих аспектів міжособистісної взаємодії є явище маніпулювання, яке часто визначає якість професійних стосунків, рівень довіри між колегами, ефективність командної роботи та загальний психологічний клімат у колективі. В межах теоретичного аналізу опрацьовано наявну теоретичну базу щодо вивчення поняття «маніпулювання» та «макевіалізм». Визначено, що маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження у іншого намірів, що не співпадають з його реальними цілями та бажаннями. Маніпулятори, задля досягнення своєї мети, у той чи іншій ситуації використовують майже усі процеси психологічного впливу, такі як: впливи на несвідому сферу; впливи на свідомість людини; впливи на цінності та норми людини. Відповідно, макіавеллізм – це схильність людини до маніпулювання іншими в міжособистісних взаєминах. Таким людям притаманно приховування своїх істинних намірів і, завдяки відволікаючим маневрам, досягнення поставлених цілей, які часто суперечать інтересам та цілям суб’єкта, стосовно якого здійснюється маніпуляція. Макіавеллізм відрізняється від маніпуляції тим, що: маніпуляція передбачає прихований вплив на установки й поведінку учасників взаємодії, макіавеллізм - поєднання як завуальованого, так і відкритого спонукання інших осіб до прийняття певних рішень і виконання відповідних дій. Охарактеризовані ознаки схильності особистості до маніпулювання у міжособистісній взаємодії, окреслені причини маніпулятивної поведінки, такі як відсутність довіри до людей, до себе, до світу; відсутність любові до себе; страх людини залишитися самотньою; страх перед скрутним становищем; потреба отримувати схвалення від інших людей; зазначено, що різні культури в різній мірі сприяють маніпулятивній поведінці: Я-незалежні культури, які орієнтовані на успіх та владу, в більшій мірі сприяють розвитку схильності до маніпуляції, ніж Я-залежні культури, які орієнтовані на встановлення емоційних контактів з довкіллям. З’ясовані особистісні характеристики осіб зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії: такім особам притаманні: високий рівень психічного розвитку (гнучкість, хороша адаптивність); домінантність, агресивність, асоціальність, сміливість, амбіційність, наполегливість, егоїстичність, низький рівень емпатії, емоційна відстороненість від співрозмовника, підозрілість, вороже і скептичне ставлення до інших, схильність демонструвати свої сильні сторони, в спілкуванні орієнтація на себе, а не на партнера; нехтування етичними і культурними цінностями і нормами, домінування економічних та соціально статусних цінностей над моральними та гуманістичними, несформованість ієрархії інструментальних цінностей; емоційний дискомфорт, занижена самооцінка; орієнтація на досягнення, відсутність схильності до ризику; залежність. Маніпулятор зовнішньо впевнений у собі, у своїй здатності викликати симпатію та схвалення інших, але все ж він не вірить у свої можливості контролювати власне життя. Представлено аналіз результатів емпіричного дослідження особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії. За результатами цього аналізу встановлено, що концептуальна гіпотеза: про те, що схильність до маніпулювання у міжособистісній взаємодії пов’язана з певними особистісними характеристиками працівників підтвердилася частково. Зокрема було виявлено, що чим вищий рівень схильності до маніпулювання у міжособистісній взаємодії, тим вище маніпулятивна спрямованість особистості у спілкуванні. При цьому не було виявлено статистично значущих кореляційних зв’язків між схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії та авторитарною, діалогічною (комунікативною), конформною та альтероцентричною спрямованістю особистості у спілкуванні. Також, чим вище у людини показники схильності до маніпулювання, тим менше вона є доброзичливою та контролює себе, а також має низькі рівні прояву таких властивостей як любов до знань, доброта, справедливість та надія. Подальшими перспективами дослідження може бути порівняльний аналіз особистісних характеристик працівників зі схильністю до маніпулювання у міжособистісній взаємодії з різним стажем роботи на державній службі та у приватних кампаніях.
Психологічні особливості сексуальності жінок середнього віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Козар Марія Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей сексуальності жінок середнього віку. У роботі визначено сексуальність як специфічна форма комунікації, а також психологічні особливості сексуальних установок у жінок середнього віку та чинники, що на їх впливають. Теоретично обґрунтовано психологічний аналіз підходів до життєвих сценаріїв у системі життєвого орієнтування сучасної особистості, зважаючи на типові умови життя. Емпірична частина базується на даних, отриманих за допомогою комплексного психодіагностичного інструментарію, зокрема методик «Оцінка сексуального профілю» (М. Яффе, Е. Фервік), «Настанови до сексу» (Г. Айзенка), «Подолання важких життєвих ситуацій» (ПВЖС/SVF120), а також тесту «Визначення провідного драйвера» (Мері Кокс). Вибірка дослідження склала 63 жінки віком від 30 до 45 років. За результатами дослідження, виявлено, що чверть респонденток мають ознаки огиди до сексу, що може вказувати на наявність певних соціально-культурних чи особистісних бар’єрів у сприйнятті інтимних стосунків. Близько половини респонденток позитивно ставляться до порнографії, що свідчить про відкритість до сексуальних експериментів, але водночас може викликати конфлікти у партнерських стосунках за наявності різних поглядів у партнерів. Дослідження драйверів особистості показало, що для більшості респонденток домінуючим є драйвер «Будь досконалим», який відображає прагнення відповідати високим стандартам у всіх аспектах життя, зокрема в інтимних стосунках. Аналіз взаємозв’язків між сексуальними установками і механізмами психологічного захисту дозволив виявити, що високий рівень гіперсексуальності позитивно корелює з механізмами самовиправдання, пошуку соціальної підтримки та відволікання, що може слугувати засобом емоційної компенсації. Водночас виявлено негативні кореляції між жертовністю та такими психологічними характеристиками, як самоствердження і самовиправдання, що вказує на труднощі у визначенні особистих меж і схильність до емоційного вигорання. Отримані результати розширюють розуміння взаємозв’язків між психологічними характеристиками і сексуальними установками жінок середнього віку, а також можуть слугувати основою для розробки психокорекційних програм, спрямованих на підвищення рівня задоволеності життям і покращення якості інтимних відносин. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися як основа для подальших теоретичних розвідок у галузі сексології, сприяючи глибшому розумінню взаємодії між психічними аспектами та сексуальними установками особистості. Крім цього, результати нашої роботи можуть використовувати психологи, зокрема, для розробки тренінгових занять з виявлення і корекції життєвого сценарію.
Психологічні особливості формування психологами власного образу в соціальних мережах
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Бичкова Наталія Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі психологічних особливостей формування психологами власного образу в соціальних мережах. У роботі здійснено теоретичний аналіз основних положень формування психологами власного образу в соціальних мережах. З’ясовано, що в основі формування власного образу психолога лежить Я-концепція, яка являє собою сукупність всіх уявлень індивіда про себе, що виявляється в самооцінці, почутті поваги до себе, рівні домагань. Образ власного Я – це ключ особистості до самої себе та до своєї поведінки, який визначає діапазон її можливостей, тобто того, що вона може чи не може реалізувати у своєму житті. Установлено, що традиційно структуру Я-концепції розглядають у сукупності таких компонентів: когнітивний – уявлення про себе, свої навички, здібності, соціальну приналежність; емоційно-оцінний – основою є самооцінка як афективна оцінка уявлень людини про власну особистість; самооцінка передбачає такі підструктурні компоненти: позитивне чи негативне самоставлення людини; самоповага чи самозневага, почуття власної цінності або комплекс неповноцінності тощо; поведінковий – характерні поведінкові дії, тобто певна реакція, яка виникає через Я-образ та самооцінку. Запропоновано основними складовими формування змісту професійного іміджу психолога вважати, по-перше, природні якості особистості, які характеризують переважно її динамічні особливості, а, по-друге, такі особистісні якості, які активно розвиваються і формуються під впливом життєвого досвіду та навчально-професійної діяльності. З’ясовано, що успішна самореалізація в медіапросторі потребує створення різнопланових медіапродуктів (відео, публікації, банери, сторіси, візуальне оформлення акаунтів, тощо), що в свою чергу, сприяє розвитку медіатворчості серед фахівців, що пропонують свої послуги в мережі, зокрема, і серед психологів. У процесі теоретичного вивчення наукових публікацій з питань формування психологами власного образу в соціальних мережах запропоновано розглядати даний образ як сукупність двох складових: - особистісно-професійна, яка, на нашу думку, має складатися з трьох компонентів: 1) професійна ідентичність; 2) мотивація до професійної діяльності; 3) якість професійного іміджу; - поведінково-розвиткова, яка пов’язана з поведінкою психолога в соціальних мережах, та, на нашу думку, складається з двох компонентів: 1) самопрезентація психолога в соціальних мережах; 2) професійний саморозвиток психолога в соціальних мережах. За результатами проведеного дослідження установлено важливість формування власного образу психолога в соціальних мережах як за рахунок особистісно-професійних, так і за рахунок поведінково-розвиткових компетентностей психолога. Найбільш тісний зв’язок спостерігається між такими компонентами формування власного образу психолога в соціальних мережах як професійний саморозвиток (цифрова грамотність) та самопрезентація психолога в соціальних мережах. На другому місці також тісний зв’язок мають компоненти самопрезентації психолога в соціальних мережах та мотивації до професійної діяльності, що також пояснюється тим, що наявність у особистості мотиваційної складової допомагає їй більш ефективніше розвивати у себе навички самопрезентації. Тісний зв’язок також установлено між компонентами професійної ідентичності на самопрезентацією в соціальних мережах, між професійною ідентичністю та професійним саморозвитком в соціальних мережах, між професійним саморозвитком та мотивацією до професійної діяльності, між якістю професійного іміджу та професійною ідентичністю. Також розраховано коефіцієнт кореляції між особистісно професійною та поведінково-розвитковою складовими формування власного образу психолога в соціальних мережах, що також свідчить про тісний зв’язок та підтверджує гіпотезу нашого дослідження та вірність вибору складових компонентів. В якості психологічних рекомендацій за напрямом дослідження було складено міні-посібник «Соціальні мережі в житті психолога: виклики і перспективи». За результатами ознайомлення для студентів було організовано онлійн-зустріч у вигляді круглого столу у формі дискусійного обговорення. Після проведеної зустрічі проведене повторне діагностування студентів-психологів на предмет сформованості у них власного образу в соціальних мережах. Результати первинної та вторинної діагностики було порівняно з використанням критерію Манна-Уітні. Найбільш значимими складовими формування власного образу психолога в соціальних мережах, які було покращено в результаті дослідження, вважаємо самопрезентацію психолога в соціальних мережах та якість його професійного іміджу.
Психологічні особливості молодих жінок з різним рівнем емоційної залежності
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пак Алла Тимофіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі психологічних особливостей молодих жінок з різним рівне емоційної залежності. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу психологічних особливостей молодих жінок з різним рівне емоційної залежності. В основі формування емоційної залежності лежить головна причина – порушення системи стосунків зі значущими людьми. Основним симптоми подібних порушень можна вважати інфантилізм, емоційну опору на iнших, невпевненість у собі, низьку самооцінку, песимізм, самотність, підвищену тривожність i депресію, втрату власних кордонів. Доведено, що почуття i емоції кожної конкретної людини залежать від того, яка вона сама: від особливостей її психіки та фізіології, від розвитку його особистості, а також – від виховання, життєвого досвіду, сфери діяльності, соціального статусу, віри, від впливу iнших людей від багатьох iнших аспектів. Емпірично доведено, що емоційно залежні жінки мають більш високі показники самотності, мають більший показник за шкалою випадковість, тобто покладаються не на себе а на інших, більш емпатичні, мають більшу схильність до віктимної поведінки не виявляють лідерські здібності. Жінки з високим рівнем залежності мають менші показники за середніми значеннями по шкалам прихильність світу, доброта людей, справедливість миру, контрольованість світу. ступінь контролю, ступень уличі та везіння, за шкалою загальне ставлення до прихильності світу, контрольованості та справедливості подій, власної цінності, здібності управляти подіями та везінням, та мають більш низький рівень емоційного інтелекту.
Особливості мотиваційної сфери особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Владимиренко Ігор Вячеславович
Кваліфікаційна робота присвячена визначенню особливостей мотиваційної сфери особистості слідчих на ранніх стадіях професіоналізації. У першому розділі розглянуто сучасні концепції мотивації та їх значення для розуміння психологічних механізмів, які представляють спрямованість та ефективність діяльності особистості. Особливу увагу приділено формуванню позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до професії на етапі навчання. Доведено, що мотиваційна сфера особистості слідчих на ранніх етапах професіоналізації суттєво змінюється за своїм змістом у різних структурних елементах: спрямованістю мотивів, рівнем вираженості ціннісних та кар’єрних орієнтацій, характеру емоційного сприйняття важливих сфер життя; зміни мотиваційної сфери обумовлюються специфічними службовими умовами та об’єктом праці, вони можуть бути як позитивними і приводити до успішної професійної адаптації, так і негативними, які викликають професійну деформацію особистості, сприяють прийняттю рішення звільнитися. Виявлено особливості мотиваційно-ціннісної структури, проаналізовано вираженість різних типів мотиваційних комплексів професійної мотивації слідчих на ранніх стадіях професіоналізації. Визначено особливості кар’єрних орієнтацій слідчих та досліджено рівень задоволеності працею молодих працівників-слідчих. Проаналізовано ставлення до себе як фахівця та професійно важливих понять у слідчих на різних стадіях професіоналізації. Досліджено типи самоідентифікації професіонала-слідчого. Визначено, що провідною ознакою ефективності розвитку професійної кар’єри слідчих є відповідність його реальних якостей функціональним компонентам професійної діяльності. У ході дослідження було виявлено, що на першому курсі навчання у курсантів зовнішня позитивна мотивація превалює над внутрішньою. Сприятливий мотиваційний комплекс пов’язаний з перевагою внутрішньої мотивації, несприятливий – зовнішньої. Сприятливий мотиваційний комплекс на початку навчання зустрічається лише у третини опитуваних і зростає в міру занурення в професійне середовище слідчих. Для першокурсників важливими є соціальні контакти та можливість самовираження, для курсантів випускного курсу ці цінності відходять на другий план, зростає потреба у саморозвитку, значущим становить власний престиж. У слідчих зі стажем трудової діяльності до 3-х років важливими ціннісними орієнтаціями виступають прагнення до саморозвитку, власного престижу, професійного самовдосконалення. Чим більше особистість занурюється у професійне середовище, рівень цінності соціальних контактів знижується, а важливість власного престижу зростає. Аналіз виявлених пріоритетів у кар’єрних орієнтаціях дозволяє зробити висновок, що у слідчих зі стажем трудової діяльності до 3-х років адекватні кар’єрні орієнтації більш виражені ніж у першокурсників і випускників. Рівень адекватних кар’єрних орієнтацій слідчих має тенденцію до росту в міру їх занурення у професійне середовище. У процесі отримання освіти відбувається змістовне наповнення компонентів образа професії новим значенням, збагачується досвід, формується стійке ставлення до обраної професійної діяльності, спостерігається загальна тенденція усвідомлення професійних ролей у період навчання у вузі. Ідентифікація з професією у досліджуваних збільшується в міру занурення у професійне середовище. На неусвідомленому емоційному рівні спостерігається тенденція до прийняття таких важливих професійних понять, як «робота», «кар’єра» «слідчий», значимість яких зростає в міру професіоналізації. Причому у молодих слідчих, що мають сприятливий мотиваційний комплекс відмічається вищий рівень самоідентифікації з професією, ніж у слідчих з несприятливим мотиваційним комплексом. Разом з ростом емоційного сприйняття професійно важливих понять виявлено зменшення значимості та актуальності за середнім рангом колірних асоціацій поняття «система ОВС», яке майже у половини досліджуваних слідчих асоціюється з чорним та сірим кольорами, що вказує на неприйняття опитуваними системи, в якій вони працюють. За результатами отриманих даних обґрунтовано психолого-педагогічні рекомендації щодо формування мотиваційної сфери слідчих на ранніх стадіях професійного становлення.
Особливості прояву професійного вигорання суддів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Врона Олена Віталіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особливостей прояву професійного вигорання суддів. Сучасні соціальні виклики, спричинені повномасштабною війною в Україні, істотно трансформували професійну діяльність у багатьох сферах, включаючи судову систему. Військові дії, масове переміщення населення, фінансова нестабільність і психологічна напруженість стали постійними супутниками кризового буття українського суспільства. Ці умови безпосередньо впливають на психоемоційний стан людини, зокрема фахівців- суддів, які виконують ключову роль у забезпеченні правопорядку, захисті прав і свобод громадян та стабілізації суспільного життя. Професійне вигорання є серйозною загрозою для ефективності роботи суддів, особливо в умовах хронічного стресу, перевантаження і постійного прийняття рішень, що впливають на долі людей. Під час війни тиск на судову систему значно зріс через розгляд справ, пов'язаних із військовими злочинами, майновими спорами внаслідок руйнувань, кримінальними правопорушеннями, що супроводжують кризові ситуації, та вирішення питань, пов'язаних із внутрішньо переміщеними особами. Це створює нові стресові фактори для суддів, які працюють у ситуації постійного дефіциту часу та ресурсів, а також під тиском високих очікувань суспільства. У роботі визначено, що термін «професійне вигорання» використовується особливо до явища в професійному контексті і не повинен використовуватися для опису досвіду людини в інших сферах життя. Явище професійного вигорання визнано у відповідності до МКХ-11 синдромом, який концептуалізується, як результат хронічного стресу на робочому місці, з яким не впоратися. Він характеризується трьома вимірами: почуття виснаження або енергія виснаження; підвищена психічна віддаленість від роботи або почуття негативізму чи цинізму, пов'язаного з роботою; зниження професійної ефективності. Зазначено, що на професійне вигорання впливають особистісні детермінанти – соціально-економічної нестабільності, незахищеності, міжособистісної та соціальної ізоляції; висока мотивація влади; неконструктивні моделі поведінки; слабка «Я-концепція», низька професійна мотивація. Ситуативні чинники - несправедливість, соціальне порівняння й оцінка інших, негативні, нерівність взаємин, напружені або «холодні» стосунки з колегами і підлеглими тощо. Професійні фактори - емоційно насичене ділове спілкування, необхідність постійного саморозвитку і підвищення професійної компетентності, когнітивно складні комунікації, адаптація до нових людей, змінні професійні ситуації, самоконтроль і вольове рішення, пошук нових рішень, нецікава робота, необхідність творчого пошуку, відсутність готових рішень, тощо. Серед якостей, які сприяють успішності виконання професійної діяльності, а також серед тих, які перешкоджають ефективності професійної діяльності знаходяться індивідуальні психологічні чинники, що можуть бути детермінантами професійного вигорання для працівників. Представлено методологічне обгрунтування особливостей прояву професійного вигорання суддей. За результатами аналізу психологічних особлиовостей юридичної сфери було визначено ключові фактори їхньої професійної успішності і, відповідно, попередження виникнення у фахівців симптомів професійного вигорання. На основі вищезазначених досліджень визначено, що успішний юрист має володіти високим рівнем емоційної стійкості, аналітичного мислення і креативності, комунікативних навичок, моральної зрілості, а також важливим є прагнення до професійного розвитку та здатність до адаптації в умовах змін. Розвиток цих якостей дозволяє юристам ефективно виконувати свої обов’язки, зберігати високу працездатність та сприяти зміцненню довіри до правової системи. Представлені результати емпіричного дослідження з метою виявити особливості прояву професійного вигорання серед суддів. За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що переважна частина суддів є високовідповідальними та впевненими у собі людьми, проте з достатньо низькими рівнями креативності і посередніми комунікативними здібностями. За результатами статистичного аналізу можна підсумувати, що: - чим вищий рівень відповідальності у суддей, тим вищий рівень професійного вигорання; - чим вищий рівень креативності у суддей, тим нижчий рівень професійного вигорання; - чим нижчий рівень показників самоставлення та його складових у суддей, тим вищий рівень професійного вигорання, тому як не за всіма складовими самоставлення було виявленостатистично значущі кореляційні зв’язки; - чим вищий рівень комунікативних здібностей, тим нижче рівень професійного вигорання. Також в межах статистичного аналізу було з’ясованою, що відповідальність, креативність, самоставлення, комунікативні здібності не є суттєвими передумовами професійного вигорання у фахівців судової системи, що породжує перспективи подальших досліджень обраної проблематики.
Організаційні компоненти культури компанії як чинники психічного благополуччя персоналу та залученості в роботу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Кравченко Тетяна Миколаївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження організаційних компонентів культури компанії як чинників психологічного благополуччя персоналу та залученості в роботу. Організаційна культура формує не лише поведінку працівників, але й впливає на їхній емоційний стан, рівень мотивації та залученість у робочі процеси. Особливого значення ці аспекти набувають у зв’язку з викликами сьогодення для нашої країни. Психічне благополуччя персоналу є однією з основних передумов ефективної діяльності організації, оскільки це важливий аспект життя людини, що впливає на її ефективність, здоров’я та соціальну взаємодію. Обґрунтовано, що існує взаємозв’язок між емоційним станом, соціальними зв’язками, особистісним розвитком і професійними досягненнями, встановлено динамічний характер благополуччя як процесу. Підтверджено, що фізична безпека, емоційна підтримка та соціальні зв’язки відіграють ключову роль у забезпеченні гармонійного функціонування персоналу. З’ясовано, що психологічне благополуччя у професійній діяльності є багатогранною категорією, яка формується під впливом трьох ключових груп чинників: організаційних, індивідуальних та зовнішніх. Організаційні аспекти, такі як сприятлива культура, ефективне управління, професійний розвиток і підтримка команди, створюють базу для комфортної роботи та зменшують рівень стресу. Стверджується, залученість у роботу залежить від балансу між вимогами до роботи й доступними ресурсами. Створення сприятливих умов, таких як підтримка керівництва, можливості розвитку та позитивна організаційна культура, сприяє підвищенню мотивації, ефективності та психологічного благополуччя працівників. Наголошено, що організаційна культура виступає системоутворюючим елементом, який безпосередньо впливає на психологічний комфорт працівників, їхню мотивацію, задоволеність та рівень залученості. Зa peзультaтaми eкcпepимeнтaльнoгo дocлiджeння у роботі встановлено, що співробітники з високим індексом організаційної напруженості схильні демонструвати середній та вище рівні негативного впливу роботи на психологічний стан. Тобто існує кореляція між організаційною напруженістю та психологічним станом працівників. Негативний вплив роботи на психологічний стан може проявлятися у вигляді хронічного стресу, емоційного виснаження, зниження мотивації та ризику професійного вигорання. Підтверджено, що працівники, які демонструють середній і вище рівні негативного впливу роботи на психологічний стан, також виявляють низький рівень суб’єктивного благополуччя. Це свідчить про те, що погіршення психологічного стану може бути пов’язаним зі зниженням суб’єктивного благополуччя. Це може проявлятися у вигляді емоційного виснаження, тривалого стресу, зниження задоволеності життям і роботою, а також погіршення міжособистісних стосунків. Визначено, що працівники з низьким рівнем привабливості організаційної культури не демонструють високих рівнів залученості в роботу по показнику «відданість». Тобто, співробітники можуть відчувати недостатню емоційну прив’язаність до організації, виявляти менше ініціативи та бути схильними до пошуку нових можливостей працевлаштування. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати та запропонована програма заходів задля змін в організаційній культурі компанії, може бути використана управляючим персоналом компаній з метою підвищення рівня психологічного благополуччя персоналу та рівня залученості в роботу.
Взаємозв’язок між показниками схильності до переживання образи та широким спектром рис особистості студента
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Кареніна Марія Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку між показниками схильності до переживання образи та широким спектром рис особистості студента. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу переживання образи та образливості як властивості особистості. Переживання образи в роботі розглядається і як емоційний стан, що характеризується ситуативністю, актуальність, динамікою, і як стійка властивість особистості (образливість), що виявляється у позаситуативності, усталеності, схильності особистості до переживання образи навіть у не емоціогенних («не образливогенних») ситуаціях. Психологічна характеристика образи виявляється у специфічному комплексі емоційних переживань, думок, дій, реакцій, поведінки, які відбивають невідповідність суб’єктивного переживання ображеної людини об’єктивній реальності. Доведено, що наявність додатних значимих зв’язків компонентів образливості з такими властивостями особистості, як очікування позитивного ставлення від інших, самозвинувачення, агресивність, непряма та вербальна агресія, негативізм, підозрілість, роздратованість, почуття провини, ворожість, депресивність, сором’язливість, емоційна лабільність, слабкість «Я», конформність, боязкість, залежність від групи, тривожність тощо, свідчать про причетність означених рис до стійкого переживання образи, його «підтримки» і, навіть, спричинення. Емпірично доведено, що представників виділених груп образливості характеризує специфічне аранжування спектру рис особистості, що вивчаються, причому, відмінності виявляються не у їх наявності, або відсутності, а в ступені їх виразу та поєднаннях. У «образливих» осіб домінує напруженість, роздратованість, агресивність, негативізм, недовірливість, підозрілість, ревнощі, відсутність контролю за своїми емоціями і переживаннями, емоційна нестійкість, підвищена чутливість, виснаженість, невротичні симптоми. Доведено, що група «необразливих» особистостей характеризуються самоінтересом, самоповагою, впевненість у собі, соціальною сміливістю, ініціативністю у соціальних контактах, незалежністю, товариськістю, врівноваженістю тощо.
Психологічні особливості реалізації жінок після народження дітей
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Гершанік Яна Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі : психологічним особливостям реалізації жінок після народження дітей. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано: особливості реалізації жінок після народження дітей. У теоретичному розділі обґрунтовано, що період після народження дитини є критичним етапом у житті жінки, оскільки він супроводжується не лише фізичними, але й психологічними змінами. Жінки часто переживають труднощі у адаптації до нових умов, що може впливати на їх психологічний стан, самооцінку та рівень тривожності. Визначено, що поява дитини викликає зміни в соціальних стосунках, які можуть викликати почуття ізоляції або, навпаки, поглиблювати емоційний зв’язок із близькими. Зазначено, що вони виявляються в негативних почуттях та емоціях: злість, чуттєве переживання, туга, нудьга, смуток, горе, тривога, страх, самотність, дисфорія; у негативних станах: дефензивність, емоційна інертність, сором’язливість, тривожна недовірливість, фрустрація, аутофобія, аутоагресія, психологічна травма, що залежить від забарвлення, тону, часу, простору, сприйнятих людиною як щось приємне, нейтральне або неприємне. З’ясовано, що важливими факторами реалізації жінок після народження дітей є підтримка з боку сім’ї та соціального оточення, а також доступ до психологічних ресурсів. Виявлено, що жінки, які отримують емоційну підтримку, легше справляються з тривожністю та адаптуються до нових ролей. Наголошується на необхідності розвитку програм психологічної підтримки для матерів, що сприяють їх емоційному благополуччю та самореалізації. Досліджено зв'язок між самооцінкою жінок і їхніми почуттями щодо материнства. Показано, що стабільна самооцінка сприяє більш успішній адаптації до ролі матері, що, у свою чергу, впливає на емоційний стан. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що жінки, які мають підтримку оточуючих, демонструють вищий рівень задоволення від материнства та більшу готовність до самореалізації. На основі отриманих даних сформульовані рекомендації для психологів, медичних працівників та педагогів щодо створення умов для успішної адаптації жінок після народження дітей. Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для розробки програм психологічної підтримки, спрямованих на покращення психоемоційного стану жінок у післяпологовий період, а також для батьків у вихованні дітей у контексті материнства.
Роль саморегуляції в підвищенні ефективності здійснення професійної діяльності прокурорів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Боженко Наталія Василівна
Кваліфікаційна робота присвячена виявленню ролі саморегуляції в підвищенні ефективності здійснення професійної діяльності прокурорів. Перший розділ кваліфікаційної роботи присвячений теоретичному аналізу наукових праць щодо проблем саморегуляції в сучасній психології. Здійснено психологічний аналіз поняття «саморегуляція» та її впливу на психічний стан прокурорів. Визначено взаємозв’язок між розвитком особистості та саморегуляцією психічних станів. У другому розділі здійснено емпіричне дослідження індивідуально-психологічних особливостей прокурорів на вибір ними способів саморегуляції. Описано основні етапи організації, результати емпіричного дослідження та їх інтерпретація. Констатовано, що специфічною для професійної діяльності прокурорів є наявність психотравмуючих і стресогенних чинників. В діяльності прокурора мають місце нервово-психічні перевантаження, напруження емоційно-вольової сфери викликається жорсткою, детальною законодавчою регуляцією, персональною відповідальністю за прийняті рішення, взаємовідносинами з міліцією, судом, органами влади, нерівномірним темпом роботи, тиском на рішення прокурора владних структур. Отримані результати дали можливість переконатись, що використання способів саморегуляції здійснюється прокурорами не систематично, а час від часу – в періоди загострення нервово-психічних перевтомлень; способи саморегуляції, які використовуються прокурорами з метою впливу на свій психічний стан відомі їм з життєвого досвіду, як правило, вони їх спеціально не вивчали і глибоких знань відносно механізму їх дії не мають; на вибір способів саморегуляції впливає специфіка професійної діяльності прокурорів та індивідуально-психологічні особливості особистості. Використання цих та інших способів саморегуляції здійснюється ними епізодично, безсистемно і без чіткого усвідомлення їх дії та впевненості у результатах. Залежність вибору способів саморегуляції обумовлюється індивідуально-психологічними та особистісними особливостями прокурорів. До них належать рівень екстравертованості, емоційної стійкості, тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності. На вибір способів саморегуляції впливають також якості темпераменту фахівців і специфіка їх професійної діяльності. Найчастіше прокурори користуються способами саморегуляції, які пов’язані з впливом на психічні стани через мислення та усвідомлення ситуації, тобто когнітивні. І значно рідше афективні, що діють через почуття та емоції. За результатами отриманих даних було обґрунтовано необхідність розробки програми соціально-психологічного тренінгу для прокурорів з метою оволодіння ними навичками саморегуляція психічного стану.
Психологічні чинники виникнення дисбалансів в українських сім’ях під час війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Власенко Дар'я Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі вивчення психологічних чинників, що обумовлюють виникнення подружніх дисбалансів в українських сім’ях у період війни. В умовах війни родини стикаються з підвищеним рівнем стресу, що має негативний результат на якість стосунків, знижує емоційну згуртованість і посилює конфлікти між партнерами. У роботі було теоретично обґрунтовано і практично досліджено динаміку розвитку сімейних стосунків та їх стан від дії стресу, емоційного навантаження та зовнішніх кризових факторів. Було розглянуто основні моделі сімейної динаміки, значення зовнішніх і внутрішніх психологічних чинників у стосунках, а також їхню еволюцію в кризові періоди. Емпірична частина дослідження включала опитування 67 респондентів за допомогою Google Forms з використанням п'яти методик, що оцінювали рівень стресу, емоційну згуртованість, задоволеність стосунками та комунікативні навички. На основі проведеного статистичного та кореляційного аналізу було встановлено, що рівень стресу є ключовим чинником, який значно діє на якість стосунків у подружніх парах. Високий рівень стресу призводить до зниження задоволеності стосунками та ускладнює комунікацію. Разом з тим, деякі пари продемонстрували підвищену емоційну згуртованість, що свідчить про здатність подружжя підтримувати одне одного в складні моменти. У роботі також було запропоновано програму зміцнення сімейних стосунків під час війни, яка включає техніки управління стресом, розвиток комунікативних навичок, підтримку емоційної згуртованості та методи вирішення конфліктів. Особливу увагу приділено індивідуальній психологічній підтримці кожного з партнерів, що дозволяє глибше опрацювати емоційні виклики, пов’язані з воєнними обставинами. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані сімейними психологами, соціальними працівниками та спеціалістами, які працюють із сім’ями в умовах війни. Запропонована програма може бути інтегрована у психологічну підтримку родин для поліпшення подружніх стосунків та подолання кризових ситуацій.
Взаємозв’язок емоційного інтелекту та відчуття самотності у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Парханова Олена Іллівна
Кваліфікаційна робота ґрунтується на теоретичному та емпіричному дослідженні щодо взаємозв’язку емоційного інтелекту з відчуттям самотності у підлітків. Поняття самотності є досить актуальним на часі. Через швидкий темп життя, критичну ситуацію в країні ми все швидше пристосовуємось до комп’ютеризації. Знаходячись майже весь час на самоті ми втрачаємо відчуття реальності, зменшується коло контактів, втрачається відчуття емпатії, що в свою чергу впливає на інтенсивність переживання самотності. Існує безліч підходів щодо дослідження самотності, і проаналізувавши їх, ми визначаємо самотності як стан який виникає в наслідок внутрішньоособистісного конфлікту, та переживається у кожного по різному. Самотність складається з таких компонентів як: когнітивний, емоційний, поведінковий, фізіологічний, соціальний та мотиваційно-вольовий. Всі компоненти пов’язані між собою. Дослідники виділяють безліч видів самотності, проте в нашому досліджені ми спирались на класифікацію запропоновану С. Корчагіною. Вона виділяє дифузну самотність, відчужуючу та дисоціюючу. Також самотність може бути різною по тривалості, а саме хронічною, ситуативною або перехідною. Основними причинами виникнення самотності є відсутність навичок комунікації, страх залишатись на одинці, страх бути неприйнятим та засудженим, страх ставати з кимось емоційно близьким, самоствердження за рахунок інших або завищені очікування від інших людей, психічні розлади, у підлітків ще може бути проблеми в сімейній системі, адже як відомо, на стан самотності та його перебіг мають вплив відносини між батьками та дітьми, саме батьки формують досвід переживання різних станів, та формування Я-концепції. Підлітковий вік – це етап дитини коли вона переходить у стан дорослішання, на цьому фоні проявляється криза підліткового віку. Починає розвиватись когнітивна сфера, через що підліток здатен до самопізнання та самоаналізу. Самотність вперше починає усвідомлюватися саме в підлітковому віці, через розвиток свідомості. Провідною діяльністю стає інтимно-особистісне спілкування. Дружба стає на перше місце, і якщо підліток не отримує від друзів емоційного відгуку та прийняття, це призводить до глибокої самотності та проблем у соціалізації. Підліткова самотності може розгладитись по різному. З одного боку вона може знецінювати ставлення до себе, а з іншого спонукати до самопізнання та розвитку своєї особистості. Для підліткового віку є характерним емоційна нестабільність, це є невід’ємною частиною розвитку. Через збуджену нервову систему підліткам досить складно гальмувати свої емоційні прояви. Встановлено, що емоційна сфера пов’язана з когнітивними процесами. Емоції впливають на наше сприйняття, таким чином на одну й ту саму подію ми будемо реагувати по різному. Проаналізувавши різні підходи до обґрунтування емоційного інтелекту, визначено, що це здатність розуміти, контролювати та усвідомлювати власті емоції та емоції інших людей. Розрізняють внутрішньоособистісний емоційний інтелект (направлений на особистість, розуміння своїх емоцій), та міжособистісний (допомагає ефективно взаємодіяти з іншими людьми). Розуміння емоцій, як своїх так і інших, допомагає зрозуміти причини виникнення та наслідки цих емоцій та вміння контролювати їх інтенсивність. Саме завдяки емоціям ми самі надаємо подіям сенсу. Н. Холл виділяє п’ять складових емоційного інтелекту: емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, емпатія, самомотивація, розпізнавання емоцій інших людей. На емоційний інтелект впливає не тільки індивідуальний компонент, а й соціальний феномен, тобто навколишнє середовище. Таким чином ми маємо на меті не тільки встановити зв’язки емоційного інтелекту з самотністю, а й розробити тренінгову програму на підвищення рівня емоційного інтелекту і тим самим зменшення негативних проявів самотності. Узагальнюючи емпіричне дослідження, було встановлено, що 60% підлітків із вибірки мають низькі показники емоційного інтелекту який посилює відчуття самотності. Виявлено, що низькі показники внутрішньоособистісного та міжособистісного емоційного інтелекту викликають у підлітків проблеми у спілкуванні. Також було встановлено, що підлітки, які мають високі показники у шкалах «емпатія», «емоційна обізнаність» та «самомотивація» мають сильний кореляційний зв'язок зі шкалою «позитивна самотність», такі підлітки отримують радість від усамітнення та проводять цей час з користю для себе. Після проведення тренінгової програми, ми дійшли висновку, що нам вдалось у деяких респондентів підвищити рівень емоційного інтелекту тим самим знизивши показники стану негативного переживання самотності. Це доводять показники критерія U-Манна-Уітні, які вказують на те що у показниках респондентів до та після проведення програми відслідковуються статистично значущі відмінності.
Зв’язок агресивного сімейного виховання та емоційного інтелекту у дітей молодшого шкільного віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Колєснік Наталя Олегівна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню зв’язків агресивного сімейного виховання та емоційного інтелекту дітей молодшого шкільного віку. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз та емпіричне дослідження зв’язків агресивного сімейного виховання та інтелекту дітей молодшого та шкільного віку. Сім'я є набуває ключового моменту у визначенні психологічної статі дитини перших трьох років життя та є звичайним середовищем і відіграє провідну роль в інтелектуальному розвитку дитини. Американський дослідник Е. Баум встановив, що у дітей, які виховуються в неблагополучних і благополучний сім'ях, різниця в інтелектуальному розвитку дітей досягає двадцяти балів і, крім того, впливає на ступінь участі людини в культурі на всіх етапах соціалізації. Отримані результати дозволяють зробити висновки що родинна є головним фактором у інтелектуальному розвитку дитини та її сприйнятті навколишнього середовища таким як інтерпретували батьки, її впевненість та інтелектуальні властивості також пов’язана з батьківсько-дитячими відносинами. Основний рівень вимог молодшого школяра пов'язаний з певними переживаннями, а також з яскраво вираженим емоційним самопочуттям. Значний рівень досягнень та прагнення значною мірою визначається характером успішності учнів. Зміни рівня вимог супроводжуються не тільки оцінкою дитини за її успіхи та невдачі. На основі підібраного інструментарію було проведено емпіричне дослідження батьківсько-дитячих взаємин та особистісних відносин. Використано такі методики як: тест-опитувальник батьківського відношення до дітей» А.Я. Варги, В.В. Століна; Проективна методика «Малюнок сім’ї»; Проективний тест особистісних відносин, соціальних емоцій і ціннісних орієнтацій «Будиночки» О.О. Орєхова; Методика «Обери потрібне обличчя» - тест на виявлення дитячої тривожності, переважання позитивних та негативних емоцій Р. Темла, В. Амена, М. Доркі; Опитувальник «Стилі батьківського виховання» С. Степанова; «Опитувальник дитячо-батьківської емоційної взаємодії» (Методика ОДРЕВ) Е.І. Захарової; Опитувальний лист для класного керівника «Виявлення особливостей емоційного стану дітей молодшого шкільного віку» Н. Артюхіна, А.М. Щетініна. За результатами математичної статистики гіпотези нашого дослідження роботи, можемо зазначити, що у результаті проведеного теоретичного та емпіричного дослідження зв`язків впливу сімейного виховання на емоційний розвиток дітей молодшого шкільного віку, що ми переконалися в її підтвердженні.
Психологічні особливості сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім'ї та шляхи їх подолання
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пренко Альона Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз та емпіричне дослідження психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Розглянуто специфіку труднощів, що виникають на кожному етапі: створення шлюбу, народження дітей, підлітковий вік дітей, етап «порожнього гнізда» та старіння. Описані фактори, які впливають на розвиток кризових ситуацій у сім’ї та способи їх конструктивного вирішення. У роботі розглянуті поняття та визначення психологічних особливостей сімейних труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї та шляхів їх подолання. Розроблений план консультування сім’ї та описані стратегії вирішення конфлікту у родині на різних етапах життєвого циклу. Було чітке розуміння що саме потрібно робити, які методи та тренінги впливають позитивно, а які негативно. На основі підібраного інструментарію було проведено емпіричне дослідження психологічних особливостей сімейних труднощів. Використані такі методики, як: анкета «Оцінка сімейного благополуччя» (FSS), шкала тривожності Спілбергера-Ханіна, тематичне інтерв’ю, шкала оцінки сімейної взаємодії (Р. Х. Мус) та тест стратегій сімейного подолання. Результати дослідження показали різноманітність підходів до вирішення сімейних труднощів і важливість балансу між підтримкою, автономією та спільними зусиллями у подоланні проблем. Аналіз даних показав, що рівень тривожності значно впливає на стосунки у сім’ї, також що на кожному етапі життєвого циклу сім’ї є специфічні труднощі, які впливають на психологічний стан членів родини та рівень їхнього благополуччя. Найбільший рівень тривожності спостерігався у сім’ях, які перебувають на етапі виховання підлітків, де частіше виникають конфлікти через зміну ролей та потреби у встановленні автономії та індивідуальності дитини. На етапі «порожнього гнізда» виявлено тенденцію емоційного віддалення, що потребує активного залучення партнерів до спільних дій та підтримки один одного. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що сімейні труднощі є загальним явищем, які залежать від індивідуальних характеристик членів родини. Практичні рекомендації які розроблені на основі дослідження, спрямовані на підвищення рівня стійкості та витривалості родин, покращення комунікації, зниження тривожності та формування ефективних стратегій подолання труднощів на різних етапах життєвого циклу сім’ї. За результатами математичної статистики гіпотези нашого дослідження можемо вважати як частково підтверджені так і повністю підтверджені.
Особливості застосування методів психологічного впливу в правоохоронній діяльності
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Коренев Олексій Олексійович
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню проблеми застосування методів психологічного впливу у слідчій практиці; проаналізовано теоретичні та практичні аспекти застосування психологічного впливу у вітчизняних та закордонних дослідженнях. Сформульовано психологічні детермінанти, що зумовлюють високий рівень напруженості слідчої діяльності; визначено причини, що ускладнюють роботу слідчого та сприяють застосуванню слідчими неправомірних методів впливу; визначенню значущості окремих методів впливу на підвищення ефективності діяльності слідчого; виокремлено пріоритетна роль психологічних методів впливу у практичній діяльності слідчих; проаналізовано об’єктивні та суб’єктивні умови застосування слідчими неправомірного психологічного впливу. Аналіз проблеми становлення і розвитку методів психологічного впливу на особистість у слідчій діяльності свідчить про те, що він був предметом дослідження переважно криміналістичної галузі знань та базувався, в основному, на карально-винагородних засадах. Разом з тим, розгорнутий теоретичний аналіз цієї проблеми дозволив нам констатувати, що психологічний вплив передбачає два основних напрямки: заохочення і покарання. Ці методи реалізуються численними способами і прийомами із використанням різноманітних тактик і стратегій, що створює достатню складність як під час навчання спеціалістів, так і у виборі засобів психологічного впливу для застосування у професійній діяльності слідчого. У ході дослідження було виявлено, що переважна кількість респондентів як серед слідчих, так і серед курсантів, вважає, що головна роль у розслідуванні злочинів повинна належати правомірним і допустимим психологічним методам впливу. Однак недостатній рівень знань та вмінь працівників слідчих підрозділів у використанні способів правомірного психологічного впливу, обумовлений як незадовільним станом професійної підготовки, так і неопрацьованістю способів передавання досвіду застосування психологічного впливу, що призводять до зниження ефективності слідчої діяльності та сприяє формуванню соціально-негативного ставлення населення до правоохоронних органів. Доведено, що використання методів психологічного впливу у професійній діяльності слідчих сприяє більш детальному та точному підбору слідчими методів впливу на особистість у ситуаціях розслідування злочинів, у залежності від пріоритетності визначальних характеристик життєдіяльності учасника розслідування (підслідного, свідка, потерпілого тощо) що, у свою чергу, підвищує результативність та ефективність практичної діяльності слідчого.
Цифрові технології як фактор розвитку уваги та пам'яті у дітей молодшого шкільного віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Сухоніс Катерина Дмитрівна
Роботу присвячено теоретичному обґрунтуванню та емпіричному вивченню психологічних особливостей впливу цифрових технологій на розвиток уваги та пам’яті у дітей молодшого шкільного віку та розробленню рекомендацій щодо їхнього оптимального використання в освітньому процесі. З’ясовано, що молодший шкільний вік є одним із провідних етапів когнітивного розвитку дитини, сензитивним для розвитку пам’яті, уваги, мислення та мовлення. На підставі аналізу першоджерел визначено, що діти молодшого шкільного віку можуть бути віднесені до покоління Альфа, когнітивний розвиток яких перебуває під впливом цифрових технологій. Установлено значущість впливу цифрових технологій на соціокультурний розвиток дитини. З одного боку, інтерактивні додатки та цифрові медіа можуть не лише покращити когнітивні навички, креативність, цифрову грамотність і створити потенціал для самоосвіти. З іншого боку, надмірне та некероване використання цифрових технологій у дитинстві пов’язане з несприятливими наслідками, такими як зниження концентрації уваги, нижча академічна успішність та соціально-емоційні проблеми через обмежені соціальні взаємодії. Констатовано, що використання цифрових технологій дітьми пов’язане зі зниженням показників розвитку уваги, пам’яті, мовлення, з дефіцитом когнітивного розвитку. У результаті емпіричного дослідження підтверджено гіпотезу про те, що ефективний розвиток уваги та пам’яті у дітей молодшого шкільного віку може бути досягнутий за умови цілеспрямованого використання цифрових технологій у поєднанні з традиційними корекційно-розвивальними засобами, що враховують вікові психологічні особливості дітей, рівень їхньої готовності до взаємодії з цифровими засобами та специфіку навчального середовища. Розроблено та апробовано корекційно-розвивальну програму розвиток когнітивних процесів дітей, коригування недоліків розвитку уваги та пам’яті із використанням цифрових технологій, та підтверджено її ефективність. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розкритий характер впливу цифрових технологій на розвиток уваги та пам’яті дітей молодшого шкільного віку, роблена методика діагностики, корекційно-розвивальна програма з розвитку когнітивних процесів дітей молодшого шкільного віку в умовах цифровізації і методичні рекомендації до неї можуть бути використані в роботі практичних психологів освітніх установ.
Соціально-психологічні механізми формування у студентів гендерної толерантності
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Панченко Ольга Михайлівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі соціально-психологічних механізмів формування у студентів ґендерної толерантності. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено розкриттю сутності ґендерної толерантності як соціально-психологічного феномену. Визначено і обґрунтовано компоненти ґендерної толерантності студентів: когнітивний, емоційний і поведінковий. Обґрунтовано психологічні чинники, які впливають на формування ґендерної толерантності у студентів і схарактеризовано соціально-психологічні механізми формування ґендерної толерантності. У другому розділі обґрунтовано створений психодіагностичний комплекс, який складався з наступних 6 методик: Анкета «Оцінка рівня розуміння студентами змісту та проявів толерантності до ґендерних відмінностей»; Опитувальник Г. Бардієра ВІКТІ «Види і компоненти толерантності/інтолерантності; Експрес-опитувальник «Індекс толерантності» Г. Солдатової, О. Кравцової, О. Хухлаєвої, Л. Шайгерової; Методика «Виявлення схильності до емпатії» (за І. Юсуповим); Опитувальник «Самоставлення» В. Століна; Методика С. Бем «Психологічна стать» (модифікація А. Алєксєєвої). Визначено та емпірично досліджено компоненти, показники та рівні розвитку ґендерної толерантності у студентів. Рівень розвитку ґендерної толерантності визначається показниками сформованості компонентів ґендерної толерантності, зокрема: когнітивний – когнітивний, емоційний, поведінковий. У третьому розділі обґрунтовано та апробовано програму тренінгу з розвитку ґендерної толерантності студентів «Від стереотипів до толерантності: крок назустріч різноманіттю». Описано структуру програми тренінгу розвитку ґендерної толерантності, яка містила чотири заняття. Обґрунтовано процес організації формувального етапу експерименту, головним завданням якого є перевірка ефективності розробленого тренінгу. Визначено, що за рахунок впровадження тренінгу студенти ЕГ забезпечили розвиток емоційної обізнаності індивіда, сприяло усвідомленню та розумінню ґендерного образу «Я», здатності до емфатичних проявів, орієнтованості на відносини з рівними правами.Висновки містять основні результати проведених досліджень.
Психологічні особливості лідерства у педагогічному колективі
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Царікова Олена Василівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей лідерства у педагогічному колективі. Теоретичне вивчення проблеми показало, що лідерство педагогів важливе в контексті освітньої реформи на засадах Концепції нової української школи. Розкрито основні значення соціально-психологічного поняття лідерства, що може тлумачитись як певна позиція у груповій структурі, як міжособистісні взаємини за схемою «ведучий-послідовник», як комплексна особистісна властивість, як важливий чинник групової діяльності та підвищення її ефективності, як один з етапів групової динаміки. Показано, що сучасні підходи до лідерства у педагогічному колективі зумовлені суттєвими змінами в сфері людських ресурсів організацій, які визначають нові принципи і методи їх розвитку на засадах гуманістичних цінностей. Роль лідерства у педагогічному колективі зростає, оскільки закладам освіти потрібне постійне оновлення й самовдосконалення. Розкрито структуру лідерства як комплексної властивості особистості педагога, в якій виокремлено мотиваційну (потреба впливати на інших, бажання бути зразком, прагнення підтримувати, надихати), особистісну (колективні цінності, соціальна креативність, емоційний інтелект, відповідальність, організованість, стресостійкість тощо) та поведінкову (виконання лідерських ролей інтегратора, експерта, організатора, генератора ідей та настрою тощо) складові. Виявлено завдяки емпіричному дослідженню стан сформованості лідерства у педагогічному колективі за мотиваційним, особистісним та поведінковим критеріями. Високий і низький рівень мають менше чверті респондентів (20,8% і 20,4% відповідно). Решта 58,8% педагогів володіють середнім рівнем сформованості лідерства. Зʼясовано, що найкраще сформованою у педагогів є мотивація лідерства, відносно гірше ‒ поведінкова складова, найменш сформованим є особистісний компонент, отже стан сформованості складових особистісного конструкта лідерства педагогів є неоднорідним, виокремлюються складові, які сформовані відносно краще за інші. Найкраще керівники закладу освіти розпізнають особистісні якості педагогів, дещо гірше ‒ мотивацію до лідерства, а поведінкові прояви лідерства педагогів взагалі випадають з їх поля зору. Показано, шо адміністрація закладу освіти хоча й неточно, але в адекватному напрямі оцінює стан сформованості лідерства педагогів, їхні оцінки не суперечать і не є полярними до результатів психодіагностики. З метою розвитку лідерства у педагогічному колективі запропоновано розробку професійно-психoлoгiчнoгo тренiнгу, заняття якого передбачають мотивування педагогів до лідерства, оволодіння ними лідерськими якостями, вирoблення у них вмiнь i навичoк лідерства ‒ здатності до виконання лідерських ролей. Основні методи тренінгу (iнфoрмацiйне пoвiдoмлення, рoльoва гра, мoделювання ситуацiй, мoзкoвий штурм, дискусiя, в тoму числi керoвана, iндивiдуальне та групoве малювання, рoбoта в парах, рoбoта в малих групах, вправи на самoвиявлення, аналiтичнi кoментарi) спрямовані на активізацію механізмів самoпiзнання і самoрoзвитку педагогів в інтересах рефлексії власного лідерства, його значущості для професійного зростання й самовдосконалення. Практична значущість пoлягає в тoму, щo отриманi матерiали дoпoмoжуть адміністрації закладу освіти бiльш цiлеспрямoванo oрганiзoвувати рoбoту з рoзвитку лiдерських якoстей педагогів. Пiдiбраний в дoслiдженнi кoмплекс метoдик мoже бути викoристаний для виявлення лiдерства, надані методичні рекомендації будуть сприяти ствoренню oптимальних управлiнських, сoцiальнo-психoлoгiчних i внутрiшньo oсoбистiсних умoв дiяльнoстi педагoгiчнoгo кoлективу.

Переглянути

Перегляд 2024-2025 н.р. за Дата публікації

Результатів на сторінці

Налаштування сортування