2025-2026 н.р.
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд 2025-2026 н.р. за Ключові слова "anxiety"
Зараз показуємо 1 - 13 з 13
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Арттерапія як чинник зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рогоза Діана ВадимівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності використання арттерапії для зниження рівня тривожності у дітей. У сучасному суспільстві більшість людей щоденно стикається зі стресовими ситуаціями. Однак інтенсивність переживання стресу та реакції на нього можуть суттєво відрізнятися залежно від індивідуальних психологічних та фізіологічних особливостей людини. В дитячому віці стрес має особливо руйнівний вплив на організм людини, адже у цьому віці психіка перебуває на етапі активного формування, а механізми емоційної саморегуляції ще недостатньо розвинені. Обґрунтовано, що надмірна тривога у дітей може стати причиною проблем з навчанням, соціальною адаптацією та формуванням самооцінки. Тому своєчасне розпізнавання тривожних симптомів та застосування ефективних методів корекції, зокрема психотерапевтичних і арттерапевтичних підходів, є необхідною умовою збереження психічного здоров’я. З’ясовано, що ефективна боротьба з дитячою тривогою потребує комплексного підходу, що включає відкрите спілкування, навчання та практичні стратегії. Акцентується, що арттерапія посідає важливе місце серед сучасних психокорекційних підходів у роботі з дітьми, оскільки поєднує у собі можливості творчої діяльності та психологічного впливу. Її специфіка полягає в тому, що вона спирається на природну потребу дитини у самовираженні через образ, колір, форму та символ, що робить цей метод особливо ефективним у роботі з емоційною складовою, зокрема у випадках підвищеної тривожності, страхів та внутрішнього напруження. Розглядаючи вплив арттерапії на дитину, слід зазначити її ресурсний потенціал. Окрім опрацювання негативних переживань, значна увага приділяється формуванню позитивного емоційного досвіду, розвитку уяви та творчого мислення. Стверджується, що арттерапія у роботі з дітьми характеризується комплексністю впливу, поєднанням емоційного, когнітивного та поведінкового компонентів, а також високим рівнем адаптивності до індивідуальних потреб дитини. Зазначено, що особливе значення має принцип безоціночності у процесі арттерапевтичної роботи. Акцент робиться на процесі творення, а не на естетичній цінності отриманої роботи. Відсутність критики або порівняння результатів роботи забезпечує формування безпечного психологічного середовища, у якому дитина може вільно експериментувати, не боячись зробити помилку чи негативної оцінки. Наголошено, що важливим аспектом є поєднання арттерапії з іншими методами психологічного впливу (елементами бесіди, ігрової терапії, тілесно-орієнтованих технік та вправ на розвиток емоційної регуляції). Такий комплексний підхід дозволяє впливати на різні рівні психічної організації дитини – когнітивний, емоційний та поведінковий. Емпіричне дослідження ефективності арттерапії підтвердило її безпосередній вплив на зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей. Проведена програма арттерапії, спрямована на роботу з емоційною сферою через художньо-символічну діяльність, дозволила зафіксувати достовірні зміни як ситуативної, так і особистісної тривожності. Визначено, що середній рівень тривожності у більшості дітей суттєво знизився після завершення курсу, а найбільший ефект спостерігався у дітей із початково високим рівнем тривожності та низьким рівнем навичок емоційної регуляції. Також показано, що арттерапевтичні втручання сприяють розвитку емоційної саморегуляції, підвищенню здатності до безпечного вираження внутрішніх переживань, що проявлялося у зменшенні страхів, напруження та поведінкових проявів тривоги. При цьому діти з високою мотивацією до творчої діяльності та активним самовираженням продемонстрували найбільше зниження тривожності, що свідчить про важливу роль особистісної зацікавленості та творчої активності у процесі арттерапії. Практична значущість полягає у можливості використання розробленої програми арттерапії у діяльності практичних психологів, педагогів та фахівців із психічного здоров’я дітей. Qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the effectiveness of using art therapy to reduce anxiety in children. In modern society, most people are faced with stressful situations every day. However, the intensity of stress and reactions to it can differ significantly depending on the individual psychological and physiological characteristics of a person. In childhood, stress has a particularly destructive effect on the human body, because at this age the psyche is at the stage of active formation, and the mechanisms of emotional self-regulation are not yet sufficiently developed. It is substantiated that excessive anxiety in children can cause problems with learning, social adaptation and the formation of self-esteem. Therefore, timely recognition of anxiety symptoms and the use of effective correction methods, in particular psychotherapeutic and art therapeutic approaches, are a necessary condition for maintaining mental health. It is found that effective combating of children's anxiety requires a comprehensive approach, which includes open communication, training and practical strategies. It is emphasized that visual art therapy occupies an important place among modern psychocorrectional approaches in working with children, as it combines the possibilities of creative activity and psychological influence. Its specificity lies in the fact that it relies on the child's natural need for self-expression through image, color, form and symbol, which makes this method especially effective in working with the emotional component, in particular in cases of increased anxiety, fears and internal tension. When considering the impact of art therapy on a child, its resource potential should be noted. In addition to processing negative experiences, significant attention is paid to the formation of positive emotional experiences, the development of imagination and creative thinking. It is argued that visual art therapy in working with children is characterized by the complexity of the impact, the combination of emotional, cognitive and behavioral components, as well as a high level of adaptability to the individual needs of the child. It is noted that the principle of valuelessness in the process of art therapy work is of particular importance. The emphasis is on the process of creation, and not on the aesthetic value of the resulting work. The absence of criticism or comparison of the results of the work ensures the formation of a safe psychological environment in which the child can freely experiment, without fear of making a mistake or negative assessment. It is emphasized that an important aspect is the combination of art therapy with other methods of psychological influence (elements of conversation, play therapy, body-oriented techniques and exercises for the development of emotional regulation). Such a comprehensive approach allows influencing different levels of the child's mental organization - cognitive, emotional and behavioral. Empirical research into the effectiveness of visual art therapy confirmed its direct impact on reducing the intensity of anxiety manifestations in children. The conducted art therapy program, aimed at working with the emotional sphere through artistic and symbolic activities, allowed us to record reliable changes in both situational and personal anxiety. It was determined that the average level of anxiety in most children significantly decreased after completing the course, and the greatest effect was observed in children with an initially high level of anxiety and a low level of emotional regulation skills. It was also shown that art therapy interventions contribute to the development of emotional self-regulation, increasing the ability to safely express internal experiences, which was manifested in the reduction of fears, tension and behavioral manifestations of anxiety. At the same time, children with high motivation for creative activity and active self-expression demonstrated the greatest decrease in anxiety, which indicates the important role of personal interest and creative activity in the process of art therapy. The practical significance lies in the possibility of using the developed program of visual art therapy in the activities of practical psychologists, teachers and specialists in children's mental health.Документ Взаємозвʼязок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Мовчан Валерія ЄвгенівнаКваліфікаційна робота присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Актуальність теми зумовлена тим, що батьки дітей з ООП часто перебувають в умовах тривалого емоційного, фізичного та організаційного навантаження, пов’язаного з доглядом, навчанням, реабілітацією, соціалізацією дитини та взаємодією з освітніми й медичними установами. Постійна тривога за дитину, невизначеність щодо її майбутнього, дефіцит часу на відновлення та труднощі поєднання батьківських обов’язків з іншими життєвими ролями можуть підвищувати ризик емоційного виснаження і батьківського вигорання. У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння тривожності, самоефективності, батьківського вигорання та копінг-стратегій. Батьківське вигорання розглянуто як окремий ролеспецифічний синдром, що проявляється через емоційне виснаження у батьківській ролі, дистанціювання від дитини, втрату задоволення від батьківства та відчуття контрасту між теперішнім і попереднім образом себе як батька або матері. Самоефективність визначено як внутрішній психологічний ресурс, пов’язаний із вірою особистості у власну здатність діяти ефективно, долати труднощі та впливати на життєві обставини. Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Об’єктом дослідження виступили психологічні особливості батьків дітей з ООП, а предметом — взаємозв’язок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці 46 батьків дітей з особливими освітніми потребами. Для збору даних використано Шкалу загальної самоефективності GSE Р. Шварцера і М. Єрусалема, опитувальник генералізованого тривожного розладу GAD-7, опитувальник батьківського вигорання PBA-UA та українську адаптацію Brief-COPE для аналізу копінг-стратегій. Статистичну обробку результатів здійснено із застосуванням кореляційного аналізу за коефіцієнтом Пірсона. За результатами дослідження встановлено, що значна частина респондентів має помірний або сильний рівень тривожності: за методикою GAD-7 32,6 % батьків продемонстрували помірний рівень, а 28,3 % — сильний рівень тривожності. За шкалою GSE найбільша частина досліджуваних має рівень самоефективності вище середнього. За результатами PBA-UA 30,4 % респондентів мають сформоване батьківське вигорання, 4,3 % — ймовірне батьківське вигорання, а 17,4 % перебувають у зоні високого ризику. Кореляційний аналіз показав сильний прямий зв’язок між рівнем тривожності та загальним показником батьківського вигорання, що свідчить про зростання вигорання зі збільшенням тривожності. Також виявлено помірний зворотний зв’язок між самоефективністю та батьківським вигоранням, що дозволяє розглядати самоефективність як ресурсний чинник. Емоційно-фокусований копінг має зворотний зв’язок із тривожністю і вигоранням, тоді як уникаючий копінг демонструє слабкий прямий зв’язок із цими показниками. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, соціальних педагогів та інших спеціалістів, які працюють із родинами дітей з ООП. Qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. It is substantiated that parents of children with special educational needs often experience prolonged emotional, physical and organizational strain related to caregiving, education, rehabilitation, child socialization, and interaction with educational and medical institutions. Constant concern about the child, uncertainty about the child’s future, lack of time for recovery, and difficulties in combining parental responsibilities with other life roles may increase the risk of emotional exhaustion and parental burnout. It is emphasized that parental burnout is not only a result of general fatigue or stress, but a specific role-related syndrome formed within the parental role. It is manifested through emotional exhaustion, emotional distancing from the child, loss of satisfaction with parenting, and the contrast between the current and previous image of oneself as a parent. Self-efficacy is considered as an internal psychological resource associated with a person’s belief in their ability to act effectively, overcome difficulties and influence life circumstances. The aim of the study was to theoretically substantiate and empirically examine the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. The object of the study was the psychological characteristics of parents of children with special educational needs. The subject of the study was the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in this group of parents. The empirical study involved 46 parents of children with special educational needs. The following methods were used: the General Self-Efficacy Scale by R. Schwarzer and M. Jerusalem, the Generalized Anxiety Disorder questionnaire GAD-7, the Parental Burnout Assessment PBA-UA, and the Ukrainian adaptation of Brief-COPE for the analysis of coping strategies. Statistical data processing was performed using Pearson’s correlation analysis. According to the results of the empirical research, it was found that a significant proportion of respondents had moderate or severe anxiety. According to GAD-7, 32.6% of parents demonstrated moderate anxiety, while 28.3% showed severe anxiety. According to the GSE scale, the largest proportion of respondents had an above-average level of self-efficacy. According to PBA-UA, 30.4% of respondents had pronounced parental burnout, 4.3% had probable parental burnout, and 17.4% were in the high-risk group. It was found that there is a strong direct relationship between anxiety and the general level of parental burnout. This means that as anxiety increases, the level of parental burnout also increases. A moderate inverse relationship was also found between self-efficacy and parental burnout, which makes it possible to consider self-efficacy as a resource factor associated with lower manifestations of emotional exhaustion. It is shown that emotion-focused coping has an inverse relationship with anxiety and parental burnout. This may indicate its resource significance for parents of children with special educational needs. Avoidant coping, in contrast, demonstrates a weak direct relationship with anxiety and burnout, which may indicate a tendency toward increased emotional strain when less adaptive coping strategies are used. The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results can be used by practical psychologists, specialists of inclusive resource centers, social educators and other professionals working with families of children with special educational needs. The results may be applied in the development of psychological support programs aimed at preventing parental burnout, reducing anxiety and developing parental self-efficacy.Документ Взаємозв’язок між рівнем самооцінки та рівнем тривожності у студентської молоді(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Теслюк Анастасія АндріївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку рівня тривожності та самооцінки у студентської молоді. Обґрунтовано, що тривожність і самооцінка є ключовими компонентами емоційно-особистісної сфери студентів, які суттєво впливають на процеси соціальної адаптації та навчальну діяльність. Студентський вік характеризується інтенсивним розвитком самосвідомості, формуванням стабільної Я-концепції, підвищеною чутливістю до оцінки з боку оточення та значною варіативністю емоційних станів. Встановлено, що рівень тривожності може виступати як фактор, що впливає на формування самооцінки, а також визначає особливості поведінкової та емоційної реактивності студентів у навчальному та соціальному середовищі. Розроблено та обґрунтовано програму емпіричного дослідження, підібрано психодіагностичний інструментарій для вимірювання рівня реактивної та особистісної тривожності та самооцінки. Описано процедуру проведення дослідження та методи статистичної обробки даних, зокрема кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона та непараметричний критерій U Манна–Уітні. Здійснено перевірку сформульованих гіпотез дослідження. Результати статистичного аналізу засвідчили наявність значущого взаємозв’язку між рівнем тривожності та самооцінкою студентів. Встановлено, що підвищений рівень тривожності пов’язаний зі зниженням самооцінки. Отримані результати підтверджують значущу роль емоційно-особистісних чинників у процесі становлення особистості студентської молоді та її адаптації до умов навчання у закладі вищої освіти. Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів у діяльності практичних психологів закладів вищої освіти для розробки програм психологічної підтримки студентів, профілактики підвищеної тривожності та розвитку адекватної самооцінки Тhe qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical investigation of the relationship between anxiety levels and self-esteem in student youth. It is substantiated that anxiety and self-esteem are key components of the emotional and personal sphere of students, significantly influencing their academic performance and social adaptation. Student age is characterized by the active formation of self-awareness, development of a stable self-concept, increased sensitivity to external evaluation, and variability of emotional states. It has been established that anxiety acts as an important psychological factor that is closely related to the formation of self-esteem and determines students’ emotional reactions and behavioural patterns in academic and social contexts. An empirical research design was developed, and appropriate psychodiagnostic tools were selected to measure reactive and train anxiety and self-esteem. The research procedure and statistical methods of data processing were described, including Pearson’s correlation analysis and the Mann–Whitney U test. Data processing was carried out using SPSS Statistics 26. The results of the statistical analysis confirmed a significant relationship between anxiety levels and self-esteem in students. It was found that higher levels of anxiety are associated with lower self-esteem. These findings highlight the importance of emotional and personal factors in the adaptation and development of students in higher education.Документ Взаємозв’язок психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Крепко Артур ДмитровичКваліфікаційна робота присвячена виявленню індивідуально-психологічних чинників адаптації студентів до дистанційного навчання та емпіричного дослідження взаємозв’язку психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти. У кваліфікаційній роботі здійснено теоретико-емпіричне дослідження проблеми адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освітнього середовища. Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком інформаційних технологій, що трансформують систему вищої освіти та підвищують вимоги до психологічної готовності студентів до навчання в онлайн-форматі. У теоретичному розділі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння соціально-психологічної адаптації, визначено її структуру, види та основні чинники. Обґрунтовано, що адаптація студентів до дистанційного навчання є складним багаторівневим процесом, який охоплює когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти. Особливу увагу приділено ролі індивідуально-психологічних характеристик, зокрема мотивації, саморегуляції, самоефективності, когнітивної гнучкості та емоційної стійкості. Встановлено, що емоційні стани, такі як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність, можуть виступати як чинниками, що ускладнюють процес адаптації. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці студентів віком 18–23 років із використанням комплексу психодіагностичних методик: «Методики діагностики соціально-психологічної адаптації» К. Роджерса і Р. Даймонда, «Самооцінки психічних станів» Г. Айзенка, а також методики діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Вассермана (адаптація Бойка). Обробка результатів здійснювалася з використанням методів математичної статистики, зокрема кореляційного аналізу за коефіцієнтом Спірмена та Пірсона. За результатами дослідження встановлено наявність статистично значущих зв’язків між показниками адаптації та емоційними станами студентів. Виявлено, що підвищені рівні тривожності, агресивності, ригідності та соціальної фрустрованості пов’язані зі зниженням рівня адаптації, самоприйняття, емоційного комфорту та внутрішнього контролю. Водночас встановлено, що індивідуально-психологічні характеристики виступають важливими чинниками успішної адаптації студентів до дистанційного навчання. На основі отриманих результатів розроблено програму психолого-педагогічного супроводу адаптаційного процесу студентів у форматі тренінгу, спрямованого на розвиток навичок саморегуляції, зниження рівня тривожності, підвищення мотивації та формування соціальної підтримки. Запропонована програма має практичне значення та може бути використана у діяльності закладів вищої освіти з метою оптимізації процесу адаптації студентів до дистанційного навчання. Результати дослідження можуть бути використані у практиці психологічного супроводу студентів, а також при розробці освітніх програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності дистанційного навчання. The qualification work is devoted to identifying the individual psychological factors influencing students’ adaptation to distance learning and to an empirical study of the relationship between psychological characteristics and students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of education. This thesis conducts a theoretical and empirical study of the problem of students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of the educational environment. The relevance of the topic stems from the rapid development of information technologies, which are transforming the higher education system and increasing the demands on students’ psychological readiness for online learning. The theoretical section analyzes contemporary scientific approaches to understanding socio-psychological adaptation, defining its structure, types, and key factors. It is argued that students’ adaptation to distance learning is a complex, multi-level process encompassing cognitive, emotional, and behavioral components. Particular attention is paid to the role of individual psychological characteristics, specifically motivation, self-regulation, self-efficacy, cognitive flexibility, and emotional resilience. It is established that emotional states such as anxiety, frustration, aggression, and rigidity can act as factors that complicate the adaptation process. An empirical study was conducted on a sample of students aged 18–23 using a set of psychodiagnostic methods: “Methods for Diagnosing Socio-Psychological Adaptation” by K. Rogers and R. Diamond, “Self-Assessment of Mental States” by G. Eysenck, as well as L.I. Vasserman’s method for diagnosing the level of social frustration (adapted by Boiko). Data analysis was performed using methods of mathematical statistics, specifically Pearson’s correlation analysis. The study results revealed statistically significant correlations between adaptation indicators and students’ emotional states. It was found that elevated levels of anxiety, aggression, rigidity, and social frustration are associated with reduced levels of adaptation, self-acceptance, emotional comfort, and internal control. At the same time, it was established that individual psychological characteristics serve as important factors in students’ successful adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for the students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. The research results can be applied in the practice of psychological support for students, as well as in the development of educational programs and activities aimed at improving the effectiveness of distance learning.Документ Взаємозв’язок самооцінки та прояву негативних емоційних станів у підлітків(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Дуганець Юлія КостянтинівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку між рівнем самооцінки та проявом негативних емоційних станів у підлітків. Підлітки, як і дорослі, зазнають впливу численних зовнішніх і внутрішніх факторів, які можуть спричиняти стійкі негативні емоційні переживання — тривожність, депресивні тенденції, агресивність та апатію. Особливої гостроти ця проблематика набуває в умовах сучасних соціальних викликів, зокрема під час збройного конфлікту в Україні, коли психологічний стан підростаючого покоління перебуває під постійним деструктивним тиском. Обґрунтовано, що підлітковий вік є критичним сензитивним періодом для становлення Я-концепції та самооцінки особистості. Саме в цей час зростає потреба підлітка у самопізнанні, самовизначенні та соціальному визнанні, а тому будь-які відхилення у формуванні самооцінки — її заниження чи необґрунтоване завищення — безпосередньо позначаються на емоційному стані й поведінці. З'ясовано, що занижена самооцінка є одним із ключових предикторів виникнення тривожності та депресивних станів у підлітків. Підліток із недостатньою впевненістю у власних силах схильний до надмірного самокритицизму, уникання соціальних ситуацій, що потенційно закріплює дисфункціональні поведінкові патерни та поглиблює емоційний дискомфорт. Акцентується, що негативні емоційні стани у підлітковому віці не є незмінними характеристиками особистості й можуть бути суттєво скориговані за умови своєчасного психологічного супроводу, корекційних заходів та підтримки з боку найближчого соціального оточення — батьків, вчителів і шкільних психологів. Розкрито, що взаємозв'язок самооцінки та негативних емоційних станів носить двобічний характер: занижена самооцінка провокує розвиток тривожності та депресивності, натомість стійкі негативні емоційні переживання поступово руйнують позитивне самоставлення, ще більше знижуючи самооцінку підлітка. Цей замкнений механізм є одним із чинників хронізації емоційних розладів у даній віковій групі. Стверджується, що важливо, аби кожен підліток усвідомлював власну цінність і унікальність. Формування адекватної самооцінки є необхідною умовою психологічного благополуччя підлітка та його успішної соціалізації. Позитивне ставлення до себе дозволяє підлітку конструктивно переживати невдачі, зберігати емоційну рівновагу та будувати повноцінні міжособистісні стосунки. Зазначено, що самооцінка підлітка формується під впливом широкого кола чинників: стилю батьківського виховання, характеру стосунків із однолітками, шкільної успішності, соціального статусу в групі та загального соціокультурного контексту. У воєнний час додаткового значення набувають чинники вимушеного переміщення, втрати звичного оточення та хронічного стресу, які суттєво ускладнюють процес особистісного становлення. Наголошено, що самооцінка є важливим регулятором поведінки та емоційного життя підлітка. Вона визначає рівень домагань, характер реакцій на успіх і невдачу, здатність до саморегуляції та конструктивного подолання стресових ситуацій. Адекватна самооцінка виступає захисним ресурсом, що знижує ризик виникнення та закріплення негативних емоційних станів. За результатами емпіричного дослідження встановлено взаємозв'язкок між рівнем самооцінки та показниками негативних емоційних станів у підлітків. Виявлено, що підлітки із заниженою самооцінкою демонструють статистично значущо вищі показники тривожності та депресивності порівняно з однолітками із адекватною самооцінкою. Водночас завищена самооцінка також корелює з окремими проявами емоційної нестабільності — зокрема, агресивністю та схильністю до афективних реакцій у ситуаціях фрустрації. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані практичними психологами закладів освіти, соціальними педагогами, батьками та вчителями з метою своєчасної діагностики, профілактики та корекції емоційних порушень, пов'язаних із дисфункціями самооцінки у підлітковому віці. Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical investigation of the relationship between self-esteem levels and the manifestation of negative emotional states in adolescents. An adolescent, like an adult, is exposed to numerous external and internal factors that can cause persistent negative emotional experiences — anxiety, depressive tendencies, aggressiveness, and apathy. This issue is particularly acute in the context of contemporary social challenges, especially during the armed conflict in Ukraine, where the psychological well-being of the younger generation is under constant destructive pressure. It is substantiated that adolescence is a critical sensitive period for the formation of the self-concept and self-esteem of the individual. During this time, the adolescent's need for self-knowledge, self-determination, and social recognition intensifies, and therefore any deviations in the formation of self-esteem — whether its lowering or unjustified inflation — directly affect emotional state and behavior. It was found that low self-esteem is one of the key predictors of anxiety and depressive states in adolescents. An adolescent who lacks confidence in their own abilities tends toward excessive self-criticism and avoidance of social situations, which potentially reinforces dysfunctional behavioral patterns and deepens emotional discomfort. It is emphasized that negative emotional states in adolescence are not immutable personality characteristics and can be significantly corrected through timely psychological support, corrective interventions, and support from the immediate social environment — parents, teachers, and school psychologists. It is revealed that the relationship between self-esteem and negative emotional states is bidirectional: low self-esteem provokes the development of anxiety and depression, while persistent negative emotional experiences gradually erode positive self-attitude, further reducing the adolescent's self-esteem. This closed mechanism is one of the factors contributing to the chronification of emotional disorders in this age group. It is argued that it is important for every adolescent to recognize their own value and uniqueness. The formation of adequate self-esteem is a necessary condition for the adolescent's psychological well-being and successful socialization. A positive attitude toward oneself allows the adolescent to constructively cope with failures, maintain emotional balance, and build meaningful interpersonal relationships. It is noted that the adolescent's self-esteem is shaped by a wide range of factors: parenting style, the nature of peer relationships, academic performance, social status in the group, and the general sociocultural context. During wartime, additional significance is given to the factors of forced displacement, loss of familiar surroundings, and chronic stress, which substantially complicate the process of personal development. It is emphasized that self-esteem is an important regulator of the adolescent's behavior and emotional life. It determines the level of aspirations, the nature of reactions to success and failure, the capacity for self-regulation, and the constructive management of stressful situations. Adequate self-esteem serves as a protective resource that reduces the risk of the emergence and consolidation of negative emotional states. Based on the results of the empirical study, the relationship between self-esteem levels and indicators of negative emotional states in adolescents were established. It was found that adolescents with low self-esteem demonstrate statistically significantly higher levels of anxiety and depressiveness compared to peers with adequate self-esteem. At the same time, inflated self-esteem also correlates with certain manifestations of emotional instability — in particular, aggressiveness and a tendency toward affective reactions in frustration situations. The practical significance of the work lies in the fact that the results obtained can be used by school psychologists, social educators, parents, and teachers for the purposes of timely diagnosis, prevention, and correction of emotional disorders associated with self-esteem dysfunctions in adolescence.Документ Взаємозв’язок інтенсивності використання соціальних мереж із проявами депресії, тривожності та самотності у підлітків(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Богомол Катерина СергіївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідженняити взаємозв’язку інтенсивності використання соціальних мереж із рівнем депресії, тривожності та відчуття самотності у підлітків. Обґрунтовано, що соціальні мережі виступають важливим соціально-психологічним середовищем розвитку особистості підлітка. Підлітковий вік характеризується підвищеною потребою в соціальному схваленні, формуванням Я-концепції, розвитком самооцінки та чутливістю до соціального порівняння. Встановлено, що онлайн-середовище створює специфічні умови для конструювання образу «Я», публічної презентації себе та отримання постійного соціального зворотного зв’язку, що може мати як підтримувальний, так і дестабілізуючий характер. Розроблено та обґрунтовано програму емпіричного дослідження, підібрано психодіагностичний інструментарій для вимірювання рівня соціального порівняння, тривожності, самотності та самооцінки, а також показників використання соціальних мереж (час перебування та рівень активності). Описано процедуру дослідження та методи статистичної обробки даних, зокрема кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона. Здійснено перевірку концептуальної та трьох емпіричних гіпотез. Результати статистичного аналізу засвідчили наявність системного взаємозв’язку між інтенсивністю використання соціальних мереж та показниками емоційного благополуччя підлітків. Встановлено, що збільшення часу перебування у соціальних мережах статистично значуще пов’язане зі зростанням рівня соціального порівняння, тривожності та самотності. Отримані результати свідчать, що інтенсивна цифрова взаємодія асоціюється з підвищенням емоційної напруги та посиленням суб’єктивного відчуття соціальної ізольованості. Виявлено помірний зв’язок між активністю у соціальних мережах та самооцінкою, що дозволяє припустити роль зовнішнього соціального схвалення як чинника підкріплення позитивного образу «Я». Водночас цей зв’язок не є визначальним, що підтверджує багатофакторність формування самооцінки у підлітковому віці. Отже, соціальні мережі можна розглядати як значущий соціально-психологічний фактор, що впливає на формування емоційного стану підлітків. Їхній вплив є амбівалентним: цифрове середовище одночасно розширює можливості соціальної взаємодії та створює умови для посилення соціального порівняння, тривожності й переживання самотності. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання їх для розробки психоедукаційних програм, профілактичних заходів та рекомендацій для підлітків, батьків і педагогів щодо формування безпечних стратегій користування соціальними мережами та підтримки психологічного благополуччя. The qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the relationship between the intensity of social network use and the level of depression, anxiety, and loneliness in adolescents. It is argued that social networks are an important socio-psychological environment for the development of an adolescent's personality. Adolescence is characterized by an increased need for social approval, the formation of self-concept, the development of self-esteem, and sensitivity to social comparison. It has been established that the online environment creates specific conditions for constructing the image of the self, public presentation of oneself, and receiving constant social feedback, which can be both supportive and destabilizing. An empirical research program has been developed and substantiated, and psychodiagnostic tools have been selected to measure the level of social comparison, anxiety, loneliness, and self-esteem, as well as indicators of social network use (time spent and level of activity). The research procedure and methods of statistical data processing are described, in particular, Pearson's correlation analysis. The conceptual and three empirical hypotheses were tested. The results of statistical analysis showed a systematic relationship between the intensity of social network use and indicators of emotional well-being in adolescents. It has been established that an increase in the amount of time spent on social networks is statistically significantly associated with an increase in the level of social comparison, anxiety, and loneliness. The results obtained indicate that intensive digital interaction is associated with increased emotional tension and a heightened subjective feeling of social isolation. A moderate relationship between social media activity and self-esteem has been found, suggesting that external social approval plays a role in reinforcing a positive self-image. At the same time, this relationship is not decisive, confirming the multifactorial nature of self-esteem formation in adolescence. Therefore, social networks can be considered a significant socio-psychological factor influencing the formation of adolescents' emotional state. Their influence is ambivalent: the digital environment simultaneously expands the possibilities for social interaction and creates conditions for increased social comparison, anxiety, and feelings of loneliness. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of using them to develop psychoeducational programs, preventive measures, and recommendations for adolescents, parents, and educators on the formation of safe strategies for using social networks and supporting psychological well-being.Документ Зв’язок соціально-психологічної адаптації та емоційно-особистісних характеристик молоді в умовах вимушеної міграції(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Яковлюк Анастасія АнатоліївнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження зв’язку соціально-психологічної адаптації та емоційно-особистісних характеристик молоді в умовах вимушеної міграції. У роботі досліджено особливості взаємозв’язку соціально-психологічної адаптації та емоційно-особистісних характеристик молоді в умовах вимушеної міграції. Актуальність дослідження зумовлена зростанням масштабів міграційних процесів, що супроводжуються значними соціальними та психологічними викликами для молоді, яка змушена адаптуватися до нових умов життя, соціального середовища та культурного контексту. У процесі теоретичного аналізу узагальнено наукові підходи до розуміння феномену соціокультурної адаптації, визначено її структуру та основні чинники. Обґрунтовано роль емоційних станів як факторів, що можуть як ускладнювати, так і полегшувати адаптаційний процес. Особливу увагу приділено психологічній стійкості (резилієнтності) як внутрішньому ресурсу особистості, що забезпечує ефективне подолання труднощів та сприяє успішній інтеграції у нове соціальне середовище. У результаті емпіричного дослідження встановлено, що більшість респондентів має середній рівень соціально-психологічної адаптації, що свідчить про наявність адаптаційного потенціалу за умов збереження певних труднощів у новому соціальному середовищі. Виявлено, що значна частина молоді переживає середній і високий рівні самотності та тривожності, що вказує на емоційне напруження та дефіцит соціальної підтримки. Водночас рівень психологічної стійкості у більшості досліджуваних є середнім, що забезпечує часткову здатність до подолання труднощів. За результатами кореляційного аналізу встановлено статистично значущі взаємозв’язки між досліджуваними показниками. З’ясовано, що соціально-психологічна адаптація має негативний зв’язок із переживанням самотності та рівнем тривожності, а також позитивний зв’язок із психологічною стійкістю. Доведено, що самотність позитивно пов’язана з тривожністю, тоді як резилієнтність виконує захисну функцію, знижуючи інтенсивність негативних емоційних станів. На основі отриманих результатів розроблено практичні рекомендації та психокорекційну програму, спрямовану на підвищення рівня соціально-психологічної адаптації молоді. Запропоновані заходи включають розвиток навичок емоційної саморегуляції, зниження рівня самотності, формування ефективних стратегій соціальної взаємодії та підвищення психологічної стійкості. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, соціальних працівників, освітніх установ та організацій, що здійснюють підтримку молоді в умовах вимушеної міграції. Таким чином, результати дослідження підтверджують важливу роль емоційно-особистісних характеристик у процесі соціально-психологічної адаптації та визначають перспективні напрями психологічної допомоги молоді в сучасних умовах. The qualification work is devoted to the theoretical justification and empirical investigation of the relationship between socio-psychological adaptation and the emotional and personality characteristics of young people in the context of forced migration. The study examines the specific features of the relationship between socio-psychological adaptation and the emotional and personality characteristics of young people in the context of forced migration. The relevance of the study is determined by the growing scale of migration processes, which are accompanied by significant social and psychological challenges for young people who are forced to adapt to new living conditions, social environments, and cultural contexts. In the course of theoretical analysis, scientific approaches to understanding the phenomenon of sociocultural adaptation were synthesized, and its structure and main factors were identified. The role of emotional states as factors that can both complicate and facilitate the adaptation process was substantiated. Particular attention is paid to psychological resilience as an internal resource of the individual that ensures effective overcoming of difficulties and facilitates successful integration into a new social environment. The empirical study found that the majority of respondents have a moderate level of socio-psychological adaptation, indicating the presence of adaptive potential despite certain difficulties in the new social environment. It was found that a significant proportion of young people experience moderate to high levels of loneliness and anxiety, indicating emotional distress and a lack of social support. At the same time, the level of psychological resilience among most of the participants is moderate, which provides a partial ability to overcome difficulties. Based on the results of the correlation analysis, statistically significant relationships were established between the studied indicators. It was found that socio-psychological adaptation has a negative correlation with feelings of loneliness and anxiety levels, as well as a positive correlation with psychological resilience. It has been demonstrated that loneliness is positively associated with anxiety, whereas resilience serves a protective function by reducing the intensity of negative emotional states. Based on the results obtained, practical recommendations and a psychocorrectional program aimed at improving the level of socio-psychological adaptation among youth were developed. The proposed measures include developing emotional self-regulation skills, reducing the level of loneliness, forming effective strategies for social interaction, and increasing psychological resilience. The practical significance of this study lies in the potential application of its findings in the work of clinical psychologists, social workers, educational institutions, and organizations that provide support to young people in situations of forced migration. Thus, the study’s findings confirm the important role of emotional and personality characteristics in the process of socio-psychological adaptation and identify promising directions for psychological support for youth in contemporary conditions.Документ Особистісне становлення молоді в умовах соціальної ізоляції в період глобальних криз(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Козлова Ніколь КостянтинівнаУ кваліфікаційній роботі здійснено комплексне теоретико-емпіричне дослідження проблеми особистісного становлення молоді в умовах соціальної ізоляції, що виникає внаслідок глобальних кризових явищ, зокрема пандемії COVID-19 та воєнних подій. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психологічних труднощів у молодіжному середовищі, трансформацією соціальних зв’язків та необхідністю адаптації до нових умов життєдіяльності. У теоретичній частині роботи проаналізовано основні підходи до розуміння особистості та її розвитку в юнацькому віці, зокрема положення вітчизняних та зарубіжних психологічних теорій. Розкрито сутність поняття «особистісне становлення», його структуру, етапи та ключові механізми. Особливу увагу приділено впливу соціального середовища на процес формування особистості, а також ролі міжособистісної взаємодії у розвитку самосвідомості, ідентичності та системи цінностей молоді. Охарактеризовано феномен соціальної ізоляції як психосоціального явища, визначено її види, причини та наслідки для психічного здоров’я особистості. Проаналізовано специфіку переживання ізоляції в умовах глобальних криз, що супроводжуються невизначеністю, стресом, обмеженням соціальних контактів та зміною звичних форм діяльності. В емпіричній частині роботи представлено результати дослідження, спрямованого на виявлення особливостей особистісного розвитку молоді в умовах соціальної ізоляції. Визначено взаємозв’язок між рівнем соціальної ізоляції та такими показниками, як самооцінка, рівень тривожності, емоційний стан, сформованість ідентичності та адаптаційні можливості. Встановлено, що тривала соціальна ізоляція негативно впливає на психологічне благополуччя молоді, знижує рівень соціальної активності, сприяє виникненню внутрішніх конфліктів та ускладнює процес самореалізації. На основі отриманих результатів обґрунтовано практичні рекомендації щодо психологічної підтримки молоді в умовах соціальної ізоляції, зокрема напрями психокорекційної та консультативної роботи, спрямовані на розвиток адаптаційних ресурсів, підвищення рівня самоприйняття та формування ефективних стратегій подолання кризових ситуацій. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності психологів, освітніх установ та соціальних служб з метою оптимізації процесу особистісного становлення молоді в умовах сучасних викликів. The qualification thesis presents a comprehensive theoretical and empirical study of the problem of personal development of youth under conditions of social isolation caused by global crises, in particular the COVID-19 pandemic and wartime events. The relevance of the study is обусловлена the growing psychological difficulties among young people, the transformation of social connections, and the need to adapt to new living conditions. The theoretical part of the research analyzes the main approaches to understanding personality and its development in adolescence and early adulthood, including both domestic and foreign psychological theories. The essence of the concept of “personal development,” its structure, stages, and key mechanisms are revealed. Special attention is paid to the influence of the social environment on personality formation, as well as the role of interpersonal interaction in the development of self-awareness, identity, and value systems of young people. The phenomenon of social isolation as a psychosocial condition is characterized, its types, causes, and consequences for mental health are defined. The specifics of experiencing isolation during global crises are analyzed, particularly in the context of uncertainty, stress, limited social interaction, and changes in habitual forms of activity. The empirical part of the study presents the results of research aimed at identifying the features of personal development of youth under conditions of social isolation. The relationship between the level of social isolation and such indicators as self-esteem, anxiety level, emotional state, identity formation, and adaptive capacity is determined. It has been established that prolonged social isolation negatively affects the psychological well-being of young people, reduces social activity, contributes to internal conflicts, and complicates the process of self-realization. Based on the obtained results, practical recommendations for psychological support of youth in conditions of social isolation are substantiated, including directions for psychocorrectional and counseling work aimed at developing adaptive resources, increasing self-acceptance, and forming effective coping strategies in crisis situations. The practical significance of the study lies in the possibility of applying its results in the work of psychologists, educational institutions, and social services in order to optimize the process of personal development of youth under modern challenges.Документ Особливості прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Швець Поліна СергіївнаКваліфікаційна робота присвячена дослідженню особливостей прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. Актуальність теми зумовлена зростанням рівня психоемоційного напруження серед молоді, поширенням тривожних станів та необхідністю вивчення психологічних чинників, які впливають на здатність особистості ефективно долати стресові ситуації. Особливу увагу у роботі приділено ролі емоційної прив’язаності як важливого чинника формування психологічного благополуччя та адаптаційних можливостей особистості. Метою дослідження є вивчення особливостей прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. Об’єктом дослідження виступає емоційна прив’язаність як психологічна характеристика особистості у молодому віці. Предмет дослідження - особливості прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. У результаті емпіричного дослідження встановлено, що найбільш поширеним серед молоді є надійний тип емоційної прив’язаності, тоді як майже половина вибірки характеризується ненадійними типами прив’язаності. Виявлено, що молодь з надійним типом прив’язаності демонструє вищий рівень стресостійкості, нижчий рівень тривожності та менший рівень суб’єктивного стресу. Натомість тривожний та боязкий типи прив’язаності пов’язані зі зниженням стресостійкості, підвищеною тривожністю та більш вираженим переживанням стресу. Статистично значущі відмінності підтвердили наявність зв’язку між типом емоційної прив’язаності та окремими показниками психологічного благополуччя молоді. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, зокрема у психодіагностичній, консультативній та психокорекційній роботі з молоддю. Результати дослідження можуть бути використані при розробці програм психологічної підтримки та підвищення рівня стресостійкості з урахуванням типу емоційної прив’язаності особистості. The qualification paper is devoted to the study of the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The relevance of the topic is обусловлена by the increasing level of psycho-emotional tension among youth, the spread of anxiety states, and the necessity to investigate psychological factors influencing an individual’s ability to cope effectively with stressful situations. Particular attention is paid to the role of emotional attachment as an important factor in the formation of psychological well-being and adaptive capacities of personality. The aim of the study is to investigate the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The object of the research is emotional attachment as a psychological characteristic of personality in youth. The subject of the research is the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The empirical study revealed that the secure type of emotional attachment is the most common among young people, whereas nearly half of the sample is characterized by insecure attachment types. It was found that young people with a secure attachment type demonstrate higher levels of stress resilience, lower anxiety, and lower perceived stress. In contrast, anxious and fearful attachment types are associated with reduced stress resilience, increased anxiety, and more pronounced stress experiences. Statistically significant differences confirmed the existence of a relationship between the type of emotional attachment and certain indicators of psychological well-being among youth. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the obtained results in the work of practical psychologists, particularly in psychodiagnostic, counseling, and psychocorrectional activities with young people. The findings may be used in the development of psychological support programs and interventions aimed at increasing stress resilience while considering an individual’s type of emotional attachment.Документ Переживання кризи юності у молоді з травматичним досвідом(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Брикалова Ксенія ОлександрівнаУ кваліфікаційній роботі теоретично обґрунтовано та емпірично досліджено особливості переживання кризи юності у молоді з травматичним досвідом. Актуальність теми визначається тим, що юність є періодом активного формування ідентичності, життєвих цілей, самоприйняття та способів емоційної саморегуляції, а наявність травматичного досвіду може ускладнювати ці процеси та підвищувати ризик дезадаптації. Мета роботи полягала у визначенні взаємозв’язків між показниками травматизації та проявами кризових переживань у юнацькому віці. Об’єктом дослідження виступила криза юності як психологічне явище, предметом - особливості її переживання у молоді з травматичним досвідом. У дослідженні взяли участь 40 респондентів віком 18-23 роки, розподілених на дві групи: 20 осіб із травматичним досвідом і 20 осіб без нього. Використано шкалу тривожності Спілбергера-Ханіна, методику «Хто Я?» М. Куна і Т. МакПартленда, шкалу психологічного благополуччя К. Ріфф та PCL-5. Емпіричні результати засвідчили, що молодь із травматичним досвідом має вищі показники ситуативної та особистісної тривожності, більш виражені симптоми посттравматичного стресу, нижчий рівень психологічного благополуччя та більшу кількість негативних самоописів. Статистично значущі відмінності між групами підтверджено за всіма основними показниками. Кореляційний аналіз встановив прямі зв’язки травматизації з тривожністю, PCL-5 і негативною самоідентичністю, а також обернені зв’язки з психологічним благополуччям і самооцінкою. The qualification paper theoretically substantiates and empirically examines the features of experiencing the youth crisis among young people with traumatic experience. The relevance of the topic is determined by the fact that youth is a period of active identity formation, life goal setting, self-acceptance, and emotional self-regulation, whereas traumatic experience may complicate these processes and increase the risk of maladaptation. The purpose of the study was to determine the relationships between indicators of traumatization and manifestations of crisis experiences in youth. The object of the study was the youth crisis as a psychological phenomenon, while the subject was the specific features of experiencing this crisis among young people with traumatic experience. The empirical study involved 40 respondents aged 18-23, divided into two groups: 20 respondents with traumatic experience and 20 respondents without it. The study used the Spielberger-Khanin Anxiety Scale, the “Who Am I?” technique by M. Kuhn and T. McPartland, C. Ryff’s Psychological Well-Being Scale, and PCL-5. The empirical results showed that young people with traumatic experience have higher levels of state and trait anxiety, more pronounced post-traumatic stress symptoms, lower psychological well-being, and a greater number of negative self-descriptions. Statistically significant differences between the groups were confirmed for all main indicators. Correlation analysis revealed direct relationships between traumatization and anxiety, PCL-5, and negative self-identity, as well as inverse relationships with psychological well-being and self-esteem.Документ Психологічні особливості емоційного стану дітей дошкільного віку(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Михайлова Єлизавета РоманівнаКваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей емоційного стану дітей дошкільного віку. У сучасних умовах проблема емоційного благополуччя дітей дошкільного віку набуває особливої актуальності. Емоційний стан дитини формується під впливом сімейного середовища, особливостей виховання, спілкування з дорослими та однолітками, а також індивідуально-психологічних особливостей. Саме в дошкільному віці закладаються основи емоційної чутливості, здатності до співпереживання, саморегуляції та формування позитивного ставлення до себе й навколишнього світу. Обґрунтовано, що емоційний стан дошкільника є важливим показником психічного розвитку та психологічного благополуччя дитини. Позитивний емоційний фон сприяє розвитку пізнавальної активності, соціалізації та формуванню впевненості у собі, тоді як емоційна напруженість, тривожність або замкненість можуть негативно впливати на поведінку дитини, її спілкування та адаптацію до нових умов. З’ясовано, що емоційний розвиток дошкільників тісно пов’язаний із самооцінкою, ставленням до себе та сімейними взаєминами. Діти, які відчувають підтримку, прийняття та доброзичливе ставлення з боку дорослих, частіше демонструють емоційну відкритість, упевненість та позитивне самосприйняття. Натомість нестача уваги, надмірна критика або конфліктні взаємини в сім’ї можуть спричиняти прояви тривожності, емоційної нестійкості та невпевненості. Акцентується, що дошкільний вік є сенситивним періодом для формування емоційної сфери особистості. Саме в цей період дитина вчиться розпізнавати власні почуття, висловлювати їх та поступово контролювати емоційні реакції. Важливу роль у цьому процесі відіграють сім’я, вихователі та загальна атмосфера психологічної підтримки. Розкрито, що проективні психодіагностичні методики є ефективним засобом дослідження емоційного стану дошкільників, оскільки дозволяють виявити приховані переживання, особливості самооцінки та емоційного ставлення дитини до членів сім’ї. У роботі було використано методики «Сходинки», «Дім – Дерево – Людина» та «Малюнок сім’ї». За результатами емпіричного дослідження встановлено, що більшість дітей дошкільного віку мають позитивне ставлення до себе та достатньо високий рівень емоційного благополуччя. Виявлено, що 45 % дітей мають високий рівень самооцінки, 37,5 % – середній рівень та 17,5 % – низький рівень самооцінки. Більшість дошкільників вважають, що дорослі позитивно оцінюють їхню поведінку та особисті якості. Визначено, що діти з позитивною самооцінкою більш відкриті у спілкуванні, активні, упевнені та легше встановлюють контакт з однолітками й дорослими. Водночас діти з нижчим рівнем самооцінки частіше демонструють невпевненість, емоційну напруженість, сором’язливість та труднощі у вираженні власних почуттів. Також встановлено, що емоційне ставлення дитини до сім’ї суттєво впливає на її внутрішній стан. Дошкільники, які відчувають емоційну близькість із батьками та підтримку в сім’ї, характеризуються більш стабільним емоційним фоном і позитивним самопочуттям. Практична значущість роботи полягає у можливості використання результатів дослідження практичними психологами, вихователями закладів дошкільної освіти та батьками з метою своєчасного виявлення емоційних труднощів у дітей та створення умов для їхнього емоційного благополуччя. The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the psychological features of the emotional state of preschool children. In modern conditions, the problem of emotional well-being of preschool children is becoming especially relevant. The emotional state of a child is formed under the influence of the family environment, parenting styles, communication with adults and peers, as well as individual psychological characteristics. It is during preschool age that the foundations of emotional sensitivity, empathy, self-regulation, and the formation of a positive attitude toward oneself and the surrounding world are established. It has been substantiated that the emotional state of a preschool child is an important indicator of mental development and psychological well-being. A positive emotional background contributes to the development of cognitive activity, socialization, and self-confidence, while emotional tension, anxiety, or withdrawal can negatively affect the child’s behavior, communication, and adaptation to new conditions. It has been found that the emotional development of preschoolers is closely related to self-esteem, self-attitude, and family relationships. Children who feel support, acceptance, and a positive attitude from adults are more likely to demonstrate emotional openness, confidence, and positive self-perception. At the same time, lack of attention, excessive criticism, or conflictual family relationships may cause anxiety, emotional instability, and insecurity. It is emphasized that preschool age is a sensitive period for the formation of the emotional sphere of personality. During this period, the child learns to recognize their own feelings, express them, and gradually control emotional reactions. Family, educators, and a generally supportive psychological environment play an important role in this process. It has been revealed that projective psychodiagnostic methods are an effective means of studying the emotional state of preschoolers, as they allow identifying hidden experiences, self-esteem characteristics, and the child’s emotional attitude toward family members. The study used the following methods: “The Stairs,” “House–Tree–Person,” and “Family Drawing.” According to the results of the empirical study, it was established that most preschool children have a positive attitude toward themselves and a sufficiently high level of emotional well-being. It was found that 45% of children have a high level of self-esteem, 37.5% have an average level, and 17.5% have a low level of self-esteem. Most preschoolers believe that adults positively evaluate their behavior and personal qualities. It was determined that children with positive self-esteem are more open in communication, active, confident, and establish contact with peers and adults more easily. At the same time, children with lower self-esteem more often demonstrate insecurity, emotional tension, shyness, and difficulties in expressing their feelings. It was also established that the child’s emotional attitude toward the family significantly affects their inner state. Preschoolers who feel emotional closeness to their parents and support within the family are characterized by a more stable emotional background and positive well-being. The practical significance of the work lies in the possibility of using the research results by practical psychologists, preschool educators, and parents in order to timely identify children’s emotional difficulties and create conditions for their emotional well-being.Документ Роль сімейного виховання у формуванні тривожності у дітей молодшого шкільного віку(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Христодулова Анастасія ОлександрівнаУ кваліфікаційній роботі досліджено роль сімейного виховання у формуванні тривожності у дітей молодшого шкільного віку. У роботі використано комплекс методів: теоретичний аналіз наукової літератури, психодіагностичні методики (шкала шкільної тривожності Р. Філіпса, методика діагностики parental ставлення А. Я. Варги та В. В. Століна, опитувальник стилів сімейного виховання), методи математичної статистики (коефіцієнт кореляції Спірмена, U-критерій Манна-Уітні, t-критерій Стьюдента) та метод моделювання (розробка корекційно-розвивальної програми). Емпірично підтверджено наявність статистично значущих зв’язків між стилями сімейного виховання та рівнем тривожності у дітей. Встановлено, що авторитарний стиль виховання позитивно корелює з тривожністю (r = +0,47; p < 0,01), тоді як авторитетний стиль має негативний зв’язок з цим показником (r = -0,52; p < 0,01). Виявлено, що 24% дітей мають високий рівень тривожності. Розроблена та апробована корекційно-розвивальна програма показала ефективність у зниженні рівня тривожності через оптимізацію стилю сімейного виховання та якості дитячо-батьківської взаємодії. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів практичними психологами закладів освіти при організації психологічного супроводу молодших школярів та їхніх сімей, а також при розробці профілактичних і корекційних програм. The qualification paper is devoted to the study of the role of family upbringing in the formation of anxiety in primary school-age children. The study employed a set of methods, including theoretical analysis of scientific literature, psychodiagnostic techniques (R. Phillips’ School Anxiety Scale, A. Varga and V. Stolin’s Parental Attitude Diagnostic Method, and a parenting styles questionnaire), methods of mathematical statistics (Spearman’s rank correlation coefficient, Mann–Whitney U test, Student’s t-test), and modeling (development of a correctional and developmental program). The empirical study confirmed statistically significant relationships between parenting styles and the level of anxiety in children. It was found that the authoritarian parenting style positively correlates with anxiety (r = +0.47; p < 0.01), while the authoritative parenting style shows a negative correlation with this indicator (r = –0.52; p < 0.01). It was revealed that 24% of children demonstrate a high level of anxiety. The developed and tested correctional and developmental program proved to be effective in reducing anxiety levels through the optimization of parenting styles and the quality of parent-child interaction. The practical significance of the research lies in the possibility of using the obtained results by practical psychologists in educational institutions when organizing psychological support for primary school children and their families, as well as in the development of preventive and corrective programs.Документ Танцювальна терапія як спосіб зниження стресу у дітей дошкільного віку(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Ушакова Інна АндріївнаКваліфікаційна робота присвячена вивченню ефективності танцювально-рухової терапії як засобу зниження стресу у дітей дошкільного віку. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення впливу танцювально-рухової терапії на психоемоційний стан дітей 5–6 років. У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння стресу у дошкільнят, його сутність, причини та прояви. Особливу увагу приділено нейробіологічним механізмам дії ТРТ: полівагальній теорії С. Порджеса, впливу на HPA-вісь, секрецію BDNF, активацію дзеркальних нейронів та лімбічну регуляцію через ритмічну музику. В рамках емпіричного дослідження проведено психодіагностику 40 дітей 5–6 років із ЗДО м. Дніпра (ЕГ, n=20; КГ, n=20) з використанням чотирьох інструментів: проективна методика «Мій день у садочку» (ICC=0,84), формалізоване спостереження з методом time-sampling (ICC=0,87), чек-лист тілесної напруги, емоційної відкритості та соціальності (ICC=0,89), а також опитування батьків і вихователів. Експериментальна група пройшла структуровану 12-сесійну програму ТРТ (4 тижні, 3 рази на тиждень по 30 хвилин). Статистичну верифікацію результатів здійснено за допомогою U-критерію Манна-Уїтні, критерію Вілкоксона, кореляції Спірмена та тесту Шапіро-Уілка. Встановлено статистично значуще зниження рівня тривожності в ЕГ (з M=3,60 до M=2,25; –37,5%; U=93,0, p=0,0025; d=1,47), а також достовірне покращення показників тілесної напруги, емоційної відкритості та соціальності (d=1,53–2,66). У КГ значущих змін не зафіксовано. Отримані результати перевищують середні значення ефективності ТРТ, описані у метааналізі Koch et al. (2014). Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблена програма ТРТ та система рекомендацій для психологів, вихователів і батьків можуть бути впроваджені у практику будь-якого закладу дошкільної освіти, зокрема в умовах воєнного стресу в Україні. The bachelor's qualification thesis is devoted to investigating the effectiveness of dance-movement therapy (DMT) as a method of stress reduction in preschool children. The aim of the study is to provide a theoretical justification and empirical investigation of the impact of DMT on the psycho-emotional state of children aged 5–6. The work analyses contemporary scientific approaches to understanding stress in preschoolers, its nature, causes, and manifestations. Particular attention is paid to the neurobiological mechanisms of DMT: Porges's Polyvagal Theory, effects on the HPA axis, BDNF secretion, mirror neuron activation, and limbic regulation through rhythmic music. The empirical part involved the psychological assessment of 40 children aged 5–6 from a preschool institution in Dnipro (EG, n=20; CG, n=20) using four instruments: the projective drawing technique "My Day at Kindergarten" (ICC=0.84), a formalised observational checklist with time-sampling (ICC=0.87), a checklist of physical tension, emotional openness, and sociability (ICC=0.89), and a parent/teacher questionnaire. The experimental group underwent a structured 12-session DMT programme over 4 weeks (3 sessions per week, 30 minutes each). Statistical analysis was conducted using the Mann-Whitney U test, Wilcoxon Signed-Rank test, Spearman correlation, and Shapiro-Wilk normality test. A statistically significant reduction in anxiety was found in the EG (from M=3.60 to M=2.25; −37.5%; U=93.0, p=0.0025; Cohen's d=1.47), along with significant improvements in physical tension, emotional openness, and sociability (d=1.53–2.66). No significant changes were observed in the CG. The results exceeded the average effect sizes reported in Koch et al.'s (2014) meta-analysis. The practical value of the study lies in the fact that the developed DMT programme and the system of recommendations for psychologists, teachers, and parents can be implemented in any preschool institution, including in the context of wartime stress in Ukraine.