2024-2025 н.р.
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Соціально психологічні чинники формування самооцінки у підлітків(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Шувалова Марія ОлександрівнаКваліфікаційна робота присвячена вивченню соціально-психологічних чинників, які впливають на формування самооцінки у підлітковому віці. Самооцінка є важливою складовою особистості підлітка, яка визначає його поведінку, мотивацію та соціальну взаємодію. У роботі теоретично обґрунтовано значення самооцінки у становленні особистості підлітків, розглянуто основні соціально-психологічні чинники її формування, такі як вплив сім'ї, однолітків, освітнього середовища та соціальних медіа. Проаналізовано різноманітні підходи до визначення структурних компонентів самооцінки та її динаміки в підлітковому віці. Емпірична частина дослідження базувалася на анкетуванні 40 респондентів віком від 11 до 13 років за допомогою Google Forms із використанням чотирьох психодіагностичних методик. Ці методики оцінювали рівень самооцінки, вплив соціального оточення, емоційний стан та рівень впевненості у собі. За результатами статистичного та кореляційного аналізу було виявлено, що рівень самооцінки підлітків суттєво залежить від якості спілкування з батьками, соціальної підтримки з боку однолітків і характеру взаємодії в освітньому середовищі. Вплив соціальних мереж виявився значущим фактором, здатним як підвищувати, так і знижувати рівень самооцінки залежно від характеру взаємодії в онлайн-просторі. У роботі також було запропоновано програму розвитку адекватної самооцінки у підлітків, яка включає психологічну підтримку, техніки саморефлексії, тренінги з комунікативних навичок, розвиток емоційного інтелекту та активну взаємодію з сім’єю. Особливу увагу приділено створенню сприятливого освітнього середовища, яке стимулює позитивний розвиток особистості. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані шкільними психологами, педагогами, соціальними працівниками та батьками для поліпшення умов формування самооцінки у підлітків. Запропонована програма може бути інтегрована у психологічну практику в освітніх закладах для створення підтримуючого середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості.Документ Психологічні властивості формування образу «Я» в соціальних мережах(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Шеремет Наталя АнатоліївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі психологічних властивостей формування образу Я в соціальних мережах. У роботі здійснено теоретичний аналіз психологічних властивостей формування образу Я в соціальних мережах. Установлено, що образ Я розглядається як складова Я-концепції та інтерпретується, здебільшого, через такі поняття як самосвідомість, самоактуалізації, самість, а також має соціальну природу в частині віддзеркалення позиції та думок оточуючих про особистість у її власному уявленні про свій образ. Формування образу Я відбувається у процесі соціалізації через засвоєння особистістю певної системи соціальних ролей та реалізації певної поведінки. З’ясовано, що існує три основні функціонально-рольові аспекти Я-концепції, а відповідно, і образу Я: 1) Я-концепція як засіб забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, яка завжди йде шляхом досягнення максимальної особистісної узгодженості та думає (піклується) про себе; 2) Я-концепція як інтерпретація досвіду на основі уявлень особистості про себе та свою поведінку; 3) Я-концепція як сукупність очікувань подій, що мають відбутися. Крім того, розповсюдженою є позиція дослідників щодо структуризації Я-концепції на такі три компоненти як: когнітивний, оціночно-афективний та поведінково-вольовий. При цьому нами установлено, що за формування образу Я в більшій мірі відповідає когнітивна складова, яка являє собою уявлення особистості про себе, образ своїх здібностей, дій, зовнішності тощо. До складу когнітивної складової входять атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики особистості, опис майна, життєвих цілей та інше. Ця складова виступає умовним поєднанням Я-ідеального (уявлення про те, якою б хотіла бути особистість за певних конкретних умов), Я-реального (цілісне уявлення про себе тут і зараз) та Я-дзеркального (відображення того, якою особистість бачать інші). Установлено, що востанні роки дослідники все частіше звертають увагу, що серед чинників формування образу Я у процесі соціалізації особистості варто відзначити вплив різноманітних соціальних інститутів, зокрема, соціальних мереж. У соціальних мережах користувачі можуть задовольнити потреби у самовираженні та самореалізації. Схвальні відгуки і підтримка значно підвищують самооцінку особистості та стають мотивуючим чинником на шляху розвитку особистості. У цьому випадку для значної частини користувачів самовираження стає важливішим мотивом для використання соціальних мереж, ніж спілкування або отримання інформації. Існує наступний поділ Я-образів користувачів соціальних мереж, який відбувається за їх статтю та віком: 1) активна столична молодь; 2) молодь зі слабкою ідентичністю; 3) провінційна молодь; 4) користувачі-«обивателі»; 5) активні «дорослі». Для отримання фактичного матеріалу і перевірки гіпотези дослідження були використані психодіагностичні методики: - для оцінювання рівня активності самопрезентації (образу Я) в соціальній мережі – методика оцінки образу себе в соціальній мережі С. Госса; - для оцінювання сформованості критерію самооцінки – методика самооцінки особистості С. Будассі; - для оцінювання сформованості критерію комунікативної установки на спілкування в мережі – Методика «Діагностика комунікативної установки» (за В. Бойком); - для оцінювання сформованості критерію комунікативної толерантності при спілкуванні в мережі – Методика «Діагностика комунікативної толерантності» (за В. Бойко); - для оцінювання сформованості критерію емоційної налаштованості на спілкування в мережі – Методика «Діагностика перешкод у встановленні емоційних контактів» (за В. Бойко); За результатами дослідження було підтверджено всі чотири концептуальні та емпіричну гіпотези. Розроблено комплекс тренінгових занять з покращення формування образу Я та самопррезентації особистості в соціальних мережах. Метою проведення тренінгу є формування у учасників навичок культури спілкування в мережі та формування і самопрезентації образу Я, а також надання їм достатнього обсягу знань та інформації з цього питання. Порівняння результатів діагностики до та після проведення нами тренінгових занять показало, що ми змогли покращити (збільшити) середній (оптимальний) рівень самопрезентації особистістю власного образу Я в мережі з 45% до 50%, тобто на 5%.Документ Зв’язок самоактуалізації особистостей студентського віку та їх захоплення віртуальним простором(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Швець Артем СергійовичКваліфікаційна робота присвячена проблемі зв’язку самоактуалізації особистостей студентського віку та їх захоплення віртуальним простором. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано зв’язок самоактуалізації особистостей студентського віку та їх захоплення віртуальним простором. Самоактуалізація – це ідеальна діяльність особистості стосовно конструювання власної «Я концепції», когнітивний аспект ментальної активності людини. Результати теоретичного аналізу засвідчують співзвучність становлення самоактуалізації особистості в юнацькому віці з виникненням і активним розвитком основних психологічних новоутворень цього етапу онтогенезу людини. Самовизначення юнака обумовлюється не стільки системою освоєних знань, скільки готовністю до прийняття рішень, самостійних і відповідальних дій в нових ситуаціях (гнучкість поведінки). Студентський вік є сензитивним до впливів середовища, зокрема віртуального, адже саме в цей період відбувається активне формування особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. Результати теоретичного аналізу дозволили констатувати, що віртуальний простір – це «середовище проживання», в якому ініціюються нові форми прояву самоорганізації людини, створюються нові сфери самовираження і самоактуалізації особистості юнацького віку, у зв’язку з чим було виділено три основні напрямки для дослідження віртуальної активності юнаків: комп’ютерні онлайн ігри; спілкування; пошук інформації та дозвіллєва активність. Результати емпіричного дослідження показали, що існує статистично достовірний обернений зв'язок між Інтернет-залежністю та самоактуалізацією особистості юнацького віку: 1) зі збільшенням часу, який особистість проводить у віртуальному просторі, знижується рівень її самоактуалізації (компетентності в часі, самопідтримки, реактивної чутливості, спонтанності, самоприйняття, синергії, пізнавальної потреби, креативності); 2) досягнення юнаків, отриманні під час інтенсивного використання віртуального простору, викликають у них підвищення суб’єктивної оцінки результатів досягнутого при низькому рівні об’єктивних показників цих результатів; 3) підвищення показників контактності, прийняття природи людини, самопідтримки, пов’язані зі збільшенням часу, який студент проводить у віртуальному просторі. Отримані дані не вичерпують усіх аспектів досліджуваної проблеми. Перспективними вважаються розробка корекційної програми, а також дослідження самоактуалізації представників інших вікових груп Інтернет котристувачівДокумент Соціально-психологічна реабілітація наркозалежних осіб засобами гештальт-терапії(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Шафран Ернест ІгоровичКваліфікаційна робота присвячена актуальній проблемі дослідження та вдосконалення методів соціально-психологічної реабілітації наркозалежних осіб. У роботі детально розкрито теоретичні засади соціально-психологічної реабілітації наркозалежних осіб із використанням методів гештальт-терапії. Зазначено, що гештальт-терапія є одним із перспективних психотерапевтичних підходів, спрямованих на інтеграцію емоційного досвіду, усвідомлення особистісних потреб і поведінкових тригерів. Це дозволяє формувати навички конструктивного вирішення особистісних та соціальних проблем, що сприяє успішній ресоціалізації осіб із залежностями та покращує їхній психологічний стан. Гештальт-терапія також допомагає клієнтам усвідомити причини своїх залежностей, знайти внутрішні ресурси для подолання труднощів та побудови нового життєвого шляху. Обґрунтовано необхідність застосування психодіагностичних методик для якісної оцінки ефективності реабілітаційних заходів. У дослідженні використано стандартизовані тести, зокрема „Рівень самооцінки”, „Рівень суб’єктивного контролю” та „Самооцінка настрою і самопочуття”. Ці методики дозволили оцінити зміни у психоемоційному стані учасників після проходження тренінгів з гештальт-терапії. Учасники також пройшли комплексну діагностику, що дало змогу відслідковувати зміни в їхньому соціальному функціонуванні та рівні задоволеності життям. Теоретичний аналіз підтвердив, що гештальт-терапія є дієвим методом реабілітації наркозалежних осіб. Зокрема, цей підхід ефективно спрямований на інтеграцію емоційного, когнітивного та соціального досвіду клієнтів. У рамках дослідження розроблено програму соціально-психологічної реабілітації, яка була апробована та показала значний позитивний вплив на рівень самооцінки, адаптацію та усвідомлення емоцій учасників. Методика була спеціально адаптована до особливостей наркозалежних осіб, що забезпечило її високу ефективність. Емпіричне дослідження встановило, що інтеграція методів гештальт-терапії дозволяє не лише знижувати рівень тривожності, але й підвищувати суб’єктивний контроль над власним життям. Учасники програми тренінгів показали покращення соціальної адаптації та зменшення ризику рецидивів. Внаслідок проведення тренінгу з гештальт терапії в учасників групі підвищилося почуття власного контролю, що можна спостерігати за результатами методик особистісного диференціалу, локусу контролю. Також можна спостерігати зростання рівня самооцінки, а також емоційного сприйняття себе та своїх невдач. Внаслідок цього можна стверджувати, що в середньому в групі рівень самоефективності збільшився. Основним висновком, який можна зробити з даного дослідження є те, що саме метод когнітивного реструктурування, який лежить в основі тренінгу з гештальт терапії, підвищує самоефективність осіб з наркотичною залежністю. Це можна пояснити тим, що зміна установок людини стосовно своїх можливостей, своєї поведінки, як когнітивний компонент, значно збільшують самооцінку клієнтів. З іншого боку, поведінкові методи, яки використовуються разом із цим, дозволяють людині на практиці переконатися у своїй спроможності ставати агентом змін. Можна припустити, що досліджувані мають певні очікування щодо ситуації реабілітації, оскільки заклад є авторитетним для них – вони вірять, що реабілітація надасть бажаний результат. Це підкреслює доцільність застосування гештальт-підходу для роботи з наркозалежними особами. Водночас підвищився рівень самомотивації учасників, що стало важливим фактором їхнього подальшого саморозвитку. Практичні рекомендації, засновані на результатах дослідження, мають широкий спектр застосування. Вони можуть бути корисними для психологів, психотерапевтів і соціальних працівників, які працюють із залежними особами. Рекомендації включають конкретні інструменти для роботи з самооцінкою, розвитком самоконтролю та емоційного інтелекту клієнтів. Отримані дані дозволяють вдосконалити існуючі програми реабілітації, орієнтуючи їх на глибшу інтеграцію особистісного досвіду, розвиток самомотивації та усвідомлення відповідальності. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до оцінки ефективності гештальт-терапії як засобу реабілітації. Це розширює теоретичну базу психології залежностей, сприяючи розробці інноваційних підходів у соціально-психологічній реабілітації наркозалежних осіб. Результати дослідження підтвердили важливість адаптації гештальт-терапевтичних підходів до культурних та соціальних умов, у яких перебувають клієнти. Цей підхід також сприяє формуванню стабільного позитивного ставлення до себе та розуміння власної цінності у суспільстві. Дослідження дозволяє зробити висновок, що інтеграція гештальт-терапії у програми реабілітації є перспективним напрямом для підвищення ефективності соціально-психологічної допомоги.Документ Психоедукація як чинник розвитку психологічного благополуччя(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Цебак Наталія ІванівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження впливу психоедукації на розвиток психологічного благополуччя. Психологічне благополуччя є важливим чинником адаптації та успішного функціонування особистості в умовах сучасного світу. Воно включає здатність керувати емоціями, справлятися зі стресом і будувати гармонійні стосунки з іншими. Обґрунтовано, що психологічне благополуччя є складним і багатогранним феноменом, що включає не лише емоційне та фізичне самопочуття, але й здатність особистості ефективно взаємодіяти з оточенням, справлятися зі стресом та адаптуватися до життєвих ситуацій. Акцентується, що психоедукація є провідним чинником розвитку психологічного благополуччя особистості. Психоедукація розглядається як систематичний процес надання особистості знань, навичок і стратегій, спрямованих на підвищення обізнаності про власний психічний стан, розвиток ресурсів саморегуляції та формування адаптивної поведінки. Зазначено, що основною особливістю психоедукації є її спрямованість у майбутнє, оскільки вона має превентивний характер і часто здійснюється ще до того, як проблема виникне, крім того важливим аспектом є її інтерактивний характер, який забезпечує активну участь особистості у процесі навчання та застосування отриманих знань у практичних життєвих ситуаціях. Виділено компоненти психологічного благополуччя та показники діагностування їх рівня: особистісний компонент – тривожність, стресостійкість, фрустрація; фізичний компонент – фізичне здоров’я; соціальний компонент – стосунки; суб’єктивний – суб'єктивне благополуччя, та загальний показника психологічного благополуччя. Визначено, що психоедукація позитивно впливає на ключові компоненти психологічного благополуччя, що в свою чергу, покращує його загальний рівень. Розроблено та апробовано програму розвитку психологічного благополуччя особистості за допомогою психоедукації, метою якої є розвиток психологічного благополуччя учасників через вплив на ключові його компоненти. Зa peзультaтaми eкcпepимeнтaльнoгo дocлiджeння у роботі встановлено, що після впровадження програми розвитку психологічного благополуччя за допомогою психоедукації спостерігається значне покращення в показниках компонентів психологічного благополуччя. Зокрема, після проходження програми кількість осіб з низьким рівнем фізичного здоров’я зменшилася з 7 до 2, з низьким рівнем стосунків – з 10 до 6, з низьким рівнем суб’єктивного благополуччя – з 10 до 6, а з низьким рівнем загального показника психологічного благополуччя – з 12 до 9. 1 Найбільш вираженими є позитивні зміни в фізичному (зниження кількості осіб із низьким рівнем з 7 до 2 і зростання осіб із середнім рівнем з 5 до 9) та суб’єктивному (зниження низького рівня з 10 до 6, зростання середнього з 5 до 8 і високого з 3 до 4) компонентах психологічного благополуччя, що свідчить про те, що психоедукація сприяє покращенню ключових компонентів психологічного благополуччя. Зазначено, що зміни в психологічному благополуччі не завжди є швидкими, тому важливо провести дослідження з довшим періодом спостереження. Це дозволить оцінити довгостроковий вплив психоедукаційних інтервенцій на благополуччя та можливі відкладені ефекти, які не виявляються на коротких проміжках часу. Крім того, слід враховувати можливі фактори, які могли вплинути на результати, зокрема частоту проведення програми, індивідуальні характеристики учасників, їх мотивацію та рівень залученості у процес. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати можуть можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень. Отримані дані дослідження збагачують практику психологічних питань діагностичної, розвивальної роботи, спрямовує зусилля психологів на використання методів психоедукації. Здобутки дослідження рекомендовано використовувати у своїй роботі вчителям, викладачам, практичним психологам у професійній діяльності.Документ Психологічні особливості прояву девіантної поведінки у підлітків у контексті сучасного соціального середовища(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Федченкова Катерина ОлександрівнаКваліфікаційна робота здобувача присвячена проблемі вивчення психологічних особливостей прояву девіантної поведінки у підлітків у контексті сучасного соціального середовища. Актуальність цього дослідження обумовлена впливом негативних чинників на формування особистості підлітків у сучасному суспільстві. Особистість, яка перебуває на етапі активного розвитку, виявляє підвищену чутливість до різноманітних соціальних і руйнівних впливів, що можуть викликати бурхливі реакції. Крім того, існує нагальна потреба у запобіганні проявам девіантної поведінки, що є важливим кроком для формування гармонійної та цілісної особистості, здатної до ефективної адаптації в сучасному світі. У роботі проаналізовано сутність і прояви девіантної поведінки особистості у сучасних наукових розвідках, причини і фактори формування поведінкових девіацій підлітків. Обгрунтовано, що сучасне соціальне середовище впливає на прояви девіантної поведінки підлітків. Стверджується, проявами девіантної поведінки особистості є емоційні проблеми, соціальна дезадаптація, деформації ціннісних орієнтацій, духовні проблеми особистості. З’ясовано, що девіантна поведінка зумовлена біологічними, соціальними, педагогічними, соціально-психологічними та індивідуально-психологічними факторами. Встановлено, що основними причинами девіантної поведінки є: негативне емоційне оточення, сімейна й соціальна занедбаність, відсутність або негативний чи неграмотний виховний вплив на формування особистості, входження людини до неформальних спільнот, індивідуальні психологічні, біологічні, генетичні особливості особистості, негативний соціально-культурний простір формування особистості, низький рівень життя/ Зазначено, що негативний вплив поведінкових девіацій на особистість відображається у низькому рівні соціального інтелекту, проявляється у недостатній вираженості здібностей розуміння зв’язку між поведінковими вчинками та їх наслідками; у нівелюванні соціальних норм; відсутності розуміння невербальної поведінки оточуючих, у труднощах міжособистісної взаємодії; характеризується конфліктністю та неприйняттям позиції оточення. Наголошено, що девіантна поведінка негативно позначається на психічному, інтелектуальному, фізіологічному розвитку особистості, її когнітивній сфері та соціалізації. На основі результатів проведеного експериментального дослідження було встановлено наступні закономірності: підлітки, які виховуються в неповних або асоціальних сім'ях, значно частіше виявляють схильність до порушення норм і правил, а також до адиктивної, самоушкоджувальної та саморуйнівної поведінки. У цій групі підлітків частіше спостерігається агресивність, схильність до насильства і деліквентна поведінка в порівнянні з їхніми ровесниками з повних сімей. Також підлітки з неповних сімей демонструють недостатній рівень вольового контролю над емоційними реакціями, що може бути передумовою виникнення поведінкових девіацій. З’ясовано, що підлітки з повних сімей переважно характеризуються доброзичливим і альтруїстичним ставленням до оточення. У той час підлітки з неповних або асоціальних сімей майже не демонструють таких якостей, натомість їм властиві егоїстичне, агресивне, авторитарне та підозріле ставлення. Серед підлітків із повних сімей значною мірою переважають такі типи акцентуацій, як гіпертимний, інтровертований, сенситивний та тривожно-педантичний. У той же час серед підлітків із неповних сімей частіше фіксуються антено-невротичний, тривожно-педантичний, збудливий, демонстративний та нестійкий типи акцентуацій характеру. У групі підлітків із асоціальних сімей переважають інтровертовані, збудливі, демонстративні й тривожно-педантичні акцентуації. Виявлено, що підлітки з повних сімей частіше відчувають роздратування, негативізм, образу та менше проявляють вербальну агресію чи почуття провини. Натомість для підлітків із неповних сімей характерніші фізична і вербальна агресія, негативізм, образливість і сильне роздратування. Подібні риси властиві й підліткам із асоціальних сімей, де домінують прояви фізичної агресії, негативізму та образливості. Під час визначення рівня самооцінки було встановлено, що серед підлітків із повних сімей переважають особи з адекватним чи високим рівнем самооцінки. У підлітків із неповних сімей частіше зустрічаються занижені чи завищені рівні самооцінки, що свідчить про їхню нестабільність у самооцінюванні. Для підлітків із асоціальних сімей характерним є переважання осіб із завищеним рівнем самооцінки, що може бути компенсаторною реакцією на соціально-емоційні труднощі. У ході дослідження було підтверджено такі емпіричні гіпотези: існують статистично значущі відмінності у прояві адиктивної поведінки між підлітками з повних, неповних та асоціальних сімей; значущі відмінності спостерігаються також у рівнях агресивної поведінки між цими групами підлітків; виявлено суттєві відмінності за показниками делінквентної поведінки у підлітків, які виховуються в різних сімейних умовах. На основі отриманих результатів було розроблено рекомендації, спрямовані на мінімізацію проявів девіантної поведінки серед підлітків у сучасному соціальному середовищі. Зокрема, запропоновано забезпечення стабільного та підтримувального емоційного середовища для підлітків, яке сприятиме їхньому гармонійному розвитку. Рекомендується активно залучати підлітків до соціальних, культурних і волонтерських ініціатив, спрямованих на формування почуття відповідальності й колективної взаємодії. Особливий акцент зроблено на розвитку у підлітків навичок критичного мислення, емоційного інтелекту та самоконтролю через участь у профілактичних програмах. Такі програми мають включати обговорення суспільних норм і цінностей, тренінги позитивної комунікації та взаємодії з однолітками, а також моделювання поведінки, спрямованої на вирішення конфліктних ситуацій. Також запропоновано створення умов для вільного висловлення підлітками власних думок, прийняття ними рішень і взяття на себе відповідальності за власні дії. Усі ці заходи спрямовані на формування у підлітків соціальної компетентності, емоційної зрілості та здатності ефективно справлятися з викликами сучасного життя. Практична значущість полягає в тому, що результати дослідження можуть бути упроваджені в діяльність освітніх установ, організацій, які здійснюють навчальний, педагогічний, психологічний супровід підлітків; у можливостях використання результатів психодіагностики для розробки практичними психологами профілактичних і корекційних програм для роботи з підлітками з проявами девіантної поведінки.Документ Психологічні особливості асертивності майбутніх фахівців у галузі психології(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Тютюнник Сергій ВалерійовичКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки психологічних особливостей асертивності майбутніх фахівців у галузі психології. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено розкриттю сутності поняття «асертивність майбутніх фахівців у галузі психології» і визначенню і обґрунтуванню складові асертивності майбутніх фахівців у галузі психології. У другому розділі розкрито методи і процес організації дослідження, визначено психологічних відмінності між асертивними і неасертивними майбутніми фахівцями у галузі психології. У третьому розділі обґрунтовано зміст і процес реалізації тренінгу асертивності для майбутніми фахівцями у галузі психології; розкрити результати експериментальної перевірки ефективності тренінгу асертивності для майбутніми фахівцями у галузі психології.. Висновки містять основні результати проведених досліджень.Документ Психологічні особливості одружених та самотніх людей молодого віку в поглядах на ідеальну сім’ю(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Собченко Артем ОлександровичКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей одружених та самотніх людей молодого віку в поглядах на ідеальну сім’ю. Уявлення про ідеальну сім’ю можуть суттєво впливати на рішення людей щодо шлюбу, вибору партнера, розподілу сімейних ролей і виховання дітей. Вивчення цих уявлень допоможе зрозуміти, як особисті та соціальні фактори формують поведінкові моделі, що є важливим для психологічної та педагогічної підтримки. Припускається, що вік, стать та сімейний статус мають вплив на уявлення людини про ідеальну сім’ю. Виявлено, що не можна стверджувати, що існує статистично значущий зв'язок між сімейним статусом і наявністю стереотипів щодо гендерних ролей у сім'ї. Досліджено, що вік, стать і сімейний стан можуть впливати на погляди людей щодо рівних обов'язків у сім'ї. Стверджується, що значущість та цінність сім’ї зумовлюється її відтворенням життя, вихованням дітей, формуванням їх духовності та індивідуальної свідомості. Також показано, що існує статистично значущий зв'язок між сімейним станом і поглядами на необхідність сім'ї для щастя. Практична значущість полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані психологами для розробки програм сімейного консультування та психотерапії, програм сімейного виховання та профілактики сімейних конфліктів.Документ Зв'язок між споживанням контенту соціальних мереж та рівнем самооцінки підлітків(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Сакальський Володимир ІгоровичКваліфікаційна робота присвячена проблемі зв’язок між споживанням контенту соціальних мереж та рівнем самооцінки підлітків. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу зв’язку між споживанням контенту соціальних мереж та рівнем самооцінки підлітків. Час споживання контенту соціальних мереж може мати зв’язок із інтернет-залежністю та самооцінкою підлітків. Соціальні мережі є новим мало дослідженим феноменом, вплив якого на майбутнє підлітків важко спрогнозувати. Соціальні мережі відіграють дуже важливу роль в повсякденному житті підлітків. Підлітки використовують соціальні мережі для спілкування, навчання, роботи та відпочинку. Час споживання контенту соціальних мереж може призводити до зниження рівня самооцінки підлітків. Соціальні мережі можуть впливати на підлітків негативно і позитивно. Підлітки швидко опановують нові способи взаємодії та комунікації. Підлітки та їх самооцінка можуть мати значний вплив, спричинений активістами та лідерами громадських думок. Підлітки, які зловживають часом споживання контенту соціальних мереж можуть мати інтернет-залежність.Документ Психологічні умови розвитку особистості в ситуації екзистенційної кризи середини життя(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Півень Анна МиколаївнаКваліфікаційна робота присвячено поняттю кризи середини життя як складному феномену індивідуального життя людини, вивченню проблеми функціонування та розвитку психотехнологій ефективного розвитку особистості в ситуації екзистенційної кризи. Актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень, оскільки саме в цьому періоді формуються нові аспекти Я-концепції, стабілізуються основні інтереси й емоційно-почуттєва сфера, змінюються спосіб життя, соціальний статус особистості. У роботі систематизовано наукові підходи зарубіжних та вітчизняних дослідників щодо визначення сутності кризи середнього віку, основних причин її настання, вікових меж, гендерних особливостей її переживання. З’ясовано, що криза у середній дорослості є психологічним явищем, яке переживають люди у віці 40–45 років, і зводиться до критичної оцінки та переоцінки досягнутого у житті. Виявлено, що це час глибокої ревізії, перегляду цінностей, підведення підсумків, підрахунку досягнень у житті. Узагальнення інформації щодо досліджуваного явища дало змогу зробити висновок, що важливими симптомами кризи середньої дорослості є: визначення відмінностей між бажаннями, задумами та їх реалізацією; розчарованість здобутками у професії, сімейно-побутовій сфері життя; перегляд життєвих досягнень, відкриття нових боків життя; переосмислення планів життя, співставлення їх із реальністю і корегування особистісних рис; страх майбутнього; згасання фізичних сил. Здійснено теоретичну концептуалізацію та емпіричне дослідження особливостей функціонування адаптаційних ресурсів особистості в контексті кризових життєвих ситуацій, що дозволило виявити чинники та стратегії, спрямовані на активізацію конструктивного адаптаційного потенціалу і розробити заходи психологічної підтримки та формування стійких індивідуально-психологічних і соціально-психологічних ресурсів для профілактики психологічного здоров’я в умовах сучасної динамічної реальності. У першому розділі кваліфікаційної роботи визначено теоретико-методологічні основи вивчення особистості ситуації екзистенційної кризи середини життя. Виявлено психологічні особливості криз дорослості, здійснено характеристику екзистенційної складової кризових періодів життя. Другий розділ присвячено дослідженню умов розвитку особистості в ситуації екзистенційної кризи середини життя. Описано організацію та методичний інструментарій вивчення особистісного розвитку в ситуації екзистенційної кризи, окреслено психологічні особливості особистості в період переживання екзистенційного кризи середини життя, описано психотехнології позитивного розвитку особистості в ситуації екзистенційної кризи середини життя. За результатами дослідження розроблено тренінгову програму щодо розвитку уявлень про свої можливості, рефлексію інтересів і схильностей в осіб, які переживають екзистенційну кризу середини життя.Документ Психологічні умови формування саногенного мислення майбутніх бакалаврів з психології(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Пелих Олеся ОлегівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі психологічних умов формування саногенного мислення майбутніх бакалаврів з психології. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено розкриттю сутності поняття «саногенне мислення», визначено його критерії та показники, а саме: мисленнєвий (когнітивна гнучкість, схильність до стійкості у рішенні проблем і прийнятті нових ідей), чуттєвий (здатність розпізнавати, розуміти і регулювати власні емоції, а також взаємодіяти з емоціями інших, здатність підтримувати емоційну рівновагу і адаптуватися до стресу), цільовий (мотивація досягати цілей, планувати та втілювати амбіції, готовність до досягнення своїх цілей, її орієнтації на успіх та самовизначення в різних сферах життя), координаційний (висока здатність до взаємодії з оточенням, наявність емоційної та соціальної підтримки, рівень здатності адаптуватися до соціальних ситуацій та ефективно взаємодіяти в групових контекстах), біологічний (фізичне та психологічне благополуччя, стійкість до стресу, рівень енергії та загальний стан здоров’я). Також у розділі розкрито особливості саногенного мислення студентів. У другому розділі обґрунтовано особливості проведення емпіричного дослідження особливостей саногенного мислення майбутніх бакалаврів з психології: обґрунтовано методи та організація емпіричного дослідження, а також подано аналіз результатів емпіричного дослідження. У третьому розділі обґрунтовано психологічні умови формування саногенного мислення майбутніх бакалаврів з психології; описано програму експерименту з формування саногенного мислення, який передбачав впровадження тренінгу з формування саногенного мислення; оцінено результативність програми з формування саногенного мислення у майбутніх бакалаврів психології. Висновки містять основні результати проведених досліджень.Документ Зв'язок психологічного стану з частотою перебування у соціальних мережах осіб юнацького віку(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Олійник Ганна СергіївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі зв’язку психологічного стану з частотою перебування у соціальних мережах осіб юнацького віку. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу зв'язку психологічного стану з частотою перебування у соціальних мережах осіб юнацького віку. З’ясовано, що психічні стани є основними класами психічних явищ, які вивчає наука психологія. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а, повторюючись часто, набираючи стійкість, можуть включитися до структури особистості як її специфічна властивість. Доведено, що соціальні мережі часто стають платформою для самовираження, що дозволяє особистості відкритися, підвищити самооцінку та відчути свободу. Вікові рамки юнацького періоду постійно змінюються та в різні десятиліття можуть відрізнятися. Обґрунтовано, що самосвідомість сприяє розвитку вищих психічних функцій та дозволяє людині не тільки відображати зовнішній світ. Завдяки самосвідомості стає можливим виділити себе в оточенні та ставитись до себе у відповідності зі своїми внутрішніми критеріями Соціальні мережі можуть виступати як ефективна платформа для позитивного самовираження, дозволяючи пропонувати свої кращі якості. Емпірично доведено, що середній час проведення досліджуваними у соціальних мережах складає більше чотирьох годин на добу, що в значній мірі негативно впливає на здоров’я користувачів у цілому. Стосовно психологічного благополуччя, варто зазначити, що надмірна онлайн-залученість (більше 4-6 годин на добу) провокує когнітивно-емоційну стурбованість, що супроводжується змінами сну, ескалюванням соціальної відмежованості та порушенням самооцінки.Документ Соціально-репресивне державне середовище як фактор впливу на формування локуса контролю індивіда(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Назаренко Антон ВікторовичКваліфікаційна робота присвячена дослідженню впливу соціально-репресивного державного середовища на формування локуса контролю індивіда. Актуальність теми обумовлена необхідністю осмислення особистісних змін, що виникають в умовах дестабілізуючих соціальних факторів, зокрема під час війни, політичних криз чи вимушеної міграції. Локус контролю визначається як один із центральних показників особистісної автономії та здатності людини адаптуватися до зовнішніх викликів. У роботі систематизовано підходи до трактування локусу контролю, його інтернального та екстернального типів, а також описано фактори, що впливають на його формування. Особливу увагу приділено психологічним викликам, з якими стикаються українські біженці та особи, що перебувають у зоні конфлікту. Гіпотеза нашого дослідження: соціально-репресивне середовище (російсько-українська війна) зменшує потенціал людини впливати на життєву долю, а тому сприяє формуванню екстернального локусу контролю, знижує рівень соціальної відповідальності, сприяє зростанню відчуття соціальної самотності та недовіри до соціальних інституцій, а також зумовлює використання індивідами емоційно-орієнтованих стратегій копінг-поведінки. Результати дослідження вказують на суттєві відмінності між групами. У біженців спостерігається підвищена екстернальність, що проявляється у схильності пояснювати власні невдачі зовнішніми обставинами. Натомість в українців, що залишилися в зоні конфлікту, домінує інтернальність, яка супроводжується вищим рівнем відповідальності за власне життя. Практична значущість роботи полягає у можливості застосування її результатів для психологічного супроводу осіб, які опинилися в складних соціальних умовах, а також у розробці рекомендацій для формування адаптивних стратегій подолання стресу.Документ Вплив танцювально-рухової терапії на зниження психоемоційного напруження у молоді(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Матвєєв Максим ПавловичКваліфікаційна робота присвячена питанню теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірка впливу танцювально-рухової терапії як засобу зниження психоемоційного напруження молоді. Сьогоднішня ситуація в Україні вимагає знаходження нових ефективних засобів терапії. Одним з таких засобів може стати танцювально-рухова терапія (ТРТ). Даний метод терапії може бути корисним та ефективним під час роботи з пацієнтами з різними проблемами. ТРТ базується на ідеї взаємозв'язку тіла і психіки, виходячи з того, що психічний стан впливає на фізичне тіло. ТРТ допомагає зняти напруження та звільнитися від втоми за допомогою руху. Також заняття танцювальними вправами розвивають і підтримують гнучкість, рухливість, координацію, музикальність, почуття ритму та позитивно впливають на серцево-судинну систему. Із запровадженням воєнного стану в Україні психоемоційне напруження та негативні емоційні переживання стають постійною складовою повсякденного життя населення, що негативно позначається на формуванні їхньої емоційної сфери та особистісному розвитку. Проаналізовано наукову літературу та визначено зміст та основні етапи розвитку танцювально-рухової терапії. Ця форма терапії має багатий історичний контекст і глибоке коріння, яке походить з давніх часів. Вона еволюціонувала від простих форм самовираження через рух до сучасних, комплексних методів, які поєднують психологічні, фізіологічні та культурні аспекти. Розгляд різноманітних стилів танцю, які використовуються у терапії, підкреслив їх значення в контексті особистісного розвитку та психоемоційного оздоровлення. Особливо важливим є той факт, що танцювально-рухова терапія адаптується до потреб різних груп населення, що робить її універсальним інструментом у роботі з людьми. Охарактеризовано основні аспекти формування психоемоційного напруження. Було зазначено, що психоемоційне напруження може виникати внаслідок різноманітних стресових ситуацій, зокрема, проблем у навчанні, трудових відносинах, особистому житті та соціальному середовищі. Його наслідки можуть бути суттєвими: від зниження продуктивності до розвитку психосоматичних розладів. У даному контексті важливо відзначити, що танцювально-рухові практики можуть слугувати ефективним засобом зняття цього напруження, допомагаючи молоді виражати свої емоції, знайти способи для зняття стресу та покращити загальний психоемоційний стан. Визначено особливості розвитку особистості у молодому віці. Цей віковий період охоплює важливі етапи формування особистості, встановлення соціальних зв'язків та розвитку професійної ідентичності. Під час молодості особа активно шукає своє місце в житті, формує сімейні стосунки та визначає свої цінності. Це стає особливо важливим у контексті психологічної допомоги, адже саме в молодому віці відбувається визначення соціальних ролей, розвиток особистісних цінностей і вміння справлятися з життєвими викликами. Емпірично досліджено особливості використання танцювально-рухових практик як способу зниження психоемоційного напруження молоді. Метою емпіричної частини даної роботи є визначення ефективності використання танцювально-рухових практик для зниження емоційного напруження молоді. Гіпотеза нашого дослідження: танцювально-рухові практики впливають на зменшення рівня психоемоційного напруження. З метою визначення рівня психоемоційного напруження ми обрали наступні методики: опитувальник тривожності Ч. Спілбергера (дослідження ситуативної та особистісної тривожності), методика самооцінки емоційного стану Уессмана-Рікса, шкала резильєнтності Коннора-Девідсона-10. Після впровадження розробленого нами танцювального тренінгу ми отримали емпіричні дані, які вказують, що рівень психологічного напруження в обох групах майже не відрізняється, в більшості респондентів визначено середній рівень психоемоційного напруження. Статистично доведено, що запропонована нами танцювальна програма дає позитивні результати щодо зниження рівня психоемоційного напруження. Ми вважаємо, що використання танцювально-рухових практик є дієвим інструментом танцювально-рухової терапії. В наступному розділи ми запропонуємо методичні рекомендації щодо застосування цих інструментів на практиці Розроблено методичні рекомендації застосування танцювально-рухових практик в умовах тривалого психоемоційного напруження. В процесі використання технік танцювально-рухової терапії необхідно застосовувати різноманітні методи та прийоми, зокрема: імпровізація, труктуровані рухи, використання музики, віддзеркалення, метафора. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування основних положень і результатів для подальшого вивчення особливостей використання танцювально-рухової терапії в корекції психоемоційного напруження молоді.Документ Рольові очікування та особливості міжособистісних відносин на різних етапах життєвого циклу сім’ї(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Курако Мілана ІгорівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі рольових очікувань та особливостей міжособистісних відносин на різних етапах життєвого циклу сім’ї. У кваліфікаційній роботі наведено результати аналізу рольових очікувань та особливостей міжособистісних відносин на різних етапах життєвого циклу сім’ї. Теоретично досліджено поняття «психологічна задоволеність шлюбом» у працях вітчизняних та зарубіжних вчених та визначено основні психологічні чинники задоволеності шлюбним життям. Виокремлено дефіцит наступних потреб, що призводять до незадоволеності шлюбними відносинами: незадоволеність сексуальних потреб; незадоволеність подружжям потреби в цінності і значущості власного «Я»; незадоволеність потреби чоловіка, дружини або обох партнерів в позитивних емоціях; фінансові розбіжності пари; незадоволеність потреби у взаємодопомозі, потреби у співпраці, що пов'язані з розподілом обов'язків в родині; розбіжності у проведенні відпочинку і дозвілля. Емпірично доведено, що більшість досліджуваних, незалежно від стажу сімейного життя, мають установку на ідентифікацію себе з партнером; прагнуть в шлюбі розподіляти порівну господарчо-побутові обов’язки між собою та шлюбним партнером; вважають, що батьківські обов’язки повинні також бути у рівній мірі розподілені між шлюбною парою; для досліджуваних є значимою взаємна моральна та емоційна підтримка в родині; перше враження (зовнішній вигляд) для досліджуваних має також важливе значення. Встановлено, що рівень благополучності сім’ї (відчуття щасливої та успішної родини) на першому етапі шлюбного життя залежить від особистісної ідентифікації з партнером, бажання морально та емоційно підтримувати один одного у відносинах, підвищеного значення сексуальних відносин у парі та таких міжособистісних відносин, як зниження домінантності партнера, підвищення терпимість до помилок та вирішення конфліктних ситуацій за допомогою компромісу та співробітництва.Документ Особливості прояву адаптаційного потенціалу молоді під час війни(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Космодем'янський Дмитро ОлександровичКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особливостей прояву адаптаційного потенціалу молоді під час війни. Сучасні умови життя висувають непрості вимоги до людини у кризових ситуаціях. На тих, хто залишився в Україні, щодня чекають нові і нові випробовування, до яких життєво необхідно адаптовуватися та акумулювати життєвий ресурс. Для тих, хто виїхав закордон, також існує певний ряд труднощів (мова, менталітет, соціум, звичаї, правила, особливості взаємодії та організації життя). Таким чином, кожен свідомий українець зараз переживає кризу, де соціально-психологічна адаптація має ключове місце. Адже за умови високої здатності прийняти обставини такими, які вони є, та перебудувати своє життя відповідно до сьогоденних особливостей можна вважати, що особистість має високий адаптаційний потенціал та шанс на нормальне життя у найближчому майбутньому (на скільки це можливо у кожному окремому випадку). Тому дослідження індивідуального ресурсу у вигляді соціально-психологічної адаптації особистості під час війни є надзвичайно актуальним. Адже за умови знаходження найбільш дієвих та ефективних інструментів підвищення зазначеного процесу можна допомогти не лише кожній конкретній людині впоратися із таким непростим життєвим випробовуванням, а й в цілому допомогти цілому народу швидко стати на ноги і жити повноцінним життям як під час війни, так і після її закінчення. Було визначено, що адаптаційний потенціал являє собою скалярну характеристику особистості, що вказує тільки на можливість успішної психологічної адаптації, але не визначальну її вектор (напрям). Найголовнішою стратегією самозбереження є зміна ставлення до воєнної травматизації. Питання різноманітних аспектів адаптації особистості в умовах бойових дій хвилюють психологів соціологів, політологів та представників інших галузей. Окрім умов зовнішнього, соціального ототочення і фізіологічних процесів, адаптаційний потенціал залежить й від самої особистості в умовах бойових дій: від її особистісних структур, властивостей і характеристик. Активна життєва позиція забезпечує більший рівень впевненості у власних силах щодо подолання життєвих труднощів, нижчий рівень негативних емоцій та тривоги, більше можливостей швидкої адаптації, збереження комунікації, можливостей частково зберігати або частково відновлювати звичний спосіб життя. В емпіричному дослідженні було виявлено, що переважно особи мають середній рівень соціально-психологічної адаптації. Найбільш вираженою у 4 досліджуваних є така стратегія як «пошук соціальної підтримки». Трохи менше «уникання проблем» та найменш виражена «вирішення проблем». Було доведено, що чим вища соціально-психологічна адаптація досліджуваних, тим вищими будуть їх показники індивідуальних копінг-стратегій «вирішення проблеми» та пошуку соціально-психологічної підтримки. Також визначено, що більшість досліджуваних мають екстернальний локус-контроль, проте, чим вищою є інтернальність, тим вищі показники соціально-психологічної адаптації. Також відмітимо, що є зв’язок між показниками адаптаційного потенціалу та схильністю до такого психологічного захисту як «реактивні утворення». Відповідно до методики дослідження психологічного благополуччя К.Ріф більшість студентів мають середній рівень психологічного благополуччя і доведено, що є достовірні та значимі зв’язки між показником психологічного благополуччя в цілому та за такими його складовими зокрема: особистісне зростання та самоприйняття та адаптаційним потенціалом студентів. Подальше дослідження даної теми можна здійснити у вигляді порівняння показників адаптаційного потенціалу різних прошарків населення та, наприклад, дітей-сиріт або людей, які проживають в різних умовах.Документ Психологічні особливості людей, схильних до маніпуляцій(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Кисіль Катерина ЮріївнаКваліфікаційна робота зприсвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей людей, що схильні до маніпулятивної поведінки. У ході огляду наукових джерел дано визначення маніпулятивної поведінки, розглянуті основні техніки маніпулювання, такі як газлайтинг, емоційний шантаж, примус і обман, їхній руйнівний вплив на психіку і соціальні відносини, а також зв’язок між маніпуляцією та рисами темної тріади (макіавеллізм, нарцисизм, психопатія). На основі результатів минулих досліджень встановлено, що більш схильні до маніпуляцій індивіди мають високий рівень тривожності, низьке самоприйняття, соціальну настороженість та підозрілість, а також обмежену довірливість до оточуючих. Емпіричне дослідження цієї роботи встановило ряд психологічних особливостей осіб, схильних до маніпулятивної поведінки, серед яких підвищені рівні нарцисизму, макіавеллізму та психопатії, а також менші значення сумлінності, привітності та психологічного благополуччя, та відсутність зв’язку з рівнем самооцінки. На основі отриманих результатів можна рекомендувати практикам зосередитись на розвитку емоційного інтелекту, соціальних навичок та покращенні моральних цінностей у людей, схильних до маніпуляцій. Важливим є також підвищення рівня психологічного благополуччя та розвитку емпатії.Документ Ефективність терапевтичного альянсу у зв’язку з різними типами прив’язаності клієнтів(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Зубко Ассоль СергіївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності терапевтичного альянсу у зв'язку з різними типами прив'язаності клієнтів. Останні події, що мають місце в країні, такі як тривалий військовий конфлікт, значні втрати серед військових і мирних мешканців, внутрішні міграційні процеси, створюють гостру потребу в соціально-психологічній підтримці і супроводі різних соціальних груп. У контексті надання психічної допомоги особливу увагу приділяють факторам, які впливають на формування, збереження та ефективність зв'язку між психологом і клієнтом. Ці взаємини визнаються як ключові для ефективності психологічної допомоги в теорії і практиці психотерапії. Зазначено, що довірливі стосунки між клієнтом і терапевтом формують основу для терапевтичного альянсу — взаємодії, в якій клієнт відкривається, усвідомлює свої переживання та просувається в терапії. Без цього альянсу ефективна психотерапія неможлива. Розкрито, що сильний терапевтичний альянс сприяє глибшому розумінню клієнтами себе, своїх проблем і симптомів, заохочує до самодослідження та розвитку навичок їх подолання. Це допомагає зміцнювати відповідальність за психічне здоров'я, стійкість до стресу та здатність справлятися з викликами. Обґрунтовано, що адаптація терапевтичного підходу до особливостей кожного типу прив'язаності здатна підвищити ефективність терапії та зміцнити терапевтичний альянс. З'ясовано, що пацієнти з труднощами у соціальній взаємодії часто не мають безпечних і незалежних стратегій прив'язаності, що змушує терапевта виступати в ролі надійної опори. Це вимагає від фахівця високого рівня емпатії, чутливості та здатності розпізнавати викривлені потреби в прив'язаності, а також відповідати належним чином на поведінкові прояви клієнта. Акцентується, що першочерговим терапевтичним завданням є забезпечення емоційної безпеки та надійної бази для клієнта з самого початку. Теорія прив'язаності забезпечує лінзу, через яку можна зрозуміти терапевтичний альянс. Якщо терапевти визначають потреби клієнта в прив'язаності та емпатично реагують на них, клієнт за таких умов, скоріш за все, відчує безпекову основу для самодослідження та самопізнання. Розглядаючи концепцію прив'язаності виокремили важливість використання внутрішніх робочих моделей, які формують неусвідомлені припущення про себе та інших, що впливають на міжособистісні стосунки. Лише надійний тип прив'язаності сприяє здоровим, близьким і стабільним відносинам, бо зазвичай вірять у доброзичливість оточуючих і цінність міжособистісного зв'язку. Натомість уникаючий, тривожний і дезорганізований типи порушують відчуття безпеки у стосунках, спотворюють сприйняття поведінки інших через припущення, які ґрунтуються на недовірі, негативному сприйнятті себе та обережності в стосунках, що ускладнює співпрацю з терапевтом і призводять до деструктивних взаємодій, що впливає на ефективність терапевтичного альянсу в цілому. Зазначено, що терапевти повинні звертати увагу на якість альянсу з такими пацієнтами, проактивно запобігаючи можливим розривам і використовуючи терапевтичний потенціал роботи з ненадійною привязаність. За результатами емпіричного дослідження у роботі встановлено, що клієнти з надійним типом прив’язаності вирізняються статистично вищими показниками за всіма субшкалами терапевтичного альянсу (узгодженість завдань, узгодженість цілей, розвиток емоційного зв’язку) порівняно з іншими типами прив’язаності. Щодо клієнтів з тривожним типом прив’язаності, вони мають вищий рівень емоційного зв’язку як параметра терапевтичного альянсу на відміну від клієнтів з уникаючим та дезорієнтованим типами. Клієнти з уникаючим типом показують найнижчі показники «узгодженості цілей» та «розвитку емоційного звʼязку» як параметрів терапевтичного альянсу у порівнянні з надійним типом привʼязаності, а клієнти з дезорганізованим типом прив’язаності демонструють нижчі показники «узгодженості завдань» та «розвитку емоційного зв’язку» порівняно з клієнтами з тривожним типом. Однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) виявив статистично значущі відмінності між типами привʼязаності за всіма трьома параметрами терапевтичного альянсу: узгодженістю завдань (F = 48.57, p < 0.001), узгодженістю цілей (F = 108.31, p < 0.001) та розвитком емоційного звʼязку (F = 166.17, p < 0.001). Результати пост-хок аналізу Тьюкі підтвердили, що тип прив'язаності має значний вплив на всі аспекти терапевтичного альянсу: узгодженість завдань, узгодженість цілей та розвиток емоційного зв'язку. Надійний тип прив'язаності демонструє найвищі показники за всіма параметрами, тоді як Дезорганізований і Уникаючий типи мають найнижчі показники. Статистично значущі відмінності були виявлені між більшістю типів прив'язаності, особливо у порівнянні Надійного типу з іншими. Водночас деякі пари, зокрема Тривожний та Уникаючий у контексті узгодженості завдань та узгодженості цілей, не показали статистично значущих відмінностей. Це вказує на необхідність індивідуального підходу в терапевтичній роботі з клієнтами різних типів прив'язаності для покращення ефективності терапевтичного альянсу. Можемо зробити висновок, що тип привʼязаності клієнта суттєво впливає на сприйняття та побудову терапевтичного альянсу, зокрема на ефективність узгодження завдань і цілей терапії, а також на формування емоційного зв'язку між терапевтом і клієнтом. Практична значущість полягає в тому, що отримані дані можуть допомогти психологам і психотерапевтам більш ефективно встановлювати терапевтичний альянс, враховуючи тип прив’язаності клієнта, а також розробляти індивідуалізовані підходи для кожного випадку та можуть бути використані на практиці для підвищення ефективності терапевтичного альянсу.Документ Шляхи і форми актуалізації трансгенераційної травми в умовах війни(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Жукова Ганна ВолодимирівнаКваліфікаційна робота зприсвячена теоретичному обґрунтуванню та практичному дослідженню шляхів та форм актуалізації трансгенераційної травми в умовах війни в Україні. У роботі наголошується, що трагічні події в історії нашої держави залишили глибокий слід в колективній памʼяті українського народу. Масові трагедії, як-то репресії, етнічні утиски, штучний голод, політичні переслідування є частиною досвіду наших предків, та не могли не вплинути на формування нашої нації. Оскільки неопрацьований травматичний досвід попередніх поколінь “живе” у трьох площинах часу - теперішньому, минулому та майбутньому, надзвичайної актуальності набуває вивчення поведінкових рекцій, форм та шляхів актуалізації трансгенераційної травми в умовах поточної війни в Україні. Здійснено теоретичний аналіз поняття трансгенераційної травми, вивчено умови її виникнення та механізми передачі між поколіннями з урахуванням різних психологічних теорій і підходів. Підібрано діагностичний методичний інструментарій для дослідження трансгенераційної травми та її зв’язку з рівнем резильєнтності, алекситимії, симптомами ПТСР і депресії. Розроблено та застосовано авторську анкету для дослідження особливостей сприйняття травматичного досвіду попередніх поколінь і його актуалізації в житті респондентів. Емпірично досліджено особливості психологічного стану в осіб, які визнають травматичний досвід у своїй родині, та осіб, хто його не визнає. Вивчено зв’язок між визнанням травматичного досвіду в родині та психоемоційним станом респондентів. Виявлено зв'язки між визнанням травматичного досвіду у родині та рівнем психологічних складнощів, зокрема симптомів посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії, алекситимії та труднощами з визначенням і описом почуттів. Кореляційний аналіз показав, що менше визнання травматичного досвіду пов’язане з вищим рівнем симптомів ПТСР, що підкріплюється результатами співставлення контрастних груп досліджуваних через критерій Манна-Уїтні. Таким чином, невизнання травматичного досвіду може бути чинником, що сприяє погіршенню психологічного стану. Виявлено, що у групі, яка не визнає травматичний досвід, наявні значущі позитивні кореляції між ПТСР і депресією. Це свідчить, що симптоми ПТСР у респондентів, які не визнають травму, тісно пов’язані з емоційними труднощами та депресією. Водночас, у групі, яка визнає травму, кореляційний аналіз показав, що ПТСР асоціюється із зниженням рівня резильєнтності, що вказує на важливість психологічної стійкості в адаптації до стресу. У групі, що визнає травму, наявний статистично значущий негативний звʼязок між резильєнтністю та симптомами ПТСР, який підтверджує, що людям з вищими показниками симптомів ПТСР притаманний нижчий рівень стресостійкості. Натомість у групі, що не визнає травму, цей зв'язок не виявився значущим. Це може свідчити, що резильєнтність є ключовим чинником для подолання стресу у тих, хто визнає травму, тоді як у групі, яка не визнає травму, вона менш виражена. В обох групах виявлено значущі зв'язки між симптомами ПТСР і труднощами з визначенням і вираженням емоцій, що підкреслює важливість емоційної саморегуляції в контексті травматичного досвіду.Документ Психологічні особливості мотивації підприємницької діяльності у студентів(Університет імені Альфреда Нобеля, 2025) Ворошилова Наталія ЛеонідівнаМагістерська робота присвячена вивченню психологічних особливостей мотивації підприємницької діяльності у студентів. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим значенням підприємницької активності молоді в умовах динамічного економічного розвитку та необхідністю створення ефективних методик стимулювання підприємницької ініціативи серед студентів. У першому розділі роботи розглянуто теоретичні засади дослідження мотивації підприємницької діяльності студентів. Визначено основні підходи до психологічної характеристики підприємницької діяльності, розкрито особливості формування мотиваційної сфери особистості у студентському віці та вплив різних факторів на її становлення. Теоретичний аналіз дозволив визначити ключові компоненти мотивації підприємництва, зокрема мотиви досягнення, свободи, самостійності та фінансового успіху. Другий розділ присвячений емпіричному дослідженню психологічних особливостей мотивації підприємницької діяльності студентів. Описано методи та організацію дослідження, використані психодіагностичні методики, зокрема тести та опитувальники для оцінки рівня та структури підприємницької мотивації. Визначено зміни підприємницьких мотивів у різні вікові періоди студентського життя та їхню залежність від провідної діяльності. На основі кластерного аналізу методом k-середніх виокремлено типи підприємницької мотивації у студентів, що дозволяє запропонувати рекомендації для розвитку мотиваційних механізмів у системі освіти. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його результатів для розробки психологічних тренінгів, спрямованих на розвиток ключових компетенцій, необхідних для підприємницької діяльності. Отримані результати можуть бути використані у навчальному процесі, профорієнтаційній роботі, а також у розробці програм підтримки молодіжного підприємництва