2025-2026 н.р.

Постійне посилання зібрання

https://ir.duan.edu.ua/handle/123456789/6643

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 24

Зв’язок рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Яремчук Марія Олександрівна
У кваліфікаційній роботі досліджено проблему взаємозв’язку рівня емоційної регуляції з вираженістю психосоматичних проявів у осіб юнацького віку. Актуальність теми зумовлена зростанням психоемоційного навантаження на сучасну молодь, що супроводжується підвищенням рівня тривожності, труднощами емоційної регуляції та поширенням психосоматичних симптомів. У першому розділі здійснено теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до розуміння емоційної регуляції як психологічного феномену, розкрито психологічний зміст психосоматичних проявів, проаналізовано їх основні механізми та чинники виникнення. Особливу увагу приділено психологічним особливостям юнацького віку, що можуть впливати на формування навичок емоційної регуляції та прояв психосоматичної симптоматики. У другому розділі представлено результати емпіричного дослідження, проведеного із застосуванням Шкали труднощів емоційної регуляції (DERS), Гіссенського опитувальника психосоматичних скарг (GBB-24), Торонтської шкали алекситимії (TAS-20) та методики діагностики реактивної й особистісної тривожності Спілбергера–Ханіна. Для статистичної обробки результатів використано методи описової статистики та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Установлено, що труднощі емоційної регуляції статистично пов’язані з більшою вираженістю психосоматичних проявів, підвищеним рівнем алекситимії та тривожності. Отримані результати підтверджують важливу роль емоційної регуляції як психологічного чинника психосоматичного благополуччя осіб юнацького віку. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів у діяльності практичних психологів, психологічному консультуванні молоді, психопрофілактичній роботі та розробленні програм розвитку навичок емоційної регуляції й профілактики психосоматичних проявів у закладах освіти. This thesis examines the relationship between the level of emotional regulation and the severity of psychosomatic manifestations in adolescents. The relevance of this topic stems from the increasing psycho-emotional stress on today’s youth, which is accompanied by heightened anxiety, difficulties with emotional regulation, and the prevalence of psychosomatic symptoms. The first chapter presents a theoretical analysis of contemporary scientific approaches to understanding emotional regulation as a psychological phenomenon, explores the psychological nature of psychosomatic manifestations, and analyzes their main mechanisms and contributing factors. Particular attention is paid to the psychological characteristics of adolescence that may influence the development of emotional regulation skills and the manifestation of psychosomatic symptoms. The second chapter presents the results of an empirical study conducted using the Difficulties in Emotional Regulation Scale (DERS), the Gießen Psychosomatic Complaints Questionnaire (GBB-24), the Toronto Alexithymia Scale (TAS-20), and the Spielberger–Hanin method for diagnosing state and trait anxiety. Descriptive statistics and Spearman’s rank correlation coefficient were used for statistical analysis of the results. It was found that difficulties in emotional regulation are statistically associated with more pronounced psychosomatic manifestations, as well as elevated levels of alexithymia and anxiety. The results confirm the important role of emotional regulation as a psychological factor in the psychosomatic well-being of adolescents. The practical significance of this study lies in the potential application of its findings in the work of practicing psychologists, psychological counseling for youth, psychoprophylactic work, and the development of programs to foster emotional regulation skills and prevent psychosomatic manifestations in educational institutions.
Взаємозв'язок тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чернявська Анастасія Едуардівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку тривожності та стресостійкості у майбутніх психологів. Актуальність теми зумовлена тим, що професійна діяльність психолога належить до емоційно напружених видів допомагаючої практики та потребує від фахівця високого рівня емоційної саморегуляції, психологічної стійкості, здатності витримувати стресові навантаження та зберігати ефективність у складних міжособистісних ситуаціях . У роботі розкрито поняття тривожності у вітчизняній та зарубіжній психології, проаналізовано основні наукові підходи до її вивчення, визначено зміст ситуативної та особистісної тривожності. Тривожність розглянуто як складне багаторівневе психологічне явище, що охоплює емоційні, когнітивні, фізіологічні та поведінкові прояви. Обґрунтовано, що високий рівень тривожності може ускладнювати адаптацію особистості, знижувати впевненість у собі, посилювати страх невдачі та негативно впливати на ефективність навчальної й майбутньої професійної діяльності. Окрему увагу приділено аналізу стресостійкості як інтегральної властивості особистості, що забезпечує здатність зберігати емоційну рівновагу, працездатність, адекватність поведінки та ефективність діяльності в умовах стресу. У роботі показано, що стресостійкість формується на основі когнітивних, емоційних, вольових і поведінкових компонентів та пов’язана з рівнем саморегуляції, психологічною гнучкістю, копінг-стратегіями й адаптаційними ресурсами особистості. З’ясовано, що між тривожністю та стресостійкістю існує переважно обернений взаємозв’язок: підвищення рівня тривожності супроводжується зниженням здатності особистості конструктивно долати стресові ситуації, контролювати емоційні реакції та зберігати психологічну рівновагу. Особливого значення ця закономірність набуває для майбутніх психологів, оскільки їхня професійна підготовка та подальша діяльність передбачають роботу з емоційно складними запитами, кризовими станами, міжособистісними конфліктами та високою відповідальністю за якість психологічної допомоги. У ході емпіричного дослідження, проведеного серед 50 здобувачів вищої освіти спеціальності 053 «Психологія», було використано комплекс психодіагностичних методик: опитувальник «Шкала психологічного стресу» PSM-25 Lemyr–Tessier–Fillion, шкалу реактивної і особистісної тривожності Ч. Спілбергера – Ю. Ханіна, шкалу тривоги А. Бека, а також методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка. Застосування зазначених методик дало змогу комплексно дослідити рівень психологічного стресу, ситуативної й особистісної тривожності, вираженість тривожної симптоматики, а також прояви фрустрації, агресивності та ригідності. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що у значної частини майбутніх психологів спостерігаються середні та високі показники психологічного стресу і тривожності. Зокрема, більшість респондентів мають середній рівень психологічного стресу, а частина досліджуваних демонструє високий рівень особистісної тривожності та виражені тривожні прояви. Проведений кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущого оберненого зв’язку між тривожністю та стресостійкістю: чим вищим є рівень тривожності, тим нижчою є здатність майбутніх психологів протистояти стресовим ситуаціям, зберігати емоційну рівновагу та конструктивно долати труднощі. Практична значущість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у процесі професійної підготовки майбутніх психологів, зокрема для своєчасного виявлення підвищеної тривожності, недостатньої стресостійкості та ризиків психоемоційного перевантаження. Розроблені методичні рекомендації спрямовані на зниження тривожності, розвиток емоційної саморегуляції, формування конструктивних копінг-стратегій, підвищення психологічної гнучкості та зміцнення стресостійкості майбутніх фахівців психологічного профілю. The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between anxiety and stress resistance in future psychologists. The relevance of the topic is determined by the fact that the professional activity of a psychologist belongs to emotionally intense types of helping practice and requires a high level of emotional self-regulation, psychological stability, the ability to withstand stress loads, and maintain effectiveness in complex interpersonal situations. The paper reveals the concept of anxiety in domestic and foreign psychology, analyzes the main scientific approaches to its study, and defines the content of situational and personal anxiety. Anxiety is considered as a complex multilevel psychological phenomenon that includes emotional, cognitive, physiological, and behavioral manifestations. It is substantiated that a high level of anxiety may complicate personal adaptation, reduce self-confidence, intensify the fear of failure, and negatively affect the effectiveness of educational and future professional activities. Special attention is paid to the analysis of stress resistance as an integral personality trait that ensures the ability to maintain emotional balance, working capacity, adequate behavior, and effectiveness of activity under stress. The paper shows that stress resistance is formed on the basis of cognitive, emotional, volitional, and behavioral components and is related to the level of self-regulation, psychological flexibility, coping strategies, and adaptive resources of the individual. It has been found that there is a predominantly inverse relationship between anxiety and stress resistance: an increase in the level of anxiety is accompanied by a decrease in the individual’s ability to constructively overcome stressful situations, control emotional reactions, and maintain psychological balance. This pattern is of particular importance for future psychologists, since their professional training and further activity involve working with emotionally difficult requests, crisis states, interpersonal conflicts, and a high level of responsibility for the quality of psychological assistance. In the course of the empirical study, conducted among 50 higher education students majoring in 053 «Psychology», a set of psychodiagnostic methods was used: the PSM-25 Psychological Stress Measure by Lemyr–Tessier–Fillion, the State-Trait Anxiety Inventory by C. Spielberger and Yu. Khanin, the Beck Anxiety Inventory, and H. Eysenck’s method for diagnosing self-assessment of mental states. The use of these methods made it possible to comprehensively study the level of psychological stress, situational and personal anxiety, the severity of anxiety symptoms, as well as manifestations of frustration, aggressiveness, and rigidity. According to the results of the empirical study, it was established that a significant proportion of future psychologists demonstrate medium and high levels of psychological stress and anxiety. In particular, most respondents have an average level of psychological stress, while some of the participants demonstrate a high level of personal anxiety and pronounced anxiety manifestations. The conducted correlation analysis confirmed the presence of a statistically significant inverse relationship between anxiety and stress resistance: the higher the level of anxiety, the lower the ability of future psychologists to withstand stressful situations, maintain emotional balance, and constructively overcome difficulties. The practical significance of the study lies in the fact that the obtained results can be used in the process of professional training of future psychologists, in particular for the timely identification of increased anxiety, insufficient stress resistance, and risks of psycho-emotional overload. The developed methodological recommendations are aimed at reducing anxiety, developing emotional self-regulation, forming constructive coping strategies, increasing psychological flexibility, and strengthening stress resistance in future specialists in the field of psychology.
Роль копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Чаповська Евеліса Елманівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ролі копінг-стратегій у зниженні рівня стресу в осіб молодого віку в умовах тривалого кризового періоду. У сучасних умовах тривалих кризових подій, пов’язаних із воєнною небезпекою, соціально-економічною нестабільністю, вимушеною міграцією, невизначеністю майбутнього та інформаційним перевантаженням, проблема психологічного благополуччя молоді набуває особливої актуальності. Молоді люди перебувають у періоді активного професійного та особистісного становлення, тому вплив хронічного стресу може суттєво позначатися на їхньому емоційному стані, самооцінці, міжособистісних взаєминах, навчальній діяльності та здатності до самореалізації. Обґрунтовано, що в умовах тривалого кризового періоду стрес перестає бути короткочасною реакцією на окремі несприятливі події та поступово набуває хронічного характеру. Такий стан супроводжується емоційним виснаженням, підвищеною тривожністю, труднощами концентрації уваги, зниженням мотивації та відчуттям невизначеності щодо майбутнього. Водночас рівень переживання стресу значною мірою залежить від того, які саме способи подолання труднощів використовує особистість. З’ясовано, що копінг-стратегії виступають важливим механізмом психологічної адаптації особистості, оскільки забезпечують зв’язок між стресовою ситуацією та індивідуальною реакцією людини на неї. Активне подолання труднощів, планування, позитивне переосмислення ситуації, пошук інформаційної та емоційної підтримки сприяють зниженню рівня стресу та підтриманню психологічної стійкості. Натомість уникнення проблем, заперечення, самозвинувачення або емоційне відсторонення можуть поглиблювати внутрішнє напруження та ускладнювати процес адаптації. Розкрито, що молодий вік є періодом активного формування копінг-поведінки, життєстійкості, самоефективності та навичок емоційної саморегуляції. У цей період особистість ще не завжди має достатній досвід подолання довготривалих кризових ситуацій, тому рівень психологічної стійкості значною мірою залежить від підтримки соціального середовища, індивідуальних ресурсів та здатності людини конструктивно реагувати на труднощі. Акцентується, що важливу роль у подоланні стресу відіграє самоефективність особистості, тобто впевненість людини у власній здатності впливати на ситуацію, приймати рішення та долати труднощі. Особи молодого віку з вищим рівнем самоефективності частіше використовують адаптивні копінг-стратегії, демонструють більшу наполегливість у складних обставинах та рідше вдаються до пасивного уникнення проблем. Зазначено, що особливого значення в умовах тривалої кризи набуває соціальна підтримка, яка допомагає знижувати емоційне напруження, підтримувати відчуття безпеки та сприяє психологічній адаптації молоді. Дефіцит підтримки, соціальна ізоляція, конфлікти або розрив звичних соціальних зв’язків можуть посилювати переживання стресу та підвищувати ризик емоційного виснаження. В роботі підкреслено, що ефективність копінг-поведінки значною мірою залежить від її гнучкості, тобто здатності особистості змінювати способи реагування відповідно до характеру ситуації. Конструктивна копінг-поведінка передбачає поєднання активності, реалістичної оцінки обставин, здатності до емоційної регуляції та готовності звертатися по допомогу. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що серед осіб молодого віку переважає помірний рівень сприйнятого стресу, що свідчить про наявність у більшості респондентів певного психологічного ресурсу для адаптації до кризових умов. Водночас частина досліджуваних демонструє високий рівень емоційного напруження, що вказує на необхідність психологічної підтримки та розвитку більш адаптивних стратегій подолання труднощів. Визначено, що молоді люди, які частіше використовують проблемно-орієнтовані копінг-стратегії, зокрема активне подолання, планування та позитивне переосмислення ситуації, мають нижчий рівень сприйманого стресу та вищі показники резильєнтності й самоефективності. Натомість використання уникнення, самозвинувачення або пасивного реагування супроводжується вищим рівнем емоційного виснаження та труднощами психологічної адаптації. Також показано, що особи молодого віку з вищим рівнем життєстійкості демонструють більшу здатність до збереження внутрішньої рівноваги, контролю емоцій та підтримання активності навіть в умовах тривалого кризового періоду. Такі респонденти частіше використовують конструктивні копінг-стратегії, орієнтовані на вирішення проблеми, пошук підтримки та адаптацію до змінених життєвих умов. Практична значущість роботи полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватися практичними психологами, соціальними працівниками, викладачами закладів вищої освіти, фахівцями молодіжних центрів та консультативних служб у процесі психологічного супроводу молоді. Результати дослідження можуть бути основою для розроблення психокорекційних, профілактичних та психоосвітніх програм, спрямованих на формування адаптивних копінг-стратегій, підвищення рівня резильєнтності, самоефективності та психологічної стійкості молодих людей в умовах тривалої кризи. The qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical investigation of the role of coping strategies in reducing stress levels in young people under conditions of a prolonged crisis period. Under modern conditions of prolonged crisis events associated with military danger, socio-economic instability, forced migration, uncertainty about the future, and information overload, the problem of the psychological well-being of young people becomes especially relevant. Young individuals are at the stage of active professional and personal development; therefore, the impact of chronic stress can significantly affect their emotional state, self-esteem, interpersonal relationships, educational activity, and capacity for self-realization. It has been substantiated that under conditions of a prolonged crisis period, stress ceases to be a short-term reaction to isolated adverse events and gradually acquires a chronic character. Such a condition is accompanied by emotional exhaustion, increased anxiety, difficulties with concentration, reduced motivation, and feelings of uncertainty regarding the future. At the same time, the level of stress experience largely depends on the specific ways an individual chooses to cope with difficulties. It has been found that coping strategies serve as an important mechanism of psychological adaptation because they ensure the connection between a stressful situation and an individual’s personal response to it. Active coping, planning, positive reinterpretation of the situation, and seeking informational and emotional support contribute to reducing stress levels and maintaining psychological resilience. In contrast, avoidance of problems, denial, self-blame, or emotional withdrawal may intensify internal tension and complicate the adaptation process. It has been revealed that young adulthood is a period of active formation of coping behavior, resilience, self-efficacy, and emotional self-regulation skills. At this stage, individuals do not always possess sufficient experience in overcoming long-term crisis situations; therefore, the level of psychological stability largely depends on social support, individual resources, and the ability to respond constructively to difficulties. It is emphasized that self-efficacy plays an important role in overcoming stress, namely a person’s confidence in their ability to influence situations, make decisions, and cope with difficulties. Young people with higher levels of self-efficacy more often use adaptive coping strategies, demonstrate greater persistence in difficult circumstances, and less frequently resort to passive avoidance of problems. It is noted that social support acquires particular importance under conditions of a prolonged crisis, as it helps reduce emotional tension, maintain a sense of security, and promote the psychological adaptation of young people. Lack of support, social isolation, conflicts, or disruption of habitual social ties may intensify stress experiences and increase the risk of emotional exhaustion. The work emphasizes that the effectiveness of coping behavior largely depends on its flexibility, that is, on an individual’s ability to change behavioral responses according to the nature of the situation. Constructive coping behavior involves a combination of activity, realistic assessment of circumstances, emotional regulation skills, and readiness to seek help. According to the results of the empirical study, it was established that a moderate level of perceived stress predominates among young people, indicating that most respondents possess certain psychological resources for adaptation to crisis conditions. At the same time, some participants demonstrated a high level of emotional tension, which indicates the need for psychological support and the development of more adaptive coping strategies. It was determined that young people who more frequently use problem-oriented coping strategies, particularly active coping, planning, and positive reinterpretation of situations, demonstrate lower levels of perceived stress and higher levels of resilience and self-efficacy. In contrast, the use of avoidance, self-blame, or passive reactions is associated with higher levels of emotional exhaustion and difficulties in psychological adaptation. It was also shown that young people with higher levels of resilience demonstrate a greater ability to maintain internal balance, emotional control, and activity even under conditions of a prolonged crisis period. Such respondents more often use constructive coping strategies focused on problem solving, seeking support, and adaptation to changed living conditions. The practical significance of the work lies in the fact that the obtained results may be used by practicing psychologists, social workers, higher education teachers, specialists of youth centers, and counseling services in the process of psychological support for young people. The research findings may serve as a basis for developing psychocorrective, preventive, and psychoeducational programs aimed at forming adaptive coping strategies and increasing the levels of resilience, self-efficacy, and psychological stability of young people under conditions of a prolonged crisis.
Особливості батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Фесенко Леся Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню особливостей батьківського вигорання в умовах вимушеної зміни місця проживання під час війни. Дослідження проводилося через цифрове середовище збору емпіричних даних. У роботі проаналізовано феномен батьківського вигорання як специфічного синдрому, що включає емоційне виснаження, дистанціювання від дітей та зниження відчуття батьківської ефективності. Обґрунтовано, що в сучасних умовах ключовою передумовою вигорання виступає тривалий травматичний стрес (ТТС), який характеризується постійною, реальною та неминучою загрозою без можливості повноцінного відновлення психологічних ресурсів. Розкрито психологічну специфіку стресу батьків із числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та вимушених мігрантів, що зумовлена кумулятивною травматизацією, втратою контролю над життям, «шоком за іншого» та руйнуванням звичних моделей соціальної підтримки. Для реалізації мети використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз літератури, анкетування за допомогою онлайн-платформи Google Forms, авторський «Опитувальник: Самодіагностика психологічного стану батьків під час війни» та методику фіксації воєнних стресорів. Математико-статистична обробка даних включала перевірку розподілу за критерієм Шапіро-Уїлка, порівняльний аналіз за допомогою Н-критерію Краскела-Уоллеса та кореляційний аналіз за коефіцієнтом Пірсона. Емпіричну базу склали 93 респонденти, диференційовані за статусом перебування (резиденти, ВПО та мігранти за кордоном). За результатами емпіричного дослідження встановлено високий рівень поширеності симптомів батьківського вигорання серед респондентів. Переважна більшість опитаних демонструє виражене емоційне виснаження та підвищену тривожність, пов’язані з безпековими загрозами та невизначеністю майбутнього. Лише незначна частина вибірки характеризується відносно адаптивним психоемоційним станом. Статистичний аналіз підтвердив наявність достовірних відмінностей у структурі вигорання залежно від статусу вимушеного переміщення. Найвищі показники емоційного виснаження та батьківської провини виявлено у групі мігрантів за кордоном, що пов’язується з соціокультурною дезадаптацією та тривалою невизначеністю. Водночас найбільш виражені прояви ситуативної тривоги зафіксовано серед внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у безпосередній близькості до воєнних ризиків. Кореляційний аналіз засвідчив наявність значущих зв’язків між воєнними стресорами та компонентами вигорання. Виявлено, що фінансова нестабільність, тривога за безпеку дитини та переживання безпорадності посилюють емоційне виснаження й порушення сну, тоді як соціальна підтримка виконує захисну функцію та знижує інтенсивність негативних проявів. Практична значущість роботи полягає в можливості використання отриманих результатів для розробки програм психологічної допомоги сім’ям у кризових умовах. Сформульовано рекомендації щодо профілактики вигорання, які включають відновлення сімейної рутини, зміцнення резилієнтності, застосування методів когнітивно-поведінкової та арт-терапії, а також нормалізацію звернення за професійною підтримкою. The qualification work is dedicated to the theoretical substantiation and empirical study of the features of parental burnout in conditions of forced displacement during the war. The paper analyzes the phenomenon of parental burnout as a specific syndrome involving emotional exhaustion, distancing from children, and a reduced sense of parental efficiency. It is substantiated that under modern conditions, the key prerequisite for burnout is continuous traumatic stress (CTS), characterized by a constant, real, and unavoidable threat without the possibility of full restoration of psychological resources. The psychological specifics of stress among parents who are internally displaced persons (IDPs) and forced migrants are revealed, caused by cumulative traumatization, loss of control over life, “shock for the other,” and the destruction of habitual social support models. To achieve the goal, a complex of research methods was used: theoretical literature analysis, questioning via the Google Forms online platform, the author's “Questionnaire: Self-diagnosis of the psychological state of parents during the war,” and a method for recording war stressors. Mathematical and statistical data processing included checking the distribution using the Shapiro-Wilk test, comparative analysis using the Kruskal-Wallis H-test, and correlation analysis using the Pearson coefficient. The empirical base consisted of 93 respondents differentiated by residence status (residents, IDPs, and migrants abroad). The results of the empirical study revealed a high prevalence of parental burnout symptoms among respondents. The vast majority of respondents demonstrated pronounced emotional exhaustion and increased anxiety related to security threats and uncertainty about the future. Only a small part of the sample is characterized by a relatively adaptive psycho-emotional state. Statistical analysis confirmed the existence of significant differences in the structure of burnout depending on the status of forced displacement. The highest levels of emotional exhaustion and parental guilt were found in the group of migrants abroad, which is associated with sociocultural maladjustment and prolonged uncertainty. At the same time, the most pronounced manifestations of situational anxiety were recorded among internally displaced persons who are in close proximity to military risks. Correlation analysis showed significant links between war stressors and components of burnout. It was found that financial instability, anxiety about child safety, and feelings of helplessness increase emotional exhaustion and sleep disturbances, while social support has a protective function and reduces the intensity of negative manifestations. The practical significance of the work lies in the potential to use the results to develop psychological help programs for families in crisis. Recommendations for preventing burnout have been formulated, including restoring family routines, strengthening resilience, using cognitive-behavioral and art therapy methods, and normalizing seeking professional support.
Соціальна залученість як чинник психологічного благополуччя осіб похилого віку
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Тєрьохіна Анастасія Вадимівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку соціальної залученості та психологічного благополуччя осіб похилого віку. Особи похилого віку зазнають впливу вікових, соціальних та життєвих змін, що може позначатися на їхньому психологічному стані та рівні соціальної залученості. У цьому контексті соціальна залученість виступає ресурсом для підтримки психологічного благополуччя та зниження відчуття самотності. З’ясовано, що у похилому віці особливої значущості набуває підтримка соціальних зв’язків, які сприяють збереженню відчуття власної цінності, емоційної стабільності та позитивного самосприйняття. Підкреслюється, що психологічне благополуччя у пізньому віці є багатовимірним конструктом, який включає позитивні стосунки з іншими, автономію, цілі в житті, особистісне зростання, управління середовищем та самоприйняття. Зазначено, що соціальна залученість є важливим чинником підтримки адаптаційних можливостей особистості у похилому віці та впливає на якість міжособистісної взаємодії. За результатами емпіричного дослідження встановлено наявність взаємозв’язків між рівнем соціальної залученості, психологічним благополуччям, самотністю та самооцінкою осіб похилого віку. Обґрунтовано, що вищий рівень соціальної залученості пов’язаний із вищим рівнем психологічного благополуччя, нижчим рівнем переживання самотності та більш позитивною самооцінкою. Практична значущість полягає у можливості використання результатів дослідження практичними психологами та соціальними працівниками для розробки програм підтримки осіб похилого віку. Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the relationship between social engagement and psychological well-being in older adults. Older adults experience age-related, social, and life changes that may affect their psychological state and level of social engagement. In this context, social engagement acts as an important resource for maintaining psychological well-being and reducing feelings of loneliness. It has been found that in late adulthood, the support of social relationships becomes particularly significant, as it helps maintain a sense of self-worth, emotional stability, and positive self-perception. It is emphasized that psychological well-being in later life is a multidimensional construct encompassing positive relationships with others, autonomy, purpose in life, personal growth, environmental mastery, and self-acceptance. It is noted that social engagement is an important factor in supporting adaptive functioning in older adults and influences the quality of interpersonal interaction. According to the empirical study, relationships were found among levels of social engagement, psychological well-being, loneliness, and self-esteem in older adults. It has been shown that higher levels of social engagement are associated with greater psychological well-being, lower levels of loneliness, and more positive self-esteem. The practical significance lies in the potential to use the results from psychologists and social workers to develop support programs for older adults.
Психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Рубінштейн Аліна Володимирівна
Кваліфікаційну роботу присвячено дослідженню психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища в Австрії. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наукового осмислення проблем психологічної адаптації дітей-сиріт в умовах вимушеної міграції, що спричинена воєнними подіями в Україні, а також потребою розроблення ефективних підходів до їх психологічної підтримки та соціальної інтеграції в новому культурно-освітньому просторі. У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та структуру роботи. У першому розділі здійснено теоретичний аналіз проблеми психологічної адаптації особистості, охарактеризовано психологічні особливості дітей-сиріт як вразливої категорії, розкрито специфіку адаптації дітей до нового культурно-освітнього середовища в умовах вимушеної міграції, проаналізовано особливості культурно-освітнього середовища Австрії як контексту адаптації українських дітей та узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння психологічних особливостей адаптації українських дітей-сиріт до нового соціокультурного простору. У другому розділі представлено організацію та методичне забезпечення емпіричного дослідження, здійснено оцінювання рівня соціально-психологічної адаптації, тривожності, емоційного стану, шкільної адаптації та соціальної підтримки українських дітей-сиріт, проведено порівняльний аналіз психологічних особливостей адаптації залежно від рівня соціальної підтримки, а також розроблено практичні рекомендації щодо психологічного супроводу дітей-сиріт у процесі їх адаптації до культурно-освітнього середовища Австрії. У висновках узагальнено результати теоретичного та емпіричного дослідження, підтверджено виконання поставлених завдань, визначено психологічні особливості адаптації українських дітей-сиріт до нового культурно-освітнього середовища Австрії, обґрунтовано роль соціальної підтримки як важливого чинника успішної адаптації та окреслено практичне значення отриманих результатів для діяльності практичних психологів, педагогів, соціальних працівників і фахівців, які здійснюють психологічний супровід дітей в умовах вимушеної міграції. This thesis is devoted to the study of the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new cultural and educational environment in Austria. The relevance of this study stems from the need for a scientific understanding of the psychological adaptation challenges faced by orphaned children in the context of forced migration caused by the war in Ukraine, as well as the need to develop effective approaches to their psychological support and social integration into a new cultural and educational environment. The introduction justifies the relevance of the research topic, defines the object, subject, purpose, objectives, hypothesis, and research methods, highlights the scientific novelty and the theoretical and practical significance of the findings, and provides information on the validation of the research results and the structure of the study. The first chapter presents a theoretical analysis of the problem of psychological adaptation, characterizes the psychological characteristics of orphaned children as a vulnerable group, and explores the specifics of children’s adaptation to a new cultural and educational environment in the context of forced migration; analyzes the characteristics of Austria’s cultural and educational environment as the context for the adaptation of Ukrainian children, and summarizes contemporary scientific approaches to understanding the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to a new sociocultural space. The second chapter presents the organization and methodological framework of the empirical study, assesses the level of sociopsychological adaptation, anxiety, emotional state, school adaptation, and social support among Ukrainian orphans; a comparative analysis of the psychological characteristics of adaptation depending on the level of social support is conducted; and practical recommendations are developed regarding psychological support for orphans as they adapt to the cultural and educational environment of Austria. The conclusions summarize the results of the theoretical and empirical research, confirm the achievement of the set objectives, identify the psychological characteristics of Ukrainian orphaned children’s adaptation to the new cultural and educational environment in Austria, substantiate the role of social support as a key factor in successful adaptation, and outline the practical significance of the findings for the work of clinical psychologists, educators, social workers, and specialists who provide psychological support to children in situations of forced migration.
Ефективність коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання (на прикладі групи педагогічних працівників – вчителів)
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Пономарьова Світлана Вікторівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження ефективності коучингових технологій у профілактиці та подоланні синдрому емоційного вигорання педагогічних працівників. У роботі розкрито сутність синдрому емоційного вигорання як складного психоемоційного феномену, що формується внаслідок тривалого професійного стресу та проявляється у вигляді емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистих досягнень. Проаналізовано основні наукові підходи до вивчення даного явища, визначено його структуру, стадії розвитку та особливості прояву в педагогічній діяльності. З’ясовано, що професійна діяльність педагогів супроводжується значним емоційним навантаженням, необхідністю постійної комунікації, високою відповідальністю та обмеженими ресурсами для відновлення, що створює передумови для розвитку синдрому емоційного вигорання. Обґрунтовано, що коучингові технології є ефективним засобом профілактики та подолання емоційного вигорання, оскільки сприяють розвитку усвідомленості, саморегуляції, внутрішньої мотивації та формуванню конструктивних копінг-стратегій. Акцентовано, що коучинговий підхід орієнтований на активізацію внутрішніх ресурсів особистості та самостійне знаходження рішень. У ході емпіричного дослідження, проведеного серед педагогічних працівників, використано комплекс психодіагностичних методик, зокрема методику В. В. Бойка, опитувальник «Психічне вигорання» (Н. Є. Водоп’янова, О. С. Старченкова), методику Г. С. Нікіфорова та опитувальник копінг-стратегій Р. Лазаруса і С. Фолкман. Дослідження здійснювалося у три етапи: констатувальний, формувальний та контрольний. За результатами констатувального етапу встановлено, що у значної частини педагогів спостерігаються прояви емоційного вигорання, зокрема емоційне виснаження та фаза резистенції. Виявлено, що поряд із конструктивними копінг-стратегіями у педагогів присутні неефективні способи подолання стресу, такі як уникнення та емоційне дистанціювання. У межах формувального етапу було розроблено та реалізовано програму коучингового супроводу, спрямовану на зниження рівня емоційного вигорання. Програма включала комплекс занять, орієнтованих на розвиток саморегуляції, усвідомленості, визначення особистісних ресурсів, формування ефективних копінг-стратегій та підвищення професійної мотивації. Результати контрольного етапу дослідження показали позитивну динаміку змін: зниження рівня емоційного виснаження, деперсоналізації, симптомів вигорання, а також зростання частки педагогів із низьким рівнем вигорання. Встановлено підвищення використання конструктивних копінг-стратегій (самоконтроль, планування, позитивна переоцінка) та зменшення проявів уникнення і дистанціювання. Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблена програма коучингового супроводу та запропоновані рекомендації можуть бути використані практичними психологами, адміністрацією закладів освіти та педагогічними працівниками з метою профілактики та подолання емоційного вигорання. The qualification paper is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical study of the effectiveness of coaching technologies in the prevention and overcoming of emotional burnout syndrome among teaching staff. The paper reveals the essence of emotional burnout syndrome as a complex psycho-emotional phenomenon that develops as a result of prolonged professional stress and manifests itself in the form of emotional exhaustion, depersonalization, and reduction of personal achievements. The main scientific approaches to the study of this phenomenon are analyzed, its structure, stages of development, and specific features of manifestation in pedagogical activity are determined. It has been established that the professional activity of teachers is characterized by a high level of emotional load, constant communication, significant responsibility, and limited resources for recovery, which creates preconditions for the development of emotional burnout syndrome. It is substantiated that coaching technologies are an effective means of preventing and overcoming emotional burnout, as they contribute to the development of awareness, self-regulation, intrinsic motivation, and the formation of constructive coping strategies. It is emphasized that the coaching approach is focused on activating personal internal resources and independent problem-solving. In the course of the empirical study conducted among teaching staff, a set of psychodiagnostic methods was used, including V. Boyko’s method, the “Mental Burnout” questionnaire (N. Vodopyanova, O. Starchenkova), G. Nikiforov’s method, and the coping strategies questionnaire by R. Lazarus and S. Folkman. The study was carried out in three stages: ascertaining, formative, and control. The results of the ascertaining stage showed that a significant proportion of teachers demonstrated signs of emotional burnout, particularly emotional exhaustion and the resistance phase. It was also found that along with constructive coping strategies, teachers use ineffective ways of coping with stress, such as avoidance and emotional distancing. During the formative stage, a coaching support program aimed at reducing the level of emotional burnout was developed and implemented. The program included a set of sessions focused on the development of self-regulation, awareness, identification of personal resources, formation of effective coping strategies, and enhancement of professional motivation. The results of the control stage demonstrated a positive динамика of changes: a decrease in the level of emotional exhaustion, depersonalization, and burnout symptoms, as well as an increase in the proportion of teachers with a low level of burnout. An increase in the use of constructive coping strategies (self-control, planning, positive reappraisal) and a decrease in avoidance and distancing behaviors were observed. The practical significance of the study lies in the fact that the developed coaching support program and proposed recommendations can be used by practical psychologists, educational institution administrators, and teaching staff to prevent and overcome emotional burnout.
Зв’язок ресурсних станів та рівня психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Пацата Марина Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню зв’язку ресурсних станів та рівня психологічної адаптації внутрішньо переміщених осіб в умовах війни. Актуальність теми зумовлена значним зростанням кількості ВПО в Україні та необхідністю психологічної підтримки осіб, які переживають наслідки вимушеного переселення, хронічного стресу, втрати соціальних зв’язків і труднощів адаптації до нових умов проживання. Метою дослідження стало теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення зв’язку ресурсних станів і рівня психологічної адаптації ВПО. У роботі проаналізовано сутність психологічної адаптації, особливості адаптації внутрішньо переміщених осіб, визначено основні ресурсні стани, що впливають на успішність адаптації переселенців у новому соціальному середовищі. У дослідженні взяли участь 52 особи, з яких 28 є внутрішньо переміщеними особами, а 24 не змінювали місце проживання під час повномасштабного вторгнення. Для досягнення мети використано теоретичні, емпіричні та математико-статистичні методи дослідження. Застосовано психодіагностичні методики: «Методика для виявлення адаптованості/неадаптованості особистості» К. Роджерса, «Опитувальник психологічної ресурсності особистості» О. Штепи, «Шкала резильєнтності» Коннора–Девідсона та «Багатовимірна шкала сприйнятої соціальної підтримки MSPSS». Статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою кореляційного аналізу Пірсона. За результатами дослідження встановлено, що рівень психологічної адаптації ВПО безпосередньо пов’язаний із їхніми ресурсними станами. Виявлено, що високий рівень психологічної ресурсності, резильєнтності, оптимізму та соціальної підтримки сприяє успішній адаптації, емоційному комфорту та ефективній інтеграції у нові соціальні умови. Натомість недостатність внутрішніх ресурсів супроводжується тривожністю, дезадаптацією, емоційним виснаженням та труднощами соціальної взаємодії. Практичне значення роботи полягає у розробці психологічних рекомендацій та програми психологічної підтримки ВПО, спрямованої на підвищення адаптаційного потенціалу, розвиток ресурсних станів і зміцнення психологічної стійкості переселенців. The qualification thesis is devoted to the theoretical justification and empirical study of the relationship between resource states and the level of psychological adaptation of internally displaced persons in wartime conditions. The relevance of the topic stems from the significant increase in the number of IDPs in Ukraine and the need for psychological support for individuals experiencing the consequences of forced displacement, chronic stress, loss of social ties, and difficulties adapting to new living conditions. The aim of the study was to provide a theoretical foundation and conduct an empirical examination of the relationship between resource states and the level of psychological adaptation among IDPs. The study analyzes the nature of psychological adaptation and the specific characteristics of adaptation among internally displaced persons, and identifies the primary resource states that influence the success of displaced persons’ adaptation to a new social environment. The study included 52 participants, 28 of whom were internally displaced persons, while 24 had not changed their place of residence during the full-scale invasion. To achieve the objective, theoretical, empirical, and mathematical-statistical research methods were employed. The following psychodiagnostic instruments were used: C. Rogers’ “Method for Identifying Personality Adaptability/Maladaptability,” O. Shtepa’s “Questionnaire on Psychological Resourcefulness of the Individual,” the Connor–Davidson “Resilience Scale,” and the “Multidimensional Scale of Perceived Social Support (MSPSS).” Statistical analysis of the results was performed using Pearson’s correlation analysis. The study found that the level of psychological adaptation among IDPs is directly linked to their resource states. It was revealed that high levels of psychological resourcefulness, resilience, optimism, and social support contribute to successful adaptation, emotional comfort, and effective integration into new social conditions. Conversely, a lack of internal resources is accompanied by anxiety, maladjustment, emotional exhaustion, and difficulties in social interaction. The practical significance of this work lies in the development of psychological recommendations and a psychological support program for IDPs aimed at enhancing their adaptive potential, developing their resource states, and strengthening their psychological resilience.
Зв’язок самооцінки з переживанням самотності особистості студента
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Паскал Олександра Павлівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі зв’язку самооцінки з переживанням самотності особистості студента. Актуальність досліджуваної проблематики зумовлена тим, що сучасне студентство формує свою особистісну та професійну ідентичність в умовах глибоких глобальних трансформацій міжособистісної взаємодії. Ці процеси значно ускладнюються викликами сьогодення в Україні: воєнним станом, вимушеною міграцією, дистанційним навчанням та затяжною соціальною депривацією. У такому контексті виявляється парадоксальний феномен: незважаючи на високий рівень цифрової інтеграції сучасної молоді, проблема самотності набуває масових масштабів і стає руйнівним фактором, що негативно впливає на загальне психологічне благополуччя особистості. У цьому дослідженні висунуто концептуальну гіпотезу, згідно з якою самооцінка студента відіграє ключову роль як центральний внутрішній регулятор, функціонуючи своєрідним когнітивно-емоційним фільтром, який впливає не лише на інтенсивність, а й на характер суб’єктивного переживання відчуженості від соціуму. Теоретичне підґрунтя роботи вирізняється ґрунтовністю та великим спектром опрацьованих наукових джерел. Воно спирається на класичні ідеї В. Джеймса щодо глобального почуття самоцінності та ключові гуманістичні концепції К. Роджерса й А. Маслоу, які трактують самооцінку як основу психологічної цілісності особистості. Особливий акцент зроблено на психометричному підході М. Розенберга, який виявив, що низький рівень самооцінки призводить до «соціальної гіперчутливості», а також на теоріях Дж. Качіоппо щодо соціальної гіперпильності, ідеї Н. Брандена відносно почуття власної ефективності та концепціях японського дослідника Т. Сібуї. Інтеграція здобутків сучасної української психологічної школи додає роботі ще більшої наукової цінності. Зокрема, використано парадигму життєтворення Т. Титаренко про трансформацію деструктивної ізоляції в ресурсне усамітнення, дослідження Г. Католик щодо зрілості структури «Я», О. Лазуренко, а також роботи представників Одеської психологічної школи О. Саннікової та В. Бедан, які аналізують індивідуально-типологічну схильність до самотності. Крім того, багатовимірність явища самотності знайшла своє відображення через інтеракціоністську модель Р. Вайса із поділом на емоційну та соціальну ізоляцію, а також когнітивну модель Д. Рассела, що описує самотність як суб’єктивну реакцію на розрив між очікуваннями й реальністю. Емпіричний компонент дослідження вирізняється високим рівнем надійності та був реалізований на гомогенній репрезентативній вибірці, яка охопила 42 студенти (24 жінки та 18 чоловіків) вікової категорії від 18 до 25 років. Демографічні показники респондентів відображають характерні аспекти життя сучасної студентської молоді. Зокрема, 95,24% учасників (40 осіб) щодня присвячують соціальним мережам понад чотири години, 45,24% (19 осіб) мають досвід звернення за психотерапевтичною допомогою. Домінуючими формами організації навчання стали денна форма, а житлові умови значною мірою зосереджені на спільному проживанні у гуртожитках (35,71%). Діагностична база для дослідження була ретельно підібрана з урахуванням теоретичних і практичних завдань. Вона включала шість валідованих методик, що забезпечили комплексний підхід до вивчення теми: шкала самооцінки Розенберга (RSE), методика Дембо-Рубінштейн, шкала самотності UCLA, шкала соціальної та емоційної самотності для дорослих (SELSA), методика «Діагностика рівня субʼєктивного відчуття самотності» (Д. Рассела та М. Фергюссона), методика «Самооцінка переживання самотності» О. П. Саннікова, В. Б. Бедан. Математико-статистичний аналіз даних за допомогою кореляційного методу Пірсона дозволив виявити глибокі, часто приховані та іноді парадоксальні закономірності, що визначають психологічний стан студентів. Зокрема, дослідження показало надзвичайно сильну позитивну кореляцію між рівнем самооцінки та рівнем домагань за Дембо-Рубінштейн (r = 0, 977**, р≤ 0,05), ця залежність свідчить про те, що почуття власної цінності серед студентів тісно пов'язане з їхніми академічними і життєвими амбіціями. При цьому гонитва за високими досягненнями та ідеальним образом життя безпосередньо провокує відчуття самотності, що було підтверджено значущою кореляцією між самооцінкою і суб'єктивною самотністю за шкалою Рассела-Фергюсона (r = 0, 587**, р≤ 0,05), та зворотним зв'язком між показником UCLA і низьким рівнем самооцінки за Розенбергом (- r = 0, 005, р≤ 0,01). Одним із ключових відкриттів цього дослідження став феномен «самотності у натовпі», який підтверджується майже нульовими кореляціями між загальним рівнем ізоляції за шкалою UCLA і субшкалами фактичного соціального дефіциту за SELSA (емоційною: (r = 0, 008, р≤ 0,01); сімейною: (- r = 0, 003, р≤ 0,01); соціальною: (r = 0, 000, р≤ 0,01). Відсутність зв'язку також було зафіксовано між рівнем домагань і показниками SELSA (від -r = -0,002 до - r = 0,019). Ці дані свідчать про внутрішню психо-емоційну природу відчуження студентів, яка практично не залежить від фактичної наявності друзів, партнерів чи родини. Основним тригером такого стану є низька самооцінка, яка виступає деструктивним когнітивним фільтром, деформуючи сприйняття міжособистісних зв’язків. Водночас адекватна (середня) самооцінка за шкалою М. Розенберга продемонструвала значущі від’ємні кореляції з усіма сферами самотності за SELSA: сімейною (- r = 0, 639**, р≤ 0,05), емоційною (- r = 0, 626**, р≤ 0,05), романтичною (- r = 0, 628**, р≤ 0,05), та соціальною (- r = 0, 595**, р≤ 0,05). Ці результати підтверджують, що стабілізація самооцінки є ключовим фактором захисту особистості від деструктивного впливу самотності. Цінним практичним втіленням наукових розвідок стала розробка авторського психологічного тренінгу «Від самотності до самоцінності», розрахованого на двотижневу програму для осіб 18–30 років. Програма тренінгу базується виключно на отриманих емпіричних результатах та спрямована на подолання психогенної ізоляції через специфічні модулі: деконструкцію завищених амбіцій, формування навичок цифрової гігієни, розвиток самоспівчуття та розбудову глибокого емоційного резонансу. У підсумку, представлена кваліфікаційна робота доводить, що справжній шлях до подолання самотності студентської молоді пролягає не через механічне розширення соціальних контактів, а через особистісну терапію, трансформацію самоставлення та стабілізацію внутрішньої самоцінності, що є єдиним надійним фундаментом для автентичної та гармонійної інтеграції в сучасний соціум. Qualification work is dedicated to the problem of the connection between self-esteem and the experience of loneliness in the student's personality. The relevance of the research problem is due to the fact that modern students form their personal and professional identity in the context of profound global transformations in interpersonal interaction. These processes are significantly complicated by the current challenges in Ukraine: martial law, forced migration, distance learning, and prolonged social deprivation. In this context, a paradoxical phenomenon is revealed: despite the high level of digital integration of modern youth, the problem of loneliness is reaching massive proportions and becoming a destructive factor that negatively affects the overall psychological well-being of the individual. This study puts forward a conceptual hypothesis according to which a student's self-esteem plays a key role as a central internal regulator, functioning as a kind of cognitive-emotional filter that affects not only the intensity but also the nature of the subjective experience of alienation from society. The theoretical basis of the work is distinguished by its thoroughness and a wide range of studied scientific sources. It is based on the classical ideas of W. James regarding the global sense of self-worth and the key humanistic concepts of C. Rogers and A. Maslow, who interpret self-esteem as the basis of the psychological integrity of the individual. Special emphasis is placed on the psychometric approach of M. Rosenberg, who found that low self-esteem leads to "social hypersensitivity," as well as on the theories of J. Caccioppo regarding social hypervigilance, the ideas of H. Branden regarding the sense of self-efficacy and the concepts of the Japanese researcher T. Shibui. The integration of the achievements of the modern Ukrainian school of psychology adds even greater scientific value to the work. In particular, the paradigm of life creation by T. Tytarenko on the transformation of destructive isolation into resourceful solitude, the research of H. Katolyk on the maturity of the "I" structure, O. Lazurenko, as well as the works of representatives of the Odessa School of Psychology, O. Sannikova and V. Bedan, who analyze the individual-typological predisposition to loneliness. In addition, the multidimensionality of the phenomenon of loneliness was reflected through the interactionist model of R. Weiss with a division into emotional and social isolation, as well as the cognitive model of D. Russell, which describes loneliness as a subjective reaction to the gap between expectations and reality. The empirical component of the study is distinguished by a high level of reliability and was implemented on a homogeneous representative sample, which included 42 students (24 women and 18 men) in the 18 to 25 age group. The demographic indicators of the respondents reflect the characteristic aspects of the life of modern student youth. In particular, 95.24% of participants (40 people) spend more than four hours a day on social networks, 45.24% (19 people) have experience seeking psychotherapeutic help. The dominant forms of study organization were full-time, and housing conditions were largely concentrated on shared living in dormitories (35.71%). The diagnostic basis for the study was carefully selected, taking into account theoretical and practical objectives. It included five validated methods that provided a comprehensive approach to the study of the topic: the Rosenberg Self-Esteem Scale (RSE), the Dembo-Rubinstein method, the UCLA Loneliness Scale, the Social and Emotional Loneliness Scale for Adults (SELSA), the “Diagnosis of the Level of Subjective Loneliness” method (by D. Russell and M. Ferguson), and the “Self-Assessment of Loneliness Experiences” method by O. P. Sannikov and V. B. Bedan. Mathematical and statistical analysis of the data using Pearson's correlation method revealed deep, often hidden, and sometimes paradoxical patterns that determine the psychological state of students. In particular, the study showed an extremely strong positive correlation between the level of self-esteem and the level of aspiration according to Dembo-Rubinstein (r = 0. 977 **, p≤ 0.05); this relationship indicates that the sense of self-worth among students is closely related to their academic and life ambitions. At the same time, the pursuit of high achievements and an ideal lifestyle directly provokes a feeling of loneliness, which was confirmed by a significant correlation between self-esteem and subjective loneliness on the Russell-Ferguson scale (r = 0.587**, p≤ 0.05), and an inverse relationship between the UCLA score and a low level of self-esteem according to Rosenberg (- r = 0.005, p≤ 0.01). One of the key findings of this study was the phenomenon of "loneliness in a crowd," which is confirmed by almost zero correlations between the overall level of isolation on the UCLA scale and the subscales of actual social deficit on the SELSA scale (emotional: (r = 0.008, p≤ 0.01); family: (- r = 0.003 , p≤ 0.01); social: (r = 0.000, p≤ 0.01). A lack of correlation was also observed between the level of distress and SELSA scores (from -r = -0.002 to -r = 0.019). These data indicate the internal psycho-emotional nature of student alienation, which is practically independent of the actual presence of friends, partners, or family. The main trigger of this condition is low self-esteem, which acts as a destructive cognitive filter, distorting the perception of interpersonal connections. At the same time, adequate (average) self-esteem on the M. Rosenberg scale showed significant negative correlations with all areas of loneliness according to SELSA: family (- r = 0. 639**, p≤ 0.05), emotional (- r = 0. 626**, p≤ 0.05), romantic (- r = 0. 628**, p≤ 0.05), and social (- r = 0. 595**, p≤ 0.05). These results confirm that the stabilization of self-esteem is a key factor in protecting the individual from the destructive effects of loneliness. A valuable practical implementation of scientific research was the development of the author's psychological training "From Loneliness to Self-Worth", designed as a two-week program for individuals aged 18–30. The training program is based solely on the obtained empirical results and is aimed at overcoming psychogenic isolation through specific modules: deconstruction of inflated ambitions, formation of digital hygiene skills, development of self-compassion, and building of deep emotional resonance. In conclusion, the presented qualification work proves that the real way to overcome the loneliness of student youth lies not in the mechanical expansion of social contacts, but in individual therapy, the transformation of self-esteem, and the stabilization of inner self-worth, which is the only reliable foundation for authentic and harmonious integration into modern society.
Емоційний інтелект як чинник психологічного благополуччя майбутніх психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Норенко Ірина Юріївна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню емоційного інтелекту як чинник психологічного благополуччя майбутніх психологів. Метою дослідження є з’ясування значущості чинників емоційного інтелекту та його структурних компонентів у забезпеченні психологічного благополуччя майбутніх психологів. Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми емоційного інтелекту та психологічного благополуччя майбутніх психологів. У першому розділі розкрито сутність емоційного інтелекту як психологічного феномена, проаналізовано основні наукові підходи до його розуміння та структури, а також охарактеризовано психологічне благополуччя в контексті професійного становлення психолога. Окрему увагу приділено ролі емоційного інтелекту у формуванні психологічного благополуччя майбутніх психологів. Другий розділ присвячено програмі емпіричного дослідження емоційного інтелекту як чинника психологічного благополуччя майбутніх психологів. Висвітлено організацію та основні етапи емпіричного дослідження, обґрунтовано добір психодіагностичних методик для вивчення рівня емоційного інтелекту та психологічного благополуччя, а також описано процедуру проведення дослідження. Для проведення емпіричного дослідження був сформований комплекс діагностичних методик, який дозволив ефективно реалізувати поставлену мету та виконати визначені завдання. У результаті дослідження було виявлено відмінності в показниках психологічного здоров’я серед юнаків і дівчат із різним рівнем емоційного інтелекту. У третьому розділі представлено результати емпіричного аналізу взаємозв’язку емоційного інтелекту та психологічного благополуччя майбутніх психологів, здійснено їх кількісно-якісний аналіз та інтерпретацію. Виявлено особливості взаємозв’язку складових емоційного інтелекту з показниками психологічного благополуччя у досліджуваної вибірки. Отримані дані свідчать, що високий рівень здатності усвідомлювати та регулювати власні та чужі емоції сприяє підвищенню емоційної стійкості, впевненості у соціальних взаємодіях, розвитку аналітичного мислення, відкритості до змін і нових ідей, а також зниженню рівня тривожності, що в цілому позитивно впливає на психологічне благополуччя студентів. Розроблено та представлено психокорекційну програму розвитку емоційного інтелекту, спрямовану на підвищення рівня психологічного благополуччя майбутніх психологів. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з апробацією програми та оцінкою її ефективності. The qualification work is devoted to the study of emotional intelligence as a factor in the psychological well-being of future psychologists. The aim of the study is to determine the significance of emotional intelligence factors and its structural components in ensuring the psychological well-being of future psychologists. A theoretical and methodological analysis of the problem of emotional intelligence and psychological well-being of future psychologists has been carried out. The first chapter reveals the essence of emotional intelligence as a psychological phenomenon, analyzes the main scientific approaches to its understanding and structure, and characterizes psychological well-being in the context of the professional development of a psychologist. Particular attention is paid to the role of emotional intelligence in the formation of psychological well-being of future psychologists. The second section is devoted to the program of empirical research on emotional intelligence as a factor in the psychological well-being of future psychologists. The organization and main stages of empirical research are highlighted, the selection of psychodiagnostic methods for studying the level of emotional intelligence and psychological well-being is justified, and the research procedure is described. A set of diagnostic techniques was developed for the empirical study, which made it possible to effectively achieve the set goal and complete the specified tasks. The study revealed differences in psychological health indicators among young men and women with different levels of emotional intelligence. The third chapter presents the results of an empirical analysis of the relationship between emotional intelligence and psychological well-being of future psychologists, their quantitative and qualitative analysis and interpretation. The peculiarities of the relationship between the components of emotional intelligence and indicators of psychological well-being in the studied sample were revealed. The data obtained indicate that a high level of ability to recognize and regulate one's own and others' emotions contributes to increased emotional stability, confidence in social interactions, the development of analytical thinking, openness to change and new ideas, as well as a reduction in anxiety, which has a positive overall effect on the psychological well-being of students. A psychocorrectional program for developing emotional intelligence aimed at improving the psychological well-being of future psychologists has been developed and presented. Prospects for further research related to testing the program and evaluating its effectiveness have been identified.
Взаємозв’язок смисложиттєвих орієнтацій та проявів посттравми у внутрішньо переміщених осіб
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Мотренко Олена Владиславівна
Кваліфікаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному дослідженню взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій, життєстійкості та проявів посттравми у внутрішньо переміщених осіб. У роботі здійснено теоретичне узагальнення та пілотне емпіричне дослідження взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій, життєстійкості та проявів посттравми у внутрішньо переміщених осіб. Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах повномасштабної війни внутрішньо переміщені особи переживають тривалий стрес, втрату звичного життєвого середовища, руйнування попередніх життєвих планів і потребу в пошуку нових внутрішніх опор, тоді як зв’язок між смисложиттєвими орієнтаціями, життєстійкістю та вираженістю посттравматичних проявів саме у цієї групи досліджений недостатньо. Метою дослідження є теоретично обґрунтувати та пілотно емпірично виявити особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій, життєстійкості та проявів посттравми у внутрішньо переміщених осіб. Об’єкт дослідження – посттравматичні прояви особистості у внутрішньо переміщених осіб. Предмет дослідження – взаємозв’язок смисложиттєвих орієнтацій, життєстійкості та проявів посттравми у внутрішньо переміщених осіб. У роботі використано теоретичні методи аналізу, систематизації, узагальнення та порівняння наукових підходів до розуміння сенсу життя, життєстійкості та посттравматичних проявів, а також емпіричні й статистичні методи дослідження. Психодіагностичний інструментарій склали Meaning in Life Questionnaire (MLQ), Purpose in Life Test (PIL), PCL-5 (PTSD Checklist for DSM-5) та CD-RISC-10 (Connor–Davidson Resilience Scale), а обробку результатів здійснено за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона. Емпіричну базу дослідження становили 40 внутрішньо переміщених осіб віком від 25 до 61 року, які проживали переважно у місті Дніпро та Дніпропетровській області й брали участь в онлайн-опитуванні на засадах добровільності та інформованої згоди. Отримані результати засвідчили, що вищі показники смисложиттєвих орієнтацій і життєстійкості пов’язані з нижчим рівнем посттравматичних проявів, а між смисложиттєвими орієнтаціями та життєстійкістю виявлено позитивний взаємозв’язок. Теоретична значущість роботи полягає в уточненні уявлень про роль сенсової сфери та життєстійкості у переживанні наслідків воєнної травми. Практична значущість полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для кращого розуміння психологічного стану внутрішньо переміщених осіб і як підґрунтя для більш чутливої психологічної підтримки цієї групи. The qualification paper is devoted to the theoretical substantiation and empirical study of the relationship between meaning-in-life orientations, resilience, and post-traumatic manifestations in internally displaced persons. The qualification paper presents a theoretical generalization and a pilot empirical study of the relationship between meaning-of-life orientations, resilience, and post-traumatic manifestations in internally displaced persons. The relevance of the topic is determined by the fact that under the conditions of the full-scale war internally displaced persons experience prolonged stress, loss of their usual living environment, disruption of previous life plans, and the need to search for new inner supports, while the relationship between meaning-of-life orientations, resilience, and the severity of post-traumatic manifestations in this group remains insufficiently studied. The aim of the study is to theoretically substantiate and pilot empirically identify the peculiarities of the relationship between meaning-of-life orientations, resilience, and post-traumatic manifestations in internally displaced persons. The object of the study is post-traumatic manifestations of personality in internally displaced persons. The subject of the study is the relationship between meaning-of-life orientations, resilience, and post-traumatic manifestations in internally displaced persons. The study used theoretical methods of analysis, systematization, generalization, and comparison of scientific approaches to understanding meaning in life, resilience, and post-traumatic manifestations, as well as empirical and statistical research methods. The psychodiagnostic tools included the Meaning in Life Questionnaire (MLQ), the Purpose in Life Test (PIL), the PCL-5 (PTSD Checklist for DSM-5), and the CD-RISC-10 (Connor–Davidson Resilience Scale), while the obtained data were processed using Pearson’s correlation coefficient. The empirical base of the study consisted of 40 internally displaced persons aged 25 to 61 who lived mainly in the city of Dnipro and Dnipropetrovsk region and participated in an online survey on the basis of voluntary informed consent. The results showed that higher levels of meaning-of-life orientations and resilience were associated with lower levels of post-traumatic manifestations, while a positive relationship was found between meaning-of-life orientations and resilience. The theoretical significance of the study lies in clarifying the role of the meaning sphere and resilience in experiencing the consequences of war trauma. The practical significance lies in the fact that the results may be used for a better understanding of the psychological state of internally displaced persons and as a basis for more sensitive psychological support for this group.
Психологічні особливості адаптації студентів після тривалого дистанційного навчання в умовах сучасних викликів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Міщенко Євгенія Валеріївна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних особливостей адаптації студентів після тривалого дистанційного навчання в умовах сучасних викликів. Проаналізовано наукові підходи до розуміння соціально-психологічної адаптації як складного багатовимірного процесу, що включає когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Розглянуто специфіку студентського віку як періоду активного формування комунікативної компетентності та соціальної ідентичності, а також визначено роль психологічного клімату групи у забезпеченні ефективної міжособистісної взаємодії. Виявлено суттєві особливості соціально-психологічної адаптації в умовах переходу від дистанційного до очного навчання. За результатами психодіагностичного обстеження встановлено наявність статистично значущих відмінностей між студентами з високим і низьким рівнями адаптації за показниками комунікативних здібностей. Особи з високим рівнем адаптивності продемонстрували більшу готовність до встановлення та підтримання міжособистісних контактів у навчальній групі. Доведено, що студенти з різним рівнем соціально-психологічної адаптації по-різному сприймають психологічний клімат навчальної групи. Вищий рівень адаптації пов’язаний із більш позитивною оцінкою групового середовища, тоді як нижчий рівень адаптивності супроводжується менш сприятливим його сприйняттям. Встановлено статистично значущі відмінності між групами студентів із позитивним, нейтральним та негативним ставленням до зміни формату навчання за показниками адаптації та сприйняття клімату. Студенти з високим рівнем соціально-психологічної адаптації частіше демонструють позитивне або нейтральне ставлення до повернення до очної форми навчання, тоді як студенти з нижчим рівнем адаптивності частіше відзначають труднощі у процесі пристосування. Отримані результати підтверджують висунуті гіпотези та свідчать про те, що соціально-психологічна адаптація виступає важливим чинником ефективної інтеграції студентів у навчальну групу та формування сприятливого психологічного клімату в умовах трансформації освітнього середовища. Практична значущість роботи полягає у розробленні психолого-педагогічних рекомендацій, спрямованих на оптимізацію адаптаційного процесу, розвиток комунікативних навичок студентів та створення сприятливого психологічного клімату в академічних групах. The qualification work is devoted to the problem of theoretical justification and empirical research of psychological characteristics of students' adaptation after long-term distance learning in the context of modern challenges. Scientific approaches to understanding socio-psychological adaptation as a complex multidimensional process that includes cognitive, emotional, and behavioral components are analyzed. The specifics of student age as a period of active formation of communicative competence and social identity are considered, and the role of the psychological climate of the group in ensuring effective interpersonal interaction is determined. Significant features of socio-psychological adaptation in the conditions of transition from distance to face-to-face learning are revealed. The results of the psychodiagnostic examination revealed statistically significant differences between students with high and low levels of adaptation in terms of communicative abilities. Individuals with a high level of adaptability demonstrated a greater willingness to establish and maintain interpersonal contacts in the study group. It has been proven that students with different levels of socio-psychological adaptation perceive the psychological climate of the study group differently. A higher level of adaptation is associated with a more positive assessment of the group environment, while a lower level of adaptability is accompanied by a less favorable perception of it. Statistically significant differences were found between groups of students with positive, neutral, and negative attitudes toward the change in the format of education in terms of adaptation and perception of the climate. Students with a high level of socio-psychological adaptation are more likely to demonstrate a positive or neutral attitude towards returning to face-to-face learning, while students with a lower level of adaptability are more likely to report difficulties in the adaptation process. The results confirm the hypotheses and indicate that socio-psychological adaptation is an important factor in the effective integration of students into the learning group and the formation of a favorable psychological climate in the context of the transformation of the educational environment. The practical significance of the work lies in the development of psychological and pedagogical recommendations aimed at optimizing the adaptation process, developing students' communication skills, and creating a favorable psychological climate in academic groups.
Динаміка переживання цінностей та сенсу, як джерела мотивації в контексті війни в Україні
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Меланко Ольга Олександрівна
Обґрунтовано, що повномасштабна війна в Україні є потужним кризовим чинником, який впливає на ціннісно-смислову сферу особистості, спричиняє переосмислення життєвих пріоритетів, зміну мотиваційних орієнтирів та трансформацію системи життєвих сенсів. З’ясовано, що ціннісно-смислова сфера особистості є інтегративною системою, яка поєднує цінності, смисли, життєві орієнтири та смислові утворення людини, визначаючи особливості її поведінки, діяльності та ставлення до навколишнього світу. Встановлено, що мотивація особистості має складний і багаторівневий характер, а цінності та сенси виступають важливими чинниками формування мотиваційної спрямованості людини. Показано, що в умовах воєнної кризи саме смислоутворення та переосмислення життєвого досвіду стають важливими психологічними ресурсами адаптації Акцентується, що екзистенційний підхід розглядає пошук сенсу життя як провідну мотиваційну силу особистості. Особливого значення в кризових умовах набувають свобода вибору, відповідальність за власне життя та здатність знаходити сенс навіть у складних життєвих обставинах. Розкрито, що переживання війни супроводжується трансформацією життєвих цінностей, звуженням часової перспективи та переорієнтацією особистості на базові екзистенційні цінності, пов’язані із життям, безпекою, здоров’ям і міжособистісними стосунками. За результатами емпіричного дослідження встановлено, що для більшості внутрішньо переміщених осіб характерною є переоцінка життєвих пріоритетів та зміщення акценту з матеріальних цінностей на екзистенційні. Найбільш значущими джерелами життєвого сенсу виступають родина, близькі люди, здоров’я, безпека та можливість підтримувати звичну життєву активність. Визначено, що важливим чинником підтримання психологічної стійкості є прийняття особистої відповідальності за власне життя, збереження внутрішнього локусу контролю, гуманістичних цінностей та надії на майбутнє. Саме ці смислові установки сприяють адаптації особистості до умов воєнної невизначеності. Виявлено, що частина респондентів переживає стан смислової фрустрації, пов’язаний із втратою довоєнних життєвих орієнтирів. Водночас навіть за наявності кризових переживань простежується прагнення до пошуку нових життєвих сенсів і формування нових життєвих перспектив. Показано, що для окремих учасників дослідження характерне звуження смисложиттєвих орієнтирів та концентрація життєвих смислів навколо найближчого кола значущих людей, що виступає одним із варіантів психологічної адаптації до тривалого стресу та невизначеності. Встановлено, що респонденти практично не звертаються безпосередньо до теми страху смерті, незважаючи на досвід життя в умовах воєнної загрози. Натомість осмислення життєвої ситуації відбувається через актуалізацію відповідальності, особистісної активності та цінності людських стосунків. Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані психологами, психотерапевтами, педагогами та фахівцями соціальної сфери у роботі з внутрішньо переміщеними особами та людьми, які переживають наслідки війни. Отримані дані можуть бути враховані під час розроблення програм психологічної підтримки, спрямованих на розвиток життєстійкості, відновлення мотивації та підтримку процесів смислоутворення. It has been demonstrated that the full-scale war in Ukraine is a powerful crisis factor that affects the value-semantic sphere of the individual, leading to a reevaluation of life priorities, a shift in motivational orientations, and a transformation of the system of life meanings. It has been established that the value-semantic sphere of the individual is an integrative system that combines values, meanings, life orientations, and semantic constructs of a person, determining the characteristics of their behavior, activities, and attitude toward the surrounding world. It has been established that personal motivation is complex and multi-level in nature, and that values and meanings are important factors in shaping a person’s motivational orientation. It is shown that in conditions of a military crisis, it is precisely the creation of meaning and the rethinking of life experience that become important psychological resources for adaptation It is emphasized that the existential approach views the search for the meaning of life as the primary motivational force of the individual. Freedom of choice, responsibility for one’s own life, and the ability to find meaning even in difficult life circumstances take on particular significance in crisis conditions. It is revealed that the experience of war is accompanied by a transformation of life values, a narrowing of the temporal perspective, and a reorientation of the individual toward basic existential values related to life, safety, health, and interpersonal relationships. The results of an empirical study have shown that for most internally displaced persons, a reevaluation of life priorities and a shift in focus from material to existential values are characteristic. The most significant sources of meaning in life are family, loved ones, health, safety, and the ability to maintain one’s usual daily activities. It was determined that an important factor in maintaining psychological resilience is taking personal responsibility for one’s own life, preserving an internal locus of control, humanistic values, and hope for the future. It is precisely these attitudes that facilitate an individual’s adaptation to the conditions of wartime uncertainty. It was found that some respondents experience a state of existential frustration associated with the loss of pre-war life orientations. At the same time, even in the presence of crisis experiences, a desire to seek new meanings in life and form new life perspectives is evident. It has been shown that for some study participants, a narrowing of life’s meaning-oriented reference points and a concentration of life’s meaning around the immediate circle of significant people is characteristic, which serves as one form of psychological adaptation to prolonged stress and uncertainty. It has been established that respondents rarely address the topic of fear of death directly, despite their experience of living under the threat of war. Instead, they make sense of their life situation through an emphasis on responsibility, personal agency, and the value of human relationships. The practical significance of this study lies in the fact that its findings can be utilized by psychologists, psychotherapists, educators, and social workers in their work with internally displaced persons and individuals coping with the aftermath of war. The data obtained can be taken into account when developing psychological support programs aimed at building resilience, restoring motivation, and supporting meaning-making processes.
Взаємозв'язок інтенсивності переживання втрати та типів копінг-стратегій у підлітків
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Кругліна Віра Романівна
Робота присвячена дослідженню особливостей взаємозв’язку між інтенсивністю переживання втрати та типами копінг-стратегій у підлітковому віці. Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості травматичних подій у житті сучасних підлітків, пов’язаних із втратою близьких людей, вимушеним переселенням, воєнними діями та іншими кризовими обставинами, що негативно впливають на їхній психоемоційний стан і процес соціально-психологічної адаптації. У теоретичній частині роботи проаналізовано основні наукові підходи до розуміння феномену втрати, психологічних особливостей її переживання у підлітковому віці та сучасні концепції копінг-поведінки. Розглянуто сутність копінг-стратегій, їх класифікації, адаптивний та дезадаптивний характер, а також особливості застосування підлітками в умовах стресових життєвих ситуацій. Емпіричне дослідження було спрямоване на виявлення рівня інтенсивності переживання втрати, особливостей копінг-поведінки, а також рівня тривожності та депресивних проявів у підлітків. Для реалізації поставленої мети використано комплекс психодіагностичних методик: Шкалу впливу травматичної події (IES-R), опитувальник копінг-стратегій Brief COPE, Госпітальну шкалу тривоги і депресії (HADS) та Шкалу депресії Бека (BDI-II). Отримані результати оброблялися за допомогою методів математичної статистики, зокрема описової статистики та кореляційного аналізу. Результати дослідження засвідчили, що значна частина підлітків характеризується помірним і високим рівнем переживання втрати, що супроводжується проявами тривожності, емоційного напруження та окремими депресивними симптомами. Встановлено, що зі зростанням інтенсивності переживання втрати підвищується частота використання дезадаптивних копінг-стратегій, зокрема уникання, поведінкового відсторонення, заперечення та самозвинувачення. Водночас підлітки з нижчим рівнем травматичних переживань частіше використовують адаптивні способи подолання труднощів, такі як активне подолання, планування, позитивне переосмислення та звернення по соціальну підтримку. Кореляційний аналіз підтвердив наявність статистично значущих взаємозв’язків між показниками інтенсивності переживання втрати та окремими типами копінг-стратегій. Отримані результати свідчать про важливу роль конструктивних стратегій подолання стресу у процесі психологічної адаптації підлітків до втрати. На основі результатів дослідження розроблено практичні рекомендації для психологів, педагогів і батьків щодо психологічної підтримки підлітків, які переживають втрату. Запропоновані рекомендації спрямовані на розвиток адаптивних копінг-стратегій, зниження рівня психологічного дистресу та сприяння успішній емоційній адаптації. The thesis is devoted to the study of the relationship between the intensity of loss experience and coping strategies in adolescence. The relevance of the study is determined by the growing number of traumatic events experienced by modern adolescents, including the loss of significant others, forced displacement, military actions, and other crisis situations that negatively affect their emotional well-being and psychological adaptation. The theoretical part of the research analyzes the main scientific approaches to understanding the phenomenon of loss, the psychological characteristics of grief experience during adolescence, and contemporary concepts of coping behavior. The essence of coping strategies, their classifications, adaptive and maladaptive forms, and the peculiarities of their use by adolescents in stressful life situations are examined. The empirical study was aimed at identifying the level of loss experience intensity, coping behavior characteristics, and indicators of anxiety and depression among adolescents. The research employed a set of psychodiagnostic tools, including the Impact of Event Scale – Revised (IES-R), Brief COPE Inventory, Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS), and Beck Depression Inventory-II (BDI-II). The obtained data were processed using descriptive statistics and correlation analysis. The findings revealed that a considerable proportion of adolescents demonstrated moderate and high levels of loss-related distress accompanied by anxiety, emotional tension, and depressive symptoms. It was found that a higher intensity of loss experience is associated with more frequent use of maladaptive coping strategies such as avoidance, behavioral disengagement, denial, and self-blame. In contrast, adolescents with lower levels of traumatic distress more often used adaptive coping strategies, including active coping, planning, positive reframing, and seeking social support. The correlation analysis confirmed statistically significant relationships between the intensity of loss experience and specific coping strategies. The results emphasize the important role of constructive coping mechanisms in adolescents’ psychological adaptation to loss. Based on the empirical findings, practical recommendations were developed for psychologists, teachers, and parents regarding psychological support for adolescents experiencing loss. These recommendations are aimed at strengthening adaptive coping strategies, reducing psychological distress, and promoting emotional adjustment.
Взаємозв’язок проявів переживання самотності та рівня психічного здоров’я у молоді
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Коталевська Тетяна Миколаївна
У кваліфікаційній роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми переживання самотності у молодому віці та досліджено її взаємозв’язок із самооцінкою і тривожністю як психологічними характеристиками особистості. Проаналізовано сучасні наукові підходи до вивчення феномену самотності, психологічних особливостей молодого віку, а також ролі самооцінки та тривожності у формуванні емоційного стану особистості. Визначено основні психологічні чинники, пов’язані з переживанням самотності. Емпіричне дослідження проведено із застосуванням психодіагностичних методик: UCLA Loneliness Scale, шкали самооцінки Розенберга, шкали тривожності Бека та соціально-демографічної анкети. У дослідженні взяли участь 40 осіб молодого віку. За результатами кореляційного аналізу встановлено наявність сильного негативного взаємозв’язку між переживанням самотності та самооцінкою, а також сильного позитивного взаємозв’язку між самотністю та тривожністю. Одержані емпіричні результати свідчать про тісний зв’язок емоційного стану особистості з переживанням самотності у молодому віці. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів у психологічному консультуванні та психопрофілактичній роботі з молоддю. The qualification work presents a theoretical analysis of loneliness among youth and investigates its relationship to self-esteem and anxiety, as psychological characteristics of personality. The study analyzes modern scientific approaches to loneliness, the psychological characteristics of young adulthood, and the role of self-esteem and anxiety in the formation of emotional states. It also identifies the main psychological factors associated with loneliness. The empirical part of the research included four diagnostic tools: the UCLA Loneliness Scale, the Rosenberg Self-Esteem Scale, the Beck Anxiety Inventory, and a sociodemographic questionnaire. The sample consisted of 40 young respondents. The results of the correlation analysis showed a negative relationship between loneliness and self-esteem: higher levels of loneliness were associated with a less positive self-attitude. A strong positive relationship was also found between loneliness and anxiety. Thus, the findings suggest that the experience of loneliness in young people is closely related to emotional well-being, particularly to self-perception and the intensity of anxiety symptoms. The practical value of the study is that its findings can be used in psychological counseling, prevention programs, and support work aimed at young people who experience loneliness, anxiety, or difficulties with self-esteem.
Особливості суб’єктивного сприйняття штучного інтелекту особами з різними когнітивними стилями
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Жигір Олена Олексіївна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню психологічних особливостей субʼєктивного сприйняття штучного інтелекту особами з різними когнітивними стилями. У теоретичній частині роботи проаналізовано природу мислення як когнітивного процесу, визначено поняття та класифікації когнітивних стилів, зокрема параметр «імпульсивність–рефлексивність» (Каган, 1966), досліджено психологічні аспекти взаємодії людини з ШІ: феномени когнітивного розвантаження, «флюентної пастки», автоматизаційної упередженості. Емпірична частина роботи включає три дослідження. У першому дослідженні (n=60) застосовано Шкалу імпульсивності Баррата (BIS-11) та авторську анкету «Взаємодія з ШІ». На основі медіанного показника BIS-11 (Mdn=70) виділено дві групи: осіб з імпульсивним (n=31) та рефлексивним (n=29) когнітивним стилем. Виявлено, що особи з вищим рівнем імпульсивності частіше звертаються до ШІ (rs=+0,43; p<0,001), тоді як особи з рефлексивним стилем достовірно частіше приймають відповіді ШІ без додаткової перевірки (p<0,001) та демонструють вищий рівень залежності від ШІ. У другому дослідженні (n=60) застосовано Загальну шкалу ставлення до штучного інтелекту (GAAIS, Schepman & Rodway, 2020). Встановлено переважання позитивного ставлення до ШІ (M=3,90; SD=0,64) над негативним (M=3,50; SD=0,67), що є статистично значущим (t=2,95; p=0,005). У третьому дослідженні (n=40) застосовано CRT (Frederick, 2005) та NFC (Cacioppo & Petty, 1982). Виявлено сильний позитивний зв'язок між когнітивною рефлексією та потребою в пізнанні (rs=0,685; p<0,001). Практична значущість полягає у можливості врахування когнітивного стилю та характеристик ставлення до ШІ при розробці диференційованих підходів до роботи з ШІ в освіті, HR-менеджменті та UX/UI-дизайні. The qualification work is devoted to the study of psychological features of subjective perception of artificial intelligence among individuals with different cognitive styles. The theoretical part analyzes the nature of thinking as a cognitive process, defines cognitive styles, focusing on the «impulsivity–reflexivity» parameter (Kagan, 1966), and examines psychological aspects of human–AI interaction: cognitive offloading, the fluency effect, and automation bias. The empirical part includes two studies. Study 1 (n=60) employed the Barratt Impulsiveness Scale (BIS-11) and an original questionnaire. Two groups were formed: impulsive (n=31) and reflexive (n=29) cognitive styles. Persons with higher impulsivity more frequently used AI (rs=+0.43; p<0.001), while reflexive persons more often accepted AI responses without verification (p<0.001). Study 2 (n=60) applied the General Attitudes towards Artificial Intelligence Scale (GAAIS, Schepman & Rodway, 2020). Positive attitudes (M=3.90) significantly prevailed over negative ones (M=3.50; t=2.95; p=0.005). The practical value lies in the application of cognitive style assessment in education, HR management, and UX/UI design of AI systems.
Індивідуально-психологічні особливості жінок у стані тривалого травмівного стресу
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Денисенко Ольга Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена вивченню індивідуально-психологічних особливостей жінок середнього і зрілого віку в умовах тривалого стресу воєнного часу та порівнянню цих особливостей залежно від досвіду вимушеного переміщення. Теоретичний аналіз побудовано на таких концептуальних засадах: трансактна модель стресу Р. Лазаруса та С. Фолкман, алостатична модель хронічного стресу Б. Мак'юена, концепція тривалої травми війни О. Солоненко та Ю. Розмирської, модель «tend-and-befriend» Ш. Тейлор щодо гендерної специфіки стресової відповіді, тривимірна модель копінгу Дж. Амірхана, гіпотеза буферної дії соціальної підтримки С. Коена і Т. Віллса. Окреслено концептуальні межі між стресом, тривалим травматичним стресом, ПТСР і комплексним ПТСР у контексті воєнних умов. Емпіричне дослідження проводилося у форматі онлайн-опитування (березень–квітень 2026 р.) на вибірці 50 жінок віком 22–61 рік. Вибірку поділено на дві групи: внутрішньо переміщені особи (ВПО, n = 26) та жінки, які не змінювали місця проживання (не ВПО, n = 24). Застосовувалася батарея з п'яти методик: Українська шкала щоденних стресорів війни (УШЩСВ), Шкала реакції на тривалий травматичний стрес (CTSR), Шкала оцінки життєдіяльності (WHODAS 12), Індикатор копінг-стратегій Дж. Амірхана (CSI) та Багатовимірна шкала сприйнятої соціальної підтримки (MSPSS). За результатами порівняльного аналізу статистично значущих відмінностей між групами ВПО та не ВПО не виявлено за жодним із досліджуваних показників, що свідчить про загальноукраїнський характер стресового навантаження в умовах тривалої тотальної війни. Кореляційний аналіз виявив стійку трирівневу структуру зв'язків. Найсильнішою виявилася пара «хронічна стресова реакція – функціональні обмеження» (r = 0,67), що підтверджує посередницьку роль суб'єктивного переживання між зовнішніми умовами та реальним функціонуванням. Сприйнята соціальна підтримка виконує функцію психологічного буфера: загальний показник MSPSS негативно корелює з CTSR (r = –0,31) та WHODAS (r = –0,38); найвищий захисний ефект демонструє субшкала «значущі інші» (r = –0,47). Стратегія уникнення пов'язана переважно з рівнем хронічної стресової реакції (r = 0,57), а не з інтенсивністю зовнішніх стресорів, що дозволяє трактувати її як індикатор виснаження ресурсів. На основі теоретичних та емпіричних висновків розроблено практичні рекомендації та запропоновано ступеневу програму самодопомоги, що поєднує щоденні техніки терапії прийняття й відповідальності (заземлення, відчеплення від думок, дії відповідно до цінностей, самоспівчуття) з регулярною участю у безкоштовних психосоціальних групах Товариства Червоного Хреста України. Результати роботи можуть використовуватися практичними психологами, соціальними працівниками та волонтерськими організаціями при розробці програм підтримки жінок у воєнний і поствоєнний час. This qualification paper is devoted to the study of individual psychological characteristics of women in middle and mature adulthood under conditions of chronic wartime stress, and to the comparison of these characteristics depending on the experience of forced displacement. The theoretical framework draws on the transactional stress model (Lazarus & Folkman), the allostatic load model (McEwen), the concept of prolonged war trauma (Solonenko & Rozmyrska), Taylor's "tend-and-befriend" model of gender-specific stress responses, Amirkhan's three-dimensional coping model, and the buffering hypothesis of social support (Cohen & Wills). The study carefully distinguishes between stress, prolonged traumatic stress, PTSD, and complex PTSD in the context of armed conflict. The empirical investigation was conducted as an online survey (March-April 2026) on a sample of 50 women aged 22-61 years, divided into two groups: internally displaced persons (IDPs, n = 26) and women who had not changed their place of residence (non-IDPs, n = 24). A battery of five validated instruments was applied: the Ukrainian Scale of Daily War Stressors (USDWS), the Chronic Traumatic Stress Response Scale (CTSR), the WHO Disability Assessment Schedule (WHODAS 12), the Coping Strategy Indicator (CSI; Amirkhan), and the Multidimensional Scale of Perceived Social Support (MSPSS; Zimet et al.). Comparative analysis revealed no statistically significant differences between IDP and non-IDP women on any investigated indicator, indicating that wartime stress burden has become broadly distributed across the Ukrainian population. Correlational analysis identified a three-level structure of interrelationships. The strongest association was found between chronic stress response and functional limitations (r = 0.67), confirming the mediating role of subjective psychological state. Perceived social support functions as a buffer: the total MSPSS score negatively correlated with CTSR (r = -0.31) and WHODAS (r = -0.38); the strongest protective effect was demonstrated by the "significant others" subscale (r = -0.47). The avoidance coping strategy was linked primarily to chronic stress reactivity (r = 0.57) rather than stressor intensity, positioning it as an indicator of resource depletion. Based on theoretical and empirical findings, a stepped self-help programme was developed, integrating Acceptance and Commitment Therapy techniques (WHO "Doing What Matters in Times of Stress") with the psychosocial support groups of the Ukrainian Red Cross Society. The results are applicable by psychologists, social workers, and volunteer organisations developing differentiated support programmes for women during and after wartime.
Логотерапія як інструмент підтримки сенсожиттєвих орієнтацій осіб ранньої зрілості
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Гарамай Оксана Анатоліївна
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню особливостей сенсожиттєвих орієнтацій осіб ранньої зрілості та можливостей використання технік логотерапії для їх підтримки і розвитку. У роботі здійснено теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до проблеми сенсу життя, смислотворення, ціннісної сфери особистості та психологічних особливостей періоду ранньої зрілості. Особливу увагу приділено логотерапевтичному підходу В. Франкла та можливостям застосування таких технік, як модуляція установок, дерефлексія, парадоксальна інтенція, самотрансценденція та техніка заклику у процесі підтримки сенсожиттєвих орієнтацій особистості. Емпіричне дослідження проводилося серед осіб віком 30–35 років із використанням комплексу психодіагностичних методик: методики «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча, шкали психологічного благополуччя К. Ріфф, методики «Життєстійкість» С. Мадді та опитувальника сенсу життя MLQ. У результаті дослідження встановлено, що у більшості респондентів переважає середній рівень психологічного благополуччя та життєстійкості, а провідними цінностями виступають сім’я, любов, здоров’я, розвиток, відповідальність і самоконтроль. Виявлено позитивні взаємозв’язки між сенсожиттєвими орієнтаціями, психологічним благополуччям, життєстійкістю та переживанням сенсу життя, що дозволяє розглядати їх як єдину систему психологічного функціонування особистості. У межах роботи розроблено та апробовано програму психологічного впливу із використанням технік логотерапії, спрямовану на підтримку сенсожиттєвих орієнтацій осіб ранньої зрілості. Результати повторної діагностики засвідчили ефективність програми, що проявилося у підвищенні рівня наявності сенсу життя, психологічного благополуччя та життєстійкості, а також у позитивних змінах ціннісної сфери особистості. Qualification work is devoted to to the study of the peculiarities of life-meaning orientations in individuals of early adulthood and the possibilities of using logotherapy techniques for their support and development. The paper provides a theoretical analysis of modern scientific approaches to the problem of meaning in life, meaning-making, the value sphere of personality, and the psychological characteristics of the period of early adulthood. Special attention is paid to V. Frankl’s logotherapeutic approach and to the possibilities of applying such techniques as attitude modulation, dereflection, paradoxical intention, self-transcendence, and the appeal technique in the process of supporting life-meaning orientations of personality. The empirical study was conducted among individuals aged 30–35 using a комплекс of psychodiagnostic methods, including M. Rokeach’s “Value Orientations” technique, C. Ryff’s Psychological Well-Being Scale, S. Maddi’s Hardiness Test, and the Meaning in Life Questionnaire (MLQ). The results revealed that most respondents demonstrated an average level of psychological well-being and hardiness, while the leading values included family, love, health, development, responsibility, and self-control. Positive correlations were identified between life-meaning orientations, psychological well-being, hardiness, and the experience of meaning in life, which allows these phenomena to be considered as an integrated system of psychological functioning of personality. Within the framework of the study, a psychological intervention program using logotherapy techniques was developed and tested, aimed at supporting the life-meaning orientations of individuals in early adulthood. The results of the repeated diagnostics confirmed the effectiveness of the program, which was reflected in increased levels of presence of meaning in life, psychological well-being, and hardiness, as well as in positive changes in the value sphere of personality.
Взаємозв’язок тривожності та саморегуляції особистості в дорослому віці
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Вороніна Рената Володимирівна
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження взаємозв’язку тривожності та саморегуляції особистості в дорослому віці. Практична потреба у проведенні дослідження тривожності, а також її впливу на саморегуляцію обумовлена сьогоднішніми викликами, із котрими щодня стикаються особи дорослого віку. До них слід віднести збільшення психоемоційного навантаження через військову агресію рф проти України, зростання загального рівня невизначеності майбутнього, виникнення стресу. Визначено, що під поняттям тривожність, слід розуміти певний емоційний стан та психологічну індивідуальну властивість індивіда, що може мати свій прояв у схильності до занепокоєння, переживання та внутрішньої напруги під впливом уявної чи дійсної загрози, невизначеності свого майбутнього і особистісних чи соціальних чинників. Також було з’ясовано, що саморегуляція є системно організованим та багаторівневим психічним процесом, який забезпечує свідоме керування емоціями, поведінкою та діяльністю особистості, формується під загальним впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, а також виступає основним ресурсом збереження психологічної рівноваги та адаптації в умовах стресу. Проведено психологічний аналіз феномену саморегуляції та визначено особливості механізмів саморегуляції поведінки особистості. Встановлено, що основні механізми саморегуляції поведінки людини, а саме рефлексія, ціннісні орієнтації, самооцінка та самоконтроль, перебуваючи у взаємозв’язку, здійснюють значний вплив на загальний рівень тривожності, сприяючи як її зниженню через контроль і усвідомлення внутрішніх станів, так і можливе підвищення при умов їх неузгодженості або недостатнього розвитку. За результатами емпіричного дослідження було встановлено, що для більшості осіб дорослого віку характерний підвищений рівень тривожності. Показники реактивної та особистісної тривожності виявилися майже однаковими, що свідчить про поєднання ситуативного емоційного напруження зі стійкою схильністю до тривожного реагування. Було з’ясовано, що загальний рівень самоконтролю та самоуправління у вибірці переважно перебуває на середньому та високому рівнях. Найбільш вираженими компонентами саморегуляції є самомоніторинг і самооцінювання, що свідчить про здатність респондентів відстежувати власну поведінку та аналізувати її результати. Високі показники тривожності на тлі достатнього рівня самоконтролю дозволяють зробити висновок, що формальна наявність навичок саморегуляції не завжди забезпечує емоційну стабільність. В свою чергу, проведений кореляційний аналіз показав, що гіпотеза про існування статистично значущого зв’язку між рівнем самоконтролю та рівнем тривожності підтверджується, оскільки було виявлено статистично значущі від’ємні кореляції між показниками самоконтролю (зокрема самооцінюванням і загальним самоконтролем) та реактивною й особистісною тривожністю. Було виявлено, що переважна більшість респондентів має низький рівень самооцінки, що може виступати важливим чинником підвищеної тривожності. Кореляційний аналіз підтвердив сильний від’ємний зв’язок самооцінки з реактивною та особистісною тривожністю. Це означає, що чим вищою є самооцінка особистості, тим менш вираженими є її тривожні переживання. Проведений кореляційний аналіз засвідчив, що гіпотеза про існування статистично значущого зв’язку між рівнем такої складової саморегуляції, як самооцінка та рівнем тривожності підтверджується. Аналіз ціннісних орієнтацій показав, що тривожність пов’язана зі смисловою сферою особистості. Для респондентів із вищою тривожністю більшої значущості набувають цінності сімейного життя, дружби, підтримки та благополуччя інших людей. Це свідчить про те, що тривожні особи можуть більше потребувати стабільності, прийняття та емоційної безпеки у близьких стосунках. Кореляційний аналіз показав, що гіпотеза про наявність статистично значущого зв’язку між рівнем тривожності і певними життєвими цінностями підтверджується, оскільки виявлено як додатні, так і від’ємні статистично значущі кореляції між показниками тривожності та окремими термінальними й інструментальними цінностями. Практична значущість роботи полягає у тому, що отримані результати можуть бути використанні психологами у психокорекційній практиці з метою діагностики та подолання тривожності в осіб дорослого віку. Qualification work is devoted to the problem of the theoretical justification and empirical study of the relationship between anxiety and self-regulation in adulthood. The practical need for research into anxiety, and its impact on self-regulation, stems from the challenges faced by adults on a daily basis. These include an increase in psychological and emotional strain due to Russia’s military aggression against Ukraine, a rise in the general level of uncertainty about the future, and the emergence of stress. It has been established that the concept of anxiety should be understood as a specific emotional state and an individual’s psychological trait, which may manifest itself in a tendency towards worry, distress and internal tension under the influence of an imagined or real threat, uncertainty about one’s future, and personal or social factors. It has also been established that self-regulation is a systematically organised and multi-level mental process that ensures the conscious management of emotions, behaviour and personal activity; it is shaped by the combined influence of external and internal factors, and serves as the primary resource for maintaining psychological balance and adaptation under stressful conditions. A psychological analysis of the phenomenon of self-regulation has been carried out, and the characteristics of the mechanisms of self-regulation of personal behaviour have been identified. It has been established that the main mechanisms of human behavioural self-regulation, namely reflection, value orientations, self-esteem and self-control, are interrelated and exert a significant influence on the overall level of anxiety, contributing both to its reduction through control and awareness of internal states, and to a possible increase in the event of their inconsistency or insufficient development. The results of the empirical study revealed that elevated levels of anxiety are characteristic of the majority of adults. The scores for state and trait anxiety were found to be almost identical, indicating a combination of situational emotional tension and a persistent tendency towards anxious responses. It was found that the overall level of self-control and self-regulation in the sample was predominantly at medium and high levels. The most pronounced components of self-regulation are self-monitoring and self-assessment, indicating the respondents’ ability to monitor their own behaviour and analyse its outcomes. High anxiety scores against a background of sufficient self-control suggest that the formal presence of self-regulation skills does not always ensure emotional stability. In turn, the correlation analysis conducted showed that the hypothesis regarding the existence of a statistically significant relationship between the level of self-control and the level of anxiety is confirmed, as statistically significant negative correlations were found between self-control indicators (in particular, self-assessment and general self-control) and reactive and trait anxiety. It was found that the vast majority of respondents have a low level of self-esteem, which may serve as an important factor contributing to increased anxiety. Correlation analysis confirmed a strong negative relationship between self-esteem and both reactive and trait anxiety. This means that the higher an individual’s self-esteem is, the less pronounced their anxious experiences are. The conducted correlation analysis confirmed the hypothesis regarding the existence of a statistically significant relationship between the level of such a component of self-regulation as self-esteem and the level of anxiety. The analysis of value orientations showed that anxiety is associated with the meaningful sphere of personality. For respondents with higher levels of anxiety, greater importance is attached to the values of family life, friendship, support, and the well-being of others. This indicates that anxious individuals may have a greater need for stability, acceptance, and emotional security in close relationships. Correlation analysis confirmed the hypothesis regarding the existence of a statistically significant relationship between the level of anxiety and certain life values, since both positive and negative statistically significant correlations were found between anxiety indicators and specific terminal and instrumental values. The practical significance of the study lies in the fact that the obtained results may be used by psychologists in psychocorrectional practice for the diagnosis and reduction of anxiety in adults.
Психологічні чинники ефективної комунікації у міжособистісній взаємодії студентів психологів
(Університет імені Альфреда Нобеля, 2026) Воробєй Андрій Олександрович
Кваліфікаційна робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та емпіричного дослідження психологічних чинників забезпечення комунікації у міжособистісній взаємодії студентів-психологів. Встановлено, що сучасна зарубіжна психологія та комунікативістика (Л. Фестінґер, М. Віккерс, К. Розенгрен, Б. Міге, Дж. Куйленбург) інтерпретують комунікацію не як технічний акт ретрансляції відомостей, а як динамічний простір інтерсуб’єктивної взаємодії та фундаментальний метадискурс, у якому відбувається взаємне конструювання смислів. Науково доведено, що якість комунікативних процесів безпосередньо зумовлюється інтрапсихічною архітектурою особистості: її когнітивною узгодженістю, перцептивною готовністю до декодування сигналів та лабільністю психологічних меж. Огляд вітчизняних підходів до вивчення комунікації унаочнив тенденцію до інтеграції її категоріального поля із поняттям «спілкування», а також підтвердив високий ступінь міждисциплінарної дифузії цього феномену. У вітчизняній науковій школі зафіксовано перехід від розуміння комунікації як асиметричного впливу за лінійною структурою «суб’єкт – об’єкт» (В. Шинкарук) до її трактування як багатофазного, синхронізованого акту (А. Зленко) та дихотомічної вербально-невербальної системи, спрямованої на досягнення концептуального консенсусу й довіри (Г. Штагер, І. Стешенко, М. Савенко, Л. Падалка). Обґрунтоване авторське визначення комунікації. Під цим конструктом ми розуміємо динамічний, системно організований процес інтерсуб’єктивної взаємодії, що реалізується за допомогою вербальних і невербальних знакових систем і полягає не лише в трансляції та декодуванні інформаційних потоків, а й у спільному конструюванні нових смислових просторів, досягненні когнітивного консонансу та гармонізації психологічних меж учасників інтеракції. Здійснено теоретико-психологічне обґрунтування феномену міжособистісної взаємодії та визначено чинники, що забезпечують її ефективність у професійному становленні студентів-психологів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано три ключові чинники забезпечення комунікації: поведінковий, інструментальний та внутрішньо-регулятивний. Для проведення емпіричного дослідження було обрано 60 студентів-психологів Університету імені Альфреда Нобеля. Запропоновано діагностичний комплекс, що включає методики «КОС», тест на асертивність В. Каппоні та Т. Новак, шкалу SPTS С. Лі та Б. Куіглі, а також методику вивчення самооцінки С. Будассі. Такий вибір інструментарію дозволяє здійснити багатомірний аналіз професійно-комунікативного профілю студента. У процесі емпіричного дослідження було підтверджено, що комунікативні схильності не є ізольованою характеристикою, а виступають складним системним утворенням. Їхня успішна реалізація безпосередньо залежить від ряду особистісних детермінант: рівня асертивності, обраних тактик самопрезентації та характеру самооцінки. Під час діагностичної роботи (вибірка N=60) було встановлено: 1. Переважання адаптивного профілю: більшість респондентів продемонстрували середні та високі показники комунікативних схильностей (66,67%) та асертивності (55,00%). Це свідчить про загальну соціальну компетентність досліджуваної групи. 2. Інструментальну роль самопрезентації у міжособистісній взаємодії: виявлено, що активне використання асертивних тактик («інграціація», «самопросування») є характерним для осіб із високим комунікативним потенціалом, тоді як захисні тактики («виправдання») домінують у респондентів із низьким рівнем КОС. 3. Фундаментальну роль самооцінки у забезпеченні ефективної комунікації: підтверджено, що адекватна самооцінка (63,33%) є стабілізатором комунікації. Водночас занижена самооцінка виступає основним внутрішнім бар’єром, що провокує соціальну тривожність та знижує ініціативність у контактах. Статистичний аналіз (коефіцієнт кореляції Спірмена) дозволив повністю підтвердити висунуті емпіричні гіпотези: 1. Встановлено прямий позитивний зв’язок між асертивністю та комунікативною ефективністю. 2. Доведено кореляцію між схильністю до спілкування та вибором активних стратегій самопрезентації. 3. Виявлено нелінійний вплив самооцінки, де реалістичне сприйняття «Я» є оптимальним для міжособистісної взаємодії. Результати дослідження мають прикладне значення для розробки психокорекційних програм. Основний акцент у подальшій роботі слід робити на розвитку асертивності та стабілізації самооцінки у осіб із низьким рівнем комунікативних схильностей, що дозволить їм перейти від захисних до активних стратегій соціальної взаємодії. Qualification work is devoted to the problem of theoretical substantiation and empirical research of psychological factors in ensuring communication in interpersonal interaction of psychology students. It has been established that modern foreign psychology and communication studies (L. Festinger, M. Vickers, K. Rosengren, B. Mige, J. Kuylenburg) interpret communication not as a technical act of relaying information, but as a dynamic space of intersubjective interaction and a fundamental metadiscourse in which mutual construction of meanings takes place. It has been scientifically proven that the quality of communicative processes is directly determined by the intrapsychic architecture of the personality: its cognitive coherence, perceptual readiness to decode signals, and the lability of psychological boundaries. A review of domestic approaches to the study of communication has illustrated the tendency to integrate its categorical field with the concept of "communication", and also confirmed the high degree of interdisciplinary diffusion of this phenomenon. In the domestic scientific school, a transition has been recorded from understanding communication as an asymmetric influence according to the linear structure of “subject – object” (V. Shynkaruk) to its interpretation as a multiphase, synchronized act (A. Zlenko) and a dichotomous verbal-nonverbal system aimed at achieving conceptual consensus and trust (G. Shtager, I. Steshenko, M. Savenko, L. Padalka). The author’s definition of communication is well-founded. By this construct, we understand a dynamic, systematically organized process of intersubjective interaction, which is implemented using verbal and nonverbal sign systems and consists not only in the translation and decoding of information flows, but also in the joint construction of new semantic spaces, the achievement of cognitive consonance and the harmonization of the psychological boundaries of the interaction participants. A theoretical and psychological justification of the phenomenon of interpersonal interaction was carried out and factors that ensure its effectiveness in the professional development of psychology students were identified. Three key factors of communication were identified and theoretically substantiated: behavioral, instrumental and intra-regulatory. 60 psychology students of Alfred Nobel University were selected for the empirical study. A diagnostic complex was proposed, which includes the KOS methods, the assertiveness test by V. Capponi and T. Novak, the SPTS scale by S. Lee and B. Quigley, as well as the self-esteem study method by S. Budassi. Such a choice of tools allows for a multidimensional analysis of the student's professional and communicative profile. In the process of empirical research, it was confirmed that communicative tendencies are not an isolated characteristic, but are a complex systemic formation. Their successful implementation directly depends on a number of personal determinants: the level of assertiveness, the chosen tactics of self-presentation and the nature of self-esteem. During the diagnostic work (sample N=60), it was established: 1. The predominance of the adaptive profile: the majority of respondents demonstrated average and high indicators of communicative inclinations (66.67%) and assertiveness (55.00%). This indicates the general social competence of the studied group. 2. The instrumental role of self-presentation in interpersonal interaction: it was found that the active use of assertive tactics ("ingratification", "self-promotion") is characteristic of individuals with high communicative potential, while defensive tactics ("justification") dominate in respondents with a low level of KOS. 3. The fundamental role of self-esteem in ensuring effective communication: it was confirmed that adequate self-esteem (63.33%) is a stabilizer of communication. At the same time, low self-esteem acts as the main internal barrier that provokes social anxiety and reduces initiative in contacts. Statistical analysis (Spearman's correlation coefficient) allowed us to fully confirm the put forward empirical hypotheses: 1. A direct positive relationship between assertiveness and communicative effectiveness was established. 2. A correlation was proven between the tendency to communicate and the choice of active self-presentation strategies. 3. A nonlinear influence of self-esteem was revealed, where a realistic perception of the "I" is optimal for interpersonal interaction. The results of the study have applied significance for the development of psychocorrectional programs. The main emphasis in further work should be on the development of assertiveness and stabilization of self-esteem in individuals with a low level of communicative tendencies, which will allow them to move from defensive to active strategies of social interaction.

Переглянути

Нові надходження