2025-2026 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/6645

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 45

Особливості прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Швець Поліна Сергіївна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню особливостей прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. Актуальність теми зумовлена зростанням рівня психоемоційного напруження серед молоді, поширенням тривожних станів та необхідністю вивчення психологічних чинників, які впливають на здатність особистості ефективно долати стресові ситуації. Особливу увагу у роботі приділено ролі емоційної прив’язаності як важливого чинника формування психологічного благополуччя та адаптаційних можливостей особистості. Метою дослідження є вивчення особливостей прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. Об’єктом дослідження виступає емоційна прив’язаність як психологічна характеристика особистості у молодому віці. Предмет дослідження - особливості прояву стресостійкості у молоді з різними типами емоційної прив’язаності. У результаті емпіричного дослідження встановлено, що найбільш поширеним серед молоді є надійний тип емоційної прив’язаності, тоді як майже половина вибірки характеризується ненадійними типами прив’язаності. Виявлено, що молодь з надійним типом прив’язаності демонструє вищий рівень стресостійкості, нижчий рівень тривожності та менший рівень суб’єктивного стресу. Натомість тривожний та боязкий типи прив’язаності пов’язані зі зниженням стресостійкості, підвищеною тривожністю та більш вираженим переживанням стресу. Статистично значущі відмінності підтвердили наявність зв’язку між типом емоційної прив’язаності та окремими показниками психологічного благополуччя молоді. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, зокрема у психодіагностичній, консультативній та психокорекційній роботі з молоддю. Результати дослідження можуть бути використані при розробці програм психологічної підтримки та підвищення рівня стресостійкості з урахуванням типу емоційної прив’язаності особистості. The qualification paper is devoted to the study of the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The relevance of the topic is обусловлена by the increasing level of psycho-emotional tension among youth, the spread of anxiety states, and the necessity to investigate psychological factors influencing an individual’s ability to cope effectively with stressful situations. Particular attention is paid to the role of emotional attachment as an important factor in the formation of psychological well-being and adaptive capacities of personality. The aim of the study is to investigate the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The object of the research is emotional attachment as a psychological characteristic of personality in youth. The subject of the research is the peculiarities of stress resilience manifestation among young people with different types of emotional attachment. The empirical study revealed that the secure type of emotional attachment is the most common among young people, whereas nearly half of the sample is characterized by insecure attachment types. It was found that young people with a secure attachment type demonstrate higher levels of stress resilience, lower anxiety, and lower perceived stress. In contrast, anxious and fearful attachment types are associated with reduced stress resilience, increased anxiety, and more pronounced stress experiences. Statistically significant differences confirmed the existence of a relationship between the type of emotional attachment and certain indicators of psychological well-being among youth. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the obtained results in the work of practical psychologists, particularly in psychodiagnostic, counseling, and psychocorrectional activities with young people. The findings may be used in the development of psychological support programs and interventions aimed at increasing stress resilience while considering an individual’s type of emotional attachment.
Взаємозв'язок між інтенсивністю використання Instagram та схильністю до когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу у студентської молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) М'ягких В'ячеслав Дмитрович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку між інтенсивністю використання Instagram та схильністю до когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу студентської молоді. Обґрунтовано, що Instagram є специфічним соціально-психологічним середовищем, яке характеризується домінуванням ідеалізованого візуального контенту, системою соціального підкріплення через лайки та коментарі, а також алгоритмічним формуванням персоналізованої стрічки. Для студентської молоді, яка перебуває на етапі активного формування ідентичності та особливо чутлива до оцінок оточення, це середовище є потенційно значущим чинником впливу на самосприйняття. З'ясовано, що когнітивні викривлення у сприйнятті власного образу – систематичні помилки обробки інформації про себе – формуються під впливом соціального середовища та досвіду. Серед найбільш релевантних у контексті Instagram виокремлено: соціальне порівняння «вгору», катастрофізацію, читання думок, негативну фільтрацію, персоналізацію та дихотомічне мислення. Розкрито психологічні механізми впливу соціальних мереж на образ «Я»: інтерналізацію медійних стандартів зовнішності, оперантне обумовлення через систему лайків, ефект прожектора та когнітивний дисонанс між реальним і цифровим «Я». Встановлено, що ступінь вразливості особистості до цих механізмів визначається вихідним рівнем самооцінки, схильністю до соціальних порівнянь та характером взаємодії з контентом. За результатами емпіричного дослідження, проведеного на вибірці з 87 студентів Університету імені Альфреда Нобеля, встановлено, що більшість учасників систематично недооцінює реальний час, проведений в Instagram. Середній об'єктивний показник становить майже 8 годин на тиждень, тоді як суб'єктивна оцінка є меншою майже на півтори години. Визначено, що самооцінка у вибірці загалом є позитивною, однак кожен п'ятий студент демонструє її низький рівень. Найпоширенішим типом когнітивних викривлень виявилося «читання думок» – схильність приписувати іншим певні думки щодо себе без реальних підстав, що є особливо характерним для середовища публічної самопрезентації. Встановлено, що пряма статистично значуща кореляція між кількістю годин в Instagram та рівнем когнітивних викривлень і самооцінкою у вибірці відсутня. Це свідчить про те, що важливішим є не кількісний показник часу в мережі, а якісний характер взаємодії з платформою – тип контенту, що переглядається, наявність активних соціальних порівнянь та емоційні реакції під час використання додатку. Розроблено програму психологічної профілактики когнітивних викривлень у сприйнятті власного образу серед студентської молоді, яка базується на принципах когнітивно-поведінкової терапії, концепції медіаграмотності та теорії соціального порівняння. Програма спрямована не на обмеження часу в мережі, а на формування усвідомленого медіасприйняття та внутрішніх орієнтирів самооцінки. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати та розроблена програма можуть використовуватися практичними психологами закладів вищої освіти, психологічними службами та консультативними центрами для профілактики негативного впливу соціальних мереж на самосприйняття студентської молоді. Qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the relationship between the intensity of Instagram use and the tendency toward cognitive distortions in the perception of one’s own image among university students. It is argued that Instagram is a specific socio-psychological environment characterized by the dominance of idealized visual content, a system of social reinforcement through likes and comments, and the algorithmic formation of a personalized feed. For students, who are in the active stage of identity formation and are particularly sensitive to the evaluations of their surroundings, this environment is a potentially significant factor influencing self-perception. It has been established that cognitive distortions in the perception of one’s own image – systematic errors in processing information about oneself – are shaped by the social environment and experience. Among the most relevant in the context of Instagram are: upward social comparison, catastrophizing, mind reading, negative filtering, personalization, and dichotomous thinking. This study explores the psychological mechanisms through which social media influences the self-image: the internalization of media-driven standards of appearance, operant conditioning via the “like” system, the spotlight effect, and cognitive dissonance between the real and digital self. It has been established that an individual’s vulnerability to these mechanisms is determined by their baseline self-esteem, propensity for social comparisons, and the nature of their interaction with content. According to the results of an empirical study conducted on a sample of 87 students at Alfred Nobel University, it was found that most participants systematically underestimate the actual time spent on Instagram. The average objective figure is nearly 8 hours per week, while the subjective estimate is nearly an hour and a half less. It was determined that self-esteem in the sample is generally positive, but one in five students exhibits low self-esteem. The most common type of cognitive distortion was found to be “mind reading”– the tendency to attribute certain thoughts about oneself to others without real grounds, which is particularly characteristic of the environment of public self-presentation. It was found that there is no direct, statistically significant correlation between the number of hours spent on Instagram and the level of cognitive distortions or self-esteem in the sample. This suggests that what matters more is not the quantitative measure of time spent online, but the qualitative nature of interaction with the platform – the type of content viewed, the presence of active social comparisons, and emotional reactions while using the app. A program for the psychological prevention of cognitive distortions in the perception of one’s self-image among college students has been developed, based on the principles of cognitive-behavioral therapy, the concept of media literacy, and social comparison theory. The program is aimed not at limiting time spent online, but at fostering conscious media perception and internal self-esteem benchmarks. The practical significance of this work lies in the fact that the results obtained and the developed program can be used by practicing psychologists at higher education institutions, psychological services, and counseling centers to prevent the negative impact of social media on students’ self-perception.
Взаємозв’язок психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Крепко Артур Дмитрович
Кваліфікаційна робота присвячена виявленню індивідуально-психологічних чинників адаптації студентів до дистанційного навчання та емпіричного дослідження взаємозв’язку психологічних характеристик та адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освіти. У кваліфікаційній роботі здійснено теоретико-емпіричне дослідження проблеми адаптації студентів до дистанційного навчання в умовах цифровізації освітнього середовища. Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком інформаційних технологій, що трансформують систему вищої освіти та підвищують вимоги до психологічної готовності студентів до навчання в онлайн-форматі. У теоретичному розділі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння соціально-психологічної адаптації, визначено її структуру, види та основні чинники. Обґрунтовано, що адаптація студентів до дистанційного навчання є складним багаторівневим процесом, який охоплює когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти. Особливу увагу приділено ролі індивідуально-психологічних характеристик, зокрема мотивації, саморегуляції, самоефективності, когнітивної гнучкості та емоційної стійкості. Встановлено, що емоційні стани, такі як тривожність, фрустрація, агресивність та ригідність, можуть виступати як чинниками, що ускладнюють процес адаптації. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці студентів віком 18–23 років із використанням комплексу психодіагностичних методик: «Методики діагностики соціально-психологічної адаптації» К. Роджерса і Р. Даймонда, «Самооцінки психічних станів» Г. Айзенка, а також методики діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Вассермана (адаптація Бойка). Обробка результатів здійснювалася з використанням методів математичної статистики, зокрема кореляційного аналізу за коефіцієнтом Спірмена та Пірсона. За результатами дослідження встановлено наявність статистично значущих зв’язків між показниками адаптації та емоційними станами студентів. Виявлено, що підвищені рівні тривожності, агресивності, ригідності та соціальної фрустрованості пов’язані зі зниженням рівня адаптації, самоприйняття, емоційного комфорту та внутрішнього контролю. Водночас встановлено, що індивідуально-психологічні характеристики виступають важливими чинниками успішної адаптації студентів до дистанційного навчання. На основі отриманих результатів розроблено програму психолого-педагогічного супроводу адаптаційного процесу студентів у форматі тренінгу, спрямованого на розвиток навичок саморегуляції, зниження рівня тривожності, підвищення мотивації та формування соціальної підтримки. Запропонована програма має практичне значення та може бути використана у діяльності закладів вищої освіти з метою оптимізації процесу адаптації студентів до дистанційного навчання. Результати дослідження можуть бути використані у практиці психологічного супроводу студентів, а також при розробці освітніх програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності дистанційного навчання. The qualification work is devoted to identifying the individual psychological factors influencing students’ adaptation to distance learning and to an empirical study of the relationship between psychological characteristics and students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of education. This thesis conducts a theoretical and empirical study of the problem of students’ adaptation to distance learning in the context of the digitalization of the educational environment. The relevance of the topic stems from the rapid development of information technologies, which are transforming the higher education system and increasing the demands on students’ psychological readiness for online learning. The theoretical section analyzes contemporary scientific approaches to understanding socio-psychological adaptation, defining its structure, types, and key factors. It is argued that students’ adaptation to distance learning is a complex, multi-level process encompassing cognitive, emotional, and behavioral components. Particular attention is paid to the role of individual psychological characteristics, specifically motivation, self-regulation, self-efficacy, cognitive flexibility, and emotional resilience. It is established that emotional states such as anxiety, frustration, aggression, and rigidity can act as factors that complicate the adaptation process. An empirical study was conducted on a sample of students aged 18–23 using a set of psychodiagnostic methods: “Methods for Diagnosing Socio-Psychological Adaptation” by K. Rogers and R. Diamond, “Self-Assessment of Mental States” by G. Eysenck, as well as L.I. Vasserman’s method for diagnosing the level of social frustration (adapted by Boiko). Data analysis was performed using methods of mathematical statistics, specifically Pearson’s correlation analysis. The study results revealed statistically significant correlations between adaptation indicators and students’ emotional states. It was found that elevated levels of anxiety, aggression, rigidity, and social frustration are associated with reduced levels of adaptation, self-acceptance, emotional comfort, and internal control. At the same time, it was established that individual psychological characteristics serve as important factors in students’ successful adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for the students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. Based on the results obtained, a program of psychological and pedagogical support for students’ adaptation process was developed in the form of a training course aimed at developing self-regulation skills, reducing anxiety levels, increasing motivation, and fostering social support. The proposed program has practical significance and can be used by higher education institutions to optimize the process of student adaptation to distance learning. The research results can be applied in the practice of psychological support for students, as well as in the development of educational programs and activities aimed at improving the effectiveness of distance learning.
Танцювальна терапія як спосіб зниження стресу у дітей дошкільного віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Ушакова Інна Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню ефективності танцювально-рухової терапії як засобу зниження стресу у дітей дошкільного віку. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення впливу танцювально-рухової терапії на психоемоційний стан дітей 5–6 років. У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння стресу у дошкільнят, його сутність, причини та прояви. Особливу увагу приділено нейробіологічним механізмам дії ТРТ: полівагальній теорії С. Порджеса, впливу на HPA-вісь, секрецію BDNF, активацію дзеркальних нейронів та лімбічну регуляцію через ритмічну музику. В рамках емпіричного дослідження проведено психодіагностику 40 дітей 5–6 років із ЗДО м. Дніпра (ЕГ, n=20; КГ, n=20) з використанням чотирьох інструментів: проективна методика «Мій день у садочку» (ICC=0,84), формалізоване спостереження з методом time-sampling (ICC=0,87), чек-лист тілесної напруги, емоційної відкритості та соціальності (ICC=0,89), а також опитування батьків і вихователів. Експериментальна група пройшла структуровану 12-сесійну програму ТРТ (4 тижні, 3 рази на тиждень по 30 хвилин). Статистичну верифікацію результатів здійснено за допомогою U-критерію Манна-Уїтні, критерію Вілкоксона, кореляції Спірмена та тесту Шапіро-Уілка. Встановлено статистично значуще зниження рівня тривожності в ЕГ (з M=3,60 до M=2,25; –37,5%; U=93,0, p=0,0025; d=1,47), а також достовірне покращення показників тілесної напруги, емоційної відкритості та соціальності (d=1,53–2,66). У КГ значущих змін не зафіксовано. Отримані результати перевищують середні значення ефективності ТРТ, описані у метааналізі Koch et al. (2014). Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблена програма ТРТ та система рекомендацій для психологів, вихователів і батьків можуть бути впроваджені у практику будь-якого закладу дошкільної освіти, зокрема в умовах воєнного стресу в Україні. The bachelor's qualification thesis is devoted to investigating the effectiveness of dance-movement therapy (DMT) as a method of stress reduction in preschool children. The aim of the study is to provide a theoretical justification and empirical investigation of the impact of DMT on the psycho-emotional state of children aged 5–6. The work analyses contemporary scientific approaches to understanding stress in preschoolers, its nature, causes, and manifestations. Particular attention is paid to the neurobiological mechanisms of DMT: Porges's Polyvagal Theory, effects on the HPA axis, BDNF secretion, mirror neuron activation, and limbic regulation through rhythmic music. The empirical part involved the psychological assessment of 40 children aged 5–6 from a preschool institution in Dnipro (EG, n=20; CG, n=20) using four instruments: the projective drawing technique "My Day at Kindergarten" (ICC=0.84), a formalised observational checklist with time-sampling (ICC=0.87), a checklist of physical tension, emotional openness, and sociability (ICC=0.89), and a parent/teacher questionnaire. The experimental group underwent a structured 12-session DMT programme over 4 weeks (3 sessions per week, 30 minutes each). Statistical analysis was conducted using the Mann-Whitney U test, Wilcoxon Signed-Rank test, Spearman correlation, and Shapiro-Wilk normality test. A statistically significant reduction in anxiety was found in the EG (from M=3.60 to M=2.25; −37.5%; U=93.0, p=0.0025; Cohen's d=1.47), along with significant improvements in physical tension, emotional openness, and sociability (d=1.53–2.66). No significant changes were observed in the CG. The results exceeded the average effect sizes reported in Koch et al.'s (2014) meta-analysis. The practical value of the study lies in the fact that the developed DMT programme and the system of recommendations for psychologists, teachers, and parents can be implemented in any preschool institution, including in the context of wartime stress in Ukraine.
Сенсожиттєві орієнтації як чинник подолання професійної деформації педагогів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Ковальчук Юлія Ростиславівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню ролі сенсожиттєвих орієнтацій у подоланні педагогами професійної деформації в умовах воєнного стану. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити роль сенсожиттєвих орієнтацій у подоланні професійної деформації педагогів, а також розробити програму психологічного супроводу, спрямовану на актуалізацію сенсожиттєвих ресурсів педагогів в умовах воєнного стану. Об’єкт дослідження – професійна деформація педагогів. Предмет дослідження – сенсожиттєві орієнтації як чинник подолання професійної деформації педагогів в умовах воєнного стану. Методи дослідження. Теоретичні: аналіз, синтез, систематизація наукових джерел; емпіричні: психодіагностичне тестування (методика «Сенсожиттєві орієнтації» Д. О. Леонтьєва в україномовній адаптації; опитувальник «Діагностика рівня емоційного вигорання» В. Бойка у версії М. С. Міщенко); анкетування; математико-статистичні: t-критерій Стьюдента, коефіцієнт кореляції Пірсона, регресійний аналіз. Емпірична база дослідження. Дослідження проводилося на базі гімназії № 143 Дніпровської міської ради (ДМР). Вибірка: педагоги у віці 30–40 років (n = 40 осіб), розподілені на дві групи: Група 1 – стаж до 5 років включно (n = 20); Група 2 – стаж понад 10 років (n = 20). Основні результати дослідження. Встановлено статистично значущий негативний кореляційний зв'язок між загальним показником СЖО та загальним показником вигорання (r = –0,455; p < ,01), а також між субшкалою «Локус контролю – Я» та фазою виснаження (r = –0,489; p < ,01). Регресійний аналіз показав, що субшкала «Локус контролю – Я» є єдиним статистично значущим незалежним предиктором вигорання (β = –0,31; p < ,05). Педагоги зі стажем понад 10 років мають достовірно нижчі показники СЖО (M = 88,6) та вищий рівень вигорання (M = 162,1) порівняно з педагогами зі стажем до 5 років (M_СЖО = 104,1; M_вигор = 84,6). Розроблено програму психологічного супроводу «Сенсовий компас», спрямовану на актуалізацію сенсожиттєвих ресурсів педагогів. Програма розрахована на 8 тижнів (16 занять) та включає чотири блоки: діагностично-мотиваційний, смислова ревізія, розвиток суб'єктної позиції, профілактика рецидиву. The paper examines the role of meaningful life orientations (MLO) in overcoming professional deformation of teachers under wartime conditions. Purpose of the study – to theoretically substantiate and empirically investigate the role of meaningful life orientations in overcoming professional deformation of teachers, as well as to develop a program of psychological support aimed at actualizing the meaningful life resources of teachers under wartime conditions. Object of the study – professional deformation of teachers. Subject of the study – meaningful life orientations as a factor in overcoming professional deformation of teachers under wartime conditions. Research methods. Theoretical: analysis, synthesis, systematization of scientific sources; empirical: psychodiagnostic testing (D. O. Leontiev's Purpose-in-Life Test in Ukrainian adaptation; V. Boyko's Professional Burnout Questionnaire as presented by M. S. Mishchenko); questionnaire survey; mathematical-statistical: Student's t-test, Pearson correlation coefficient, regression analysis. Empirical base of the study. The study was conducted at Gymnasium No. 143 of Dnipro City Council (DMR). The sample consisted of 40 teachers aged 30–40 years, divided into two groups: Group 1 – teaching experience up to 5 years inclusive (n = 20); Group 2 – teaching experience over 10 years (n = 20). Main results of the study. A statistically significant negative correlation was established between the overall MLO score and the overall burnout score (r = –0.455; p < .01), as well as between the "Locus of Control – Self" subscale and the exhaustion phase (r = –0.489; p < .01). Regression analysis showed that the "Locus of Control – Self" subscale is the only statistically significant independent predictor of burnout (β = –0.31; p < .05). Teachers with over 10 years of experience have significantly lower MLO scores (M = 88.6) and higher burnout levels (M = 162.1) compared to teachers with up to 5 years of experience (M_MLO = 104.1; M_burnout = 84.6). A psychological support program "Sense Compass" aimed at actualizing the meaningful life resources of teachers has been developed. The program is designed for 8 weeks (16 sessions) and includes four modules: diagnostic-motivational, semantic revision, development of subject position, relapse prevention.
Особливості емоційної регуляції осіб із різним рівнем перфекціонізму
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Павленко Тетяна Олександрівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню особливостей емоційної регуляції осіб із різним рівнем перфекціонізму та виявленню взаємозв'язку між перфекціоністичними установками й вибором стратегій управління емоціями. У роботі здійснено теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння перфекціонізму як багатовимірного психологічного феномену, його психологічних наслідків для психічного здоров'я та благополуччя особистості. Особливу увагу приділено процесуальній моделі емоційної регуляції Дж. Гросса, зокрема двом ключовим стратегіям - когнітивній переоцінці та пригніченню емоційної експресії, - а також ролі самоспівчуття як захисного чинника при дезадаптивному перфекціонізмі. Емпіричне дослідження проводилося серед студентів Університету імені Альфреда Нобеля віком 18-25 років (50 осіб) із використанням комплексу психодіагностичних методик: Багатовимірної шкали перфекціонізму П. Г'юїтта та Г. Флетта (MPS), Опитувальника емоційної регуляції Дж. Гросса та Р. Джона (ERQ), Шкали самоспівчуття К. Нефф (SCS) та Шкали труднощів емоційної регуляції Л. Грац і Л. Ромер (DERS). У результаті дослідження встановлено, що серед респондентів найбільш вираженим є соціально приписаний перфекціонізм (високий рівень зафіксовано у 42 % досліджуваних), а переважаючою стратегією емоційної регуляції виступає пригнічення емоційної експресії. Виявлено значущі відмінності між групами з різним рівнем перфекціонізму: особи з високим рівнем перфекціонізму рідше використовують когнітивну переоцінку, мають нижчий рівень самоспівчуття та більше труднощів із усвідомленням і прийняттям власних емоційних переживань. Результати кореляційного аналізу підтвердили позитивний взаємозв'язок між рівнем перфекціонізму й труднощами емоційної регуляції, що дозволяє розглядати емоційну регуляцію як ключовий механізм, через який перфекціоністичні установки впливають на психологічне благополуччя особистості. За підсумками дослідження розроблено практичні рекомендації для психологів, спрямовані на розвиток адаптивних стратегій емоційної регуляції в осіб із вираженим перфекціонізмом. The qualification work is devoted to the study of the features of emotional regulation in individuals with different levels of perfectionism and the identification of the relationship between perfectionist attitudes and the choice of emotion management strategies. The paper provides a theoretical analysis of modern scientific approaches to understanding perfectionism as a multidimensional psychological phenomenon, its psychological consequences for mental health and personal well-being. Special attention is paid to J. Gross's process model of emotion regulation, in particular two key strategies - cognitive reappraisal and expressive suppression - as well as the role of self-compassion as a rotective factor in maladaptive perfectionism. The empirical study was conducted among students of Alfred Nobel University aged 18-25 (50 participants) using a set of psychodiagnostic methods: the Multidimensional Perfectionism Scale by P. Hewitt and G. Flett (MPS), the Emotion Regulation Questionnaire by J. Gross and R. John (ERQ), the Self-Compassion Scale by K. Neff (SCS), and the Difficulties in Emotion Regulation Scale by L. Gratz and L. Roemer (DERS). The results revealed that socially prescribed perfectionism is the most prominent among respondents (a high level was identified in 42% of participants), while expressive suppression is the predominant emotion regulation strategy. Significant differences were found between groups with different levels of perfectionism: individuals with high perfectionism less frequently use cognitive reappraisal, have lower levels of self-compassion, and experience greater difficulties in awareness and acceptance of their emotional experiences. The results of the correlation analysis confirmed a positive relationship between the level of perfectionism and difficulties in emotion regulation, which allows emotional regulation to be considered a key mechanism through which perfectionist attitudes affect personal psychological well-being. Based on the findings, practical recommendations were developed for psychologists aimed at fostering adaptive emotion regulation strategies in individuals with pronounced perfectionism.
Арттерапія як чинник зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рогоза Діана Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності використання арттерапії для зниження рівня тривожності у дітей. У сучасному суспільстві більшість людей щоденно стикається зі стресовими ситуаціями. Однак інтенсивність переживання стресу та реакції на нього можуть суттєво відрізнятися залежно від індивідуальних психологічних та фізіологічних особливостей людини. В дитячому віці стрес має особливо руйнівний вплив на організм людини, адже у цьому віці психіка перебуває на етапі активного формування, а механізми емоційної саморегуляції ще недостатньо розвинені. Обґрунтовано, що надмірна тривога у дітей може стати причиною проблем з навчанням, соціальною адаптацією та формуванням самооцінки. Тому своєчасне розпізнавання тривожних симптомів та застосування ефективних методів корекції, зокрема психотерапевтичних і арттерапевтичних підходів, є необхідною умовою збереження психічного здоров’я. З’ясовано, що ефективна боротьба з дитячою тривогою потребує комплексного підходу, що включає відкрите спілкування, навчання та практичні стратегії. Акцентується, що арттерапія посідає важливе місце серед сучасних психокорекційних підходів у роботі з дітьми, оскільки поєднує у собі можливості творчої діяльності та психологічного впливу. Її специфіка полягає в тому, що вона спирається на природну потребу дитини у самовираженні через образ, колір, форму та символ, що робить цей метод особливо ефективним у роботі з емоційною складовою, зокрема у випадках підвищеної тривожності, страхів та внутрішнього напруження. Розглядаючи вплив арттерапії на дитину, слід зазначити її ресурсний потенціал. Окрім опрацювання негативних переживань, значна увага приділяється формуванню позитивного емоційного досвіду, розвитку уяви та творчого мислення. Стверджується, що арттерапія у роботі з дітьми характеризується комплексністю впливу, поєднанням емоційного, когнітивного та поведінкового компонентів, а також високим рівнем адаптивності до індивідуальних потреб дитини. Зазначено, що особливе значення має принцип безоціночності у процесі арттерапевтичної роботи. Акцент робиться на процесі творення, а не на естетичній цінності отриманої роботи. Відсутність критики або порівняння результатів роботи забезпечує формування безпечного психологічного середовища, у якому дитина може вільно експериментувати, не боячись зробити помилку чи негативної оцінки. Наголошено, що важливим аспектом є поєднання арттерапії з іншими методами психологічного впливу (елементами бесіди, ігрової терапії, тілесно-орієнтованих технік та вправ на розвиток емоційної регуляції). Такий комплексний підхід дозволяє впливати на різні рівні психічної організації дитини – когнітивний, емоційний та поведінковий. Емпіричне дослідження ефективності арттерапії підтвердило її безпосередній вплив на зниження інтенсивності тривожних проявів у дітей. Проведена програма арттерапії, спрямована на роботу з емоційною сферою через художньо-символічну діяльність, дозволила зафіксувати достовірні зміни як ситуативної, так і особистісної тривожності. Визначено, що середній рівень тривожності у більшості дітей суттєво знизився після завершення курсу, а найбільший ефект спостерігався у дітей із початково високим рівнем тривожності та низьким рівнем навичок емоційної регуляції. Також показано, що арттерапевтичні втручання сприяють розвитку емоційної саморегуляції, підвищенню здатності до безпечного вираження внутрішніх переживань, що проявлялося у зменшенні страхів, напруження та поведінкових проявів тривоги. При цьому діти з високою мотивацією до творчої діяльності та активним самовираженням продемонстрували найбільше зниження тривожності, що свідчить про важливу роль особистісної зацікавленості та творчої активності у процесі арттерапії. Практична значущість полягає у можливості використання розробленої програми арттерапії у діяльності практичних психологів, педагогів та фахівців із психічного здоров’я дітей. Qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the effectiveness of using art therapy to reduce anxiety in children. In modern society, most people are faced with stressful situations every day. However, the intensity of stress and reactions to it can differ significantly depending on the individual psychological and physiological characteristics of a person. In childhood, stress has a particularly destructive effect on the human body, because at this age the psyche is at the stage of active formation, and the mechanisms of emotional self-regulation are not yet sufficiently developed. It is substantiated that excessive anxiety in children can cause problems with learning, social adaptation and the formation of self-esteem. Therefore, timely recognition of anxiety symptoms and the use of effective correction methods, in particular psychotherapeutic and art therapeutic approaches, are a necessary condition for maintaining mental health. It is found that effective combating of children's anxiety requires a comprehensive approach, which includes open communication, training and practical strategies. It is emphasized that visual art therapy occupies an important place among modern psychocorrectional approaches in working with children, as it combines the possibilities of creative activity and psychological influence. Its specificity lies in the fact that it relies on the child's natural need for self-expression through image, color, form and symbol, which makes this method especially effective in working with the emotional component, in particular in cases of increased anxiety, fears and internal tension. When considering the impact of art therapy on a child, its resource potential should be noted. In addition to processing negative experiences, significant attention is paid to the formation of positive emotional experiences, the development of imagination and creative thinking. It is argued that visual art therapy in working with children is characterized by the complexity of the impact, the combination of emotional, cognitive and behavioral components, as well as a high level of adaptability to the individual needs of the child. It is noted that the principle of valuelessness in the process of art therapy work is of particular importance. The emphasis is on the process of creation, and not on the aesthetic value of the resulting work. The absence of criticism or comparison of the results of the work ensures the formation of a safe psychological environment in which the child can freely experiment, without fear of making a mistake or negative assessment. It is emphasized that an important aspect is the combination of art therapy with other methods of psychological influence (elements of conversation, play therapy, body-oriented techniques and exercises for the development of emotional regulation). Such a comprehensive approach allows influencing different levels of the child's mental organization - cognitive, emotional and behavioral. Empirical research into the effectiveness of visual art therapy confirmed its direct impact on reducing the intensity of anxiety manifestations in children. The conducted art therapy program, aimed at working with the emotional sphere through artistic and symbolic activities, allowed us to record reliable changes in both situational and personal anxiety. It was determined that the average level of anxiety in most children significantly decreased after completing the course, and the greatest effect was observed in children with an initially high level of anxiety and a low level of emotional regulation skills. It was also shown that art therapy interventions contribute to the development of emotional self-regulation, increasing the ability to safely express internal experiences, which was manifested in the reduction of fears, tension and behavioral manifestations of anxiety. At the same time, children with high motivation for creative activity and active self-expression demonstrated the greatest decrease in anxiety, which indicates the important role of personal interest and creative activity in the process of art therapy. The practical significance lies in the possibility of using the developed program of visual art therapy in the activities of practical psychologists, teachers and specialists in children's mental health.
Психологічні особливості розладів харчової поведінки у молоді в умовах використання соціальних мереж
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Білозерцева Катерина Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей розподілу та формування деструктивних харчових установок у молоді під впливом сучасного цифрового медіапростору. У роботі визначено, що соціокультурне середовище візуальних соціальних мереж (Instagram, TikTok) виступає потужним патогенним чинником, який через механізми інтерналізації «ідеалу худорлявості», культу спортивності (fitspiration) та безперервного висхідного соціального порівняння провокує хронічне незадоволення образом власного тіла у користувачів. З’ясовано, що під впливом постійної візуальної агресії цифрового контенту та використання маніпулятивних фільтрів відбувається процес самооб’єктивізації, за якого молода людина починає сприймати власну телесність виключно як об'єкт зовнішнього оцінювання та схвалення аудиторією, повністю ігноруючи внутрішні інтерцептивні сигнали організму. Для нівелювання виникаючої цифрової тривожності (зокрема, феномену FOMO), емоційної напруги та стресу особистість схильна активувати несвідомі захисні механізми психіки, тривале та неадаптивне використання яких призводить до викривлення когнітивних процесів і перетворює жорсткий контроль над вагою або якісними параметрами раціону на єдину доступну стратегію штучної стабілізації Я-концепції. В емпіричному дослідженні, реалізованому на базі закладу загальної середньої освіти серед гетерогенної вибірки респондентів віком від 16 до 25 років (учні старших класів, молоді педагоги та старші сиблінги), зафіксовано наявність клінічно значущого ризику виникнення розладів харчової поведінки у більшої частини опитаних. Охарактеризовано специфічні психологічні особливості представників виділеної групи ризику, для яких притаманний унікальний комплекс ознак: екстремально високі показники інтерналізації медійних стандартів краси, помірно-високий рівень прояву особистісного соціально-орієнтованого перфекціонізму та хронічно низька інтегральна самооцінка. За допомогою методів математичної статистики (коефіцієнта рангової кореляції Спірмена в SPSS) виявлені зв'язки використано як надійний спосіб психологічного пояснення зафіксованих особливостей особистості. Математично доведено, що дефіцит самоповаги виступає внутрішнім каталізатором вразливості, тоді як прагнення відповідати нереалістичним вимогам соціуму трансформує емоційну дисрегуляцію у клінічні форми харчової дезада адаптації (анорексію, булімію, компульсивне переїдання та орторексію). Отримані результати обґрунтовують необхідність впровадження програм профілактики та корекції безпосередньо в освітній простір. The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the psychological peculiarities of the distribution and formation of destructive eating attitudes among youth under the influence of the modern digital media environment. The study determines that the sociocultural environment of visual social networks (Instagram, TikTok) acts as a powerful pathogenic factor that, through the mechanisms of the «thin-ideal» internalization, fitness culture cult (fitspiration), and continuous upward social comparison, provokes chronic body image dissatisfaction among users. It has been found that under the influence of constant visual saturation within the digital space and the use of manipulative filters, a process of self-objectification occurs. Consequently, young people tend to perceive their own body exclusively as an object for external evaluation and audience approval, completely ignoring internal interoceptive organismic cues. To alleviate the emerging digital anxiety (specifically, the FOMO phenomenon), emotional tension, and stress, the individual triggers unconscious ego defense mechanisms. The prolonged and maladaptive use of these defenses leads to the distortion of cognitive evaluation processes and transforms rigid control over weight or dietary quality into the only available strategy for the artificial stabilization of the Self-concept. The empirical study, conducted at a general secondary education institution among a heterogeneous sample of respondents aged 16 to 25 (high school students, young teachers, and older siblings), revealed a clinically significant risk of developing eating disorders in the majority of the surveyed individuals. The specific psychological characteristics of the selected risk group members were identified, manifesting a unique complex of traits: extremely high levels of sociocultural beauty standards internalization, a moderately high level of socially-oriented perfectionism, and a chronically low global self-esteem. Using mathematical statistics methods (Spearman's rank correlation coefficient in SPSS), the discovered correlations were applied as a reliable tool for the psychological explanation of the established personality traits. It is mathematically proven that self-esteem deficits act as an internal catalyst for vulnerability, while the desire to meet unrealistic social expectations transforms emotional dysregulation into clinical forms of eating maladaptation (anorexia, bulimia, binge eating, and orthorexia). The obtained results substantiate the urgent need for implementing psychological prevention and counseling programs directly into the educational environment.
Взаємозв’язок між самооцінкою та сприйняттям соціальної підтримки у процесі соціалізації особистості в юнацькому віці
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Валяєва Аліса Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку самооцінки та сприйняття соціальної підтримки у процесі соціалізації особистості в юнацькому віці. Особистість у юнацькому віці зазнає впливу численних внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначають специфіку її соціалізації, формування самосвідомості та становлення системи міжособистісних відносин. Самооцінка як важливий компонент самосвідомості формується у взаємодії із соціальним середовищем та значною мірою залежить від характеру сприйняття соціальної підтримки. Обґрунтовано, що процес соціалізації у юнацькому віці пов’язаний із ускладненням системи соціальних зв’язків, зростанням значущості міжособистісної взаємодії та переосмисленням власного «Я». У цей період відбувається активне формування самооцінки, яка виконує регулятивну функцію у поведінці особистості та визначає рівень її соціальної адаптації. З’ясовано, що сприйняття соціальної підтримки виступає важливим ресурсом, який забезпечує відчуття прийняття, емоційної стабільності та впевненості у власних можливостях. Водночас характер самооцінки визначає особливості інтерпретації соціальної взаємодії та впливає на рівень соціальної активності особистості. Акцентується, що у юнацькому віці самооцінка має динамічний характер і формується під впливом як індивідуально-психологічних, так і соціальних чинників. Сприйняття підтримки з боку значущого оточення сприяє стабілізації самоставлення та зниженню рівня внутрішньої напруги. За результатами експериментального дослідження встановлено, що у більшості респондентів переважає середній рівень самооцінки, що свідчить про відносну збалансованість самоставлення. Виявлено варіативність показників сприйняття соціальної підтримки, що відображає індивідуальні особливості соціальних зв’язків. Обґрунтовано, що у вибірці домінує середній рівень самооцінки (50%), тоді як низький і високий рівні представлені однаковою мірою по 25%, що відображає відносну стабілізацію самосвідомості у юнацькому віці при збереженні індивідуальної варіативності її проявів. Визначено наявність статистично значущого помірного позитивного зв’язку між самооцінкою та сприйняттям соціальної підтримки, що вказує на їх взаємозумовлений характер. Водночас встановлено, що соціальна підтримка не є єдиним чинником формування самооцінки, що підтверджує поліфакторну природу цього процесу. Практична значущість полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності соціальних працівників, практичних психологів, а також у процесі організації психолого-педагогічного супроводу молоді. The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between self-esteem and perceived social support in the process of personality socialization in adolescence. Adolescence is characterized by significant transformations in the structure of self-consciousness, the formation of self-concept, and the intensification of social interactions, which determines the increased importance of self-esteem as a regulator of behavior and social functioning. Self-esteem develops under the influence of both internal and external factors and is closely related to the individual’s perception of social support. It has been substantiated that the process of socialization in adolescence is associated with the complication of social relationships, the growing importance of interpersonal interaction, and the rethinking of one’s own “self”. During this period, self-esteem actively develops and performs a regulatory function, influencing the level of social adaptation of the individual. It has been determined that perceived social support acts as an important psychological resource that ensures a sense of acceptance, emotional stability, and confidence in one’s own abilities. At the same time, the level of self-esteem affects the interpretation of social interactions and determines the individual’s level of social activity. It has been emphasized that self-esteem in adolescence is dynamic in nature and is formed under the influence of both individual-psychological and social factors. Support from significant others contributes to the stabilization of self-attitude and reduces internal tension. According to the results of the empirical study, it has been substantiated that a medium level of self-esteem predominates in the sample (50%), while low and high levels are represented equally 25% each, reflecting a relative balance of self-attitude among respondents. A statistically significant moderate positive correlation between self-esteem and perceived social support has been identified, indicating their interdependent nature. At the same time, it has been established that social support is not the only factor influencing the formation of self-esteem, which confirms the multifactorial nature of this process. The practical significance of the study lies in the possibility of applying the obtained results in the professional activities of social workers, practical psychologists, and in the organization of psychological and pedagogical support for youth.
Емоційний інтелект як чинник психологічного благополуччя студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Бобошко Георгій Вячеславович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження емоційного інтелекту як чинника благополуччя студентів. Емоційний інтелект як чинник психологічного благополуччя студентів являє собою комплексне теоретико-прикладне дослідження, спрямоване на розкриття внутрішніх механізмів емоційної регуляції особистості в один із найбільш кризових періодів її становлення. Актуальність роботи зумовлена глибокою трансформацією освітнього простору та зростанням психоемоційного тиску на студентську молодь, що потребує пошуку нових внутрішніх опор для збереження ментального здоров'я. Робота базується на фундаментальних положеннях сучасної психології, де емоційний інтелект розглядається не просто як когнітивна здатність, а як інтегральний ресурс, що визначає здатність індивіда до адаптації та самореалізації. У теоретичній частині дослідження було детально проаналізовано концепції провідних науковців, зокрема модель здібностей П. Саловея та Дж. Майєра, змішані моделі Д. Гоулмана та Р. Бар-Она, а також підходи до психологічного благополуччя К. Ріфф та Е. Дінера. Встановлено, що для студентського віку характерною є інтенсивна розбудова ідентичності, де емоційна грамотність стає запобіжником депресивних станів та міжособистісних конфліктів. Емпірична частина дослідження була реалізована на вибірці з 40 студентів, а отримані результати виявили низку специфічних кількісних закономірностей, що потребують глибокого аналізу. Зокрема, кількісний аналіз за методикою Н. Шутте (SREIT) засвідчив, що 61% опитаних мають низький рівень емоційного інтелекту, 28% середній, і лише 11% демонструють високі показники. Така домінанта низького рівня (61%) вказує на те, що більшість студентів відчувають труднощі з ідентифікацією та керуванням своїми емоційними станами, що часто є наслідком тривалого перебування у стресовому середовищі. Водночас, за індексом ВООЗ-5 рівень суб'єктивного благополуччя респондентів становить 65%, що є показником вище середнього. Це створює цікавий парадокс: незважаючи на об'єктивні труднощі в емоційній сфері, студенти намагаються підтримувати позитивний життєвий тонус та бадьорість, використовуючи, ймовірно, вольові або зовнішні компенсаторні ресурси. Більш детальний аналіз за методикою Н. Голла розкрив внутрішню структуру цього процесу: хоча загальний інтегративний рівень ЕІ знаходиться на позначці 50%, окремі критично важливі параметри, як-от емоційна обізнаність та управління власними емоціями, становлять лише по 9%. Це свідчить про явище «емоційної сліпоти», коли за зовнішньою соціальною адаптованістю ховається глибока нездатність зрозуміти першопричини власного психологічного дискомфорту. Важливим аспектом дослідження став аналіз стратегій подолання стресу за Р. Лазарусом, який виявив феномен «копінг-дифузії». Було встановлено, що студенти використовують різні стратегії подолання стресу майже рівномірно — по 12–13% на кожну з восьми існуючих шкал (від планування вирішення проблем до втечі від реальності). Така відсутність домінуючої, адаптивної стратегії вказує на емоційну дезорієнтацію: у критичних ситуаціях студенти схильні хаотично перемикатися між конфронтацією та дистанціюванням, що не дозволяє вибудувати стійку лінію поведінки. При цьому об'єктивний тест здібностей MSCEIT продемонстрував загальний бал у 98 пунктів, що відповідає рівню «компетентності» зі збалансованим розподілом між сприйманням (25%), використанням (24%), розумінням (26%) та управлінням (25%) емоціями. Це підтверджує, що теоретичний потенціал до розуміння емоцій у студентів є, проте він не реалізується у повсякденній практиці саморегуляції. Центральним науковим результатом роботи стало виявлення кореляційних зв'язків, які пояснюють природу благополуччя. Встановлено «парадокс емоційної ціни»: об'єктивне сприймання емоцій негативно корелює з показником ВООЗ-5 (r = - 0, 367**, р≤ 0,05), що означає, що висока чутливість до емоційного фону виснажує студентів. Проте суб’єктивна впевненість у власних емоційних силах за Шутте має надзвичайно сильний прямий зв'язок із психологічним благополуччям (r = 0, 926**, р≤ 0,05), що робить віру у власну компетентність головним чинником стабілізації стану. Підтверджено, що розвинений ЕІ прямо сприяє особистісному росту (r = 0, 512**, р≤ 0,05), визначенню життєвих цілей (r = 0, 457**, р≤ 0,05) та самоприйняттю (r = 0, 427**, р≤ 0,05), що дозволило повністю підтвердити емпіричну гіпотезу та частково концептуальну. На основі цих даних було розроблено практичні рекомендації та тренінг «Емоційний ресурс: шлях від усвідомлення до стійкості», що включає 4 модулі для подолання емоційної втоми, розвитку асертивності та зміцнення автономії. Емоційний інтелект є ключовим важелем трансформації академічного тиску в особистісний розвиток, забезпечуючи перехід від стихійної реактивності до усвідомленого керування власним благополуччям. Qualification work is devoted to the theoretical foundation and empirical study of emotional intelligence as a factor in student well-being. Emotional intelligence as a factor in the psychological well-being of students is a comprehensive theoretical and applied study aimed at revealing the internal mechanisms of emotional regulation of the individual during one of the most critical periods of their development. The relevance of this work stems from the profound transformation of the educational landscape and the increasing psycho-emotional pressure on young students, who need to find new internal supports to maintain their mental health. The paper is based on the fundamental principles of modern psychology, where emotional intelligence is viewed not merely as a cognitive ability, but as an integral resource that determines an individual's capacity for adaptation and self-actualization. In the theoretical section of the study, the concepts of leading scholars were analyzed in detail, including the ability model of P. Salovey and J. Mayer, the mixed models of D. Goleman and R. Bar-On, as well as the approaches to psychological well-being proposed by K. Diener. Salovey and J. Mayer, the mixed models of D. Goleman and R. Bar-On, as well as the approaches to psychological well-being developed by K. Riff and E. Diener, were analyzed in detail in the theoretical section of the study. Goleman and R. Bar-On, as well as the approaches to psychological well-being developed by K. Riff and E. Diener. Riff and E. Diener. It was found that the college student age is characterized by an intensive process of identity development, during which emotional literacy serves as a safeguard against depressive states and interpersonal conflicts. The empirical part of the study was conducted on a sample of 40 students, and the results revealed a number of specific quantitative patterns that require in-depth analysis. In particular, a quantitative analysis using N. Schutte's method (SREIT) revealed that 61% of the respondents had a low level of emotional intelligence, 28% had an average level, and only 11% demonstrated high levels. Schutte (SREIT) revealed that 61% of the respondents had a low level of emotional intelligence, 28% had an average level, and only 11% exhibited a high level. This predominance of low levels (61%) indicates that the majority of students experience difficulties in identifying and managing their emotional states, which is often a consequence of prolonged exposure to a stressful environment. At the same time, according to the WHO-5 index, the level of subjective well-being among respondents is 65%, which is above average. This creates an interesting paradox: despite objective difficulties in the emotional sphere, students strive to maintain a positive outlook on life and a sense of well-being, likely by drawing on willpower or external compensatory resources. A more detailed analysis using N. Goll's methodology revealed the internal structure of this process: Gole revealed the internal structure of this process: although the overall integrative level of EI stands at 50%, certain critically important parameters, such as emotional awareness and self-regulation of emotions, each score only 9%. This indicates the phenomenon of “emotional blindness” where outward social adaptability masks a profound inability to understand the root causes of one's own psychological distress. An important aspect of the study was the analysis of stress coping strategies according to R. Lazarus, who identified the phenomenon of “coping diffusion”. It was found that students use different stress-coping strategies almost equally 12–13% for each of the eight existing scales (ranging from problem-solving planning to escapism). This lack of a dominant, adaptive strategy indicates emotional disorientation: in critical situations, students tend to switch chaotically between confrontation and distancing, which prevents them from establishing a consistent course of action. At the same time, the objective MSCEIT ability test yielded an overall score of 98 points, which corresponds to the “competence” level, with a balanced distribution between perceiving (25%), using (24%), understanding (26%), and managing (25%) emotions. This confirms that students possess the theoretical potential to understand emotions, but this potential is not realized in their day-to-day practice of self-regulation. The central scientific finding of the study was the identification of correlations that explain the nature of well-being. The “emotional cost paradox” was identified: objective perception of emotions correlates negatively with the WHO-5 score (r = -0.367**, p ≤ 0.05), which means that high sensitivity to the emotional environment is exhausting for students. However, according to Schutte, subjective confidence in one’s own emotional strengths has an extremely strong direct correlation with psychological well-being (r = 0.926**, p ≤ 0.05), making belief in one’s own competence the main factor in stabilizing one’s state. It was confirmed that developed EI directly contributes to personal growth (r = 0.512**, p ≤ 0.05), the definition of life goals (r = 0.457**, p ≤ 0.05), and self-acceptance (r = 0.427**, p ≤ 0.05), which enabled the full confirmation of the empirical hypothesis and the partial confirmation of the conceptual hypothesis. Based on these data, practical recommendations and a training program titled “Emotional Resource: The Path from Awareness to Resilience” were developed, which includes 4 modules aimed at overcoming emotional fatigue, developing assertiveness, and strengthening autonomy. Emotional intelligence is a key lever for transforming academic pressure into personal development, enabling the transition from spontaneous reactivity to conscious management of one's own well-being.
Взаємозв’язок емоційного інтелекту з проявами міжособистісних конфліктів в організаціях
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Криштальов Олексій Олексійович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі взаємозв’язку емоційного інтелекту з проявами міжособистісних конфліктів у трудових колективах. У роботі теоретично обґрунтовано сутність феномену емоційного інтелекту, його структуру та функції, а також розглянуто особливості міжособистісних конфліктів, їх типи та стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях. Емпіричне дослідження проведено із застосуванням комплексу психодіагностичних методик (А. Басса та А. Даркі, Н. Холла, П. Хеппнера та І. Петерсена, М. Снайдера, К. Леонгарда), що дозволило визначити рівень емоційного інтелекту працівників та їхні стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях. Результати дослідження підтверджують гіпотезу про те, що високий рівень емоційного інтелекту пов’язаний із більшою компетентністю у вирішенні міжособистісних конфліктів, здатністю до конструктивного аналізу ситуацій, вибору продуктивних стратегій та зниження конфліктної напруженості у взаємодії. Наукова новизна роботи полягає у поглибленому аналізі ролі емоційної саморегуляції, емпатії та соціальних навичок у процесі подолання конфліктів. Теоретичне значення полягає у систематизації підходів до розуміння емоційного інтелекту та уточненні його функцій у професійній взаємодії. Практичне значення полягає у можливості використання результатів у діяльності практичних психологів, HR-фахівців та керівників організацій для профілактики конфліктів і розвитку емоційної компетентності персоналу. The qualification work is devoted to the problem of the relationship between emotional intelligence and manifestations of interpersonal conflicts in work teams. The work theoretically substantiates the essence of the phenomenon of emotional intelligence, its structure and functions, and also considers the features of interpersonal conflicts, their types and strategies of behavior in conflict situations. The empirical study was conducted using a complex of psychodiagnostic methods (A. Bass and A. Darkie, N. Hall, P. Heppner and I. Petersen, M. Snyder, K. Leonhard), which made it possible to determine the level of emotional intelligence of employees and their strategies of behavior in conflict situations. The results of the study confirm the hypothesis that a high level of emotional intelligence is associated with greater competence in resolving interpersonal conflicts, the ability to constructively analyze situations, choose productive strategies, and reduce conflict tension in interaction. The scientific novelty of the work lies in the in-depth analysis of the role of emotional self-regulation, empathy, and social skills in the process of overcoming conflicts. The theoretical significance lies in the systematization of approaches to understanding emotional intelligence and the clarification of its functions in professional interaction. The practical significance lies in the possibility of using the results in the activities of practical psychologists, HR specialists, and organizational leaders for conflict prevention and the development of emotional competence of personnel.
Арттерапевтичні методи як інструмент підвищення рівня емоційної регуляції
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Кочерга Анастасія Станіславівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню ролі арттерапевтичних методів у розвитку емоційної регуляції особистості. У теоретичній частині здійснено комплексний аналіз сучасних підходів до розуміння емоційної регуляції, зокрема процесуальної моделі Дж. Гросса та багаторівневих концепцій вітчизняної психології. В умовах цифрового середовища та впливу хронічного стресу зростає актуальність дослідження особливостей емоційної регуляції особистості. Висвітлено теоретико-методологічні засади арттерапії та обґрунтовано механізми її дії – екстерналізацію, сублімацію та символічну переробку травматичного досвіду. Охарактеризовано широкий спектр арттерапевтичних методів: ізотерапію, мандалотерапію, групової терапії, графічної терапії, казкотерапію, метафоричні асоціативні карти (МАК), тілесно-орієнтовані та етно-арттерапевтичні техніки. Емпіричне дослідження проводилося дистанційно протягом 2025-2026 навчального року. Вибірку склали 50 осіб віком 16-40 років. Для діагностики застосовувалися: Шкала сприйняття стресу (PSS-10), Опитувальник емоційної регуляції (ERQ), Коротка шкала стійкості (BRS), Шкала депресії, тривоги та стресу (DASS-21) та Багатовимірна шкала сприйнятої соціальної підтримки (MSPSS). Констатувальний етап виявив переважання помірного та високого рівня стресу, домінування неадаптивної стратегії пригнічення емоцій та дефіцит психологічної стійкості у більшості учасників. На підставі цих даних розроблено авторську арттерапевтичну програму з 6 тематичних занять. За результатами контрольного етапу зафіксовано статистично значущу позитивну динаміку за всіма показниками (Т-критерій Вілкоксона, p<0,05; p<0,01): знизився рівень стресу та тривоги, зросли показники когнітивного переоцінювання й психологічної стійкості, зменшилося пригнічення емоцій. Гіпотеза дослідження підтверджена на статистичному та якісному рівнях. Практична значущість полягає у розробці готової до застосування програми для практичних психологів, реабілітаційних центрів та служб психологічної допомоги. Доведено ефективність дистанційного формату реалізації програми в умовах воєнного часу. The thesis is devoted to the theoretical justification and empirical study of the role of art therapy methods in the development of emotional regulation. The theoretical section provides a comprehensive analysis of contemporary approaches to understanding emotional regulation, including J. Gross’s process model and multi-level concepts in Ukrainian psychology. In the context of the digital environment and the effects of chronic stress, research into the characteristics of emotional regulation is becoming increasingly important. The theoretical and methodological foundations of art therapy are highlighted, and its mechanisms of action – externalization, sublimation and symbolic processing of traumatic experiences – are substantiated. A wide range of art therapy methods is described: isotherapy, mandala therapy, group therapy, graphic therapy, fairy tale therapy, metaphorical associative cards (MAC), body-oriented and ethno-art therapy techniques. The empirical study was conducted remotely during the 2025–2026 academic year. The sample consisted of 50 individuals aged 16–40. The following instruments were used for diagnosis: the Perceived Stress Scale (PSS-10), the Emotional Regulation Questionnaire (ERQ), the Brief Resilience Scale (BRS), the Depression, Anxiety, and Stress Scale (DASS-21), and the Multidimensional Scale of Perceived Social Support (MSPSS). The diagnostic phase revealed a prevalence of moderate and high levels of stress, a dominance of the maladaptive strategy of emotional suppression, and a deficit in psychological resilience among most participants. Based on these data, an original art therapy program consisting of six thematic sessions was developed. The results of the control phase showed statistically significant positive trends across all indicators (Wilcoxon’s T-test, p<0.05; p<0.01): levels of stress and anxiety decreased, indicators of cognitive reappraisal and psychological resilience increased, and emotional suppression decreased. The research hypothesis was confirmed at both the statistical and qualitative levels. The practical significance lies in the development of a ready-to-use program for practicing psychologists, rehabilitation centers, and psychological support services. The effectiveness of the program’s remote delivery format in wartime conditions has been demonstrated.
Взаємозв’язок макіавеллізму та моральних виборів у осіб раннього дорослого віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Загинайко Владислав Олександрович
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню взаємозв’язку макіавеллізму та моральних виборів у осіб раннього дорослого віку. У роботі розкрито макіавеллізм як психологічну характеристику особистості, що поєднує стратегічність, прагнення контролю, цинічне бачення людської природи та інструментальне ставлення до моральних норм. Моральний вибір розглянуто як процес прийняття рішення в умовах ціннісного конфлікту між етичними принципами та практичною доцільністю. Обґрунтовано значущість раннього дорослого віку як періоду активного формування моральної автономії, професійної ідентичності та відповідальності за власні рішення. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 40 респондентів раннього дорослого віку. Для діагностики використано шкалу MACH-IV Р. Крісті та Ф. Гайс, авторський блок із п’яти модельованих моральних дилем, а також показник рівня суб’єктивного контролю як супутню психологічну характеристику. Обробка даних здійснювалася за допомогою описової статистики, частотного аналізу та кореляційного аналізу за критерієм Спірмена. За результатами дослідження встановлено, що високий рівень макіавеллізму мають 45,0% респондентів, середній - 32,5%, низький - 22,5%. Найбільша частка прагматичних виборів зафіксована в дилемах «Жертва заради більшості» та «Ефективність чи лояльність». Кореляційний аналіз засвідчив сильний прямий статистично значущий зв’язок між рівнем макіавеллізму та кількістю прагматичних виборів у моральних дилемах: rs = 0,957; p < 0,001. Гіпотеза дослідження отримала емпіричне підтвердження в межах досліджуваної вибірки. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у психологічному супроводі молоді, розвитку моральної рефлексії, профілактиці маніпулятивних тенденцій та формуванні моральної компетентності в освітньому середовищі. The bachelor’s qualification thesis is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between Machiavellianism and moral choices in early adulthood. The thesis defines Machiavellianism as a psychological personality characteristic that combines strategic thinking, desire for control, a cynical view of human nature, and an instrumental attitude toward moral norms. Moral choice is considered as a decision-making process in a situation of value conflict between ethical principles and practical expediency. The relevance of early adulthood is substantiated as a period of active formation of moral autonomy, professional identity, and responsibility for one’s own decisions. The empirical study was conducted on a sample of 40 respondents in early adulthood. The diagnostic tools included the MACH-IV scale by R. Christie and F. Geis, an author-developed block of five modeled moral dilemmas, and the level of subjective control as an additional psychological characteristic. The data were processed using descriptive statistics, frequency analysis, and Spearman correlation analysis. The results showed that 45.0% of respondents had a high level of Machiavellianism, 32.5% had a medium level, and 22.5% had a low level. The highest share of pragmatic choices was recorded in the dilemmas “Sacrifice for the Majority” and “Efficiency or Loyalty”. Spearman correlation analysis revealed a strong direct statistically significant relationship between the level of Machiavellianism and the number of pragmatic choices in moral dilemmas: rs = 0.957; p < 0.001. The research hypothesis was empirically supported within the studied sample. The practical significance of the thesis lies in the possibility of using the obtained results in psychological support of young adults, development of moral reflection, prevention of manipulative tendencies, and formation of moral competence in the educational environment.
Усвідомлення сенсу життя як психологічний ресурс подолання травматичних переживань українців у реаліях війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Назаренко Катерина Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню ролі сенсу життя як внутрішнього ресурсу особистості у процесі подолання травматичних переживань в умовах війни. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення особливостей усвідомлення сенсу життя як чинника психологічної стійкості, а також встановлення взаємозв’язку між рівнем сенсу життя, інтенсивністю травматичних переживань та рівнем резилієнтності. У роботі здійснено аналіз феномену сенсу життя у філософському та психологічному контекстах, розглянуто основні підходи до розуміння психологічної травми та травматичного досвіду. Проаналізовано вплив воєнних подій на психічний стан особистості, зокрема на її емоційну та смислову сфери. Особливу увагу приділено внутрішнім ресурсам подолання травматичних переживань, таким як резилієнтність, життєстійкість та посттравматичне зростання, а також положенням екзистенційної психології та логотерапії. У дослідженні також розглянуто практичні аспекти формування сенсу життя як ресурсу подолання стресу та травматичного досвіду. Визначено значення смисложиттєвих орієнтацій у збереженні психологічної рівноваги, адаптації до складних життєвих обставин та відновленні особистісної цілісності. В емпіричній частині дослідження використано опитувальник сенсу життя MLQ (Meaning in Life Questionnaire), шкалу впливу травматичної події (IES-R) та шкалу резилієнтності Connor-Davidson (CD-RISC). Дослідження проводилося у форматі онлайн-опитування, у якому взяли участь 60 осіб віком від 20 до 65 років, які проживають в Україні в умовах воєнного стану та мають досвід переживання травматичних подій. Результати дослідження показали, що вищий рівень усвідомлення сенсу життя пов’язаний зі зниженням інтенсивності травматичних переживань. Встановлено також позитивний зв’язок між рівнем сенсу життя та резилієнтністю, що свідчить про важливу роль смислової сфери у забезпеченні психологічної стійкості особистості в умовах війни. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у психологічному консультуванні, психотерапевтичній практиці, а також у програмах психосоціальної підтримки населення, яке пережило травматичні події. The bachelor’s qualification thesis is devoted to the study of the role of the meaning of life as an internal personal resource in overcoming traumatic experiences in wartime conditions. The aim of the study is to provide a theoretical substantiation and empirical investigation of the features of awareness of the meaning of life as a factor of psychological resilience, as well as to determine the relationship between the level of meaning in life, the intensity of traumatic experiences, and the level of resilience. The paper analyzes the phenomenon of the meaning of life in philosophical and psychological contexts and examines the main approaches to understanding psychological trauma and traumatic experience. The impact of war-related events on the mental state of the individual, particularly on emotional and meaning-related spheres, is analyzed. Special attention is paid to internal resources for overcoming traumatic experiences, such as resilience, hardiness, and post-traumatic growth, as well as to the provisions of existential psychology and logotherapy. The study also considers practical aspects of forming the meaning of life as a resource for coping with stress and traumatic experience. The importance of meaning-in-life orientations in maintaining psychological balance, adapting to difficult life circumstances, and restoring personal integrity is determined. In the empirical part of the study, the Meaning in Life Questionnaire (MLQ), the Impact of Event Scale-Revised (IES-R), and the Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC) were used. The study was conducted in the form of an online survey involving 60 participants aged 20 to 65 who live in Ukraine under martial law and have experienced traumatic events. The results of the study showed that a higher level of awareness of the meaning of life is associated with a lower intensity of traumatic experiences. A positive relationship between the level of meaning in life and resilience was also found, indicating the important role of the meaning-related sphere in ensuring psychological stability in wartime conditions. The practical significance of the study lies in the possibility of using the obtained results in psychological counseling, psychotherapeutic practice, as well as in psychosocial support programs for individuals who have experienced traumatic events.
Взаємозв’язок інтенсивності використання соціальних мереж із проявами депресії, тривожності та самотності у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Богомол Катерина Сергіївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідженняити взаємозв’язку інтенсивності використання соціальних мереж із рівнем депресії, тривожності та відчуття самотності у підлітків. Обґрунтовано, що соціальні мережі виступають важливим соціально-психологічним середовищем розвитку особистості підлітка. Підлітковий вік характеризується підвищеною потребою в соціальному схваленні, формуванням Я-концепції, розвитком самооцінки та чутливістю до соціального порівняння. Встановлено, що онлайн-середовище створює специфічні умови для конструювання образу «Я», публічної презентації себе та отримання постійного соціального зворотного зв’язку, що може мати як підтримувальний, так і дестабілізуючий характер. Розроблено та обґрунтовано програму емпіричного дослідження, підібрано психодіагностичний інструментарій для вимірювання рівня соціального порівняння, тривожності, самотності та самооцінки, а також показників використання соціальних мереж (час перебування та рівень активності). Описано процедуру дослідження та методи статистичної обробки даних, зокрема кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона. Здійснено перевірку концептуальної та трьох емпіричних гіпотез. Результати статистичного аналізу засвідчили наявність системного взаємозв’язку між інтенсивністю використання соціальних мереж та показниками емоційного благополуччя підлітків. Встановлено, що збільшення часу перебування у соціальних мережах статистично значуще пов’язане зі зростанням рівня соціального порівняння, тривожності та самотності. Отримані результати свідчать, що інтенсивна цифрова взаємодія асоціюється з підвищенням емоційної напруги та посиленням суб’єктивного відчуття соціальної ізольованості. Виявлено помірний зв’язок між активністю у соціальних мережах та самооцінкою, що дозволяє припустити роль зовнішнього соціального схвалення як чинника підкріплення позитивного образу «Я». Водночас цей зв’язок не є визначальним, що підтверджує багатофакторність формування самооцінки у підлітковому віці. Отже, соціальні мережі можна розглядати як значущий соціально-психологічний фактор, що впливає на формування емоційного стану підлітків. Їхній вплив є амбівалентним: цифрове середовище одночасно розширює можливості соціальної взаємодії та створює умови для посилення соціального порівняння, тривожності й переживання самотності. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання їх для розробки психоедукаційних програм, профілактичних заходів та рекомендацій для підлітків, батьків і педагогів щодо формування безпечних стратегій користування соціальними мережами та підтримки психологічного благополуччя. The qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of the relationship between the intensity of social network use and the level of depression, anxiety, and loneliness in adolescents. It is argued that social networks are an important socio-psychological environment for the development of an adolescent's personality. Adolescence is characterized by an increased need for social approval, the formation of self-concept, the development of self-esteem, and sensitivity to social comparison. It has been established that the online environment creates specific conditions for constructing the image of the self, public presentation of oneself, and receiving constant social feedback, which can be both supportive and destabilizing. An empirical research program has been developed and substantiated, and psychodiagnostic tools have been selected to measure the level of social comparison, anxiety, loneliness, and self-esteem, as well as indicators of social network use (time spent and level of activity). The research procedure and methods of statistical data processing are described, in particular, Pearson's correlation analysis. The conceptual and three empirical hypotheses were tested. The results of statistical analysis showed a systematic relationship between the intensity of social network use and indicators of emotional well-being in adolescents. It has been established that an increase in the amount of time spent on social networks is statistically significantly associated with an increase in the level of social comparison, anxiety, and loneliness. The results obtained indicate that intensive digital interaction is associated with increased emotional tension and a heightened subjective feeling of social isolation. A moderate relationship between social media activity and self-esteem has been found, suggesting that external social approval plays a role in reinforcing a positive self-image. At the same time, this relationship is not decisive, confirming the multifactorial nature of self-esteem formation in adolescence. Therefore, social networks can be considered a significant socio-psychological factor influencing the formation of adolescents' emotional state. Their influence is ambivalent: the digital environment simultaneously expands the possibilities for social interaction and creates conditions for increased social comparison, anxiety, and feelings of loneliness. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of using them to develop psychoeducational programs, preventive measures, and recommendations for adolescents, parents, and educators on the formation of safe strategies for using social networks and supporting psychological well-being.
Взаємозв’язок технічних хобі та показників когнітивної гнучкості студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Охріменко Євген Олександрович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку технічних хобі та показників когнітивної гнучкості студентської молоді. У роботі розглянуто технічні хобі як важливий ресурс позанавчальної активності студентів, що може бути пов’язаний із розвитком гнучкості мислення, здатності до пошуку альтернативних рішень, самостійності, творчого підходу до завдань і готовності діяти в умовах новизни та невизначеності. Обґрунтовано, що актуальність теми зумовлена швидким розвитком цифрових технологій, поширенням програмування, робототехніки, 3D-моделювання, електроніки, технічного конструювання та інших видів діяльності, які потребують від особистості не лише спеціальних знань, а й високого рівня когнітивної гнучкості. Зазначено, що в студентському віці активно формуються професійна ідентичність, навички самостійного навчання, проблемного мислення, прийняття рішень і адаптації до нових умов. Саме тому технічні хобі можуть виступати важливим чинником когнітивного та особистісного розвитку студентів. У роботі розкрито зміст поняття «технічне хобі». Воно розглядається як добровільна, відносно стійка, особистісно значуща позанавчальна діяльність студента, пов’язана з технікою, цифровими технологіями, програмуванням, робототехнікою, електронікою, ремонтом, конструюванням, моделюванням, 3D-друком, радіотехнікою, веброзробкою або створенням цифрових продуктів. Наголошено, що технічне хобі відрізняється від пасивного використання технологій тим, що передбачає активне створення, налаштування, аналіз, удосконалення або розв’язання технічних задач. Розкрито, що технічне хобі виконує низку важливих психологічних функцій у розвитку особистості студента: пізнавальну, мотиваційну, творчу, регулятивну та особистісно-розвивальну. Воно сприяє формуванню пізнавальної самостійності, здатності працювати з помилками, наполегливості, самоконтролю, творчого мислення, уміння шукати інформацію, перевіряти гіпотези та змінювати спосіб дії у разі труднощів. З’ясовано, що когнітивна гнучкість є однією з важливих характеристик сучасної особистості. Вона забезпечує здатність змінювати спосіб мислення відповідно до ситуації, бачити альтернативні варіанти розв’язання проблеми, адаптуватися до нової інформації, долати шаблонність мислення та ефективно діяти в умовах невизначеності. У роботі підкреслено, що для студентів когнітивна гнучкість має особливе значення, оскільки вони перебувають у періоді професійного становлення, активно засвоюють складну навчальну інформацію та мають адаптуватися до вимог майбутньої професійної діяльності. Визначено, що технічні хобі можуть бути пов’язані з розвитком когнітивної гнучкості, оскільки технічна діяльність постійно ставить студента перед необхідністю аналізувати проблему, шукати кілька способів її розв’язання, перевіряти результат, змінювати стратегію, виправляти помилки й адаптуватися до нових умов. Особливо значущими в цьому контексті є програмування, робототехніка, конструювання, 3D-моделювання, ремонт техніки, робота з мікроконтролерами та інші види творчо-практичної технічної активності. Емпіричне дослідження проводилося серед 56 студентів віком від 17 до 23 років. Вибірка була сформована з урахуванням наявності або відсутності технічних хобі, а також різного рівня залученості студентів до технічної діяльності. Для досягнення мети дослідження було використано авторську анкету «Залученість студентів до технічних хобі», опитувальник когнітивної гнучкості CFI / Cognitive Flexibility Inventory, субтест «Альтернативне використання» Дж. Гілфорда, а також методи описової статистики, порівняння групових показників і кореляційний аналіз Пірсона . За результатами емпіричного дослідження встановлено, що більшість опитаних студентів ‒ 38 осіб, або 67,9% ‒ мають певні технічні хобі або регулярно цікавляться технічною діяльністю. Водночас 18 студентів, або 32,1%, не мають виражених технічних захоплень або займаються такою діяльністю дуже рідко. Найпоширенішим видом технічного хобі виявилося програмування, яке зазначили 18 респондентів, або 32,1% вибірки. Також серед студентів поширені ремонт і налаштування комп’ютерної техніки, створення сайтів або цифрових проєктів, 3D-моделювання, технічне конструювання, електроніка, робота з Arduino, мікроконтролерами та робототехніка. Кореляційний аналіз за критерієм Пірсона підтвердив наявність позитивних статистично значущих зв’язків між показниками залученості до технічних хобі та когнітивною гнучкістю студентів. Найбільш виражений зв’язок виявлено між загальним індексом залученості до технічних хобі та загальним показником когнітивної гнучкості за методикою CFI: r = 0,58 при p < 0,001. Також встановлено сильний позитивний зв’язок між технічною залученістю та здатністю бачити альтернативи: r = 0,61 при p < 0,001. Це підтверджує припущення про те, що студенти, які активніше займаються технічними хобі, краще бачать різні варіанти розв’язання проблеми та легше змінюють спосіб мислення . У роботі встановлено, що показники когнітивної гнучкості статистично пов’язані не лише з фактом наявності технічного хобі, а й з регулярністю, інтенсивністю, тривалістю та самостійністю залучення студента до технічної діяльності. Найбільше з вищими показниками когнітивної гнучкості асоціюються ті технічні хобі, які передбачають не механічне повторення готових інструкцій, а самостійний пошук рішень, експериментування, аналіз помилок, створення власного продукту та творчу модифікацію способів дії. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані практичними психологами, викладачами, кураторами академічних груп, керівниками студентських гуртків, STEM-лабораторій, технічних студій і центрів неформальної освіти. Розроблені рекомендації спрямовані на активніше залучення студентів до технічної творчості як засобу розвитку когнітивної гнучкості, самостійності, ініціативності, здатності до пошуку нестандартних рішень і адаптації до нових умов навчальної та майбутньої професійної діяльності. The bachelor’s qualification paper is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between technical hobbies and indicators of students’ cognitive flexibility. The paper considers technical hobbies as an important resource of students’ extracurricular activity that contributes to the development of flexible thinking, the ability to search for alternative solutions, independence, creativity, and readiness to act in situations of novelty and uncertainty. The relevance of the topic is determined by the rapid development of digital technologies, the spread of programming, robotics, 3D modeling, electronics, technical design, and other activities that require not only special knowledge but also a high level of cognitive flexibility. It is emphasized that during student age professional identity, independent learning skills, problem-solving thinking, decision-making abilities, and adaptation to new conditions are actively formed. Therefore, technical hobbies may act as an important factor in students’ cognitive and personal development. The paper defines the concept of “technical hobby” as a voluntary, relatively stable, personally significant extracurricular activity related to technology, digital tools, programming, robotics, electronics, repair, construction, modeling, 3D printing, radio engineering, web development, or the creation of digital products. It is emphasized that a technical hobby differs from passive use of technologies because it involves active creation, adjustment, analysis, improvement, and solving of technical problems. It is revealed that technical hobbies perform a number of important psychological functions in student development: cognitive, motivational, creative, regulatory, and personality-developing. They contribute to the formation of cognitive independence, the ability to work with mistakes, persistence, self-control, creative thinking, information search skills, hypothesis testing, and the ability to change the method of action when difficulties arise. It is established that cognitive flexibility is one of the important characteristics of a modern personality. It ensures a person’s ability to change their way of thinking according to the situation, see alternative solutions to a problem, adapt to new information, overcome stereotyped thinking, and act effectively in conditions of uncertainty. The paper emphasizes that cognitive flexibility is especially important for students, since they are in the period of professional development, actively master complex educational information, and must adapt to the requirements of their future professional activity. It is determined that technical hobbies may be associated with the development of cognitive flexibility, as technical activity constantly requires students to analyze problems, search for several ways to solve them, test results, change strategies, correct mistakes, and adapt to new conditions. Programming, robotics, construction, 3D modeling, equipment repair, work with microcontrollers, and other types of creative and practical technical activity are particularly significant in this context. The empirical study was conducted among 56 students aged 17 to 23. The sample was formed taking into account the presence or absence of technical hobbies, as well as different levels of students’ involvement in technical activities. To achieve the research aim, the author’s questionnaire “Students’ Involvement in Technical Hobbies,” the Cognitive Flexibility Inventory (CFI), J. Guilford’s “Alternative Uses” subtest, descriptive statistics, comparison of group indicators, and Pearson correlation analysis were used. The results of the empirical study showed that most of the surveyed students ‒ 38 respondents, or 67.9% ‒ have certain technical hobbies or are regularly interested in technical activities. At the same time, 19 students, or 33.3%, do not have pronounced technical interests or engage in such activities very rarely. The most common type of technical hobby was programming, which was indicated by 18 respondents, or 32.1% of the sample. Other widespread activities included repair and adjustment of computer equipment, website or digital project creation, 3D modeling, technical construction, electronics, Arduino, microcontrollers, and robotics. Pearson correlation analysis confirmed the presence of positive statistically significant relationships between the indicators of involvement in technical hobbies and students’ cognitive flexibility. The strongest relationship was found between the general index of involvement in technical hobbies and the general indicator of cognitive flexibility according to the CFI method: r = 0.58 at p < 0.001. A strong positive relationship was also found between technical involvement and the ability to see alternatives: r = 0.61 at p < 0.001. These results confirm the assumption that students who are more actively engaged in technical hobbies are better able to see different ways of solving problems and change their way of thinking more easily. The paper establishes statistically significant relationships between cognitive flexibility indicators and not only the presence of a technical hobby, but also the regularity, intensity, duration, and independence of students’ involvement in technical activity. Higher cognitive flexibility indicators are most consistently associated with technical hobbies that involve not mechanical repetition of ready-made instructions, but independent search for solutions, experimentation, error analysis, creation of one’s own product, and creative modification of methods of action. The practical significance of the paper lies in the fact that the obtained results can be used by practical psychologists, teachers, academic group supervisors, heads of student clubs, STEM laboratories, technical studios, and non-formal education centers. The developed recommendations are aimed at more active involvement of students in technical creativity as a means of developing cognitive flexibility, independence, initiative, the ability to find non-standard solutions, and adaptation to new conditions of educational and future professional activity.
Психологічні особливості адаптації мігрантів у новому соціокультурному середовищі
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Гарбуз Вероніка Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей адаптації мігрантів у новому соціокультурному середовищі. Встановлено, що адаптація особистості є складним багатокомпонентним процесом, який охоплює емоційну, поведінкову, когнітивну та соціальну сфери функціонування людини. У психологічній науці адаптація розглядається як активний процес взаємодії особистості із соціальним середовищем, спрямований на досягнення психологічної рівноваги та ефективного функціонування в нових умовах життя. Було визначено, що успішність адаптації залежить від поєднання індивідуально-психологічних характеристик людини, рівня її адаптаційного потенціалу, соціальної підтримки та особливостей приймаючого середовища. З’ясовано, що соціокультурна адаптація мігрантів супроводжується значною кількістю психологічних труднощів. Найбільш поширеними серед них є підвищений рівень тривожності, емоційне виснаження, переживання самотності, культурний шок, труднощі міжособистісної комунікації та криза ідентичності. Визначено, що процес адаптації значною мірою ускладнюється мовним бар’єром, втратою звичних соціальних зв’язків, невизначеністю майбутнього та необхідністю інтеграції у нову систему соціальних норм і цінностей. Проаналізовано основні чинники соціокультурної адаптації мігрантів. Встановлено, що важливу роль у процесі інтеграції відіграють рівень соціальної підтримки, емоційна стійкість, комунікативні навички, самооцінка, рівень тривожності та здатність особистості до саморегуляції. Особливе значення мають підтримуюче соціальне середовище та можливість формування нових соціальних контактів, оскільки саме вони сприяють зниженню психологічного напруження та формуванню відчуття безпеки у новому середовищі. У процесі емпіричного дослідження було використано психодіагностичні методики GAD-7 та MSPSS, а також авторське анкетування, спрямоване на вивчення суб’єктивного переживання адаптаційного процесу мігрантами. У дослідженні взяли участь 60 осіб, які мають досвід проживання у новому соціокультурному середовищі. Результати дослідження за методикою GAD-7 показали, що переважна більшість респондентів має помірний та середній рівень тривожності. Це свідчить про наявність значного психоемоційного навантаження у процесі адаптації. Для респондентів були характерні переживання внутрішнього неспокою, невизначеності, емоційної напруги та психологічної втоми. Високий рівень тривожності був зафіксований у частини респондентів, що вказує на наявність труднощів соціальної інтеграції та недостатнього рівня психологічної стабільності. Дослідження рівня соціальної підтримки за методикою MSPSS дозволило встановити, що більшість мігрантів оцінюють рівень підтримки з боку соціального оточення як середній. Особи з високим рівнем соціальної підтримки демонстрували нижчий рівень тривожності, більш позитивне ставлення до нового середовища та кращу здатність до соціальної інтеграції. Натомість недостатній рівень підтримки супроводжувався переживанням самотності, емоційної ізоляції та труднощами міжособистісної взаємодії. Результати авторського анкетування показали, що найбільш поширеними труднощами адаптації є мовний бар’єр, відсутність звичного соціального оточення, емоційне напруження, труднощі працевлаштування та відчуття соціальної ізоляції. Значна частина респондентів зазначала, що процес адаптації є психологічно складним та потребує значних внутрішніх ресурсів для подолання стресу й невизначеності. У ході дослідження було встановлено взаємозв’язок між рівнем соціально-психологічної адаптації, рівнем тривожності та соціальною підтримкою мігрантів. Особи з вищим рівнем адаптованості характеризувалися нижчим рівнем емоційного напруження, більшою соціальною активністю, кращими комунікативними навичками та більш позитивним ставленням до нового середовища. Натомість для респондентів із низьким рівнем адаптації були характерні підвищена тривожність, емоційна нестабільність, труднощі встановлення соціальних контактів та схильність до уникнення соціальної взаємодії. Результати проведеного дослідження підтвердили, що соціальна підтримка є одним із ключових чинників успішної адаптації мігрантів. Наявність підтримуючого соціального середовища сприяє емоційній стабілізації особистості, знижує рівень тривожності та полегшує процес інтеграції у нове соціокультурне середовище. Водночас дефіцит соціальної підтримки підвищує ризик розвитку дезадаптивних психологічних станів та ускладнює процес соціальної інтеграції. Отримані результати підтверджують необхідність організації психологічного супроводу мігрантів у процесі адаптації до нового соціокультурного середовища. Психологічна допомога має бути спрямована на зниження рівня тривожності, розвиток навичок емоційної саморегуляції, формування комунікативної компетентності та підтримку процесу соціальної інтеграції. Важливого значення також набуває створення підтримуючого соціального середовища та реалізація програм психологічної й соціальної підтримки мігрантів. Qualification work is devoted to the problem of is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical research of the psychological features of migrants' adaptation in a new socio-cultural environment. It has been established that the adaptation of the individual is a complex multi-component process that covers the emotional, behavioral, cognitive and social spheres of human functioning. In psychological science, adaptation is considered as an active process of interaction of the individual with the social environment, aimed at achieving psychological balance and effective functioning in new living conditions. It has been determined that the success of adaptation depends on the combination of the individual's individual psychological characteristics, the level of his adaptive potential, social support and the characteristics of the host environment. It has been found that the socio-cultural adaptation of migrants is accompanied by a significant number of psychological difficulties. The most common among them are an increased level of anxiety, emotional exhaustion, feelings of loneliness, cultural shock, difficulties in interpersonal communication and an identity crisis. It was determined that the adaptation process is significantly complicated by the language barrier, the loss of familiar social ties, the uncertainty of the future and the need to integrate into a new system of social norms and values. The main factors of the sociocultural adaptation of migrants were analyzed. It was established that the level of social support, emotional stability, communication skills, self-esteem, level of anxiety and the ability of the individual to self-regulation play an important role in the integration process. Of particular importance are a supportive social environment and the possibility of forming new social contacts, since they contribute to reducing psychological stress and forming a sense of security in a new environment. In the process of empirical research, the psychodiagnostic methods GAD-7 and MSPSS were used, as well as an author's questionnaire aimed at studying the subjective experience of the adaptation process by migrants. The study involved 60 people who have experience living in a new sociocultural environment. The results of the study using the GAD-7 method showed that the vast majority of respondents have a moderate and average level of anxiety. This indicates the presence of a significant psycho-emotional load in the adaptation process. Respondents were characterized by experiences of internal anxiety, uncertainty, emotional tension and psychological fatigue. A high level of anxiety was recorded in some respondents, indicating the presence of difficulties in social integration and an insufficient level of psychological stability. A study of the level of social support using the MSPSS method allowed us to establish that most migrants assess the level of support from their social environment as average. Individuals with a high level of social support demonstrated a lower level of anxiety, a more positive attitude towards the new environment and a better ability to integrate socially. In contrast, an insufficient level of support was accompanied by feelings of loneliness, emotional isolation and difficulties in interpersonal interaction. The results of the author's questionnaire showed that the most common difficulties in adaptation are the language barrier, the lack of a familiar social environment, emotional tension, difficulties in finding employment and a feeling of social isolation. A significant part of the respondents noted that the adaptation process is psychologically difficult and requires significant internal resources to overcome stress and uncertainty. The study established a relationship between the level of socio-psychological adaptation, the level of anxiety and social support of migrants. Individuals with a higher level of adaptation were characterized by a lower level of emotional stress, greater social activity, better communication skills and a more positive attitude towards the new environment. In contrast, respondents with a low level of adaptation were characterized by increased anxiety, emotional instability, difficulties in establishing social contacts and a tendency to avoid social interaction. The results of the study confirmed that social support is one of the key factors in the successful adaptation of migrants. The presence of a supportive social environment contributes to the emotional stabilization of the individual, reduces the level of anxiety and facilitates the process of integration into a new socio-cultural environment. At the same time, a lack of social support increases the risk of developing maladaptive psychological states and complicates the process of social integration. The results obtained confirm the need to organize psychological support for migrants in the process of adaptation to a new socio-cultural environment. Psychological assistance should be aimed at reducing anxiety, developing emotional self-regulation skills, forming communicative competence and supporting the process of social integration. The creation of a supportive social environment and the implementation of psychological and social support programs for migrants are also of great importance.
Взаємозвʼязок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Мовчан Валерія Євгенівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Актуальність теми зумовлена тим, що батьки дітей з ООП часто перебувають в умовах тривалого емоційного, фізичного та організаційного навантаження, пов’язаного з доглядом, навчанням, реабілітацією, соціалізацією дитини та взаємодією з освітніми й медичними установами. Постійна тривога за дитину, невизначеність щодо її майбутнього, дефіцит часу на відновлення та труднощі поєднання батьківських обов’язків з іншими життєвими ролями можуть підвищувати ризик емоційного виснаження і батьківського вигорання. У роботі проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння тривожності, самоефективності, батьківського вигорання та копінг-стратегій. Батьківське вигорання розглянуто як окремий ролеспецифічний синдром, що проявляється через емоційне виснаження у батьківській ролі, дистанціювання від дитини, втрату задоволення від батьківства та відчуття контрасту між теперішнім і попереднім образом себе як батька або матері. Самоефективність визначено як внутрішній психологічний ресурс, пов’язаний із вірою особистості у власну здатність діяти ефективно, долати труднощі та впливати на життєві обставини. Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні взаємозв’язку тривожності, самоефективності та батьківського вигорання у батьків дітей з особливими освітніми потребами. Об’єктом дослідження виступили психологічні особливості батьків дітей з ООП, а предметом — взаємозв’язок тривожності, самоефективності та батьківського вигорання. Емпіричне дослідження було проведено на вибірці 46 батьків дітей з особливими освітніми потребами. Для збору даних використано Шкалу загальної самоефективності GSE Р. Шварцера і М. Єрусалема, опитувальник генералізованого тривожного розладу GAD-7, опитувальник батьківського вигорання PBA-UA та українську адаптацію Brief-COPE для аналізу копінг-стратегій. Статистичну обробку результатів здійснено із застосуванням кореляційного аналізу за коефіцієнтом Пірсона. За результатами дослідження встановлено, що значна частина респондентів має помірний або сильний рівень тривожності: за методикою GAD-7 32,6 % батьків продемонстрували помірний рівень, а 28,3 % — сильний рівень тривожності. За шкалою GSE найбільша частина досліджуваних має рівень самоефективності вище середнього. За результатами PBA-UA 30,4 % респондентів мають сформоване батьківське вигорання, 4,3 % — ймовірне батьківське вигорання, а 17,4 % перебувають у зоні високого ризику. Кореляційний аналіз показав сильний прямий зв’язок між рівнем тривожності та загальним показником батьківського вигорання, що свідчить про зростання вигорання зі збільшенням тривожності. Також виявлено помірний зворотний зв’язок між самоефективністю та батьківським вигоранням, що дозволяє розглядати самоефективність як ресурсний чинник. Емоційно-фокусований копінг має зворотний зв’язок із тривожністю і вигоранням, тоді як уникаючий копінг демонструє слабкий прямий зв’язок із цими показниками. Практична значущість роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у діяльності практичних психологів, фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, соціальних педагогів та інших спеціалістів, які працюють із родинами дітей з ООП. Qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. It is substantiated that parents of children with special educational needs often experience prolonged emotional, physical and organizational strain related to caregiving, education, rehabilitation, child socialization, and interaction with educational and medical institutions. Constant concern about the child, uncertainty about the child’s future, lack of time for recovery, and difficulties in combining parental responsibilities with other life roles may increase the risk of emotional exhaustion and parental burnout. It is emphasized that parental burnout is not only a result of general fatigue or stress, but a specific role-related syndrome formed within the parental role. It is manifested through emotional exhaustion, emotional distancing from the child, loss of satisfaction with parenting, and the contrast between the current and previous image of oneself as a parent. Self-efficacy is considered as an internal psychological resource associated with a person’s belief in their ability to act effectively, overcome difficulties and influence life circumstances. The aim of the study was to theoretically substantiate and empirically examine the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in parents of children with special educational needs. The object of the study was the psychological characteristics of parents of children with special educational needs. The subject of the study was the relationship between anxiety, self-efficacy and parental burnout in this group of parents. The empirical study involved 46 parents of children with special educational needs. The following methods were used: the General Self-Efficacy Scale by R. Schwarzer and M. Jerusalem, the Generalized Anxiety Disorder questionnaire GAD-7, the Parental Burnout Assessment PBA-UA, and the Ukrainian adaptation of Brief-COPE for the analysis of coping strategies. Statistical data processing was performed using Pearson’s correlation analysis. According to the results of the empirical research, it was found that a significant proportion of respondents had moderate or severe anxiety. According to GAD-7, 32.6% of parents demonstrated moderate anxiety, while 28.3% showed severe anxiety. According to the GSE scale, the largest proportion of respondents had an above-average level of self-efficacy. According to PBA-UA, 30.4% of respondents had pronounced parental burnout, 4.3% had probable parental burnout, and 17.4% were in the high-risk group. It was found that there is a strong direct relationship between anxiety and the general level of parental burnout. This means that as anxiety increases, the level of parental burnout also increases. A moderate inverse relationship was also found between self-efficacy and parental burnout, which makes it possible to consider self-efficacy as a resource factor associated with lower manifestations of emotional exhaustion. It is shown that emotion-focused coping has an inverse relationship with anxiety and parental burnout. This may indicate its resource significance for parents of children with special educational needs. Avoidant coping, in contrast, demonstrates a weak direct relationship with anxiety and burnout, which may indicate a tendency toward increased emotional strain when less adaptive coping strategies are used. The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results can be used by practical psychologists, specialists of inclusive resource centers, social educators and other professionals working with families of children with special educational needs. The results may be applied in the development of psychological support programs aimed at preventing parental burnout, reducing anxiety and developing parental self-efficacy.
Взаємозв'язок перфекціонізму з емоційним вигоранням у студентів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Шатунов Дамір Олегович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обгрунтування та емпіричного дослідження взаємозв'язку перфекціонізму з емоційним вигоранням у студентів закладів вищої освіти. Робота э актуальна через стрімке зростання тиску соціальних та особистісних очікувань у сучасному освітньому середовищі, що призводить до поширення дезадаптивних форм перфекціонізму та академічного вигорання серед студентської молоді, особливо в умовах воєнного стану, цифровізації освіти та «фонового виснаження» в Україні. У роботі було теоретично обгрунтовано, що емоційне вигорання розглядається як багатовимірний конструкт, ключовими моделями якого є тривимірна модель К. Маслах (емоційне виснаження, деперсоналізація, зниження особистої ефективності) та фазова модель В. В. Бойка. Перфекціонізм проаналізовано як багатовимірне утворення відповідно до моделей С. Фроста, П. Хьюїтта - Г. Флетта та Великої тривимірної шкали перфекціонізму (жорсткий, самокритичний, нарцисичний перфекціонізм), з розмежуванням адаптивних та дезадаптивних форм. За результатами емпіричного дослідження було з’ясовано, що дезадаптивний перфекціонізм (особливо самокритичний та соціально-приписаний) виступає значущим внутрішнім предиктором академічного вигорання через механізм постійної невідповідності між ідеальними стандартами та реальними досягненнями, що породжує хронічну тривогу, труднощі емоційної регуляції та виснаження особистісних ресурсів. Також, за результатами емпіричного дослідження на вибірці 51 студента українських ЗВО віком від 16 до 26 років встановлено, що високий рівень самокритичного перфекціонізму мають 45,10% респондентів, нарцисичного - 41,18%, тоді як жорсткий перфекціонізм переважає на низькому рівні (52,94%). Загальний високий рівень емоційного вигорання зафіксовано у 37,25% студентів, причому найбільш вираженою є фаза виснаження (43,14% високий рівень). Виявлено значні труднощі емоційної регуляції (45,10% високий рівень обмеженого доступу до стратегій регуляції) та емоційну спустошеність (43,13% високий рівень). За допомогою кореляційного аналізу Спірмена підтверджено сильний позитивний зв'язок між самокритичним перфекціонізмом та фазою напруження (r=0,707, p≤0,01), помірний позитивний зв'язок між загальним перфекціонізмом та загальним рівнем вигорання (r=0,488, p≤0,01), а також помірний негативний зв'язок між жорстким перфекціонізмом та достатністю особистісних ресурсів (r=-0,520, p≤0,01). Гіпотеза про зв'язок нарцисичного перфекціонізму з фазою виснаження спростована. Загалом концептуальна гіпотеза про існування взаємозв'язку між перфекціонізмом та емоційним вигоранням у студентів підтверджена. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані психологами, кураторами академічних груп та працівниками центрів психологічної підтримки закладів вищої освіти для розробки та впровадження психопрофілактичних і психокорекційних програм, спрямованих на трансформацію дезадаптивних форм перфекціонізму, розвиток навичок емоційної регуляції, підвищення особистісних ресурсів та запобігання емоційному вигоранню студентської молоді в сучасних умовах. The qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between perfectionism and emotional burnout among students of higher education institutions. The relevance of the study is driven by the rapid increase in social and personal expectations in the modern educational environment, which leads to the spread of maladaptive forms of perfectionism and academic burnout among students, especially in the context of martial law, digitalisation of education, and "background exhaustion" in Ukraine. It is substantiated that emotional burnout is considered a multidimensional construct, the key models of which are K. Maslach's three-dimensional model (emotional exhaustion, depersonalisation, reduced personal efficacy) and V. Boyko's phase model. Perfectionism is analysed as a multidimensional formation according to the models of S. Frost, P. Hewitt - G. Flett, and the Big Three Perfectionism Scale (rigid, self-critical, narcissistic perfectionism), with a distinction between adaptive and maladaptive forms. It is found that maladaptive perfectionism (especially self-critical and socially prescribed) acts as a significant internal predictor of academic burnout through the mechanism of constant discrepancy between ideal standards and actual achievements, which generates chronic anxiety, difficulties in emotion regulation, and depletion of personal resources. According to the results of an empirical study on a sample of 51 students of Ukrainian higher education institutions aged 16 to 26, it was established that a high level of self-critical perfectionism is present in 45.10% of respondents, narcissistic perfectionism in 41.18%, while rigid perfectionism predominantly shows a low level (52.94%). A high overall level of emotional burnout was recorded in 37.25% of students, with the exhaustion phase being the most pronounced (43.14% high level). Significant difficulties in emotion regulation (45.10% high level of limited access to regulation strategies) and emotional emptiness (43.13% high level) were identified. Using Spearman's correlation analysis, a strong positive relationship was confirmed between self-critical perfectionism and the tension phase of emotional burnout (r = 0.707, p ≤ 0.01), a moderate positive relationship between general perfectionism and the general level of burnout (r = 0.488, p ≤ 0.01), as well as a moderate negative relationship between rigid perfectionism and the sufficiency of personal resources (r = -0.520, p ≤ 0.01). The hypothesis about the relationship between narcissistic perfectionism and the exhaustion phase was refuted. Overall, the conceptual hypothesis about the existence of a relationship between perfectionism and emotional burnout in students was confirmed. The practical significance lies in the fact that the obtained results can be used by psychologists, academic group tutors, and employees of psychological support centres of higher education institutions to develop and implement psychoprophylactic and psychocorrectional programmes aimed at transforming maladaptive forms of perfectionism, developing emotion regulation skills, increasing personal resources, and preventing emotional burnout among students in modern conditions.
Взаємозв’язок між рівнем самооцінки та рівнем тривожності у студентської молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Теслюк Анастасія Андріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку рівня тривожності та самооцінки у студентської молоді. Обґрунтовано, що тривожність і самооцінка є ключовими компонентами емоційно-особистісної сфери студентів, які суттєво впливають на процеси соціальної адаптації та навчальну діяльність. Студентський вік характеризується інтенсивним розвитком самосвідомості, формуванням стабільної Я-концепції, підвищеною чутливістю до оцінки з боку оточення та значною варіативністю емоційних станів. Встановлено, що рівень тривожності може виступати як фактор, що впливає на формування самооцінки, а також визначає особливості поведінкової та емоційної реактивності студентів у навчальному та соціальному середовищі. Розроблено та обґрунтовано програму емпіричного дослідження, підібрано психодіагностичний інструментарій для вимірювання рівня реактивної та особистісної тривожності та самооцінки. Описано процедуру проведення дослідження та методи статистичної обробки даних, зокрема кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона та непараметричний критерій U Манна–Уітні. Здійснено перевірку сформульованих гіпотез дослідження. Результати статистичного аналізу засвідчили наявність значущого взаємозв’язку між рівнем тривожності та самооцінкою студентів. Встановлено, що підвищений рівень тривожності пов’язаний зі зниженням самооцінки. Отримані результати підтверджують значущу роль емоційно-особистісних чинників у процесі становлення особистості студентської молоді та її адаптації до умов навчання у закладі вищої освіти. Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів у діяльності практичних психологів закладів вищої освіти для розробки програм психологічної підтримки студентів, профілактики підвищеної тривожності та розвитку адекватної самооцінки Тhe qualification work is devoted to the theoretical substantiation and empirical investigation of the relationship between anxiety levels and self-esteem in student youth. It is substantiated that anxiety and self-esteem are key components of the emotional and personal sphere of students, significantly influencing their academic performance and social adaptation. Student age is characterized by the active formation of self-awareness, development of a stable self-concept, increased sensitivity to external evaluation, and variability of emotional states. It has been established that anxiety acts as an important psychological factor that is closely related to the formation of self-esteem and determines students’ emotional reactions and behavioural patterns in academic and social contexts. An empirical research design was developed, and appropriate psychodiagnostic tools were selected to measure reactive and train anxiety and self-esteem. The research procedure and statistical methods of data processing were described, including Pearson’s correlation analysis and the Mann–Whitney U test. Data processing was carried out using SPSS Statistics 26. The results of the statistical analysis confirmed a significant relationship between anxiety levels and self-esteem in students. It was found that higher levels of anxiety are associated with lower self-esteem. These findings highlight the importance of emotional and personal factors in the adaptation and development of students in higher education.

Переглянути

Перегляд 2025-2026 н.р. за Дата публікації

Результатів на сторінці

Налаштування сортування