2023-2024 н.р.
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Психологічні особливості прийняття рішень та копінг стратегій керівників в сучасних умовах(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Якимович В.І.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей прийняття рішень та копінг стратегій керівників в сучасних умовах. Робота детально розглядає різні підходи до прийняття рішень керівниками, акцентуючи на важливості раціональних, інтуїтивних та емоційних компонентів. Особлива увага приділяється вивченню, як ці аспекти взаємодіють та впливають на ефективність прийняття рішень у різних умовах. Аналізується, як керівники використовують різні стратегії адаптації для впорядкування стресу та непередбачуваних ситуацій. Обговорюються стратегії, які дозволяють зберегти ефективність та гнучкість у складних умовах. Розглядається, як зміни в сучасному динамічному бізнес-середовищі впливають на прийняття рішень та вибір копінг-стратегій. Вивчається, як зовнішні чинники та швидкі зміни вимагають від керівників гнучкості та адаптивності. Описується, як були визначені та застосовані конкретні методи дослідження, включаючи вибір інструментарію, процес збору даних та їх аналізу. Важливість правильного вибору методології підкреслюється як ключовий аспект для забезпечення валідності та надійності отриманих результатів. У ході дослідження було встановлено: керівники в середньому демонструють схильність до раціонального підходу у прийнятті рішень. Варіативність у відповідях свідчить про різні ступені раціональності, від чітко обґрунтованих до більш інтуїтивних підходів. Керівники мають помірний рівень готовності до ризику, з різноманітністю у підходах. Це означає, що деякі з них схильні приймати більш ризиковані рішення, в той час як інші воліють бути більш обережними. Висока пильність, що відзначається у керівників, свідчить про уважний аналіз ситуацій. Різниця у шкалах уникання, прокрастинації, та гіперпильності вказує на різні стратегії управління ризиками та стресом. Перевага авторитарного та маргінального стилів відображає схильність керівників до самостійного прийняття рішень та неохоче ставлення до швидких рішень. Високі показники владності та активної участі в управлінні вказують на впевненість керівників у своїх діях. На основі аналізу гендерних особливостей стилю прийняття управлінських рішень виявлено відмінності між чоловіками та жінками. Жінки-керівники частіше використовують авторитарний та маргінальний стилі, що може свідчити про строгіший та більш рішучий підхід до управління. Також вони схильні до потурального стилю, що вказує на прагнення до гармонії та конформності в команді. Реалізаторський стиль рівномірно представлений у обох гендерів, свідчачи про універсальність цього підходу. Ситуаційний стиль прийняття рішень притаманний лише чоловікам, що може вказувати на їхню гнучкість та адаптивність. Взаємозв'язок між прийняттям рішень та копінг-стратегіями керівників виявився складним та багатогранним. Кореляційний аналіз показав, що владність керівників має слабкий позитивний зв'язок із раціональністю, але майже не пов'язана з готовністю до ризику. Поведінка у складних ситуаціях (пр) корелює з раціональністю і негативно з готовністю до ризику. Ці результати натякають на складний характер взаємодії між особистісними характеристиками керівників та їхніми управлінськими рішеннями. Слабкі кореляції вказують на необхідність додаткових досліджень для більш глибокого розуміння цих взаємодій.Документ Психологічна реабілітація військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Черняк А.О.Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки особливостей психологічної реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено аналізу теоретичних основних досліджень проблеми реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом; розкриттю сутності посттравматичного стресового розладу військовослужбовців; характеристиці змісту та структури психологічної травми військовослужбовців; обґрунтуванню основних чинників поліпшення психологічного стану військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. У другому розділі розкрито етапи обстеження військовослужбовців для виявлення посттравматичного стресового розладу. У третьому розділі порівняно порядок організації та проведення психологічної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України та США. Також в даному розділі обґрунтовано та розроблено програму реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. Висновки містять основні результати проведених досліджень.Документ Психологічна корекція сором’язливості у майбутніх психологів засобами тренінгу(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Тарасюк М.В.Кваліфікаційна робота присвячена вивченню проблеми психологічної корекції сором’язливості у майбутніх психологів. У роботі використано комплекс теоретичних, емпіричних та математико-статистичних методів дослідження. Визначено теоретичні підходи до вивчення проблеми психологічної корекції сором’язливості у майбутніх психологів. На основі теоретичного аналізу з’ясовано, що сором’язливість значною мірою впливає на професійну діяльність майбутніх психологів. Визначено компоненти (когнітивний, емоційний, поведінковий) та особистісні утворення сором’язливості: внутрішня конфліктність, високий рівень тривожності, підлеглий тип поведінки. Обґрунтовано критерії (сила та частота сором’язливості, соціальна відчуженість) визначення рівнів прояву сором’язливості у майбутніх психологів (високий, середній, низький). Емпірично доведено вплив особистісних утворень на рівень розвитку сором’язливості у майбутніх психологів. На основі теоретичних положень та результатів констатувального експерименту розроблено соціально-психологічний тренінг «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів» загальною тривалістю 12 годин (6 занять 1 раз на тиждень по 2 години). Результатом апробації тренінгу стало значне зниження рівня прояву сором’язливості, позитивна динаміка змін особистісних утворень: підвищення рівня рефлексії; наявність навичок подолання тривожних станів та емоційних реакцій на стресові ситуації; незалежне ставлення до соціально-нормативних критеріїв моральності та успіху; наявність лідерських якостей та здатності до ризику; емоційна стійкість та наполегливість. Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше обґрунтовано і досліджено структуру сором’язливості за її складовими: когнітивною, емоційною, поведінковою; визначено особистісні утворення сором’язливої особистості: внутрішня конфліктність, високий рівень тривожності, підлеглий тип поведінки; виділено критерії (сила, частота сором’язливості та соціальна відчуженість) та визначено рівні прояву (високий, середній, низький) сором’язливості майбутніх психологів; виявлено взаємозв’язок між рівнем сором’язливості та особистісними утвореннями сором’язливості майбутніх психологів; обґрунтовано й розроблено тренінг «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів». Практичне значення дослідження полягає у тому, що апробований автором комплекс психодіагностичних методик для визначення рівнів прояву складових сором’язливості, а також впроваджена тренінгу «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів». Висновки та результати дослідження можуть бути використані в професійні підготовці майбутніх психологів.Документ Зв’язок життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Тамаріна І.С.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі зв’язку життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано зв’язок життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді. У теоретичному розділі з’ясовано, що у психології під успіхом розуміють ступінь досягання суб’єктом кінцевого результату відповідно до запланованих ним цілей діяльності, де критеріями оцінки досягнення стають засвоєні вимоги до діяльності, очікування і схвалення соціального оточення, що задіяне в цей процес діяльності, а також власна оцінка суб’єктом своїх результатів, що виражається у почутті задоволення. Виокремлено центральне ядро і периферію. Центральне ядро складають орієнтири життєвого успіху, що відображають аксіологічний компонент уявлень. Периферія уявлень, що становить інструментальний компонент, несе функцію реалізації життєвих цілей різними шляхами, що можуть бути схваленими або викликати осуд з боку оточення. Цей аспект відображає засоби і способи реалізації досягання життєвого успіху. Показано, що вироблення уявлень про життєвий успіх відбувається на трьох рівнях: соціокультурному, соціально-психологічному та індивідуальному. Виявлено, що в досяганні життєвого успіху більша частина опитаної молоді покладається радше на себе, ніж на соціальні зв’язки та удачу, займає виважену позицію та відкидає ризик. Водночас молодь демонструє впевненість у тому, що досягне успіхів, визнає наявність успіхів у житті, задоволена тими результатами, яких досягла. Загальноприйняті норми й правила однаковою мірою заважають і допомагають у досягненні життєвого успіху. З’ясовано, що від того, яких життєвих орієнтирів дотримується молодь, залежить, яку роль вона відводить удачі, ризику, виваженим рішенням, соціальним зв’язкам, загальноприйнятим нормам і правилам у досягненні життєвого успіху. Констатовано роль навчальних та економічних умов у формуванні уявлень молоді про життєвий успіх, що полягає в їхньому впливі на впевненість і визнання результатів діяльності як успіху. На відчуття впевненості впливає рівень доходу сім’ї: молодь з більш забезпечених сімей значно впевненіше в тому, що зможе досягти життєвого успіху в майбутньому. Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні чинників вироблення стратегій досягання життєвого успіху молоддю, що мала досвід невдач у минулому і зазнає труднощів в особистісному та професійному самовизначенні, у розробці програм активної допомоги та надані рекомендацій молоді, яка переживає труднощі в плануванні власного майбутнього. Отримані результати будуть корисними для психологів, соціологів, соціальних працівників і працівників тих професій, які безпосередньо працюють із молоддю. Знання про структурно-змістові компоненти уявлень про життєвий успіх і соціально-психологічні особливості їхнього вироблення дадуть змогу розробити комплекс рекомендацій щодо впровадження соціальних програм активної допомоги молоді, яка переживає труднощі в плануванні власного майбутнього.Документ Характер взаємозв’язків пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Семенчук О.В.Кваліфікаційна робота здобувачки 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження характеру взаємозв'язків пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Дипломна робота присвячена вивченню характеру зв'язку пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку. В роботі розкрито теоретичні аспекти формування та розвитку мислення у дітей дошкільного віку. Наведено теоретичний аналіз особливостей прояву пам’яті та уваги у дітей дошкільного віку. Показано теоретичний аналіз проблеми формування та розвитку творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Представлено особливості формування творчого мислення та креативності у дітей дошкільного віку. Здійснено змістовний аналіз теоретичних аспектів формування та розвитку мислення у дітей дошкільного віку. З’ясовано, що мислення – це процес, який пов'язують з пошуком чогось нового, тим самим складаючи вищий рівень розвитку пізнання. Визначено, що розвиток мислення у дошкільному віці займає важливе місце серед інших психічних функцій. Мислення молодшого школяра характеризується високими темпами його розвитку, оскільки відбуваються структурні та якісні перетворення в інтелектуальних процесах. Проведено теоретичний аналіз особливостей прояву пам’яті та уваги у дітей дошкільного віку. Встановлено, що увага у дітей дошкільного віку має свої особливості. Встановлено, що дітям легше зосереджуватися на конкретному навчальному матеріалі, підкріплюваному різними засобами унаочнення, їм важче підтримувати спрямованість уваги за несприятливих зовнішніх умов роботи, переборювати її відволікання. Тому тут особливо треба дбати про усунення зовнішніх перешкод, що заважають зосередженню дітей на роботі. З’ясовано, що пам'ять є це психічний процес зберігання, відтворення та забування інформації індивідом. Найточнішими асоціаціями, які виникають щодо поняття «пам'ять», є асоціації з магнітофоном, що відтворює звуки, відеокамерою або комп'ютерною системою, що укладають інформацію за певними схемами. В роботі описано мету, завдання та загальну організація емпіричного дослідження характеру зв’язку пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Здійснено вивчення рівня прояву пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Вивчення рівнів сформованості та розвитку психічних процесів у дітей дошкільного віку показало, що в основному прояв наочно-образного мислення, здатності до збереження і відтворення інформації, здатність до впізнавання, продуктивність і стійкість уваги виражено у досліджуваних дітей дошкільнят на середньому рівні і є в межах норми. Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засвоює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні завдання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, увагу. Емпірично досліджено характер зв’язку пізнавальних процесів і творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Одержані результати вимірювання специфіки зв’язків психічних процесів та творчих здібностей у дітей дошкільного віку показали наявність значимого позитивного зв’язку між показниками мислення, уваги, пам’яті та творчих здібностей. Представлено аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, оформлено методичні рекомендації щодо розвитку творчих здібностей у дітей дошкільного віку. Описані рекомендації можуть доповнити роботу батьків, а також вихователя, яка здійснюється відповідно до рівня їх професіоналізму та особистісних особливостей в межах дитячого садку. Встановлено, що взаємодія батьків, педагогів та дітей базується на можливості спільного творчого вирішення проблеми.Документ Психологічні особливості професійної рефлексії як механізму саморозвитку майбутніх психологів(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Семенець А.А.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі професійної рефлексії як механізму саморозвитку майбутніх психологів. У роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми саморозвитку майбутніх психологів, його психологічних механізмів, рефлексії як одного з таких механізмів та професійної рефлексії в контексті їх розвитку та саморозвитку. Установлено, що сучасні концепції розуміння сутності саморозвитку досить різноманітні. Зокрема, він розглядається як: мета, засіб, явище, процес, стан, зміна, результат, підсумок тощо. Аналіз визначень поняття «саморозвиток» різними дослідниками довів неоднозначність та різноманітність поглядів на його трактування. Проте у більшості наведених визначень саморозвиток характеризується як процес особистісних змін, які усвідомлено і самокеровано проходять в житті особистості, носячи характер самосвідомості. У роботі констатується, що саморозвиток носить процесний характер. Також установлено, що для характеристики саморозвитку дослідниками застосовуються дві взаємопов’язані категорії – «розвиток» і «життєдіяльність». У роботі сформульовано та уточнено змістовне наповнення поняття «механізм особистісного саморозвитку», складовими елементами якого запропоновано вважати: архетип самості; постановку та реалізацію життєвих цілей; процес задоволення потреб; рух; пошук сенсу життя; духовне зростання; активність; подолання життєвих криз. У роботі емпірично досліджено особливості саморозвитку та професійної рефлексії та проаналізовано показники їх взаємозв’язку. Обґрунтовано склад критеріїв для оцінювання професійної рефлексії як механізму особистісного саморозвитку майбутніх психологів: рівень емпатії; рівень комунікативної компетенції; рівень саморозвитку особистості; рівень сформованості умінь саморегуляції діяльності. У роботі експериментальним шляхом доведено ефективність психологічного забезпечення активізації становлення професійної рефлексії як механізму саморозвитку майбутніх психологів (розвивальна програма та методичні рекомендації викладачам та практичним психологам).Документ Психологічні особливості прояву тривожності у внутрішньо переміщених жінок з різним типом емоційної спрямованості(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Полянчикова О.А.Кваліфікаційна робота здобувачки 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі переживання тривожності у внутрішньо переміщених жінок з різним типом емоційної спрямованості особистості, яка є актуальною на даний момент. Розкрито психологічні особливості прояву тривожності у внутрішньо переміщених жінок з різним типом емоційної спрямованості особистості за допомогою психодіагностичного апарату. Визначено, що більшість респондентів не мають яскраво виражених потреб до розвитку своєї особистості як частини соціуму, так і душевно. Також досліджено той факт, що більшість респондентів мають високий рівень тривоги та тривожності. Їх самооцінка є на низькому рівні. Визначено взаємозв’язки між показниками прояву тривожності та типами емоційної спрямованості у внутрішньо переміщених жінок. Дослідено, що респонденти, котрі мають потребу допомагати іншим, ділитися менше піддаються тривозі, тобто між даними показниками існує прямий позитивний зв’язок (r=0,989, p<0,01), така ж ситуація з опитуваними з яскраво вираженою потребою в спілкуванні, активно діяти досягати поставленої мети — прямий кореляційний зв’язок з низьким рівнем тривоги (r=1,000, p<0,01) та (r=1,000, p<0,01) відповідно. Також, частка опитаних з потребою в тілесному та душевному комфорті, мають прямий позитивний зв’язок з низьким рівнем тривоги (r=1,000, p<0,01). Апробовано програму психокорекційних заходів по зниженню інтенсивності прояву тривожності у внутрішньо переміщених жінок з різним типом емоційної спрямованості. Остання складається з трьох тренінгових занять. Після даної програми проведено повторно опитування за методикою «Шкала явної тривожності СМAS» в адаптації А. Прихожана. Отримані результати свідчать про зниження частки респондентів з високим рівнем за шкалою явної тривожності. Розбіжність між даними показниками до та після проведеного тренінгу є статистично значичими (t-критерій Стьюдента 1,42, p<0,05). Практична значущість роботи визначається тим, що отримані нами результати можуть бути використані у практиці індивідуального консультування та психотерапії, при розробці індивідуальних та групових тренінгів.Документ Психологічні особливості емоційного стану жінок в різні триместри вагітності(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Покровкова С.I.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі психологічних особливостей емоційного стану жінок в різні триместри вагітності. Робота детально розглядає різні підходи до вивчення психологічних детермінант емоційних станів вагітних жінок, акцентуючи на важливості соціальних умов до та під час вагітності, а також залежність емоційного стану від триместру вагітності. Розглянуто особливості формування готовності до материнства, до яких відноситься усвідомлення жінкою тої ролі, яку їй належить виконувати, як вона готується до зачаття, або до народження дитини, чи усвідомлює, які перед нею постають завдання, а також які функції вона буде виконувати, які обов’язки перед нею постають. Описується, як були визначені та застосовані конкретні методи дослідження, включаючи вибір інструментарію, процес збору даних та їх аналізу. Важливість правильного вибору методології підкреслюється як ключовий аспект для забезпечення валідності та надійності отриманих результатів. У ході дослідження було встановлено: факторами, які можуть ускладнювати або порушувати адаптацію жінки до вагітності і материнства є несформованість адаптаційних механізмів, мотиваційний конфлікт або незрілість мотивації щодо народження дитини, а також наявність об'єктивних причин, що ускладнюють адаптацію до вагітності та материнства. На основі аналізу психологічного стану жінки під час вагітності виявлена динаміка загострення та послаблення проблем. У першому триместрі основні проблеми пов'язані із взаєминами з матір'ю, близькими та чоловіком. У другому і третьому триместрах зростає уникнення негативних емоцій, а проблеми першого триместру стають менш актуальними, змінюючись на страх перед пологами і сумнівами у здатності виховати дитину. Фактори, які свідчать про психологічну готовність до материнства, включають особливості комунікативного досвіду жінки в дитинстві, соціально-економічне становище сім'ї, рівень освіти, стан здоров'я, планування вагітності, мотиви зачаття, відношення чоловіка до вагітності, сценарій батьківської сім'ї та вплив близького оточення. У ході дослідження було встановлено: жінки, які перебувають у першому, другому та третьому триместрах вагітності, виявляють різний рівень емоційної лабільності. Це свідчить про вищий рівень лабільності у вагітних у першому триместрі порівняно з тим, що спостерігається у другому триместрі, що підтверджує результати теоретичних досліджень вчених. Виявлено, що корекція емоційних станів є ефективною не лише в індивідуальній, але й у груповій формі роботи. Згідно з отриманими даними, розроблена та протестована програма психологічної корекції емоційної сфери вагітних жінок, яка може бути успішно використана в роботі практикуючих психологів. Результати можуть бути використані в таких дисциплінах як Психологія сім’ї, перинатальна психологія, клінічна психологія.Документ Життєстійкість особистості в контексті способів долання складних життєвих ситуацій(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Оверко Г.О.Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному аналізу та емпіричному дослідженню проблеми життєстійкості особистості в контексті способів долання складних життєвих ситуацій. Поняття життєстійкість розроблялося на перетині психології стресу, екзистенціальної психології та стрес-долаючої поведінки. Вперше поняття «життєстійкість» як психологічний феномен було введено психологами С. Мадді та С. Кобейс. Наразі існує безліч підходів щодо вивчення «життєстійкості». Спираючись на ці дослідження ми визначаємо життєстійкість як здатність людини впоратись з перешкодами, вміння легко пристосуватись до життєвих труднощів та швидше відновитись після них. Життєстійкість містить в собі важливі три компоненти: залученість (активна життєва позиція людини, взаємодія особистості зі світом), контроль (впевненість людини в тому що досягти результату можливо тільки боротьбою), прийняття ризику (готовність людини не дивлячись ні на що ризикувати). З’ясовано, що першочергово на розвиток життєстійкості впливають батьки, адже дитина пізнає цей світ і вчиться з ним комунікувати саме через приклад батьків. Надалі на формування життєстійкості, в більш дорослому віці, буде впливати соціум та отриманий життєвий досвід. Завдяки розвиненій життєстійкості людина здатна брати відповідальність за своє життя, знати його сенс, знаходити нові цілі, вміти аналізувати життєві труднощі та оцінювати їх як можливість для отримання нового досвіду. Охарактеризовано значення складних життєвих ситуацій. Під складною життєвою ситуацією ми розуміємо ситуацію яка значима для людини та має високий ступінь невизначеності і погіршує умови життєдіяльності. Сучасні науковці розглядають складну життєву ситуацію як неможливість адаптуватись до життя через зовнішні дії чи внутрішні зміни викликані певними обставинами, які вимагають від людини високого рівня життєстійкості та вибору певних копінг-стратегій. Опинившись в складній життєвій ситуації, наша психіка звикла реагувати деструктивним чином, проте складні життєві ситуації чи певні травматичні події не завжди призводять до деструктивного розвитку та травматизації а навпаки можуть здійснювати позитивний, трансформаційний вплив на людину. Адже стикаючись з складними обставинами людина змушена подивитись на ситуацію з іншого боку та на життя в цілому і змінити своє уявлення про світ, стати сильнішою та більш емоційно-витривалою, здатною протистояти стресовим подіям та особистісно зрости. Визначено, що особливу увагу слід приділяти розвитку життєстійкості в юнацькому та дорослому віці, адже, як правило, люди юнацького та зрілого віку найчастіше стикаються з життєвими труднощами, які впливають на їх життєдіяльність. Встановлено, що одну з основних ролей у формуванні життєстійкості молоді відіграють бажання вдосконалюватись, формувати власні цінності та розвиток самосвідомості, а для формування високого рівня життєстійкості у зрілому віці важливим є розвиток професійної діяльності, яка надає життю нових смислів. Розглянуто копінг-стратегії як засоби подолання життєвих труднощів. Виділяють вісім базових копінг-стратегій: пошук соціальної підтримки, дистанціювання, позитивна переоцінка, прийняття відповідальності, конфронтаційний копінг, втеча-уникнення, самоконтроль, планове вирішення проблеми. Основні функції копінг-стратегій полягають у вирішенні проблем та управлінні своїми емоціями. Стверджується, що смисложиттєві орієнтації є ресурсом особистості, через вплив на їх структурні елементи можна розвивати життєстійкість. За результатами проведеного емпіричного дослідження встановлено, що загальні показники життєстійкості вказують на те що 58,3% всієї вибірки мають середній рівень життєстійкості. З’ясовано що люди зрілого віку (55%) мають вищій рівень життєстійкості ніж люди юнацького віку (45%). Встановлено кореляційні зв’язки між показниками рівня життєстійкості та показниками копінг-стратегій. З’ясувалось що високий рівень життєстійкості корелює з такими копінг-стратегіями як «конфронтаційний копінг», «самоконтроль», «планування вирішення проблеми» та «позитивна переоцінка». Середній рівень життєстійкості має помірні кореляційні зв’язки з «конфронтаційним копінгом», «дистанціюванням», «плануванням вирішення проблем», а низький рівень життєстійкості корелює з шкалою «втеча-уникнення». Проте статистично значущих відмінностей між двома вибірками не виявлено. Визначено існування зв’язку між складовими життєстійкості та сенсом життя і показниками смисложиттєвих орієнтацій особистості. Це вказує на те що людина яка знає сенс свого життя, розуміє свої цілі, вміє їх знаходити та використовує конструктивну поведінку буде більш емоційно стійкою під час життєвих труднощів та зможе протистояти їм. Практична значущість роботи полягає в тому що отримані нами результати можуть бути корисними для роботи шкільного психолога, використовуватись в ЗВО та для практикуючих психологів які надають психологічну допомогу людям різних вікових категорій з метою зниження психологічної напруги в кризових ситуаціях.Документ Індивідуально-психологічні фактори дезадаптованості військовослужбовців у воєнний час(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Мягкова К. Є.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена індивідуально-психологічні фактори дезадаптованості військовослужбовців у воєнний час. У кваліфікаційній роботі теоретично зазначена значущість розуміння індивідуально-психологічних факторів, що впливають на дезадаптованість військовослужбовців. Проаналізовані теоретико-методологічні підходи у вивченні індивідуально-психологічної адаптації військовослужбовців у воєнний час та теоретично досліджені фактори індивідуально-психологічної адаптації військовослужбовців у воєнний час. Визначені ключові фактори, що визначають адаптацію, та важливі аспекти, які можуть ускладнювати цей процес. Підтверджено наявність відмінностей адаптаційних механізмів при різних рівнях отриманої освіти та сімейного стану, значущі відмінності при різних релігійних переконаннях та рівнем адаптованості не виявлені. Розгляд цих аспектів допоможе надати корисні висновки для військового управління щодо підготовки та підтримки військовослужбовців під час їхньої служби в умовах конфлікту. Розуміння індивідуальних особливостей психічного стану може слугувати основою для розробки та вдосконалення програм профілактики та лікування психічних розладів серед військовослужбовців. Також результати дослідження можуть впливати на соціальні політики та програми підтримки військових в умовах конфлікту, а також на формування громадської свідомості щодо потреб та проблем військовослужбовців, тобто можуть використовуватися при розробці сучасних програм підтримки, реінтеграції та психологічного відновлення. Результати можна використати при викладанні навчальних дисциплін «Психологія ведення переговорів», «Психологія масових комунікацій», «Психологія конфліктів»; у вищих навчальних закладах; у роботі практикуючих психологів, консультантів, психотерапевтів, соціальних працівників та ін.Документ Особистісні особливості емоційного вигорання медичних працівників(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Михайленко А. С.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. Феномен емоційного вигорання працівників має достатньо довгу історію вивчення, в якій можна умовно виокремити три етапи: 1) ототожнення емоційного вигорання із поняттям стресу, вважаючи його власне результатом довготривалої дії робочого стресу; 2) системний, коли емоційне вигорання отримало опис у вигляді системного конструкту в єдності статичного та динамічного аспектів, критеріїв їх визначення; 3) гуманістичний, який розглядає емоційне вигорання як комплекси специфічних переживань та вбачає у ньому конструктивні можливості для самоактуалізації фахівця. Відсутність єдності у визначенні емоційного вигорання фахівцями та ясного уявлення про закономірності виникнення і розвитку данного явища, що достатньо ускладнює його вивчення. Вигорання визначено як стан фізичного, емоційного та розумового виснаження, який проявляється в професіях соціальної сфери та включає в себе три складники: емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень. Виокремленні групи чинників, що призводять до розвитку емоційного вигорання: організаційні (умови праці, зміст роботи, рівень її економічної забезпеченості та стабільності тощо), соціально-психологічні (якість психологічних взаємин по вертикалі та по горизонталі, рольові конфлікти, відсутність підтримки з боку колег та ін.), індивідуальні, в межах якої окремо відрізняють низку демографічних чинників (вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо) та особистісні (рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності та ін.) Зважаючи на наявність великої кількості суперечностей та неузгодженостей у в аспекті надання відносної значущості різним чинникам синдрому емоційного вигорання, можна припустити, демографічні, соціально-психологічні, організаційні є менш значущими у виникненні синдрому, ніж особистісні, лише підсилюючи їх вплив. Праця медичних працівників відноситься до числа найбільш складних і відповідальних видів діяльності людини. Професійна діяльність, зокрема лікаря, відрізняється високою фізичною, моральною та емоційною завантаженістю, що у свою чергу, створює умови для високого ризику формування синдрому психічного вигорання у медичних працівників. В роботі проаналізовано новий напрям психології особистості – позитивної психологію та зміну загальної орієнтації досліджень з виокремлення та аналізу негативних проявів та характеристик особистості, на пошук ресурсів оптимального її функціонування.На основі аналізу специфіки діяльності лікаря виокремлено три найбільш стресогенні його особистісні характеристики, а саме високий рівень емпатичності, низький рівень саморегуляції й низький рівень спрямованості на пізнання, відкритості новому досвіду, що знижує відчуття задоволеності собою як фахівцем та спричиняє розвиток емоційного вигорання медичних працівників. На основі проведеного аналізу було проведено емпіричне дослідження з метою виявлення особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. За результатами, отриманими за опитувальником В.В. Бойка виявлено, що майже 50% лікарів, а по деяким симптомам та фазам близько 75-80%, мають ознаки емоційного вигорання різних рівнів. Найбільш поширеною стадією емоційного вигорання лікарів є стадія «резистенція», яка в стадії формування діагностовано у 36% лікарів, а сформованою є 31%. Фаза «резистенції» за В. В. Бойко характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії з колегами та пацієнтами, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо. За методикою О.О. Рукавішникова виявлено, що середній рівень розвитку вигорання мають 60% лікарів, а високий рівень вже відмічається у 34%. При цьому на середньому рівні розвитку також знаходяться такі складові вигорання як психоемоційне виснаження та особистісне віддалення. Тобто, близько 55% лікарів вже на достатньому рівні відчувають емоційне і фізичне стомлення, байдужість по відношенню до оточуючих, зокрема пацієнтів, та мають ознаки депресії і дратівливості, що проявляється в зменшенні кількості контактів з оточуючими, нетерпимості в ситуаціях спілкування, негативізмі по відношенню до інших людей. За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що лікарі, які відкриті новому досвіду, є достатньо емоційно стриманими, мають високі показники вольової регуляції поведінки та є більш обособленими та дистанційованими у спілкуванні, мають менший рівень розвитку симптомів емоційного вигорання.Документ Особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Медведовський О.Ю.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених У теоретичному розділі з’ясовано, що Законодавство України визначає ресоціалізацію, як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Визначено соціально-психологічні чинники ресоціалізації, неповнолітніх, засуджених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, на яких ґрунтуються параметри емпіричного дослідження: сфера самосвідомості – рефлексія, суб’єктність, ціннісні орієнтації, функція прогнозу, цілепокладання; емоційно-вольова сфера ‒ реакція на фрустрацію; мотиваційна сфера ‒ змістовна та динамічна сторона; відсутність хибних типів виховання в сім’ї; взаєморозуміння підлітка з батьками; наявність у підлітка сфери самореалізації; соціальна спрямованість референтної групи. Виокремлено, що визначення ресоціалізаційного потенціалу особистості дозволить спрогнозувати ефективність ресоціалізаційних заходів щодо неповнолітніх, засуджених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, умови, які визначать особливості, динаміку і результати ресоціалізації. Проведено дослідження та за використання низки стандартизованих методик. З’ясовано, що особливості мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених полягають насамперед у тому, що основні показники її змістовної складової достовірно відмінні від показників підлітків нормативної групи. Встановлено, що у засуджених підлітків переважають цінності егоїстичної та матеріальної спрямованості, на відміну від учнів нормативної вибірки, в яких домінуючими є духовні та соціальні цінності. Серед основних характеристик мотивації переважає уникаючий тип, тобто, вони виконують роботу чи завдання лише примусово, задля уникнення покарання, а отже, обирають найлегші шляхи вирішення завдань. Визначено психологічні показники ресоціалізаційного потенціалу особистості неповнолітніх засуджених: соціально спрямовані ціннісні орієнтації, наявність суб’єктності, високий рівень розвитку рефлексії, функції прогнозу та цілепокладання; досягаючий тип мотивації; сформованість навичок асертивної поведінки; до соціальних чинників належить відсутність хибних типів виховання, соціальна спрямованість референтної групи. Перспективою подальших досліджень є розробка та апробація програми ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до альтернативних покарань, мета якої полягає у відновленні або набутті втрачених чи несформованих цінностей. Отримані результати можуть використовуватися у роботі фахівців служб пробації у процесі ресоціалізації неповнолітніх засуджених, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Результати магістерської роботи можуть бути використані при викладанні дисциплін «Соціальний супровід», «Психологія девіантної поведінки», «Юридична психологія з проведенням судово-психологічної експертизи» для студентів освітнього ступеню бакалавр, які навчаються за спеціальністю психологія та соціальна робота.Документ Фактори професійного вигорання військовослужбовців під час участі у бойових діях(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Мартинова А.С.Кваліфікаційна робота здобувачки 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена питанню впливу факторів професійного вигорання військовослужбовців під час участі у бойових діях. Розкрито психологічні особливості факторів професійного вигорання військовослужбовців під час участі у бойових діях за допомогою психодіагностичного апарату. Досліджено той факт, що що основна частка респондентів мають схильність до професійного вигорання. Проведено кореляційний аналіз для визначення взаємозв’язків між факторами професійного вигорання військовослужбовців під час участі у бойових діях. Основні показники професійного вигорання кореляють з показниками “Смисложиттєвих організацій”, тому можна стверджувати те, що було надано коректно психодіагностичний апарат для дослідження. Так, емоційне виснаження негативно сказується при складанні цілей в житті (r=-0,988, p<0,01), на процес (r=-0,817, p<0,01), а найголовніше — на результат життя (r=-0,781, p<0,05), при цьому особистість перестає вбачати сенс в собі (r=-0,910, p<0,01) та в житті (r=-0,916, p<0,01). “Деперсоналізація” в свою чергу негативно впливає на процес (r=-0,911, p<0,01), результат життя (r=-0,819, p<0,01), і відповідно на відчуття себе як повноцінної особистості (r=-1,000, p<0,01). Така ж ситуація просліджується і з “Редукцією особистих досягнень”. Апробовано програму психолого-організаційних умов профілактики та подолання професійного вигорання військовослужбовців під час участі у бойових діях. Після проведення останнього, визначено позитивну динаміку у експериментальній групі всі показники професійного вигорання знаходяться на низькому рівні (70-75%), на високому у 10% відмічається тільки показник “деперсоналізації”. З контрольною групою все навпаки (високий рівень останніх визначається у 40-60% роспондентів). Це можна підтвердити за допомогою статистичних методів, визначивши критерій Стьюдента (t-критерій Стьюдента 1,39, p<0,05), тобто розбіжності між групами є достовірними. Практична значущість роботи визначається тим, що отримані нами результати можуть бути використані у практиці індивідуального консультування та психотерапії, при розробці корпоративних тренінгів та коуч-сесій.Документ Вплив self-compassion на рівень тривожності особистості(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Мануілова А.А.Кваліфікаційна робота присвячена питанню впливу self-compassion на рівень тривожності особистості, яка є актуальною на даний момент. Розкрито психологічні особливості прояву тривожності під впливом факторів self-compassion за допомогою психодіагностичного апарату. Досліджено той факт, що більшість респондентів мають високий рівень тривожності на фоні основних компонентів здатності до самоспівчуття. За результатами кореляційного аналізу виявлено та підтверджено, що складова Self-compassion Scale впливають на рівень тривожності особистості та навпаки. Так, при підвищенні рівня самодоброти спостерігається зиження рівня тривожності (r=-1,000, p<0,01). При цьому, при підвищенні рівня самоосуду рівень тривожністі, в свою чергу, теж має тенденцію до підвищення (r=0,987, p<0,01). Така сама ситуація з ізоляцією (r=0,923, p<0,01) та надмірною ідентифікацією (r=0,891, p<0,01). Дані підтверджено визначенням кореляційного зв’язку між результатами тесту за шкалою оцінки ступеня тяжкості генералізованого тривожного розладу (GAD-7) та методики діагностики за Self-compassion Scale. Апробовано міні-тренінг “Профілактика та подолання тривожності залежно від факторів self-compassion”. Після проведення останнього, визначено позитивну динаміку, а саме: самодоброта, людяність на високому рівні у 60-80% респондентів; самоосуд, ізоляція на низькому рівні спостерігається у 50-60%, що на відміну від контрольної групи, у яких самодоброта та людяність на низькому рівні у 50-70%, самоосуд та ізоляція на високому рівні у 40%. Це можна підтвердити за допомогою статистичних методів: визначивши критерій Стьюдента (t-критерій Стьюдента 1,39, p<0,05), тобто розбіжності між групами є достовірними. Практична значущість роботи визначається тим, що отримані нами результати можуть бути використані у практиці індивідуального консультування та психотерапії, при розробці індивідуальних та групових тренінгів.Документ Cтиль батьківської поведінки як чинник виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Маджар Ю. Є.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі вивчення стилю батьківської поведінки як чинника виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці. Стрес є невід’ємною частиною сьогодення. Але особливої актуальності вивчення проблематика стресу набуває у складних життєвих обставинах, в яких перебуває наша країна в умовах воєнного стану. Внаслідок воєнних дій умови надзвичайної ситуації перетворилися на умови повсякденного життя для пересічних громадян: як дорослих, так і дітей. Тривалий час люди знаходилися і продовжують знаходитися в стані фізичної та емоційної напруги. Руйнування, насильство, втрата помешкання, вимушене переселення викликають певний спектр негативних емоцій. Страх, тривога, заціпеніння, апатія – це не повний перелік того, що відчувають люди, які мають власний досвід переживання воєнного конфлікту. Через такі переживання люди втрачають відчуття оптимізму та все більше стають вразливими до стресу та фрустрації. Визначено, що підлітковий вік характеризується емоційною вразливістю, нестабільністю і, значною мірою, залежить від впливу соціального оточення. Саме стиль батьківської поведінки найбільшим чином впливає на емоційну стійкість підлітків, їх впевненість у собі та в нормі формує у них механізми подолання стресових станів, забезпечуючи успішність їх соціалізації і збереження психічного й фізичного здоров’я. Тобто, саме стиль батьківської поведінки можна визначити як важливий чинник виникнення або, навпаки, профілактики чи успішного подолання стресових станів. Визначено поняття хронічного стресу як наявного інтенсивного постійного чи тривалого морального навантаження на людину, в результаті якого її нервово-психологічний стан є надзвичайно напруженим. Були визначені два види джерел виникнення хронічного стресу: тривала зовнішня стресова ситуація, яка виникає внаслідок частого переживання стану тривоги, та внутрішнє джерело – психологічні й психофізіологічні причини, зокрема, наявність певної психічної травми. За результатами опитування підлітків можна констатувати високий рівень стресу у половини досліджуваних, що свідчить про стан дезадаптації і психічного дискомфорту, та достатньо високі показники ситуативної та особистісної тривожності у підлітків. У дослідженні батьківського ставлення було виявлено, що половина досліджуваних підлітків оцінюють образ батька на позиціях сили та авторитаризму. Найвищий показник отриманий за шкалою автономність – підлітки не відчувають підтримки з боку батька, ніколи не відчувають з його боку зацікавленості своїми проблемами; батько ніколи їх не хвалить, він байдужий до них. При цьому, третина досліджуваних відмітили наявність позитивного і зацікавленого ставлення з боку матері. За результатами статистичного аналізу було виявлено, що чим більше сформована довіра та батько проводить достатньо часу у спілкуванні з дитиною, тим менше підлітки відчуває нервово-психологічної напруги, занепокоєння і хвилювання, є менш тривожними і не схильні сприймати ситуації життя як загрозливі та небезпечні. З іншого боку, чим більше ворожості та відкритої агресії відчуває підліток з боку батька, тим більше це породжує переживання напруги, надмірного хвилювання та тривоги, і в цілому сприйняття світу як загрозливого та небезпечного. Щодо материнського ставлення було виявлено, якщо підліток відчуває нестабільність та непослідовність дій та вимог з боку матері, це зумовлює більш високі показники нервово-психічної напруги, прояви занепокоєння та хвилювання, більшість ситуацій та подій будуть сприйматися ними як загрозливі та небезпечні. У виявленні зв’язків між батьківським ставленням та стратегіями копінг поведінки було визначено, шо найбільш значущим для формування адаптивних видів копінг-поведінки є позитивне ставлення до підлітка з боку батька. Директивність, а саме наявність контролю у взаємодії з підлітком буде сприяти розвитку адаптивного поведінкового копінгу, а вороже ставлення до дитини з боку батька буде спряти формуванню неадаптивних поведінкових стратегій як уникання і пасивність, та позбавляти підлітків можливості спрямовувати ресурси на вирішення проблеми. Байдуже та непослідовне ставлення з боку батька також пов’язано із використанням неадаптивних емоційних та когнітивних стратегій, а саме формує у підлітка агресивні форми долання складних ситуацій, схильності до самозвинувачення, а також переживання розгубленості, покірності і ігнорування. В контексті материнського ставлення було виявлено, що мама відіграє більш значущу роль у формуванні стратегій подолання складних життєвих ситуацій. Чим більше мама включена у взаємодію з дитиною, тим більше підліток спрямований на вирішення проблемних ситуацій, конструктивний прояв емоцій та оптимізму, та проявляє готовність до співпраці у подоланні труднощів. Прояв директивного ставлення в більшій мірі сприяє формуванню всіх форм поведінкового копінгу від готовності до співпраці до уникання будь якої взаємодії. Вороже, автономне або непослідовне ставлення з боку матері буде зумовлювати формування емоційних форм копінг поведінки, від вибіркового прояву емоційних переживання до їх повного заперечення, формування покірності та самозвинувачення при виникненні труднощів. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані: науковцями – для подальшого вивчення взаємозв’язку між стилем батьківської поведінки та переживанням стресу у підлітків; співробітниками психологічної служби освітніх закладів та соціальних установ – для розробки програм психологічного супроводу сім’ї та підлітків у подоланні переживання ними хронічного стресу; широким колом спеціалістів – при розв’язанні проблем підтримки підлітків у сучасних реаліях.Документ Арттерапія як інструмент психосоціальної підтримки дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Лафазан І.Г.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі арттерапія як інструмент психосоціальної підтримки дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту. У кваліфікаційній роботі теоретично зазначено, що психосоціальна підтримка спрямована на зміцнення дитячих захисних механізмів та зменшення стресових реакцій, які розвинулися через минулі або поточні стресори в їхньому житті. Встановлено, що специфіка індивідуальної роботи з дітьми залежить від їхнього віку. З’ясовано, що включає в себе емоційне реагування дітей на стрес. Досліджено теоретичні засади соціально-психологічної підтримки дітей в умовах збройного конфлікту. Проведено дослідження рівня тривоги у двох подібних групах дітей раннього підліткового віку. Розроблено та впроваджено тренінг з арттерапії для зниження тривоги у дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту. Тренінг спрямований на актуалізацію можливостей і резервів особистості щодо подолання факторів війни та створення внутрішніх можливостей для подальшого самовдосконалення. Така допомога передбачає психологічну підтримку як розвиток здатності актуалізувати свої можливості щодо подолання травматичних впливів; психологічну профілактику як заходи щодо зміцнення і розвитку психічного здоров’я особистості на перспективних етапах переживання військової психотравми. Розроблений тренінг з застосуванням арттерапевтичних технік дозволяє знизити рівень тривоги за допомогою творчості. Після впровадження арттерапевтичного тренінгу було проведено контрольний етап дослідження. В ході дослідження був використаний аналогічний констатувальному етапу дослідження комплекс психодіагностичних методик. На контрольному етапі було виявлено значущі розбіжності показників після проведення корекційного тренінгу, а саме: Дослідження оцінки впливу травматичної події на дітей за допомогою методики Модифікована шкала оцінки впливу травматичної події для дітей «CRIES-8» на контрольному етапі дало змогу отримати наступні результати: в ЕГ на контрольному етапі спостерігаємо зменшення кількості дітей з високим ступенем впливу травматичної події (-20%), зменшення кількості дітей з середнім ступенем (-20%), та зростання кількості дітей, які продемонстрували мінімальний ступінь відгуку на травматичну подію (+40%). В КГ відмічаються назначні зміни, а саме зменшення кількості распондентів з високим ступенем відгуку на травматичну подію (-6,6%) та зростання кількості дітей в середньому ступені (+6,6%). Застосування «Особистісної шкали прояву тривоги» Дж. Тейлора на контрольному етапі експериментального дослідження дало змогу отримати наступні результати: в ЕГ на контрольному етапі не було виявлено дітей з високим рівнем прояву тривоги, тоді як на констатувальному етапі цей показник становив 13,3%. Зменшилася кількість дітей, які продемонстрували рівень тривоги вище середнього (з тенденцією до високого) (-20%), зросла кількість дітей з рівнем тривоги нижче середнього (з тенденцією до низького) (+13,3%) та зросла кількість дітей, які продемонстрували низький рівень тривоги (-20%). В КГ на контрольному етапі суттєвих змін виявлено не було: спостерігаємо зменшення кількості респондентів з рівнем нижче середнього (з тенденцією до низького) (-6,7%) та відмічається зростання кількості дітей з середнім рівнем прояву тривоги (+6,7%). За результатами багатошкального опитувальника дитячої тривожності (БОДТ) було з’ясовано рівень тривожності в обох групах респондентів на контрольному етапі експериментального дослідження: в ЕГ відмічається позитивна динаміка за всіма шкалами, в КГ – суттєвих змін не зафіксовано. Отримані результати на контрольному етапі дослідження підтверджують висунуту гіпотезу: запропонований тренінг з арттерапії для зниження тривоги дітей раннього підліткового віку характеризується високою мірою ефективності. Перспектива подальшого дослідження полягає в організації комплексного та системного впливу засобів арттерапії у процесі навчання та виховання дітей різного віку в умовах збройного конфлікту.Документ Психологічні чинники, що сприяють прийняттю рішення стати власником собаки(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Лазько Т. Ю.У роботі проведене теоретичне обґрунтування змісту і причин та емпіричне дослідження психологічних чинників, що впливають на прийняття рішення стати власником собаки. З’ясовані особливості взаємостосунків між власниками та собаками. Визначено, що собаки впливають на психічне благополуччя людини, підвищують якість її життя, сприяють покращенню здоров’я, соціалізації, унормуванню емоційно-вольової сфери, підвищенню фізичної активності. Собаки схильні формувати тривалі прихильні зв’язки зі своїми опікунами, які прирівнюють до стосунків прихильності між немовлям і матір’ю, а у дорослому віці – до людської дружби. Акцентовано, що процес прийняття рішення стати власником собаки може складатися з таких етапів, як-от: (1) рішення придбати собаку; (2) рішення про те, який тип собаки придбати; (3) рішення про те, яку собаку конкретно взяти; і (4) рішення щодо джерела придбання собаки. Процес прийняття рішення стати власником собаки може бути як усвідомленим, так і несвідомим, він корелює з віком, статтю та життєвим досвідом людини, соціально-економічними обставинами її життя, ціннісними настановами. За результатами емпіричного вивчення загального ставлення власників собак до домашніх тварин, їх характерологічних рис, соціально-економічних, культурних і демографічних характеристик, ступеня мотивації у рішенні стати власником собаки та особливостей проходження цього процесу підтверджено висунуту концептуальну гіпотезу про те, що прийняття рішення стати власником собаки є складним багаторівневим та полімотивованим процесом, зумовлений певними соціально-психологічними чинниками. Отримані результати вможливили розроблення психолого-педагогічних рекомендацій щодо оптимізації й формування усвідомленого ставлення у прийнятті рішення стати власником собаки, а також психолого-просвітницької програми «Відповідальне володіння собакою: Шлях до усвідомленого вибору» (4 тижня). Матеріали дослідження можуть бути використані в практиці психологічних консультацій, бути корисними для Кінологічної спілки України, заводчиків, працівників закладів медичної та соціальної реабілітації, волонтерських організацій та пересічних громадян.Документ Психологічні особливості перебігу екзистенційної кризи у ВПО під час війни(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Кушнір К.Ю.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі психологічних особливостей перебігу екзистенційної кризи у ВПО під час війни. У роботі здійснено теоретичний аналіз наукових праць, що стосуються проблематики дослідження кризових станів та екзистенційної кризи і її проявів зокрема. Особливий акцент робиться на особливостях прояву екзистенційної кризи у ВПО. Достатня увага приділяється також визначенню практичних рекомендацій з подолання екзистенційної кризи у ВПО. Визначено категорійний апарат дослідження, проведено аналіз понять «криза», «екзистенційна криза». Установлено ситуації, що призводять до появи кризи в житті особистості. Установлено ступені проявів ознак кризи у особистості з поділом їх на поверхову, поглиблену та глибинну кризи. Визначено чинники, що впливають на глибину переживання кризи особистістю. Систематизовано екзистенційні кризи особистості на наступні види: криза безглузглуздості, криза смислоутрати, криза неопитмального сенсу життя. Установлено, що першопричинию виникнення екзистенційної кризи у особистості можна вважати її зіткнення з певною проблемною ситуацією, яка виходить за межі звичних сенсів буття. З’ясовано, що екзистенційна криза – це переломний момент у житті особистості, коли старі схеми існування стають неактуальними, а замість них народжуються нові. Вона стає потенційним засобом формування нового власного життєвого задуму у ситуації вибору найбільш простого способу реалізації життєвих планів. У процесі дослідження психологічних особливостей проявів ознак екзистенційної кризи у ВПО установлено, що ВПО однозначно потребують якісної психологічної допомоги для адаптації у нових умовах існування, оскільки їх психологічний стан сповнений тривожністю, переживаннями, негативними емоційними впливами тощо. У всіх без виключення ВПО діагностується психологічна травма. Для визначення психологічних особливостей проявів екзистенційної кризи у ВПО та знаходження відмінностей їх проявів порівняно з не ВПО сформовано методичний інструментарій з наступних методик: шкала екзистенції А. Ленгле та К. Орглера (в адаптації С. Кривцової); Тест екзистенційних мотивацій (в адаптації В. Шумського); Тест смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва. За результатами дослідження підтверджено концептуальну гіпотезу дослідження, яка полягає в тому, що екзистенційна криза для ВПО під час російсько-української війни має більш виражений характер проявів, ніж для решти популяції. З урахуванням отриманих результатів дослідження розроблено комплексну програму психологічної допомоги ВПО у подоланні наслідків впливу екзистенційної кризи. В межах зазначеної програми запропоновано використати оптимальний варіант терапії – когнітивно-поведінкову терапію (КПТ).Документ Психологічні аспекти переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Куніцина А.Р.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі психологічних аспектів переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки. У кваліфікаційній роботі розглянуто психологічні аспекти переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки. Розвиток особистості в цьому періоді визначається не лише біологічними змінами, але й соціальними та психологічними факторами. З’ясовано, що специфіка переходу від дитинства до підліткового віку створює нові виклики для як дітей, так і їхніх батьків. Зазначено, що гіперконтроль з боку батьків, включаючи надмірне втручання в організацію та управління поведінкою підлітка, може створювати перешкоди для його дорослішання та обмежувати розвиток особистісної автономії, заважаючи формуванню навичок самостійності та прийняттю власних рішень. Проаналізовано психологічні зміни, що відбуваються у підлітків, такі як самовизначення, формування ідентичності та стосунки з ровесниками. Особлива увага приділяється взаємодії підлітків із батьками, враховуючи роль батьків у формуванні психічного благополуччя та соціального розвитку підлітка. Встановлено, що для підтримки здорового розвитку підлітка важливо забезпечити баланс між підтримкою та дозволом для самостійності, стимулювати його власну ініціативу та відповідальність. Забезпечення цього балансу є важливим елементом створення сприятливого середовища для здорового розвитку підлітка. Встановлено, що краще розуміння психологічних аспектів переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки може служити основою для розробки ефективних психологічних підходів до супроводу підлітків та підтримки батьків у цьому складному періоді розвитку дитини. Підтверджено, що активне втручання батьків у життя підлітка, яке виражається в гіперконтролі, намаганні організувати та керувати його поведінкою, а також у бажанні захистити від труднощів та обмежити його самостійність, становить перешкоду для розвитку підлітка та процесу дорослішанняДокумент Батьківське виховання як чинник становлення особистісного потенціалу підлітка(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Куліков В.І.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі батьківського виховання як чинника становлення особистісного потенціалу підлітків. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано батьківське виховання як чинник становлення особистісного потенціалу підлітків. У роботі здійснено узагальнення теоретичних та емпіричних результатів дослідження проблеми стилю батьківського виховання та особистісного потенціалу підлітків, що дають підстави зробити такі висновки. Особистісний потенціал визначається як внутрішньо інтегрована сукупність психологічних здібностей і властивостей, що зумовлює здатність людини до самодетермінації і саморегуляції, до діяльності відповідно до власного цілепокладання. Це є здатністю людини проявляти себе як особистість і виступати автономним суб’єктом своєї активності, цілеспрямовано впливати на довкілля, виявляючи стійкість та гнучкість до внутрішніх і зовнішніх змін ситуації. Теоретично обґрунтовано, що особистісний потенціал підлітків складається з таких компонентів: самодетермінація, інтернальний локус контролю, автономний локус каузальності, смисложиттєві орієнтації, життєстійкість, толерантність до невизначеності, високий рівень розвитку «Его», особистісна зрілість. Емпіричним шляхом визначено та описано шість типів розвитку особистісного потенціалу в підлітковому віці: дезадаптивний — характеризується найнижчим рівнем розвитку «Его», екстернальним локусом контролю, відсутністю внутрішньої мотивації, власних або перейнятих ззовні смисложиттєвих орієнтацій, низькою задоволеністю життям; автономний – є найбільш благополучним, визначається найвищим рівнем особистісного розвитку, загальної інтернальності, інтернальності в сфері досягнень і невдач, смисложиттєвих орієнтацій і задоволеності життям; інтерналізований – схожий на автономний, за винятком дуже низького автономного локусу каузальності; імпульсивний – характеризується високими значеннями індикаторів імпульсивної стадії особистісного розвитку, низьким рівнем сформованості смисложиттєвих орієнтацій, задоволеності життям, загальної інтернальності, а також інтернальності у сфері досягнень і невдач, і водночас, високим рівнем автономної каузальної орієнтації; детермінований – відзначається підвищеним зовнішнім та безособовим локусом каузальності на тлі інших показників, які є досить низькими; відчужений – характеризується середнім рівнем розвитку «Его», внутрішнього локусу контролю, у тому числі у сферах досягнень і невдач, вищими за середні показниками смисложиттєвих орієнтацій та загальної життєстійкості. Емпірично визначено стратегії батьківського виховання, які сприяють розвитку особистісного потенціалу підлітків: надмірність обов’язків, мінімальність санкцій та заборон. Стратегіями, які не сприяють розвитку особистісного потенціалу виявилися: гіперпротекція і гіпопротекція, надмірність заборон і санкцій, недостатність обов’язків, потурання потребам підлітка, наділення дитячими якостями, розширення сфери батьківських почуттів і їх нерозвиненість, виховна невпевненість, нестійкість стилю виховання, фобія втрати дитини, проекція власних негативних рис на підлітка, наділення чоловічими властивостями, витіснення конфлікту між батьками у сферу виховання.