2025-2026 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/6645

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 43

Арттерапевтичні методи як інструмент підвищення рівня емоційної регуляції
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Кочерга Анастасія Станіславівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню ролі арттерапевтичних методів у розвитку емоційної регуляції особистості. У теоретичній частині здійснено комплексний аналіз сучасних підходів до розуміння емоційної регуляції, зокрема процесуальної моделі Дж. Гросса та багаторівневих концепцій вітчизняної психології. В умовах цифрового середовища та впливу хронічного стресу зростає актуальність дослідження особливостей емоційної регуляції особистості. Висвітлено теоретико-методологічні засади арттерапії та обґрунтовано механізми її дії – екстерналізацію, сублімацію та символічну переробку травматичного досвіду. Охарактеризовано широкий спектр арттерапевтичних методів: ізотерапію, мандалотерапію, групової терапії, графічної терапії, казкотерапію, метафоричні асоціативні карти (МАК), тілесно-орієнтовані та етно-арттерапевтичні техніки. Емпіричне дослідження проводилося дистанційно протягом 2025-2026 навчального року. Вибірку склали 50 осіб віком 16-40 років. Для діагностики застосовувалися: Шкала сприйняття стресу (PSS-10), Опитувальник емоційної регуляції (ERQ), Коротка шкала стійкості (BRS), Шкала депресії, тривоги та стресу (DASS-21) та Багатовимірна шкала сприйнятої соціальної підтримки (MSPSS). Констатувальний етап виявив переважання помірного та високого рівня стресу, домінування неадаптивної стратегії пригнічення емоцій та дефіцит психологічної стійкості у більшості учасників. На підставі цих даних розроблено авторську арттерапевтичну програму з 6 тематичних занять. За результатами контрольного етапу зафіксовано статистично значущу позитивну динаміку за всіма показниками (Т-критерій Вілкоксона, p<0,05; p<0,01): знизився рівень стресу та тривоги, зросли показники когнітивного переоцінювання й психологічної стійкості, зменшилося пригнічення емоцій. Гіпотеза дослідження підтверджена на статистичному та якісному рівнях. Практична значущість полягає у розробці готової до застосування програми для практичних психологів, реабілітаційних центрів та служб психологічної допомоги. Доведено ефективність дистанційного формату реалізації програми в умовах воєнного часу. The thesis is devoted to the theoretical justification and empirical study of the role of art therapy methods in the development of emotional regulation. The theoretical section provides a comprehensive analysis of contemporary approaches to understanding emotional regulation, including J. Gross’s process model and multi-level concepts in Ukrainian psychology. In the context of the digital environment and the effects of chronic stress, research into the characteristics of emotional regulation is becoming increasingly important. The theoretical and methodological foundations of art therapy are highlighted, and its mechanisms of action – externalization, sublimation and symbolic processing of traumatic experiences – are substantiated. A wide range of art therapy methods is described: isotherapy, mandala therapy, group therapy, graphic therapy, fairy tale therapy, metaphorical associative cards (MAC), body-oriented and ethno-art therapy techniques. The empirical study was conducted remotely during the 2025–2026 academic year. The sample consisted of 50 individuals aged 16–40. The following instruments were used for diagnosis: the Perceived Stress Scale (PSS-10), the Emotional Regulation Questionnaire (ERQ), the Brief Resilience Scale (BRS), the Depression, Anxiety, and Stress Scale (DASS-21), and the Multidimensional Scale of Perceived Social Support (MSPSS). The diagnostic phase revealed a prevalence of moderate and high levels of stress, a dominance of the maladaptive strategy of emotional suppression, and a deficit in psychological resilience among most participants. Based on these data, an original art therapy program consisting of six thematic sessions was developed. The results of the control phase showed statistically significant positive trends across all indicators (Wilcoxon’s T-test, p<0.05; p<0.01): levels of stress and anxiety decreased, indicators of cognitive reappraisal and psychological resilience increased, and emotional suppression decreased. The research hypothesis was confirmed at both the statistical and qualitative levels. The practical significance lies in the development of a ready-to-use program for practicing psychologists, rehabilitation centers, and psychological support services. The effectiveness of the program’s remote delivery format in wartime conditions has been demonstrated.
Арттерапія як чинник зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рогоза Діана Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності використання арттерапії для зниження рівня тривожності у дітей. У сучасному суспільстві більшість людей щоденно стикається зі стресовими ситуаціями. Однак інтенсивність переживання стресу та реакції на нього можуть суттєво відрізнятися залежно від індивідуальних психологічних та фізіологічних особливостей людини. В дитячому віці стрес має особливо руйнівний вплив на організм людини, адже у цьому віці психіка перебуває на етапі активного формування, а механізми емоційної саморегуляції ще недостатньо розвинені. Обґрунтовано, що надмірна тривога у дітей може стати причиною проблем з навчанням, соціальною адаптацією та формуванням самооцінки. Тому своєчасне розпізнавання тривожних симптомів та застосування ефективних методів корекції, зокрема психотерапевтичних і арттерапевтичних підходів, є необхідною умовою збереження психічного здоров’я. З’ясовано, що ефективна боротьба з дитячою тривогою потребує комплексного підходу, що включає відкрите спілкування, навчання та практичні стратегії. Акцентується, що арттерапія посідає важливе місце серед сучасних психокорекційних підходів у роботі з дітьми, оскільки поєднує у собі можливості творчої діяльності та психологічного впливу. Її специфіка полягає в тому, що вона спирається на природну потребу дитини у самовираженні через образ, колір, форму та символ, що робить цей метод особливо ефективним у роботі з емоційною складовою, зокрема у випадках підвищеної тривожності, страхів та внутрішнього напруження. Розглядаючи вплив арттерапії на дитину, слід зазначити її ресурсний потенціал. Окрім опрацювання негативних переживань, значна увага приділяється формуванню позитивного емоційного досвіду, розвитку уяви та творчого мислення. Стверджується, що арттерапія у роботі з дітьми характеризується комплексністю впливу, поєднанням емоційного, когнітивного та поведінкового компонентів, а також високим рівнем адаптивності до індивідуальних потреб дитини. Зазначено, що особливе значення має принцип безоціночності у процесі арттерапевтичної роботи. Акцент робиться на процесі творення, а не на естетичній цінності отриманої роботи. Відсутність критики або порівняння результатів роботи забезпечує формування безпечного психологічного середовища, у якому дитина може вільно експериментувати, не боячись зробити помилку чи негативної оцінки. Наголошено, що важливим аспектом є поєднання арттерапії з іншими методами психологічного впливу (елементами бесіди, ігрової терапії, тілесно-орієнтованих технік та вправ на розвиток емоційної регуляції). Такий комплексний підхід дозволяє впливати на різні рівні психічної організації дитини – когнітивний, емоційний та поведінковий. Емпіричне дослідження ефективності арттерапії підтвердило її безпосередній вплив на зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей. Проведена програма арттерапії, спрямована на роботу з емоційною сферою через художньо-символічну діяльність, дозволила зафіксувати достовірні зміни як ситуативної, так і особистісної тривожності. Визначено, що середній рівень тривожності у більшості дітей суттєво знизився після завершення курсу, а найбільший ефект спостерігався у дітей із початково високим рівнем тривожності та низьким рівнем навичок емоційної регуляції. Також показано, що арттерапевтичні втручання сприяють розвитку емоційної саморегуляції, підвищенню здатності до безпечного вираження внутрішніх переживань, що проявлялося у зменшенні страхів, напруження та поведінкових проявів тривоги. При цьому діти з високою мотивацією до творчої діяльності та активним самовираженням продемонстрували найбільше зниження тривожності, що свідчить про важливу роль особистісної зацікавленості та творчої активності у процесі арттерапії. Практична значущість полягає у можливості використання розробленої програми арттерапії у діяльності практичних психологів, педагогів та фахівців із психічного здоров’я дітей. Qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the effectiveness of using art therapy to reduce anxiety in children. In modern society, most people are faced with stressful situations every day. However, the intensity of stress and reactions to it can differ significantly depending on the individual psychological and physiological characteristics of a person. In childhood, stress has a particularly destructive effect on the human body, because at this age the psyche is at the stage of active formation, and the mechanisms of emotional self-regulation are not yet sufficiently developed. It is substantiated that excessive anxiety in children can cause problems with learning, social adaptation and the formation of self-esteem. Therefore, timely recognition of anxiety symptoms and the use of effective correction methods, in particular psychotherapeutic and art therapeutic approaches, are a necessary condition for maintaining mental health. It is found that effective combating of children's anxiety requires a comprehensive approach, which includes open communication, training and practical strategies. It is emphasized that visual art therapy occupies an important place among modern psychocorrectional approaches in working with children, as it combines the possibilities of creative activity and psychological influence. Its specificity lies in the fact that it relies on the child's natural need for self-expression through image, color, form and symbol, which makes this method especially effective in working with the emotional component, in particular in cases of increased anxiety, fears and internal tension. When considering the impact of art therapy on a child, its resource potential should be noted. In addition to processing negative experiences, significant attention is paid to the formation of positive emotional experiences, the development of imagination and creative thinking. It is argued that visual art therapy in working with children is characterized by the complexity of the impact, the combination of emotional, cognitive and behavioral components, as well as a high level of adaptability to the individual needs of the child. It is noted that the principle of valuelessness in the process of art therapy work is of particular importance. The emphasis is on the process of creation, and not on the aesthetic value of the resulting work. The absence of criticism or comparison of the results of the work ensures the formation of a safe psychological environment in which the child can freely experiment, without fear of making a mistake or negative assessment. It is emphasized that an important aspect is the combination of art therapy with other methods of psychological influence (elements of conversation, play therapy, body-oriented techniques and exercises for the development of emotional regulation). Such a comprehensive approach allows influencing different levels of the child's mental organization - cognitive, emotional and behavioral. Empirical research into the effectiveness of visual art therapy confirmed its direct impact on reducing the intensity of anxiety manifestations in children. The conducted art therapy program, aimed at working with the emotional sphere through artistic and symbolic activities, allowed us to record reliable changes in both situational and personal anxiety. It was determined that the average level of anxiety in most children significantly decreased after completing the course, and the greatest effect was observed in children with an initially high level of anxiety and a low level of emotional regulation skills. It was also shown that art therapy interventions contribute to the development of emotional self-regulation, increasing the ability to safely express internal experiences, which was manifested in the reduction of fears, tension and behavioral manifestations of anxiety. At the same time, children with high motivation for creative activity and active self-expression demonstrated the greatest decrease in anxiety, which indicates the important role of personal interest and creative activity in the process of art therapy. The practical significance lies in the possibility of using the developed program of visual art therapy in the activities of practical psychologists, teachers and specialists in children's mental health.
Взаємозв'язок заздрості з рівнем самооцінки у молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Безверха Аліса Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку заздрості з рівнем самооцінки у молоді. Актуальність дослідження зумовлена глибокою трансформацією соціальної комунікації та цифровізацією повсякденного життя, де молодь постійно стикається з ідеалізованими репрезентаціями успіху, що робить проблему заздрості критично важливою для розуміння формування механізмів самоцінності та соціальної адаптації. Обґрунтовано, що заздрість є багатовимірним психосоціальним феноменом, який у сучасному науковому дискурсі розглядається крізь призму теорії соціального порівняння Л. Фестінгера, дуальної моделі (доброякісна та злоякісна заздрість), психоаналітичних концепцій (З. Фрейд, М. Кляйн) та еволюційного підходу. З’ясовано, що самооцінка в молодіжному віці виступає центральним регулятором поведінки, а її структура включає домени академічної компетентності, соціальної прийнятності, професійної перспективи та зовнішньої привабливості. Акцентується, що взаємозв'язок між заздрістю та самооцінкою є двостороннім і опосередковується процесами висхідного соціального порівняння, яке особливо загострюється в умовах «економіки уваги» та домінування соціальних мереж. Низька або нестабільна самооцінка провокує злоякісну заздрість і «порочне коло» знецінення та депресивних переживань, тоді як висока самоефективність здатна трансформувати заздрість у доброякісну, мотивуючу форму. Розкрито, що за результатами емпіричного дослідження на вибірці з 43 осіб віком від 16 до 30 років, майже половина респондентів (48,84%) демонструє високий рівень злоякісної заздрості. Встановлено, що найбільш проблемними сферами самоцінності молоді є перфекціонізм (високий рівень порушень у 37,21%) та потреба в прийнятті (високий і середній рівні у 76,75%). Низьку глобальну самооцінку зафіксовано у 32,56% опитаних, а низький загальний рівень суб'єктивного благополуччя - у 48,84%. Зазначено, що за допомогою кореляційного аналізу Спірмена підтверджено статистично значущі сильні позитивні зв’язки між злоякісною заздрістю та порушеною самоцінністю/перфекціонізмом (r=0,614), а також заниженим самоприйняттям (r=0,645). Виявлено помірний негативний зв'язок між самооцінкою та злоякісною заздрістю (r=-0,387). Водночас доброякісна заздрість, всупереч очікуванням, також виявила негативний кореляційний зв'язок із самооцінкою (r=-0,471), що вказує на залежність навіть конструктивної форми заздрості від рівня самоприйняття. Наголошено, що результати дослідження розширюють наукові уявлення про психологічні механізми заздрості як індикатора стану самооцінки в молодіжному віці. Практична значущість полягає в можливості використання отриманих даних для розробки психокорекційних програм, спрямованих на трансформацію злоякісної заздрості в доброякісну, зміцнення здорової самоцінності та формування навичок конструктивного соціального порівняння в умовах сучасного інформаційного середовища. The qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between envy and self-esteem level among young people. The relevance of the study is driven by the profound transformation of social communication and the digitalisation of everyday life, where young people constantly encounter idealised representations of success, making the problem of envy critically important for understanding the formation of mechanisms of self-worth and social adaptation. It is substantiated that envy is a multidimensional psychosocial phenomenon which, in contemporary scientific discourse, is examined through the lens of L. Festinger's theory of social comparison, the dual model (benign and malicious envy), psychoanalytic concepts (S. Freud, M. Klein), and the evolutionary approach. It has been found that self-esteem in young people acts as a central regulator of behaviour, and its structure includes the domains of academic competence, social acceptability, professional prospects, and physical attractiveness. It is emphasised that the relationship between envy and self-esteem is bidirectional and mediated by processes of upward social comparison, which is particularly exacerbated in the conditions of the "attention economy" and the dominance of social media. Low or unstable self-esteem provokes malicious envy and a "vicious circle" of devaluation and depressive experiences, while high self-efficacy can transform envy into a benign, motivating form. It is revealed that, according to the results of an empirical study on a sample of 43 individuals aged 16 to 30, almost half of the respondents (48.84%) demonstrate a high level of malicious envy. It was found that the most problematic areas of self-worth among young people are perfectionism (high level of impairment in 37.21%) and the need for acceptance (high and medium levels in 76.75%). Low global self-esteem was recorded in 32.56% of respondents, and a low overall level of subjective well-being in 48.84%. It is noted that, using Spearman's correlation analysis, statistically significant strong positive relationships were confirmed between malicious envy and impaired self-worth/perfectionism (r=0.614), as well as low self-acceptance (r=0.645). A moderate negative relationship was found between self-esteem and malicious envy (r=-0.387). At the same time, contrary to expectations, benign envy also showed a negative correlation with self-esteem (r=-0.471), indicating the dependence of even the constructive form of envy on the level of self-acceptance. It is emphasised that the results of the study expand scientific understanding of the psychological mechanisms of envy as an indicator of the state of self-esteem in young people. The practical significance lies in the possibility of using the obtained data to develop psychocorrectional programmes aimed at transforming malicious envy into benign envy, strengthening healthy self-worth, and developing skills for constructive social comparison in the conditions of the modern information environment.
Взаємозв'язок між самооцінкою та рівнем особистісної тривожності у особистостей пізнього підліткового віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Ненахова Юлія Михайлівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню взаємозв’язку самооцінки та особистісної тривожності у пізньому підлітковому віці (15–18 років). У роботі проаналізовано теоретичні підходи до дослідження поняття самооцінки, особистісної тривожності та їх ролі у формуванні психологічного благополуччя підлітків. Розглянуто соціально-економічні та воєнні чинники, що впливають на психічний стан молоді в сучасних умовах України. Зроблено акцент на гендерних особливостях прояву цих психологічних феноменів та їх взаємозв’язку. Емпіричне дослідження проведено на вибірці 40 осіб пізнього підліткового віку, з метою виявлення рівнів самооцінки та особистісної тривожності, а також статистичного аналізу їх взаємозв’язку. Використано стандартизовані методики: Шкала самооцінки М. Розенберга, Шкала тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, Шкала само-ефективності А. Бандури та інші. Для обробки даних застосовано кореляційний аналіз, описову статистику та t-критерій Стьюдента. Результати підтвердили наявність статистично значущого зворотного зв’язку між самооцінкою і рівнем особистісної тривожності, а також відсутність рівності цих показників між хлопцями та дівчатами. Розроблено практичні рекомендації щодо психологічної підтримки підлітків, спрямовані на підвищення самооцінки та зниження тривожності. Практична значущість роботи полягає у можливості використання результатів у роботі шкільних психологів, педагогів, соціальних працівників для профілактики тривожних розладів і розвитку психологічної стабільності підлітків. Qualification work is devoted to studying the relationship between self-esteem and personal anxiety in late adolescence (15–18 years old). The work analyzes theoretical approaches to studying the concepts of self-esteem, personal anxiety, and their role in the formation of adolescents’ psychological well-being. The socio-economic and military factors affecting the psychological state of young people in modern Ukraine are examined. Emphasis is placed on gender-specific manifestations of these psychological phenomena and their interrelationship. The empirical study was conducted on a sample of 40 late adolescents, with the aim of identifying levels of self-esteem and personal anxiety, as well as performing a statistical analysis of their interrelationship. The following standardized methods were used: M. Rosenberg’s Self-Esteem Scale, Ch. Spielberger – Yu. Khanin’s Anxiety Scale, A. Bandura’s Self-Efficacy Scale, and others. Correlation analysis, descriptive statistics, and Student’s t-test were applied for data processing. The results confirmed the presence of a statistically significant inverse relationship between self-esteem and the level of personal anxiety, as well as the absence of equality in these indicators between boys and girls. Practical recommendations for the psychological support of adolescents, aimed at increasing self-esteem and reducing anxiety, were developed. The practical significance of the work lies in the possibility of using the results in the work of school psychologists, teachers, and social workers for the prevention of anxiety disorders and the development of psychological stability in adolescents.
Взаємозв'язок між інтенсивністю використання Instagram та схильністю до когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу у студентської молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) М'ягких В'ячеслав Дмитрович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку між інтенсивністю використання Instagram та схильністю до когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу студентської молоді. Обґрунтовано, що Instagram є специфічним соціально-психологічним середовищем, яке характеризується домінуванням ідеалізованого візуального контенту, системою соціального підкріплення через лайки та коментарі, а також алгоритмічним формуванням персоналізованої стрічки. Для студентської молоді, яка перебуває на етапі активного формування ідентичності та особливо чутлива до оцінок оточення, це середовище є потенційно значущим чинником впливу на самосприйняття. З'ясовано, що когнітивні викривлення у сприйнятті власного образу – систематичні помилки обробки інформації про себе – формуються під впливом соціального середовища та досвіду. Серед найбільш релевантних у контексті Instagram виокремлено: соціальне порівняння «вгору», катастрофізацію, читання думок, негативну фільтрацію, персоналізацію та дихотомічне мислення. Розкрито психологічні механізми впливу соціальних мереж на образ «Я»: інтерналізацію медійних стандартів зовнішності, оперантне обумовлення через систему лайків, ефект прожектора та когнітивний дисонанс між реальним і цифровим «Я». Встановлено, що ступінь вразливості особистості до цих механізмів визначається вихідним рівнем самооцінки, схильністю до соціальних порівнянь та характером взаємодії з контентом. За результатами емпіричного дослідження, проведеного на вибірці з 87 студентів Університету імені Альфреда Нобеля, встановлено, що більшість учасників систематично недооцінює реальний час, проведений в Instagram. Середній об'єктивний показник становить майже 8 годин на тиждень, тоді як суб'єктивна оцінка є меншою майже на півтори години. Визначено, що самооцінка у вибірці загалом є позитивною, однак кожен п'ятий студент демонструє її низький рівень. Найпоширенішим типом когнітивних викривлень виявилося «читання думок» – схильність приписувати іншим певні думки щодо себе без реальних підстав, що є особливо характерним для середовища публічної самопрезентації. Встановлено, що пряма статистично значуща кореляція між кількістю годин в Instagram та рівнем когнітивних викривлень і самооцінкою у вибірці відсутня. Це свідчить про те, що важливішим є не кількісний показник часу в мережі, а якісний характер взаємодії з платформою – тип контенту, що переглядається, наявність активних соціальних порівнянь та емоційні реакції під час використання додатку. Розроблено програму психологічної профілактики когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу серед студентської молоді, яка базується на принципах когнітивно-поведінкової терапії, концепції медіаграмотності та теорії соціального порівняння. Програма спрямована не на обмеження часу в мережі, а на формування усвідомленого медіасприйняття та внутрішніх орієнтирів самооцінки. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати та розроблена програма можуть використовуватися практичними психологами закладів вищої освіти, психологічними службами та консультативними центрами для профілактики негативного впливу соціальних мереж на самосприйняття студентської молоді. Qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the relationship between the intensity of Instagram use and the tendency toward cognitive distortions in the perception of one’s own image among university students. It is argued that Instagram is a specific socio-psychological environment characterized by the dominance of idealized visual content, a system of social reinforcement through likes and comments, and the algorithmic formation of a personalized feed. For students, who are in the active stage of identity formation and are particularly sensitive to the evaluations of their surroundings, this environment is a potentially significant factor influencing self-perception. It has been established that cognitive distortions in the perception of one’s own image – systematic errors in processing information about oneself – are shaped by the social environment and experience. Among the most relevant in the context of Instagram are: upward social comparison, catastrophizing, mind reading, negative filtering, personalization, and dichotomous thinking. This study explores the psychological mechanisms through which social media influences the self-image: the internalization of media-driven standards of appearance, operant conditioning via the “like” system, the spotlight effect, and cognitive dissonance between the real and digital self. It has been established that an individual’s vulnerability to these mechanisms is determined by their baseline self-esteem, propensity for social comparisons, and the nature of their interaction with content. According to the results of an empirical study conducted on a sample of 87 students at Alfred Nobel University, it was found that most participants systematically underestimate the actual time spent on Instagram. The average objective figure is nearly 8 hours per week, while the subjective estimate is nearly an hour and a half less. It was determined that self-esteem in the sample is generally positive, but one in five students exhibits low self-esteem. The most common type of cognitive distortion was found to be “mind reading”– the tendency to attribute certain thoughts about oneself to others without real grounds, which is particularly characteristic of the environment of public self-presentation. It was found that there is no direct, statistically significant correlation between the number of hours spent on Instagram and the level of cognitive distortions or self-esteem in the sample. This suggests that what matters more is not the quantitative measure of time spent online, but the qualitative nature of interaction with the platform – the type of content viewed, the presence of active social comparisons, and emotional reactions while using the app. A program for the psychological prevention of cognitive distortions in the perception of one’s self-image among college students has been developed, based on the principles of cognitive-behavioral therapy, the concept of media literacy, and social comparison theory. The program is aimed not at limiting time spent online, but at fostering conscious media perception and internal self-esteem benchmarks. The practical significance of this work lies in the fact that the results obtained and the developed program can be used by practicing psychologists at higher education institutions, psychological services, and counseling centers to prevent the negative impact of social media on students’ self-perception.
Взаємозв'язок перфекціонізму з емоційним вигоранням у студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Шатунов Дамір Олегович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обгрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку перфекціонізму з емоційним вигоранням у студентів закладів вищої освіти. Робота э актуальна через стрімке зростання тиску соціальних та особистісних очікувань у сучасному освітньому середовищі, що призводить до поширення дезадаптивних форм перфекціонізму та академічного вигорання серед студентської молоді, особливо в умовах воєнного стану, цифровізації освіти та «фонового виснаження» в Україні. У роботі було теоретично обгрунтовано, що емоційне вигорання розглядається як багатовимірний конструкт, ключовими моделями якого є тривимірна модель К. Маслах (емоційне виснаження, деперсоналізація, зниження особистої ефективності) та фазова модель В. В. Бойка. Перфекціонізм проаналізовано як багатовимірне утворення відповідно до моделей С. Фроста, П. Хьюїтта - Г. Флетта та Великої тривимірної шкали перфекціонізму (жорсткий, самокритичний, нарцисичний перфекціонізм), з розмежуванням адаптивних та дезадаптивних форм. За результатами емпіричного дослідження було з’ясовано, що дезадаптивний перфекціонізм (особливо самокритичний та соціально-приписаний) виступає значущим внутрішнім предиктором академічного вигорання через механізм постійної невідповідності між ідеальними стандартами та реальними досягненнями, що породжує хронічну тривогу, труднощі емоційної регуляції та виснаження особистісних ресурсів. Також, за результатами емпіричного дослідження на вибірці 51 студента українських ЗВО віком від 16 до 26 років встановлено, що високий рівень самокритичного перфекціонізму мають 45,10% респондентів, нарцисичного - 41,18%, тоді як жорсткий перфекціонізм переважає на низькому рівні (52,94%). Загальний високий рівень емоційного вигорання зафіксовано у 37,25% студентів, причому найбільш вираженою є фаза виснаження (43,14% високий рівень). Виявлено значні труднощі емоційної регуляції (45,10% високий рівень обмеженого доступу до стратегій регуляції) та емоційну спустошеність (43,13% високий рівень). За допомогою кореляційного аналізу Спірмена підтверджено сильний позитивний зв'язок між самокритичним перфекціонізмом та фазою напруження (r=0,707, p≤0,01), помірний позитивний зв'язок між загальним перфекціонізмом та загальним рівнем вигорання (r=0,488, p≤0,01), а також помірний негативний зв'язок між жорстким перфекціонізмом та достатністю особистісних ресурсів (r=-0,520, p≤0,01). Гіпотеза про зв'язок нарцисичного перфекціонізму з фазою виснаження спростована. Загалом концептуальна гіпотеза про існування взаємозв'язку між перфекціонізмом та емоційним вигоранням у студентів підтверджена. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані психологами, кураторами академічних груп та працівниками центрів психологічної підтримки закладів вищої освіти для розробки та впровадження психопрофілактичних і психокорекційних програм, спрямованих на трансформацію дезадаптивних форм перфекціонізму, розвиток навичок емоційної регуляції, підвищення особистісних ресурсів та запобігання емоційному вигоранню студентської молоді в сучасних умовах. The qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between perfectionism and emotional burnout among students of higher education institutions. The relevance of the study is driven by the rapid increase in social and personal expectations in the modern educational environment, which leads to the spread of maladaptive forms of perfectionism and academic burnout among students, especially in the context of martial law, digitalisation of education, and "background exhaustion" in Ukraine. It is substantiated that emotional burnout is considered a multidimensional construct, the key models of which are K. Maslach's three-dimensional model (emotional exhaustion, depersonalisation, reduced personal efficacy) and V. Boyko's phase model. Perfectionism is analysed as a multidimensional formation according to the models of S. Frost, P. Hewitt - G. Flett, and the Big Three Perfectionism Scale (rigid, self-critical, narcissistic perfectionism), with a distinction between adaptive and maladaptive forms. It is found that maladaptive perfectionism (especially self-critical and socially prescribed) acts as a significant internal predictor of academic burnout through the mechanism of constant discrepancy between ideal standards and actual achievements, which generates chronic anxiety, difficulties in emotion regulation, and depletion of personal resources. According to the results of an empirical study on a sample of 51 students of Ukrainian higher education institutions aged 16 to 26, it was established that a high level of self-critical perfectionism is present in 45.10% of respondents, narcissistic perfectionism in 41.18%, while rigid perfectionism predominantly shows a low level (52.94%). A high overall level of emotional burnout was recorded in 37.25% of students, with the exhaustion phase being the most pronounced (43.14% high level). Significant difficulties in emotion regulation (45.10% high level of limited access to regulation strategies) and emotional emptiness (43.13% high level) were identified. Using Spearman's correlation analysis, a strong positive relationship was confirmed between self-critical perfectionism and the tension phase of emotional burnout (r = 0.707, p ≤ 0.01), a moderate positive relationship between general perfectionism and the general level of burnout (r = 0.488, p ≤ 0.01), as well as a moderate negative relationship between rigid perfectionism and the sufficiency of personal resources (r = -0.520, p ≤ 0.01). The hypothesis about the relationship between narcissistic perfectionism and the exhaustion phase was refuted. Overall, the conceptual hypothesis about the existence of a relationship between perfectionism and emotional burnout in students was confirmed. The practical significance lies in the fact that the obtained results can be used by psychologists, academic group tutors, and employees of psychological support centres of higher education institutions to develop and implement psychoprophylactic and psychocorrectional programmes aimed at transforming maladaptive forms of perfectionism, developing emotion regulation skills, increasing personal resources, and preventing emotional burnout among students in modern conditions.
Взаємозв'язок прояву феномену FOMO з прокрастинацією у студентської молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Лукіна Любов Олегівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку прояву феномену FOMO з прокрастинацією у студентської молоді. У кваліфікаційній роботі представлено теоретико-емпіричне дослідження особливостей страху упустити можливість (FOMO) та його взаємозв'язку із рівнем прокрастинації. Основна увага приділена психологічним чинникам виникнення FOMO, а також вивченню потенціалу JOMO як адаптивної стратегії забезпечення психологічного благополуччя студентів, які перебувають під постійним впливом сучасного цифрового простору. У теоретичному розділі систематизовано підходи до вивчення феноменів FOMO, JOMO та прокрастинації у сучасній психологічній літературі. Окреслено когнітивний, афективний та поведінковий компоненти страху пропустити щось, розкрито роль цифрового середовища у його посиленні. Особливу увагу приділено обґрунтуванню регулятивного потенціалу та ресурсів концепції JOMO (радості від упущення можливостей) як життєздатної стратегії саморегуляції особистості. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 40 студентів за допомогою комплексного психодіагностичного інструментарію. Методами дослідження стали опитування за шкалами FOMO Scale, загальної прокрастинації Лея (GPS), академічної прокрастинації (PASS) та залежності від smartphones (SAS-SV), а також інтегральним показником усвідомленої цифрової присутності (JOMO). Зібрані дані було проаналізовано за допомогою методів описової статистики, кореляційного аналізу та Т-критерію Вілкоксона для порівняння зрізів. У результаті встановлено наявність статистично значущого позитивного зв'язку між рівнем FOMO та показниками загальної й академічної прокрастинації, а також залежністю від смартфона, що свідчить про спільні механізми порушення емоційної та когнітивної регуляції. Натомість виявлено зворотний зв'язок цих змінних із показником JOMO. Оцінка динаміки після проведення формувального етапу засвідчила стійку позитивну динаміку за всіма показниками, демонструючи значуше зниження рівнів FOMO, зволікання і смартфонозалежності та підвищення здатності до усвідомленої цифрової присутності. На основі отриманих результатів розроблено та апробовано структуру психоосвітньої Zoom-інтервенції у форматі 110-хвилинного вебінару, спрямованого на зниження цифрової тривожності та академічного зволікання. Вона передбачала створення індивідуальних дорожніх карт «Digital Detox» із впровадженням правил «Digital Sunset», безтелефонних зон та аудиту сповіщень. Сформульовано розгорнуті практичні рекомендації, а матеріали роботи можуть бути використані як методична база для студентів, університетських психологів та фахівців із медіагігієни. The qualification thesis is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between the manifestation of the FOMO phenomenon and procrastination among student youth. The thesis presents a theoretical and empirical investigation of the features of the fear of missing out (FOMO) and its correlation with the level of procrastination. The main focus is on the psychological factors of FOMO emergence, as well as studying the potential of JOMO as an adaptive strategy for ensuring students' psychological well-being within the modern digital space. The theoretical section systematizes theoretical and methodological approaches to analyzing the phenomena of FOMO, JOMO, and procrastination in contemporary psychological literature. It outlines the cognitive, affective, and behavioral components of the fear of missing out and reveals the role of the digital environment and social networks in exacerbating it. Particular attention is paid to substantiating the regulatory potential and resources of the JOMO concept (joy of missing out) as a viable strategy for personality self-regulation. The empirical study was conducted on a sample of 40 university students using a comprehensive psychodiagnostic toolkit. Research methods included surveys using the FOMO Scale, Lay's General Procrastination Scale (GPS), the Procrastination Assessment Scale-Students (PASS), and the Smartphone Addiction Scale - Short Version (SAS-SV), along with an integral indicator of mindful digital presence (JOMO). The collected data were analyzed using descriptive statistics, correlation analysis, and the Wilcoxon signed-rank test for cross-sectional comparisons. The results revealed a statistically significant positive relationship between the level of FOMO and indicators of both general and academic procrastination, as well as smartphone addiction, indicating shared mechanisms of emotional and cognitive dysregulation. Conversely, an inverse relationship between these variables and the JOMO score was identified. Evaluating the dynamics after the formative stage demonstrated a stable positive trend across all metrics, showing a significant decrease in FOMO, delay, and smartphone addiction levels alongside an increased capacity for mindful digital presence. Based on the findings, a structure for a psychoeducational Zoom intervention was developed and tested in the form of a 110-minute webinar aimed at reducing digital anxiety and academic procrastination. It involved designing individual "Digital Detox" roadmaps that incorporate the "Digital Sunset" rule, phone-free zones, and notification audits. Detailed practical recommendations have been formulated, and the materials of this work can serve as a methodological framework for students, university psychologists, and media hygiene specialists.
Взаємозвʼязок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Мовчан Валерія Євгенівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Актуальність теми зумовлена тим, що батьки дітей з ООП часто перебувають в умовах тривалого емоційного, фізичного та організаційного навантаження, пов’язаного з доглядом, навчанням, реабілітацією, соціалізацією дитини та взаємодією з освітніми й медичними установами. Постійна тривога за дитину, невизначеність щодо її майбутнього, дефіцит часу на відновлення та труднощі поєднання батьківських обов’язків з іншими життєвими ролями можуть підвищувати ризик емоційного виснаження і батьківського вигорання. У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння тривожності, самоефективності, батьківського вигорання та копінг-стратегій. Батьківське вигорання розглянуто як окремий ролеспецифічний синдром, що проявляється через емоційне виснаження у батьківській ролі, дистанціювання від дитини, втрату задоволення від батьківства та відчуття контрасту між теперішнім і попереднім образом себе як батька або матері. Самоефективність визначено як внутрішній психологічний ресурс, пов’язаний із вірою особистості у власну здатність діяти ефективно, долати труднощі та впливати на життєві обставини. Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Об’єктом дослідження виступили психологічні особливості батьків дітей з ООП, а предметом — взаємозв’язок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці 46 батьків дітей з особливими освітніми потребами. Для збору даних використано Шкалу загальної самоефективності GSE Р. Шварцера і М. Єрусалема, опитувальник генералізованого тривожного розладу GAD-7, опитувальник батьківського вигорання PBA-UA та українську адаптацію Brief-COPE для аналізу копінг-стратегій. Статистичну обробку результатів здійснено із застосуванням кореляційного аналізу за коефіцієнтом Пірсона. За результатами дослідження встановлено, що значна частина респондентів має помірний або сильний рівень тривожності: за методикою GAD-7 32,6 % батьків продемонстрували помірний рівень, а 28,3 % — сильний рівень тривожності. За шкалою GSE найбільша частина досліджуваних має рівень самоефективності вище середнього. За результатами PBA-UA 30,4 % респондентів мають сформоване батьківське вигорання, 4,3 % — ймовірне батьківське вигорання, а 17,4 % перебувають у зоні високого ризику. Кореляційний аналіз показав сильний прямий зв’язок між рівнем тривожності та загальним показником батьківського вигорання, що свідчить про зростання вигорання зі збільшенням тривожності. Також виявлено помірний зворотний зв’язок між самоефективністю та батьківським вигоранням, що дозволяє розглядати самоефективність як ресурсний чинник. Емоційно-фокусований копінг має зворотний зв’язок із тривожністю і вигоранням, тоді як уникаючий копінг демонструє слабкий прямий зв’язок із цими показниками. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, соціальних педагогів та інших спеціалістів, які працюють із родинами дітей з ООП. Qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. It is substantiated that parents of children with special educational needs often experience prolonged emotional, physical and organizational strain related to caregiving, education, rehabilitation, child socialization, and interaction with educational and medical institutions. Constant concern about the child, uncertainty about the child’s future, lack of time for recovery, and difficulties in combining parental responsibilities with other life roles may increase the risk of emotional exhaustion and parental burnout. It is emphasized that parental burnout is not only a result of general fatigue or stress, but a specific role-related syndrome formed within the parental role. It is manifested through emotional exhaustion, emotional distancing from the child, loss of satisfaction with parenting, and the contrast between the current and previous image of oneself as a parent. Self-efficacy is considered as an internal psychological resource associated with a person’s belief in their ability to act effectively, overcome difficulties and influence life circumstances. The aim of the study was to theoretically substantiate and empirically examine the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. The object of the study was the psychological characteristics of parents of children with special educational needs. The subject of the study was the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in this group of parents. The empirical study involved 46 parents of children with special educational needs. The following methods were used: the General Self-Efficacy Scale by R. Schwarzer and M. Jerusalem, the Generalized Anxiety Disorder questionnaire GAD-7, the Parental Burnout Assessment PBA-UA, and the Ukrainian adaptation of Brief-COPE for the analysis of coping strategies. Statistical data processing was performed using Pearson’s correlation analysis. According to the results of the empirical research, it was found that a significant proportion of respondents had moderate or severe anxiety. According to GAD-7, 32.6% of parents demonstrated moderate anxiety, while 28.3% showed severe anxiety. According to the GSE scale, the largest proportion of respondents had an above-average level of self-efficacy. According to PBA-UA, 30.4% of respondents had pronounced parental burnout, 4.3% had probable parental burnout, and 17.4% were in the high-risk group. It was found that there is a strong direct relationship between anxiety and the general level of parental burnout. This means that as anxiety increases, the level of parental burnout also increases. A moderate inverse relationship was also found between self-efficacy and parental burnout, which makes it possible to consider self-efficacy as a resource factor associated with lower manifestations of emotional exhaustion. It is shown that emotion-focused coping has an inverse relationship with anxiety and parental burnout. This may indicate its resource significance for parents of children with special educational needs. Avoidant coping, in contrast, demonstrates a weak direct relationship with anxiety and burnout, which may indicate a tendency toward increased emotional strain when less adaptive coping strategies are used. The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results can be used by practical psychologists, specialists of inclusive resource centers, social educators and other professionals working with families of children with special educational needs. The results may be applied in the development of psychological support programs aimed at preventing parental burnout, reducing anxiety and developing parental self-efficacy.
Взаємозв’язок емоційного інтелекту з проявами міжособистісних конфліктів в організаціях
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Криштальов Олексій Олексійович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку емоційного інтелекту з проявами міжособистісних конфліктів у трудових колективах. У роботі теоретично обґрунтовано сутність феномену емоційного інтелекту, його структуру та функції, а також розглянуто особливості міжособистісних конфліктів, їх типи та стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях. Емпіричне дослідження проведено із застосуванням комплексу психодіагностичних методик (А. Басса та А. Даркі, Н. Холла, П. Хеппнера та І. Петерсена, М. Снайдера, К. Леонгарда), що дозволило визначити рівень емоційного інтелекту працівників та їхні стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях. Результати дослідження підтверджують гіпотезу про те, що високий рівень емоційного інтелекту пов’язаний із більшою компетентністю у вирішенні міжособистісних конфліктів, здатністю до конструктивного аналізу ситуацій, вибору продуктивних стратегій та зниження конфліктної напруженості у взаємодії. Наукова новизна роботи полягає у поглибленому аналізі ролі емоційної саморегуляції, емпатії та соціальних навичок у процесі подолання конфліктів. Теоретичне значення полягає у систематизації підходів до розуміння емоційного інтелекту та уточненні його функцій у професійній взаємодії. Практичне значення полягає у можливості використання результатів у діяльності практичних психологів, HR-фахівців та керівників організацій для профілактики конфліктів і розвитку емоційної компетентності персоналу. The qualification work is devoted to the problem of the relationship between emotional intelligence and manifestations of interpersonal conflicts in work teams. The work theoretically substantiates the essence of the phenomenon of emotional intelligence, its structure and functions, and also considers the features of interpersonal conflicts, their types and strategies of behavior in conflict situations. The empirical study was conducted using a complex of psychodiagnostic methods (A. Bass and A. Darkie, N. Hall, P. Heppner and I. Petersen, M. Snyder, K. Leonhard), which made it possible to determine the level of emotional intelligence of employees and their strategies of behavior in conflict situations. The results of the study confirm the hypothesis that a high level of emotional intelligence is associated with greater competence in resolving interpersonal conflicts, the ability to constructively analyze situations, choose productive strategies, and reduce conflict tension in interaction. The scientific novelty of the work lies in the in-depth analysis of the role of emotional self-regulation, empathy, and social skills in the process of overcoming conflicts. The theoretical significance lies in the systematization of approaches to understanding emotional intelligence and the clarification of its functions in professional interaction. The practical significance lies in the possibility of using the results in the activities of practical psychologists, HR specialists, and organizational leaders for conflict prevention and the development of emotional competence of personnel.
Взаємозв’язок емоційної залежності та стилю прив’язаності у романтичних відносинах
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Грошова Дар'я Дмитрівна
Кваліфікаційну роботу присвячено дослідженню взаємозв’язку емоційної залежності та стилів прив’язаності у романтичних відносинах. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю поглиблення наукових уявлень про психологічні чинники формування емоційної залежності та їх вплив на якість романтичних взаємин молоді. У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. У першому розділі здійснено теоретичний аналіз проблеми емоційної залежності у психологічній науці, розкрито психологічні особливості романтичних відносин, охарактеризовано основні теоретичні підходи до вивчення стилів прив’язаності, проаналізовано особливості їх прояву у міжособистісних взаєминах та узагальнено сучасні наукові дослідження щодо взаємозв’язку емоційної залежності та стилів прив’язаності. У другому розділі представлено організацію та методичне забезпечення емпіричного дослідження, проаналізовано рівень емоційної залежності, особливості стилів прив’язаності, самооцінки та задоволеності романтичними стосунками респондентів, встановлено взаємозв’язки між досліджуваними показниками, а також розроблено практичні рекомендації щодо профілактики емоційної залежності у романтичних відносинах. У висновках узагальнено результати теоретичного та емпіричного дослідження, підтверджено виконання поставлених завдань, визначено особливості взаємозв’язку емоційної залежності та стилів прив’язаності у романтичних відносинах, а також окреслено практичне значення отриманих результатів для психологічного консультування, психопросвітницької діяльності та подальших наукових досліджень. This thesis is devoted to the study of the relationship between emotional dependence and attachment styles in romantic relationships. The relevance of this study stems from the need to deepen scientific understanding of the psychological factors underlying the development of emotional dependence and their impact on the quality of romantic relationships among young people. The introduction justifies the relevance of the research topic, defines the object, subject, purpose, objectives, hypothesis, and research methods, and highlights the scientific novelty, theoretical, and practical significance of the work. The first chapter provides a theoretical analysis of the problem of emotional dependence in psychological science, explores the psychological characteristics of romantic relationships, the main theoretical approaches to the study of attachment styles are described, the characteristics of their manifestation in interpersonal relationships are analyzed, and contemporary scientific research on the relationship between emotional dependence and attachment styles is summarized. The second chapter presents the organization and methodological framework of the empirical study, analyzes the level of emotional dependence, the characteristics of attachment styles, self-esteem, and satisfaction with romantic relationships among respondents, establishes correlations between the studied indicators, and develops practical recommendations for preventing emotional dependence in romantic relationships. The conclusions summarize the results of the theoretical and empirical research, confirm the achievement of the set objectives, identify the characteristics of the relationship between emotional dependence and attachment styles in romantic relationships, and outline the practical significance of the findings for psychological counseling, psychological education, and further scientific research.
Взаємозв’язок макіавеллізму та моральних виборів у осіб раннього дорослого віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Загинайко Владислав Олександрович
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню взаємозв’язку макіавеллізму та моральних виборів у осіб раннього дорослого віку. У роботі розкрито макіавеллізм як психологічну характеристику особистості, що поєднує стратегічність, прагнення контролю, цинічне бачення людської природи та інструментальне ставлення до моральних норм. Моральний вибір розглянуто як процес прийняття рішення в умовах ціннісного конфлікту між етичними принципами та практичною доцільністю. Обґрунтовано значущість раннього дорослого віку як періоду активного формування моральної автономії, професійної ідентичності та відповідальності за власні рішення. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 40 респондентів раннього дорослого віку. Для діагностики використано шкалу MACH-IV Р. Крісті та Ф. Гайс, авторський блок із п’яти модельованих моральних дилем, а також показник рівня суб’єктивного контролю як супутню психологічну характеристику. Обробка даних здійснювалася за допомогою описової статистики, частотного аналізу та кореляційного аналізу за критерієм Спірмена. За результатами дослідження встановлено, що високий рівень макіавеллізму мають 45,0% респондентів, середній - 32,5%, низький - 22,5%. Найбільша частка прагматичних виборів зафіксована в дилемах «Жертва заради більшості» та «Ефективність чи лояльність». Кореляційний аналіз засвідчив сильний прямий статистично значущий зв’язок між рівнем макіавеллізму та кількістю прагматичних виборів у моральних дилемах: rs = 0,957; p < 0,001. Гіпотеза дослідження отримала емпіричне підтвердження в межах досліджуваної вибірки. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у психологічному супроводі молоді, розвитку моральної рефлексії, профілактиці маніпулятивних тенденцій та формуванні моральної компетентності в освітньому середовищі. The bachelor’s qualification thesis is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between Machiavellianism and moral choices in early adulthood. The thesis defines Machiavellianism as a psychological personality characteristic that combines strategic thinking, desire for control, a cynical view of human nature, and an instrumental attitude toward moral norms. Moral choice is considered as a decision-making process in a situation of value conflict between ethical principles and practical expediency. The relevance of early adulthood is substantiated as a period of active formation of moral autonomy, professional identity, and responsibility for one’s own decisions. The empirical study was conducted on a sample of 40 respondents in early adulthood. The diagnostic tools included the MACH-IV scale by R. Christie and F. Geis, an author-developed block of five modeled moral dilemmas, and the level of subjective control as an additional psychological characteristic. The data were processed using descriptive statistics, frequency analysis, and Spearman correlation analysis. The results showed that 45.0% of respondents had a high level of Machiavellianism, 32.5% had a medium level, and 22.5% had a low level. The highest share of pragmatic choices was recorded in the dilemmas “Sacrifice for the Majority” and “Efficiency or Loyalty”. Spearman correlation analysis revealed a strong direct statistically significant relationship between the level of Machiavellianism and the number of pragmatic choices in moral dilemmas: rs = 0.957; p < 0.001. The research hypothesis was empirically supported within the studied sample. The practical significance of the thesis lies in the possibility of using the obtained results in psychological support of young adults, development of moral reflection, prevention of manipulative tendencies, and formation of moral competence in the educational environment.
Взаємозв’язок між рівнем самооцінки та рівнем тривожності у студентської молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Теслюк Анастасія Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку рівня тривожності та самооцінки у студентської молоді. Обґрунтовано, що тривожність і самооцінка є ключовими компонентами емоційно-особистісної сфери студентів, які суттєво впливають на процеси соціальної адаптації та навчальну діяльність. Студентський вік характеризується інтенсивним розвитком самосвідомості, формуванням стабільної Я-концепції, підвищеною чутливістю до оцінки з боку оточення та значною варіативністю емоційних станів. Встановлено, що рівень тривожності може виступати як фактор, що впливає на формування самооцінки, а також визначає особливості поведінкової та емоційної реактивності студентів у навчальному та соціальному середовищі. Розроблено та обґрунтовано програму емпіричного дослідження, підібрано психодіагностичний інструментарій для вимірювання рівня реактивної та особистісної тривожності та самооцінки. Описано процедуру проведення дослідження та методи статистичної обробки даних, зокрема кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона та непараметричний критерій U Манна–Уітні. Здійснено перевірку сформульованих гіпотез дослідження. Результати статистичного аналізу засвідчили наявність значущого взаємозв’язку між рівнем тривожності та самооцінкою студентів. Встановлено, що підвищений рівень тривожності пов’язаний зі зниженням самооцінки. Отримані результати підтверджують значущу роль емоційно-особистісних чинників у процесі становлення особистості студентської молоді та її адаптації до умов навчання у закладі вищої освіти. Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів у діяльності практичних психологів закладів вищої освіти для розробки програм психологічної підтримки студентів, профілактики підвищеної тривожності та розвитку адекватної самооцінки Тhe qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical investigation of the relationship between anxiety levels and self-esteem in student youth. It is substantiated that anxiety and self-esteem are key components of the emotional and personal sphere of students, significantly influencing their academic performance and social adaptation. Student age is characterized by the active formation of self-awareness, development of a stable self-concept, increased sensitivity to external evaluation, and variability of emotional states. It has been established that anxiety acts as an important psychological factor that is closely related to the formation of self-esteem and determines students’ emotional reactions and behavioural patterns in academic and social contexts. An empirical research design was developed, and appropriate psychodiagnostic tools were selected to measure reactive and train anxiety and self-esteem. The research procedure and statistical methods of data processing were described, including Pearson’s correlation analysis and the Mann–Whitney U test. Data processing was carried out using SPSS Statistics 26. The results of the statistical analysis confirmed a significant relationship between anxiety levels and self-esteem in students. It was found that higher levels of anxiety are associated with lower self-esteem. These findings highlight the importance of emotional and personal factors in the adaptation and development of students in higher education.
Взаємозв’язок між самооцінкою та сприйняттям соціальної підтримки у процесі соціалізації особистості в юнацькому віці
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Валяєва Аліса Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку самооцінки та сприйняття соціальної підтримки у процесі соціалізації особистості в юнацькому віці. Особистість у юнацькому віці зазнає впливу численних внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначають специфіку її соціалізації, формування самосвідомості та становлення системи міжособистісних відносин. Самооцінка як важливий компонент самосвідомості формується у взаємодії із соціальним середовищем та значною мірою залежить від характеру сприйняття соціальної підтримки. Обґрунтовано, що процес соціалізації у юнацькому віці пов’язаний із ускладненням системи соціальних зв’язків, зростанням значущості міжособистісної взаємодії та переосмисленням власного «Я». У цей період відбувається активне формування самооцінки, яка виконує регулятивну функцію у поведінці особистості та визначає рівень її соціальної адаптації. З’ясовано, що сприйняття соціальної підтримки виступає важливим ресурсом, який забезпечує відчуття прийняття, емоційної стабільності та впевненості у власних можливостях. Водночас характер самооцінки визначає особливості інтерпретації соціальної взаємодії та впливає на рівень соціальної активності особистості. Акцентується, що у юнацькому віці самооцінка має динамічний характер і формується під впливом як індивідуально-психологічних, так і соціальних чинників. Сприйняття підтримки з боку значущого оточення сприяє стабілізації самоставлення та зниженню рівня внутрішньої напруги. За результатами експериментального дослідження встановлено, що у більшості респондентів переважає середній рівень самооцінки, що свідчить про відносну збалансованість самоставлення. Виявлено варіативність показників сприйняття соціальної підтримки, що відображає індивідуальні особливості соціальних зв’язків. Обґрунтовано, що у вибірці домінує середній рівень самооцінки (50%), тоді як низький і високий рівні представлені однаковою мірою по 25%, що відображає відносну стабілізацію самосвідомості у юнацькому віці при збереженні індивідуальної варіативності її проявів. Визначено наявність статистично значущого помірного позитивного зв’язку між самооцінкою та сприйняттям соціальної підтримки, що вказує на їх взаємозумовлений характер. Водночас встановлено, що соціальна підтримка не є єдиним чинником формування самооцінки, що підтверджує поліфакторну природу цього процесу. Практична значущість полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності соціальних працівників, практичних психологів, а також у процесі організації психолого-педагогічного супроводу молоді. The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between self-esteem and perceived social support in the process of personality socialization in adolescence. Adolescence is characterized by significant transformations in the structure of self-consciousness, the formation of self-concept, and the intensification of social interactions, which determines the increased importance of self-esteem as a regulator of behavior and social functioning. Self-esteem develops under the influence of both internal and external factors and is closely related to the individual’s perception of social support. It has been substantiated that the process of socialization in adolescence is associated with the complication of social relationships, the growing importance of interpersonal interaction, and the rethinking of one’s own “self”. During this period, self-esteem actively develops and performs a regulatory function, influencing the level of social adaptation of the individual. It has been determined that perceived social support acts as an important psychological resource that ensures a sense of acceptance, emotional stability, and confidence in one’s own abilities. At the same time, the level of self-esteem affects the interpretation of social interactions and determines the individual’s level of social activity. It has been emphasized that self-esteem in adolescence is dynamic in nature and is formed under the influence of both individual-psychological and social factors. Support from significant others contributes to the stabilization of self-attitude and reduces internal tension. According to the results of the empirical study, it has been substantiated that a medium level of self-esteem predominates in the sample (50%), while low and high levels are represented equally 25% each, reflecting a relative balance of self-attitude among respondents. A statistically significant moderate positive correlation between self-esteem and perceived social support has been identified, indicating their interdependent nature. At the same time, it has been established that social support is not the only factor influencing the formation of self-esteem, which confirms the multifactorial nature of this process. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the obtained results in the professional activities of social workers, practical psychologists, and in the organization of psychological and pedagogical support for youth.
Взаємозв’язок між усвідомленням сенсу життя та проявами горювання
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Познякова Юлія Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню логотерапевтичних засобів допомоги особистості у процесі переживання горя та втрати. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення особливостей пошуку сенсу життя в ситуації втрати, а також визначення ефективності логотерапевтичних підходів у психологічній підтримці осіб, які переживають горе. У роботі здійснено аналіз психологічної природи переживання втрати та розглянуто основні наукові підходи до розуміння процесу горювання. Проаналізовано як класичні концепції (зокрема підходи Е. Кюблер-Росс та Дж. Боулбі), так і сучасні когнітивні та екзистенційні моделі осмислення втрати. Особливу увагу приділено теоретичним положенням логотерапії Віктора Франкла, зокрема таким ключовим поняттям, як свобода волі, воля до сенсу, відповідальність та самотрансценденція. У дослідженні також розглянуто практичні аспекти застосування логотерапії у роботі з людьми, які переживають втрату. Описано основні методи логотерапевтичної допомоги, спрямовані на переосмислення страждання, пошук життєвих цінностей, прийняття неминучих життєвих обставин та формування нового життєвого сенсу після втрати. В емпіричній частині дослідження було використано авторська анкета «Смисложиттєві орієнтації при переживанні втрати» (СОПВ),госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS), опитувальник сенсу життя (MLQ, M. Steger), адаптовані у форматі онлайн-опитування за допомогою платформи Google Forms. У дослідженні взяли участь 40 осіб віком від 18 до 50 років, які мали досвід переживання втрати. Результати дослідження показали, що більш високий рівень сформованості смисложиттєвих орієнтацій пов’язаний зі зниженням інтенсивності негативних емоційних станів, зокрема відчаю, почуття провини та тривожності. Також було виявлено, що люди, які здатні переосмислювати пережиту втрату через систему особистісних, духовних або моральних цінностей, демонструють більш стабільний емоційний стан та більшу готовність до подальшого особистісного розвитку. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання отриманих результатів у психологічному консультуванні, кризовій психологічній допомозі, психотерапевтичній роботі з людьми, які переживають втрату, а також у навчальних курсах з логотерапії та екзистенційної психології. The qualifying work for is devoted to the study of logotherapeutic means of helping the individual in the process of experiencing grief and loss. The purpose of the research is the theoretical substantiation and empirical study of the peculiarities of the search for the meaning of life in a situation of loss, as well as the determination of the effectiveness of logotherapeutic approaches in the psychological support of persons experiencing grief. The paper analyzes the psychological nature of experiencing loss and considers the main scientific approaches to understanding the grieving process. Both classical concepts (in particular the approaches of E. Kübler-Ross and J. Bowlby) and modern cognitive and existential models of understanding loss are analyzed. Special attention is paid to the theoretical provisions of Viktor Frankl's logotherapy, in particular to such key concepts as free will, will to meaning, responsibility and self-transcendence. The study also examines the practical aspects of using logotherapy in working with people experiencing loss. The main methods of logotherapeutic assistance aimed at reinterpreting suffering, searching for life values, accepting inevitable life circumstances and forming a new meaning of life after loss are described. In the empirical part of the study, the author's questionnaire "Meaningful life orientations when experiencing loss" (SOPV), the hospital anxiety and depression scale (HADS), the meaning of life questionnaire (MLQ, M.Steger), adapted in the format of an online survey using the Google Forms platform. The study involved 40 people aged 18 to 50 who had experienced loss. The results of the study showed that a higher level of formation of meaningful life orientations is associated with a decrease in the intensity of negative emotional states, in particular despair, guilt and anxiety. It was also found that people who are able to rethink the experienced loss through a system of personal, spiritual or moral values, demonstrate a more stable emotional state and greater readiness for further personal development. The practical significance of the research lies in the possibility of using the obtained results in psychological counseling, crisis psychological assistance, psychotherapeutic work with people experiencing loss, as well as in training courses on logotherapy and existential psychology.
Взаємозв’язок поведінкових стилів споживачів та особливостей сприйняття текстової реклами
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Григор'єв Олексій Юрійович
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню проблеми Взаємозв’язок поведінкових стилів споживачів та особливостей сприйняття текстової реклами. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі рекламної комунікації у сучасному інформаційному просторі та необхідністю врахування психологічних чинників споживчої поведінки в умовах високої конкуренції й інформаційного перенасичення. У теоретичній частині роботи розкрито психологічні та мотиваційні детермінанти споживчої поведінки, проаналізовано сучасні підходи до типологізації поведінкових стилів споживачів, а також охарактеризовано психологічні основи рекламної комунікації та вербального впливу. Особливу увагу приділено аналізу мотиваційної сфери, ціннісних орієнтацій, потреб особистості та когнітивно-емоційних механізмів сприйняття рекламного тексту. В емпіричній частині досліджено поведінкові стилі споживачів, їхні ціннісні орієнтації, рівень задоволеності потреб, особливості прийняття рішень та рівень розвитку емоційного інтелекту. За допомогою психодіагностичних методик встановлено наявність статистично значущих взаємозв’язків між поведінковими стилями, мотиваційно-ціннісними характеристиками особистості та особливостями сприйняття текстової реклами. Отримані результати підтверджують, що поведінкові стилі споживачів зумовлюють відмінності у когнітивній та емоційній обробці рекламних повідомлень, що, своєю чергою, впливає на формування купівельних намірів. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів для розробки психологічно обґрунтованих рекламних текстів з урахуванням поведінкових, мотиваційних та емоційних особливостей споживачів. Запропоновані рекомендації можуть бути застосовані у сфері маркетингу, реклами, комунікацій, а також у практиці психологічного консультування та психоедукації. Qualification work is devoted to studying the problem of the relationship between consumer behavior styles and the characteristics of text advertising perception. The relevance of the study is due to the growing role of advertising communication in the modern information space and the need to take into account the psychological factors of consumer behavior in conditions of high competition and information overload. The theoretical part of the work reveals the psychological and motivational determinants of consumer behavior, analyzes modern approaches to the typology of consumer behavior styles, and characterizes the psychological foundations of advertising communication and verbal influence. Particular attention is paid to the analysis of the motivational sphere, value orientations, personal needs, and cognitive-emotional mechanisms of perception of advertising text. The empirical part examines consumer behavior styles, their value orientations, level of satisfaction of needs, decision-making characteristics, and level of emotional intelligence development. Using psychodiagnostic techniques, statistically significant correlations were established between behavioral styles, motivational and value characteristics of personality, and peculiarities of perception of text advertising. The results confirm that consumer behavioral styles determine differences in the cognitive and emotional processing of advertising messages, which, in turn, influences the formation of purchasing intentions. The practical significance of the work lies in the possibility of using the results obtained to develop psychologically sound advertising texts, taking into account the behavioral, motivational, and emotional characteristics of consumers. The proposed recommendations can be applied in the field of marketing, advertising, communications, as well as in the practice of psychological counseling and psychoeducation.
Взаємозв’язок психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Крепко Артур Дмитрович
Кваліфікаційна робота присвячена виявленню індивідуально-психологічних чинників адаптації студентів до дистанційного навчання та емпіричного дослідження взаємозв’язку психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти. У кваліфікаційній роботі здійснено теоретико-емпіричне дослідження проблеми адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освітнього середовища. Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком інформаційних технологій, що трансформують систему вищої освіти та підвищують вимоги до психологічної готовності студентів до навчання в онлайн-форматі. У теоретичному розділі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння соціально-психологічної адаптації, визначено її структуру, види та основні чинники. Обґрунтовано, що адаптація студентів до дистанційного навчання є складним багаторівневим процесом, який охоплює когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти. Особливу увагу приділено ролі індивідуально-психологічних характеристик, зокрема мотивації, саморегуляції, самоефективності, когнітивної гнучкості та емоційної стійкості. Встановлено, що емоційні стани, такі як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність, можуть виступати як чинниками, що ускладнюють процес адаптації. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці студентів віком 18–23 років із використанням комплексу психодіагностичних методик: «Методики діагностики соціально-психологічної адаптації» К. Роджерса і Р. Даймонда, «Самооцінки психічних станів» Г. Айзенка, а також методики діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Вассермана (адаптація Бойка). Обробка результатів здійснювалася з використанням методів математичної статистики, зокрема кореляційного аналізу за коефіцієнтом Спірмена та Пірсона. За результатами дослідження встановлено наявність статистично значущих зв’язків між показниками адаптації та емоційними станами студентів. Виявлено, що підвищені рівні тривожності, агресивності, ригідності та соціальної фрустрованості пов’язані зі зниженням рівня адаптації, самоприйняття, емоційного комфорту та внутрішнього контролю. Водночас встановлено, що індивідуально-психологічні характеристики виступають важливими чинниками успішної адаптації студентів до дистанційного навчання. На основі отриманих результатів розроблено програму психолого-педагогічного супроводу адаптаційного процесу студентів у форматі тренінгу, спрямованого на розвиток навичок саморегуляції, зниження рівня тривожності, підвищення мотивації та формування соціальної підтримки. Запропонована програма має практичне значення та може бути використана у діяльності закладів вищої освіти з метою оптимізації процесу адаптації студентів до дистанційного навчання. Результати дослідження можуть бути використані у практиці психологічного супроводу студентів, а також при розробці освітніх програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності дистанційного навчання. The qualification work is devoted to identifying the individual psychological factors influencing students’ adaptation to distance learning and to an empirical study of the relationship between psychological characteristics and students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of education. This thesis conducts a theoretical and empirical study of the problem of students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of the educational environment. The relevance of the topic stems from the rapid development of information technologies, which are transforming the higher education system and increasing the demands on students’ psychological readiness for online learning. The theoretical section analyzes contemporary scientific approaches to understanding socio-psychological adaptation, defining its structure, types, and key factors. It is argued that students’ adaptation to distance learning is a complex, multi-level process encompassing cognitive, emotional, and behavioral components. Particular attention is paid to the role of individual psychological characteristics, specifically motivation, self-regulation, self-efficacy, cognitive flexibility, and emotional resilience. It is established that emotional states such as anxiety, frustration, aggression, and rigidity can act as factors that complicate the adaptation process. An empirical study was conducted on a sample of students aged 18–23 using a set of psychodiagnostic methods: “Methods for Diagnosing Socio-Psychological Adaptation” by K. Rogers and R. Diamond, “Self-Assessment of Mental States” by G. Eysenck, as well as L.I. Vasserman’s method for diagnosing the level of social frustration (adapted by Boiko). Data analysis was performed using methods of mathematical statistics, specifically Pearson’s correlation analysis. The study results revealed statistically significant correlations between adaptation indicators and students’ emotional states. It was found that elevated levels of anxiety, aggression, rigidity, and social frustration are associated with reduced levels of adaptation, self-acceptance, emotional comfort, and internal control. At the same time, it was established that individual psychological characteristics serve as important factors in students’ successful adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for the students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. The research results can be applied in the practice of psychological support for students, as well as in the development of educational programs and activities aimed at improving the effectiveness of distance learning.
Взаємозв’язок рівня самооцінки та інтенсивності використання соціальних мереж у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Клименко Варвара Олександрівна
Бакалаврська робота присвячена дослідженню взаємозв’язку між рівнем самооцінки підлітків та інтенсивністю використання соціальних мереж у сучасному цифровому середовищі. Актуальність теми зумовлена стрімкою цифровізацією суспільства, у якій соціальні мережі стали одним із провідних середовищ соціалізації молоді, суттєво впливаючи на формування самосвідомості, емоційного стану та поведінкових стратегій підлітків. У цьому контексті особливого значення набуває дослідження психологічних механізмів, які визначають, яким чином цифрова активність пов’язана з рівнем самоприйняття особистості. У роботі здійснено комплексний теоретико-емпіричний аналіз проблеми самооцінки у підлітковому віці та специфіки впливу соціальних мереж на психологічний розвиток особистості. Теоретична частина дослідження базується на сучасних підходах вікової та соціальної психології, концепції соціального порівняння, а також дослідженнях цифрової соціалізації. Розглянуто самооцінку як багатовимірне особистісне утворення, що формується під впливом зовнішніх соціальних факторів і внутрішніх психологічних процесів, а також визначено роль підліткового віку як критичного періоду становлення «Я-концепції». Емпіричне дослідження було проведено серед 40 підлітків віком 13–17 років, які активно користуються соціальними мережами. У процесі дослідження використано шкалу самооцінки М. Розенберга, методику Дембо–Рубінштейн, а також інструменти для оцінки інтенсивності використання соціальних мереж (SMIS та BSMAS). Додатково застосовано методи математичної статистики, зокрема кореляційний та порівняльний аналіз, що дозволило виявити взаємозв’язки між досліджуваними показниками. Результати дослідження засвідчили наявність статистично значущого негативного зв’язку між рівнем самооцінки підлітків та інтенсивністю використання соціальних мереж. Було встановлено, що підлітки з нижчим рівнем самооцінки частіше демонструють більш високі показники цифрової активності, проводять більше часу у соціальних мережах та мають вищі індекси залежності від онлайн-комунікації. Це може свідчити про компенсаторний характер використання соціальних мереж, коли цифрове середовище виконує функцію емоційної підтримки та джерела зовнішнього схвалення. Окрему увагу приділено аналізу парціальних компонентів самооцінки. Найбільш виражені негативні кореляції виявлено між оцінкою власної зовнішності та інтенсивністю використання соціальних мереж. Це дозволяє припустити, що візуальний характер цифрових платформ посилює процес соціального порівняння, що, у свою чергу, може негативно впливати на самосприйняття підлітків. Менш виражені, але статистично значущі зв’язки встановлено також між соціальним авторитетом та рівнем цифрової активності, що підкреслює важливість соціального схвалення у підлітковому віці. У межах дослідження було проаналізовано мотиви використання соціальних мереж. Виявлено, що провідними мотивами є спілкування, розваги та самовираження. Водночас мотив соціального порівняння, хоча і менш поширений, має найбільш суттєвий негативний зв’язок із рівнем самооцінки та найбільше пов’язаний із високою інтенсивністю використання соціальних мереж. Це свідчить про те, що саме порівняльні механізми відіграють ключову роль у формуванні ризикової цифрової поведінки. Гендерний аналіз показав певні відмінності у використанні соціальних мереж: дівчата частіше орієнтовані на спілкування та самопрезентацію, тоді як хлопці — на розважальний контент. Однак механізм соціального порівняння є універсальним і характерним для обох груп, що підтверджує його загальний психологічний вплив на формування самооцінки. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності психологів, педагогів та соціальних працівників для розробки профілактичних програм, спрямованих на формування здорової цифрової поведінки підлітків. Особливу увагу доцільно приділяти розвитку критичного мислення, емоційної саморегуляції та зниженню залежності від зовнішньої соціальної оцінки в онлайн-середовищі. Таким чином, результати бакалаврської роботи підтверджують гіпотезу про існування взаємозв’язку між рівнем самооцінки підлітків та інтенсивністю використання соціальних мереж. Встановлено, що цей зв’язок має складний і багатовимірний характер, у якому цифрове середовище може як підтримувати розвиток особистості, так і виступати фактором ризику для формування нестабільної самооцінки. Отримані дані розширюють наукові уявлення про психологічні наслідки цифрової соціалізації та підкреслюють необхідність подальших досліджень у цій сфері. The bachelor’s qualification work is devoted to the study of the relationship between adolescents’ self-esteem levels and the intensity of social media use in the modern digital environment. The relevance of the topic is determined by the rapid digitalization of society, in which social networks have become one of the leading environments of youth socialization, significantly influencing the formation of self-awareness, emotional state, and behavioral strategies of adolescents. In this context, the study of psychological mechanisms that determine how digital activity is related to the level of personal self-acceptance becomes particularly important. The work presents a comprehensive theoretical and empirical analysis of the problem of self-esteem in adolescence and the specifics of the impact of social networks on psychological development. The theoretical part of the study is based on modern approaches in developmental and social psychology, the theory of social comparison, and research on digital socialization. Self-esteem is considered as a multidimensional personality construct formed under the influence of external social factors and internal psychological processes. Adolescence is defined as a critical period for the formation of the “self-concept”. The empirical study was conducted among 40 adolescents aged 13–17 who are active users of social networks. The research employed the Rosenberg Self-Esteem Scale, the Dembo–Rubinstein technique, as well as instruments for measuring the intensity of social media use (SMIS and BSMAS). Additionally, methods of mathematical statistics were applied, including correlation and comparative analysis, which made it possible to identify relationships between the studied variables. The results of the study revealed a statistically significant negative correlation between adolescents’ self-esteem and the intensity of social media use. It was found that adolescents with lower self-esteem more often demonstrate higher levels of digital activity, spend more time on social networks, and show higher indices of online communication dependence. This may indicate a compensatory nature of social media use, where the digital environment serves as a source of emotional support and external validation. Special attention was given to the analysis of partial components of self-esteem. The most pronounced negative correlations were found between perceived physical appearance and the intensity of social media use. This suggests that the visual nature of digital platforms intensifies social comparison processes, which may negatively affect adolescents’ self-perception. Less pronounced but still statistically significant relationships were also found between social status (authority among peers) and digital activity, highlighting the importance of social approval during adolescence. Within the study, the motives for social media use were also analyzed. It was found that the leading motives include communication, entertainment, and self-expression. At the same time, the motive of social comparison, although less frequent, showed the strongest negative relationship with self-esteem and the highest association with intensive social media use. This indicates that comparative mechanisms play a key role in the formation of risky digital behavior. The gender analysis revealed certain differences in social media usage patterns: girls are more oriented toward communication and self-presentation, while boys tend to prefer entertainment content. However, the mechanism of social comparison is universal for both groups, confirming its general psychological influence on the formation of self-esteem. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the obtained results in the work of psychologists, educators, and social workers for the development of preventive programs aimed at promoting healthy digital behavior among adolescents. Special attention should be given to fostering critical thinking, emotional self-regulation, and reducing dependence on external social evaluation in the online environment. Thus, the results of the bachelor’s thesis confirm the hypothesis of a relationship between adolescents’ self-esteem levels and the intensity of social media use. It has been established that this relationship is complex and multidimensional, where the digital environment can both support personality development and act as a risk factor for unstable self-esteem formation. The obtained data expand scientific understanding of the psychological consequences of digital socialization and emphasize the need for further research in this field.
Взаємозв’язок самооцінки та прояву негативних емоційних станів у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Дуганець Юлія Костянтинівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку між рівнем самооцінки та проявом негативних емоційних станів у підлітків. Підлітки, як і дорослі, зазнають впливу численних зовнішніх і внутрішніх факторів, які можуть спричиняти стійкі негативні емоційні переживання — тривожність, депресивні тенденції, агресивність та апатію. Особливої гостроти ця проблематика набуває в умовах сучасних соціальних викликів, зокрема під час збройного конфлікту в Україні, коли психологічний стан підростаючого покоління перебуває під постійним деструктивним тиском. Обґрунтовано, що підлітковий вік є критичним сензитивним періодом для становлення Я-концепції та самооцінки особистості. Саме в цей час зростає потреба підлітка у самопізнанні, самовизначенні та соціальному визнанні, а тому будь-які відхилення у формуванні самооцінки — її заниження чи необґрунтоване завищення — безпосередньо позначаються на емоційному стані й поведінці. З'ясовано, що занижена самооцінка є одним із ключових предикторів виникнення тривожності та депресивних станів у підлітків. Підліток із недостатньою впевненістю у власних силах схильний до надмірного самокритицизму, уникання соціальних ситуацій, що потенційно закріплює дисфункціональні поведінкові патерни та поглиблює емоційний дискомфорт. Акцентується, що негативні емоційні стани у підлітковому віці не є незмінними характеристиками особистості й можуть бути суттєво скориговані за умови своєчасного психологічного супроводу, корекційних заходів та підтримки з боку найближчого соціального оточення — батьків, вчителів і шкільних психологів. Розкрито, що взаємозв'язок самооцінки та негативних емоційних станів носить двобічний характер: занижена самооцінка провокує розвиток тривожності та депресивності, натомість стійкі негативні емоційні переживання поступово руйнують позитивне самоставлення, ще більше знижуючи самооцінку підлітка. Цей замкнений механізм є одним із чинників хронізації емоційних розладів у даній віковій групі. Стверджується, що важливо, аби кожен підліток усвідомлював власну цінність і унікальність. Формування адекватної самооцінки є необхідною умовою психологічного благополуччя підлітка та його успішної соціалізації. Позитивне ставлення до себе дозволяє підлітку конструктивно переживати невдачі, зберігати емоційну рівновагу та будувати повноцінні міжособистісні стосунки. Зазначено, що самооцінка підлітка формується під впливом широкого кола чинників: стилю батьківського виховання, характеру стосунків із однолітками, шкільної успішності, соціального статусу в групі та загального соціокультурного контексту. У воєнний час додаткового значення набувають чинники вимушеного переміщення, втрати звичного оточення та хронічного стресу, які суттєво ускладнюють процес особистісного становлення. Наголошено, що самооцінка є важливим регулятором поведінки та емоційного життя підлітка. Вона визначає рівень домагань, характер реакцій на успіх і невдачу, здатність до саморегуляції та конструктивного подолання стресових ситуацій. Адекватна самооцінка виступає захисним ресурсом, що знижує ризик виникнення та закріплення негативних емоційних станів. За результатами емпіричного дослідження встановлено взаємозв'язкок між рівнем самооцінки та показниками негативних емоційних станів у підлітків. Виявлено, що підлітки із заниженою самооцінкою демонструють статистично значущо вищі показники тривожності та депресивності порівняно з однолітками із адекватною самооцінкою. Водночас завищена самооцінка також корелює з окремими проявами емоційної нестабільності — зокрема, агресивністю та схильністю до афективних реакцій у ситуаціях фрустрації. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані практичними психологами закладів освіти, соціальними педагогами, батьками та вчителями з метою своєчасної діагностики, профілактики та корекції емоційних порушень, пов'язаних із дисфункціями самооцінки у підлітковому віці. Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical investigation of the relationship between self-esteem levels and the manifestation of negative emotional states in adolescents. An adolescent, like an adult, is exposed to numerous external and internal factors that can cause persistent negative emotional experiences — anxiety, depressive tendencies, aggressiveness, and apathy. This issue is particularly acute in the context of contemporary social challenges, especially during the armed conflict in Ukraine, where the psychological well-being of the younger generation is under constant destructive pressure. It is substantiated that adolescence is a critical sensitive period for the formation of the self-concept and self-esteem of the individual. During this time, the adolescent's need for self-knowledge, self-determination, and social recognition intensifies, and therefore any deviations in the formation of self-esteem — whether its lowering or unjustified inflation — directly affect emotional state and behavior. It was found that low self-esteem is one of the key predictors of anxiety and depressive states in adolescents. An adolescent who lacks confidence in their own abilities tends toward excessive self-criticism and avoidance of social situations, which potentially reinforces dysfunctional behavioral patterns and deepens emotional discomfort. It is emphasized that negative emotional states in adolescence are not immutable personality characteristics and can be significantly corrected through timely psychological support, corrective interventions, and support from the immediate social environment — parents, teachers, and school psychologists. It is revealed that the relationship between self-esteem and negative emotional states is bidirectional: low self-esteem provokes the development of anxiety and depression, while persistent negative emotional experiences gradually erode positive self-attitude, further reducing the adolescent's self-esteem. This closed mechanism is one of the factors contributing to the chronification of emotional disorders in this age group. It is argued that it is important for every adolescent to recognize their own value and uniqueness. The formation of adequate self-esteem is a necessary condition for the adolescent's psychological well-being and successful socialization. A positive attitude toward oneself allows the adolescent to constructively cope with failures, maintain emotional balance, and build meaningful interpersonal relationships. It is noted that the adolescent's self-esteem is shaped by a wide range of factors: parenting style, the nature of peer relationships, academic performance, social status in the group, and the general sociocultural context. During wartime, additional significance is given to the factors of forced displacement, loss of familiar surroundings, and chronic stress, which substantially complicate the process of personal development. It is emphasized that self-esteem is an important regulator of the adolescent's behavior and emotional life. It determines the level of aspirations, the nature of reactions to success and failure, the capacity for self-regulation, and the constructive management of stressful situations. Adequate self-esteem serves as a protective resource that reduces the risk of the emergence and consolidation of negative emotional states. Based on the results of the empirical study, the relationship between self-esteem levels and indicators of negative emotional states in adolescents were established. It was found that adolescents with low self-esteem demonstrate statistically significantly higher levels of anxiety and depressiveness compared to peers with adequate self-esteem. At the same time, inflated self-esteem also correlates with certain manifestations of emotional instability — in particular, aggressiveness and a tendency toward affective reactions in frustration situations. The practical significance of the work lies in the fact that the results obtained can be used by school psychologists, social educators, parents, and teachers for the purposes of timely diagnosis, prevention, and correction of emotional disorders associated with self-esteem dysfunctions in adolescence.
Взаємозв’язок технічних хобі та показників когнітивної гнучкості студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Охріменко Євген Олександрович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку технічних хобі та показників когнітивної гнучкості студентської молоді. У роботі розглянуто технічні хобі як важливий ресурс позанавчальної активності студентів, що може бути пов’язаний із розвитком гнучкості мислення, здатності до пошуку альтернативних рішень, самостійності, творчого підходу до завдань і готовності діяти в умовах новизни та невизначеності. Обґрунтовано, що актуальність теми зумовлена швидким розвитком цифрових технологій, поширенням програмування, робототехніки, 3D-моделювання, електроніки, технічного конструювання та інших видів діяльності, які потребують від особистості не лише спеціальних знань, а й високого рівня когнітивної гнучкості. Зазначено, що в студентському віці активно формуються професійна ідентичність, навички самостійного навчання, проблемного мислення, прийняття рішень і адаптації до нових умов. Саме тому технічні хобі можуть виступати важливим чинником когнітивного та особистісного розвитку студентів. У роботі розкрито зміст поняття «технічне хобі». Воно розглядається як добровільна, відносно стійка, особистісно значуща позанавчальна діяльність студента, пов’язана з технікою, цифровими технологіями, програмуванням, робототехнікою, електронікою, ремонтом, конструюванням, моделюванням, 3D-друком, радіотехнікою, веброзробкою або створенням цифрових продуктів. Наголошено, що технічне хобі відрізняється від пасивного використання технологій тим, що передбачає активне створення, налаштування, аналіз, удосконалення або розв’язання технічних задач. Розкрито, що технічне хобі виконує низку важливих психологічних функцій у розвитку особистості студента: пізнавальну, мотиваційну, творчу, регулятивну та особистісно-розвивальну. Воно сприяє формуванню пізнавальної самостійності, здатності працювати з помилками, наполегливості, самоконтролю, творчого мислення, уміння шукати інформацію, перевіряти гіпотези та змінювати спосіб дії у разі труднощів. З’ясовано, що когнітивна гнучкість є однією з важливих характеристик сучасної особистості. Вона забезпечує здатність змінювати спосіб мислення відповідно до ситуації, бачити альтернативні варіанти розв’язання проблеми, адаптуватися до нової інформації, долати шаблонність мислення та ефективно діяти в умовах невизначеності. У роботі підкреслено, що для студентів когнітивна гнучкість має особливе значення, оскільки вони перебувають у періоді професійного становлення, активно засвоюють складну навчальну інформацію та мають адаптуватися до вимог майбутньої професійної діяльності. Визначено, що технічні хобі можуть бути пов’язані з розвитком когнітивної гнучкості, оскільки технічна діяльність постійно ставить студента перед необхідністю аналізувати проблему, шукати кілька способів її розв’язання, перевіряти результат, змінювати стратегію, виправляти помилки й адаптуватися до нових умов. Особливо значущими в цьому контексті є програмування, робототехніка, конструювання, 3D-моделювання, ремонт техніки, робота з мікроконтролерами та інші види творчо-практичної технічної активності. Емпіричне дослідження проводилося серед 56 студентів віком від 17 до 23 років. Вибірка була сформована з урахуванням наявності або відсутності технічних хобі, а також різного рівня залученості студентів до технічної діяльності. Для досягнення мети дослідження було використано авторську анкету «Залученість студентів до технічних хобі», опитувальник когнітивної гнучкості CFI / Cognitive Flexibility Inventory, субтест «Альтернативне використання» Дж. Гілфорда, а також методи описової статистики, порівняння групових показників і кореляційний аналіз Пірсона . За результатами емпіричного дослідження встановлено, що більшість опитаних студентів ‒ 38 осіб, або 67,9% ‒ мають певні технічні хобі або регулярно цікавляться технічною діяльністю. Водночас 18 студентів, або 32,1%, не мають виражених технічних захоплень або займаються такою діяльністю дуже рідко. Найпоширенішим видом технічного хобі виявилося програмування, яке зазначили 18 респондентів, або 32,1% вибірки. Також серед студентів поширені ремонт і налаштування комп’ютерної техніки, створення сайтів або цифрових проєктів, 3D-моделювання, технічне конструювання, електроніка, робота з Arduino, мікроконтролерами та робототехніка. Кореляційний аналіз за критерієм Пірсона підтвердив наявність позитивних статистично значущих зв’язків між показниками залученості до технічних хобі та когнітивною гнучкістю студентів. Найбільш виражений зв’язок виявлено між загальним індексом залученості до технічних хобі та загальним показником когнітивної гнучкості за методикою CFI: r = 0,58 при p < 0,001. Також встановлено сильний позитивний зв’язок між технічною залученістю та здатністю бачити альтернативи: r = 0,61 при p < 0,001. Це підтверджує припущення про те, що студенти, які активніше займаються технічними хобі, краще бачать різні варіанти розв’язання проблеми та легше змінюють спосіб мислення . У роботі встановлено, що показники когнітивної гнучкості статистично пов’язані не лише з фактом наявності технічного хобі, а й з регулярністю, інтенсивністю, тривалістю та самостійністю залучення студента до технічної діяльності. Найбільше з вищими показниками когнітивної гнучкості асоціюються ті технічні хобі, які передбачають не механічне повторення готових інструкцій, а самостійний пошук рішень, експериментування, аналіз помилок, створення власного продукту та творчу модифікацію способів дії. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані практичними психологами, викладачами, кураторами академічних груп, керівниками студентських гуртків, STEM-лабораторій, технічних студій і центрів неформальної освіти. Розроблені рекомендації спрямовані на активніше залучення студентів до технічної творчості як засобу розвитку когнітивної гнучкості, самостійності, ініціативності, здатності до пошуку нестандартних рішень і адаптації до нових умов навчальної та майбутньої професійної діяльності. The bachelor’s qualification paper is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between technical hobbies and indicators of students’ cognitive flexibility. The paper considers technical hobbies as an important resource of students’ extracurricular activity that contributes to the development of flexible thinking, the ability to search for alternative solutions, independence, creativity, and readiness to act in situations of novelty and uncertainty. The relevance of the topic is determined by the rapid development of digital technologies, the spread of programming, robotics, 3D modeling, electronics, technical design, and other activities that require not only special knowledge but also a high level of cognitive flexibility. It is emphasized that during student age professional identity, independent learning skills, problem-solving thinking, decision-making abilities, and adaptation to new conditions are actively formed. Therefore, technical hobbies may act as an important factor in students’ cognitive and personal development. The paper defines the concept of “technical hobby” as a voluntary, relatively stable, personally significant extracurricular activity related to technology, digital tools, programming, robotics, electronics, repair, construction, modeling, 3D printing, radio engineering, web development, or the creation of digital products. It is emphasized that a technical hobby differs from passive use of technologies because it involves active creation, adjustment, analysis, improvement, and solving of technical problems. It is revealed that technical hobbies perform a number of important psychological functions in student development: cognitive, motivational, creative, regulatory, and personality-developing. They contribute to the formation of cognitive independence, the ability to work with mistakes, persistence, self-control, creative thinking, information search skills, hypothesis testing, and the ability to change the method of action when difficulties arise. It is established that cognitive flexibility is one of the important characteristics of a modern personality. It ensures a person’s ability to change their way of thinking according to the situation, see alternative solutions to a problem, adapt to new information, overcome stereotyped thinking, and act effectively in conditions of uncertainty. The paper emphasizes that cognitive flexibility is especially important for students, since they are in the period of professional development, actively master complex educational information, and must adapt to the requirements of their future professional activity. It is determined that technical hobbies may be associated with the development of cognitive flexibility, as technical activity constantly requires students to analyze problems, search for several ways to solve them, test results, change strategies, correct mistakes, and adapt to new conditions. Programming, robotics, construction, 3D modeling, equipment repair, work with microcontrollers, and other types of creative and practical technical activity are particularly significant in this context. The empirical study was conducted among 56 students aged 17 to 23. The sample was formed taking into account the presence or absence of technical hobbies, as well as different levels of students’ involvement in technical activities. To achieve the research aim, the author’s questionnaire “Students’ Involvement in Technical Hobbies,” the Cognitive Flexibility Inventory (CFI), J. Guilford’s “Alternative Uses” subtest, descriptive statistics, comparison of group indicators, and Pearson correlation analysis were used. The results of the empirical study showed that most of the surveyed students ‒ 38 respondents, or 67.9% ‒ have certain technical hobbies or are regularly interested in technical activities. At the same time, 19 students, or 33.3%, do not have pronounced technical interests or engage in such activities very rarely. The most common type of technical hobby was programming, which was indicated by 18 respondents, or 32.1% of the sample. Other widespread activities included repair and adjustment of computer equipment, website or digital project creation, 3D modeling, technical construction, electronics, Arduino, microcontrollers, and robotics. Pearson correlation analysis confirmed the presence of positive statistically significant relationships between the indicators of involvement in technical hobbies and students’ cognitive flexibility. The strongest relationship was found between the general index of involvement in technical hobbies and the general indicator of cognitive flexibility according to the CFI method: r = 0.58 at p < 0.001. A strong positive relationship was also found between technical involvement and the ability to see alternatives: r = 0.61 at p < 0.001. These results confirm the assumption that students who are more actively engaged in technical hobbies are better able to see different ways of solving problems and change their way of thinking more easily. The paper establishes statistically significant relationships between cognitive flexibility indicators and not only the presence of a technical hobby, but also the regularity, intensity, duration, and independence of students’ involvement in technical activity. Higher cognitive flexibility indicators are most consistently associated with technical hobbies that involve not mechanical repetition of ready-made instructions, but independent search for solutions, experimentation, error analysis, creation of one’s own product, and creative modification of methods of action. The practical significance of the paper lies in the fact that the obtained results can be used by practical psychologists, teachers, academic group supervisors, heads of student clubs, STEM laboratories, technical studios, and non-formal education centers. The developed recommendations are aimed at more active involvement of students in technical creativity as a means of developing cognitive flexibility, independence, initiative, the ability to find non-standard solutions, and adaptation to new conditions of educational and future professional activity.
Взаємозв’язок типів прив’язаності та суб’єктивного сприйняття жінками партнерської взаємодії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чумак Єлизавета Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена взаємозв’язку тиипів прив’язаності та суб’єктивного сприйняття жінками партнерської взаємодії. У кваліфікаційній роботі проаналізовано теоретичні підходи до вивчення того, як типи прив’язаності жінок раннього та середнього дорослого віку пов'язані з їхнім суб’єктивним сприйняттям партнерської взаємодії. Окрему увагу в роботі приділено тому, як трансформувалася теорія прив’язаності. Ми простежили її шлях від класичних ідей Дж. Боулбі до новітніх емпіричних розробок М. Мікулінсера та Ф. Шейвера, які адаптували цей підхід до аналізу романтичних взаємин у дорослому віці. Узагальнено підходи до класифікації стилів прив’язаності (безпечний, тривожний, уникаючий, дезорганізований), які визначають когнітивні, емоційні та поведінкові стратегії взаємодії у парі. Особливу увагу ми звернули на те, як саме внутрішні робочі, що формуються в дитячому віці, згодом керують дорослим життям жінки. Ранній досвід закладає базові очікування, щодо близькості, довіри та підтримки у партнерських. Визначено психологічні механізми партнерської взаємодії, а саме інтерсуб’єктність – здатність формувати спільний емоційно-смисловий простір, та стилі поведінки в конфліктах, як поведінковий прояв особливостей прив’язаності. Передбачається, що тип прив’язаності впливає на задоволеність не прямо, а через здатність до інтерсуб’єктної взаємодії та конструктивні стратегії вирішення конфліктів. Жінки з безпечним типом демонструватимуть вищу інтерсуб’єктність і частіше обиратимуть позитивне вирішення проблем, що призводитиме до вищої задоволеності стосунками. Тривожний, уникаючий та дезорганізований типи асоціюватимуться з нижчими показниками за цими параметрами. Теоретично обґрунтовано концептуальну модель дослідження, в якій тип прив’язаності виступає базовим чинником, а інтерсуб’єктність і конфліктні стилі, механізмами його реалізації у партнерській взаємодії жінок. Дослідження проведено на вибірці з 47 жінок віком від 21 до 35 років у цифровому середовищі збору емпіричних даних. Для перевірки гіпотез було використано комплекс психодіагностичних методик: Опитувальник стилів привʼязаності (OSP-22), Шкала оцінки задоволеності у стосунках (RAS), Conflict Resolution Styles Inventory (CRSI) та Методика діагностики інтерсуб’єктності (М. М. Наконечна). Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнт Пірсона) та t-критерію Стьюдента. Математико-статистичний аналіз дозволив описати феномен «емпатійної надчутливості як пастки»: загальний показник інтерсуб’єктності виявив помірний позитивний зв'язок із дезорганізованим стилем прив'язаності (r = 0,318**, p ≤ 0,05) за відсутності прямої лінійної кореляції з тривожним типом. Це доводить, що занурення у внутрішній світ партнера у жінок із дезорганізованою прив'язаністю виступає інструментом вимушеного гіперконтролю та відстежування емоційних загроз задля самозахисту. Встановлено, що у поведінковій площині цей комплекс реалізується через деструктивне циклічне тріо стратегій, де тривожний стиль прив'язаності корелює із жертовною поступливістю (r = 0,560**, p ≤ 0,05), яка тісно пов'язана з уникненням конфліктів (r = 0,419**, при p ≤ 0,05) та деструктивною конфліктною залученістю (r = 0,380**, p ≤ 0,05). Накопичена через комунікативну втечу фрустрація неминуче провокує спалахи емоційної напруги, що обмежує можливості конструктивного діалогу та блокує стратегію позитивного вирішення проблем. Натомість головним адаптивним ресурсом системи визначено оптимальний вияв інтерсуб’єктності (властивий 66% жінок), який має значущий позитивний зв'язок із конструктивним врегулюванням розбіжностей (r = 0,364**, p ≤ 0,05) та загальною задоволеністю стосунками (r = 0,458**, p ≤ 0,05), що виступає надійним чинником досягнення тривалого міжособистісного благополуччя в дияді. The qualification thesis is dedicated to the relationship between attachment types and women's subjective perception of partner interaction. The qualification thesis analyzes theoretical approaches to studying how the attachment types of women in early and middle adulthood are related to their subjective perception of partner interaction. Particular attention is paid to the transformation of attachment theory. We traced its path from the classical ideas of J. Bowlby to the latest empirical developments of M. Mikulincer and P. Shaver, who adapted this approach to the analysis of romantic relationships in adulthood. Approaches to the classification of attachment styles (secure, anxious, avoidant, disorganized), which determine cognitive, emotional, and behavioral strategies of interaction within a couple, are summarized. Special attention was paid to how internal working models formed in childhood subsequently guide a woman's adult life. Early experience lays down basic expectations regarding closeness, trust, and support in partner relationships. The psychological mechanisms of partner interaction are identified, namely intersubjectivity—the ability to form a shared emotional and semantic space—and conflict behavior styles as a behavioral manifestation of attachment characteristics. It is assumed that the attachment type does not affect relationship satisfaction directly, but rather through the capacity for intersubjective interaction and constructive conflict resolution strategies. Women with a secure type will demonstrate higher intersubjectivity and will more frequently choose positive problem-solving, leading to higher relationship satisfaction. Anxious, avoidant, and disorganized types will be associated with lower scores on these parameters. The conceptual research model is theoretically substantiated, wherein the attachment type acts as a foundational factor, while intersubjectivity and conflict styles serve as mechanisms of its realization in women's partner interaction. The study was conducted on a sample of 47 women aged 21 to 35 in a digital environment for empirical data collection. To test the hypotheses, a comprehensive set of psychodiagnostic methods was used: the Attachment Style Questionnaire (OSP-22), the Relationship Assessment Scale (RAS), the Conflict Resolution Styles Inventory (CRSI), and the Intersubjectivity Diagnostics Questionnaire (M. M. Nakonechna). Statistical data processing was carried out using correlation analysis (Pearson's coefficient) and Student's t-test. Mathematical and statistical analysis allowed for the description of the phenomenon termed "empathic hypersensitivity as a trap": the overall indicator of intersubjectivity revealed a moderate positive correlation with the disorganized attachment style (r = 0,318**, p ≤ 0,05) in the absence of a direct linear correlation with the anxious type. This proves that immersing oneself in the partner's inner world for women with disorganized attachment serves as a tool for forced hypercontrol and tracking emotional threats for self-protection. It was established that in the behavioral domain, this complex is implemented through a destructive cyclical trio of strategies, where the anxious attachment style correlates with self-sacrificing (r = 0,560**, p ≤ 0,05), which is closely linked to conflict avoidance (r = 0,419**, при p ≤ 0,05) and destructive conflict engagement (r = 0,380**, p ≤ 0,05). Frustration accumulated due to communicative withdrawal inevitably provokes outbursts of emotional tension, which limits the possibilities for constructive dialogue and blocks positive problem-solving strategies. Instead, the main adaptive resource of the system is identified as the optimal manifestation of intersubjectivity (characteristic of 66% of women), which has a significant positive correlation with constructive conflict resolution (r = 0,364**, p ≤ 0,05) and overall relationship satisfaction (r = 0,458**, p ≤ 0,05), serving as a reliable factor for achieving long-term interpersonal well-being in the dyad.