2023-2024 н.р.
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд 2023-2024 н.р. за Назва
Зараз показуємо 1 - 20 з 34
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Cтиль батьківської поведінки як чинник виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Маджар Ю. Є.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі вивчення стилю батьківської поведінки як чинника виникнення і подолання хронічного стресу у підлітковому віці. Стрес є невід’ємною частиною сьогодення. Але особливої актуальності вивчення проблематика стресу набуває у складних життєвих обставинах, в яких перебуває наша країна в умовах воєнного стану. Внаслідок воєнних дій умови надзвичайної ситуації перетворилися на умови повсякденного життя для пересічних громадян: як дорослих, так і дітей. Тривалий час люди знаходилися і продовжують знаходитися в стані фізичної та емоційної напруги. Руйнування, насильство, втрата помешкання, вимушене переселення викликають певний спектр негативних емоцій. Страх, тривога, заціпеніння, апатія – це не повний перелік того, що відчувають люди, які мають власний досвід переживання воєнного конфлікту. Через такі переживання люди втрачають відчуття оптимізму та все більше стають вразливими до стресу та фрустрації. Визначено, що підлітковий вік характеризується емоційною вразливістю, нестабільністю і, значною мірою, залежить від впливу соціального оточення. Саме стиль батьківської поведінки найбільшим чином впливає на емоційну стійкість підлітків, їх впевненість у собі та в нормі формує у них механізми подолання стресових станів, забезпечуючи успішність їх соціалізації і збереження психічного й фізичного здоров’я. Тобто, саме стиль батьківської поведінки можна визначити як важливий чинник виникнення або, навпаки, профілактики чи успішного подолання стресових станів. Визначено поняття хронічного стресу як наявного інтенсивного постійного чи тривалого морального навантаження на людину, в результаті якого її нервово-психологічний стан є надзвичайно напруженим. Були визначені два види джерел виникнення хронічного стресу: тривала зовнішня стресова ситуація, яка виникає внаслідок частого переживання стану тривоги, та внутрішнє джерело – психологічні й психофізіологічні причини, зокрема, наявність певної психічної травми. За результатами опитування підлітків можна констатувати високий рівень стресу у половини досліджуваних, що свідчить про стан дезадаптації і психічного дискомфорту, та достатньо високі показники ситуативної та особистісної тривожності у підлітків. У дослідженні батьківського ставлення було виявлено, що половина досліджуваних підлітків оцінюють образ батька на позиціях сили та авторитаризму. Найвищий показник отриманий за шкалою автономність – підлітки не відчувають підтримки з боку батька, ніколи не відчувають з його боку зацікавленості своїми проблемами; батько ніколи їх не хвалить, він байдужий до них. При цьому, третина досліджуваних відмітили наявність позитивного і зацікавленого ставлення з боку матері. За результатами статистичного аналізу було виявлено, що чим більше сформована довіра та батько проводить достатньо часу у спілкуванні з дитиною, тим менше підлітки відчуває нервово-психологічної напруги, занепокоєння і хвилювання, є менш тривожними і не схильні сприймати ситуації життя як загрозливі та небезпечні. З іншого боку, чим більше ворожості та відкритої агресії відчуває підліток з боку батька, тим більше це породжує переживання напруги, надмірного хвилювання та тривоги, і в цілому сприйняття світу як загрозливого та небезпечного. Щодо материнського ставлення було виявлено, якщо підліток відчуває нестабільність та непослідовність дій та вимог з боку матері, це зумовлює більш високі показники нервово-психічної напруги, прояви занепокоєння та хвилювання, більшість ситуацій та подій будуть сприйматися ними як загрозливі та небезпечні. У виявленні зв’язків між батьківським ставленням та стратегіями копінг поведінки було визначено, шо найбільш значущим для формування адаптивних видів копінг-поведінки є позитивне ставлення до підлітка з боку батька. Директивність, а саме наявність контролю у взаємодії з підлітком буде сприяти розвитку адаптивного поведінкового копінгу, а вороже ставлення до дитини з боку батька буде спряти формуванню неадаптивних поведінкових стратегій як уникання і пасивність, та позбавляти підлітків можливості спрямовувати ресурси на вирішення проблеми. Байдуже та непослідовне ставлення з боку батька також пов’язано із використанням неадаптивних емоційних та когнітивних стратегій, а саме формує у підлітка агресивні форми долання складних ситуацій, схильності до самозвинувачення, а також переживання розгубленості, покірності і ігнорування. В контексті материнського ставлення було виявлено, що мама відіграє більш значущу роль у формуванні стратегій подолання складних життєвих ситуацій. Чим більше мама включена у взаємодію з дитиною, тим більше підліток спрямований на вирішення проблемних ситуацій, конструктивний прояв емоцій та оптимізму, та проявляє готовність до співпраці у подоланні труднощів. Прояв директивного ставлення в більшій мірі сприяє формуванню всіх форм поведінкового копінгу від готовності до співпраці до уникання будь якої взаємодії. Вороже, автономне або непослідовне ставлення з боку матері буде зумовлювати формування емоційних форм копінг поведінки, від вибіркового прояву емоційних переживання до їх повного заперечення, формування покірності та самозвинувачення при виникненні труднощів. Практична значущість полягає в тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані: науковцями – для подальшого вивчення взаємозв’язку між стилем батьківської поведінки та переживанням стресу у підлітків; співробітниками психологічної служби освітніх закладів та соціальних установ – для розробки програм психологічного супроводу сім’ї та підлітків у подоланні переживання ними хронічного стресу; широким колом спеціалістів – при розв’язанні проблем підтримки підлітків у сучасних реаліях.Документ Арттерапія як інструмент психосоціальної підтримки дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Лафазан І.Г.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі арттерапія як інструмент психосоціальної підтримки дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту. У кваліфікаційній роботі теоретично зазначено, що психосоціальна підтримка спрямована на зміцнення дитячих захисних механізмів та зменшення стресових реакцій, які розвинулися через минулі або поточні стресори в їхньому житті. Встановлено, що специфіка індивідуальної роботи з дітьми залежить від їхнього віку. З’ясовано, що включає в себе емоційне реагування дітей на стрес. Досліджено теоретичні засади соціально-психологічної підтримки дітей в умовах збройного конфлікту. Проведено дослідження рівня тривоги у двох подібних групах дітей раннього підліткового віку. Розроблено та впроваджено тренінг з арттерапії для зниження тривоги у дітей раннього підліткового віку в умовах збройного конфлікту. Тренінг спрямований на актуалізацію можливостей і резервів особистості щодо подолання факторів війни та створення внутрішніх можливостей для подальшого самовдосконалення. Така допомога передбачає психологічну підтримку як розвиток здатності актуалізувати свої можливості щодо подолання травматичних впливів; психологічну профілактику як заходи щодо зміцнення і розвитку психічного здоров’я особистості на перспективних етапах переживання військової психотравми. Розроблений тренінг з застосуванням арттерапевтичних технік дозволяє знизити рівень тривоги за допомогою творчості. Після впровадження арттерапевтичного тренінгу було проведено контрольний етап дослідження. В ході дослідження був використаний аналогічний констатувальному етапу дослідження комплекс психодіагностичних методик. На контрольному етапі було виявлено значущі розбіжності показників після проведення корекційного тренінгу, а саме: Дослідження оцінки впливу травматичної події на дітей за допомогою методики Модифікована шкала оцінки впливу травматичної події для дітей «CRIES-8» на контрольному етапі дало змогу отримати наступні результати: в ЕГ на контрольному етапі спостерігаємо зменшення кількості дітей з високим ступенем впливу травматичної події (-20%), зменшення кількості дітей з середнім ступенем (-20%), та зростання кількості дітей, які продемонстрували мінімальний ступінь відгуку на травматичну подію (+40%). В КГ відмічаються назначні зміни, а саме зменшення кількості распондентів з високим ступенем відгуку на травматичну подію (-6,6%) та зростання кількості дітей в середньому ступені (+6,6%). Застосування «Особистісної шкали прояву тривоги» Дж. Тейлора на контрольному етапі експериментального дослідження дало змогу отримати наступні результати: в ЕГ на контрольному етапі не було виявлено дітей з високим рівнем прояву тривоги, тоді як на констатувальному етапі цей показник становив 13,3%. Зменшилася кількість дітей, які продемонстрували рівень тривоги вище середнього (з тенденцією до високого) (-20%), зросла кількість дітей з рівнем тривоги нижче середнього (з тенденцією до низького) (+13,3%) та зросла кількість дітей, які продемонстрували низький рівень тривоги (-20%). В КГ на контрольному етапі суттєвих змін виявлено не було: спостерігаємо зменшення кількості респондентів з рівнем нижче середнього (з тенденцією до низького) (-6,7%) та відмічається зростання кількості дітей з середнім рівнем прояву тривоги (+6,7%). За результатами багатошкального опитувальника дитячої тривожності (БОДТ) було з’ясовано рівень тривожності в обох групах респондентів на контрольному етапі експериментального дослідження: в ЕГ відмічається позитивна динаміка за всіма шкалами, в КГ – суттєвих змін не зафіксовано. Отримані результати на контрольному етапі дослідження підтверджують висунуту гіпотезу: запропонований тренінг з арттерапії для зниження тривоги дітей раннього підліткового віку характеризується високою мірою ефективності. Перспектива подальшого дослідження полягає в організації комплексного та системного впливу засобів арттерапії у процесі навчання та виховання дітей різного віку в умовах збройного конфлікту.Документ Батьківське виховання як чинник становлення особистісного потенціалу підлітка(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Куліков В.І.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі батьківського виховання як чинника становлення особистісного потенціалу підлітків. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано батьківське виховання як чинник становлення особистісного потенціалу підлітків. У роботі здійснено узагальнення теоретичних та емпіричних результатів дослідження проблеми стилю батьківського виховання та особистісного потенціалу підлітків, що дають підстави зробити такі висновки. Особистісний потенціал визначається як внутрішньо інтегрована сукупність психологічних здібностей і властивостей, що зумовлює здатність людини до самодетермінації і саморегуляції, до діяльності відповідно до власного цілепокладання. Це є здатністю людини проявляти себе як особистість і виступати автономним суб’єктом своєї активності, цілеспрямовано впливати на довкілля, виявляючи стійкість та гнучкість до внутрішніх і зовнішніх змін ситуації. Теоретично обґрунтовано, що особистісний потенціал підлітків складається з таких компонентів: самодетермінація, інтернальний локус контролю, автономний локус каузальності, смисложиттєві орієнтації, життєстійкість, толерантність до невизначеності, високий рівень розвитку «Его», особистісна зрілість. Емпіричним шляхом визначено та описано шість типів розвитку особистісного потенціалу в підлітковому віці: дезадаптивний — характеризується найнижчим рівнем розвитку «Его», екстернальним локусом контролю, відсутністю внутрішньої мотивації, власних або перейнятих ззовні смисложиттєвих орієнтацій, низькою задоволеністю життям; автономний – є найбільш благополучним, визначається найвищим рівнем особистісного розвитку, загальної інтернальності, інтернальності в сфері досягнень і невдач, смисложиттєвих орієнтацій і задоволеності життям; інтерналізований – схожий на автономний, за винятком дуже низького автономного локусу каузальності; імпульсивний – характеризується високими значеннями індикаторів імпульсивної стадії особистісного розвитку, низьким рівнем сформованості смисложиттєвих орієнтацій, задоволеності життям, загальної інтернальності, а також інтернальності у сфері досягнень і невдач, і водночас, високим рівнем автономної каузальної орієнтації; детермінований – відзначається підвищеним зовнішнім та безособовим локусом каузальності на тлі інших показників, які є досить низькими; відчужений – характеризується середнім рівнем розвитку «Его», внутрішнього локусу контролю, у тому числі у сферах досягнень і невдач, вищими за середні показниками смисложиттєвих орієнтацій та загальної життєстійкості. Емпірично визначено стратегії батьківського виховання, які сприяють розвитку особистісного потенціалу підлітків: надмірність обов’язків, мінімальність санкцій та заборон. Стратегіями, які не сприяють розвитку особистісного потенціалу виявилися: гіперпротекція і гіпопротекція, надмірність заборон і санкцій, недостатність обов’язків, потурання потребам підлітка, наділення дитячими якостями, розширення сфери батьківських почуттів і їх нерозвиненість, виховна невпевненість, нестійкість стилю виховання, фобія втрати дитини, проекція власних негативних рис на підлітка, наділення чоловічими властивостями, витіснення конфлікту між батьками у сферу виховання.Документ Взаємозв’язок між проявом тривоги та страхами із соматичними змінами в українських жінок(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Бойкова І.М.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі взаємозв’язку між проявами тривоги та страхами із соматичними змінами в українських жінок. У теоретичному розділі з’ясовано, що у жінок прояви емоцій, емоційного інтелекту та алекситимії у порівнянні із чоловіками, більш яскравіші. Жінки частіше за чоловіків проявляють свої емоції відкрито, в той час коли чоловіки більше стримані у прояві емоцій. Жінки, також, частіше за чоловіків мають високий рівень алекситимії, що може сформуватися у будь-якому віці і мати різні причини її виникнення. Зазначено, що жінки частіше ніж чоловіки мають прояви тривоги та страхів. Визначено, що тривога може бути різної сили прояву. Розглянуто типи тривожних розладів, які зустрічаються найчастіше на сьогодні. Відзначено, що до різних типів тривожних розладів дуже часто в симптомах зазначені різні страхи та фобії. Страхи, в свою чергу, теж поділяють за силою та частотою прояву. Кількість фобій має великий перелік. Встановлено, що найкращий спосіб подолати тривогу та страхи це психотерапія поєднана із фармакотерапією. Такий комплексний підхід показує найкращий результат. Визначено, що зниження рівня тривоги та страхів можна досягти різними психотерапевтичними методами. Найкращі результати були досягнуті завдяки когнітивно-поведінковій та тілесній терапіями. Встановлено, що рівень тривоги буде мати більший вплив на соматичний стан жінок ніж рівень страху. В результаті розрахунку було встановлено вищий кореляційний зв'язок між рівнем тривоги та соматичними проявами та соматизацією чим між страхами та соматичними проявами і соматизацією. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці психотерапевтичної програми для жінок із високим рівнем алекситимії, тривоги та страхів для зниження, запобігання соматичних проявів та безпосередній апробації цієї програми на досліджуваних. Отримані результати можна буде використати для розробки індивідуальних або групових терапевтичних програм, які допоможуть попередити або полегшити прояви тривоги і страхів у жінок, що в подальшому допоможе запобігти руйнівного впливу на соматичний стан.Документ Вплив self-compassion на рівень тривожності особистості(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Мануілова А.А.Кваліфікаційна робота присвячена питанню впливу self-compassion на рівень тривожності особистості, яка є актуальною на даний момент. Розкрито психологічні особливості прояву тривожності під впливом факторів self-compassion за допомогою психодіагностичного апарату. Досліджено той факт, що більшість респондентів мають високий рівень тривожності на фоні основних компонентів здатності до самоспівчуття. За результатами кореляційного аналізу виявлено та підтверджено, що складова Self-compassion Scale впливають на рівень тривожності особистості та навпаки. Так, при підвищенні рівня самодоброти спостерігається зиження рівня тривожності (r=-1,000, p<0,01). При цьому, при підвищенні рівня самоосуду рівень тривожністі, в свою чергу, теж має тенденцію до підвищення (r=0,987, p<0,01). Така сама ситуація з ізоляцією (r=0,923, p<0,01) та надмірною ідентифікацією (r=0,891, p<0,01). Дані підтверджено визначенням кореляційного зв’язку між результатами тесту за шкалою оцінки ступеня тяжкості генералізованого тривожного розладу (GAD-7) та методики діагностики за Self-compassion Scale. Апробовано міні-тренінг “Профілактика та подолання тривожності залежно від факторів self-compassion”. Після проведення останнього, визначено позитивну динаміку, а саме: самодоброта, людяність на високому рівні у 60-80% респондентів; самоосуд, ізоляція на низькому рівні спостерігається у 50-60%, що на відміну від контрольної групи, у яких самодоброта та людяність на низькому рівні у 50-70%, самоосуд та ізоляція на високому рівні у 40%. Це можна підтвердити за допомогою статистичних методів: визначивши критерій Стьюдента (t-критерій Стьюдента 1,39, p<0,05), тобто розбіжності між групами є достовірними. Практична значущість роботи визначається тим, що отримані нами результати можуть бути використані у практиці індивідуального консультування та психотерапії, при розробці індивідуальних та групових тренінгів.Документ Вплив сім’ї на розвиток батьківської ідентичності чоловіка(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Агаян К.В.Кваліфікаційна робота присвячена розв’язанню важливої психолого-педагогічної проблеми – пошуку шляхів оптимізації процесу розвитку батьківської ідентичності чоловіка. У роботі обґрунтовано, що батьківська ідентичність чоловіка є усвідомленням чоловіком соціальної ролі батька, прийняття себе батьком, відчуття повної тотожності собі в цьому й відповідність поведінки внутрішній моделі батька. Установлено, що батьківська ідентичність є складним психолого-педагогічним феноменом і містить когнітивний (усвідомлення чоловіком соціальної ролі батька), емоційний (прийняття чоловіком себе як батька, відчуття повної тотожності собі в цьому) й поведінковий (відповідність поведінки чоловіка внутрішній моделі батька) складники. Обґрунтовано, що розвиток батьківської ідентичності чоловіка охоплює три періоди: доактуалізаційний (засвоєння моделей батьківської поведінки, формування статевої й гендерної ідентичності, диференціацію статевої й батьківської сфери, усвідомлення власної готовності чи неготовності до батьківства), перехідний (супроводжують загострення переживань стосовно свого батьківства й трансформація стосунків між партнерами як майбутніми батьками) і актуалізаційний (характеризується власне актуалізацією батьківських почуттів і батьківської ідентичності як цілісного утворення й охоплює п’ятий етап розвитку батьківської ідентичності чоловіка). Батьківська ідентичність постає в біологічному (психофізіологічні особливості чоловіка, спадковість і генетична детермінованість, спрямованість на продовження роду, передачу власних генів наступним поколінням), змістовому (характеристики й ознаки, якими чоловік описує себе як батька), ціннісному (характеристики, що властиві чоловікові-батькові, чи до яких він прагне згідно з пріоритетами своєї ціннісно-смислової сфери), оцінному (оцінки, позитивні чи негативні, які приписує чоловік кожному елементу змістового виміру) й часовому (існування й розвиток відчуття тотожності самому собі в плані переживання батьківства в часі) вимірах. Було встановлено, що провідним механізмом розвитку батьківської ідентичності чоловіка є ідентифікація з батьком. Відповідно, процес розвитку батьківської ідентичності хлопця невід’ємно пов’язаний із роллю батька в його житті й механізмами й успішністю ідентифікації з ним. Доведено, що батьківська ідентичність є продуктом трансформаційної взаємодії психологічних особливостей конкретного чоловіка, культурно-історичних і соціальних умов його життєдіяльності, акумульованих у середовищі його родительської сім’ї, актуалізованих у власній сім’ї чоловіка. Установлено провідні тенденції впливу родительської сім’ї на розвиток батьківської ідентичності чоловіка. Виявлено, що згуртованість родительської сім’ї безпосередньо впливає на емоційний компонент сприймання себе чоловіком як «Я-батько» в актуалізаційному періоді розвитку батьківської ідентичності, а також на поведінковий аспект сприймання чоловіком себе як «Я-батько». Експресивність родительської сім’ї визначає здатність чоловіка в актуалізаційному періоді розвитку батьківської ідентичності до усвідомлення, переживання й вияву емоційних реакцій. Високий рівень конфліктності в сім’ї формує на когнітивному рівні таке уявлення про себе як майбутнього батька, яке містить авторитаризм, деспотичність і т.д., що в цьому випадку істотно пов’язано зі сприйняттям власного батька. Чим вищі показники за критерієм «незалежність» у родительській сім’ї чоловіка, тим яскравіше він виявлятиме демократичний чи ліберальний стиль. Це було виявлено в дієвому аспекті сприймання себе як батька. За шкалою «контроль» ми виявили таку закономірність: чим більшим ступенем контролю характеризують родительську сім’ю, тим більше образ себе як майбутнього батька й образ «Я-батько» містить такі характеристики батька, які передбачають його контроль над дотриманням норм і порядку всередині сім’ї. Водночас лише в чоловіків актуалізаційного періоду, тобто які вже є реальними батьками, їхні контрольні функції виявлені й у поведінковому складнику цього образу як безпосередній наслідок високого ступеня контролю родительської сім’ї, що підтверджує гіпотезу про те, що, ставши батьком, чоловік із великою вірогідністю повторюватиме модель поведінки власного батька, адже саме на батька в традиційній сім’ї покладена функція контролю й захисту. У роботі представлено психолого-педагогічне обґрунтування «Програми оптимізації процесу розвитку батьківської ідентичності чоловіка», яка передбачає: психодіагностику й психокорекцію вад психічного розвитку, пов’язаних із становлення чоловіка-батька; інформаційну підтримку батьківської сфери сучасного чоловіка; створення оптимальних умов для успішного становлення батьківської ідентичності. Доведено експериментальний ефект від застосування цієї програми. Він був виявлений у зростанні показників рівня сформованості батьківської ідентичності за змістовим, оцінним й ціннісно-смисловим вимірами. У результаті проходження програми зменшилася кількість чоловіків, що переживали кризові стани відносно своєї батьківської ідентичності, відбулося зміщення акценту з емоційно-полярного особистісного типу в бік урівноваженого.Документ Динамічні та структурні особливості психологічних меж особистості у різних комунікативних контекстах(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Гарагуля А.В.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі динамічних та структурних особливостей психологічних меж особистості у різних комунікативних контекстах. Теоретичний аналіз дослідження дозволив встановити, що психологічні межі особистості інтерпретовано як психічне утворення, представлене у комунікації на двох рівнях функціонування, на кожному з котрих воно виконує специфічні функції, а саме: критично-розмежувальну, сигнальну і транзиторну функції на інтраперсональному та нормативно-регламентуючу функцію на інтерперсональному рівнях. Виявлено респонсивний та ініціативний типи цього процесу, перший обумовлений зовнішньо мотивованою активністю суб’єкта, який захищає власні психологічні межі й простори за умов їхнього порушення з боку інших; другий – внутрішньо мотивованою активністю суб’єкта, який довільно встановлює та регулює психологічні межі, реалізуючи у комунікації потреби, бажання й наміри, спричинені актуальними дефіцитами власного психологічного простору. За результатами теоретичного аналізу висвітлюються особливості функціонування психологічних меж особистості під впливом особистісних та середовищних детермінант. З’ясовано, що розуміння психологічних меж особистості як подвійно детермінованих потребує введення у розгляд диспозиційної та ситуаційної незалежних змінних, а саме: 1) полезалежності/ поленезалежності особистості як властивості, що має високий ступінь транс-ситуативної стабільності та є релевантною щодо досліджуваного процесу, 2) чотирьох модусів міжособистісних стосунків (домінування, підкорення, дистантності, близькості), що відповідають різним комунікативним контекстам. Основною загрозою внутрішньої валідності постає нееквівалентність вибіркових сукупностей, що слід контролювати застосуванням експериментальної схеми person-x-environment із рандомізованими «зручними простими» вибірками, а також методами первинного контролю внутрішньогрупового розподілу побічних змінних. Зазначено, що конфігурація психологічних меж особистості визначалася через вимірювання функціональних параметрів (середовищна і організмічна чутливість, реактивна і проактивна керованість, проникність). Виявлено низку контекстуальних особливостей динаміки психологічних меж особистості: середовищна чутливість є найвищою за умов дистантності, найнижчою – за умов близькості; реактивна керованість має найвищі показники при домінуванні, найнижчі – при підкоренні; організмічна чутливість є найвищою при домінуванні, найнижчою – при дистантності; проактивна керованість є найвищою при домінуванні, найнижчою – при підкоренні; проникність є найвищою при домінуванні, найнижчою – при дистантності. Доведено, що й середовищна, й організмічна чутливість психологічних меж залежать від спільної дії диспозиційних і ситуаційних детермінант, проте керованість залежить переважно від ситуаційних детермінант (тобто комунікативного контексту). Модус міжособистісних стосунків з комунікативним партнером (домінування, підкорення, дистантності, близькості) визначає актуальну конфігурацію психологічних меж, котра характеризується функціональною спрямованістю і ситуаційною відповідністю. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у дослідженні комплементарності/неузгодженості конфігурацій психологічних меж діадних партнерів, а також, у вивченні інших контекстуальних і особистісних факторів, які обумовлюють конфігуративні процеси.Документ Життєстійкість особистості в контексті способів долання складних життєвих ситуацій(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Оверко Г.О.Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному аналізу та емпіричному дослідженню проблеми життєстійкості особистості в контексті способів долання складних життєвих ситуацій. Поняття життєстійкість розроблялося на перетині психології стресу, екзистенціальної психології та стрес-долаючої поведінки. Вперше поняття «життєстійкість» як психологічний феномен було введено психологами С. Мадді та С. Кобейс. Наразі існує безліч підходів щодо вивчення «життєстійкості». Спираючись на ці дослідження ми визначаємо життєстійкість як здатність людини впоратись з перешкодами, вміння легко пристосуватись до життєвих труднощів та швидше відновитись після них. Життєстійкість містить в собі важливі три компоненти: залученість (активна життєва позиція людини, взаємодія особистості зі світом), контроль (впевненість людини в тому що досягти результату можливо тільки боротьбою), прийняття ризику (готовність людини не дивлячись ні на що ризикувати). З’ясовано, що першочергово на розвиток життєстійкості впливають батьки, адже дитина пізнає цей світ і вчиться з ним комунікувати саме через приклад батьків. Надалі на формування життєстійкості, в більш дорослому віці, буде впливати соціум та отриманий життєвий досвід. Завдяки розвиненій життєстійкості людина здатна брати відповідальність за своє життя, знати його сенс, знаходити нові цілі, вміти аналізувати життєві труднощі та оцінювати їх як можливість для отримання нового досвіду. Охарактеризовано значення складних життєвих ситуацій. Під складною життєвою ситуацією ми розуміємо ситуацію яка значима для людини та має високий ступінь невизначеності і погіршує умови життєдіяльності. Сучасні науковці розглядають складну життєву ситуацію як неможливість адаптуватись до життя через зовнішні дії чи внутрішні зміни викликані певними обставинами, які вимагають від людини високого рівня життєстійкості та вибору певних копінг-стратегій. Опинившись в складній життєвій ситуації, наша психіка звикла реагувати деструктивним чином, проте складні життєві ситуації чи певні травматичні події не завжди призводять до деструктивного розвитку та травматизації а навпаки можуть здійснювати позитивний, трансформаційний вплив на людину. Адже стикаючись з складними обставинами людина змушена подивитись на ситуацію з іншого боку та на життя в цілому і змінити своє уявлення про світ, стати сильнішою та більш емоційно-витривалою, здатною протистояти стресовим подіям та особистісно зрости. Визначено, що особливу увагу слід приділяти розвитку життєстійкості в юнацькому та дорослому віці, адже, як правило, люди юнацького та зрілого віку найчастіше стикаються з життєвими труднощами, які впливають на їх життєдіяльність. Встановлено, що одну з основних ролей у формуванні життєстійкості молоді відіграють бажання вдосконалюватись, формувати власні цінності та розвиток самосвідомості, а для формування високого рівня життєстійкості у зрілому віці важливим є розвиток професійної діяльності, яка надає життю нових смислів. Розглянуто копінг-стратегії як засоби подолання життєвих труднощів. Виділяють вісім базових копінг-стратегій: пошук соціальної підтримки, дистанціювання, позитивна переоцінка, прийняття відповідальності, конфронтаційний копінг, втеча-уникнення, самоконтроль, планове вирішення проблеми. Основні функції копінг-стратегій полягають у вирішенні проблем та управлінні своїми емоціями. Стверджується, що смисложиттєві орієнтації є ресурсом особистості, через вплив на їх структурні елементи можна розвивати життєстійкість. За результатами проведеного емпіричного дослідження встановлено, що загальні показники життєстійкості вказують на те що 58,3% всієї вибірки мають середній рівень життєстійкості. З’ясовано що люди зрілого віку (55%) мають вищій рівень життєстійкості ніж люди юнацького віку (45%). Встановлено кореляційні зв’язки між показниками рівня життєстійкості та показниками копінг-стратегій. З’ясувалось що високий рівень життєстійкості корелює з такими копінг-стратегіями як «конфронтаційний копінг», «самоконтроль», «планування вирішення проблеми» та «позитивна переоцінка». Середній рівень життєстійкості має помірні кореляційні зв’язки з «конфронтаційним копінгом», «дистанціюванням», «плануванням вирішення проблем», а низький рівень життєстійкості корелює з шкалою «втеча-уникнення». Проте статистично значущих відмінностей між двома вибірками не виявлено. Визначено існування зв’язку між складовими життєстійкості та сенсом життя і показниками смисложиттєвих орієнтацій особистості. Це вказує на те що людина яка знає сенс свого життя, розуміє свої цілі, вміє їх знаходити та використовує конструктивну поведінку буде більш емоційно стійкою під час життєвих труднощів та зможе протистояти їм. Практична значущість роботи полягає в тому що отримані нами результати можуть бути корисними для роботи шкільного психолога, використовуватись в ЗВО та для практикуючих психологів які надають психологічну допомогу людям різних вікових категорій з метою зниження психологічної напруги в кризових ситуаціях.Документ Зв’язок життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Тамаріна І.С.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі зв’язку життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано зв’язок життєвого успіху з соціально-психологічними властивостями молоді. У теоретичному розділі з’ясовано, що у психології під успіхом розуміють ступінь досягання суб’єктом кінцевого результату відповідно до запланованих ним цілей діяльності, де критеріями оцінки досягнення стають засвоєні вимоги до діяльності, очікування і схвалення соціального оточення, що задіяне в цей процес діяльності, а також власна оцінка суб’єктом своїх результатів, що виражається у почутті задоволення. Виокремлено центральне ядро і периферію. Центральне ядро складають орієнтири життєвого успіху, що відображають аксіологічний компонент уявлень. Периферія уявлень, що становить інструментальний компонент, несе функцію реалізації життєвих цілей різними шляхами, що можуть бути схваленими або викликати осуд з боку оточення. Цей аспект відображає засоби і способи реалізації досягання життєвого успіху. Показано, що вироблення уявлень про життєвий успіх відбувається на трьох рівнях: соціокультурному, соціально-психологічному та індивідуальному. Виявлено, що в досяганні життєвого успіху більша частина опитаної молоді покладається радше на себе, ніж на соціальні зв’язки та удачу, займає виважену позицію та відкидає ризик. Водночас молодь демонструє впевненість у тому, що досягне успіхів, визнає наявність успіхів у житті, задоволена тими результатами, яких досягла. Загальноприйняті норми й правила однаковою мірою заважають і допомагають у досягненні життєвого успіху. З’ясовано, що від того, яких життєвих орієнтирів дотримується молодь, залежить, яку роль вона відводить удачі, ризику, виваженим рішенням, соціальним зв’язкам, загальноприйнятим нормам і правилам у досягненні життєвого успіху. Констатовано роль навчальних та економічних умов у формуванні уявлень молоді про життєвий успіх, що полягає в їхньому впливі на впевненість і визнання результатів діяльності як успіху. На відчуття впевненості впливає рівень доходу сім’ї: молодь з більш забезпечених сімей значно впевненіше в тому, що зможе досягти життєвого успіху в майбутньому. Перспективи подальших досліджень убачаємо у вивченні чинників вироблення стратегій досягання життєвого успіху молоддю, що мала досвід невдач у минулому і зазнає труднощів в особистісному та професійному самовизначенні, у розробці програм активної допомоги та надані рекомендацій молоді, яка переживає труднощі в плануванні власного майбутнього. Отримані результати будуть корисними для психологів, соціологів, соціальних працівників і працівників тих професій, які безпосередньо працюють із молоддю. Знання про структурно-змістові компоненти уявлень про життєвий успіх і соціально-психологічні особливості їхнього вироблення дадуть змогу розробити комплекс рекомендацій щодо впровадження соціальних програм активної допомоги молоді, яка переживає труднощі в плануванні власного майбутнього.Документ Зв’язок сексуальних практик та психологічного благополуччя жінок(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Долгорукова І.С.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі зв’язку сексуальних практик та психологічного благополуччя жінок. У теоретичному розділі з’ясовано, що аналіз і класифікація сексуальних практик розкриває глибокий культурний вплив на інтимні відносини, відзначаючи різноманіття індивідуальних виражень сексуальності в українському суспільстві. Психологічне благополуччя визначається особистісною оцінкою рівня розвитку і якості життя – розглядається як суб’єктивне. Зазначено, що тривалість життя була вищою у жінок, які стверджують, що вони відчувають задоволення від сексуальних практик. Жінки, які регулярно досягають оргазму, мають вищий больовий поріг при артриті. Визначено, що під час регулярних сексуальних практиках організм насичується гормонами радощів ‒ ендорфіном, прив’язаності ‒ окситоцином, винагороди ‒ дофаміном, як наслідок знижується рівень тривоги, покращується настрій, ліквідується пригнічений емоційний стан жінки. Встановлено, якщо потреба в сексуальних практиках від природи велика, то відсутність сексуального життя негативно відображається на психологічному благополуччі, знижуючи таким чином якість життя жінки. Визначено, що оргазм, отриманий з партнером, не особливо відрізняється від оргазму, отриманого самостійно, тому мастурбація – це гарний спосіб продовжувати сексуальний досвід для жінок із середньою та високою інтенсивністю сексуальних практик. Встановлено, якщо жінка потребує сексуальні практики, їх відсутність може впливати на психологічне благополуччя. В результаті розрахунку було встановлено кореляційний зв'язок між ступенем практики асексуальності і рівнем психологічного благополуччя жінок, зв’язок між ступенем відкритості сексуальним практикам і рівенем тривоги у жінок. Перспективи подальшого вивчення заявленої проблеми вбачаємо у дослідженні впливу різноманітних факторів, таких як вікові та гендерні відмінності на взаємозв'язок сексуальних практик і психологічного благополуччя. Отримані результати можуть послужити основою для створення освітніх ініціатив та інформаційних кампаній, спрямованих на підвищення свідомості про важливість психосексуального здоров’я та сприяння позитивним сексуальним практикам.Документ Особистісні детермінанти поведінки молоді в Інтернет-середовищі(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Головаха П.В.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особистісної детермінанти поведінки молоді в Інтернет-середовищі». У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано особистісні детермінанти поведінки молоді в Інтернет-середовищі». У теоретичному розділі з’ясовано, що Інтернет-залежність – стійкий стан, викликаний спрямованістю мотиваційного процесу особистості на уникнення реальності за рахунок зміни психічного та фізичного самопочуття через використання інтернет-мережі, що призводить до віртуалізації свідомості. Обґрунтовано, що виникнення та функціонування інтернет-залежності зумовлюють механізми психологічного захисту та соціально-психологічні механізми. Система чинників виникнення та розвитку інтернет-залежності функціонує на трьох рівнях: мікрорівні (особистісні характеристики), мезорівні (соціально-психологічні чинники: особливості соціального оточення, внутрішньосімейних стосунків, вплив стресових факторів) та макрорівні (властивості інтернет-середовища). Зазначено, що Інтернет-залежність має вікові, статеві, соціальні, індивідуальні та демографічні особливості. Вона більшою мірою проявляється в осіб старшого підліткового віку (залежність від комп’ютерних ігор, кіберсексу); у хлопців (залежність від комп’ютерних ігор, кіберсексу); залежність від комп’ютерних ігор, онлайн-гемблінгу та шопінгу в інтернет-магазинах тощо. Також з’ясовано, що детермінантами формування залежності від комп’ютерних онлайн-ігор є агресивність, конфліктність, використання для самопрезентації ідеального образу «Я», можливість вивільнення емоцій; соціальних мереж – закритість членів сім’ї для контактів, наявність затяжних конфліктів в родині, відкритість інтернет-середовища; онлайн-гемблінгу та шопінгу в інтернет-магазинах – недостатня здатність до саморегуляції, переважання ірраціональних дій, потреба в яскравих емоційних переживаннях, екстернальний локус контролю, прагнення виділитись серед інших, несприятливі стосунки в родині чи на роботі, наявність труднощів при побудові міжособистісних стосунків, очікування відторгнення та неприйняття з боку оточуючих, демонстрація адиктивної поведінки членами сім’ї; кіберсексуальної залежності – надмірна сором’язливість, неадекватна поведінка в ситуаціях інтимної взаємодії, відсутність навичок встановлення близьких контактів, незначний досвід сексуального життя, табуювання питань сексу в процесі виховання особистості, широкі можливості вибору сексуального партнера в мережі; залежності від компульсивної навігації інтернетом – соціальна ізольованість, надвисока пошукова активність, знецінення міжособистісного спілкування в родині, необмеженість інформації в мережі. Виникнення та функціонування інтернет-залежності обумовлюють механізми психологічного захисту (компенсація, витіснення, заміщення, втеча) та соціально-психологічні (наслідування, зараження, ідентифікація, навіювання, ефекти ореолу, новизни, стереотипізації). Домінуючим для інтернет-залежних осіб є компенсаторний механізм, вагомими – витіснення та втеча. Перспективним напрямком наукових пошуків залишається поглиблений аналіз впливу особистісних, соціально-психологічних та соціальних факторів на розвиток інтернет-залежності в індивіда, що перебуває на різних етапах онтогенезу, з метою створення системи засобів профілактики та корекції цього виду залежності із урахуванням специфіки кожного вікового періоду.Документ Особистісні особливості емоційного вигорання медичних працівників(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Михайленко А. С.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. Феномен емоційного вигорання працівників має достатньо довгу історію вивчення, в якій можна умовно виокремити три етапи: 1) ототожнення емоційного вигорання із поняттям стресу, вважаючи його власне результатом довготривалої дії робочого стресу; 2) системний, коли емоційне вигорання отримало опис у вигляді системного конструкту в єдності статичного та динамічного аспектів, критеріїв їх визначення; 3) гуманістичний, який розглядає емоційне вигорання як комплекси специфічних переживань та вбачає у ньому конструктивні можливості для самоактуалізації фахівця. Відсутність єдності у визначенні емоційного вигорання фахівцями та ясного уявлення про закономірності виникнення і розвитку данного явища, що достатньо ускладнює його вивчення. Вигорання визначено як стан фізичного, емоційного та розумового виснаження, який проявляється в професіях соціальної сфери та включає в себе три складники: емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень. Виокремленні групи чинників, що призводять до розвитку емоційного вигорання: організаційні (умови праці, зміст роботи, рівень її економічної забезпеченості та стабільності тощо), соціально-психологічні (якість психологічних взаємин по вертикалі та по горизонталі, рольові конфлікти, відсутність підтримки з боку колег та ін.), індивідуальні, в межах якої окремо відрізняють низку демографічних чинників (вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо) та особистісні (рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності та ін.) Зважаючи на наявність великої кількості суперечностей та неузгодженостей у в аспекті надання відносної значущості різним чинникам синдрому емоційного вигорання, можна припустити, демографічні, соціально-психологічні, організаційні є менш значущими у виникненні синдрому, ніж особистісні, лише підсилюючи їх вплив. Праця медичних працівників відноситься до числа найбільш складних і відповідальних видів діяльності людини. Професійна діяльність, зокрема лікаря, відрізняється високою фізичною, моральною та емоційною завантаженістю, що у свою чергу, створює умови для високого ризику формування синдрому психічного вигорання у медичних працівників. В роботі проаналізовано новий напрям психології особистості – позитивної психологію та зміну загальної орієнтації досліджень з виокремлення та аналізу негативних проявів та характеристик особистості, на пошук ресурсів оптимального її функціонування.На основі аналізу специфіки діяльності лікаря виокремлено три найбільш стресогенні його особистісні характеристики, а саме високий рівень емпатичності, низький рівень саморегуляції й низький рівень спрямованості на пізнання, відкритості новому досвіду, що знижує відчуття задоволеності собою як фахівцем та спричиняє розвиток емоційного вигорання медичних працівників. На основі проведеного аналізу було проведено емпіричне дослідження з метою виявлення особистісних особливостей емоційного вигорання медичних працівників. За результатами, отриманими за опитувальником В.В. Бойка виявлено, що майже 50% лікарів, а по деяким симптомам та фазам близько 75-80%, мають ознаки емоційного вигорання різних рівнів. Найбільш поширеною стадією емоційного вигорання лікарів є стадія «резистенція», яка в стадії формування діагностовано у 36% лікарів, а сформованою є 31%. Фаза «резистенції» за В. В. Бойко характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії з колегами та пацієнтами, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо. За методикою О.О. Рукавішникова виявлено, що середній рівень розвитку вигорання мають 60% лікарів, а високий рівень вже відмічається у 34%. При цьому на середньому рівні розвитку також знаходяться такі складові вигорання як психоемоційне виснаження та особистісне віддалення. Тобто, близько 55% лікарів вже на достатньому рівні відчувають емоційне і фізичне стомлення, байдужість по відношенню до оточуючих, зокрема пацієнтів, та мають ознаки депресії і дратівливості, що проявляється в зменшенні кількості контактів з оточуючими, нетерпимості в ситуаціях спілкування, негативізмі по відношенню до інших людей. За результатами емпіричного дослідження було виявлено, що лікарі, які відкриті новому досвіду, є достатньо емоційно стриманими, мають високі показники вольової регуляції поведінки та є більш обособленими та дистанційованими у спілкуванні, мають менший рівень розвитку симптомів емоційного вигорання.Документ Особистісні особливості прояву емоційного вигорання молодих матерів(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Клименко О.О.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особистісних особливостей прояву емоційного вигорання молодих матерів. Події останніх років, які пов’язані з всесвітньою пандемією COVID-19 та умови воєнного стану, сприяли загостренню актуальності вивчення проблеми емоційного вигорання в сімейних стосунках, зокрема дитячо-батьківських стосунках. Спочатку карантинні обмеження привнесли свою специфіку у характер стосунків з дітьми, поставивши перед батьками нові завдання – збереження здоров’я родини і обмеження кола спілкуванні членами своєї родини. В умовах воєнного часу, в такій ситуації підвищеного стресу, викликів у адаптації до нових умов життя і надмірної відповідальності за дітей, достатня кількість жінок ще і залишилась без підтримки своїх чоловіків, які або захищають Україну від ворога або активно волонтерують у допомозі ЗСУ. Така ситуація створює свої додаткові ризики у виникненні емоційного вигорання жінок, зокрема і молодих мам. Виявлено, що значну роль у формуванні емоційних переживань, в тому числі негативних, грає психологічне сприйняття себе як матері і уявлення самої жінки про «нормальне» сімейне життя. Найчастіше це визначається досвідом сімейного життя, отриманим в дитинстві і юності, спостереженнями за взаємовідносинами її власних батьків і, крім того, її власними відносинами з кожним з батьків окремо. При нестійкому емоційному стані матері дитина наражається на ризик виникнення проблем, пов’язаних з порушеннями в емоційній сфері. Визначено, що емоційне вигорання ‒ це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи. Емоційне вигорання матері – це симптомокомплекс психічного розладу, який включає: емоційне і/або фізичне виснаження; деперсоніфікацію (відчуття безособовості дитини і оточуючих людей, втрата здатності адекватно реагувати на їх емоційні прояви); зниження працездатності. Результати дослідження показали, що група матерів із високим рівнем емоційного вигорання мають високий рівень замкнутості, нейротизму та низький рівень самовпевненості, сумлінності та доброзичливості, вони не здатні сприймати стан дитини, співчувати та надавати емоційну підтримку, переважає емоційна дистанція з дитиною. Матері з високим рівнем емоційного вигорання характеризуються: надмірною довірливістю, високим рівнем тривожності, напруженістю у відносинах з людьми, підвищеною депресивністю, зайвою самокритикою, уповільненістю в реакціях, швидким виникненням емоцій, переважно негативних. Такі жінки часто відчувають страх і тривогу в різних ситуаціях, не здатні контролювати свої емоції і імпульсивні потяги, не можуть впоратися з життєвими труднощами, їх поведінка багато в чому обумовлено ситуацією. Вони з тривогою очікують неприємностей, в разі невдачі легко впадають у відчай. Непослідовні і непостійні в своїх вимогах, у своєму ставленні до дитини, в застосуванні покарань і заохочень, що може бути наслідком емоційної неврівноваженості, невпевненості і відкидає ставлення до дитини. Матері із низьким рівнем емоційного вигорання відрізняються довірою до людей, відсутністю особистісної тривожності, розслабленням, емоційною комфортністю і стабільністю, самодостатністю, прагненням дізнатися щось нове в подробицях. Такі жінки впевнені в своїх силах, постійні у своїх планах і уподобаннях, не піддаються випадковим коливанням настрою, емоційно зрілі і спокійні. На життя вони дивляться серйозно і реалістично, добре усвідомлюють вимоги дійсності, не приховують від себе власних недоліків, не переймаються через дрібниці, відчувають себе добре пристосованими до життя, емоційно стійкі. Зберігають холоднокровність і спокій навіть у найнесприятливіших ситуаціях. У відносинах з дитиною у них спостерігається рівність і партнерство. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані емпіричні результати можуть бути корисні в практиці консультування, психологічної допомоги з приводу корекції емоційного вигорання молодих матерів, а також можуть бути використані для розробки і реалізації програм психологічної допомоги молодим матерям.Документ Особливості зв’язку стилів сімейного виховання та проявів залежності від соціальних мереж в підлітковому віці(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Кнобель А.Р.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі зв’язку стилів сімейного виховання та проявів залежності від соціальних мереж в підлітковому віці. У роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми формування інтернет-залежності в цілому та залежності від соціальних мереж зокрема в підлітковому віці. Установлено, що залежність здебільшого трактують як набуту гостру потребу у здійсненні якихось дій або вживанні якихось речовин. Як синонім категорії залежності дослідники часто використовують термін «адикція», яка розглядається як нав’язлива потреба до певної діяльності, яку відчуває людина. З’ясовано, що основними симптомами інтернет-залежності є: 1) нав’язливе бажання перевірити e-mail; 2) постійне очікування наступного входу в інтернет; 3) скарги оточуючих, що особистість проводить занадто багато часу в інтернеті та витрачає занадто багато грошей на інтернет. Ознаками (критеріями) інтернет-залежності виступають: толерантність; синдром відмови; тривалий час користування; неможливість взяти під контроль час знаходження в мережі; відходження інших справ на другий план; продовження надмірного використання інтернету при усвідомленні його шкоди. З’ясовано, що потяг людини до соціальних мереж відбувається не тільки через те, що там вона отримує співчуття, розуміння, визнання і т.п., але і через відчуття приналежності до певної соціальної групи, культури тощо. В основному під таку залежність починають підпадати люди з комунікативним дефіцитом у реальному суспільстві. Соціальні мережі допомагають таким людям заповнити порожнечу у спілкуванні, відчути себе потрібним, вислуханим. Належність соціально незахищеної особистості до певної спільноти у віртуальному просторі дає їй таке необхідне для неї відчуття «Ми». Визначено, що підлітковий вік характеризується активізацією процесів соціалізації особистості, коли починають діяти механізми не тільки засвоєння нового соціального досвіду шляхом спостереження, наслідування та власної адаптації до них, а й активної трансформації матеріальної та духовної культури особистості. Тому настільки привабливим для них є світ соціальних мереж, де створено ілюзію реального світу, поринувши в який, дитина може реалізувати свої потреби. Науковці зазначають, що підліткам притаманні специфічні новоутворення, певний рівень самосвідомості, з’являється відчуття дорослості, конформізм, бажання самоствердитися. Для отримання фактичного матеріалу і перевірки гіпотези дослідження були використані психодіагностичні методики: для діагностики показників комунікативної толерантності – методики «Комунікативна толерантність» (В. Бойко) та «Визначення деструктивних установок у міжособистісних відносинах» (В. Бойко); для діагностики показників стилів сімейного виховання – методика «Батьків оцінюють діти» (БОД) (модифікація опитувальника «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ) Е. Ейдеміллера); для визначення рівня інтернет-залежності Тест на інтернет-залежність Кімберлі Янг. У процесі дослідження установлено, що між показниками комунікативної толерантності та показниками стилю сімейного виховання виявлені значущі додатні та від’ємні зв’язки. Аналіз отриманих профілів показав, що кожна досліджувана група осіб юнацького віку характеризується специфікою комунікативної толерантності. Це відбивається, насамперед, в особливостях конфігурації кожного профілю і його розташуванні щодо середньої лінії ряду, що відзначається візуально, а також у наявності статистично значущих відмінностей між однойменними показниками профілів. Аналіз відмінностей у профілях комунікативної толерантності підлітків – представників сімей з різними стилями виховання з погляду їхньої конфігурації, а також особливостей сполучень найбільш виражених показників у кожній типовій групі дозволив описати специфіку комунікативної толерантності у підлітків – представників сімей з різними стилями виховання. Таким чином, в результаті нашого дослідження встановлено, що стиль сімейного виховання як один з важливіших параметрів індивідуального середовища й у юнацькому віці впливає на формування особистості, зокрема її комунікативну толерантність, що відображається як в специфічному поєднанні параметрів, так і в рівнях, яких досягають показники комунікативної толерантності, зокрема в частині прояву залежності від соціальних мереж. Для подолання інтернет-залежності у підлітковому віці та зменшення її негативних наслідків розроблено низку тренінгових занять, які доцільно провести з підлітками на виховних годинах.Документ Особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Медведовський О.Ю.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених. У кваліфікаційній роботі теоретично узагальнено та емпірично верифіковано особливості соціальної ситуації та мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених У теоретичному розділі з’ясовано, що Законодавство України визначає ресоціалізацію, як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Визначено соціально-психологічні чинники ресоціалізації, неповнолітніх, засуджених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, на яких ґрунтуються параметри емпіричного дослідження: сфера самосвідомості – рефлексія, суб’єктність, ціннісні орієнтації, функція прогнозу, цілепокладання; емоційно-вольова сфера ‒ реакція на фрустрацію; мотиваційна сфера ‒ змістовна та динамічна сторона; відсутність хибних типів виховання в сім’ї; взаєморозуміння підлітка з батьками; наявність у підлітка сфери самореалізації; соціальна спрямованість референтної групи. Виокремлено, що визначення ресоціалізаційного потенціалу особистості дозволить спрогнозувати ефективність ресоціалізаційних заходів щодо неповнолітніх, засуджених до покарань не пов’язаних з позбавленням волі, умови, які визначать особливості, динаміку і результати ресоціалізації. Проведено дослідження та за використання низки стандартизованих методик. З’ясовано, що особливості мотиваційної сфери неповнолітніх засуджених полягають насамперед у тому, що основні показники її змістовної складової достовірно відмінні від показників підлітків нормативної групи. Встановлено, що у засуджених підлітків переважають цінності егоїстичної та матеріальної спрямованості, на відміну від учнів нормативної вибірки, в яких домінуючими є духовні та соціальні цінності. Серед основних характеристик мотивації переважає уникаючий тип, тобто, вони виконують роботу чи завдання лише примусово, задля уникнення покарання, а отже, обирають найлегші шляхи вирішення завдань. Визначено психологічні показники ресоціалізаційного потенціалу особистості неповнолітніх засуджених: соціально спрямовані ціннісні орієнтації, наявність суб’єктності, високий рівень розвитку рефлексії, функції прогнозу та цілепокладання; досягаючий тип мотивації; сформованість навичок асертивної поведінки; до соціальних чинників належить відсутність хибних типів виховання, соціальна спрямованість референтної групи. Перспективою подальших досліджень є розробка та апробація програми ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до альтернативних покарань, мета якої полягає у відновленні або набутті втрачених чи несформованих цінностей. Отримані результати можуть використовуватися у роботі фахівців служб пробації у процесі ресоціалізації неповнолітніх засуджених, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Результати магістерської роботи можуть бути використані при викладанні дисциплін «Соціальний супровід», «Психологія девіантної поведінки», «Юридична психологія з проведенням судово-психологічної експертизи» для студентів освітнього ступеню бакалавр, які навчаються за спеціальністю психологія та соціальна робота.Документ Особливості формування командної взаємодії співробітників підприємства в умовах психологічного тренінгу(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Авраменко А.П.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності «Психологія» (у форматі Магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедра інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження особливостей формування командної взаємодії співробітників підприємства в умовах психологічного тренінгу. Усвідомлюючи цілі гри, ресурси, можливості і способи їх досягнення, прийняття відповідальності за їх реалізацію учасники проживають аналогію реальної ситуації та здобувають вміння взаємодії у своїй групі. Тому як особливий стиль взаємодії, тренінг розвивається передусім у бізнес-проектах, управлінні та спорті. Ефективність тренінгів зумовлена бажання групи розвиватись та бажанням і потенціалом кожного з учасників. Створено авторській тренінг за мотивами книги Патріка Ленсіоні «П'ять вад у роботі команди. Історії реальних викликів та перемог» для формування командної взаємодії співробітників підприємств. Обґрунтовано, що створити неформальне, невимушене спілкування учасників тренінгу, яке відкриває групі безліч варіантів розв’язання проблеми, сприяє розвитку групової динаміки, міжособистісних взаємин і норм, заради якої вона зібралася або була сформована, є основною метою тренінгу. Феномен тренінгу насамперед у тому, що він відповідає вимогам сучасного життя, яке насичене різними суспільними проблемами. Завдяки проведенню тренінгу підтверджено значення стилів поведінки у конфліктах, типів відповідальності, задоволеністю роботою у формуванні командної взаємодії співробітників підприємств. Встановлено, що методом психологічного тренінгу можливо вплинути на формування бажаних стилів поведінки у конфліктах, типів відповідальності, задоволеністю роботою. Тренінг стимулював розвиток у співробітників комунікативних навичок, бажання співпрацювати, домовлятись, іти на компроміс, нести відповідальність за свої дії та їх вплив на загальний результат команди. Результатом тренінгу є зростання комунікативних схильностей та більш відповідальної поведінки по відношенню до колег та загального результату, як наслідок, збільшення задоволеністю роботою та результатом. Розроблена програма тренінгу забезпечила реалізацію психологічних умов для підвищення рівня довіри та відповідальності у співробітників підприємств. Практичне значення результатів дослідження полягає в підготовці тренінгової програми, спрямованої на підвищення командної взаємодії у співробітників підприємств та доведенні її ефективності. Тренінгова програма та результати дослідження можуть бути використані у практиці підприємств, діяльність яких пов’язана діяльністю груп задіяних у одному або декількох проектах та спрямованих на загальний результат. Програма тренінгу буде цікава тим колективам яким потрібно виявляти більшу злагодженість, успішно діяти в складних ситуаціях, розкриваючи потенціал групи.Документ Психологічна корекція сором’язливості у майбутніх психологів засобами тренінгу(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Тарасюк М.В.Кваліфікаційна робота присвячена вивченню проблеми психологічної корекції сором’язливості у майбутніх психологів. У роботі використано комплекс теоретичних, емпіричних та математико-статистичних методів дослідження. Визначено теоретичні підходи до вивчення проблеми психологічної корекції сором’язливості у майбутніх психологів. На основі теоретичного аналізу з’ясовано, що сором’язливість значною мірою впливає на професійну діяльність майбутніх психологів. Визначено компоненти (когнітивний, емоційний, поведінковий) та особистісні утворення сором’язливості: внутрішня конфліктність, високий рівень тривожності, підлеглий тип поведінки. Обґрунтовано критерії (сила та частота сором’язливості, соціальна відчуженість) визначення рівнів прояву сором’язливості у майбутніх психологів (високий, середній, низький). Емпірично доведено вплив особистісних утворень на рівень розвитку сором’язливості у майбутніх психологів. На основі теоретичних положень та результатів констатувального експерименту розроблено соціально-психологічний тренінг «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів» загальною тривалістю 12 годин (6 занять 1 раз на тиждень по 2 години). Результатом апробації тренінгу стало значне зниження рівня прояву сором’язливості, позитивна динаміка змін особистісних утворень: підвищення рівня рефлексії; наявність навичок подолання тривожних станів та емоційних реакцій на стресові ситуації; незалежне ставлення до соціально-нормативних критеріїв моральності та успіху; наявність лідерських якостей та здатності до ризику; емоційна стійкість та наполегливість. Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше обґрунтовано і досліджено структуру сором’язливості за її складовими: когнітивною, емоційною, поведінковою; визначено особистісні утворення сором’язливої особистості: внутрішня конфліктність, високий рівень тривожності, підлеглий тип поведінки; виділено критерії (сила, частота сором’язливості та соціальна відчуженість) та визначено рівні прояву (високий, середній, низький) сором’язливості майбутніх психологів; виявлено взаємозв’язок між рівнем сором’язливості та особистісними утвореннями сором’язливості майбутніх психологів; обґрунтовано й розроблено тренінг «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів». Практичне значення дослідження полягає у тому, що апробований автором комплекс психодіагностичних методик для визначення рівнів прояву складових сором’язливості, а також впроваджена тренінгу «Зниження прояву сором’язливості майбутніх психологів». Висновки та результати дослідження можуть бути використані в професійні підготовці майбутніх психологів.Документ Психологічна реабілітація військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Черняк А.О.Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки особливостей психологічної реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета, завдання дослідження, обираються методи проведення досліджень, вказується об'єкт і предмет дослідження, практична значущість кваліфікаційної роботи. Перший розділ присвячено аналізу теоретичних основних досліджень проблеми реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом; розкриттю сутності посттравматичного стресового розладу військовослужбовців; характеристиці змісту та структури психологічної травми військовослужбовців; обґрунтуванню основних чинників поліпшення психологічного стану військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. У другому розділі розкрито етапи обстеження військовослужбовців для виявлення посттравматичного стресового розладу. У третьому розділі порівняно порядок організації та проведення психологічної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України та США. Також в даному розділі обґрунтовано та розроблено програму реабілітації військовослужбовців з посттравматичним стресовим розладом. Висновки містять основні результати проведених досліджень.Документ Психологічні аспекти переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Куніцина А.Р.Кваліфікаційна робота здобувача 2-го курсу, спеціальності 053 «Психологія» (у форматі магістр) (Університет імені Альфреда Нобеля, м. Дніпро, кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи) присвячена проблемі психологічних аспектів переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки. У кваліфікаційній роботі розглянуто психологічні аспекти переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки. Розвиток особистості в цьому періоді визначається не лише біологічними змінами, але й соціальними та психологічними факторами. З’ясовано, що специфіка переходу від дитинства до підліткового віку створює нові виклики для як дітей, так і їхніх батьків. Зазначено, що гіперконтроль з боку батьків, включаючи надмірне втручання в організацію та управління поведінкою підлітка, може створювати перешкоди для його дорослішання та обмежувати розвиток особистісної автономії, заважаючи формуванню навичок самостійності та прийняттю власних рішень. Проаналізовано психологічні зміни, що відбуваються у підлітків, такі як самовизначення, формування ідентичності та стосунки з ровесниками. Особлива увага приділяється взаємодії підлітків із батьками, враховуючи роль батьків у формуванні психічного благополуччя та соціального розвитку підлітка. Встановлено, що для підтримки здорового розвитку підлітка важливо забезпечити баланс між підтримкою та дозволом для самостійності, стимулювати його власну ініціативу та відповідальність. Забезпечення цього балансу є важливим елементом створення сприятливого середовища для здорового розвитку підлітка. Встановлено, що краще розуміння психологічних аспектів переходу від дитинства до підліткового віку та їх вплив на батьківські стосунки може служити основою для розробки ефективних психологічних підходів до супроводу підлітків та підтримки батьків у цьому складному періоді розвитку дитини. Підтверджено, що активне втручання батьків у життя підлітка, яке виражається в гіперконтролі, намаганні організувати та керувати його поведінкою, а також у бажанні захистити від труднощів та обмежити його самостійність, становить перешкоду для розвитку підлітка та процесу дорослішанняДокумент Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків(Університет імені Альфреда Нобеля, 2024) Давидова Д.В.Кваліфікаційне дослідження присвячено проблемі психологічної особливості готовності молоді до подружніх стосунків відповідно до ціннісних орієнтацій. Дане дослідження спрямоване на теоретичний аналіз проблеми психологічної особливості готовності молоді до подружніх стосунків відповідно до ціннісних орієнтацій. Визначено основні гендерні особливості образу майбутнього шлюбного партнера як важливий елемент становлення сучасної сім’ї, розглянуто феномен готовності молоді до подружніх стосунків. На основі підібраного інструментарію здійснено психологічну діагностику рівня психологічної готовності молоді до подружніх стосунків та аналіз отриманих результатів. Розроблено та експериментально апробовано програма з корекції особистісної дезадаптованості та профілактики конфліктів, тренінгову програму формування свідомої готовності молоді до подружніх стосунків. Сформульовано методичні рекомендації психолога щодо готовності та вибору майбутнього шлюбного партнера За результатами впровадження програми з корекції особистісної дезадаптованості та профілактики конфліктів визначено динаміку у формуванні базових знань з причин виникнення конфліктів у молодій сім'ї, особливостей протікання, а також освітлення способів запобігання конфлікту в молодій сім'ї.. Аналіз та інтерпретація результатів дослідження вивчення психологічних особливостей готовності молоді до подружніх стосунків засвідчив ефективність програми з корекції особистісної дезадаптованості та профілактики конфліктів.